Iван Нечуй-Левицький. На кожум'яках
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Мiщанська комедiя на 5 дiй
ДIЙОВI ОСОБИ
С и д i р С в и р и д о в и ч Р я б к о, ки?вський мiщанин, ма?
крамницю на Подолi.
? в д о к i я К о р н i ? в н а, його жiнка.
? в ф р о с и н а, ?х дочка.
Г о р п и н а К о р н i ? в н а С к а в ч и х а, сестра ?вдокi?
Корнi?вни, перекупка, вдова; перепроду? яблука.
О л е н к а, ?? дочка.
С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник
Н а с т я
О л ь г а ?вфросининi приятельки, панни.
В а р в а р а
Х и м к а, Рябкова наймичка.
П е д о р я, Горпинина поденщиця.
М а р т а, Б у б л е й н и ц я.
О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я
М е р о н i я
печорськi мiщанки, були послушницями.
М а г д а л и н а
1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.
М i щ а н к и, ш а ф е р и, м i щ а н и т а к а т е р и н щ и к.
Дiя дi?ться у Ки?вi, на Кожум'яках.
Г о с т р о х в о с т и й. та ? в ф р о с и н а трохи закидають
по-руськiй.
_ ДIЯ ПЕРША
Свiтлиця Сидора Свиридовича Рябка з мiщанською обставою. Однi дверi - в
кiмнату, другi - в пекарню. Дiя дi?ться в недiлю по обiдi.
ВИХIД 1
? в д о к i я К о р н i ? в н а сама.
? в д о к i я К о р н i ? в н а (сидить коло стола i позiха?)._ Сидоре
Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досi спиш? Вставай вже, бо
швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене.
Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чу?ш?
С и д i р С в и р и д о в и ч (обзива?ться з кiмнати). _Чи то ти мене
кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тiльки трохи прочумаюсь та
потягнуся разiв зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кiмнати i сiда?
коло жiнки.)_
ВИХIД 2
? в д о к i я К о р н i ? в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Авжеж скучила.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосi та й
досi...
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Я тут сидiла, сидiла, вже все
передумала, вже й богу молилась.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка
за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вiк, як тi голуб'ята в парцi.
Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Добрий сум! Пiшов собi в кiмнату та й
хропе, аж кiмната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова
промовити.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ята?ш, Явдоню, як я
присватувався до тебе! Як тодi вертiвся коло тебе.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Ще б пак не пам'ятала! На всi
Кожум'яки не було тодi такого вертуна, як ти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ята?ш, як я тупцяв кругом тебе!
Я до не? i звiдтiль, i звiдсiль, а вона тiльки було спiдню губу копилить.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Що копилила, то копилила, бо знала
навiщо. А правда, я тодi таки добре виварила тобi воду, аж чуб був мокрий.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жiночки ви капоснi! До смертi
згаду?те, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя
старесенька!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Коли б ти тiльки не був трохи
вередливий... я б з тобою зовсiм щасливо дожила вiку.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що
обiцяв твiй покiйний батько, то, може б, i не був такий вередливий.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. I годi вже тобi згадувати.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було тво? придане, то
наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчикiв собi на придане. А
нашiй ?вфросинi треба багато грошей: вони в нас не простi, вченi - не
дурно ж вчились аж три мiсяцi в пансiонi.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то
викохали на всi Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би ?й i замiж iти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми
викохали! На всi Кожум'яки!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. I на всю Глибочицю. Що сказати правду,
коли нiкого нема в хатi, то наша ?вфросина така гарна, як я колись була: в
не? якраз такi карi очi, такi чорнi брови, як у мене. В не? ввесь хист
мiй!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тiльки в не? нiс
такий... трохи нiби довгий чи гострий... трохи такий як у чорногуза. Ой,
коли б не почула! (Огляда?ться.)_
? в д о к i я К о р н i ? в н а. От i вигаду?ш, старий, таке, що нi до
бога, нi до людей. Який же в не? нiс?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як i в тебе! Як ми
бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твiй нiс, старенька,
я загаявся з сватанням, може, на мiсяцiв зо три або й чотири. Тепер можна
все сказати.
? в д о к i я К о р н i ?в н а (сердиться)._ Оцього я вже не люблю! Оце
вже ти вереду?ш. Який же в мене нiс? Зда?ться, такий, як i в усiх людей.
Коли вже на правду пiшло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тодi
була не дуже тоненька: таки така, як нiмецька ковбаса. Признатись, i я
довго думала, поки тебе полюбила.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! I я тебе полюбив,
хоч тво?м носом хоч у дерево стукай.
? в д о к i я К о р н i ? в н а.I що ти верзеш? От уже не люблю.
(Одверта? лице,)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша ?вфросина
не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того
вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рiвнятись до не?. Вже й не знаю, в
кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, i в тебе не гурт було
розуму й замолоду, а на старiсть i той, що був, не знаю, де дiвся.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я
вже не знесу!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тiльки кажу, що
?вфросина далеко розумнiша од тебе.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Авжеж розумнiшо? од не? нема на всi
Кожум'яки i на всю Глибочицю; тiльки вона якась гостра, палка, як огонь.
С и д i р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що
розум. Як пустить язика, то вiн у не?, як млинове колесо, тiльки дрррр...
Меле разом i шерету?. А ти мнеш, мнеш тим язиком... Так ним м'яла, i як ми
бралися.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та
нащо ж ти мене брав, коли в мене i нiс, як у чорногуза, i язик, як колода,
i розум десь дiвся?
С и д i р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба... бо полюбив
тебе, моя старенька.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була
погана? Оце справдi штука!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом
неначе здурi?. I я, мабуть, тодi...
? в д о к i я К о р н i ? в н а (вста?)._ Оцього я вже не знесу! Це вже
мене до слiз доводить! I така, i сяка, i носата, i мизата, i дурна, i
без'язика. (Плаксиво,)_ Ти забув, що я твоя жiнка?
С и д i р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще
не прочумався.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! ?й-богу, я не
хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо мною? Пху на
тебе, сатано!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки не
кажи Горпинi.
ВИХIД З
? в д о к i я К о р н i ? в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р
п и н а.
Г о р п и н а вбiга? в хату з порожнiм кошиком на руцi.
Г о р п и н а. Добривечiр вам у вашу хату! (Кида? до порога кошик i
розляга?ться на стiльцi.)_ Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той хорт за
зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу до Рябка
та ковтну чарку горiлки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко,
та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Г о р п и н а. Хiба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на
Кожум'яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку ж
ма?мо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось краще нас
величати.
Г о р п и н а. Чули ми вже цi??, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки
або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од бiганини. Людям
недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй, чи
самовар!
ВИХIД 4
? в д о к i я К о р н i ? в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч,
Г о р п и н а й Х и м к а.
Х и м к а (вигляда? з пекарнi в дверi)._ Зараз, зараз! Роздимала,
роздимала хвартухом, так нiчого не помага?.
Г о р п и н а. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи
? в тво?х хазя?нiв горiлка?
Х и м к а. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре,
що ?.
Г о р п и на. То ке сюди на стiл цiлий шинк.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стiл з
шинком.
Х и м к а. Цiй тiтцi все жарти. (Виходить.)_
ВИХIД 5
? в д о к i я К о р н i ? в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р
п и н а.
Г о р п и н а. Потривай, Химко, побалака?мо!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не кричiть так здорово, Горпино
Корнi?вно!
Г о р п и н а. А хiба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так
як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той iндик перед смертю?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Явдохо... Знайшла Явдоху! Скажiть iще
Вiвде. Коли б iще дочка не навернулась.
Г о р п и н а. ? в ф р о с и н а таки мене не дуже любить, спасибi ?й.
Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепроду?. Так що ж, що тiтка
перекупка! Свiй хлiб ?м, не крадений.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Воно, бач, сестро, не те.
Г о р п и н а. Не те; а чоловiка скубеш за чуприну, як i я свого
покiйного Скавику скубла. Ви сво?й ?вфро-синi не дуже потурайте, бо вона з
великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О л е н к а так
коверзувала, то я б ?й, псяюсi, так наклепала потилицю отим кошиком, що
вона пам'ятала б до нових вiникiв.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино Корнi?вно, що iнше.
Г о р п и н а. Я що iнше? А що ж я таке? Га? Хiба не зна?мо, якi великi
пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури i хлiб з того
?в. Я торгую яблуками i хлiб з того ?м, i нiкого не боюсь, i докажу на всi
Кожум'яки, що нiкого не боюсь, навiть вашо? великорозумно? ?вфросини.
(Присiку?ться до Рябка i б'? кулак об кулак.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чудовна
богородице! Заступи й помилуй. (Оступа?ться й хреститься.)_
Г о р п и н а. Чого ви одхрещу?тесь од мене? В мене нема на головi
чортячих рогiв.
С и д i р С в и р й д о ви ч. А хто ж заглядав пiд ваш очiпок? А може,
й ??
Г о р п и н а. А як я скину хустку та покажу?
? в д о к i я К о р н i ? в н а. I годi, сестро, годi. Хiба ж ти не
зна?ш, що мiй старий вереду??
Г о р п и н а. Скубла вас жiнка, та чортзна по-колишньому.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шерету?. (Приспiву?.)_
Г о р п и н а (приспiву?)._ Шерету?, обернеться й поцiлу?. Таке лиш по
чарцi! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову
годину на полi.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Еге! тут як почав вигадувати на мене,
що...
С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (Затуля? рота ?вдокi?
Корнi?внi.)_ Нiяк не вдержить свого язика! Ще й дочцi розкаже. Ой, якi ж
слизькi язики у тих жiнок: в однi?? гострий як бритва, а у друго?
слиз-ький: так i лiзе сам з рота. (Показу?.)_
Г о р п и н а. Та кажи-бо, що твiй чоловiк вигадував!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не кажи!
Г о р п и н а. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не кажи, бо з хати втечу.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Та то ми, сестро, оце радились, за
кого б нам свою дочку вiддати замiж. Перебирали усi Кожум'яки, та й не
знайшли нi одного панича дочцi до пари.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Тисячi та сотнi нiколи в дiвках не
посивiють. Не бiйся! Повиходять швиденько. От уже нам, бiдним, зовсiм
друге дiло, хоч моя Оленка красуня не то що на всi Кожум'яки, а може, й на
ввесь Ки?в.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Та й наша ?вфросина не то що на ввесь
Ки?в, а може, й за Ки?в. А що вже розумна i вчена, як баришня, то нiгде
правди дiти, хоч, може, матерi не приходиться сво?? дочки хвалити.
Г о р п и н а. Тiльки дуже звикла верховодити, тим, бач, що
великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хатi, то я б ?й патли
обскубла.
Дзвонять до церкви.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до вечернi дзвонять? Пiду ж
я поможу дяковi спiвати. (Вста?.)_
Г о р п и н а. Вже таки й поможете дяковi. Сiдайте ж та лучче
побалака?мо. Нехай там сам дяк курника?.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Я оце все про свою дочку. Вже б,
зда?ться, i час замiж, та все якiсь недоладнi люди трапляються: то
негарнi, то без грошей, хоч i гарнi, то не дуже розумнi. ЗоВ с i.м не до
пари мо?й ?вфросинi.
Г о р п и н а. О, ?вфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа
передо мною, неначе я ?й не тiтка.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Тут, сестро, почав до нас ходити один
молодий панич, та не скажу, як звуть.
Г о р п и н а. Про мене, не кажи. Менi не йти за його замiж.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й
до того розумний. Як почне говорити з ?вфросиною, та так говорить розумно,
що я слухаю, слухаю i нiчогiсiнько не розберу. От уже вдався розумний, як
наша ?вфросина .
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що вже розумний, то розумний, бо
набрався розуму од розумних людей: вiн зна?ться не тiльки з семiнарськими
басами, але навiть з митрополичими.
Г о р п й н а. Та хто ж це такий? Та скажи-бо, сестро!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Не скажу, нехай кортить.
Знов дзвонять до церкви.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, уже вдруге дзвонять! ?й-богу, втеряю
вечерню. (Бере шапку i йде. Горпина його доганя? й тягне до стола.)_
Г о р п и н а. I годi вам, годi. От уже наспiва?те! Шипить, як старий
гусак, а йому зда?ться, що вiн спiва?.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Та не слухай, сестро! Ото в дяка добра
табака, якась не проста, заморська, то вiн бiжить нюхнути з дяково?
табатирки.
Г о р п и н а. Знайшов добро. Сiдайте-бо та побалака?мо, та вип'?мо по
чарцi. (Тягне його й садовить.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ото дав господь ручки! Аж мо? кiстки
трiщать.
Г о р п и н а. Химко!
Входить Химка.
ВИХIД 6
Т i с а м i й Х и м к а.
Г о р п и н а. Побiжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть
хазя?новi на один нюх табаки.
Х и м к а. Чого? Табаки? Хiба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бiгала, та
ще й до церкви! Вже цi тiтка вигадають! (Виходить.)_
ВИХIД 7
Т i с а м i без Химки i ? в ф р о с и н а.
? в ф р о с и н а (входить в свiтлицю. Побачивши Горпину, йде до не? i
гордо вiта?ться)._ Добривечiр, тiтко! Це ви до нас в гостi?
Г о р п и н а. Авжеж бачите, небого! В гостi прийшла.
? в ф р о с и н а. Ходила оце гуляти та купила щось задля вас, мамо.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Що ж ти купила? Чи не черевики?
Г о р п и н а. Певно, купила матерi московську бурульку.
? в ф р о с и н а. (розвiрчу? папiр й вийма? очiпок з червоними
стрiчками)._ Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надiти матерi на голову;
мати одхиля?ться.)_
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Що се ти, дочко! Схаменися! Чи
годиться ж менi на старiсть убиратися в очiпок, та ще з червоними
стрiчками?
Г о р п и н а. Авжеж! Воно якраз пристане до сиво? коси.
? в ф р о с и н а. Скиньте, мамо, оту мiщанську хустку з рiжками та
вберiться в чепчик.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Ходила з рiжками замолоду, ходитиму й
на старостi лiт.
? в ф р о с и н а. Ви бачите, мамо, що в нас почали бувати не простi
люди. ?й-богу, вiзьму ножницi та постинаю тi капоснi рiжки вам i тiтцi.
Г о р п и н а. Отак пак! На здоров'ячко матерi. Рiжте, небого, матерi,
а тiтки не зачiпайте.
? в ф р о с и н а. От уже кожум'яцька простота! Що ж то скажуть мо?
товаришки, що вчилися зо мною в мадами у пансiонi, як часом котра
ненароком загляне до нас? (Тихо.)_ Що то скаже вiн, як прийде та знов
побачить на матерi отi рiжки? Вiн же смiявся з тих рiжкiв менi в вiчi!
Г о р п и н а. А дайте, небого, я приберуся в той очiпок хоч на час.
(Надiва? чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьову?.)_ А що?
Чи не панi ж з мене вийшла? Дивiться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж
оцi червонястi стрiчки менi до лиця?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч сьогодня замiж, ?й же богу, хоч
сьогодня.
Г о р п и н а. А брови як чорнiють при цих капосних стрiчках. Бий тебе
коцюба! На двадцять рокiв помолодшала. Тепер я неначе i кругом панi.
Загляну хоч у вiкно, може, на мене задивиться який ко-жум'яцький прудивус.
(Загляда? в вiкно.)_ Ото шкода! Нiкогiсiнько нема на улицi, тiльки дурна
телиця витрiщила на мене очi. Химко! Химко!
Входить Х и м к а.
ВИХIД 8
Т i с а м i й Х и м к а.
Г о р п и н а. Химко! Подивись ти на мене, чи гарно менi в цих
стрiчках?
Х и м к а. Авжеж гарно. (Тихо.)_ Господи прости, як та потороча. (г о л
о сно.)_ Вже, господи, що не вигадають оця тiтка, то все пiвтора
людського. (Смi?ться.)_ Нема часу дивитись.
Г о р п и н а. I цур йому! Нагрiшила повнiсiньку хату, хоч зараз iди до
попа та й сповiдайся.
Х и м к а виходить.
ВИХIД 9
Т i с а м i без Химки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Вам би, сестро, i справдi треба щодня
сповiдатись.
? в ф р о с и н а. Дайте лишень сюди чiпок, бо в вас руки в гнилих
яблуках, щоб часом не помазали.
Г о р п и н а. В гнилих яблуках... Цiлували мо? руки кращi уста, нiж
тi, що вашi ручки будуть цiлувати.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шерету?! (Приспiву?.)_
? в ф р о с и н а. Ой господи, яка кумпанiя! (Тихо.) _Що, як вiн
навернеться в хату та побачить оцю всю кумедiю?
Г о р п и н а. Вже яка ? кумпанiя, така й буде. Ви вже нас не
перевчите. Пiдiть лишень, небого, в пекарню та подивiться, чи не закипiв
самовар, та напiйте тiтку ча?м.
? в ф р о с и н а. Авжеж, i з мiсця не рушу. Заходжусь оце бiгати до
пекарнi!
Г о р п и н а. А я, бувши вашою матiр'ю, послала б вас до пекарнi, щоб
ви халявою самовар роздували.
? в ф р о с и н а. Пхе! Пхе! Ви, тiтко, чортзна-що верзете. Вчiть уже
свою Оленку, а я й без вас доволi вчилась.
Г о р п и н а. Зна?мо вашу науку! Вчились три недiлi, а набрались у
мадами хванаберi? на тридцять добрих рокiв. Прощайте! (Виходить.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Гур-гур-гур! Бери, Сидоре Свиридовичу,
шапку та тiкай до церкви. _Ой, хочеться нюхнути тi?? американсько? табаки!
Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втiк з церкви. (Виходить.)_
ВИХIД 10
? в д о к i я К о р н i ? в н а i ? в ф р о с и н а
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Отже ж ти, серце, розсердила тiтку; ще
й не прийде до нас в гостi.
? в ф р о с и н а. Коли ж тiтка вже геть-то простий чоловiк.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Та годi, годi, не сердься! (Йде i
сiда? коло ?вфросини.)_
? в ф р о с и н а. Дайте, мамо, менi спокiй! (Одхиля? голову.)_ Ще
попсу?те менi на головi коафюру. (Оступа?ться.)_ Сьогодня забiжать до мене
в гостi мо? приятельки. Ви б, мамо, побiгли в пекарню та наготували, чого
там треба.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Та йду, йду! Чого ти сердишся!
(Виходить до пекарнi.)_
ВИХIД 11
? в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.
Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а (входять в хату). _Добривечiр,
?вфросино! Чи жива, чи здорова?
? в ф р о с и н а (плеще в долонi)._ От i баришнi йдуть! Доброго
здоров'ячка! Насилу вас дiждалась. (Цiлу?ться з усiма.)_ Буде оце з ким
хоч поговорити. Ще добре, що тiтку оце з хати виперла. Прийшла, накричала
повну хату, засмердiла гнилими яблуками свiтлицю, ще й вилаяла мене на В с
i. боки.
Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а. Ха-ха-ха!
Н а с т я. Слава тобi, господи, що в мене таких тiток нема.
О л ь г а. В мене таких тiток нема, але зате моя мати зоВ с i.м така,
як твоя тiтка Г о р п и н а.
Н а с т я. Чого це ти, ?вфросино, так убралась, як на Великдень? Певно,
когось ждеш у гостi? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.
? в ф р о с и н а . Може, жду, а може, й нi. Там-то менi великiй
клопiт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.
О л ь г а. Це в тебе, ?вфросино, нове плаття, та ще й шовкове.
ВИХIД 12
Т i с а м i та ? в д о к i я К о р н i ? в н а.
? в д о к i я К о р н i ? в н а (з порога)._ Авжеж шовкове, та ще й
дороге: по три карбованцi платила за аршин. (Входить.)_ Здоровi були!
(Цiлу?ться зо всiма.) А_ вашi матерi живi, здоровi?
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живi й здоровi i вам кланяються. А
вас як бог милу??
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Та волочуся до котрого часу. Це ми
справили ?вфросинi одно шовкове плаття, а оце дума?мо ще й друге справити,
бо...
? в ф р о с и н а . Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим
хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Та ще оце ми купили ?вфросинi новi
золотi сережки та золотi... як-бо ?х... каблучки на руки... ?й-богу,
забула. Ось покажи-бо, ?вфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.
? в ф р о с и н а (сердито)._ Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, ?вфросино,
нехай ми подивимось. Покажи, серце!
? в ф р о с и н а . Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до
того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Пiду, пiду! За всi голови.
(Виходить.)_
вихiд 13
? в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.
Н а с т я (лапа? пальцями ?вфросинине плаття). _Яке ж гарне тво?
плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як
шелестить! А перейди, ?вфросино, через хату.
? в ф р о с и н а гордо переходить через хату i зумисне шелестить
хвостом.
В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на
вiтрi. А який хвiст! Зда?ться, увесь шелест на хвостi.
ВИХIД 14
Т i с а м i й О л е н к а.
О л е н к а (входить)._ Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!
В с i. Доброго здоров'я! Спасибi, будь i ти здорова.
О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до ?вфросини та
погуляй трошки. А я оце - й прийшла.
? в ф р о с и н а . Сiдай, Оленко!
О л е н к а. Це в тебе, ?вфросино. нове плаття? Та яке гарне, як
золото.
? в ф р о с и н а . Мабуть; чи подоба?ться тобi хоч трохи?
О л е н к а. Де вже пак не подоба?ться! Менi такого й до смертi не
носити. Ох! (Зiтха?.)_
? в ф р о с и н а .А може, посвата? хтось багатий, то й носитимеш.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, ?вфросинко, золотi
сережки та браслети, покажи!
? в ф р о с и н а . Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату
й виносить сережки й браслет.)_
В с i. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.
ВИХIД 15
Т i с а м i й ? в д о к i я К о р н i ? в н а.
? в д о к i я К о р н i ? в н а (вбiга? з пекарнi прожогом)._ Аж
тридцять карбованцiв заплатила сво?ми руками! Надiнь, ?вфросинко, то й я
подивлюсь.
? в ф р о с и н а . Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди
приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та
переварить.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Пiду, пiду. (Виходить.)_
? в ф р о с и н а надiва? перед дзеркалом сережки й браслет.
В с i. Ой, як блищать! А повернись, ?вфросинко!
О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдво? покращала.
ВИХIД 16
? в ф р о с и н а , Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а i О л е н к а.
О л е н к а. Дай менi, ?вфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не
держала золота.
? в ф р о с и н а . Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж,
та тiльки не впусти, бо ще й розiб'?ш.
О л е н к а (бере браслет i примiря? на руку)._ Отже й до мо?? руки
приста?; ?й-богу, приста?. I моя рука не дуже чорна для золота.
В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.
О л е н к а. Та горенько, що нема.
? в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не
можна дихати, бо стемнi?. Дай лишень сюди! (Бере й надiва? на руку.)_
О л е н к а. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.
В а р в а р а. Як ти ?вфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!
О л е н к а. Якi в тебе, ?вфросино, стали тепер великi коси. Як ви були
бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то в
тебе аж утро? бiльшi коси виросли.
? в ф р о с и н а i в с i т р и п р и я т е л ь к и смiються.
? в ф р о с и н а . От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти дума?ш, що
у всiх панiв на головi сво? коси?
О л е н к а. Невже ж чужi?
О л ь г а. А чом же не вбратись i в чужi коси, аби було гарно?
О л е н к а. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панiв такi
здоровецькi косища, неначе в кожно? куделя на головi або повiсмо конопель.
? в ф р о с и н а . Купи, Оленко, й собi таке повiсмо та почепи на
голову. Побачиш, як покраща?ш.
Н а с т я. Недурно ти, ?вфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось
ждеш?
? в ф р о с и н а . Може, кого й жду, та не скажу кого.
Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.
? в ф р о с и н а . Ба не вгада?ш!
Н а с т я. Ба вгадаю.
? в ф р о с и н а . Ба не вгада?ш.
Н а с т я. Бодай я завтрiшнього дня не дiждала, коли не вгадаю.
? в ф р о с и н а . Ану скажи, як почина?ться його прозвище.
Н а с т я. Го...
? в ф р о с и н а . А далi?
Н а с т я. Гострохво...
? в ф р о с и н а . А далi?
Н а с т я. Гострохво...
? в ф р о с и н а . Попала пальцем в самiсiньке небо.
Н а с т я. Знаю я його! Бiга? за баришнями як несамовитий.
ВИХIД 17
Т i с а м i й С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпi, в рукавичках i з паличкою.
Шляпа на головi набакир. Вiн усе тре руки - показу? рукавички.
? в ф р о с и н а (тихо)._ Як б'?ться мо? серце! Боже мiй!
Г о с т р о х в о с т и й. (кланя?ться)._ Мiй найнижчий поклiн тому,
хто в сьому дому, а поперед усього вам, ?вфросино Сидоровно. (Пода?
?вфросинi руку.)_ Хоч я не знаю, кого я тут бачу i з ким буду розмовляти,
але в домi тако? баришнi, як ?вфросина Сидоровна, я сподiваюсь, що
познакомлюсь не аби з ким. Рiкiмiндуйте мене, прошу вас. (Здiйма? дуже
помаленьку рукавички, щоб показати ?х.)_
? в ф р о с и н а . Се мо? близькi приятельки i сусiди.
Н а с т я. Менi зда?ться, що ми таки не зовсiм незнакомi... Менi
зда?ться, що ми вже десь бачились.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, може... В мене так багацько знакомих
баришень по всьому Ки?ву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся.
Рiкiмiндуюсь вам: Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З_
цi?ю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля,
а очi, як у сови. (До Ольги й Варвари.) _Рiкiмiндуюсь i вам. Свирид
Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Побачивши Оленку, пита? в
?вфросини.)_ А це ж хто такий?
? в ф р о с и н а . Та це моя родичка... живе тут недалечке з матiр'ю;
торгують яблуками. Вбогi люди.
Г о с т р о х в о с т и й. (придивля?ться до Оленки. Тихо)._ Яка ж вона
гарна оця кожум'яцька мiщаночка! Тако? й на Хрещатику, i в Липках чорта з
два знайдеш. (До ?вфросини голосно.)_ Прошу вас, порiкiмiндуйте мене сво?й
родичцi. Для вас, ?вфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими
родичами, хоч би i в десятому колiнi, хоч би вони й яблуками та медяниками
торгували.
? в ф р о с и н а (тихо),_ Ат... простенька собi дiвчина... Зовсiм не
нам рiвня.
Г о с т р о х в о с т и й. (до Оленки)._ Свирид Iванович Г о с т р о х
в о с т и й з сво?ю особою! (Пода? Оленцi руку; Оленка не бере й
соромиться.)_ Не соромтесь-бо, подайте менi свою бiлу ручку.
О л е н к а одверта? лице i ледве простяга? йому руку.
Будьте ж смiливiшi!
О л е н к а. От i знайшли бiлу руку. Нема мо?м рукам од чого бiлiти.
Г о с т р о х в о с т и й. То купiть рукавички.
О л е н к а. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на смiх!
? в ф р о с и н а i приятельки осмiхаються.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Яка ж гарна ця мiщаночка! Якi в не?
очки, брiвки, як шнурочки, щiчки, як палянички. Якби довiдатись, хоч де
вона живе.
О л е н к а. Як вас чудно прозивають.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, й чудно. Всяково бува?. Бува? й
чуднiше.
ВИХIД 18
Т i с а м i й ? в д о к i я К о р н i ? в н а.
? в д о к i я К о р н i ? в н а (виходить з пекарнi)_. Добривечiр вам,
Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла
послухати вас, хоч у мене дiла, аж голова бiла. Сiдайте, будьте ласкавi, i
я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Вiн
вас усе згаду?. От би наслухався. (Сiда?.)_ Ото моя ?вфросина та й мiй
старий все кажуть, що нема в свiтi нiчого кращого й луччого, як розумнi i
вченi люди.
Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж так; що правда, то правда. Як чоловiк
пiдiйметься розумом вгору аж вище од лаврсько? дзвiницi та гляне звiдтiль
на людей, то люди здаються такi маленькi, такi маленькi, як пацюки. А вже
вашi Кожум'яки здаються звiдтiля смердячим болотом, в котрому повивертали
боки проти сонця товстi свинi.
? в ф р о с и н а. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансiону, то
менi зда?ться, що я стою на Щекавицi або на Андрi?вськiй горi та все
дивлюсь на людей зверху.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Ото скажiть! Страх, та й годi! Ото
шкода, що нема мого старого; от наслухався б.
ВИХIД 19 .
Т i с а м i й С и д i р С в и р и д о в и ч.
С и д i р С в и р и д о в и ч (виходить)._ Е! Та се в мене гостi!
Добривечiр вам! Спасибi, спасибi, що мене не забува?те.
Г о с т i. Доброго здоров'я, Сидоре Свиридовичу!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене в
гостях. (Цiлу?ться з Гострохвостим.) Оце_ шкода, що я загаявся з дяком.
Але ж у дяка табака! Що за табака! (Нюха? пучки.)_ Ще й досi пучка пахне.
Сiдайте ж, гостi, в мене та й не просiть сiсти, бо я оце втомився. (Сiда?;
Всi сiдають.)_
? в ф р о с и н а . Мамо, чи швидко в нас буде готова вечеря? Час би
давати що-небудь на закуску.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Зараз, зараз, мо? серце! Що за розумну
дочку маю! (Виходить.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Скажiть же нам, Свириде Йвановичу,
що-небудь розумне. Ви ж там ведете кумпанiю з ученими людьми на тих
розумних кутках нашого Ки?ва. Скажiть ви менi, чи не чули ви там од вчених
людей, чого-то тепер на свiтi стала така дорожнеча?
? в ф р о с и н а . А тим усе дороге, що тепер люди стали багато ?сти.
Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цiлий
хлiб. Якби пак усi вчились в пансiонi та ?ли так, як наша мадам ?ла i як
нас годувала - всього по кришечцi, щоб тiльки язичком лизнути, тодi було б
усе дешево.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та як же його грiшним людям одним духом
жити, коли не на?стись або й не випити гаразд.
Г о с т р о х в о с т и й. Одно те, як кажуть ?вфросина Сидоровна, а
друге те, що людей стало на свiтi дуже багато. Тепер хоч би й нашого брата
цилюрника так розплодилось, що й не потовпишся. Якби половина людей
вимерла, то знов би на свiтi все подешевшало.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи вже ж? Стара! Де це вона пiшла! Кинь
там сво? куховарство та йди слухати!
? в ф р о с и н а здiйма? руки i знов надiва браслет; гра?ться ним i
показу? Гострохвостому.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Чи не багата ж оця ?вфросина!
Гра?ться золотом, неначе я бритвами. (Голосно.)_ Що то добре бути вченим!
Я вчених людей i вас, ?вфросино Сидоровно, ставлю без мiри високо.
(Тихо.)_ ?вфросина , одна ?вфросина достойна бути мо?ю жiнкою; ?вфросина,
а бiльше нiхто! Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квiтка, а
не дiвчина! Коли б з нею хоч побалакати на самотi, хоч зблизька надивитись
на тi пишнi очi! Треба ?? десь пiдстерегти. Але сватати буду ?вфросину.
Старий i стара держатимуть руку за мною. Напустив я ?м в вiчi туману.
Завiса пада?. _
ДIЯ ДРУГА
По обидва боки сцени гори: Кисилiвка i Старогородська. На Кисилiвцi
сидить подольський х о р шевцiв, на другiй горi сидять старогородськi ш е
в ц i i спiвають.
Вечiр. Мiсяць високо на небi.
ВИХIД 1
Подольський i старогородський х о р м i щ а н.
П о д о л ь с ь к и й ш е в с ь к и й х о р (спiва?)._
Не щебечи, соловейку,
На зорi раненько.
Не щебечи, малесенький,
Пiд вiкном близенько.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (хоче перекричати i почина? на
половинi куплета, як перший хор ще не скiнчу?)._
Твоя пiсня дуже гарна,
Ти гарно спiва?ш;
Ти щасливо спарувався,
Ще й гнiздечко ма?ш.
П о д о л ь с ь к и й х о р (ще голоснiше, аж дереться)._
А я бiдний, безталанний,
Без пари, без хати!
Не досталось менi в свiтi
Весело спiвати.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (ще голоснiше)._
Менi пугач знадобився;
Стогне, не спiва?...
Нехай стогне, нехай стогне
I смерть возвiща?.
г о л о с з 1-го х о р у. А в нас баси кращi; а в вас баси, як побитi
горшки.
г о л о с з 2-го х о р у. Брешете! В нас кращi баси!
г о л о с з 1-го х о р у. Брешiть самi, старогородськi шевцi. В нас на
Подолi у коров кращi баси, нiж у вас.
г о л о с з 2-го х о р у. Брешете, як ми шевцi! Мiж нами нема нi
однiсiнького шевця. Ви самi шевцi!
г о л о с з 1-го х о р у. У вас баси, як старi циганськi решета. У
флоровських черниць багато кращi баси, нiж у вас!
г о л о с з 2-го х о р у. У нас корови спiвають такими басами, як ви,
кожум'яцькi шевцi.
г о л о с з 1-го х о р у. Бий ?х, старогородсь-ких шевцiв! (Кидають
грудками. З другого хору кидаються так само.)_ Бий ?х, щоб i не
наближались до нас. (Збiгають з гори i нападають. Б'ються i пхаються. 2-й
хор розбiга?ться.)_ Ганяй ?х! Бий ?х! От такого перцю дали! Будуть вони
пам'ятати нас до нових вiникiв.
г о л о с з 1-го х о р у. Повтiкали старогородськi шевцi, мабуть, до
чорта в зуби. Коли б тобi один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в
?х баси кращi. Та в нас баси такi, що i в семiнарi? таких не знайдеш!
2-й г о л о с. А який тепер хор найкращий? Чи семiнарський, чи
братський, чи бурсацький?
3-й г о л о с. Я кажу семiнарський.
4-й г о л о с. А я кажу бурсацький.
1-й г о л о с. А я кажу братський.
5-й г о л о с.Ая кажу архi?рейський.
2-й г о л о с. А я кажу митрополичий.
3-й г о л о с. Ба семiнарський.
1-й г о л о с. Ба братський.
3-й г о л о с. Ба брешеш.
1-й г о л о с. Ба не брешу.
3-й г о л о с. Ба брешеш-бо.
1-й г о л о с. Та бреши сам. Хто бреше, тому легше. А хто не йме вiри,
тому в спинi дiри!
3-й г о л о с. В семiнарськiм хорi сам Тарас як попре горою: го-го-го!
(Показу? голосом.)_ А Кирило! як ревне низом (показу?)..._ гурр! го! го!
го! Або Орест як суне октавою (пуска? октаву)..._ рррр... гурррр! аж хори
дрижать.
1-й ш в е ц ь. А вгадайте, хто найрозумнiший в Ки?вi: чи семiнарист, чи
академiст, чи унiверситант?
2-й ш в е ц ь. Я кажу семiнарист.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.
3-й ш в е ц ь . А я кажу унiверситант.
В с i до 3-го ш е в ц я. О, цей тягне за старогородськими шевцями! Бий
його!
3-й ш в е ц ь. Ба справдi унiверситант.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.
2-й ш в е ц ь. Ба нi; найрозумнiший семiнарист: семiнариста нiхто на
словах не переможе. I баси найкращi в семiнарi?.
1-й ш в е ц ь . Семiнарист то бурсак.
2-й ш в е ц ь. Ба брешеш! Семiнарист найрозумнiший.
1-й ш в е ц ь. Ось тобi за те! (Да? стусана.) _
2-й ш в е ц ь Ось тобi здачi!
4-й ш в е ц ь . А хто мiж нашими найрозумнiший?
В с i. Г о с т р о х в о с т и й.! Г о с т р о х в о с т и й.! Про це
нiчого й голову ламати. Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й.! Вiн
зна?ться з семiнарськими i митрополичими басами. Вiн найрозумнiший на всi.
Кожум'яки, бо так набрався розуму, що як начне говорити, то нiхто нiчого
не второпа?.
Г о с т р о х в о с т и й. виходить i проходжу?ться на сценi.
В с i. (до його)._ Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! А хто
найрозумнiший: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?
ВИХIД 2
Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (авторитетно)._ Ви й того не тямите? Авжеж
семiнарист, бо в семiнаристiв найкращi баси. Та що з такими дурнями, як
ви, й говорити!
4-й ш в е ц ь . Яка ж у вас, Свириде Йвановичу, чудова жилетка, якi
рябi штани! Як зветься ця матерiя?
Г о с т р о х в о с т и й. Жилетка з физiчесько? матерi?, а штани з
матерi? морально?.
3-й х л о п е ц ь. Яка гарна матерiя! Ряба-ряба, як зозуля. Як менi
хазя?н дасть грошi, то собi пошию физiчеський сiртук.
4-й х л о п е ц ь. А я б собi пошив такi самi моральнi штани, як у
Свирида Йвановича.
3-й х л о п е ц ь. Один Г о с т р о х в о с т и й. скаже, де найлуччi
баси.
В с i. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось ходiть до нас: про
щось ма?мо вас спитати.
Г о с т р о х в о с т и й. Питайте, то й скажемо.
В с i. У якому х о рi тепер найкращi баси?
1-й ш в е ц ь . Еге у братському?
Г о с т р о х в о с т и й. Може, у братському, а може, й нi.
3-й ш в е ц ь . А правда, тепер у семiнарському найкращi баси?
Г о с т р о х в о с т и й. В братському тепер баси за-снадiли, а в
михайловському неначе галушками подавились. Найдужчi баси в семiнарi?. Там
один Орест стане за десять братських басiв.
3-й г о л о с. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як
ревне. Недавно вiн був у гостях в мого хазя?на i так спiвав, що наш хазя?н
трохи не здурiв, аж на стiну лiз.
Г о с т р о х в о с т и й. А все-таки найкращий тепер бас. у
мiщанському хорi. У Йоньки Шелихвiста така басюра, що нi одна бочка з ним
не справиться.
В с i. до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!
Г о л о с и з г о р и. Свириде Йвановичу! А йдiть до нас спiвати.
Г о с т р о х в о с т и й. Куди ж пак! Так i полечу оце на гору людям
на смiх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти,
пiдождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дiвчата ходять по воду, сюди
виходять пiсень послухати. Коли б вдалося хоч натiшитись до заручин з
?вфросиною, бо як заручуся, то тодi годi тобi, Свириде Йвановичу, до
дiвчат липнути! ?вфроси-на, зда?ться, вхопить мене в сво? пазури; але ж тi
пазури в золотi! А тут доконче треба поправити сво? дiла, бо лусне цилюрня
незабаром. Старого Рябка струсну, то так i посипляться карбованцi. Тодi я
позакидаю сво? бритви iк чортовому батьковi через голову в Днiпро та й
буду купцем. Але ж О л е н к а, серце мо?, любка моя! Коли б хоч углядiти,
хоч подивитись! (Ходить взад i вперед.) _
Х о р (спiва?)_.
Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що менi горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу...
А ще милого хоч раз побачу.
Буду стояти на цiм каменi,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпiти велику муку,
А чи не скаже: дай менi руку!
ВИХIД 3
Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Через сцену переходять дiвчата з вiдрами; деякi зостаються й слухають х
о р, балакаючи.
З гори сходять кiлька хлопцiв i пристають до ?х. О л е н к а виходить з
вiдрами i ста?.
О л е н к а. Як гарно спiвають хлопцi! Стану та послухаю хоч на часок.
За тими яблуками, за тi?ю бiганиною нема менi цiлiсiнький день просвiтку.
Може, й Г о с т р о х в о с т и й там сидить на горi та спiва?? Боже мiй
милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що вiн на мене й не гляне, й
слова до мене не промовить!
Г о с т р о х в о с т и й. (вглядiвши Оленку)._ Вона йде з вiдрами!
Вона! (Пiдходить.)_ Добривечiр вам, Оленко! (Скида? шляпу, кланя?ться i
пода? руку.)_
О л е н к а (засоромившись)._ Доброго здоров'я! (Пода? йому руку.)_ Ой,
не давiть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко
дише. Тихо.) _Боже мiй! Серце мо? трохи не вискочить з грудей.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, ви втомились, несучи вiдра? Дайте, я
вам трошки пiднесу. (Хоче взяти вiдра.)_
О л е н к а. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли вiдра?
Г о с т р о х в о с т и й. Нiчого; тут нiхто не бачить. Для вас я
готовий не тiльки що вiдра нести, для вас я перенiс би усю криницю до
вашо? хати.
О л е н к а (спокiйно)._ Не треба менi вашо? помочi. Донесу й сама, як
здужатиму...
Г о с т р о х в о с т и й. Для вас, для вас я готовий цiле Днiпро
перенести у вашу хату.
О л е н к а. Перенесiть для сво?? ?вфросини. Таких помагачiв менi не
треба. (Одходить з вiдрами.}_
Г о с т р о х в о с т и й. (доганя? й бере ?? за руку), _Коли б ви
знали...
О л е н к а. Я нiчого не знаю. (Одпиха? його руку.)_ Йдiть собi до
сво?? ?вфросини або до тих ба-ришень, що були в гостях у ?вфросини, а
мене, бiдно?, не зачiпайте.
Г о с т р о х в о с т и й. Тi всi баришнi не вартi однi?? вашо? брови.
Ви найкраща панна на всi Кожум'яки. Вам нема тут рiвнi на цiлий Ки?в.
О л е н к а. Яка я панна! От ? в ф р о с и н а , то панна: вона
убира?ться в шовковi сукнi; ?й мати купила золотi сережки; в не? на головi
пiвпуда кiс. Ото так панна! Ви з мене смi?тесь. Йдiть собi до ?вфросини.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли б ви знали, якi ви гарнi, яке у вас
гарне личко, якi очки (загляда?),_ то ви б не говорили того. Правда, вам
нiхто не казав в вiчi, що ви гарнi?
О л е н к а. Може, ваша й правда, але ви будете сватати ?вфросину.
Г о с т р о х в о с т и й. I хто вам наговорив оце? Божусь вам i
присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я
покалiчився i навiть зарiзався сво?ми ж бритвами, коли цьому правда. Я
вас, Оленко моя дорога, люблю i бiльше нiкого не буду любити!
О л е н к а (тихо)._ Боже мiй! А що, як вiн правду каже? Я аж умлiваю.
(голосно,)_ Не так ви увивались коло ?вфросини, не так ви говорили до не?,
щоб я вам пойняла вiри. Ви зо мною говорите просто, а з ?вфросиною
говорили по-вченому, бо ви ?? любите.
Г о с т р о х в о с т и й. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене
святий хрест поб'?, нехай мене покара? братська богородиця! Ще не вiрите?
О л е н к а мовчить i задуму?ться.
Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канавi, в оцiм
болотi! Ще не вiрите?
О л е н к а дума?.
Нехай мене кожум'яцькi собаки загризуть! Щоб я до сво?? хати не дiйшов,
щоб моя цилюрня згорiла цi?? ночi, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще
не вiрите?
О л е н к а (тихо до себе)._ Боже мiй, який вiн гарний! Я ще зроду не
бачила нiкого такого гарного, одколи бiгаю з кошиком по Ки?ву. Серце мо?,
серце мо? бiдне! Не вдержишся ти в грудях.
Г о с т р о х в о с т и й. Ще не вiрите?
О л е н к а. Я рада б вiрити, та ви дуже розумнi, як усi кажуть, а я
дуже бiдна й проста. Коли б я була багата, я б вам повiрила.
Г о с т р о х в о с т и й. Навiщо вам те дороге убрання, коли вашi очi,
вашi брови красять вас лучче од ?вфросининих золотих сережок. Виходьте до
мене тихенько од матерi сюди хоч щовечора. Добре?
О л е н к а. Як моя мати довiдаються про те, битимуть ломакою так, що я
не потраплю, куди втiкати.
Г о с т р о х в о с т и й. То скажiть сво?й матерi, що я буду сватати
вас, що я буду женитись iз вами. (Тихо.)_ Ой, страшна ж ?? мати! Ще як
попаде мене в сво? лапи, то витрясе з мене душу. (Огляда?ться на всi
боки,)_
О л е н к а. Чи вже ж тому правда? Хiба ж я вам рiвня?
Г о с т р о х в о с т и й. Оленко моя! Серце мо?! (обнiма? ??,)_ Я
впаду отут серед шляху перед тобою на колiна, бо я люблю тебе.
О л е н к а (кладе йому руки на плечi i припада? на плече)._ Свириде
Йвановичу! Я люблю вас, як ще нiкого так не любила.
ВИХIД 4
О л е н к а, С в и р и д I в а н о в и ч i Г о р п и н а К о р н i ? в
н а.
Г о р п и н а (шука? когось i придивля?ться до Оленки i
Гострохвостого),_ Невже ж се моя О л е н к а обнiма?ться i цiлу?ться з
якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я ?? жду та жду! (До Оленки.)_ Чи се ж
тобi не стид та не сором обнiматись з хлопцями? Та це Свирид Iванович! Та
це Г о с т р о х в о с т и й.! То це той великорозумний, що дурить отого
старого дурного Рябка та й його великорозумну ?вфросину! _От так-так!
Сього я од вас уже не сподiвалась! (Кида?ться до Оленки.)_ Чого ти тут
сто?ш iз ним серед улицi? (Присiку?ться.)_ А ти, поганко! Та в тебе ж ще
на губах молоко не обсохло, а тобi вже з хлопцями цiлуватись!
Г о с т р о х в о с т и й. От i не обсохло. зовсiм вже обсохло!
Г о р п и н а (соваючи кулак пiд самий нiс Оленцi)._ Постривай же ти,
погана дiвчино! Я тобi дома обiрву отi патли на головi! Бери вiдра! Йди
додому та зараз лягай спати. Щоб i твого духу тут нiколи не було! Щоб твоя
нога тут не була! (Пха? Оленку;_ О л е н к а одходить з вiдрами й плаче.)_
ВИХIД 5
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Менi зда?ться, що пхати й бити дочку свою
вам зовсiм не приходиться...
Г о р п и н а. Цить, бо я тобi очi видеру! (Показу? нiгтi.)_ Нащо ви
зводите мою дитину з пуття? _Га? Вiн дума?, як убрався у рукавички та в
шляпу, то вже ма? право знущатись над нами, бiдними! То це тi
великорозумнi, що говорять по-писаному? Ти дума?ш, що я така дурна, як
Рябко, як ? в ф р о с и н а ! Я за свою дочку готова очi видерти, готова
тут галасу наробити на всю улицю!
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнi?вно! Бога ради, не кричiть та
послухайте, що я маю казати. (Тихо.) _Оця горлата баба наробить такого
крику, що й ? в ф р о с и н а почу?. (г о л о сно.)_ Горпино Корнi?вно!
Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче ут екти.)_
Г о р п и н а (доганя?, хапа? його руками i кричить). _Не пущу! Не
втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небi! Не пущу! Дай менi
одвiт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли свата?ш ?вфросину? Нащо
вам здалася моя О л е н к а? (Г о с т р о х в о с т и й. пруча?ться. Г о р
п и н а кричить.)_ Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Полiцiя! Полiцiя!
Квартальний!
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, пропав я! ?й-богу, репету? бiсова баба
так, що розбудить всю улицю. (г о л о с- но.)_ Горпино Корнi?вно! Бога
ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!
Г о р п и н а (кричить ще дужче)._ Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас,
паничикiв! Знаю, як ви обдурю?те та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой боже!
Певно, вже моя О л е н к а не вперве вибiгла до сього проклятого брехуна,
що вмi? тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою ?дину дитину!
(Плаче.)_
Г о с т р о х в о с т и й. ?й же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам
i присягаюсь, Горпино Корнi?вно, що вперве! Ви дума?те, що i в мене таки
душi нема?, що в мене бога нема? Нехай мене покарають В с i. печорськi
святi, нехай мене покри? лаврський великий дзвiн, коли я брешу!
Г о р п и н а. Докажи! Докажи! Бо я не вiрю тво?му одному слову. В
тво?х словах нема правди. Тво? слова - гнилi яблука! Божися! Присягайся!
Iди до церкви, присягни перед богом!
Г о с т р о х в о с т и й. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловiка,
щоб йти серед ночi до церкви присягати.
Г о р п и н а. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, ?ж святу
землю, то я повiрю. На, ?ж! (Бере жменю землi.)_
Г о с т р о х в о с т и й. (смi?ться)._ Хiба я вовк, щоб ?в землю.
Г о р п и н а. ?ж! На, ?ж, то повiрю.
Г о с т р о х в о с т и й. (регочеться)._ Чи ви, Горпино Корнi?вно, при
сво?му умi! Батьковi сво?му понесiть, нехай покушту?, яка земля на смак.
Г о р п и н а. То вiн ще глузу? над нами, бiдними сиротами! Зводить з
ума мою Оленку, ще й знуща?ться над нами! Полiцiя! Полiцiя! В полiцiю
його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ От здурiла баба зоВ с i.м. Наробить
менi шкандалу на В с i. Кожум'яки, не можна буде завтра й очей людям
показати. (г о л о сно.) _Не кричiть, бо...
Г о р п и н а. Що бо? Га? Що то за бо?... Кричу, бо маю право! Полiцiя!
Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжiть його, берiть його!
ВИХIД 6 Г о р п и н а, Г о с т р о х в о с т и й. й О л е н к а.
О л е н к а верта?ться, ставить вiдра, прожогом вибiга? на сцену, рида?
i кида?ться до матерi.
О л е н к а. Мамо! Не зачiпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович
любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!
Г о р п и н а. Щоб я його так пустила, пiймавши на гарячому мiсцi?
Нiзащо в свiтi! Нiзащо! Не була б я Г о р п и н а Скавичиха, щоб я таки не
постановила на сво?му. Коли зачiпа?ш, то зачiпай чесно, не безчесть мене й
мо?? дочки, бо ми тобi не iграшка.
Г о с т р о х в о с т й й. Ви на мене, Горпино Корнi?вно, i се й те, i
сяк i так, i сякий i такий, а ви не зна?те, що я хочу сватати Оленку.
Г о р п и н а. Дурiть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу
?вфросину, а нас, убогих, не пiддурите.
Г о с т р о х в о с т и й. ?й-богу, правду говорю вам... Ви менi не
вiрите? Ви дума?те, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi, я чоловiк
чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я завтрiшнього дня
не дiждав, бодай я завтра повiсився на сво?х ремiнних пасах, в сво?й хатi,
коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу до Рябка так, як
ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корнi?вно! Чи
можна ж рiвняти Оленку до ?вфросини? Подумайте ви.
Г о р п и н а. О, вже що правда, то правда. Моя О л е н к а... (До
Оленки.)_ Геть одiйди... (До Гострохвостого.)_ Як гляну на базарi на свою
Оленку, то нема кращо? од не? не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими
баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця
напийся! I бiс ?? зна, в кого вона вдалась.
Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж не в вас... В не? голосок, як у
флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки
Шелихвоста, ?й-богу!
Г о р п и н а. Ну й прирiвняв.
Г о с т р о х в о с т и й. Так я незабаром до вас i на заручини.
Г о р п и н а. Про мене, й просимо; тiльки, зда?ться, у вас нi за
собою, нi перед собою... так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та
язик у ротi, як бритва.
Г о с т р о х в о с т и й. Не думайте так, Горпино Корнi?вно! В мене,
ви самi зна?те, i О л е н к а зна?, своя цилюрня...
Г о р п и н а. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам
моя О л е н к а сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко
будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки
самi мо? куми з Кожум'як, з Старого Ки?ва I навiть Печорська. Для кумiв я
вже не пожалiю хлiба-солi.
Г о с т р о х в о с т и й. То буде пир на ввесь мир.
Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте,
може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.
Г о с т р о х в о с т и й. Добре-добре. (Тихо.)_ Яка ж краса Оленчина.
Для ?? краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (г
о л о сно.) _Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько.
(Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.)_ Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се
надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не
розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на
ввесь Ки?в.
Пiсню на горi ледве чуть.
Хлопче молодче, який ти ледащо,
Задумав женитись, сам не зна?ш нащо;
Будеш гiрко плакать, долю проклинати,
I кулаками сльози утирати!
Пiсня замира?.
Г о р п и н а. От таки й Г о р п и н а Скавичиха дiждалась, що ?? дочцi
Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!
Завiса пада?._
_
ДIЯ ТРЕТЯ_
Просторна Горпинина хата. Збоку - дверi в пекарню. Коло груби завiшенi
пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi -
пляшки з настойками. День.
ВИХIД 1
Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (входить)._ Нема нiкого. Що це за диво! Де
се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в не? буде пир на ввесь
мир... Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по
хатi й нюха?.)_ ?й же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюха?
кругом стiн.)_ От уже надiлив мене бог сво?ми дарами: окрiм розуму
доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де!
(Знаходить пiчурку, одслоня? заслонку.)_ Ось де вони! Повнiсiнька макiтра!
Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапа? два пироги в обидвi руки
i ?сть, 3 пекарнi чуть голос Педорi.)_
ВИХIД 2
Г о с т р о х в о с т и й i П е д о р я.
П е д о р я (з пекарнi)._ А хто там? А кота! А тпрус, псявiро!
Простяга? пироги. (Вбiга? i розставля? руки.)_
Г о с т р о х в о с т и й. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А
то приска?ш, аж губи бренькають, неначе струни.
П е д о р я . Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?
Г о с т р о х в о с т и й. (запихаючись пирогами). _Потривай, бо пельку
заткнув начинкою... А як тебе звуть?
П е д о р я . Кого вам треба! Хто ви такий?
Г о с т р о х в о с т и й. А як тебе звуть?
П е д о р я . Як крупи деруть. (Видира? з рук пирога.)_ Оце лишенько!
Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я по?ла...
(Кричить у вiкно.)_ Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а
теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й
узяло два пироги. (Гострохвостий. бере знов два пироги. Педоря кида?ться
до його, однiма? макiтру.)_ Оце якась московська пеня вшелепалась у хату!
Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят
шiсть...
Г о с т р о х в о с т и й. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Морга? й
жениха?ться.)_
П е д о р я . Та Педоря ! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.
Г о с т р о х в о с т и й. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе
непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?
П е д о р я . А вам нащо?
Г о с т р о х в о с т и й. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха
?? Га? Чи не ковтнути трохи, га?
П е д о р я . Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату,
по?ло пироги, ще й горiлку вип'?, а на мо?й ши? все те окошиться. Тiтко
Горпино! Та йдiть-бо сюди!
Г о с т р о х в о с т и й. (п'? горiлку нахильцi з пляшки)._ Та
потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.
П е д о р я . Та й сво?м не припада? горшки дерти. Полiз по горшках,
наче котяка. (Виходить.)_
вихiд 3
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о р п и н а (входить)._ Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репету??
Чи це ви, Свириде Iвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, мамо! Добридень вам в вашiй господi.
Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими iменинами та й з
пирогами. (Кида?ться до Горпини й цiлу?ться з нею.) _Дай вам господи щастя
й здоров'я, й чого ви тiльки просите в бога!
Г о р п и н а. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця,
а тепер... Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас i
не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.
Г о с т р о х в о с т и й. Погано робили, коли так думали. А я покинув
сво? дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших покуштував. Тут
ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!
Г о р п и н а. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви
зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалака?мо любенько.
Г о с т р о х в о с т и й. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не
вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других
наших паничiв. Нi, Горпино Корнi?вно! Свирид Йванович не з такiвських. Не
на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.
Г о р п и н а. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте
менi, старiй бабi. Я, бачте, чула, як ви увивались коло мо?? небоги
?вфросини, та вже собi iнакше мiркувала...
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнi?вно! Хiба ж я слiпий? Хiба ж
менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке ?вфросина, а що
таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви,
Горпино Корнi?вно!
Г о р п и н а. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й менi
нiчого та?тись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала ?вфросину
десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату до
?х, вона вже задере до стелi носа та й нюха? сволоки (передразню?),_
взявшись у боки:
"Тiтко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж пак, який делiкатний носичок
причепив господь до пики!
Г о с т р о х в о с т и й. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий,
як у Оленки.
Г о р п и н а. Такi носички, як у ?вфросини, тiльки коло байдакiв.
Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать ?? носичка. Якби я
оцими сво?ми руками взяла ?вфросину, я б ?й утерла того носа! Я б ??
приборкала.
Г о с т р о х в о с т и й. Вiрю вам, вiрю, Горпино Корнi?вно! (Тихо.)_
Чи не бiсово? ж п'яти баба! А що, як ?вфросина скинулась на цю свою
тiточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой,
мiй милий боже! (Зiтха?. голосно.)_ А я прийшов до вас, Горпино
Корнi?вно...
Г о р п и н а. Щоб пирогiв на?стись?
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати
Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.
Г о р п и н а. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо
маю сво? норови й примхи.
Г о с т р о х в о с т и й. То одженiть ?х чи свяченою водою, чи
кропилом або чим там треба.
Г о р п и н а. Еге! Бабськi норови не чоловiчi: не сплоха одженеш i
кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, Горпино Корнi?вно, Горпино Корнi?вно! Чи
вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете вiри? Але ж
ваша дочка Оленка... то ж краса на ввесь Ки?в. (Тихо.)_ Коли б прийшла,
хоч подивився б на тi оченята!
Г о р п и н а. Мою Оленку не грiх хвалити сво?й матерi. Тiльки, бачте,
раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а друге те, що в
вас, зда?ться, нi перед собою, нi за собою! Еге так?
Г о с т р о х в о с т и й. А чи ви ж лазили в мо? кишенi? А що, як там
так i забряжчать карбованцi?
Г о р п и н а. Карбованцi чи забряжчать, чи нi, а п'ятаки, може, й
забряжчать.
ВИХIД 4
Г о с т р о х в о с т и й, Г о р п и н а i О л е н к а.
Г о р п и н а. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не зна?ш, що тебе
тут дуже треба.
Г о с т р о х в о с т и й. (йде назустрiч Оленцi). _Мiй вам низенький
поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (Пода? Оленцi руку.) _
О л е н к а. Добридень вам.
Г о с т р о х в о с т и й. Доброго здоров'ячка, доброго здоров'ячка.
Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Менi
зда?ться, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарi?, як зачую
ваш голосок.
Г о р п и н а. Та й умi? ж тобi прикласти й приказати - незгiрше, як
наша ?вфросина. Ще й недавно познакомились з ?вфросиною, а вже перейняли
од не? язичка...
Г о с т р о х в о с т и й. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка.
(Гордо.)_ Вмi?мо ми говорити й без вашо? ?вфросинки. Ми не ходимо по хатах
позичати розуму та язика. Ма?мо доволi й свого.
О л е н к а. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на
осицi кислицi.
Г о р п и н а. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора
позичила язичка у ?вфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в мо?й господi; я ще
тобi втру носа...
Г о с т р о х в о с т и й. Не встигнете, Горпино Корнi?вно, втерти
носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими
словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора
ввечерi, а от я i справдив сво? слово; бо мо? слово, слово Свирида
Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до
вас свататись.
О л е н к а. То ви покинете ?вфросину?
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не
менi. (Бере Оленку за руку.) _Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.)_ Коли
б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти ??. Якi ж у
не? очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи
пограюсь з гарною дiвчиною.
О л е н к а. А я думала, що ви глузу?те з мене.
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу
жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.
О л е н к а. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.
Г о р п и н а. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще
не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваля?ться.
Г о с т р о х в о с т и й. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко
зовсiм винесе.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Стане великою панею!
Г о с т р о х в о с т и й. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку
так, що ?й позавиду? не тiльки що ?вфросина, але найбагатiша купчиха! Я
почеплю ?й на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що
вам i не снилося нiколи.
О л е н к а. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих
стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну
сукню! З чистого шовку!
О л е н к а. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й
не снились!
Г о с т р о х в о с т и й. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю
такi сережки, що перед ними i ?вфро-сининi потемнiють.
О л е н к а. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих
сережок. Мати не справляють i не пускають заробити...
Г о р п и н а. Як це ти говориш з матiр'ю? Крутить язиком, неначе в
пансiйонi вчилась. Та я тобi...
О л е н к а. Е, годi, мамо!
Г о р п и н а. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до
?вфросинки. Накадила вона тебе сво?м ладаном.
Г о с т р о х в о с т и й. Не сердьтесь, Горпино Корнi?вно! Не
сердьтесь!..
Г о р п и н а. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачо? блекоти на?лась.
(Виходить.)_
ВИХIД 5
Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (бере Оленку за руку). _Оленко! Щастя мо?!
Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу
жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму
вас за оцi ручки щодня, щогодини!
О л е н к а. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так
осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi
й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника,
нi недiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання
поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце мо?! Як я вас люблю! Дайте
надивитись на вашi брiвки, на ваше личко...
О л е н к а. Як гляну я на вашi очi, забуваю все сво? горе! Я неначе
знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi
легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиля?ться на
плече Гострохвостому,)_
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе)._ Яка тепла в не? душа!
Що то якби до сi?? душi, до сього личка та ?вфросинине золото, та
?вфросинину крамницю з крамом, та ?вфросинин розум, та ?вфросининi кучерi!
Тут мо? кохання... та... (голосно.)_ Красо моя! Серце мо?! (Обнiма?
Оленку.)_
ВИХIД 6
Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.
Г о р п и н а (входить)._ Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть
справляти день мого святого янгола.
Г о с т р о х в о с т и й. (загляда? в вiкно)._ Йдуть! Мабуть, сам бог
?х несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!
Г о р п и н а. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються
мене, просто?, мого хлiба й солi.
Г о с т р о х в о с т и й. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й
солi; я так ж_ люблю таких гордих людей, що ?м голови постинав би.
ВИХIД 7
Т i с а м i, г о с т i й П е д о р я .
В хату входять м i щ а н к и; деякi з кошиками, деякi убранi в
празникову одежу.
М i щ а н к и. Добридень вам, Горпино Корнi?вно! З днем вашого янгола
поздоровля?мо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажа?те собi з неба! А
вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.
О л е н к а й Г о с т р о х в о с т и й осмiхаються.
Г о р п и н а. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.
Деякi сiдають.
Г о с т р о х в о с т и й. (до гостей)._ Ой кумки мо?, голубки мо?,
цокотушки мо?! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнi?вни! Недурно вас
тут повнiсiнька хата! Зна?те й ви, де раки зимують!
О д н а м i щ а н к а. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий
панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите
нам ставити могорича!
Г о с т р о х в о с т и й. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi
мене зачiпають... але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни,
та й... гм...
М i щ а н к и. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречано?
вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.
Г о р п и н а (до гостей, що стоять)._ Але чого ж оце ви сто?те?
Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте,
кумасю! Прошу покiрно, кумко!
Г о с т р о х в о с т и й. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили
ввесь Ки?в.
Г о р п и н а (кричить у дверi)._ Педоре! Педоре! А внось сюди столи!
Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.
Г о с т р о х в о с т и й. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять
один стiл, потiм другий i ставлять ?х серед хати.)_ Та повертайся, Педоре,
так прудко, як я! Насилу волоче ноги!
П е д о р я . За вами похопишся! Не В с i.м такi нiжки мати, якi бог
дав пановi.
Г о с т р о х в о с т и й. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх
Кожум'якiв.
О д н а м i щ а н к а. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!
Г о р п и н а. Чого це ти, Оленко, сто?ш, неначе привезена невiстка!
Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мо? кумочки та й заскучали.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой-ой! (Зiтха?.)_ Ще й як заскучали без
чарочки!
Г о р п и н а. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.
Г о с т р о х в о с т и й. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом
води, як ви будете сидiти на посадi.
Г о р п и н а (вдаривши кулак об кулак)._ Отже ж нiяк не переговориш
оцього панича, ?й-богу, не переговориш.
Г о с т р о х в о с т и й. То покличте на помiч з десять кумiв, то,
може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи В с i.,
бо я й знаю, скiльки ?х усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.
М i щ а н к и. Ха-ха-ха! ?й-богу, зна?, скiльки пирогiв у макiтрi!
П е д о р я . Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.
Г о р п и н а. Геть собi, йди до печi. _Ще й вона! Вип'?мо ж по чарцi
за живих й за мертвих! (Налива? й п'?.)_ Щоб живим жити й не вмирати, а
помершим, коли померли... ет... (маха? порожньою чаркою)._
Г о с т р о х в о с т и й. Бодай не встали...
В с i. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову
заходите! Оце так!
Г о р п и н а. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не
проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi
часом дуже й дуже шкодять.
Г о с т р о х в о с т и й. (налива? чарку)._ Про мене, вип'?мо й за
здоров'я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а
нам горiлка! (Випива?.)_
Г о р п и н а ходить кругом стола i налива? всiм
Мiщанки випивають i приказують.
О д н а м i щ а н к а. Даруй же, господи, цей празник проводити,
будущого року дiждати.
Д р у г а м i щ а н к а. Щоб ми дiждали в доброму здоров'? пити за куму
й на будущий рiк, як тепер п'?мо живенькi та здоровенькi.
Г о с т р о х в о с т и й. (налива? й приказу? до чарки)._ А звiдкiль
ти? - 3 Ромна! - А бiлет ?? - Нема.- В тюрму шельму! (Разом влива? чарку в
рот. До однi?? мiщанки.)_ Чого ж ви сидите та не кида?те в тюрму
безбiлетних бродяг?
М i щ а н к а. Я не лихого роду.
ВИХIД 8
Т i с а м i й б у б л е й н и ц я М а р т а.
М а р т а (входить з кошиком на руцi)._ Добридень вам, Горпино
Корнi?вно! Ой, вибачайте менi, кумцю-голубцю! Бiгала з бубликами та трохи
не пробiгала ваших святих iменин. Насилу згадала!
Г о с т р о х в о с т и й. А таки не пробiгала, згадала.
Б у б л е й н и ц я. Авжеж! Чи то можна поминути хату мо?? дорого?
кумоньки. (Цiлу?ться тричi з Горпиною.)_ Поздоровляю ж вас, мо? серце, з
вашими iменинами. Дай вам боже з неба, чого вам треба, чого тiльки ви
просите в бога. Добридень вам, Оленко! (Цiлу?ться.)_ Добридень вам,
сусiдки! (Цiлу?ться з гiстьми.)_
Г о с т р о х в о с т и й. А зо мною i не можна цiлуватись? Коли
цiлу?тесь, то цiлуйтесь зо всiма пiдряд.
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж ви кума, щоб з вами цiлуватись? А я оце
забiгала до сусiди та випила по чарцi, а це з гостей та знов у гостi!
Г о р п и н а. То й добре! Сiдайте ж, будьте ласкавi!
Б у б л е й н и ц я. Еге! Де вже там сидiти! Менi аж танцювати
хочеться, так весело було в сусiди!
В с i. То й танцюй, а ми подивимось!
Б у б л е й н и ц я (приспiву?)._
Уберусь я, молоденька, в новенькi сап'янцi,
Та винесу бублички на базар уранцi.
Бублички гарячi,
Бублички свiжi,
Бублички з маком,
Бублички з таком,
Бублички з яйцями!
Г о р п и н а (з чаркою)._ От люблю за веселий звичай! От люблю!
(Цiлу?ться.)_ Сiдайте ж.
ВИХIД 9
Т i с а м i _й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я О р и н а (входить з кошиком). _Добридень вам,
iмениннице! Поздоровляю з iменинами! А я оце йду в лавку з черевиками та
згадала, що в сiй хатi сьогоднi горiлочку п'ють, та й забiгла на часок.
Нате й мене, нате й мiй глек на капусту!
Г о р п и н а. Спасибi, мо? серце! Спасибi, що згадала мене, стареньку
куму.
Г о с т р о х в о с т и й. Iще кума! Мабуть, у вас на В с i.м свiтi
нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Днiпрi греблю загатити й
Чорторию закидати.
Г о р п и н а. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай всохне; чорт його бери!
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, як у вас весело та людно!
(Спiва?.)_
Дивiтеся, чоловiки,
Якi в мене черевики.
Це ж менi панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив.
А панчохи панiматка дала,
Щоб я гарна молодичка була.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду !
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив менi черевички,
Закаблучки не так.
Черевички невеличкi,
За цiлого п'ятака,
А щоб же я, молоденька,
Вибивала тропака.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зродуi
(Пританцьову?.)_
Г о р п и н а. Ой веселi ж мо? iменини! (Бере чарку в руки.)_ Даруй же.
боже, щоб мо? iменини щороку були такi веселi. Кумо Меропi?, чом ти не
п'?ш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не
присвятили тебе печерськi ченцi? Випий-бо, кумцю!
М е р о п i я (бере чарку й одходить на перед сцени, Тихо)._ Ой лишечко
мо?! Ой грiх мiй! Як же тут на Подолi грiшно живуть! Що ж то скаже отець
Модестiй, як, борони боже,- довiда?ться про це грiховне гульбище?
Г о р п и н а. Випивай-бо, кумо Меропi?! Не шепоти так довго над
чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другi руки.
М е р о п i я. Ой, боюся грiха! Спокушають мене куми.
Г о р п и н а. А ви, кумочко Магдалино, чого суму?те? Чи не скучили за
сво?м Печерським? Випийте, прошу вас. (Пода? чарку.)_
М а г д а л и н а (виходить на перед сцени з другого боку)._ Ой боже
мiй! Согрiшила я, багато нагрiшила!.. Що ж то скаже преподобний отець
Пахомiй, як довiда?ться про се грiховне зборище!
М е р о п i я (тихо)._ Що ж то скаже отець Модестiй! Та вiн же накладе
на мене покуту на мiсяць, як тiльки признаюсь! Хiба не признаюсь: сама
закаюсь пити...
М а г д а л и н а (тихо)._ Ой отче Пахомi?! Помолись за мене, грiшну,
бо не видержу. Куми спокушають, як тi чорти. Вип'ю та й признаюсь Пахомiю.
Що бог дасть, те й буде.
Г о р п и н а. Та пийте-бо, ви, черницi печорськi! Що ви там
нашiпту?те?
М е р о п i я й М а г д а л и н а. Та вже нiгде дiтись! Треба випити.
Г о р п и н а (тягне набiк бублейницю)._ Чи зна?те, серце кумасю, що я
сьогодня два празники справляю: iменини й заручини. Отой красунь, то жених
мо?? Оленки. Тiльки, серце кумо, не кажiть нiкому, бо, може, ще з того
сватання весiлля не буде. (Цiлу?ться.)_
Б у б л е й н и ц я. Нiкому, нiкому й слова не скажу. Хiба ж я дурна чи
навiсна! Борони боже!
Г о р п и н а одходить.
Б у б л е й н и ц я кличе б а ш м а ч н и ц ю набiк.
Б у б л е й н и ц я (тихо)._ Чи ти зна?ш новину? Оцей гарний та
язикатий панич сьогодня заручився з Оленкою. Тiльки нiкому, нiкому не
кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.
Б а ш м а ч н и ц я. Не скажу, не скажу нiкому. Побий мене хрест
святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Магдалину.)_ Ой, серце кумо, що я
чула!
М а г д а л и н а. А що? Скажи, кумо, скажи!
Б а ш м а ч н и ц я. Оцей панич сьогодня заручився з Оленкою, тiльки
нiкому не кажи, щоб нiхто не знав. Чу?ш?
М а г д а л и н а. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб рознесла, як сорока,
на хвостi! Тiльки ти та я знатимемо, а бiльш нiхто, анi душа. (Кличе
Меропiю.)_ Чи ви, кумо, зна?те, за що це ми п'?мо могорич?
М е р о п i я. Мабуть, за душу покiйного Скавики Горпина справля?
поминки.
М а г д а л и н а. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.
М е р о п i я. Ой господи! А я думала, що це разом з iменинами й
поминки, бо як прийшла в хату, то нiби ладаном запахло.
М а г д а л и н а. Та то, кумо, од вашо? одежi пахне ладаном на всю
хату; нiкому ж не кажiть.
М е р о п i я (сумно)._ Про мене там! За всi. голови! Байдуже менi!
(Меропiя шепче на вухо сусiдi, сусiда другiй кумi i т. д.)_
Г о р п и н а. Що це ми сидимо, пха?мось коло стола, наче овечки!
Сядьмо, куми, долi!
Б у б л е й н и ц я. I я затого не всиджу на стiльцi, аж коливаюсь.
Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долi на килимi, щоб було не високо
падати, бо Меропiя вже колива?ться, як жид з богомiллям коло вiкна.
П е д о р я стелить килим долi.
Б у б л е й н и ц я бере стiльчик, ставить серед килима.
Б у б л е й н и ц я. Ви, свята iмениннице, сiдайте посерединi на
стiльчику, а ми сядемо долi кругом вас.
Горпину садовлять на стiльчику.
В с i сiдають кругом не?.
Г о с т р о х в о с т и й скида? сюртука й собi сiда?.
Б у б л е й н и ц я. Ви, Горпино Корнi?вно, наше сонце, а ми вашi яснi
зорi.
Г о с т р о х в о с т и й. Бувають усякi зорi. Яснi зорi, та не всi..
В с i. Ви, iмениннице, наше ясне сонце, а ми вашi зорi.
Г о с т р о х в о с т и й. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч
мiсяцем.
В с i. Вам на небi нема мiсця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой не вгадали! Не вам те знати!
Г о р п и н а (з чаркою в руцi)._ Куми мо?, любi мо?! Заспiвайте менi,
прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.
В с i (спiвають)._
I лiд трiщить, i комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
Кумцю, голубцю! Звари менi порося,
Звари менi порося, щоб i юшка була!
I юшечка, i петрушечка.
Кума моя, люба моя, моя душечка!
Г о р п и н а. Ой, не спiвайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу.
(Втира? сльози)._ Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропiю до
себе й цiлу? ??.)_ Спасибi вам, що ви мене не забува?те та не цура?тесь
мого хлiба-солi. Поки жива на свiтi, не забуду вас; буду за вас щоранку,
щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирi.
М е р о п i я. Помолiться, Горпино Корнi?вно, за мене, грiшницю; вже ж
я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (склада? руки до бога),_ що не знаю,
чи й простить менi отець Модестiй.
Г о с т р о х в о с т и й. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я
так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене... гм... не знаю, й
хто там проща?.
Г о р п и н а. А хто видав передражнювати? _Хто _видав кривитись?
Глядiть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!
Г о с т р о х в о с т и й. То й скубiть, та скубiть добре,- бо ? за
вiщо поскубти. Патли добрi.
Г о р п и н а. Розтривожили ви мене пiснями. Плачу я, що мене моя рiдня
цура?ться, небога ?вфросинка мене цура?ться; не бажають вони менi
щастя-долi, коли не прийшли покуштувати мо?? хлiба-солi. Ой господи! Ота
менi ?вфросинка... Та що й казати... коли вона менi небога. Грiх менi
осуждати, та ще й свою родину.
М е р о п i я й М а г д а л и н а. Ой господи! Який-то тепер свiт
настав: брат вста? на брата, сестра на сестру.
Г о р п и н а. Небога ?вфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже бог скара?
?? за мене, смиренну рабу божу.
В с i. Нехай уже ?? господь покара?, коли вона така.
Г о р п и н а. Нехай ?? курка вбрикне. Вона менi не небога, а я ?й не
тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
В с i. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Г о р п и н а. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!
Б у б л е й н и ц я. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене
така небога, то я б на не? пху! Та й годi.
Г о р п и н а. То й я на не? пху!
В с i. Пху-пху-пху на не?, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур ?й, пек
?й, коли вона одцуралась од роду.
Б у б л е й н и ц я. ? i в мене, признатись, така родичка, та... не
хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить...
В с i. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.
Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з
хати.
Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше
вiкно камiнь ударив.
Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодi?вi шапка горить.
Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.
Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачу?ться з
мiсця.) _
Б у б л е й н и ц я. Та таке ж...
Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!
Б у б л е й н и ц я. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на
всю хату. (Вста? з мiсця.)_
Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю
улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
Б у б л е й н и ц я. Ба зляка?шся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi
сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi., не тiльки ваша Степанидка.
Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с i. такi? То й я така?
Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. I твоя мати була така!
Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж не зна?мо, яка була твоя мати? Та твою ж
матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.
Б а ш м а ч н и ц я (кида?ться до бублейницi), _Мою матiр жиди били
патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?
Б у б л е й н и ц я. Я докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба не докажеш!
Б у б л е й н и ц я. Ба докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба брешеш, не докажеш.
Б у б л е й н и ц я. (наближа?ться)._ Ба не брешу, бо докажу! Бреши
сама з собаками.
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати
сидiла в острозi? (Пiдходить до кожно? мiщанки й пита?.)_ Ти бачила, як
сидiла моя мати в острозi?
М i щ а н к а. Нi.
Б а ш м а ч н и ц я. (до друго? мiщанки)._ А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi!
Б а ш м а ч н и ц я. (до третьо?)._ А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (до Горпини)._ А ви докажете?
Г о р п и н а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (пита? усiх i оберта?ться до бублейницi з
кулаками)._ Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi, коли нiхто
не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорю?ш мою матiр i всю нашу рiдню?
Б у б л е й н и ц я. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до братсько?
богородицi (пада? на колiна),_ що твоя мати сидiла в острозi, що твою
матiр били жиди патинками по мордi.
Б а ш м а ч н и ц я. Падаю на колiна (ста? на колiна),_ присягаюсь i
божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матiр. Брешеш, брешеш,
брешеш, сибiрна!
Тим часом Г о с т р о х в о с т и й виходить з хати i приводить к а т е
р и н щ и к а.
Катеринка гра? й перебива? лайку.
В с i. Де це музики взялися? Хто це найняв?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я найняв, щоб Горпинi Корнi?внi
веселiшi були iменини. Як ма?мо лаятись, давайте лучче гуляти!
В с i. (схвачуються)._ Давайте лучче гуляти або танцювати!
Г о р п и н а. Авжеж танцювати веселiше, нiж лаятись. Розступiться,
куми мо? милi! Горпина Корнi?вна гуля?.
В с i розступаються на обидва боки.
Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я розходяться на обидва боки
й показують одна другiй кулаки.
Г о р п и н а (розставивши руки)._ Дайте мiсце, кумки мо?, голубки мо?!
Горпина Скавичиха гуля?! (Почина? танцювати з башмачницею.)_
М а г д а л и н а (пiдiйма? руки вгору)._ Ой, що ж то скаже завтра
отець Пахомiй!
М е р о п i я (з другого боку, спереду сцени)._ Ой, що ж то завтра
скаже отець Модестiй!
В танець виступають декотрi м i щ а н к и.
Г о с т р о х в о с т и й. в однiй сорочцi садить гопака.
Завiса пада?._
ДIЯ ЧЕТВЕРТА_
Свiтлиця Рябкова.
С и д i р С в и р и д о в и ч сидить коло стола й позiха?, хрестячи за
кожним разом рота.
Вечiр.
ВИХIД 1
С и д i р С в и р и д о в и ч i ? в д о к i я К о р н i ? в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiха? й хрестить рота)._ Ой господи,
помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiха? й хрестить рота.)_ Пху,
чого це я так позiхаю?
? в д о к i я К о р н i ? в н а (позiха? й хрестить рота)._ Оце! Ти
позiха?ш, а я за тобою!
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiха? й хрестить рота)._ Пху на тебе,
сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.
? в д о к i я К о р н i ? в н а (позiха? й хрестить рота)._ Пху! Не
позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона
позiха?!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. То затуляв би рота, а то так негарно
дивитись... що й...
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ати дума?ш, що менi гарно дивитись, як
ти роззявиш свою вершу?
? в д о к i я К о р н i ? в н а. От i вершу... З которого це часу стала
верша з мого рота?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки
за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке
верзеш. Чи не вереду?ш ти оце знов?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Нечиста його мати зна?, може, й вередую.
Зда?ться, хочеться чи чаю, чи горiлки.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Про мене, пий чай, тiльки не пий
горiлки, бо ?вфросинка буде сердитись, як побачить.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не пити менi хочеться; зда?ться -
?сти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв?
Як тобi зда?ться?
? в д о к i я К о р н i ? в н а. А як же менi про те знати? Хiба в мене
твiй рот?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що б ти тепер ?ла, чи солодке, чи кисле?
Чи хвиги, чи солонi огiрки?
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Я б ?ла хвиги.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чортзна-чого ?й хочеться. Хвигiв
схотiлось, наче малiй дитинi.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Чи то ж менi? Та то ж тобi!
ВИХIД 2
Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я (вбiга? з кошиком)._ Добривечiр вам, Сидоре
Свиридовичу, i вам, ?вдокi? Корнi?вно! Як же вам можна не бути на iменинах
у Горпини Корнi?вни!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Як же пiти, коли ?вфросина шапку
сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не
пiшли, бо чогось послабли усi.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге! Чогось справдi у нас роти послабли:
й самi не розберуть, чого хотять. (Позiха?.) Ой,_ це неспроста щось.
Б а ш м а ч н и ц я. Мабуть, наслано. Було й менi таке торiк пiсля
iменин Горпини Корнi?вни. Цiлий день так позiхала, що мусила кликати
шептуху.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Сiдайте ж та розкажiть, як там було в
сестри? Що ?ли, що пили, хто був, хто що робив?
Б а ш м а ч н и ц я. Були на обiдi пироги, була локшина з гускою,
печена курка, печене порося, шулики, ще й катеринка на закуску. Так
нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забiгла до вас по дорозi.
Там був i Гострохвостий: таки добре витрусив кишенi на горiлку та на
музики. Чи ви зна?те, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Чи вже ж? За Гострохвостого?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Брехня!
Б а ш м а ч н и ц я. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому
легше. Пропили ми навiки Оленку! Гострохвостий найняв катеринку та аж
сiртука й жилетку скинув, так вибивав тропака. Ой боже мiй, як колiна й
литки болять, наче хто ломакою побив! Прощайте, серце! (Цiлу?ться з
хазяйкою.)_ Та нiкому, та нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ. Я оце
тiльки вам i кажу. (Виходить i на порозi збiга?ться з бублейницею.)_ Ой
лишенько! Оце трохи з нiг не звалила! (Виходить.)_
вихiд 3
? в д о к i я К о р н i ? в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i б у б
л е й н и ц я.
Б у б л е й н и ц я. Бий тебе сила божа! Трохи менi носа не розбила
сво?ю мордою. Добривечiр вам, кумо! (Цiлу?ться.)_ Чи живi, чи здоровi? А
вас не було на iменинах у Горпини Корнi?вни, а ми пили сватання! Чи ви
зна?те, що Оленка засватана за Гострохвостого, тiльки нiкому, нiкому не
кажiть, бо такий приказ, щоб нiхто не знав. Прощайте! Так загулялась, так
загулялась, аж очiпок з голови злазить. (Поправля? очiпок i виходить. На
порозi збiга?ться з Меропi?ю.)_ Ой! Оце! Аж забилась об вас!
ВИХIД 4
? в д о к i я К о р н i ? в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i М е р
о п i я.
М е р о п i я. Оце! Аж тiм'ям об дверi вдарилась. (Входить.)_ Господи,
Iсусе Христе, сине божий, помилуй нас!
С и д i р С в и р и д о в и ч (басом)._ А-мi-нь.
М е р о п i я. Добривечiр вам! Як вас господь милу??
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Вашими молитвами ще ворушимось до
котрого часу. Сiдайте, прошу вас!
М е р о п i я. Спасибi вам, нiколи. Далеко дибати додому. Коли б ви,
?вдокi? Корнi?вно, знали, як я сьогодня нагрiшила у Горпини Корнi?вни; так
нагрiшила, що насилу несу сво? прегрiшення на Пе-черське.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То вкиньте ту в'язку грiхiв у канаву,
нехай там потоне у безднi. Чи варто ж нести таку нечисть аж на Печерське!
М е р о п i я. Якби ж пак можна було... Так нас приймала Горпина
Корнi?вна, так частувала, так припрошувала, що я одмагалась, одмагалась та
й... (Маха руками.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та й нагрiшили повне сито й решето.
М е р о п i я. Та ще й як приймала нас! Бо Оленку засватали.
Гострохвостий засватався. Гарного зятя матиме Горпина Корнi?вна!
(Заточу?ться.)_ Прощайте! Зоставайтесь собi дома. (Виходить i не потрапля?
в дверi та в вiкно, пiдiйма ногу.)_ Оце як високо поробили пороги!
(Знаходить дверi й виходить.)_
ВИХIД 5
С и д i р С в и р и д о в и ч i ? в д о к i я К о р н i ? в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (вдаривши об поли руками)._ От тобi й
жених! Коли не брешуть оцi сороки.
? в д о к i я К о р н i ? в н а (вдаривши об поли руками)._ От тобi й
Гострохвостий! Та, мабуть, i не брешуть, бо аж втрьох одно говорили.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж утрьох трудно брехати, не те що
одному. От тобi втеряли розумного чоловiка! Де ж тепер достанеш такого
розумного зятя?
? в д о к i я К о р н i ? в н а (з плачем, взявшись за голову)._ Ой
бiдна моя голiвонька! Що ж то станеться з нашою ?вфросинкою? Де ж тепер у
свiтi знайти такого жениха для нашо? ?вфросини?
С и д i р С в и р и д о в и ч хапа?ться за голову. Обо? бiгають по
хатi.
ВИХIД 6
С и д i р С в и р и д о в и ч, ? в д о к i я К о р н i ? в н а i ? в ф
р о с и н а .
? в ф р о с и н а (виходить з кiмнати)._ Що це з вами сталося? Чого це
ви так бiдка?тесь?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж пак не бiдкатись?
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Де ж пак не бiдкатись! Коли б ти
знала... та не хочу казати... Кажи вже ти! (До Сидора Свиридовича.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Кажи вже ти, бо в мене язик став, як
колода: нiяк не повернеться.
? в ф р о с и н а . Кажiть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя сталося?
Певно, щось таке, що доброго слова не варто.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж там не варто, коли варто. Ой боже
мiй!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Тут забiгали до нас аж три куми
Горпини Корнi?вни та казали, що на iменинах у Горпини Корнi?вни був
Гострохвостий...
? в ф р о с и н а . Був Гострохвостий! А як вiн смiв там бути, не
спитавшись мене? Потривай же, мось? Гострохвостий! Я ж тобi виварю воду!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, вивариш воду, коли вiн уже посватав
Оленку.
? в ф р о с и н а . Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха! Оцьому
диву я нiколи не пойму вiри! Ха! Ха! Ха! Ха!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили,
а може, вже й заручини були. Тут аж три сороки прилiтали та брехали...
трохи не побились отам, на порозi.
? в ф р о с и н а . Коли б сюди прилетiло сто сорок i сто ворон з ними,
то я б не пойняла ?м вiри. Гострохвостий i Оленка! Гострохвостий посватав
Оленку! Ха! Ха! Ха! (Iстерично регочеться.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ха! _Ха! Ха! А справдi, трохи смiшно!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. ?вфросинко! Як ти страшно смi?шся!
Боже мiй! Перестань! Не смiйся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутнi
засмi?шся! Не смiйся!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не смiйся, коли смiшно. Ха-ха-ха!
(Смi?ться.)_
? в ф р о с и н а . Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив
там з Оленкою! I об чiм вiн говорив з нею? А вона, мабуть, тiльки очима
клiпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (Пада? на
канапу й задуму?ться.)_ А що як правда! Оленка гарна... А що як правда! Не
дурно вiн тодi так поглядав на Оленку, так чiплявся до не?. Вже вiн не
дурно забрiв до тiтки в гостi. Постiй же, мось? Гострохвостий! Попаду я
тебе на сво? зуби!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не журися, серце ?вфросино! Хоч
Гострохвостий i гарний, i розумний, кат його не взяв, але не тiльки свiту,
що в вiкнi.
? в ф р о с и н а . Ой боже мiй, ще й допiкають.
? в д о к i я К о р н i ? в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце,
боже мiй!
? в ф р о с и н а (вста? й ходить по хатi)._ Ой, не допiкайте менi,
дайте менi спокiй, йдiть собi до кiмнати.
? в д о к i я К о р н i ? в н а виходить у пекарню,
С и д i р С в и р и д о в и ч виходить до кiмнати.
ВИХIД 7
? в ф р о с и н а сама. Ходить по кiмнатi й дума?.
? в ф р о с и н а . Чи вже оце Оленка причарувала його сво?ми чорними
очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його... Чи вже ж у не?
очi темнiшi, брови чорнiшi, лице бiлiше, нiж у мене? (Дивиться в
дзеркало.)_ Оленка гарна, нiгде правди дiти: брови, як оксамит, як шовковi
шнурочки, очi блискучi... Ой серце мо?, серце мо?! Нащо ж вiн приворожив
мо? серце сво?ми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними
солодкими словами... (Пада? на канапу й плаче. Схоплю?ться з канапи.)_
Покинув мене для просто? мiщанки, для перекупки, для дочки Горпини
Скавичихи. Постiй же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобi цього! Вмру -
не подарую! (Бiга? по хатi.)_ Я тобi оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобi
докажу, хто я i що я! Я тобi докажу, що я - ?вфросина Рябкова, а не якась
Оленка Скавичiвна. (Бiга? по хатi.)_
ВИХIД 8
? в ф р о с и н а i ? в д о к i я К о р н i ? в н а.
? в д о к i я К о р н i ? в н а (вигляда? з пекарнi)_. ?вфросино!
?вфросинко! Гострохвостий йде! ?й-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й
бачила, що вiн ввiйшов у нашу хвiртку. (Виходить.)_
ВИХIД 9
? в ф р о с и н а сама.
? в ф р о с и н а . Iде! (Тривожно.)_ Що ж менi робити, як iз ним
говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як
прийняла колись наша мадам у пансiйонi свого вусатого копитана. Я, на мо?
щастя, все чисто бачила у дiрочку. Вiн прийшов, а вона вхопила книжку,
лягла собi на диванi та й чита?, та й чита?, i не дивиться на його.
Потривай же, мось? Гострохвостий! Виварю я тобi воду. (Хапа? книжку й
ляга? на диванi.)_
вихiд 10
? в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр, ?вфросино Сидоровно!
? в ф р о с и н а мовчить i чита?.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр вам! Низенько кланяюсь вам,
?вфросино Сидоровно, аж до сиро? землi! Що це ви чита?те? Певно, щось
дуже, дуже цiкаве, коли й не можете одiрватись. (Сiда? коло ?вфросини й
загляда? у книжку.)_ ?руслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена, дуже розумна
книжка, коли ви не можете одiрватись! (Загляда? в книжку.)_ Дуже вчена,
дуже ласа рiч! (Вста? й ходить по хатi.)_ Як же ваше здоров'я, ваше
драгоцiнне здоров'я, ?вфросино Сидоровно!
? в ф р о с и н а мовчить i перегорту? листки.
Г о с т р о х в о с т и й. (знов сiда? й загляда? в книжку)._
"Прекрасный Еруслан Лазаревич"... Дуже вчена рiч. (Вста? й загляда? в
кiмнату, в пекарню й кашля?. Тихо.)_ Е! Щось тут та ?! Чита? та чита?, й
слова не промовить до мене! Чи не зна? вона, що я оце гуляв у Горпини та й
дурив стару вiдьму, нiби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце принiс сюди
звiстку? Не сама ж Горпина або сорока на хвостi! (голосно.)_ ?вфросино
Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим, бувши
у вас в гостях?
? в ф р о с и н а схоплю?ться й ходить по хатi.
Г о с т р о х в о с т и й вста?, пада? на канапу й затуля? очi руками.
? в ф р о с и н а . Химко! Химко! Йди сюди та накури в хатi пахощами,
бо так i тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тiтка Горпина тiльки
що вийшла з хати. Пхе! Пхе!
Г о с т р о х в о с т и й. (вста? й ходить слiдком за ?вфросиною)._ Вам
щось наговорили на мене, просто таки набрехали на мене. Правда, ?вфросино
Сидоровно? Клянуся вам, божуся; не вiрте тому: все те брехня.
? в ф р о с и н а . Рада б не вiрити, та треба вiрити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви заговорили до мене! Який я щасливий, що
почув ваш срiбний голосочок, ?вфросино Сидоровно! За одно ласкаве слово
дякую вам. (Кланя?ться.)_
? в ф р о с и н а . Не дякуйте, бо нема за вiщо. Менi не дуже потрiбно
вашо? дяки. Обiйдемось.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой ?вфросино Сидоровно! Я б оддав половину
свого вiку, щоб тiльки знати, за що ви кара?те мене так тяжко! (Сiда? на
стiльцi й затуля? очi долонями.)_
? в ф р о с и н а . Отак. Виплачтесь на похмiлля. В Оленки пили, а до
мене прийшли похмелятись.
Г о с т р о х в о с т и й. Хто вам набрехав, що я пив у Горпини
Корнi?вни?
? в ф р о с и н а . Менi нiхто не брехав, ми з такiвських, що все
зна?мо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсiм так, як од мо?? тiтки
Горпини. (Одмаху?ться хусточкою.)_ Химко! Химко! Давай сюди курева.
ВИХIД 11
Т i с а м i й Х и м к а.
Х и м к а (дме в покришку)._ Оце схотiлося вам того курева! Кахи! Кахи!
Таке добре, аж у горлi душить! _(Тихо.)_ Це все примхи! Хочеться ?й цього
курева, неначе велика панi! (Голосно._)Чи годi, чи ще?
? в ф р о с и н а . Кури ще, поки не викуриш злого духа.
Х и м к а. Та вже так накадила, що всi чорти повтiкали б з хати, якби
тiльки були, не проти ночi згадуючи.
? в ф р о с и н а . Коли не всiх викурила, то викуриш, може, хоч
одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тiтчин дух.
Х и м к а виходить.
ВИХIД 12
? в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
? в ф р о с и н а . Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Йвановичу?
Мабуть, було що ?сти, пити й по колiнця в вiвсi бродити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидiв
трохи, побалакав... Та хiба ж ви не зна?те, яке там балакання. Мiщанки
попились, почали спiвати, потiм почали плакати, потiм почали лаятись.
Насилу-силу втiк та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.
? в ф р о с и н а . Сюди б то принесли свою душу... А може, ви покинули
свою душу в тiтки?
Г о с т р о х в о с т и й. Ви жарту?те, ?вфросино Сидоровно. ?й-богу,
жарту?те. Я сво?? душi не покину будлi-де. Хiба покинув би ?? там, де буде
ваша душа, ?вфросино Сидоровно, там - i бiльше нiгде.
? в ф р о с и н а. Чи гарно прибралася Оленка на той бал? Мабуть,
надiла шовкову сукню, убралася в золото та в срiбло, натягла кринолiн
отакелецький (показу?), _розпустила коафюру на головi, як гору. Ото шкода,
що менi не довелось подивитись на Оленчин убiр.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це ви, ?вфросино Сидоровно! Хiба ж ви не
зна?те Оленки! ?й-богу, жарту?те! Хе-хе-хе!
? в ф р о с и н а (з злiстю)._ Але правда, що вона гарна? Яке в не?
бiле личко, неначе хто обсипав борошном. Якi в не? блискучi великi очi. А
брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й (важко зiтха?. Тихо)._ Ой правда, правда! Де
вже не правда! Ой очi, очi! А щiчки! (Голосно.)_ Як ви гостро жарту?те,
?вфросино Сидоровно. Але Оленка зовсiм не така, як ви малю?те; то ваш язик
такий гарний, що з-пiд нього виходить якось все гарно. Ой ?вфросино
Сидоровно! (Вста? й наближа?ться до не?.)_ Як послухаю вашо? розмови, то
аж поздоровшаю.
? в ф р о с и н а . Одначе слухали цiлий день, аж сiртук i жилетку
скинули з себе... Химко! Курева! Аж катеринку на радощах мусили найняти,
аж пiввiдра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Чи не бiсовi п'янi мiщанки! Певно,
вже котрась забiгала сюди i все дочиста розбрехала. (Голосно.)_ Цьому
всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести.
Я вам докажу, що я тут нi в чому не винен...
? в ф р о с и н а . Куди ж пак! Докажу, що нi в чому не винен!
Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вiрте!
? в ф р о с и н а . Вiрю!
Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вiрте!
? в ф р о с и н а . Ба вiрю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене
облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла.
Я постерегла, що нема правди на вашому язицi. (Бiга? по хатi.)_
Г о с т р о х в о с т и й. (слiдком за нею)._ Ба не постерегли, бо я на
Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, i бiльш нi на
кого.
? в ф р о с и н а . Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче менi,
ой душно менi! Води! Води!
Г о с т р о х в о с т и й. Боже мiй! Бодай покорчило язики тим
проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку
з водою, налива? води.),_
? в ф р о с и н а . Не дам над собою кепкувати. Ви дума?те, що менi
треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ганок та тiльки
свисну, то назбiга?ться ?х повнiсiнький двiр. ?вфросина Сидоровна не на те
вчилась в пансiйонi, щоб дати водити себе за нiс. Ой душно менi! Ой горю,
ой палаю! (Бiга? по хатi.)_
? в д о к i я К о р н i ? в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч
вбiгають в хату.
ВИХIД 13
? в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,
? в д о к i я К о р н i ? в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. ?вфросино! Що це з тобою? Чого тобi
душно?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Що тут таке дi?ться, що аж до крику
доходить? Що з тобою, ?вфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так
страшно розгорiлася?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого!
Що це з вами, ?вфросино Сидоровно?
? в ф р о с и н а . Чого вам треба? Що вам до того, чого я
розчервонiлась? Дайте менi покiй!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони
боже чого: до напастi недалеко.
? в ф р о с и н а . Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам
знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумi?те, то й не питайте.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а _то _швидко старий
стану.
? в ф р о с и н а . Йшли б, мамо, в пекарню!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ходiм, стара! Це, бач, у них не
по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ята?ш? Це в них по-модному,
по-теперiшньому. (Позiха?.)_ От як свiт мiня?ться, та й мода мiня?ться.
(Виходить до кiмнати. ? в д о к i я К о р н i ? в н а виходить в
пекарню.)_
ВИХIД 14
? в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Заспокойтесь, ?вфросино Сидоровно! Прошу
вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце бiда! Ще як розсердиться та прожене
мене з хати, то прощавайте мо? надi? на Рябкове срiбло-золото! Ох! А тут
Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно)._ Сядьте та
поговоримо тихенько та любенько.
? в ф р о с и н а . Про мене... говорiть що хочете, бо я втомилась.
(Сiда? на канапi.)_
Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, ?вфросино Сидоровно, дума?те,
що я й справдi люблю Оленку? Чи можна ж менi, Свиридовi Йвановичу, любити
мiщаночку, що з кошиком ганя? по городу та кричить: "Сюди яблучок, сюди
солодких". _Пхе! Цього нiколи, нiколи не може бути.
? в ф р о с и н а . Менi зда?ться, що не може.
Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дiвчину взяв
собi за жiнку? Чи тако? менi треба жiнки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В
мене бувають вченi люди, в мене бувають усi митрополичi баси.
? в ф р о с и н а . I справдi!
Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене
ходить в гостi сам Тарас, семiнарський солiст. Часом до пiвночi гуля?мо та
спiва?мо. Ну, скажiть же, чи можна ж менi мати таку жiнку, як Оленка? Чи
вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти ?х? Менi треба тако?
жiнки, як ви, ?вфросино Сидоровно!
З дверей кiмнати вигляда? голова Рябкова,
з дверей пекарнi висову?ться голова ?вдокi? Корнi?вни, а з-за не?
вигляда? Химка,
сп'явшись навшпиньки.
Рябко, вглядiвши жiнчину й Химчину голови, мота? головою й кива? рукою,
щоб вони поховались. Жiнка свариться на його.
? в ф р о с и н а . Тiльки тако?, як я? Спасибi вам _за честь, коли ви
так дума?те; ми не гонимось за такою честю.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви мене не розумi?те, ?вфросино Сидоровно! Я
не хотiв би iншо? жiнки, окрiм вас. Ви - й бiльше нiхто! Або ви, або
нiхто!
? в ф р о с и н а (тихо)._ Чом же це вiн не ста? передо мною
навколiшки, як той вусатий копитан перед мадамою?
Г о с т р о х в о с т и й. Ви не вiрите? (Приступа?.) _Ви не вiрите?
Так знайте ж, що я бiльше нiкого не любив, не люблю й не любитиму, окрiм
вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвiниця, коафюру на головi, то
трохи не вмер на мiсцi. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для
мо?? компанi? треба тако? жiнки, як ви.
? в ф р о с и н а (тихо)._ Оце менi трохи подоба?ться. (Голосно.)_
Може... не знаю. (Кокетливо.)_
З дверей знов виглядають голови Сидора Свиридовича й ?вдокi? Корнi?вни.
Вони обо? сваряться одне на другого й кивають головами.
Г о с т р о х в о с т и й. (пада? навколiшки перед ?вфросиною)._
?вфросино Сидоровно! Без вас менi не жити на свiтi! Якби я так часто ходив
до Братського монастиря, як часто ходжу попiд вашими вiкнами, я б давно
уже присвятився. Вiрте менi, що говорю правду!
? в ф р о с и н а . Якби пак можна було заглянути в вашу душу та
подивитись в ваше серце!
Г о с т р о х в о с т и й. То там ви побачили б, що золотими
слов'янськими буквами написано: ?вфросина Сидоровна Рябкова. Ой, якби
золотий ключ од вашого серця та лежав в мо?? душi в кишенi, який би я був
щасливий! А! Я б щогодини одмикав би ваше серце та все дивився на його! Я
б не ?в, я б не пив, я б не курив три днi, тиждень, та все заглядав би в
ваше серце. ?вфросино Сидоровно! Що ж ви скажете? (Бере ?? за руку.)_
З-за дверей Рябко i його жiнка радiсно кивають одно другому.
? в ф р о с и н а . Я... я... дайте менi трохи подумати! (Затуля? очi й
лоб долонею.)_ Я так стривожена, так стривожена; так якось все сталось
несподiвано, негада-но! Я... Я даю вам свою руку (пода? руку),_ але треба
попереду спитати батька-матерi! Вибачайте менi, що я вас на часочок
покину. (Виходить у кiмнату. Мати йде з пекарнi слiдком за нею в
кiмнату.)_
ВИХIД 15
Г о с т р о х в о с т и й сам.
Г о с т р о х в о с т и й. Ну, випав деньок менi сьогоднi! Якби два
такi деньки, то хоч i на Щекавику. Так ?вфросина моя! Яку ж жiнку матиму
тепер! Ффф! Висока, та широка, та на головi пiвпуда кiс! Кругом панi! А
шлейф! А розуму, а розуму! От тепер, Свириде Йвано-вичу, гуляй на всi
застави! Грошi ?, лавка ?, ще й до того жiнка панi ! А Оленка... Та що
менi Оленка? Знайдемо десять таких Оленок, аби тiльки охота. Не перший i
не останнiй Свирид Йванович дурить жiнок та дiвчат.
ВИХIД 16
Г о с т р о х в о с т и й, ? в ф р о с и н а , _
? в д о к i я К о р н i ? в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч.
? в ф р о с и н а , ? в д о к i я К о р н i ? в н а i С и д i р С в и р
и д о в и ч виходять.
С и д i р С в и р и д о в и ч все нюха? табаку й прикашлю?.
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, ?вдокi? Корнi?вно!
Я переговорив з вашою розумною дочкою ?вфросиною Сидоровною про одну дуже
важну рiч, про котру ви вже, певно, зна?те. Я хочу женитись з ?вфросиною
Сидоровною, i вона вже дала менi сво? слово, а тепер прошу й вас, як
батька й матiр, чи згодитесь ви на те?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Як моя дочка ?вфросина Сидоровна так
хотять, то нам, старим, нiчого перечити.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Еге... нiчого перечити. Я ж кажу,
нiчого перечити.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Тiльки, тiльки... менi казала звiсна на
ввесь Печерська брехуха Меропiя i цiлосвiтня брехуха башмачниця i
пiдбрехачка бублейниця... нiби ви посватали Оленку: так нам якось нiяково
одбивати жениха од Оленки.
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, ?вдокi? Корнi?вно!
Ви самi сказали, що то за люди Меропiя, башмачниця й бублейниця. Може, я
вам не до вподоби, а ви тiльки Оленкою хочете мене одiпхнути?
С и д i р С в и р и д о в и ч i ? в д о к i я К о р н i ? в н а. Борони
боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми кращого жениха не хочемо для ?вфросини,
як ви, Свириде Йвановичу.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли так, то кланяюсь вам низенько i дякую
вам за ваше слово. (Цiлу?ться тричi з Сидором Свиридовичем i ?вдокi?ю
Корнi?вною.)_ Об iнших рiчах я пришлю сватiв поговорити хоч би й завтра.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч i сьогодня! Я не ворог сво?й дочцi.
Що в мене в скринi, то все ?вфросинине.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Все ?вфросинине: аж чотири шовковi
сукнi, та ще й дорогi: по три карбованцi за аршин сама платила; п'ять пар
черевикiв на таких високих закаблучках...
? в ф р о с и н а . Годi вам, мамо!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Що правда, то не грiх.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Одначе з тих закаблукiв та
черевикiв мало користi! (г о л о сно,)_ Придбали ви сво?й дочцi, мабуть,
дещо й лучче од черевикiв.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Чого в мо?? ?вфросини тiльки нема!
Одного золота накупили...
? в ф р о с и н а . Годi-бо, мамо! ? ж охота розказувати!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Про мене, хоч i до зару- чин. За мною
дiло не стало. Тiльки, мабуть, у нашо? ?вфросини й золотого персня нема.
Вона така молоденька! Об тiм ще й не думала й не гадала.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Де там нема! Ще позаторiк купила.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ? перснi, то й помiняйтесь, дiти,
нехай ми, старi, на старостi лiт натiшимось вами.
? в д о к i я К о р н i ? в н а виносить з кiмнати перстень i надiва?
?вфросинi на палець;
Г о с т р о х в о с т и й i ? в ф р о с и н а мiняються перснями.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли так добре склалося дiло, то й за
могорич. Покликати б, стара, сестру Горпину.
Г о с т р о х в о с т и й. (як опечений)._ Ой, не треба! Вони з Оленкою
тепер натомились: мабуть, вже сплять.
? в ф р о с и н а . Неначе зроду не бачили тiтки! Сказати правду всiм у
вiчi, менi б не хотiлось, щоб моя тiтка була на мо?м весiллi. Вона тут
нашуробурить так, що менi буде сором перед мо?ми пансiонськими подругами.
Г о с т р о х в о с т и й. Який у вас великий розум. ?вфросино
Сидоровно! Я тiльки стою та дивуюсь, витрiщивши очi. Отак i менi зда?ться,
як вам. Чи не можна б було нам повiнчатись хоч би i сi?? недiлi, щоб
Скавичиха i не прочула про те?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Трохи буде швидко. Та треба ж i дочцi
сукню бiлу пошити.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Вже готова й сукня, й бiлi черевики
купила я сама. Тiльки взяти в лавцi бiлi трясучки на голову та дещо до
сукнi попришпилювати, та хоч i завтра до вiнця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ото й добре! То й повiнча?мось у недiлю.
В с i. Хоч i в недiлю. Нiчого нам одкладати.
Завiса пада?_
_
ДIЯ П'ЯТА_
Двiр Рябка; на дворi сто?ть хата з ганком; направо - баркан з брамою i
хвiрткою, налiво, пiд гору - сад, обгороджений тином.
Далеко видно гори, на горах - Андрi?вська церква, Десятинна, Софiйський
собор.
Сонце на заходi.
ВИХIД 1
Х и м к а с а м а.
Х и м к а (замiта? двiр мiтлою)._ Другим людям недiля, а тобi нема нi
празника, нi недiлi в сих хазя?нiв. Вони весiлля справляють, а ти мети
двiр у недiлю, ще й пiском посипай, ще й зеленою травою потруси, бо бач
велика панi по?де вiнчатись. Зна?мо, з яких ви панiв. I я була б такою
самою панею, якби був живий мiй чоловiк.
ВИХIД 2
Х и м к а й С и д i р С в и р и д о в и ч.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Химко? Пiймай собаку та прив'яжи на
ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обiрвала якiй-небудь паннi
весiльно? сукнi. (Входить у хату.)_
Х и м к а. Хiба в мене собачi ноги, щоб я за собаками бiгала?
вихiд з
Н а с т я, О л ь г а й В а р в а р а.
Н а с т я входить в хвiртку i йде до ганку.
За нею входять О л ь г а й В а р в а р а, убранi по-весiльному.
О л ь г а i В а р в а р а (до Настi)._ Добривечiр тобi! Потривай лиш!
Як ми разом з'?хались, неначе змовились.
Н а с т я (ста? серед двора)._ Доброго здоров'ячка, мо? дорогi.
(Цiлу?ться з обома.)_
О л ь г а (до Настi)._ Як же ти гарно убралась! Зовсiм, як до вiнця.
Яка гарна матерiя! (Лапа?.)_ А по чому аршин?
Н а с т я. Трошки дорога матерiя: по два карбованцi платила.
В а р в а р а (тихо)._ Отже й збрехала; я вже знаю, що платила по
пiвтора карбованцi.
О л ь г а (до Настi)._ Для тво?? сукнi коли б не одкинувся
Гострохвостий од сво?? ?вфросини.
В а р в а р а. Я б на його мiсцi одкинулась од не? й без того.
Н а с т я. Вже й бере! I де в його тi очi були? Хiба ж у нас нема
кращих паннiв. Сам як чорнобривець, а бере сову.
В а р в а р а. Вже й бере! Нiс, як карлючка! (Смi?ться.)_
О л ь г а. Очi, як цибуля. (Смi?ться.)_
Н а с т я. Одначе чого ж ми тут сто?мо? Ходiмо в хату.
В с i т р и. Ходiмо! Ходiмо! (Йдуть у хату.)_
ВИХIД 4
В хвiртку входять два м и т р о п о л и ч i б а с и в сiртуках.
1-й б а с. Та цей дом менi по знаку. Я тут був з Кирилом та Тарасом.
2-й б а с. Чи добре ж приймали?
1-й б а с. О, ще й як добре! Хазя?н i хазяйка дуже люблять пiснi i
трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало не двi
вiдрi горiлки. Он де Гострохвостий надибав собi дiвчину! Ой братику, та
тут нас жде велика випивка. Спасибi Гострохвостому, що попросив нас на
весiлля. За те ж я йому так одкатаю апостола, що церква буде дрижати!
2-й б а с. Пiддам i я басом жару. Ну вип'?мо ж цього вечора!
1-й б а с. О, що вип'?мо, то вип'?мо! От буде лахва!
вихiд 5
Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й з двома ш а ф е р а м и.
Г о с т р о х в о с т и й. (до басiв)._ Здрастуйте! Як живете, як
двига?тесь!
Б а с и. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей двiр нам трошки по
знаку. Добрi люди живуть в цiм дворi i, зда?ться, не вбогi.
Г о с т р о х в о с т и й. _О, не вбогi.
Ш а ф е р и. Авжеж не вбогi. Рябкова лавка швидко перейде на першу
улицю на Подолi.
Б а с и (до Гострохвостого)._ Наберете в кишенi всякого добра?
Г о с т р о х в о с т и й. (гордо)._ Авжеж наберемо: не в дурнiв
удались.
В с i. От щасливий чоловiк. Багатому чорт дiтей колише.
В с i йдуть до хати.
Г о с т р о х в о с т и й зоста?ться й вигляда? в хвiртку.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой боже мiй! Аж трушусь. А що, як почу? та й
прибiжить скажена Скавичиха! Ой-ой-ой! Душа моя тривожиться. (Зiтха? i йде
в санок. Йому назустрiч виходить Сидiр Свиридович, обнiма? його й
цiлу?ться.)_
ВИХIД 6
Г о с т р о х в о с т и й, С и д i р С в и р и д о в и ч, ш а ф е р и й
д в а б а с и.
С и д i р С в и р и д о в и ч. От тепер ви вже наш. Вже нас нiхто не
розлучить. Будьте ж щасливi в новiй жизнi. Вас жде ?вфросина. Прошу до
хати. Поблагословимо вас, та, про мене, й до вiнця. Здрастуйте.
(Здоровка?ться з паничами. Всi входять у хату. Сидiр Свиридович з сiней.)_
Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.
Х и м к а виходить, одчиня? ворота.
В ворота заглядають п о г о н и ч i й м i щ а н к и.
Х и м к а верта?ться в хату.
З хати на ганок виходять ш а ф е р и з образами й свiчками, сходять по
схiдцях i стають по обидва боки ганку; за ними виходить о д и н б а с i
несе хлiб-сiль, за басом виходить д р у г и й б а с.
Г о с т р о х в о с т и й i ? в ф р о с и н а , С и д i р С в и р и д о
в и ч, ? в д о к i я К о р н i ? в н а, убрана в чудний старомодний
чепчик, д р у ж к и, к i л ь к а м i щ а н о к i Х и м к а.
? в д о к i я К о р н i ? в н а i м i щ а н к и плачуть i втирають очi
хусточками.
ВИХIД 7
Г о с т р о х в о с т и й, ? в ф р о с и н а , С и д i р С в и р и д о
в и ч, ? в д о к i я К о р н i ? в н а,
ш а ф е р и, д р у ж к и, м и т р о п о л и ч i б а с и, м i щ а н к и
й Х и м к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (до одного баса)._ Гукнiть, будьте ласкавi,
щоб звощики пiд'?хали пiд самi ворота.
1-й б а с (вибiга? за ворота й гука?)._ Гей, звощики! Сiдайте на козла
та подавайте конi, бо вже молодi йдуть. (Верта?ться.)_
? в д о к i я К о р н i ? в н а (плачучи)._ Нiхто не зна?, одна мати
зна?, як тяжко видавати замiж одним одну дочку. Була, жила в хатi, а
завтра хто його зна де й дiлась. Нi до кого буде й слова промовити. Так,
неначе й не було в мене дочки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а
все-таки дiвчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Нема Скавичихи на весiллi. Слава ж
тобi, господи! Збувся я клопоту.
С и д i р С в и р и д о в и ч (бере хлiб i сiль)._ Ще раз благословляю
вас святим хлiбом перед вiнцем. Даруй же вам, боже, щастя й здоров'я i
добра повну хату?
ВИХIД 8
Т i с а м i й Г о р п и н а К о р н i ? в н а.
Г о р п и н а К о р н i ? в н а (прожогом вбiга? в ворота, розпихаючи
людей, i кида?ться з плачем i з криком до ганку)._ Стiй, брате! Стiй, не
благослови!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо, ламаючи руки)._ Боже мiй! Нещастя
мо?! Скавичиха прибiгла i все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Так оце у вас крадене весiлля, ховане
вiнчання! Так оце ви недурно справля?те весiлля крадькома од сво?? сестри!
Ви мене не просили на весiлля, а я перечула через людей та й сама прийшла.
Ви хотiли вкрасти мого зятя, жениха мо?? Оленки, та не вкрадете! Я вам
докажу, що не вкрадете!
С и д i р С в и р и д о в и ч i ? в д о к i я К о р н i ? в н а.
Сестро! Бога ради, не кричи! Бога ради, не роби сорому! Дивись, люди
дивляться в ворота.
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Нехай збiгаються з усiх Кожум'якiв,
нехай збiгаються з усього Ки?ва! Нехай дивляться на мо? горе! Люди добрi!
Дивiться на мене, дивiться на оцього шибеника (показу? на
Гострохвостого),_ що манив мою дочку, дурив мо? дитя. Дивiться на сестру,
що хотiла вкрасти в мене зятя!
Ш а ф е р и (кричать)._ Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Бiжать,
виганяють людей за ворота i зачиняють ворота.)_
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Ти, Свириде Йвановичу, покинув мою
дитину i береш носату багачку!!!
? в ф р о с и н а й д р у ж к и. Ой, який страм! Який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Не пущу до вiнця! Стiй! Не пiдеш
вiнчатись! Не пущу! (Розставля? руки перед ганком.)_ Не пущу без суда! Пiд
суд його, в полiцiю, в тюрму! Дай попереду одвiт за мо? дитя!
? в д о к i я К о р н i ? в н а (сходить з ганку)._ Сестро! Горпино
Корнi?вно! Не безчесть нас, не губи мо?? ?вфросини! Голубко сестро!
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Сестро! В тебе дочка, i в мене дочка!
Нехай я буду сяка й така, i проста, i п'яниця, нехай я буду ликом шита, а
все-таки я мати сво?й Оленцi. Не дам знущатись над мо?ю дитиною! (До
Гострохвостого.)_ Нащо ти дурив мо? дитя? Нащо ти топтав до не? стежку,
нащо заручався, коли ти не думав ?? брати?
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнi?вно! Я вам не дозволю так
говорити на мене публiчно, перед людьми!
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я
перед цiлим свiтом буду кричати, буду плакати, буду голосити, бо я мати
сво?й дочцi. Як тобi не робити страму, коли ти пройдисвiт, цiлосвiтнiй
брехун, поганець, сибiрний!
Г о с т р о х в о с т и й. (сходить з ганку)._ Я такого шкандалу не
попущу, не прощу нiколи. Мене та лаяти публiчно! Наробити такого шкандалу
на цiлий Ки?в! Менi, Свиридовi Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого
чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зiйшла! Вiзьмiть ?? та одвезiть в
Кирилiвське i запрiть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нiчого нам
звертати увагу на дурну бабу!
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Я сумасшедша! Мене одвезти в
Кирилiвське? Мене, Горпину Корнi?вну Скавичиху, чесну хазяйку й матiр,
одвезти в Кирилiвське й заперти трьома замками! Не дiждеш, поганий.
Г о с т р о х в о с т и й. Цитьте, бо сво?ми руками одвезу в
Кирилiвське, а таки сьогоднi звiнчаюсь.
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Не дiждеш ти, нi твiй поганий батько,
нi твоя дурна мати. А вiнчатись не будеш! Не пущу!
? в д о к i я К о р н i ? в н а й С и д i р С в и р и д о в и ч
плачуть.
? в ф р о с и н а . Ой, який страм, який шкандал! Не видержу далi!
(Збiга? з ганку.)_ Не видержу бiльше! Тiтко! Ви ж оце мене обидили,
острамили на всю губернiю на всю мою жизнь! Хоч за границю тiкай! Я вас
випхну з двора оцими сво?ми руками!
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Ану, ну! Приступи до мене. (Показу?
кулаки.)_ Побачимо, чий батько дужчий! А вiнчатись все-таки не будете!
Побiжу слiдком за вашим возом в церкву, нароблю галасу в церквi при всiх
людях, при всьому хрещеному мировi. Не пущу вiнчатись! Не пущу попа в
ризи! (Розставля? руки перед молодими.)_
В с i. Ой боже мiй, яке нещастя! Ой, який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Побий вас сила небесна, скарай вас
братська богородице на душi й на тiлi, на ваших унуках i правнуках!
(Плаче.)_ Дочко моя! Оленко моя! Я ж тобою втiшалася, як весняною квiткою!
Я ж думала, що вже прийшло до тебе тво? щастя, що я вже спокiйна ляжу в
домовину i не покину тебе на смiх поганцям. Ой, сирiтство наше гiрке! Нема
в нас батька, нема нас кому оборонити! (Дуже плаче")_
ВИХIД 9
Т i с а м i й О л е н к а.
О л е н к а (вбiга? в двiр через хвiртку i прожогом кида?ться до
Гострохвостого)._ Милий мiй! Любий мiй, серце мо?! Чи вже ж правда, що ти
покинув мене? Чи вже ж ти з iншою йдеш вiнчатись? Я не вiрю!
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Коли не ймеш вiри, то подивись! Оце
тобi твiй Свирид Йванович.
О л е н к а (дивиться мовчки на церемонiю i кида?ться до
Гострохвостого.)_ То ти йдеш вiнчатись з iншою? Скажи ж менi сам, бо я не
вiрю рiднiй матерi. Скажи! Еге не скажеш?
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Боже мiй милосердний! Що тут ?й
казати? Оце попався! (Голосно.)_ Що ж маю робити, коли так дiло само
склалося.
О л е н к а. Чи вже ж я тебе втеряю навiки? Я ж тебе люблю, несамовито
люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми. Я люблю тебе i вмру за
тобою! (Кида?ться Гострохвостому на шию. Вiн одпиха? ??.)_
Г о р п и н а К о р н i ? в н а (кида?ться до Оленки)._ Безстиднице!
Нема тобi сорому перед матiр'ю, перед людьми, перед богом! Ти б
постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе.
О л е н к а. Ти мене одпиха?ш, Свириде Йвановичу! Я собi смерть
заподiю. Дай виплакати всi. сво? сльози, бо мене сльози душать, давлять,
хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий камiнь. (Хвата?ться
за груди й кричить.)_ Ой, душить мене гаряче залiзо в грудях... Ой!..
Рятуйте!.. ой?.. поможiть... хтось ухопив мене за горло. (Ледве дише.)_
Ой, умру... мамо! Серце! Рятуйте, бо вмираю! (Пада? на землю.)_
Всi паничi кидаються до Оленки, виносять на ганок i садовлять на
стiльцi.
Дружки пiддержують ??.
Г о р п и н а К о р н i ? в н а (кида?ться до дочки). _Вбили мо? дитя,
вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, нiж мала терпiти таку
напасть од сво?? рiднi! Серце мо?, дитя мо?! (Плаче.)_
В с i. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?
? в д о к i я К о р н i ? в н а (плаче). О_ боже мiй милостивий! Десь
покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за вiщо! I хто ж його знав,
що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидiр Свиридович, я б зроду не
пристала на те сватання. А то Сидiр Свиридович носився з Свиридом
Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився до такого лиха... (Втира?
сльози.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, носився, доки не доносився. Сама
цяцькалась с Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер
назад нашi! А хто ж, як не ти, сидiла цiлий вечiр, роззявивши рота, та
слухала теревенi Гострохвостого?
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Я слухала теревенi Гострохвостого, ще
й рота роззявляла?.. Цього я вже не знесу, та ще й при людях. Тепер
повертай сво?м розумом, коли набрався його од Гострохвостого.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це за напасть! Говорять про мене при
менi, неначебто я десь за Андрi?вською горою або за Днiпром.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Годi тобi, ?вдокi? Корнi?вно, допiкати
менi до живого серця! Сама трохи не вiшалась на шию Гострохвостому разом з
дочкою, а тепер я ще й винен.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. А це що далi буде! Так розходився, так
розходився, що вже й не знаю, що далi буде. Все я винна, а не вiн.
Виплутуйся собi i дочку виплутуй, я готова i в хату йти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре, ?й-богу, добре! А як i я пiду в
хату за тобою, то що буде?
? в д о к i я К о р н i ? в н а. А хiба ж я знаю, що буде! Були
надворi, а то будемо в хатi, от що буде! Ти в нас хазя?н, ти в нас голова:
роби як зна?ш.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвiст же?
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу! Коли почали дiло, то
треба якось кiнчати. Прибiгла одна баба й держить нас усiх отут, неначе
привела з собою вiйсько!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не баба прибiгла, а наша сестра!
Говорiть, та й мiру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не
пуска?. Робiть, як самi зна?те.
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти.
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Ба не пiдеш, бо не пущу!
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А я кажу нi!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Коли ти кажеш нi, то й я кажу нi, бо
ти в домi голова.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано
зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого
зятя.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Еге, i я не хочу мати такого зятя.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Сестра й небога будуть до смертi на нас
нарiкати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люди бiднi, вони сироти.
Г о с т р о х в о с т и й. Чи це ви правду говорите, чи вереду?те?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Я зроду не жартував i _не вередував.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, це жарти, Сидоре Свиридовичу? Ми ж,
зда?ться, вийшли з хати до вiнчання?
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й вернемось у хату, так як i вийшли.
Коли зачепили Оленку, то йдiть з нею й вiнчатись.
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Еге ж, йдiть з нею й вiнчатись.
Г о с т р о х в о с т и й. Я? Вiнчатись з Оленкою? Я, Свирид Йванович,
матиму жiнку Оленку?
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Бач, як потрiпу? Оленку! Чи так же ти
говорив у мене в хатi i на улицi, як я пiймала тебе коло сво?? Оленки? А
ти ж божився, а ти ж присягався!
Г о с т р о х в о с т и й. Та що тут балакати! Коли ?вфросина Сидоровна
того хоче, то нiчого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков доволi
скрiзь по Ки?ву! Знайдемо церкву!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А ми то що ж таке? А моя жiнка що ж
таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двiр, готовий
i не знаю що зробити!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. I я готова розсердитись, готова
накричати повний двiр. Що це таке? Говорив розумно, а це вже говорить
таке, що й купи не держиться!
С и д i р С в и р и д о в и ч i ? в д о к i я К о р н i ? в н а. Берiть
Оленку та йдiть до вiнця, а ?вфросини ми не пустимо.
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Щоб я з ним тепер пустила до вiнця
Оленку? Борони боже! Про мене, нехай iде в Флоровський монастир.
О л е н к а (прислуха?ться, вста? i кида?ться до ?вфросини)._ Ти вкрала
в мене жениха, ти одбила од мене мо? щастя сво?м золотом, сво?ми шовковими
сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)_
? в ф р о с и н а . Оленко! Ти з ума зiйшла, опам'ятайся, що ти
говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер сама
не своя, та й сама не зна?ш, що говориш.
О л е н к а (плаче)._ Боже мiй, боже мiй! Як вiн божився, як
присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною!
Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять ?? на ганок i садовлять на
стiльцi.
Г о с т р о х в о с т и й. ?вфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати
оцi бабськi теревенi?
? в ф р о с и н а . Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою
тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од мене
вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе,
до сво?? дочки.
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. А нехай вiн сказиться! Затягла б оце
собi бiду в хату!
? в ф р о с и н а . Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не
ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.
О л е н к а (прислуха?ться, вста? з стiльця й кричить)._ Ой, як вiн
мене любив! Згадай, як ти милувався мо?ми очима, як ти цiлував мо? брови!
(Рида? й пада? на стiлець.)_
? в ф р о с и н а . Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше
серце! Так он де були В с i. вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили
зо мною! (Кида?ться до Гострохвостого.)_ Нащо ви зачiпали мене, коли мали
iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiга? по сценi.) _Я цього не знесу, не
прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна
все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi
наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (Плю? в вiчi
Гострохвостому.)_ Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього
часу i довiку!
С и д i р С в и р и д о в и ч (приступа? до Гострохвостого.)_ Вон! Вон
з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам
такого зятя!
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в
москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну
роботу!
Г о с т р о х в о с т и й. Що це таке з вами? Цiлували мене, а тепер
плю?те на мене, виганя?те з двору? Що менi Рябко та Скавичиха? Та я вам
зробив велику честь, що переступив ваш порiг, що ?в вашу погану
стряпанину!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Моя погана стряпанина!
Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Моя погана стряпанина!
? в д о к i я К о р н i ? в н а. Мою стряпанину ?ли не такi пани, як
ви, та й тi хвалили! Мо? паляницi хоч вези за границю! Оце дожилась!
Погана моя стряпанина!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вартий ваш хлiб, щоб Свирид Йванович
душив ним сво? горло.
? в д о к i я К о р н i ? в н а й Г о р п и н а К о р н i ? в н а. Пху
на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.
Г о с т р о х в о с т и й. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю, якусь
мiщанку, якусь Оленку... Що менi Кожум'яки? Нащо менi здалися оцi
кожум'яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять ?вфросин,
кругом обкованих золотом; завтра по?ду вiнчатись отут попiд вашим двором,
щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак!
С и д i р С в и р и д о в и ч, ? в д о к i я К о р н i ? в н а, Г о р п
и н а К о р н i ? в на i ? в ф р о с и н а . Вон з двору! Вон з двору! Щоб
твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв на нашому подвiр'?.
(Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступа?ться до хвiртки.)_
Г о с т р о х в о с т и й. (трохи пода?ться назад до хвiртки)._ Чого ви
приступа?те до мене? Ви дума?те, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту
москалiв, вiзьму силою ?вфросину й повiнчаюсь.
? в ф р о с и н а . Мене вiзьме з москалями! Мене москалi поведуть в
церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (Бiга? по сценi.)_ Я думала, що вiн
чоловiк розумний i благородний, а вiн швець , а вiн прахвост!
Г о с т р о х в о с т и й. Я швець ? Якби на вас не дiвочий убiр, я б
вам дав знати шевця.
? в ф р о с и н а . То. вiн смi? таке на мене говорити! Вон!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо.)_ А сто чортiв на його голову!
Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, бiда, бiда!
Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячi рила. (Тяжко
зiтха?.)_
В с i. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не смердiв, а то
киями будемо ганяти!
ВИХIД 10
Т i с а м i й Б е р к о та В о л ь к о.
Б е р к о й В о л ь к о входять з векселями.
Б е р к о (до молодих)._ Поздоровляю вас з вiнчанням. Дай вам боже, щоб
ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку менi довги платили.
В о л ь к о (кланя?ться ?вфросинi)._ Поздоровляю вас з молодим мужем.
Чи не заплатите ви за свого мужа довгiв? Ми ма?мо його векселi, а вiн
казав, що ви пiсля весiлля зараз заплатите.
Б е р к о. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже ходимо до ?х,
ходимо та й ходимо, та й ходимо.
В о л ь к о. Щодня ходимо, i вранцi, i ввечерi ходимо, а вiн не
платить. Каже, жiнка заплатить. Ви багатi.
? в ф р о с и н а . Яка жiнка? Ми ще не вiнчались i не будемо
вiнчатись.
Б е р к о. Ой гвулт!
В о л ь к о. Ой вей мiр! Що це буде! Ой гвулт! (Хапа?ться за пейси.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. О! Бач. стара! Бач. куди б нашi грошi
пiшли.
? в ф р о с и н а .Та, хвалить бога, не пiдуть.
Б е р к о. Ой гвулт! Тателе! Мамеле!( Кричить.)
В о л ь к о.А гiра шварц ур! Ми його в суд, в тюрму! (До
Гострохвостого.)_ Давайте грошi! Нащо нам цi векселi?
Б е р к о. Ми продамо його цилюрню! Ходiм в суд!
Г о с т р о х в о с т и й. От тобi й кожум'яцька багата молода. По
губах текло, та в рот не попало.
Б е р к о й В о л ь к о (приступають до Гострохвостого_ ). Ходiм в суд
позиватись. Ви нас надурили.
Г о с т р о х в о с т и й хоче втекти,
жиди його ловлять за руки й ведуть з двора.
Б е р к о й В о л ь к о ( кричать ). Гвулт! В суд його ! Гвулт ! (
Виходять з_ Гострохвостим .) _
? в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, ? в д о к i я К о р н
i ? в н а т а Г о р п и н а К о р н i ? в н а. О туди тобi дорога! _
ВИХIД 11
Т i с а м i без Гострохвостого, Волька та Берка.
1 - й б а с.От тобi й на!То це нам не прийдеться й випити.
2 - й б а с. Авжеж не прийдеться. коли молодий втiк з двору.
1 - й б а с. В мене аж слинка котиться.
О л ь г а . Ой , який же шкандал вийшов! (Тихо ._) Дурно плаття шила!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чого ж оце ми сто?мо та святу землю
топчемо? Ходiмо до хати ! (До гостей _.)Прошу покiрно до хати, та хоч
вип'?мо по чарцi. Одначе готувались к весiллю.
М и т р о п о л и ч i б а с и й ш а ф е р и. Ото розумна рiч, бо в нас
аж горло пересохло, дивлячись на цю кожум'яцьку комедiю.
В с i йдуть в хату.
_
Завiса пада?._
К i н е ц ь.
Популярность: 7, Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:35 GMT