Василь Рубан. Бережа --------------------------------------------------------------- © Copyright Василь Рубан OCR: Константин Коверзнев Date: 30 Jun 2004 --------------------------------------------------------------- ВЧИТЕЛЬ БАРБАРА РОКУ БОЖОГО 1988 ОГЛАВ I. ТАР'Я! II. ЯГНА III. ТАР'ЯГН IV. ЛАДО I ЛАДА V.САР'ЯГН VI. СЛАВ'ЯГН VII. ВОЛ'ЯГН VIII. КIМАР'ЯГН IX. КРАЯГН X. АМ'ЯГНА XI. НОВИЙ ЗАКОН 1. До Ягни 2. До Роди 3. До Морани 4. До Папи 5. До Слави 6. До Ями 7. До Дарбога 8. До Дани 9. До Дудя XII. КНЯЗI XIII. СМУТА XIV. ПРОПОВIДI 1. Про любов 2. Про навернення у Вiру 3. Про вождя, весь i храм 4. Про силу 5. Про те, як вживати хмiльнi напо? 6. Про ставлення тар'ягнiв до iнших релiгiй та використання старих храмiв 7. Про досконалiсть XV. РЕЧЕННЯ XVI. РАДУНИЦI 1. Рiздво 2. Маяни 3. Ярдана 4. Великдень 5. Обливаний понедiлок 6. Радний вiвторок 7. Поминання 8. Арей 9. Рахманський великдень 10. Зеленi свята 11. Купала 12. Великi оргi? 13. Зелена субота 14. Зелена недiля 15. Зелений понедiлок 16. Зелений вiвторок 17. Зелена середа 18. Зелений четвер 19. Зелена п'ятниця 20. Свято Рода i Роди XVII. ПОДI? 1. Похорон 2. Весiлля 3. Родини Книга "Бережа" - це знання про життя в кра?нi Араяна i служiння Боговi, завдяки чому людина могла б бути щасливою. Це книга для кожного укра?нського дому, школи, вiйськового училища. З не? ви дiзна?тесь про походження укра?нцiв, ?хнiх Богiв i геро?в. Тут ? опис, коли i як проводити рiчнi свята: Рiздво, Великдень, Яна Купала, Рода i Роди; як проводити такi подi? як похорон, весiлля, родини. Тут ви знайдете тексти для кожноденно? молитви, а також священнi речення, якi треба читати при кожному з названих обрядiв. З цi?? книги ви дiзна?тесь, яка може бути любов мiж чоловiком i жiнкою, як пити хмiльне, як освячувати Храм, як налагодити самоуправлiння села. Книгу "Бережа" слiд перевидавати у тому виглядi, як ?? склав Барбара за життя. Дата написання (1988 рiк) повинна завжди стояти на титульнiй сторiнцi, в iншому мiсцi - дата перевидання. Розвиток вчення, обрядiв повинен провадитись в окремих книгах. Автор заповiда? нiколи не перекладати цю книгу на будь-яку з iноземних мов. Барбара - це iм'я В. Рубана в новiй вiрi i ? його прiзвищем по матерi. По батьку Барбара ма? прiзвища Рубан i Мамрай, по матерi - Барбара i Ямненко. В кожному з чотирьох прiзвищ ? корiнь назви Бога якогось iз укра?нських племен: Бан - володар, Рай - володар мiсця перебування праведних душ, Ар - Бог землеробства, а потiм вiйни, Яма - Бог того свiту. Рубан Василь Федорович народився в селi Лiсники на Ки?вщинi 1942 року. Батько - Рубан Федiр Iванович з с. Троковичi Житомирсько? областi - був учителем iсторi?, мати Барбара Федора Маркiвна - родом з села Лiсники, була вчителькою молодших класiв. Крiм Василя, вони виростили ще тро? дiтей: Свiтлану, Людмилу i Олександра. Барбара почав писати вiршi, маючи 12 рокiв, закiнчив Житомирський культосвiтнiй технiкум, три роки служив у армi?, три роки навчався в Ки?вському унiверситетi iм. Т.Г. Шевченка на фiлологiчному факультетi по спецiальностi укра?нська мова i лiтература. Два роки працював лiтературним редактором у видавництвi "Музична Укра?на", пiсля чого, переслiдуваний КДБ за полiтичну дiяльнiсть, працював на рiзних роботах (кочегар, завклубом, слюсар), шiсть рокiв i два мiсяцi сидiв у тюрмах i спецпсихотюрмах. Книгу про iстинно укра?нську вiру задумав написати 1967 року, маючи лише велике бажання i не маючи спецiально? пiдготовки та часу. Проте, до арешту 1972 року, встиг познайомитись iз головними свiтовими релiгiями i сектами, виготовив у самвидав перший варiант дуже невелико? за обсягом брошури "Берегиня". Щоб написати той варiант книги, який перед вами, ще треба було прочитати гору лiтератури i пережити двадцять рокiв поневiрянь. 1989 року вийшла книга вiршiв В. Рубана "Химера", за яку автора удосто?но лiтературно? премi? iм. В. Симоненка. З сiчня 1990 р. член Нацiонально? Спiлки письменникiв. 1992 року журнал "Ки?в" опублiкував роман "На протилежному боцi вiд добра", вiдзначений лiтературною премi?ю iм. ?. Маланюка. 1992 року побачила свiт книга "Берегиня", 1994-го - журнал "Ки?в" опублiкував той роман, за якого письменника свого часу було заарештовано, - "Помирав уражений пролiском снiг". Василь Рубан одружений з Кучеренко Людмилою Федорiвною i ма? трьох дiтей. Слава Ягнi, Дарбогу i Тар'ягну! I. ТАР'Я! Почнемо нашу книгу з вранiшньо? молитви. Коли ви набира?те воду у пригорщi, щоб омити вранцi лице, подумки говорите: "Дано-водице, омий мо? лиця" або "Дано-водице, омий мо? лиця, вiд грiха, вiд бруду, вiд людського осуду". Три рази ви набира?те воду в пригорщi i три рази подумки або вголос повторю?те цi слова. В обiд або в будь-яку годину дня, коли душа потребу? пiдтримки, ви пiдносите три пучки пальцiв до чола i говорите: - Я. Переносите пучки на сонячне сплетiння i говорите: - Г. Переносити пучки на праве плече i говорити: - Н. Переносити пучки на лiве плече i говорите: - А. Так ви робите три рази (можна подумки, уявно). Таким чином, ви утверджу?те в собi Вiру у рiвномiрне горiння, в торжество Добра, яким ? Бог. Отже, ви утверджу?те рiвновагу свого iснування у всесвiтньому животворному вогнi, iм'я якому - Ягна. Увечерi, перед сном або вже лежачи в постелi, ви вголос а чи подумки говорите: "Бережо, Ягна-Дивна-Жива, спаси i помилуй мiй народ, мою сiм'ю i мене, твою рiдну дитину", або "Бережо: Ягна-Дивна-Жива, спаси i помилуй мiй народ, мою сiм'ю i мене, твою рiдну дитину. Спаси вiд Зради i Манi?. Допоможи менi прожити з честю i вмерти благополучно." Цi слова ви повторю?те три рази. Тар'я! Укра?нцi. Крiм слiв для вiтання "Добрий день", "Слава Богу", ми ще вiта?мось словом "Тар'я"! Тар'ягн, Три?диний, або Троян, - це iм'я патрiарха, родоначальника укра?нського народу. II. ЯГНА Спершу з'явилась Ягна. Тодi настало перше перевтiлення Ягни: Велес iз телям у руках, Рода з житом у руках, Морана з вороном у руках. Iснувало воно так довго, що ми цього не можемо собi уявити. Тодi настало друге перевтiлення Ягни: Велес став Папою з мечем у руках, Рода стала Славою з лелекою у руках, Морана стала Ямою з петлею в руках. Iснувало воно так довго, що ми цього не можемо собi уявити. Тодi настало трет? перевтiлення Ягни: Папа став Дарбогом iз Перуном у руках, Слава стала Даною iз лебедем у руках, Яма стала Дудем з покривалом у руках. Цих дев'ять перевтiлень Ягни-Тепло-Оранти звуться дев'ятьма Перунами. З перших трьох перевтiлень: Велеса, Папи i Даждя - постало Диво iз планетами i зорями. З других трьох перевтiлень - Роди, Слави i Дани - постала земля, вода, рослини i тварини. З третiх трьох перевтiлень - Морани, Ями i Дудя - постав Той свiт, або Тло. Вiд роз'?днання на три свiти - Небо, Землю i Тло - Ягна народила Тар'ягна. Буква "Т" означа? Тло, невидимий, але завжди присутнiй Той свiт, корiнь "АР" означа? землю, змiшану з водою, корiнь "ЯГН" - животворний вогонь, а разом - це живе людське одухотворене тiло. III. ТАР'ЯГН Народився Тар'ягн на горi Орiяна. А що був малий i самотнiй, а добрi i злi сили клубочились над землею, то заплакав, i народилась iз його слiз рiчка Аракс. Дорослiшав вiн не днями, а хвилинами. Мав Тар'ягн у собi зростаючу силу трьох свiтових начал: Неба, Землi i Того свiту. Народився вiн у недiлю, спав до понедiлка. Уранцi в понедiлок прокинувся i проказав молитву. Молився пошепки, лежачи на спинi iз заплющеними очима i розкинутими руками i ногами. У такiй позi Ягна ласкавила у сво?му синовi кожну кровиночку, кожен м'яз, кожну кiсточку. Ця молитовна поза зветься "поза найповнiшо? Божо? благодатi". Пiсля молитви Три?диний вiдламав вiд гори камiнь i кинув що було сили. Упав камiнь на землю недалеко, пробив у землi дiрку i народилася Вардана (Кубань) та й потекла iз гiр на долину. У вiвторок прокинувся Тар'ягн уранцi, проказав уранiшню молитву, узяв з гори камiнь i кинув на пiвнiч. Далеко i недалеко упав камiнь, пробив у землi дiрку, i народилася Дон-Бережа та й потекла по долинi до моря. У середу кинув Тар'ягн камiнь - народилася Днiпро-Бережа. У четвер кинув Тар'ягн камiнь - народилася Буг-Бережа. У п'ятницю - народилася Днiстро-Бережа. У суботу - Дунай-Бережа. Тут з'явилась на Дивi Ягна у подобi Лелi i сказала: - Iз цих семи рiчок, що вивiльнив ти, сину, постане народ, який носитиме твою назву. Ще тобi, Трояне, треба здiйснити на землi багато подвигiв, щоб тут могли жити люди, тому даю тобi бойовий обладунок. Властивiсть цих предметiв матимеш у сво?х руках, як тiльки прокажеш молитву Слави, а предмети заповiси дiтям Лада i Лади. По цих словах упали до нiг Тар'ягна такi предмети: спис, меч i щит, лук i стрiли, пояс i чаша, чарiвна вуздечка, булава i одяг. На щитi був малюнок iз майбутнього життя укра?нцiв i напис: "Бог не проща? тим, хто не молиться йому!" На цей час Тар'ягн став повнiстю дорослим юнаком. Плечi, руки, тулуб i ноги мав спiвмiрнi до свого зросту. Вiн мав сильний торс, тонку талiю, вузькi стегна i дуже стрункi ноги. Тiло мав бiле, а волосся червоне. Очi - темно-карi, а лице - три?дине. В обiдню пору у нього було одне лице, а у вечiрню i вранiшню - тро? лиць. У вечiрню пору лице з лiвого боку мало чорний вiдтiнок i зеленi очi, а у вранiшню пору праве лице було найчiткiшим - жовте з червоним вiдтiнком i блакитними очима, кольору просвiтлено? води. В полудень його ?дине лице ставало схоже кольором на бiлий вогонь i було подiбне до жiночого. Нiс мав видовжений, тонкий, з ледь помiтним горбиком, губи на лiвому лицi - нiби два стулених ножi з невиясненого залiза, на правому - наче пелюстки троянди, а на полуденному - формою людського серця, а кольором - наче кров з молоком. На плечi вiн одяг шкуру з молодого печерного ведмедя. Перед плечима ведмежi лапи застiбалися на руках коштовними каменями, наче краплинами застигло? кровi; на грудях шкура закрiплювалася трьома золотими застiбками з великим дiамантом у кожнiй. Замiсть зубiв i очей в голову ведмедя теж було вправлене коштовне камiння. На голову дала йому Ягна тонкий позолочений ремiнець, обсипаний коштовними блискiтками (перев'язувати довге, густе волосся), iз золотою дiадемою на чолi, яка зображувала три рiзновисокi язики полум'я. На клуби Тар'ягн одяг штани iз змi?но? шкури, якi щiльно облягали дужi стегна i литки та виблискували наче м'який метал. Одяг Тар'ягн також широкий пояс iз вепрячо? шкури, кований срiблом i розцяцькований самоцвiтами. На ноги узув короткi, м'якi, синього кольору сап'янцi. Коли спорядився Тар'ягн, проказав вранiшню молитву: на небi з'явилася Ягна в образi Жiнки з Дитиною на руках. Запитав Три?диний: - Що це за дим чорний клубочиться над Землею? Вiдповiла йому Ягна: - Це злий Звий - диха?, щоб заступити Тар'ягна вiд його Лелi. Тiльки ти, Тар'ягне, вже змужнiлий, що носиш у собi силу трьох свiтiв, можеш побороти його, а не може його побороти нi Даждь, нi Дана, нi Дудь. Злий холод i Злий вогонь хоче знову змiшати все в Морок. Цей злий Звий не хотiв твого, Тар'я, народження, як нiхто не хоче влади над собою. Устав Тар'ягн на рiвнi ноги та й пiшов у тому напрямку, куди кинув перший камiнь. Дану Аракс вiн залишив малолiтньою, i вона стала небесними водами. Прийшов вiн до того мiсця, де впав перший камiнь, аж там вже нема Вардани, а лише глибока яма. Почав вiн спускатися стрiмчаками вниз та й зiрвався. Упав на спину звiра з головою тигра, крилами i кiгтями. Вiдскочив Тар'ягн вбiк, а звiр кинувся на нього, але не дотягнувся, бо був прип'ятий глиняним ланцюгом. Сказав йому Тар'ягн: - Звiре по iменi Грифон, чому ти так люту?ш, що стережеш, у нагороду маючи цей ретязь? - Стережу я красуню Вардану, яку замкнув у цьому глиняному палацi одноголовий злий Звий. ? у цих Зви?в такий закон, що будь-яким засобом, але тiльки зi згоди дiвчини вони можуть шлюбитися. Красуня Вардана ось уже рiк не да? згоди злому Зви?вi. А оце вчора сказала, що, коли через день до не? не прийде порятунок, вiддасться злому Зви?вi, i вiн забере ?? у вiчний свiт Мороку. Одноголовий злий Звий на радощах до бенкету готу?ться, глинянi галушки варить, чорну воду готу? для трунку. Зайшов Тар'ягн до свiтлицi палацу, аж бачить - сто?ть дуже гарна корова глиняно? мастi з добрими людськими очима, прип'ята до ясел глиняним ланцюгом. Тут загуло все, зашумiло, ввiйшов до палацу одноголовий тигроголовий Звий та каже: - Готуйся, Вардано, красуне, у близький свiт Мороку, де ми одне одного нiколи не впiзна?мо. Дмухнув на корову - i стала вона Дiвою-Бережею, з прекрасною жiночою голiвкою, тiлом i станом, а замiсть нiг у не? зеленi паростi винограду, хмелю, рiзного зела, i кожна парость закiнчу?ться голiвкою вужа. А на руках у не? пишне пiр'я крил. - Давай поп'?мо i по?мо, - говорить Звий. - А що, поп'?мо i по?мо, - вiдповiда? йому Тар'ягн. Пiшли вони зi Зви?м за глиняний стiл. Вардана йому пода? глинянi галушки, а Тар'ягну - житнi, Зви?вi пода? чорну воду, а Тар'ягну - живу. По?ли вони, попили, а тигроголовий Звий i каже: - А що, будемо битись чи миритись? - Звичайно, що битись! Вийшли вони на глинобитний тiк, Звий i каже: - Бий, Тар'я! А Тар'я каже: - Нi, бий ти перший. Ударив тигроголовий Тар'ягна по головi кулаком - листя з дерев посипались, а Троян лише похитнувся. Ударив Тар'ягн Звия, той розсипався на глину, а в лiс тигр побiг. Каже Тар'ягн до Вардани: - Ось i настав твiй день пошлюблення, Вардано. Чи хочеш ти мене, чи пiдеш за мене? - Хочу. Менi було вiщування, що ти будеш менi за чоловiка, але лише на один рiк, а потiм пiдеш визволяти Дон-Бережу, що потрапила в полон до двоголового олов'яного Звия. Пошлюбились вони, i народила Вардана двох близнят: Лада i Ладу. Коли минув рiк, Тар'ягн став збиратися в дорогу i залишив Варданi весь свiй бойовий обладунок. На прощання сказав: - Прощай, люба Вардано! Коли Лада i Ладо пройдуть усi перевтiлення, якi на них нашле Ягна, то не впiзнають одне одного, i це буде найщасливiша пара на Землi. Вiд ?хнього шлюбу народиться дочка Ама i п'ятеро синiв: Сарм, Слов'ян, Венед, Кiмар i Кра?н. Амi я заповiдаю пояс i чашу, Сарму - меч, Слов'яну - чарiвну кантарку, Венеду - спис, Кiмару - лук i стрiли, Кра?ну - булаву. Ама продовжить твiй рiд, Вардано, Сарм ожениться на дочцi Дон-Бережi, Венед - на дочцi Буг-Бережi, Кра?н - на дочцi Дунай-Бережi. Завдяки цим предметам кожне плем'я якийсь час, вiдомий лише Лелi, буде панувати над усiма шiстьма племенами, найвища ж влада накiнець належатиме князевi iз роду Кра?нового, i його iменем усi племена стануть зватися. Це буде укра?нський народ. По цих словах Тар'ягн вирушив у дорогу. Iшов вiн та й iшов i дiйшов до того мiсця, де впав другий камiнь. Застав лише ложе, де ранiше нiжилась Дон-Бережа, i велику нору у землi. Пiшов вiн у ту нору, iшов два днi i двi ночi, а за свiтло йому були лiтаючi каганцi. Аж тут камiння посипалось, повiтря задрижало, i встав йому назустрiч печерний лев - Чого ти, Леве, рика?ш, чого далi мене не пуска?ш? - А тому, що залишив мене двоголовий левоголовий олов'яний злий Звий стерегти Дон-Бережу. Завтра вона йому згоду на шлюб дасть, i вони полинуть у князiвство Мороку. Аж ось виходить iз розкiшного палацу левоголовий олов'яний Звий та й запиту?, хто прийшов. - Це я, Три?диний, прийшов з тобою битися, щоб визволити Дон-Бережу. Вийшли вони на олов'яний тiк. Як ударив левоголовий Тар'ягна - по кiсточки загнав у тiк. Тар'ягн подумки проказав молитву Слави: "Слава тобi, Золота Оленице, прародичко усiх добрих начал на Землi, дай мо?й правiй руцi вогняного меча". По цих словах з'явився у його руцi меч, на вiстрi якого синьо-червоним ореолом палахкотiло полум'я. Вирвав Тар'я сво? ступнi з току, вдарив Звия мечем, i той вiдразу розтопився, потiк олов'яною рiчкою i захолов, олов'яний палац зник, i з'явилась перед Тар'ягном у кам'янiй печерi Дон-Бережа. До половини вона була прекрасною крилатою жiнкою, а замiсть нiг мала корiння дерев i рiзне зело, кожна парость закiнчу?ться голiвкою вужа з золотими вушками. А в лiс побiг визволений з неволi Лев. - Чи хочеш ти мене, чи пiдеш за мене? - Запитав Бережу Тар'ягн. - Пiду за тебе, але тiльки на два роки, бо тодi ти повинен визволити Днiпро-Бережу, яку полонив мiдноголовий ведмедеголовий триголовий злий Звий. Стали вони жити, i народилась у них дочка, яку назвали Лебiдкою. Як почав Тар'ягн збиратись у дорогу, то сказав: - Коли я зникну за обрi?м, то ти, Бережо, станеш рiкою Дон, а наша дочка - Лебiдкою, бо ?? зачарував Звий, якого я знищив. Розчаклу? нашу дочку витязь Сарм'ягн, якого ти впiзна?ш по мо?му мечу, що ти його бачила, як я бився зi Зви?м. Вiд Сарма i Лебiдки пiде рiд-плем'я сар'ягнiв. Прийшов Тар'ягн до мiсця, де витiкала Днiпро-Бережа, але не було там рiки, лише величезна яма. Заглянув Троян у яму: далеко внизу побачив озеро. Перетворився Тар'я селезнем, полетiв у ту яму, сiв на воду i пiдплив до берега, де починалася величезна печера. Став Тар'ягн знову людиною, бачить у печерi величезний мiдний палац, а бiля входу печерний ведмiдь, мiдним ланцюгом прикутий. Зарикав ведмiдь голосно, i вийшов iз палацу триголовий мiдноголовий вiдмедеголовий злий Звий. Вийшли вони на мiдний тiк. Як кинув Звий Тар'ю об мiдний тiк - загруз Три?диний по колiна. Проказав вiн подумки молитву Слави, i з'явилась в його руцi чарiвна кантарка. Труснув нею - миттю з'явився чарiвний кiнь, що жар ?сть, полум'я п'?, а як бiжить - земля за сiм верст дрижить, листя з дерев осипа?ться. Взявся Тар'ягн за золоту гриву коня i вирвався iз мiдного току. Як ухопив Звия, як ударив ним об мiдний тiк, так Звий i згорiв. Потекла iз нього мiдна рiчка i захолола. Ведмiдь у лiс побiг, а в кам'янiй печерi на м'якому зеленому мосi сидiла перед Тар'ягном прекрасна дiвчина, замiсть нiг лише мала корiння i пагони зела, а кожен корiнь закiнчувався голiвкою вужа з золотими вушками. - Час iз тобою шлюбитися. Чи пiдеш за мене? Пожили вони три роки, i народилась у них дочка. Через три роки вирушив Тар'ягн у дальшу путь-дорогу, а сво?й дочцi заповiв таку долю: як зникне Три?диний за обрi?м, стане дочка Лелекою i буде лiтати над рiкою Днiпром-Славутою, поки не розчаклу? ?? витязь на iм'я Слав'ягн. Вiд не? i Слав'ягна вiзьме свiй початок плем'я слав'ягнiв, яких греки називатимуть скiфами. Тисячу рокiв пануватимуть слав'ягни над шiстьма племенами, спорiдненими походженням вiд Тар'ягна, аж поки один iз нащадкiв Слав'ягна, князь Iдан, не перейме грецьку вiру i перестане молитись Ягнi. Поступово поблiдне золота вуздечка, яку Слав'ягн принесе з собою, i влада перейде до сар'ягнiв на шiстсот рокiв. Прийшов Тар'ягн до витоку Буг-Бережi. Спустився в порожню печеру, але дорогу йому перетнув величезний вовк на залiзному ланцюгу. - Дай знак сво?му господаревi, -- сказав Тар'я, -- що я прийшов визволити з полону Буг-Бережу, хай виходить битися. Вийшли вони на залiзний тiк. Як ударив вовкоголовий чотириголовий злий Звий Тар'ю об залiзний тiк - по колiна зiгнав. Схопився Тар'ягн за гриву свого коня, вирвав його кiнь з току. Як ударив Звия залiзноконечним списом, то потрапив якраз у серце, i Звий сконав. Вовк у лiс побiг, а Тар'ягн став жити iз Буг-Бережею. Народилась у них дочка, i назвали ?? Горлицею. От закiнчилось чотири роки, i пiшов Тар'ягн далi. А як iшов, то заповiв дочцi таку долю. Ще до зачаття зачаклував ?? вовкоголовий Звий, i стане вона Горлицею. Розчаклу? ?? витязь по iменi Вол'ягн, який матиме в руцi його, Тар'ягна, спис. Той спис заповiданий роду венедiв-волинян, i стольним ?х городом буде мiсто Волин. Як зася? спис золотим сяйвом, настане венедам час панувати над усiм народом тарiйським, а як поблякне спис - скiнчиться ?хн? панування. Пiшов Тар'ягн визволяти з полону Днiстро-Бережу. Прийшов на те мiсце, де зараз гори Карпати, а там - величезне озеро. Серед того озера - острiв, на островi - срiбний палац. Перетворився Тар'ягн на триголового лебедя, переплив на той острiв i знову став людиною. Пред палацом на срiбному ретязi величезний Мамонт ходить, у хобот трубить. - Пропусти, Мамонте, до палацу, я i тебе, i красуню Днiстро хочу вiд Зви?вого полону визволити. Мамонт його пропустив. Зайшов Тар'ягн у палац, а там п'ятиголовий срiбноголовий мамонтоголовий злий Звий сидить, до Днiстро-Бережi залиця?ться. Вийшли вони на срiбний тiк. П'ять днiв, п'ять ночей бились, один одного перемогти не можуть. Нарештi Звий перетворився на п'ятиголового орла i знявся у повiтря. Тар'ягн став триголовим лебедем i теж знявся у повiтря. Одна голова в нього - як синiй вогонь, друга - як бiлий вогонь, третя - як жовтий вогонь. Бачить Тар'я, що Звий почина? на нього насiдати i вогонь його ось-ось спалить, та й проказав вiн подумки молитву Слави: "Славо тобi, Ягно, вогненне диво, Золота Оленице, прамати роду Тар'ягна i всiх добрих начал на Землi. Покажи сво? могуття. Дай менi силу розiмкнути чорнi пазурi безоднi. Дай менi силу трави, яка поборю? голизну землi. Дай менi яснiсть Дарбога, що зiгрiва? землю, волю Велеса i мiць Сварги, що ку? мечi. Дай, Лелю, менi мiй лук iз стрiлами. Слава! Слава! Слава!" I з'явився в його руках лук iз стрiлою. Вдарив вiн вогненною стрiлою п'ятиголового Орла, i впав Орел на острiв. Коли падав, сказав: - Сильний ти, Тар'я! Але з мо?м найстаршим братом - шестиголовим кабаноголовим золотоголовим злим Зви?м у борню не вступай, бо не переможеш ти його. Як упав Звий на острiв, то провалився пiд землю, але не сконав, а пiдняв землю на плечах, i його кiстки виперлись iз землi та стали горами Карпатами. А Звий так i не сконав до кiнця, iнколи вiн здрига?ться, i здрига?ться навколо земля. Опустився Тар'ягн на землю i став знову людиною. Сказав вiн Днiстро-Бережi: - Важкою була ця битва, чи любиш ти мене, чи пiдеш за мене? - Люблю тебе i пiду за тебе, але лише на п'ять рокiв, бо треба тобi iти визволяти Дунай-Бережу, яка потрапила в полон до кабаноголового. Народилась у них дочка, i назвали ?? Галка, бо була вона чорнявою, кароокою красунею. Зiбрався Троян у далеку дорогу та й сказав Днiстро-Бержi: - Як я пiду, то наша дочка стане галкою, бо ?? зачаклував Звий, якого я зборов. Розчаклу? ?? витязь по iменi Кiмар. У нього буде оцей мiй лук i стрiли. Вiд шлюбу Кiмар'ягна i Галi пiде рiд, який зватиметься кiмарiйцi, другою ж ?х назвою буде iм'я галичани, а стольним мiстом - Галич. Як засяють лук i стрiли золотим вогнем, то стануть кiмарiйцi панувати над усiма племенами народу тарiйського. Одна людина не може бути разом i старiйшиною, i волхвом, i князем. Як порушать кiмарiйцi цю заповiдь, то поблякне ?хнiй лук та стрiли i пiдкоряться вони слав'ягнам. Пiсля довгого панування над усiма племенами тарiйськими слав'ягни теж допустять, що ?х князь Атей забере всю владу в однi руки, i поблякне ?хня слава. Прийшов Тар'ягн на те мiсце, де починалася Дунай-Бережа, а там лише чорна яма. Став спускатися Три?диний у ту яму i потрапив на Той свiт. А хто туди потрапляв, той зразу ставав землею, а душа линула вiд тiла. Тiльки торкнувся Тар'ягн дна, як вiдразу закам'янiв, але серце в Тар'ягна було безсмертним, тому очi його дивилися, вуха чули, а язик мiг говорити. Прийшов кабаноголовий шестиголовий злий Звий та й пита?: - Чого ти тут шука?ш? - Хотiв тобi голову стяти, Дунай-Бережу визволити! - Менi голову стяти важко, а тебе я у полон узяв. Будеш ще одним каменем у мо?му князiвствi, тiльки що говiрливим. Пiшов кабаноголовий золотоголовий Звий сво?м володiнням лад давати, а Дунай-Бережа i пита? Тар'ягна: - Що ж тепер робити? - Ти випитай у кабаноголового де його сила. Як призна?ться, то, мовляв, пiдеш за нього. А тодi вiзьмеш у нього чарiвну паличку, мене торкнешся, я оживу i його силу вiднайду. Як закам'янiв Тар'ягн, то на Землi, там де вiн ходив, стало дуже холодно, живими лишилися тiльки пристосованi до холоду дерева i звiрi. Щоб не померли нащадки Тар'ягна з голоду, Ягна кинула з Дива насiння, i з нього постали великi отари оленiв, на яких тар'ягни полювали. Тому однi?ю з назв Ягни ? Золота Олениця. От приходить кабаноголовий додому, а Дунай-Бережа його пита?: - Де захована твоя сила? Звий ударив Дунай-Бережу, i вона почала плакати. Пожалiв вiн ?? i каже: - Як пiдеш за мене, то скажу, де моя сила. Моя сила в оцьому стовпi, - i полетiв. Розказала Дунай-Бережа Тар'ягну все, а вiн: - Не в стовпi його сила, але ти стовпа прибери i шануй. Так Дунай-Бережа i зробила. Прилетiв кабаноголовий, а Дунай-Бережа навкiл прибраного стовпа ходить, пiсень шанобливих спiва?: - Що це ти робиш? - пита? кабаноголовий. - Твою силу сокочу. Розм'якло серце Звия, але вiн стримався i каже: - Не в стовпi моя сила, а в оцiй коровi, - i полетiв. Дунай-Бережа корову гарно почистила, у вiнок прибрала, на ноги i на хвiст коралiв поначiплювала. Прилетiв кабаноголовий та й пита?: - Що ти, Дунай-Бережо, робиш? - Твою силу славлю. Розтануло серце Звия, вiн подумав, що Дунай-Бережа його вже любить, i сказав: - Моя сила далеко-далеко. Там, де гори високi, i рiки бистрi, i води чистi, ? величезний Звий. Зветься вiн Шамбара. Навколо голови того Звия - 99 кiлець. В головi того Звия ? За?ць, а в Зайцi Голуб, а в Голубi Риба, а в Рибi скринька, а в скриньцi повно шерешнiв - цей клубок шерешнiв зветься Шеша. Мою силу мiг би знищити тiльки той, хто б знищив шершнiв, але це неможливо. Коли Звий полетiв з дому, Дунай-Бережа тимчасом взяла чарiвну паличку i провела нею по всьому Тар'ягну. Вiн ожив, обняв Дунай-Бережу, i вона прилинула до нього всiм тiлом. Полюбив Тар'ягн Дунай-Бережу, i вона його полюбила. Тар'ягн каже: - З цього часу, як ми з тобою зляглися, ти вiльна вiд кабаноголового i народиш дочку. Iм'я ?й даси Соловейка. Як я переможу кабаноголового, то вона стане соловейком. Визволить ?? вiд чарiв витязь Кра?н, якого ти впiзна?ш по мо?й булавi, що сяятиме чарiвним вогнем. За цими словами Тар'ягн вирушив у дорогу. Сорок рокiв вiн шукав Шамбару. Вiсiм разiв переходив тi самi рiки, тi самi гори, тi самi моря: ходив по колу, але невiдома сила звертала його з вiрного шляху. Нарештi, переходячи ту саму рiчку дев'ятий раз, його намiр зруйнувати Шамбару став таким несамовитим, твердим, що вiн хитнувся нiби п'яний i ступив крок до центру зачарованого кола. Так вiн наткнувся на хвiст Шамбари. Зробився вiн тодi триголовим Лебедем i пiднявся у вись. З високостi побачив, як на восьми горах лежать кiльця величезного Звия, якi оточують палац, що ма? форму голови Зивя, на якiй блищить золота дворога корона. Кiльця Звия випромiнювали таку темну силу, яка не давала Лебедю спуститись на Шамбару з високостi. Ця темна сила закривала Шамбару вiд звичайного зору. Лише надзвичайна сила волi Тар'ягна пробила цей Морок i дала змогу Тар'ягновi побачити всього Звия вцiлому. Спустився Тар'ягн на гору Арарат i подумки проказав речення Слави. З'явилась у його руцi булава. Почав вiн трощити булавою Вал, який розкручувався на полуденно-схiдному напрямi. З нутра Вала потекла сiль, сiрка i ртуть. Два мiсяцi i двадцять дев'ять днiв кришив Тар'ягн Вал, нарештi дiйшов до голови i розколов ?? ударом булави, бо у нiй була захована влада над усiм народом ар'я, що мав постати на семи рiках i взяти собi назву кра?на Араяна. З голови Звия вискочив За?ць. Тар'ягн натягнув лук i вбив Зайця вогняною стрiлою. Iз Зайця вилетiв Голуб, якого Тар'я наздогнав на крилатому конi. З Голуба випала Риба i впала в море. Тар'ягн дiстав ?? списом i витягнув скриньку. Як розбив вiн Шамбарi голову - на землi розтанув снiг. Як забив Зайця - виросла трава, як забив Голуба - виросло листя на деревах i вкрилися цвiтом вони. Як узяв до рук скриньку - загримiв весняний грiм. Шамбара затрусився i проказав молитву: - Морано, до тебе звертаюся! Тар'ягн не може торкатися найпота?мнiшого - Закону будови Свiту, бо як не буде чорного, то не буде й бiлого. Почула Доля його звернення i вчинила так. Як тiльки Тар'ягн розкрив скриньку, вiн сам розлетiвся на безлiч щасливих людських днiв, якi впали на Землю теплим, густим, краплистим, рясним весняним дощем. З нього народилась рiчка Аракс, яку був заполонив Шамбара. З безсмертного серця Тар'ягна впало на Землю три крапелини кровi. Одна впала на сухе дерево - i воно загорiлось, ставши домашнiм Вогнищем для людей. Одна крапля впала на стебло горохове, i хто з того стебла з'?сть горошину, той стане богатирем. Одна впала в серце Вардани i запалила серця ?? дiтей Лада i Лади вiчним вогнем любовi. Образ Тар'ягна став для укра?нцiв Богом боротьби Аре?м, або Ярилом. Шершнi розлетiлись по свiту i зробились дрiбними Чортами, яких укра?нцi могли побороти, щиро молячись Ягнi. Але як тiльки тарiйцiв за?дала гординя i вони забували молитися сво?м богам, Чорти вселялись у полчища загарбникiв, якi падали на укра?нцiв Божою карою. Арея укра?нцi зображують з бойовим Тризубом у руцi, а Лелю - в образi Дерева вiчного життя, на середнiй гiлцi ся? його полуденне лице, на лiвiй - вечiрн?, а на правiй - ранкове. День, коли Тар'ягна оживила Дана-Бережа для боротьби з силою Шамбари, -- це перший день Нового року. День, коли Тар'ягн розколов голову Зви?вi, -- це перший день весни. IV. ЛАДО I ЛАДА Року Божого 150 000 до ново? ери У Вардани народилися вiд шлюбу з Та'ягном близнята Ладо i Лада. Коли Тар'ягн вирушив у дорогу вiд ложа Вардани, його слова були такi: - ? заповiдь Ягни, що не можна вступати в шлюб близьким родичам аж до четвертого колiна. А в четвертому колiнi вже можна. Ладо i Лада - рiднi брат i сестра. Вони полюблять одне одного як чоловiк i жiнка, але Ягна не допустить ?хнього пошлюблення доти, доки вони не пройдуть кiлькох насланих нею перевтiлень i перестануть впiзнавати одне одного, а стануть чужими. Проживуть вони щасливо тридцять три роки. Повчання: Якщо брат i сестра, не знаючи, що вони родичi, пошлюбляться - то в цьому нема грiха. Якщо ж хтось ?м це доведе - вони мусять розiйтися. Коли Тар'ягн пiшов, Вардана-Бережа залишилась iз двома дiтьми. Одного разу вони збирали в лiсi суницi. Було ?м по 16 рокiв. Лада замазала рота i щоки ягодами. У лiсi було дуже жарко, i над галявиною стояв дух рiзного зела i хво?, але над усiм панували суничнi пахощi. Ладо дуже пильно задивився на свою прекрасну сестру. Вони посiдали бiля струмка i обнялися, а червонi ягоди в кошиках поставили бiля себе. Тiльки хотiли подивитись у струмок, щоб побачити сво? вiдображення у маленькiй заводi, як Ладо раптом скрикнув i зник. Лада лише побачила, як у струмку кинула хвостом велика щука. Довго Лада гукала в лiсi свого брата, але так i не догукалася. Пiшла вона додому сама та й розказала все матерi. Стали вони удвох журитися за Ладом, Лада плакала-плакала i вiд слiз стала притокою Вардани. - Попливу я, - каже, - мамо, у широку i глибоку воду. Доки не знайду свого милого брата, додому не повернуся. - То вертайтеся ж додому разом, - сказала ?й мати i залишилась сама. Три роки Лада водою збiгала в рiки, пiдiймалася на небо до Араксу i падала дощем на лiси, аж поки у великiй Дунай-рiчцi не знайшла свого брата. Як знайшла вона його, то стали вони знову юнаком i дiвчиною. Взялися за руки i пiшли до сво?? матерi Вардани. Iшли вони широкими лугами, високими горами, дрiмучими лiсами та й дiйшли до Днiстра-рiки. Була темна нiч, вони перепливли рiчку, бо не могли бачити себе разом у водi, та й пiшли далi. Iшли-iшли та й дiйшли до Бугу. Тiльки зайшли вони у воду скраю, щоб перепливти на той берег, як раптом Ладо став Явором, а Лада пташкою на гiлцi. Три роки щебетала Лада у вiтах Явора. Щодень, як сходило сонце, вона просила Ягни змилуватись над Ладом та пустити його додому. Одного разу вночi з'явилась ?й Ягна в образi Золото? Оленицi та й каже: - Ти, Ладо, перелiтай на той берег рiки, а Ладо до тебе прийде. Цю рiку Ладо i Лада назвали Богом, бо тут Ягна вперше з ними заговорила. От перелетiла Лада на той берег. Як тiльки сiла на кущ, то зразу стала дiвчиною, а Ладо хлопцем та й приплив до не?, пiшли вони далi та й прийшли до Славути-Днiпра. - Дiждемо ночi, - сказала Лада, - то, може щасливо цю рiку перейдемо. От дiждались вони ночi, та тiльки хотiли зайти у воду, як визирнув з-за хмари мiсяць. Враз став Ладо Лебедем, а Лада залишилась дiвчиною, бо вона ще води не торкнулась. Ходить Лада по березi, плава? Ладо по Славутi, тужить Лада за Ладом, а Ладо а Ладою. Як почав Дар iз-за обрiю визирати, стала його Лада ревно благати, сльози проливаючи, питати: - Дар боже, великий, я тебе благаю, скажи менi, як порятувати мого милого Лада? Нiчого не сказав Дар. Нахилилась вона до води та й пита?: - Дано-водице, вiддай менi мого Лада. Нiчого Дана ?й не вiдповiла. Тим часом наступила темна нiч без мiсяця i зiрок. Очi Лади не бачили перед собою i на пiв ступiня. Це була нiч Дудя. - Дудю-Боже, великий сине Тепло?, скажи, як порятувати мого Лада? I сказав Дудь: - Вирви у Лада з лiвого крила пiр'?ну i спали на тому вогнi, що його Перун запалить. Вирвала Лада пiр'?ну та й пiшла шукати Божого вогню. Через дев'ять днiв сталася велика гроза Божа, ударив грiм, i Перун запалив старого дуба. Спалила Лада на тому вогнi Ладову пiр'?ну, i вiн знову став хлопцем, але таким гарним, що Лада ледь його впiзнала. Пiшли вони далi. Як дiйшли до Дон-рiки, то не стали пiдходити близько до води, а посiдали думу думати, як його перейти рiку, щоб знову бiди не набратися. Вирiшили, що спершу Ладо перепливе рiчку, а за ним - Лада. Переплив Ладо рiчку та й чека?. А Лада, як перепливла рiчку, стала з води виходити, на камiнцi мокрому пiдсковзнулася i впала. Кинувся Ладо ?й допомагати, ще до води не добiг, як став Оленем, а Лада - Лебiдкою. Попливла Лебiдка по водi, пiшов Олень по землi. Як запливла Лебiдка у Вардану-Бережу, то знову стала дiвчиною, як дiйшов Олень до Вардани, то й знову став юнаком. Тут вони, Лада i Ладо, i зустрiлися, але не впiзнали одне одного, був вiн ?й зовсiм чужим. Стала Лада втiкати, став Ладо ?? здоганяти. Хотiла Лада перестрибнути через потiчок, та не дострибнула до берега i впала у воду, а за нею впав i Ладо. День, коли Лада i Ладо попадали у воду, укра?нцi святкують як день Яна Купайла. Стали вони мужем i жоною. 33 роки жили щасливим подружнiм життям, i за цей час народились у них одна дочка i п'ятеро синiв. Дочку вони назвали Ам'ягною, або - ласкаво Амою, меншого сина Сар'ягном, ще меншого сина - Слав'ягном, або Славом, ще меншого - Вол'ягном, або Волном, ще меншого - Кiмар'ягном, або Кiмаром, i найменшого Краягном, або Кра?ном. На 33-му роцi щасливого подружнього життя Ладо пiшов на полювання i не повернувся додому. Лада дуже тужила за ним i теж зiйшла з дому. Брати ходили на полювання, а сестра Ама готувала ?м ?сти. Одного разу брати загнали облавою величезного оленя. Олень зупинився над урвищем i перетворився на палаючий вогонь. Iз вогню вони почули голос батька: - Я ваш батько у подобi Ягни. Я буду для вас земним вогнем i зiгрiватиму вашi оселi, зiгрiватиму вас у далеких походах, а зображення оленя буде на ваших щитах. Вдома залишиться лише ваша сестра Ам'ягна. ?й заповiдано Богом, що вона i ?? дочки вагiтнiмуть вiд пояса Тар'ягна i народжуватимуть лише дочок. Вiд не? пiде могутн? плем'я амажонок. Жiнки тут будуть во?нами i матерями. Одного разу сюдою подорожуватиме князь iз роду Кра?нового зi сво?ми витязями. Вiд Кра?на-Пала-Кия i Ами-Роксолани-Марi? народиться князь по iменi Роксолан-Гун. Вiн якийсь час правитиме плем'ям амажонок-роксоланiв, згодом його правнук Ахiл (Атiл) - над усiма тарiйськими родами. Атiла як знаменитого войовника на чолi укра?нського народу знатиме весь свiт. Ви, п'ятеро братiв: ти, Сар'ягн, ти, Слав'ягн, ти, Вол'ягн, ти, Кiмар'ягн i ти, Краян, доки дiйдете до рiки Дунаю, то всi поженитесь i будете старiйшинами родiв великого тарiйського народу. Лада стала вранiшньою зорею, а Ладо земним вогнем - Сварожичем. Лада вiдмика? золотим ключем небеснi ворота i випуска? першого Попеля на небо. Небо свiтлi?. Попель-промiнь женеться за Ладою, але Лада, вiрна сво?му Ладу, оберта?ться росою i пада? на Землю. Бджоли п'ють медвяну росу i приносять мед - молоко життя. V. САР'ЯГН Як заповiв ?м батько, Сарм, Слав, Волн, Кiмар i Кра?н вийшли вранцi на берег рiки Вардани, взяли по черзi Тар'ягнiв лук, i кожен пустив з нього стрiлу. Першу стрiлу ухопив Лебiдь i понiс, другу стрiлу ухопив Бусол i понiс, третю стрiлу вхопила Горлиця, четверту - Галка, п'яту - Соловейка. Кинула Ам'ягна на землю великий клубок срiбних ниток, i вiн покотився. Iз Тар'ягнового бойового обладунку Ама дала Сарму меч i щит, Славу - чарiвну кантарку, Волину - спис, Кiмару - лук i стрiли, а Кра?новi - булаву. Пiшли брати у путь-дорогу. Iшли вони за срiбною ниткою та й iшли i пiдiйшли до високого бiлого каменя-стовпа, що з одного боку його обмивала Дон-Бережа, а з другого був високий берег, порослий дубовим лiсом. На тiй бiлiй скелi сидiла Лебiдка i тримала у дзьобi золоту стрiлу. Послали вони до вежi Кiмара, який розумiв мову птахiв, i звiрiв, i риб, запитати, як шукати Сармову суджену. Сказала Лебiдка Кiмаровi: - Ви сво?му братовi не допоможете, а повинен вiн сам мене здобути - у красну дiвку обернути: то я й стану йому за дружину. Попрощались брати з Сармом бiля Бiло? Вежi i рушили далi за срiбною ниткою, коли ж Сар'ягн обернувся до вежi, то нiкого на нiй не побачив. Пiшов вiн у дубовий гай, щоб роздобути собi щось iз ?жi. А на той час була у цьому гаю вiйна птиць iз звiрами. Колись була птиця Жайворон князем над птицями, а князем над звiрами - Миша. Мали вони спiльне поле. Як уродило поле, почали зерном дiлитись, одне зерно виявилось зайвим. Миша i каже: "Я перекушу його надво?", - та взяла зернину в зуби i втекла в нору. Тут князь Жайворон збира? всiх птиць, щоб воювати, а князь Миша склика? усiх звiрiв. Бились цiлий день - на нiч стали на вiдпочинок. Тодi Миша згадала, нема на вiйнi мурашок. Вiн загадав мурашкам, щоб вони полiзли на дерева, де спали птицi, i повiдгризали ?м пiр'я бiля крил. На другий день знову почалася вiйна. Тiльки який птах iз дерева хоче злетiти, тут же пада? на землю, а звiрi його i розiрвуть. Один Орел бачить, що така справа, - сидить, не злiта?. Аж тут iшов Сарм. Вилiз на дерево, пiдняв меча, хотiв Орла втнути, а Орел i просить: - Не бий мене, витязю, я тобi у великiй пригодi стану. - Сар'ягн опустив меча, а тодi знову пiдняв. - Вiзьми мене краще та пiдгодуй, доки крила не виростуть. - Сарм опустив меч, а тодi знову пiдняв, вагаючись. Орел знову каже: - Я тобi у великiй пригодi стану. От тодi вклав Сарм меч у пiхви, зняв Орла з дерева та й став його годувати. Рiк готував сирим м'ясом. Через рiк Орел йому каже: - Пусти, полiтаю, випробую, чи виросли вже в мене крила. Пустив його Сарм. Орел лiтав-лiтав та й прилетiв опiвднi. - Ще мала в мене сила, ще рiк годуй. Ще рiк годував його Сарм сирим м'ясом, i знову попросився Орел полiтати. Лiтав-лiтав цiлий день, а увечерi прилiта? i каже: - Ще мала в мене сила, ще рiк годуй мене. Сар'ягн i каже Орловi: - Скiльки ж iще менi тебе годувати, коли я мушу йти шукати свою наречену, жiнка менi в хатi потрiбна. Орел йому й каже: - Добре, витязю, по землi пiшки ходити-дибати, долю шукати, а ще краще понад землею орлом лiтати - долю виглядати. Ще рiк годував Сар'ягн Орла сирим м'ясом, а тодi Орел i каже: - Сiдай на мене. Сiв Сарм на Орла. Орел пiднiс його аж у хмару, а потiм упустив. За лiктiв двiстi вiд землi пiдхопив Сарма та й запиту?: - А що, як тобi почувалося? А Сарм йому: - Так, наче душа iз тiла вилетiла та вслiд за мною летить. А Орел йому: - Отак i менi було, як ти перший раз на мене замахнувся. Летять вони далi. Знову Орел пiднявся вище хмар та й скинув Сарма, а десь за сто лiктiв вiд землi пiдхопив. - Ну, як тобi на цей раз було? - Пита?. - Так, наче вже й кiстки мо? розсипались, - Сарм вiдповiда?. Летять вони далi. Вилетiв орел вище найвищих хмар та й знову скинув Сарма. Аж бiля само? землi пiдхопив та й пита?: - Як же тобi на цей раз було? - Так, наче вже мене й зовсiм нема на свiтi. А Орел йому: - Отак i менi було, як ти на мене втрет? намiрився. Прилiтають вони до Орлового дядька, Орел i каже: - Iди в хату. Як будуть питати тебе, чи не бачив нашого небожа, то ти скажеш, що як дасте яйце-райце, то й на очi приведу. От зайшов Сар'ягн у хату, шапку скинув, перехрестився на покуть, привiтався до господаря i господинi, а його й питають: - Чи по волi козак завiтав, чи по неволi? - Добрий козак усе по сво?й волi ходить, - вiдповiда?. - Чи не чув ти там про нашого небожа? Бо вже давно, як пiшов на вiйну, то нi чутки про нього, нi звiстки. А Сарм каже: - Як дасте яйце-райце, то я вам його на очi приведу. А господарi: - Краще нам його нiколи не бачити, як вiддати тобi яйце-райце. - Летiмо далi, - каже Сар'ягну Орел. Летять та й летять та й прилiтають до Орлового брата, i тут так само вiдповiли. Прилiтають до Орлових батька-матерi. Заходить Сар'ягн у хату, шапку скинув, хатнiм богам вклонився. Його за стiл посадили, пити-?сти поставили, по тому i запиту? його господар: - Чи по волi, козаче, мандру?ш, чи по неволi? - Добрий козак усе по волi ходить, та все ж не без причини. Тодi вони стали питатися, чи вiн не бачив, мовляв, нашого сина. Бо вже ген коли пiшов на вiйну, то, може, й загинув. А Сарм ?м каже, що як дасте яйце-райце, то й на очi приведу. - Iди приводь, зараз тобi яйце-райце i вiддамо, - зрадiли батько i мати. Сар'ягн завiв ?хнього сина у хату. Батьки плакали вiд радощiв, зразу ж вiддали яйце-райце та й кажуть Сар'ягновi: - Син нам каже, що ти шука?ш наречену, а в цьому яйцi тво? придане на нове господарство. Як знайдеш наречену, прийдеш на мiсце свого проживання, нагородиш великi кошари, аж тодi розiб'?ш яйце. Побраталися Сарм з Орлом. Вивiв Орел Сар'ягна за ворота, дав йому пiр'?ну з свого крила i сказав: - У всьому вважай на свiй розум i силу, але як настане в тво?му життi велика скрута, припалиш перо, i я прилечу на допомогу. Я запитував свого батька Орла, де твоя наречена. Будеш iти цi?ю дорогою. Як лiс закiнчиться, побачиш край лiсу криничку. Отам твоя наречена. Iшов Сар'ягн та й iшов, коли лiс закiнчився, побачив криничку, i так захотiлось йому води напитися. Нахилився вiн до води, а iз кринички дивиться на нього прекрасна дiвчина та й говорить: - Я наречена твоя. Визволи мене. - Як же тебе визволити? - Поцiлуй воду i напийся. Не встиг Сар'ягн поцiлувати воду i напитися, як яйце-райце випало йому з пазухи та упало на камiнець i розбилося. Почала з того яйця виходити рiзна домашня живнiсть: корови, воли, свинi, овечки, кози - i порозбiгалися в рiзнi боки. Став Сар'ягн заганяти - нiчого не може вдiяти, опустив руки i засумував. А Лиха сила перекинулась старенькою бабою, з'явилась Сармовi на очi та й каже: - Як викона?ш три мо?х завдання, то я зажену твiй товар у яйце, а не викона?ш, то будеш у мене вiчним наймитом. - Добре, - каже Сарм, - збирай. От баба загнала скотину у яйце та й каже: - Щоб за одну нiч оцей луг викорчував, виорав, пшеницi насiяв, викосив, у скирти склав i щоб таки у ту нiч з нового врожаю спiк паляницю i на стiл поклав. Сiв Сар'ягн бiля кринички та й зажурився. А наречена з води його запиту?: - Чого журишся, Сар'ягне? Розказав вiн ?й свою скруту, а наречена йому i говорить: - Навiщо ж ти, Сарме, з тою бабою угоду склав, навiщо ти рiшення приймав, не звернувшись з молитвою до Ягни? Тепер ми потрапили у залежнiсть вiд Лихо? сили, i важко нам буде вирватись. Але ти забувся, що треба тобi поцiлувати воду. Тут Сар'ягн про свою спрагу згадав, воду поцiлував i напився. Вийшла з води бiла Лебiдка, стрепенула крилами i стала прекрасною дiвчиною. - Тепер, Сар'ягне, лягай спати, до далеко? дороги вiдпочивати. Як Сарм заснув, вона в долонi плеснула: той луг трiщить-лущить, на тiм мiсцi ореться, пшениця сi?ться, на тому вже дозрiва?, на тому молотиться i мелеться... I до свiтанку спекла Лебiдка паляницю та й дала Сармовi. Вiн принiс паляницю до Лихо? сили в хату i на стiл поклав. Вона й каже: - Ну, якщо ти справився, гляди ж, щоб i друге дiло зробив: щоб ти за нiч оту гору розкопав i тудою рiчка Дон потекла. А коло Дону побудуй комори, щоб байдаки до берега приставали i щоб ти ту пшеницю повантажив. Пiшов Сар'ягн знову до кринички. Просвiтилась, засяяла вода у криничцi, з'явилась на водi бiла птиця Лебiдь з бiлим лотосом iз золотою короною на чолi. Стрепенула крилами i стала вродливою дiвчиною. Затремтiло Сармове серце, i вiн кинувся, щоб ?? обняти-поцiлувати, а вона йому: - Зачекай, Сарме, ще ти Лихiй служиш, ще ти в наймах тужиш, ще мене не торкайся. Говори, яке тво? друге випробування. Сарм ?й розповiв. Лебiдка каже: - Лягай вiдпочинь, бо скоро нам додому вирушати. А сама в долонi плеснула. Та гора розкопу?ться. Дон туди тече, коло нього комори будуються, пшениця на байдаки вантажиться. Подивилась уранцi Лиха, що все зроблено, як вона загадувала, тодi загаду? втрет?: - Щоб ти у цю нiч зловив золотого Зайця. Запитала у нього Лебiдка, що загадано. Вiн на не? подивився, а вона така гарна-гарна. З того часу повелася в укра?нцiв приказка: така гарна, хоч води напийся. Розказав ?й Сар'ягн загад. - О, це вже не жарти. Це Лиха загадала, щоб ти спiймав самого Леля. А це грiх. Хiба я прикинусь Зайцем, а ти мене принесеш i покладеш на стiльцi. Тiльки не вiддавай ?й у руки, бо як вiддаси, то вона мене впiзна?, i будемо у не? вiчними наймитами - i ти, i я. Так вони i зробили. Поклав вiн Зайця на стiлець та й пiшов. Тiльки Лиха з хати, а За?ць знову перекинувся дiвчиною та за Сармом. Почали вони удвох тiкати. Бiжать та й бiжать, коли це Лиха побачила, що нема? Зайця, здогадалася про все i послала свого чоловiка наздоганяти. Тодi дiвчина й каже: - За нами погоня! Я перекинуся пшеницею, а тебе зроблю дiдом та будеш стерегти мене. Як буде Лихий питати тебе, чи не бачив молодця з князiвною, то ти скажеш, що тодi йшли як оця пшениця сiялась. Коли це Лихий летить та й пита?ться в дiда: - Чи не бачив, не йшли сюдою витязь з князiвною? - Iшли, - каже, - як оця пшениця сiялась. Лихий каже: - Цю пшеницю вже пора косити, а ?х учора не стало, - та й повернувся назад. Пшениця знову зробилась дiвчиною, а дiд - хлопцем та й давай знову втiкати. Лихий повернувся додому та й розказав усе Лихiй. Вона його ла?: - Чом ти того дiда i пшеницю не розiрвав? То ж вони були! Бiжи вдруге за ними. Бiжить-летить Лихий. Бiженцi чують, що за ними аж земля реве. Дiвчина Лебiдка й каже Сармовi: - Я зроблюся старим Божим храмом, а ти молiльником, та як буде Лихий тебе про витязя з князiвною питатися, то скажи, що бачив тодi, як ця церква будувалася. Коли летить Лихий та й пита? волхва: - Чи не бачив, - каже, - не йшов тут князенко з князiвною? - Бачив, - каже, - як оцю церкву ще лише будувати починали. А Лихий йому: - ?х позавчора не стало, а цiй церквi вже рокiв iз сто. - Та й полетiв назад. А Лиха йому: - Чом не роздер волхва i церкви не розваляв? Лихий вiдповiда?: - Бо на церквi священний напис був, а волхв саме противну Лихiй силi молитву творив. Тодi сама Лиха побiгла. Лебiдка каже Сармовi: - Тепер ми можемо i пропасти, уже сама Лиха бiжить. Зроблюсь я Рiчкою, а ти станеш Рибою-окунем. Прилетiла Лиха до рiчки та й каже: - А що, втекли? Перекинулась щукою i давай за Рибою-окунем ганятись: що хоче вхопити, то окунь повернеться до не? хвостом, розчепiрить плавцi, i не може щука його ковтнути. Ганялась-ганялась, аж окунь на берег викинувся. Тодi Лиха почала дмухати на Сарма вогнем. Припалилось у Сар'ягна за вухом орлине перо. Орел миттю прилетiв, схопив Сар'ягна i винiс на Бiлу Вежу. Розлютилась Лиха i вирiшила воду з Рiчки випити. Пила-пила i вже стала як гора, ось-ось доп'?. Сар'ягн тим часом узяв на Вежi золоту стрiлу, що була у сагайдацi Тар'ягна, i випустив у Лиху. Лиха лопнула, а Рiчка перетворилася на Лебiдку, а Лебiдка - на красуню-князiвну. Тут бiля Бiло? Вежi, на рiчцi Дон, Сар'ягн з Лебiдкою побудували курiнь, нагородили кошар i розбили яйце-райце. Зараз iз яйця найшло повнi кошари товару: корiв, волiв, коней, овець. Бiля Бiло? гори виросло мiсто Бiла Вежа, а люди, що пiшли вiд Сар'ягна i Лебiдки, стали зватись сар'ягнами, хоча греки ?х називали сарматами. Мiсто Бiла Вежа також називали Сар'ягн. Зажили Сар'ягн iз Лебiдкою щасливо, народили багато дiтей, побудували церкву i молилися Ягнi-Лелi-Бережi. VI. СЛАВ'ЯГН Тим часом Слав'ягн, Вол'ягн, Кiмар'ягн i Краян iшли далi за срiбним клубком ниток. Довго чи не довго iшли, довела ?х срiбна нитка до Великого Лугу. Нарештi клубок привiв ?х до високого дуба, який рiс на кручi. На дубi сидiла Лелека i тримала в дзьобi золоту стрiлу Тар'ягна. Хотiв Слав'ягн забрати стрiлу, коли ж Лелека злетiла в небо. Затряс Слав чарiвною кантаркою, i з'явився Тар'ягнiв крилатий кiнь. Сiв вiн на того коня i почав ганятися за Лелекою. А та Лелека та впала в болото. Прийшов Слав'ягн до болота, а там сидить велика зелена жаба iз золотою короною на головi i золоту стрiлу в ротi трима?. Пiдiйшов Слав до не?, хотiв стрiлу забрати, а вона йому каже: - Ось i ? в тебе жона - жаба зелена, князiвна. Сiв Слав та й зажурився, а Вол'ягн до нього: - Ти, Слав'ягне, не журися, знайшов ти свою суджену, а тепер помолися Лелi, нашiй праматерi та ?? лицям, то, може, вона тобi пiдкаже, як цiй жабi людську подобу повернути, а ми пiдемо свою Долю шукати. Та й пiшли собi далi. Узяв Слав'ягн ту жабу на руки й принiс у курiнь. Як тiльки Дарбог-сонце стало за овид ховатися, сотворив вiн до Лелi палку молитву. Ось сонце за обрiй сiло, Жаба стала прекрасною дiвчиною з русявим волоссям, синiми очима i бiлим-бiлим тiлом, яке ледь-ледь свiтилось у темрявi. Почав Слав'ягн з нею жити, а одного разу, коли жiнка спала, вiн устав уночi i вкинув у вогонь ?? Жаб'ячий кожушок. Як устала Жаба, огледiлась, аж кожуха нема. Запитала вона Слав'ягна: - Чи ти, Славе, не бачив мо?? одежi? - Я, - каже, - шкiру спалив. - Ох, що ж ти наробив, княже?! Якби ти ?? не займав, я б пiсля першо? дитини була б людиною i вже довiку була б твоя. А тепер знай, що здiйснилось провiщення мо?? матерi Славути: ?? чоловiком був колись витязь Троян. Вона говорила, що прийде до мене таргiта?д Слав'ягн i буде менi за чоловiка. Але я зачаклована Триголовим ведмедеголовим мiдноголовим злим змi?м ще в утробi матерi бути Жабою до першо? дитини. Того змiя убив у двобо? мiй батько Тар'я. Все це робиться з волi Ягни, яка веде нас через перевтiлення до ?дностi. Бiльше я нiчого не знаю. Тепер, коханий Славе, треба нам розлучатися, може, назавжди. Прощавай, шукай мене у тридев'ятiм князiвствi у Баби Ягни. Махнула рученьками, перекинулась Лелекою i полетiла. Довго князь Слав побивався за жiнкою, а тодi пiшов ?? шукати. Iде та й iде, коли назустрiч йому дiд, наче молоко, сивий. То був Дiдо-Всевiдо. - Здоров, Славе, - каже, - куди Бог несе? - Iду, - каже, - дiдусю, свiт за очi, шукати сво?? жiнки. Вона десь у тридев'ятiм князiвствi у Баби Ягни. Але я не знаю, де те князiвство, чи ви, дiдуню, не зна?те? - Чому не знаю, знаю. - Скажiть, будьте ласкавi, i менi. - Я тобi скажу, а ти прийми мо? слово до серця. Дiйдеш до отого найвищого дуба, стань пiд ним i щиро помолися Лелi. Якщо твоя молитва щира, то вдосвiта впаде до тво?х нiг клубочок iз ниток, що зсуканi з Лелiв - променiв Дарбога. То буде знак Ягни, що вона да? спосiб знайти жiнку i бути з не? щасливим. Три днi молився Слав пiд дубом i за цей час нiчого не ?в, лише пив воду iз струмка, що тут пробiгав. На третю нiч, удосвiта, впав йому до нiг клубочок ниток, зсуканих iз сонячних променiв, та й покотився перед ним. Iде Слав таким густим лiсом, що навiть удень темно. Зустрiча?ться йому Ведмiдь. Слав'ягн розмахнувся сулицею, хотiв його заколоти, а Ведмiдь йому й каже: - Славе, княже, не бий мене, я тобi у великiй пригодi стану. Слав'ягн пожалiв Ведмедя, не вбив. Iде далi, вийшов на край лiсу, бачить: сидить на скелi Сокiл, зайця патра?. Слав наклав стрiлу на лук, а Сокiл i каже: - Не бий мене, я тобi у великiй пригодi стану. Опустив Слав'ягн лука та й пiшов далi. Iде та й iде, клубочок попереду котиться, дiйшов аж до Чорного моря. Бачить лежить на березi Риба зубата, без води пропада?. Хотiв Слав ?? взяти та з'?сти, а вона просить: - Славе-князенку, кинь краще мене в море-океан, я тобi у великiй пригодi стану. Вiн кинув Рибу в море i пiшов берегом. Аж бiля самого моря сто?ть хатка на курячiй нiжцi. Вiн увiйшов, перехрестився, привiтався, а з печi до нього озвалася стара-стара баба у червонiй, як вечiрнiй вогонь, хустцi: - Здоров був, Славе. Чи по волi, чи по неволi? Сам вiд кого хова?шся чи когось шука?ш? - Нi, - каже, - бабусю, не ховаюсь, а шукаю жiнку свою любу. - Знаю, знаю, - каже баба, - у Полеля вона на службi. Загадаю я тобi, козаче, одну службу. Як упасеш табун мо?х кобил, то й до Поле ля, мого племiнника, на острiв Буян дiстанешся, а як нi, то вертайся додому. Вигнав Слав'ягн табун кобил у степ, а вони без жеребця розбiглися на всi чотири сторони. Тут Слав потряс чарiвною кантаркою, i з'явився перед ним жеребець, що жар ?сть, полум'я п'?, як бiжить - земля дрижить, листя з дерев осипа?ться. Як заiржав кiнь, кобили зразу позбiгалися. Слав'ягн сiв на жеребця i загнав табун у залiзнi стайнi. Вийшла з хати Баба Ягна, замкнула стайнi та й каже: - Мо?му табуновi якраз жеребець був потрiбний. Сумно кобилi без жеребця. Мiй племiнник Полель живе посеред моря на островi, як ти туди доберешся без свого коня, то й твоя жона зразу тобi в руки дасться. Пiшов Слав'ягн до високого дуба, що рiс на кручi над морем, щоб помолитися Найдосконалiшiй, та вона його напоумила, як на острiв дiстатися. Тiльки хотiв перше слово молитви вимовити, аж бачить навколо дуба ходить Кiт на золотому ланцюгу i солодкi казки розказу?. А це Полель прив'язав тут свого Кота, щоб вiн заговорював тих, хто хоче до острова Буяна добратися. Наслухався Слав'ягн тих казок, а в них все про те, як хороше тут, на землi, на березi, що нiкуди не треба мандрувати. Слуха? Слав - не ?сть, не п'?, йому i невтямки, чому навколо людськi кiстки валяються i ?х пiсок замiта?. Геть знесилився Слав'ягн та все слуха?, а в очах пливуть солодкi марева. Аж пролiтав над цим мiсцем Сокiл, якого Слав пожалiв. Упав Сокiл з неба i вчепився пазурями Котовi в голову. Кiт продовження казки забув, доки Сокола вiдганяв, а Слав'ягн тим часом отямився, бачить - срiбний клубок до моря котиться. Встав Слав i пiдiйшов до само? води. Коли виплива? з моря Риба. - Славе, князенку, чого ти журишся? - Та-а... - Каже. - У морi ? острiв Буян, де живе Полель, але я не знаю, як туди добратися, та ще й бiля того острова завжди бушують вiтри. Воду з небом змiшують. Ударила Риба хвостом об воду, став такий гарний мiст: палi срiбнi, побiчники золотi, а помiст склом настелений, як iдеш, немов по твердiй водi. Слав'ягн пiшов тим мостом та й вийшов на острiв. А на островi такий лiс густий, що нi пройти, нi просунутися, та темний-темний. Коли виходить з лiсу Ведмiдь. Як узявся Ведмiдь лiс трощити, такi дуби верга? - на пiвтора обiймища. Проламав стежку. Пiшов Слав тi?ю стежкою, аж серед острова сто?ть скляний палац, замiсть дверей - висока кришталева арка. Зайшов вiн аж у третю кiмнату, а там сидить Лелека-Буслиха та сорочки сонячними променями вишива?. А узори такi, що й не придума?ш. Кинулись вони одне одному в обiйми. Нарештi затряс Слав чарiвною кантаркою, спали чари Баби Ягни iз Тар'ягнового коня, розчинилась залiзна стайня, i кiнь прибiг на острiв Буян. Як вихопився Слав'ягн на коня та взяв Лелеку на руки, кiнь вiд радощiв заiржав, кобили Баби Ягни почули i прибiгли на клич жеребця. Рушив Слав'ягн додому, а за ним табун коней з вогненними гривами. Прилетiли вони на те мiсце, де розлучилися, i стали жити щасливо. I пiшли у них дiти одне за одним, i заснували вони город Бусел, а тiльки подумки називали його Лелекою, i пiшов вiд них народ слав'ягни (слов'яни), яких греки у сво?х писаннях називали скiфами. Вiд жеребця Тар'ягонового i кобил Баби Ягни пiшли конi для всього тарiйського народу. Тар'я! VII. ВОЛ'ЯГН Вол'ягн, Кiмар'ягн та Краягн тим часом мандрували за срiбною ниткою i дiйшли до рiки. Бiля рiки стояв високий дуб, на дубi сидiло три горлицi. Середуща тримала у дзьобi золоту стрiлу iз колчана Тар'ягна. Намiрились тро? молодцiв iз лукiв, а одна з горлиць i каже: - Не стрiляйте, молодцi, горлиць, може, серед них котрась вам полюбиться. - Козаки опустили луки, двi горлицi знялись i полетiли, а середня зiйшла на землю i стала перед ними гарною-прегарною дiвчиною. Подивились на не? брати i закохались всi тро?. Хоча це була Вол'ягнова суджена, брати вирiшили запитати Долю, може, вона комусь iншому присудить наречену. - Кого з нас, Горлице, найбiльше сподобала? - Запиту? Краягн. - Того, котрий з вас принесе менi найладнiший подарунок. Розiйшлися брати на три сторони. Кра?н пiшов по рiчцi Буг на пiвдень i дiйшов аж до Чорного моря та зустрiв Дiда. Розговорилися, Кра?н розповiв Дiдовi про свою пригоду. Дiд подарував Кра?новi люстерко i сказав: - Коли хочеш довiдатися, що з ким дi?ться, подивись у люстерко i там побачиш. Подякував Краян Дiдовi i повернув назад. А той Дiд, а це був Дiдо-Всевiдо, що його образ приймав Дарбог, як хотiв ходити помiж людей, опинився на шляху Кiмар'ягна, який по рiчцi Буг дiйшов до Балтiйського моря. Пита?ться Дiдо Кiмара, за чим вiн мандру?. Той розповiв. - На тобi, - говорить Дiд, - килим. Як розстелиш його i скажеш, куди тебе нести, вiн i понесе. Подякувавши Дiдовi, повернувся назад Кiмар'ягн. А Дiдо-Всевiдо опинився на шляху Вол'ягна, який у цей час вже перейшов Карпатськi гори. Пита? його, куди i за чим вiн iде. Той розповiв, Дiд йому й каже: - На тобi оце яблучко. Воно ма? таку силу, що коли хто вмиратиме, то пiднесеш йому це яблучко до рота, зразу видужа?. Узяв Вол'ягн те яблучко та й повернув назад. Зiйшлися брати на тому мiсцi, з якого розiйшлися. Показують одне одному сво? дарунки. - Ану, - каже Кра?н, - подивимось у люстерко, що наша панна тепер робить. Подивилися, а вона помира?. Тут Кiмар каже: - Сiдаймо мерщiй на килим-самолiт, може, ми ?й ще допоможемо. Сiли вони на килим. Килим знявся в повiтря i понiс ?х аж попiд хмарами - над лiсами i горами. Прилетiли до хатинки Горлицi. Як тiльки Вол'ягн притулив до вуст яблучко, вона зразу i одужала. Стали витязi чекати ?? вибору. - Всi вашi дарунки менi дорогi, - сказала Горлиця. - Якби не дзеркало, ви б не поспiшали менi допомогти; якби не килим, ви, можливо, не встигли б; але якби не яблучко, я б не жила. Заглянула я в сво? серце... Воно менi каже, що найбiльше я чекала Вол'ягна. Вол'ягн залишився з Горлицею, а Кiмар'ягн i Краян помандрували далi. А Вол'ягновi Горлиця сказла: - Я зачаклована Вовкоголовим залiзноголовим чотириголовим злим змi?м бути Горлицею. Як ти мене вiдшука?ш i я заприсягнуся тобi на вiрнiсть, то ми разом якось визволимося з цi?? бiди. Обернулась Горлицею i полетiла. Вирушив Вол'ягн у далеку дорогу. Iшов-iшов та й зайшов у густезний лiс. У тому лiсi надибав на галявину, а на галявинi - хату. Зайшов до хати, а на печi Ведмедиха з ведмежатами. - Добрий вечiр, панiматко, у вашiй хатi! - Прошу ближче, легiню, - попросила Ведмедиха, - сiдай на лавку i розказуй, куди це ти манджа?ш отакими глухими дорогами. Вол'ягн розповiв. - Погано тобi там буде, Вол'ягне-князенку, бо в тридев'ятiм князiвствi не дають лизати меду. Ведмедиха пригостила Вол'ягна медом, горiхами. Вiн ?в, а Ведмедиха ворожила. - Колись дiд твiй чи прадiд, Вол'ягне, визволив мого прадiда з подоби Ведмедеголового змiя. Будеш ти мати багато клопоту, але жодна волосина не впаде з тво?? голови. Цими лiсами i хащами ще ма?ш iти дев'ять днiв. Натрапиш на велике озеро. Там на березi росте кущ калини, то ти сховайся в той кущ i чекай. Прилетять дво? дiвчат, скинуть крила i поскачуть у воду купатися. Вiдтак прилетить ще одна. То твоя наречена, що ти ?й яблуко життя дав. Але вона тебе не впiзна?. Хапай ?? i не випускай, доки не поклянеться бути тобi вiрною. Воля подякував i вирушив у дорогу. Дiстався до озера. Дочекався дiвчат, як прилетiла третя дiвчина, зненацька вискочив з-за куща та й затулив ?й очi двома руками. - Пусти мене! - Благала Горлиця. - Якщо ти старий, будеш менi за рiдного тата, як чоловiк середнього вiку - станеш мо?м братом, а якщо козак, то вiддамся за тебе. А Воля говорить: - Поклянися, що будеш менi вiрною жоною, то вiдпущу. - Клянусь Перуном, що буду тобi вiрна. Як ? хоч крапелька неправди в мо?х словах, хай вiн мене спопелить. Але щоб я була тво?ю, треба, аби ти виконав тро? Змi?вих завдань, у якого я в полонi. Будеш iти до мо?? оселi ще дев'ять днiв. Там побачиш великий палац, а у дворi того палацу хатина. Отам я i живу. Вiдпустив ?? Вол'ягн, i вона полетiла. Через якийсь час знайшов Вол'ягн ?? хатинку, Горлиця йому й каже: - Тепер iди до Змiя, стань по праву руку i слухай його розказ. Вигада? для тебе дуже важку роботу, то ти не кажи, що не зробиш, бо тодi загинеш. Перше завдання Змiй загадав Вол'ягну таке: - На пiвночi галявини i на пiвднi видно двi гори. Вiзьми мотуззя i перетягни ?х: одну на схiд, другу на захiд. Воля узяв мотуззя i пiшов до гiр. Обмотав одну з бiдою i почав тягти, а як звечорiло, пiшов до Горлицi. Вийшла вона на подвiр'я i ляснула в долонi. Умлiока збiглася вся Змi?ва челядь, яка Горлицю дуже любила. - Чого тобi, Горлице? Вона загадала. Челядь котячими кроками побiгла до тих гiр i, як оком клiпнути, зробила всю роботу. - О, ти мiцний легiнь, - похвалив Змiй. - Тепер ма?ш висадити одну гору на iншу. Воля цiлий день ходив попiд горою, прикладав плечi, а увечерi пiшов до Горлицi. Вийшла вона на подвiр'я i легенько плеснула в долонi. Змi?ва челядь збiглася. Коли розвиднiлося, перед Змi?вим палацом була висока гора, що затуляла усе небо. Став Вол'ягн перед Змi?м i говорить: - Я виконав твiй наказ. - Ти, лайдаку, зробив так, аби в мо?му палацi не було свiтла! Ма?ш дiстати мiсяць i прикувати його на горi, щоб вiн постiйно менi присвiчував. Пiшов Воля до Горлицi, а вона йому й каже: - Не роби того, бо люди проклянуть, а людськi прокляття гнiтять душу, i вона ста? хворою. - А що ма?мо робити? - Треба втiкати, а там - як Бог дасть. Горлиця взяла Вол'ягна за руку i вийшла надвiр. Але коли виходила, одна сльоза ?? упала в хатi, друга в сiнях, а третя на порозi. Обняв Вол'ягн Горлицю, i вони полетiли. Вранцi Змiй устав, а на горi мiсяця нема?. Покликав вiн доньок i сказав: - Приведiть сюди Горлицю i того хлопця! Доньки пiшли до хати i постукали в шибки: - Ей ти, нiхтолице, ходи до тата на вiдповiдь! А сльоза, що впала у хатi, вiдказала: - У мене болить голова, прийду завтра. Доньки переказали Змi?вi, i вiн погодився почекати до завтра, другоднi доньки знову постукали в шибку: - Ходи, нiхтолице, бо тато сердитi! А сльоза, яка впала на порозi, мовила: - У мене болить нога, прийду завтра. Доньки передали Змi?вi i це. Вiн погодився ще зачекати. Третього дня доньки знову покликали: - Ходи вже зараз, тато не хоче бiльше чекати тебе! Сльоза, яка впала на порозi, мовила: - У мене болять руки, не можу вiдчинити. Як дiзнався Змiй, став лютий i наказав: - Зв'яжiть ?? i приведiть сюди разом з подорожнiм! Четвертого дня доньки видерли вiкно, аж там нiкого нема. Доньки полетiли в палац i закричали: - Нiхтолиця втекла зi сво?м чоловiком! Змiй на те кинувся вгору i полетiв, як блискавка. А Горлиця летiла з Волею пiд саме небо. Воля сказав: - Тво? пiр'я вже мене пече. Горлиця опустилась на землю та промовила: - Нам треба розлучитись. Я зроблю тебе невидимим, доки Дундулюк житиме на свiтi. Дмухнула на нього, i Вол'ягн став невидимим. Вирушив вiн додому сам, а Горлиця заховалась у траву. Прилетiв Змiй, витрiщив очиська: - Ти хитра, але хитрiсть твоя слаба перед мо?ю! Змiй повернув ?? до себе, i там його доньки пантрували ?? i вдень, i вночi. Горлицi набридло сидiти в хатi, почала вона збирати трiски на подвiр'?. Дундулюковi доньки питають: - Нащо тобi трiски? - Хочу собi купiль зiгрiти. - А ми б теж скупалися. - Я вас покличу, - мовила Горлиця i зайшла в хату. Розпалила трiски, а сама стала Димом i вийшла через комин. Доньки довго чекали, потiм увiйшли в хату, а там нiкого нема. Побiгли вони в палац: - Тату, нiхтолиця знову щезла. Змiй став наздоганяти Горлицю, вона перекинулась на Зiрку i просить Хмарку: - Хмарко, сестричко, накрий мене! Хмарка ?? накрила, але Змiй засапався i так дмухнув, що iз хмарки лише пiр'я полетiло. - Кажи, чого тiка?ш вiд мене? - Я присягла Вол'ягновi, що буду йому вiрною. - Я його знищу! - Не зможеш, бо тво? око його не побачить. - Тодi ти стань каменем! - Не навiки, а до того часу, як Воля додому, до Волина, прийде, принесе жертву Ягнi i помолиться за мене кожного ранку три тижнi. А в тебе хай вiд кохання до мене серце лопне. Змiй упав мертвий. Вiдтодi сказано: Не заклинай iменем Бога, бо сам станеш вразливим до супротивних прокльонiв. Через три тижнi Горлиця ожила, залетiла у Вол'ягнову свiтлицю i стала прекрасною князiвною. Вiд шлюбу Вол'ягна i Горлицi пiшов рiд волинян, а стольним мiстом Волинського князiвства став город Волин. Греки ж називали волинян венедами. VIII. КIМАР'ЯГН Тим часом Кiмар'ягн та Краян iшли далi за срiбною ниткою. Iшли та й iшли, сiли вiдпочивати на галявинi. Дорогою вполювали козулю i стали смажити ?? на вогнi. Коли пiдскаку? до них Галка i просить, щоб i ?й дали шматочок. Кiмар вiдрiзав шмат м'яса i кинув Галцi. Галка й запиту? витязiв людською мовою: - Куди це ви, козаки, мандру?те? - Ми шука?мо золоту стрiлу Тар'ягна, що ?? випустив Кiмар, а Галка ?? пiдхопила i десь понесла. Галка й каже: - Ти, Краягне, iди далi сам, бо Кiмар'ягн уже прийшов. Хай садовить мене на плече, i я поведу його до воронячого князя, бо стрiла у його доньки. Посадив Кiмар Галку на плече, а Кра?н пiшов далi за срiбною ниткою. Галка сидить у Кiмар'ягна на плечi i нашiпту?: - Iди праворуч, iди лiворуч, iди прямо. Йшли вони так три днi й три ночi. Пройшли один, пройшли другий густий лiс. Раптом вийшли на велику галявину. Трава i квiти на тiй галявинi - все з чистого срiбла. Серед галявини скеля, теж iз срiбла, а на скелi чудовий палац. Галка знялась з Кiмарового плеча i полетiла. Кiмар'ягн прийшов пiд мури палацу, тут його зустрiла сторожа i повела просто поперед срiбний трон, на якому сидiв воронячий князь. - Як ти сюди дорогу знайшов? - Трапець привiв. - Чого тобi вiд мене треба? - Маю вашу доньку засватати, бо вона вхопила мою золоту стрiлу. - Хто ти родом? - Я Кiмар'ягн, син Лада i Лади. - Чули ми, що цей рiд княжий, але не до сватання нам. У нас велике горе. Жили ми з жiнкою добре та мали сiмох синiв i одну прийомну дочку. Знайшли ми ?? на березi Днiстра i назвали Галкою, бо вона була дуже чорнява, волосся - як галчине крило. Одного разу сини гралися в хатi i дуже гармидерували. Жiнка спересердя вiзьми i скажи: - А щоб ви полетiли свiт за очi! А в цей час вона варила ?сти i була повернута до Сварога. Почула ?? слова Ягна i вволила ?? волю: сини стали гайворонами та й десь полетiли. Пiшла Галя ?х шукати, забрела в густий лiс. Бачить - блима? свiтло. Пiдiйшла ближче, аж то хата. В тiй хатi жила Мiсяцева мати. Попросилась Галя переночувати. Мiсяцева ненька ?? запиту?: - Звiдки ти, дитино? Розказала ?й Галя все. - Не знаю, де живуть тво? брати, - сказала Мiсяцева мати, - ось як зайде додому мiй син, то я його запитаю, у якiм краю тво? брати. Прийшов Мiсяць додому, запиту? його мати. Вiн i каже: - Я там не бував, але, зда?ться, це в тiм краю, де Дар-Сонце сходить. На другий день Мiсяцева мати нагодувала дiвчину i звелiла синовi випровадити ?? до Сонця. Прийшла вона до Сонечка в хату, там теж була старенька Сонечкова мати. - Куди йдеш, дитино? - Спитала вона дiвчину. - Я йду братiв сво?х по свiту шукати, яких моя мати прокляла, а вони поробилися гайворонням та й полетiли. - Не чула я про це нiчого, хiба лишень Дарбог-Сонце зна?, - каже Сонцева мати. Прийшов Дарбог-Сонце додому, мати запитала його про братiв гайворонiв. - Нi, не знаю, - вiдповiло Сонечко. - Певно, менi не доводилось заглянути у тому краю у всi мiсцини. Нагодувала дiвчину Сонечкова мати i загадала синовi вiдвести ?? до Стрибожо? (Вiтрово?) матерi. Стрибогова ненька нагодувала Галю, а потiм запитала про ?? скруту. - Iду сво?х братiв-гайворонiв шукати. Як прийшов Стрибог додому, запитала його мати, де живуть сiм братiв, якi стали гайворонами. - Знаю, - каже Стрибог. - Як змочив мене дощ, то я сушився бiля комина тих братiв. Уранцi, як Галя встала, Вiтрова мати нагодувала ??, а потiм Вiтер узяв ?? на плечi та й понiс до тi?? хати, де жили брати. Але на той час братiв не було вдома, певно, десь полетiли на здобичництво. Опiвночi посiдали вони на подвiр'?, стрiпнули крилами та стали козаками. Наймолодший з них, що варив на сьогоднi обiд, вийняв з печi страву, подивився та й каже: - Еге, брати мо?, хтось наш обiд куштував! - Хто ж мiг куштувати? Ми вже стiльки рокiв тут пробува?мо, але нiкого стороннього не бачили, - загомонiли. На другий день вони знову запримiтили, що страва над'?дена, а на третiй день почали шукати та й знайшли Галю пiд лiжком. Почали ?? розпитувати, вона ?м усе розказала. Зосталась вона жити з ними, батька й матiр забрали до себе i заснували мiсто Галич. Як стали брати i сестра дорослими, то закохався в не? найменший брат. Ми вже й пошлюбити ?х збиралися, вона ж у нас прийомна дочка, але перед самим весiллям Галя заснула i нiхто ?? не може розбудити. Брати зробили для не? кришталеву труну й пiдвiсили пiд дубом на золотих ланцюгах. Але князевi над воронами снився сон, що мандрiвний витязь з роду Тар'ягна може ?? розбудити, бо вона його наречена. Пiдiйшов Кiмар'ягн до кришталево? труни, брати зняли накривку. Торкнувся Кiмар устами ?? вуст, i вона ожила, нiби й зовсiм не спала. Як тiльки Галя прокинулась, то ?? брати вже перестали бути воронами, i батько й мати стали князями над людьми, i срiбне камiння стало городом Галичем. Князь вiддав князiвство Кiмар'ягновi, i вiд них пiшов народ, який звався галичанами, або кiмарiйцями. Греки ж називали ?х у сво?х писаннях кiмерiйцями. IX. КРАЯГН Краягн iшов далi за срiбним клубком, який став зовсiм маленьким. Нарештi клубок весь розмотався пiд калиновим кущем. В калиновому кущi стримiла Краягнова стрiла. Сiв Кра?н пiд кущем, розвiв ватру, засумував за братами, батьком-матiр'ю i сестрою. А серед усiх сво?х братiв вiн умiв найкраще грати на сопiлцi. Ото i зараз зрiзав вiн калинову гiлку, зробив сопiлку та й заграв. А сопiлка вимовля? дiвочим голосом: Грай, мiй любий Кра?не, грай, Та не врази мого серденька вкрай, Я ж у Змiя в неволi страждаю, У золотiй клiтцi по той бiк Дунаю. Переплив тодi Кра?н широкий Дунай, iде далi, а сопiлка вказу? йому шлях. Прийшов до великого палацу. Зайшов у сiни - нiкого нема, зайшов у вiтальню - нiкого нема, зайшов до свiтлицi - теж нiкого нема, лише сто?ть у свiтлицi золота клiтка, а в клiтцi сiра птаха. Вiн ту пташку за пазуху заховав та й рушив назад до Дунаю. Чу? Змiй, що його кiнь iрже. Прибiг у стайню та й пита?: - Що сталося? - Кра?н узяв пташку сiру iз золотим голосом. - Чи можемо ми ?х наздогнати? - Можемо. На?вся Змiй, напився, сiв на коня i за хвилю наздогнав Краягна. Забрав пташку i каже: - Не уб'ю я тебе, бо ти ще молодий, але бiльше не приходь. А Краягн йому: - Краще миром вiддай менi цю пташку, бо це моя наречена, а як ти мене не зна?ш, то я правнук Тар'ягна. Але Змiй не послухав i знову зачинив пташку в золоту клiтку. Кра?н знову помандрував до палацу. Змiя знову вдома не було, але бiля палацу його племiнник, триголовий пес, прив'язаний. Сiв Краян неподалiк нього i заграв на сопiлцi колискову. Пес зачудувався, заслухався та й заснув. Кра?н заховав пташку за пазуху i - в дорогу. Знову заiржав кiнь. Наздогнав Змiй Кра?на, забрав пташку i хотiв його вогнем спалити, а Кра?н йому й каже: - Що ж ти поспiша?ш мене вбити, коли ще мо?? гри на сопiлцi не чув. - Та й почав грати. Та так гарно грав, що Змiй зачудувався i говорить: - Я ще тако? музики зроду-звiку не чув, але кажу тобi востанн?: за третiм разом тебе не помилую. Сiв Кра?н та й зажурився. Коли настав вечiр, лiг у позу найбiльшо? Божо? благодатi i помолився Ягнi. - Ягно-Лелю-Бережо, Боже наш милостивий i ?диний, порадь менi на цьому свiтi, як здобути Солов'?вну, Тар'я! По цих словах Краягн заснув, i у снi Ягна йому сказала, щоб вiн знову iшов по пташку. Вирушив Кра?н знову до палацу. Коли назустрiч йому iде Дiд з бiлою бородою. Це був Дiдо-Всевiдо. - Добридень, - вiдповiв Дiд на привiтання Кра?на, - куди, козаче-молодче, йдеш? Кра?н йому розказав. Дiд порадив Краягновi дiстати чарiвного коня, сильнiшого, нiж у Змiя. - А де ж його дiстати? - У Баби Ягни ? такий кiнь. Помандруй свiтами. Доля зведе тебе до Баби Ягни. Проминув Краягн Змi?в палац i пiшов туди, куди дорога його вела. Iшов лiсом, коли бачить Вовка, прив'язаного до дуба. - Що сталося, сiроманче, потрапив у бiду? Але я теж потрапив у бiду, то хоч тебе виручу. - Вiдв'язав Кра?н Вовка, а той йому й каже: - О, коли ти такий добрий, то ще заграй на сопiлцi, хай i я почую, бо я чував, що ти дуже файний музика. Заграв йому Кра?н на сопiлцi вовчу пiсню, а тодi вовк йому й каже: - Цi?? пiснi я повiк незабуду. Коли тобi буде в життi скрута, загра?ш цю пiсню, i я миттю прибiжу тобi на допомогу. Пiшов Краян далi. Коли бачить - на березi лежить жива Риба. Кра?н i каже: - Що, Рибо, викинуло тебе бурею на землю та й потрапила в бiду? Але я теж потрапив у бiду, тож хоч тебе порятую. Взяв Рибу i кинув в океан, а Риба йому й каже: - Чула я, Краягне, про твою доброту, але чула також, що ти гарно гра?ш. Заграй менi, Кра?не, риб'ячу пiсню. Сiв Краягн на каменi та й заграв. Уся риба вiд то? гри припливла до берега. Пiшов Краягн по тiй рибi, як по твердi, вийшов на берег великого острова. Риба йому на прощання й каже: - Дуже гарно, Кра?не, гра?ш. Ти подарував нам риб'ячу пiсню. Нiколи я не забуду ??. Як буде тобi в життi яка скрута, ти цю пiсню заграй, i я зараз до тебе припливу. Пiшов Краягн далi. Йшов та й iшов, аж бачить - Орел в сiтях павучих б'?ться. - Що, - говорить Кра?н, - потрапив у бiду? Але я теж потрапив у бiду, дай хоч тебе виручу. Випустив Краягн Орла, а Орел йому й каже: - Чував я, Кра?не, про твою доброту, але ще чув, що ти дуже гарно гра?ш. Заграй менi пташину пiсню. Сiв Кра?н на поваленому деревi та й заграв. Як заграв - то все небо стало чорне вiд птиць. От Орел йому й каже: - Нiколи я не чув тако? гри, i нiколи я цi?? пiснi не забуду. Як треба тобi буде яка помiч, то загра?ш цю пiсню, я вмить прилечу. Пiшов Кра?н далi. Бачить - край землi, а далi - знову вода. На березi сто?ть хатка на курячiй нiжцi, сама округла, як яйце, а на хатцi стрiха блискуча на призахiдному сонцi так i горить. А вiкна в хатцi круглi та золотими цвяхами обцвяхованi, а на опуклому даху сто?ть на високiй нiжцi золотий пiвник - тонесенько кукурiка?. Куди сонце йде - туди й хатина поверта?ться. От Краян i говорить: - Хатко, хатко, стань передi мною, як лiс перед травою. Хатка повернулась до нього дверима, але дверi зачиненi. Коли чу? Краягн - в нього над головою щось нiби зашелестiло. Подивився вверх: прямо з неба на залiзнiй ступi спустилась на дах Баба, та так i провалилася в комин разом з мiтлою. Аж тодi дверi вiдчинились i стала на порозi молодиця. Сорочка на нiй бiла та гарно вишита, спiдниця червона, чобiтки червонi, губи червонi, щоки нiби червонобокi яблука i очi червоним вогнем горять. - Добрий день, - каже Кра?н. - Добрий день, - вiдповiда? йому Червона Баба. - Чи прийма?те на службу? - Чом би й нi, приймаю. Вечеряй, лягай спати, а завтра пiдеш коней пасти. На другий день вигнав Кра?н коней в поле. А то не конi були, а Бабинi доньки. Тiльки присiв пiд кущ вiдпочити, аж тут навалився йому на очi такий сон, що вiн тримався-тримався, а таки заснув. Прокинувся перед вечором - нема коней. Сiв та й зажурився, а тодi став молитися: - Боже-Дарбоже-Бережо-Княгине Ягно-Лелi?-Славо-Морано, напоум, просвiтли, щасливу думку пошли! Та й приходить йому на розум, що Вовк у нього за товариша i треба в нього запитати поради. Вийняв Кра?н сопiлку та й заграв вовчу пiсню. Прибiг Вовк, а за ним ще зграя вовкiв: - Що в тебе за клопiт? - Треба табун коней у Бабинi стайнi загнати. Вовки зараз на всi боки шатнулися, всiх кобил загнали, Кра?н стайню зачинив i до Баби пiшов. Баба й каже: - Добре ти, Кра?не, служиш, а чий же ти будеш? - Я Тар'я-Ладо-Кра?н - найменший у матерi Ам'ягни син. - Ах, знаю, знаю, я все знаю, - каже Баба, - тiльки вивiряла, чи ти правду кажеш. Лягай спати, завтра пiдеш знову коней пасти. На другий день погнав Кра?н знову коней у поле. Щоб не заснути, сiв пiд терновим кущем, коли голова хилиться, колючки лице колять. Але Баба наслала такий сон, що Кра?н пiдклав пiд щоку шапку i таки заснув. Проспав аж до вечора, прокинувся, а коней i близько нема. Тут вiн уже довго не думав, вийняв сопiлку i заграв риб'ячу пiсню. Випливла з глибин Князь-Риба: - Нащо, Кра?не, кликав? - Чи не зна?ш, друже, де подiлися Бабинi кобили? - Знаю, вони рибами стали, в море пострибали. Зараз ми ?х звiдти потуримо. Почали кобили з моря вискакувати. Кра?н ?х зiбрав у гурт, у конюшню зачинив, потiм до Баби пiшов. - Добрий iз тебе, Кра?не, пастух. Видно, на роду у тебе написано конярем бути, - каже Баба Червона. - Ще раз коней попасеш, а тодi i плату за службу вiзьмеш. I на третiй день погнав Краягн коней пасти. Знову Баба наслала на нього нездоланний сон. Прокинувся увечерi - нема табуна. Запитав у Вовка - не зна?, запитав у Риби - не зна?. Запитав у Орла, а той i каже: - Баба ?х яйцями поробила, сама на яйця сiла. Що тут робити? - Ти, Орле, iз птаством почнiть Бабиних курей хапати, а я причаюсь у сiнях, - говорить Краягн. Так i зробили. Як почали Бабинi кури кричати, Баба з я?ць схопилась та в двiр побiгла, а Кра?н тим часом у хату, яйця побив, кобил вiдшмагав та й у хлiв загнав. Бачить Баба, що вже вiн всю службу справив, треба платити. Пита? вона Кра?на: - Що ж ти хочеш за службу? - Тiльки що у вашому табунi народилося лошатко, от ви менi його й вiддайте. Баба почала його умовляти, мовляв, бери найкращого коня, та ще й у сакви чого твоя душа забажа?, а лошачку ще рости треба. Проте Кра?н стояв на сво?му твердо. А Баба того лошачка, поки народиться, триста рокiв чекала, але нiчого не вдi?. Вона Кра?новi службу вибирала, а вiн собi плату вибира?, а як не викона? сво?? обiцянки, то згорить ясним полум'ям. Вiддала Баба Кра?новi лошачка. Взяв Кра?н його на плечi та й пiшов. Як вiдiйшли далеченько за овид, що ?х уже Баба не бачила, лошачок як стрепенувся та й зробився чарiвним крилатим конем. Пита?ться вiн Краягна: - Як тебе нести, понад землею чи попiд небом? - Неси попiд небом до Змiя в палац. Прилетiли вони в палац, кра?н схопив пташку сiру з золотим голосом i заховав за пазуху. Тут Змi?в кiнь як заiрже, аж стайню розвалив. Прибiг Змiй i пита?ться: - Чи наздоженемо ми ?х? - Нi, вже не наздоженем, бо пiд ним мiй молодший брат, як черкне копитами, то i тобi, i менi буде кiнець. А Кра?н опустився зi сво?м конем бiля калинового куща i пустив Солов'?ху на той кущ. Стала Солов'?ха дуже гарно спiвати, а Кра?н притулив до губiв сопiлку та й почав ту пiсню переймати. Цю пiсню перейняв i заграв ще кращо?. Як вiн заграв ще краще за Солов'?ху, то птаха стала гарною дiвчиною - Солов'?ною, а кущ калини гарним городом. Назвали люди той город Переяславом-на-Дуна?, бо тут Кра?н перейняв славу найкращого музики в свiтi. А вiд Краяна (красного вогню) i Солов'?ни пiшов народ укра?нцiв, або тарiйцiв, греки ж називали ?х фракiйцями, або тракiйцями, а земля ?хня звалась Кра?ною. На синьому Дуна? жило могутн? плем'я кра?нцiв. Вони пасли отари i на мисливство тратили свою силу i мужнiсть, бенкетували пiсля вдалих ловiв, спiвали обрядових пiсень на весняному святi Слави, на лiтньому святi Купала, на осiнньому святi Рода i Роди i водили дiвчат вiд Дунаю до Шлюбу. Одного разу в часи Русальських свят чорнокосу красуню схопив Орел. Стрiли, випущенi мужчинами, упали з неба назад на землю. Тодi молодцi-козаки пiшли в гори шукати юнку, але через рiк повернулись нi з чим. I забули про не?, як забувають про багато чого на цьому свiтi. Через двадцять рокiв вона сама прийшла, змучена i сухорлява, i з нею був юнак, гарний, дужий, як вона сама двадцять рокiв тому, але мав вiн холоднi i жорстокi орлинi очi. Коли жiнку запитали, де вона була стiльки часу, то розказала, що Орел занiс ?? в гори i жила в нього. Народився у них син. Коли Орел став слабнути вiд старостi, вiн останнiй раз пiднявся високо в небо i впав звiдти на гострi скелi, а син його прийшов ось з нею. Всi дивились iз зачудуванням на сина Орла, вiн був як i всi люди, але вирiзнявся статурою i красою та очi мав, як у князя над птахами. Мати матерiв роду-племенi кра?нцiв запитала юнака: - Чи ти зна?ш, що таке Рада найстарiших жiнок? Син Орла сказав: - Я не знаю, що таке Рада, але ви не зна?те, що таке Влада. Мати матерiв сказала: - Рада, це коли народ вибира? Вiче - найстарших матерiв родiв, позначених Божистою мудрiстю, i вони радяться, як жити племенi. Син Орла сказав: - А Влада - це наказ i його виконання. Старiйшини загомонiли помiж себе: - Ми його не розумi?мо, у нас нема такого звичаю. - Я покажу вам, що таке Влада, - вигукнув син Орла. У його голосi зазвучав метал, i душi у всiх людей затремтiли, але радiсть покори i ?дностi поселилася в них. Син Орла пiдiйшов до гурту отроковиць, вибрав найкращу юнку i сильною рукою прихилив до себе. - Вона буде менi за жiнку. Чия вона наречена i хто забере в мене ??? Ось я стою перед вами з голими руками, беззбройний? I виступив з гурту витязь з мечем i списом у шкiряному нагруднику. Хоча дiвчинi i подобався син Орла, але, побачивши свого нареченого, якому на Купала вiддала вiнок, вона рвонулась до нього, та син Орла затримав ?? за волосся, i вона впала на траву, а син Орла наступив ногою юнцi на розхристанi груди, i з рота в не? пiшла кров, а душа вилетiла з уст i полетiла у Вирiй. Охнули всi люди i стали на колiна. Холоднi i жорстокi очi Орленка хилили ?х у поклiн, витязь-наречений упав на колiна разом з усiма, а рука його так i заклякла на рукав'? меча. Син Орла сказав: - Князь i Влада князя посила?ться вам Богом вiйни Ар'ягном. Наносiть велику купу дров i покладiть цю юнку на самий верх, а бiля не? устромiть старовинний меч. Вiднинi кров'ю ворогiв наших ми поливатимемо цей меч. Волхвинi-поляницi хай принесуть вогню iз Родового Вогнища i запалять великий Вогонь. I запалало Вогнище, далеко його було видно в степу, i сусiднi роди запалили вогнище, i сусiднi села укра?нськi запалили ритуальнi вогнища, сповiщаючи, що над народом укра?нським сiв князем Орленко. Сама Богиня Влада спустилася з Неба в образi сина Орла. Вiн прекрасний собою, мудрий i могутнiй, але часом незбагненно жорстокий. З того часу на землi стала боротися Рада з Владою. Часом одна брала верх, а часом друга, але нiхто не перемагав до кiнця. Хто навчить ?х жити у мирi i рiвностi, той мудрий iз мудрих. Х. АМ'ЯГНА 1. Року Божого 3000 до ново? ери Коли Сар'ягн (внутрiшнiй вогонь), Слав'ягн (славний вогонь), Вол'ягн (водяний вогонь), Кiмар'ягн (сплячий вогонь), Краягн (красний вогонь) пiшли шукати свою Долю, Ам'ягна (вогонь, який живе через по?дання), ?хня сестра, залишилась сама. Вiд батькiв у спадок ?й залишився чарiвний пояс Тар'ягна i таке провiщення. Якщо цей пояс iз притороченим на кiнцi позолоченим коров'ячим рогом хоч одну добу поносить дiвчина, то у звичайний строк вона народить дитину - дiвчинку. Якщо коров'ячий рiг пiднести до губiв, то в ньому з'явиться священний напiй, один раз ковтнувши якого, жiнка ста? непереможною поляницею-войовницею. Отже, вiд Ам'ягни i пояса Тар'ягна пiшов рiд амажонок, i в цю кра?ну не потрапляв живим жоден мужчина, лише витязь роду Краягна по iменi Пал-Котигорошко-Кий, який народиться дуже не скоро, зможе побороти княгиню з кра?ни амажонок. Столиця амажонок Варта красувалася на березi рiки Вардани неподалiк вiд гирла. Мiсто обнесене кам'яним муром i сiмома брамами i надбрамними вежами. Брама Ам'ягни головна i виходить до рiки Вардани; потiм брама Сар'ягна iз висiченим у каменi мечем над нею; брама Слав'ягна iз висiченою у каменi головою коня Тар'ягна; брама Вол'ягна iз висiченим у каменi списом; брама Кiмар'ягна iз висiченим луком та стрiлами i брама Краягна iз висiченою булавою над нею. Сьома брама - брама Лелi-Ягни виходить на Священне поле i гай, який вiддаля?ться вiд рiвнини старицею рiки Вардани. Цей острiв був обгороджений щiльно вкопаними високими дубовими палями, якi обросли густим колючим чагарником. Посеред дубового гаю - невелика i немала галявина, а посеред галявини - величезний священний дуб. А пiд дубом стояв залiзний теремок. Теремок був без вiкон, але всерединi стiни його свiтилися м'яким срiбним свiтлом. У теремку стояло широке ложе, а на вiзерунчастiй спинцi лiжка висiв пояс Тар'ягна. До теремка помiж кущами лiщини, дико? рожi, бузини, глоду, калини вела втоптана стежка. Кожну нiч сюди приходила жiнка або дiвчина з мiста Варти, щоб одягти пояс Тар'ягна i поспати в ньому. Коли жiнка лягала на лiжко, свiтло в теремку пригасало i починалося чудодiйство. Поспавши, жiнка ковтала iз Священного рога i купалася в Священному озерi, котре утворювалось у невеличкому ярку, а з озера теж витiкав струмок i тiк у Вардану. У цiй заводi колись давно купались Ладо i Лада. Раз на мiсяць до теремка приходила Велика княгиня на молитву i раз на три роки, щоб одягти пояс i народити. Як тiльки перша дочка Велико? княгинi досягала 25 рокiв, вона йшла у Священний гай i, ставши непразною, приймала посвяту у Великi княгинi. Всi iншi дiвки починали ходити у Священний гай iз 18 рокiв. Коли ж Велика княгиня помирала ранiше, нiж ?? першiй дочцi виповнялося 25 рокiв, Велику Княгиню обирало вiче. Амажонки добре скакали на конях, вправно кидали списи, яких до коня було приторочено два, добре володiли мечем та ножем. На тiлi пiд час походу поверх одежi носили лускатий або кiльчастий бронзовий панцир, перехоплений у поясi не дуже широким шкiряним ремiнцем, що був поцвяхований вiзерунком. До ременя на позолоченому мiдному ланцюжку був причеплений золочений коров'ячий рiг для пиття - точна копiя священного рога Тар'ягна. Далеко по свiту розкотилася слава про амажонок як про непоборних войовниць. Отож одного разу у княгинi Роксолани народилась дочка. З першого дня народження вона була дуже гарною. Назвали ?? Красулею. Вона була така гарна, що коли виходила iз княжих поко?в i йшла на вежу Ами, щоб помилуватись далеким морем, усi жiнки кидали роботу i дивились на не?. Усi амажонки були або русявими, або чорнявими, або бiлявими - згiдно трьох лиць Трояна. Красуня волосся мала бiле, як вибiлений льон, брови i вi? чорнi, очi - синi-синi, а колiр обличчя свiтло-смуглявий. В ?? свiтло-блакитнi очi не можна дивитись, бо вони були безкiнечно бездоннi, здавалось, що за ними почина?ться Нiщо, зваба в них змiшувалась iз прекрасною байдужiстю i холоднiстю. Лице ??, на перший погляд блiде i прозоре, освiтлювалось iз середини спалахами кровi. У призначений звича?м час пiшла Велика княгиня Роксолана у Священний гай. Надягнула пояс i лягла на лiжко, щоб побути нiч у ?днаннi з Богом. Лежала вона, розкинувши руки-ноги i, заплющивши очi. ?? тiло налилося солодкою мукою, зникла склепiнчаста стеля теремка iз зображенням Дерева життя. Пояс охопив ?? всю - вiд п'ят до кiнчикiв волосся на головi, ?? лоно затремтiло, наче вода пiд легеньким вiтром i гарячим сонцем; i було ?й таке провiщення: "Вiд часу, як народилася Красуля, почина?ться занепад держави амажонок. Праправнучка дочки, яку Роксолана народить пiсля цi?? ночi, пошлюбиться iз мужчиною з роду Краягна. Вiд цього шлюбу пiде могутн? плем'я роксоланiв-гунiв." На другий день тяжко зажурена ходила Роксолана по сво?х пишних князiвських покоях. Шкода ?й було, що дочка, яку вона мала народити, втратить священний пояс i змушена буде пiдлягати ненависному чоловiковi. Вирiшила Роксолана, що винна у всьому Красуля, адже з ?? народження i почина?ться занепад. Зiбрала Велика княгиня Роксолана найстарших жiнок-волхувальниць i розповiла ?м про свою печаль. Нiчого не сказали ?й ворожки, лише найстарiша прорекла: - Ти, Роксолано, наймудрiша серед нас, роби як зна?ш. Але кому iз нас хоч раз вдалося змiнити волю Ягни? Наше волхвування у вгадуваннi помислiв Божих, у вимолюваннi Божо? прихильностi. Молитвою ж ми лише вiдганя?мо злих i прихиля?мо добрих Духiв. Наш закон забороня? тобi смертельно карати свою дитину, бо тодi i сама помреш. Три доби думала Роксолана i нарештi придумала. На березi моря теслi спорудили невеликий корабель на одне вiтрило, поставили туди води i ?жi на три днi. У червоному покривалi занесли Красулю, пустили кораблик на море, а линву перерубали. Вiтер дув з берега, на морi починалася буря, i нiхто не сподiвався, що цей кораблик далеко запливе. Коли Красулю спустили на воду, ?й було 24 роки i незабаром вона мала iти у Священний гай, щоб одягти пояс Тар'ягна. Два днi носив вiтер суденце, на третiй день його помiтили греки iз свого корабля "Арго". То аргонавти на чолi з Гераклом якраз пливли по пояс Тар'ягна у кра?ну амажонок. Аргонавти побачили, що маленьким корабликом нiхто не керу?, i захотiли його упiймати, але вiн танцював на високих хвилях, можливо, Морана вiдштовхувала його вiд "Арго". Тодi аргонавти кинули жеребок, i геро?вi Афiн Тезею випало плигнути в море i вплав досягти суденця. Швидко доплив вiн до кораблика i як тiльки взявся за борт, обидва кораблi стали поруч. Зачудованi аргонавти дивились на дiвчину небачено? краси, i ?хнiй некерований корабель крутила на одному мiсцi морська течiя. У лляному волоссi мала Красуля кiстяний гребiнь, золотом оздоблений. Лежала вона на дубовому ложi, яке з чотирьох кутiв прикрашали чотири золотi птахи, i яскравi рубiни полум'янiли у пташиних очах. ?? пурпуровий плащ iз тонкого ягнячого руна був застебнутий лише на одну срiбну брошку з вкрапленням золота. З-пiд плаща виглядала тонка зелена сорочка, вишита золотом, на грудях намисто в три разки i золота гривна на ши? iз дивними звiрами. Сонячнi променi осявали ??, тому слiпуче виблискувало золото i самоцвiти, але не могли вони заслiпити ся?во прекрасного обличчя. Барва ?? волосся була нiби пелюстки бiло? ромашки, розсипанi по вузьких опуклих плечах, i дiвочi перса, наче два повних мiсяцi, сходили з-за викоту сорочки. Бiлi, як снiг, що випав за одну нiч, руки визирали по плечi з-пiд плаща i закiнчувались пещеними вузькими долонями з довгими непорочними пальцями. Щоки - нiжнi i гладенькi, як гiрська наперстянка. Брови ж такi чорнi, нiби спина жука, зуби - наче дощ перлинний. Очi блакитнi, як лазурит, вуста повнi, наче нiжнi пелюстки рожi. Бiлi, як морська пiна, стегна ?? i тiло на дотик здавалися нiжнiшi за лебединий пух. Колiна мала круглi, i повнi видовженi литки, i невеличкi ступнi з довгими бiлими пальцями та округлими рiвними п'ятами. Промiння любовi грало в ?? очах, радiсть палала на щоках, то червоних, як кров теляти, то вкритих бiлiстю снiгу. Голос ?? був лагiдний, крок плавний i велична князiвська хода. Вона була найвродливiшою з усiх жiнок, якi будь-коли з'являлись на свiтi перед очима мужiв. Усi жiнки можуть бути привабливi, доки ?х не порiвня?ш з Красулею. Коли мужчина потрапляв на не? зором, навiть загроза смертi зараз же або через нiч спiвжиття з нею не спинили б його бажання злягтися з красунею. Весь свiт зникав зi свiдомостi, з усiма його заборонами, тiльки вона одна, Красуля, панувала. Лише Тезей не втратив тями вiд цi?? чаруючо? вроди, а пiдiйшов до дiвчини i затулив ?? лице кра?м пурпурового плаща. Аргонавти зразу почали рухатись. Вони помолились Зевсу Громовержцю, думаючи, що до ?хнiх рук потрапила одна з нере?д, а Геракл розпорядився, щоб ?й на носi корабля зробили хатку i щоб Тезей за нею пильнував, бо тiльки його не паралiзувала ?? зваблива краса. Вiн прислуговував Красулi i говорив з нею, але ближче, нiж на крок, вона його не пiдпускала, бо мала вiдразу до мужчин i разом з тим була такою грацiйною i сильною, що марними були всi його спроби до лагiдностi додати силу, щоб вона йому пiдлягла. Красуля розповiла аргонавтам, що вона амажонка. Тодi Тезей став розпитувати в не? про пояс Тар'ягна, по який ?де Геракл з аргонавтами. Амажонка сказала, що лише з ?? допомогою Геракл зможе взяти пояс, який вона мала скоро одягти. Ще 93 днi плив "Арго" до берегiв кра?ни Артанi?, i за цей час Красуля закохалася в Тезея, бо це був красивий, ставний, славний грецький герой, i ?й першiй з-помiж амажонок довелося побути пiд одним дахом так довго iз чоловiком. Коли "Арго" наблизився до берега, йому назустрiч виплив корабель iз амажонками, i вони повели "Арго" в гавань. У гаванi стояв палац на три поверхи, на кожному поверсi була одна зала i десять кiмнат, де амажонки приймали гостей. Пiсля того, як аможонки дiзналися про мету при?зду аргонавтiв, на Малiй радi вирiшили ?х погубити, бо пояс вони вiддати не могли. Домовились, що назавтра Геракл зi сво?ми супутцями пiде до Священного гаю по пояс, а тим часом уночi засiяли поле зубами непереможного Золотого кабана. Проте вночi Красуля повела Геракла на берег моря, де вiн запалив вогнище i принiс у жертву Ягнi бiлого коня, випив чарiвного трунку, що його приготувала Красуля, i намастив тiло чарiвною маззю, яку йому теж приготувала Красуля, бо вона була також i неперевершеною волхвувальницею. На другий день уранцi аргонавти вирушили до Священного гаю по пояс. Попереду Геракл iз сво?ю величезною палицею. Як тiльки Геракл ступив однi?ю ногою на Священне поле, встала з чорнозему шеренга величезних закутих у крицю во?нiв. Лише Геракл мiг з ними битися, iншi ж геро? зразу вiдступили. Могутнiй Геракл кожним ударом палицi валив на землю одного за одним во?нiв, стршнi ж удари по тiлу Геракла тамувала чарiвна мазь Красулi, i Геракл вiд тих ударiв не вiдчував болю, лише втому. На кожен крок Геракла iз землi вставала залiзна шеренга, так що до вечора Геракл дiйшов лише до середини поля i увечерi, зморений, повернувся на "Арго", щоб назавтра продовжити бiй. Тим часом наступила нiч, коли Красуля могла безборонно iти у Священний гай, тому нiякi обереги ?й не завадили, вона вiльно пройшла в гай, забрала пояс Тар'ягна i втекла до аргонавтiв, якi тi?? ж ночi вiдпливли. Велика печаль, велике горе, велика гризота i велике зло охопило амажонок, коли вони про це дiзнались. Спiшно спорядили кораблi, посадили на них кращих войовниць i на чолi з княгинею Роксоланою погналися за "Арго". В яку землю не припливали амажонки, мiсцевi жителi ?м казали, що аргонавти пiвдоби тому як вiдпливли. Тим часом "Арго" заплив до Мiкен, i Геракл вiддав пояс Тар'ягна царевi Мiкен Еврiсфею, якому Геракл змушений був служити. Еврiсфей дав пояс сво?й дочцi, але, коли вона його одягла, вiн ?? так здушив, що лише Красулi дався себе розняти. Еврiсфей перелякався i сказав, щоб пояс залишився у Красулi, а Красулю разом з поясом забрав герой Афiн Тезей, щоб одружитися з нею. Не встигли вони приготуватися до вiнчання, не встиг народ Афiн вiдсвяткувати повернення Тезея, як вiйсько амажонок обложило Афiни i взяло ?х штурмом. Афiняни заховалися в Акрополi. На горбi Ареопагу Роксолана поставила свiй княжий намет. Настав день рiшучо? битви. На допомогу афiнянам зiйшлися жителi навколишнiх сiл. На чолi афiнського вiйська став Тезей, а поряд з ним у грецькому бойовому обладунку i в закритому шоломi - Красуля. Цiлий день не вщухала битва, i вже перемога хилилася на бiк амажонок. Роксолана метнула списа у Тезея, проте вiн потрапив у шию коня Тезе?вого джури. Роксолана метнула другого списа, i вiн, спрямований рукою Богинi Долi, потрапив джурi в шию, розiрвавши ремiнець, яким крiпився шолом, i сонну артерiю заразом. Впав джура навзнак зi здибленого болем коня, i далеко покотився шолом, випустивши з полону слiпучо-бiле волосся Красулi та ?? прекрасне обличчя, яке вже пiдсинювала Смерть. Роксолана тим часом зняла з Красулi пояс, а у во?нiв, якi билися довкруж, коли вони побачили лице Красулi, опустились руки iз закривавленими мечами. Бiй поволi вщух. Сторони замирились. Амажонки насипали над сво?ми полеглими високу могилу i вiдступили на кораблi. Велика гризота напала пiсля цього на Роксолану вiд того, що Красуля загинула вiд ?? руки. Року Божого 2532 до ново? ери Вийшли старiйшини, князi i волхви п'яти родiв Тар'ягна на Священнi Путi, i нiхто з навколишнiх племен, якi жили за законами Ягни, молились ?? перевтiленням, не мав права напасти на людей, якi йшли i ?хали, несучи поперед себе бiлий бунчук iз хвоста i гриви Священного коня, принесеного в жертву Велесу. Зiбрались вони в урочищi Священнi Путi, що в долинi Днiстра-Бережi, бiля струмка з цiлющою водою. Принесли священнi жертви Ягнi-Лелi-Бережi, послухали бувальщини про подвиги Тар'ягна, i старiйшина з роду Сар'ягна, як найдревнiший серед старiйшин, махнув рукою козаковi бiля литавр. I зарокотали литаври, i ущух гомiн Ради, i почав Добролик: - Вельмишановнi раднi! Усi ми творимо треби Ягнi. Усiм нам батько Тар'ягн, який зборов злих духiв i загинув за Добро на Землi. Тiльки рiк i час виходу на Священнi Путi зупинив кровопролитну вiйну, яка точилась мiж родом Слав'яг