---------------------------------------------------------------
     © Copyright Юрий Логвин
     E-mail: hadeda@ukrpost.net
     OCR: KYTY3OB mchief@komos.ru, 07.09.2001
---------------------------------------------------------------

     

     



     Проблем з  моделями в  мене не було. Проблеми були з прим?щенням. Так з
ц??ю  д?вчинкою  трапилось.  Вона вже який день  тут на п?рс?  нудилась,  ??
матуся все жувала б?ляш? та виноград. ? все на дочку цикала.
     Я теж на п?рс? не один день висиджував -малював сл?пучо вохрист? урвища
берега та спалену на руде траву. В?д прямого сонця  п?т ви?дав  мен? оч?. Та
п?ти  геть не м?г  -  ф?алков? гори, ?ржава трава, темно малах?тов?  топол?,
смарагдов? хвил? моря. Що не етюд, то здача.
     Д?вчинка нудилась ? все зазирала до мого малювання. Певно тому на не? й
цикала  мати. Кр?м  того,  д?вчин?  не давала спокою  ще  й здоровенна чи то
д?виця, чи то молодиця. Висока, м'язиста ?з зародковими пилками. П?д якимись
зеленими  б?к?н?.  Щоб  зрозум?ти,  що  вона кобел. не  треба було  великого
розуму. ? досв?ду.  Але мати цього геть не усв?домлювала. Нав?ть коли б?гала
за б?ляшами та випити  пива,  то лишала  цю  лесб?янку, щоб та  назирала  за
д?вкою.
     Коли мати  п?шла черговий раз  на  базарчик, а д?виця-гусар  зал?зла  у
парку воду, то д?вчинка враз опинилась б?ля мене.
     - Не бо?шся позувати?
     Покрутила головою: "Н?!"
     Я схопив ящик з-п?д консерв?в з ус?м причандаллям ? посп?шив до  ел?нгу
в початку п?рса.
     ?з  сл?пучого  сяйва ?  спекоти ступили у  сут?нки  ?  легку прохолоду.
Льоха. Сан-Санич ? козак кубанський  Ф?л?пович  давили "анапульку" (Портвейн
"Анапа", 0.85 л, м?ц. 19% ). Але закусь! - ставридка "з гар'ю".  Мен? слиною
аж рота  залило.  Але  запрошення  до  столу в?дхилив.  Попрохав "д?журку" в
аренду.  Знав  -  корифани не  п?дглядатимуть. По-перше, люди вони  сол?дн?,
по-друге - три пляшки "анапульки" ? перша в сезонi ставридка!
     Ф?л?пович поворушив  тараканячими  вусами  ?  жестом  римського оратора
показав на двер?. На дверях вис?в червоний трубчатий замок.
     - Камуфляж, - пояснив Ф?л?пович. - Там засувка. Тебе нема?
     - Все правильно. Мене тут нема!
     Св?тло падало смутами через зал?зн? штаби. Д?вчинка сид?ла на ст?льц?.
     Спочатку зробив легесенький контур ? почав проробляти руки та лице.
     Д?вчина,  зрештою,  подивилась  на мене.  Перехопив  погляд  ?  показав
мовчки, щоб спустила бретел? купальника.
     Вона попустила оч? на сво? оголен? пипки.
     
     Надивившись досхочу, перевела погляд на попередню точку.
     За якийсь час  вона п?двела голову ? подивилась на  мене. Я  кивнув.  ?
вона стягла до лона.
     - Та зн?ми вже зовс?м...
     Не дивлячись на мене, р?зко крутонула головою: "Н?!"
     ? зразу ж  за дверима  почувся  голос ??  мат?нки.  Голос  верескливий,
суджений. А тр?о  пропитих голос?в  - баса, баритона ? тенора - заспокоювали
??.
     Я дивився на важку  засувку ? переконував  себе. шо корифани  вже  одну
пляшку  заробили.  Враз за мо?ю спиною гуркнув  ст?лець.  Мен?  все стисло в
середин?. Обернувся -д?вчинки тримаючись одною  рукою  за ст?льця, виступала
?з купальника...
     У пополудн? був т?льки Льоха. Тому пляшка д?сталась йому одному.
     Коли пляшка була щедро почата приб?г Ф?л?пович. Щосили ворушив вусами ?
страшенно вирячав оч?.-
     - Юр?й Григорович! Я взяв сто!
     
     - "Не заливай, Ф?л?пович. Ноги не витримають! - Тулуб у нього, як добра
шафа, а ноги -я?с н?жки столика з тераси.
     - Не в?риш?!  П?шли, покажу! Чимчику?мо  за ел?нг, де сто?ть штанга  та
гир?.
     Ф?л?пович.  зам?сть  схопитись  за  гриф  штанги,  показу?  на даму п?д
кручею. Я дивлюсь на товстенну, спечену до багряних пухир?в, пляжницю.
     -Присягаюсь, сто! Ми п?шли ? зважились... Вона трохи б?льше ста. Я тоб?
правду кажу, що взяв, а ти не в?риш... Слухай, Юр?й Григорович, намалюй мен?
??... на пам'ять... Ну намалюй.
     - Далеко ?, до всього, проти сонця.
     - Еть... Шкода...  Правда, в  мене минулого сезону була  це  п?кантн?ша
дама...  Сто  двадцять...  Але  я  взяв,  хоч  не  в?рила,  що  я  щиро  нею
захоплений... Ця всього сто, але теж прекрасна...
     Я в захопленн?.
     Коли  мен?  трапля?ться  перекладати малюнки  тих рок?в, ? я  бачу  той
малюнок д?вчинки,  то  не  можу  пригадати  як  ??  звали  ?  як  ми  з  нею
розпрощались.  А от у вс?х деталях бачу, як ми сто?мо за ел?нгом ? Ф?л?пович
показу?  мен?  свою  пас?ю.  1 кожного разу я  аж здригаюсь, так ч?тко  бачу
чотири складки жиру зам?сть ши?, грудей ? черева.
     ?6.III.98.



     Я чомусь завжди думав, що Акторка набагато молодша за мене. Вона почала
приходити до мене в гост?  пiсля того, як я, зрештою, одержав квартиру. Хоча
були  ми  з  нею  знайом?  ще  ран?ше. В?д  iншо?  артистично?  брат??  вона
в?др?знялась нормальною повед?нкою.  Тобто не  впадала в зайву афектац?ю  де
треба i де зовс?м не треба. Вона пробувала себе ще в жанр? казки. Тако? соб?
герметично?  м?сько? казки, може  скор?ше  нав?ть  м?стечково?.  Спроби були
непоган?. Але в  тих умовах  останн?х солодких судом Великого  Застою про ?х
реал?зац?ю год? було й думати.
     Якось мен? не випадало попрохати ?? про позування. Хоча я знав, що часу
з не? тод? вистачало. Нав?ть якось було незручно  прохати милу Акторку п?сля
всяких розумних ? дуже розумних д?алог?в постояти голяка.
     Тим  пак, що  вона  мен? сама  привела  к?лькох  сво?х подруг.  А  т? в
пластиц? руху були просто казков?!
     Та  все ж якось, от не  пам'ятаю з яко? нагоди, а все ж роздягнув ??. Я
саме тод? заново опановував малинок тушшю очеретиною та гусячим пером.
     
     Людина вона була  до  всього ц?кава,  отож  ?  попрохала  мене десь  на
половин? сеансу показати ?й малюнок.
     -  О!  Як все  ч?тко...  А  от  Микола Петрович завжди  робив якось все
загадково, недоговорено...
     - А х?ба ви знайом? з Миколою Петровичем? Ви ж нiколи не згадували...
     -  Микола   Петрович  малював   мене  багато  раз?в.  Я,  можливо,  без
переб?льшення сказати, його остання  модель... З ним було так ц?каво...  в?н
ст?льки  всього знав... Ну й до всього, дуже при?мно, коли тебе  малю? такий
майстер "акту", як Микола Петрович...
     -  Це  правда.  Коли  я  вчився  в   художньому,  то  заприятелював  ?з
б?бл?отекарками.   Вони  й  дозволяли  мен?  годинами  колупатись  у  старих
заруб?жних журналах ?з  мистецтва. Були там знаменит? "Студ?о", "Бух арт" та
ще й всяк? ?нш?.  Майже в кожному номер? було  по "нюшц?" Глущенка. Голеньк?
зовс?м, у чорних панчохах, у якихось лише дивних капелюхах. Тод? це для мене
було вражаючим в?дкриттям. Бо  ще з? школи я звик до його чудових  пейзаж?в.
Особливо  мен?  подобався один  "Азовське море" -  зелен?  прозор?  хвил?  з
фioлетовими  в?дблисками  на  гребенях... Ну,  а  якщо  по-правд?.  то  нас,
школяр?в,  не ст?льки ц?кавила його слава пейзажиста, як пост?йн? iстор??  з
його нащадком  Шурою. Шура був  чи  на клас чи на  два  попереду мене. Майже
щодня  з'являлась  на велику  перерву його матуся. Як  рудий  метеор вл?тала
Мар?я  Давид?вна  в  наш  довжелезний темний коридор  з пост?йно  включеними
лампочками. В?д тих  лампочок  пускала зайчики  д?амантовими  сережками.  На
швидкому кроц? розкривала редикюль ? висмикувала  в?дт?ля Шурин сн?данок. Як
правило, французька булочка, розр?зна навгад, щедро вмащена маслом, а  згори
теж щедро наложене варення чорно? смородини.
     - У-у-у! - Здригнулася i повела плечима Акторка.
     -  Отож бо! Шура теж верещав: "У-у-уууу"  ? кидав мам? в обличчя... Ну.
Мар?я Давид?вна п?дн?мала булочку - i тихенько в?дносила в коридор Саш?. Щоб
той допом?г Шур? з математики.
     -  Я  знаю,  що Мар?я Давид?вна весь  час  боролась  ?з Шурою. А Микола
Петрович не дуже м?шався... В?н мен? сам розпов?дав таку iстор?ю.  Коли Шур?
було  рок?в  три,  п?шов  в?н ?з  ним до  зоопарку. Побачив Шура лотошницю з
т?стечками. ? затявся: "Купи, купи!"
     Микола Петрович купив. Шура  враз ?х пожер. Знов кричить: "Купи, купи!"
Микола  Петрович  ще  купив. Шура  ? це  вмолов ? зразу  ж: "Купи,  купи!.."
Об'?вся до блювоти й проносу... Ледь в?дкачали.
     ? Микола Петрович, ? Мар?я Давидiвна всю н?ч  не  спали. А вранц? Шура,
як т?льки прокинувся, щосили заволав: ''Хочу т?стечок!!!"
     " Тут  я зрозум?в, - сказав Микола Петрович,  -  що в?н  безнад?йний. ?
щось передбачити неможливо..."
     - Це точно. Коли помер Стал?н, нас вс?х з?брали  в найб?льшому клас?. ?
наш  викладач  в?йськово?  справи  ?  ф?з-ри   Серг?й  Касьянович.  плачучи,
пов?домив  про те. про що  ми вже  вс? знали. ?  тут  Шура  Глущенко  щосили
зааплодував... Я тод? так злякався. Думав, що Шуру загребуть, а вс?х нас, як
св?дк?в, затягають. Бо в мо?му розум?нн? тод? Шура був  просто хул?ганом,  а
не ?д?отом. Ну, а що його батько знаменитий агент НКВД, то я й  не снив. Про
те,  що Микола Петрович мав псевдо "Ярема"  ? був "секретним сотрудн?ком", а
прост?ше -  "сексотом", взнав  т?льки  десь  в  к?нц? шестидесятих з  одн???
передач? "голос?в".  В т?й передач? говорили, що "Ярема" з дружиною  "пасли"
та "оп?кали" Володимира Винниченка та його дружину Розал?ю Як?вну...
     -  Ну,  мен?  цього  Микола  Петрович  не розпов?дав!...  -  Засм?ялась
Акторка.
     - З? мною ще б?льше того  - з? мною  Микола Петрович т?льки в?тався.  ?
хоча бачились ?з ним ми дуже часто, жодного разу не розмовляли.
     29. III. 98



     Як пам'ятаю,  в той час ?гор  Петровим б?льше вс?х  крутився у  сп?лц?.
Делегац??,  гост?, м?сця  в  готелях,  машини, автобуси, квитки на вс?  види
транспорту.
     Я з ?горем Петровичем був у прекрасних стосунках.
     По  перше, ?горю Петровичу дуже  подобались мо? малюнки. Особливо голих
д?вчат. По-друге,  в?н  збирав  книги по мистецтву.  По-трет?,  в?н  встигав
перечитати всю пресу ? завжди був у курс? (дозволеному) вс?х поточних справ.
Ну  а кр?м того, в?н завжди виручав  мене з квитками.  Але цього разу квиток
потр?бен був мо?й дивн?й модел?.
     Мен? тод? дуже погано  велося. Проте  я був веселий ?  бадьорий,  бо до
мене при?хали гост?. Мо? найдорожч? гост?. ? я пов?в ?х по старому Ки?ву.
     Отож  б?ля  Соф??  вона  й  п?дкотилась до нашого  маленького  гурту. В
бадьорому настро? я н?чого не мав проти ше одн??? слухачки. Не пам'ятаю, щоб
колись  ще  на  мене  з?йшло  таке  натхнення  до опов?док.  Мо?х  базаринок
вистачило без передиху до сам?с?ньких сут?нок.
     Домовились,  шо  малюватиму  в  квартир?  ??  т?тоньки.  Т?тонька  наче
перекладачка iз н?мецько?. А зараз десь у в?дрядженн?.
     Коли ми  побачили одне одного, то я так зараз розум?ю, просто сяяли в?д
рад?сно?  зустр?ч?.  Але  коли  Н.  перейшла  вулицю,  завернула  за  р?г  ?
попрямувала  до ?диних дверей  на фасад?,  думаю, що я вже  не сяяв. То  був
кагебешний будинок ? були 70 роки.
     Чергова з-за бар'?ру мовчки подала ?й  ключ. Охайна, але темна, к?мната
на  першому  поверс?.  Поки  Н. хлюпалась п?д душем,  я ?з  сут?нок середини
к?мнати  у театральний б?нокль обдивився  супротивн? в?кна цього  замкненого
двору.  Т?льки в  одному  в?кн?  рухався  чолов?к.  Майка,  в?йськов? штани.
Вичавлював крем ?з тюб?ка ? розтирав по виголених щоках.
     Н. вийшла голенька, зал?зла на канапу  з ногами ?  пожадливо  затяглась
сигаретою. Мов ?з труби пускала  дим ?  з? см?хом розпов?дала про  в?дв?дини
минуло? ноч? ресторац??. Пот?м легко i невимушене перейшла до сво?х пригод у
р?дному  П?тер?.  Детал? були виразнi. Чулося з  тембру розпов?д?, що  "Кама
сутру" вивчала не з машинопису.
     
     Щиро  скажу,  малювалося  важко. Не  знаю,  хто  б  малював  при  так?й
"аг?тац??" краще за мене, але вона сама кинула мен? рят?вне коло - пиятка  з
трьома  французами. Отож,  чим  б?льше  вона  розпалювала себе  спогадами  з
"карт?нками", тим б?льше тверез?ла моя голова i впевнен?ше йшов малюнок. А в
не?  цей  словесний вибух  був завершальним кроком  до  початку  регулярного
ф?з?олог?чного д?йства...
     Так шо перелюбу, о рад?сть, не в?дбулось...
     Але малюнки вийшли  добр?. Т?льки от  де под?лись  т? малюнки, не знаю.
Лишився  перший начерк у  записн?й  книжц?.  Б?льше ?? не  малював.  Хоча ще
к?лька раз?в разом ?з друзями ? ?? водив по ки?вських кручах.
     Щоб  все завершити  красиво,  довелося звернутись  по допомогу до ?горя
Петровича. Прохала  два  квитки н?би для  себе  ?  свого  малого брата. Дуже
посп?шала до П?тера.
     Любязний ?гор Петрович  все влаштував якнайкраще. Наступного дня  ми  з
ним здибались у сп?лц?.
     - ?ду на Хрещатик. За журнальчиками...
     ?  ми спустились разом до метро. Тод? там стояв усього  один  к?оск,  в
якому продавали "?ноземн?" журнали ? газети.
     -  А! ?гор Петрович! Що не заходили?..  Ну н?чого. Все  одно я для  вас
лишив останн?й номер  "Доокола  швята" з  гарненькими  д?вчатками.  Ось  вам
"Доокола  швята"  ?  Блокнот  аг?татора". Правда, ви  можете його не  брати,
т?льки  заплат?ть...  Ви  кажете  -дорого?  За  двох  д?вчат  рубь  двадцять
-дорого?.. По-перше, вони  завжди з вами, в  кишен?.  По-друге, вони  завжди
гол?... Правда за т? ж  рубь двадцять  за пляшку  "б?ом?цину" отам  за кахве
можна зап?знатись  ?з живою.  Але  п?сля не? у вас  можуть бути  дуже поган?
спогади... Це вже. по-трет?... Я вас ще не переконав?
     - Переконали,  переконали... - посп?шив  ?гор  Петрович  заплатити рубь
двадцять ? забрати лише "Доокола швята".
     Коли ми  з ним прощались, ?гор  Петрович обома руками потис  мою руку ?
проникливе сказав:
     - Юрочка, ти зна?ш - ц? малюнки прекрасн?... ? модель... теж.
     25.III.98.
     ЛЕДАЧИЙ К?Т
     ?хали  з  концерту  в  одн?м  тролейбус?.  Вийшли  одночасно  на  площ?
Толстого. Я спинив ?? й кажу:
     - Я Юр?й Логвин. Малюю все прекрасне. Хочу вас намалювати.
     - А я про вас знаю. Мен? розпов?дали... - ? см??ться приязно.
     - Невже? Де?
     - На побаченн? у в' язниц?...
     - Ха! Он куди про мене чутка д?йшла... А сам думаю: "Не посп?шай питати
- як треба, то сама розпов?сть."
     Домовились  про  зустр?ч через три дн?. А за цей час я домовився з мо?м
приятелем,  тепер  в?домим на всю Укра?ну л?карем, що на к?лька годин я можу
скористуватись його  помешканням.  Власне  не  його,  бо в?н  там  тимчасово
перебував - доглядав i за квартирою, ? кота годував.
     В?н  зустр?в нас  уже в  дверях ?  попередив,  що  за  три  години  в?н
повернеться
     Т?льки  за л?карем  зачинилися двер?, стягла з себе блакитну суконочку,
чорну  шовкову  комб?нац?ю ?  вмостилась  на канап?. А  на  краю канапи спав
смугастий котяра. Зрештою, моя
     Модель стомилась ? розляглась на канап?.
     Тут  котяра встав,  потягся,  потерся  вусатою  мордою об  ?? кол?на  ?
вмостився в не? на ногах.
     Довелося  кота зняти ? поставити  на п?длогу.  Малював тепер вже Модель
лежачу. К?т важко вистрибнув на канапу ? знов вмостився в не? на стегнах.
     Довелося викинути кота до кухн?. Котяра ображено ? хрипко понявчав та й
замовк. Один за другим п?шли к?лька начерк?в чорнильною ручкою.
     Нараз угор? щось  хруснуло, дзенькнуло. Обертаюсь до широкого  св?тлого
в?кна. З  одного  боку штора  в?д?рвалася. На н?й завис котяра ?  перелякано
нявчав. Довелося ставити ст?льця ? зн?мати кота. Кинув це ледащо на канапу ?
воно стало на чотири лапи ? не зрушилось.
     Тод?  укрутився калачиком  б?ля  Модел?  ? солодко замуркот?в...  Тепер
можна було добре попрацювати... але вийшов час.
     Т?льки  встигла  Модель причепуритись у  ванн?й,  як  клацнув  замок  ?
вступив м?й пунктуальний приятель.
     - До реч?, як вашого кота звати? - Проникливе спитала Модель.
     - В?н не м?й. мо?х друз?в... Кузя. Кузя! -Покликав л?кар.
     
     Котяра нашорошив вуха, кл?пнув одним оком ? зараз же знов заплющив.
     Тод?  л?кар взяв кота за передн? лапи ? перевернув на спину. -  Отако й
лежатиме, поки я повернуся ?з магазину з рибкою.
     Ми  пройшлися   до  тролейбусно?  зупинки,  випрошались  ?з  Моделлю  ?
повернулися вже вдвох до помешкання.
     Здоровенний  смугастий  к?т  Кузя  лежав у  т?й  сам?й  поз? навзнак ?з
п?днятими лапами.
     Р.  8. З Моделлю ми ше не  один раз бачились, але чимдал?  мен? ставало
незатишн?ше  з ??  оточенням.  Не  кажу н?чого поганого  про  ж?ноцтво. А от
молодики  дуже  вже були  натренован?,  накачан?, а  л?тн?  чолов?ки занадто
вв?члив? й уважн? до кожного мого слова. Взагал? до мо?? персони.  Як всякий
странн?й. я це  в?дчув нав?ть ран?ше, н?ж  мене почали  по-справжньому брати
п?д зябра... А  тут ше так добре обставини  склались,  що  я на  пару  рок?в
полишив "мать город?в Руських"...
     Коли,  зрештою, повернувся, то л?кар сказав мен?, що  к?т Кузя захвор?в
на чумку ? його довелось приспати.
     А з Моделлю я б?льше не зустр?чався...

     

     


Популярность: 20, Last-modified: Mon, 17 Sep 2001 06:44:11 GMT