Юрий Логвин. Натурнi Оповiдки
---------------------------------------------------------------
© Copyright Юрий Логвин
E-mail: hadeda@ukrpost.net
OCR: KYTY3OB mchief@komos.ru, 07.09.2001
---------------------------------------------------------------
Проблем з моделями в мене не було. Проблеми були з прим?щенням. Так з
ц??ю д?вчинкою трапилось. Вона вже який день тут на п?рс? нудилась, ??
матуся все жувала б?ляш? та виноград. ? все на дочку цикала.
Я теж на п?рс? не один день висиджував -малював сл?пучо вохрист? урвища
берега та спалену на руде траву. В?д прямого сонця п?т ви?дав мен? оч?. Та
п?ти геть не м?г - ф?алков? гори, ?ржава трава, темно малах?тов? топол?,
смарагдов? хвил? моря. Що не етюд, то здача.
Д?вчинка нудилась ? все зазирала до мого малювання. Певно тому на не? й
цикала мати. Кр?м того, д?вчин? не давала спокою ще й здоровенна чи то
д?виця, чи то молодиця. Висока, м'язиста ?з зародковими пилками. П?д якимись
зеленими б?к?н?. Щоб зрозум?ти, що вона кобел. не треба було великого
розуму. ? досв?ду. Але мати цього геть не усв?домлювала. Нав?ть коли б?гала
за б?ляшами та випити пива, то лишала цю лесб?янку, щоб та назирала за
д?вкою.
Коли мати п?шла черговий раз на базарчик, а д?виця-гусар зал?зла у
парку воду, то д?вчинка враз опинилась б?ля мене.
- Не бо?шся позувати?
Покрутила головою: "Н?!"
Я схопив ящик з-п?д консерв?в з ус?м причандаллям ? посп?шив до ел?нгу
в початку п?рса.
?з сл?пучого сяйва ? спекоти ступили у сут?нки ? легку прохолоду.
Льоха. Сан-Санич ? козак кубанський Ф?л?пович давили "анапульку" (Портвейн
"Анапа", 0.85 л, м?ц. 19% ). Але закусь! - ставридка "з гар'ю". Мен? слиною
аж рота залило. Але запрошення до столу в?дхилив. Попрохав "д?журку" в
аренду. Знав - корифани не п?дглядатимуть. По-перше, люди вони сол?дн?,
по-друге - три пляшки "анапульки" ? перша в сезонi ставридка!
Ф?л?пович поворушив тараканячими вусами ? жестом римського оратора
показав на двер?. На дверях вис?в червоний трубчатий замок.
- Камуфляж, - пояснив Ф?л?пович. - Там засувка. Тебе нема?
- Все правильно. Мене тут нема!
Св?тло падало смутами через зал?зн? штаби. Д?вчинка сид?ла на ст?льц?.
Спочатку зробив легесенький контур ? почав проробляти руки та лице.
Д?вчина, зрештою, подивилась на мене. Перехопив погляд ? показав
мовчки, щоб спустила бретел? купальника.
Вона попустила оч? на сво? оголен? пипки.
Надивившись досхочу, перевела погляд на попередню точку.
За якийсь час вона п?двела голову ? подивилась на мене. Я кивнув. ?
вона стягла до лона.
- Та зн?ми вже зовс?м...
Не дивлячись на мене, р?зко крутонула головою: "Н?!"
? зразу ж за дверима почувся голос ?? мат?нки. Голос верескливий,
суджений. А тр?о пропитих голос?в - баса, баритона ? тенора - заспокоювали
??.
Я дивився на важку засувку ? переконував себе. шо корифани вже одну
пляшку заробили. Враз за мо?ю спиною гуркнув ст?лець. Мен? все стисло в
середин?. Обернувся -д?вчинки тримаючись одною рукою за ст?льця, виступала
?з купальника...
У пополудн? був т?льки Льоха. Тому пляшка д?сталась йому одному.
Коли пляшка була щедро почата приб?г Ф?л?пович. Щосили ворушив вусами ?
страшенно вирячав оч?.-
- Юр?й Григорович! Я взяв сто!
- "Не заливай, Ф?л?пович. Ноги не витримають! - Тулуб у нього, як добра
шафа, а ноги -я?с н?жки столика з тераси.
- Не в?риш?! П?шли, покажу! Чимчику?мо за ел?нг, де сто?ть штанга та
гир?.
Ф?л?пович. зам?сть схопитись за гриф штанги, показу? на даму п?д
кручею. Я дивлюсь на товстенну, спечену до багряних пухир?в, пляжницю.
-Присягаюсь, сто! Ми п?шли ? зважились... Вона трохи б?льше ста. Я тоб?
правду кажу, що взяв, а ти не в?риш... Слухай, Юр?й Григорович, намалюй мен?
??... на пам'ять... Ну намалюй.
- Далеко ?, до всього, проти сонця.
- Еть... Шкода... Правда, в мене минулого сезону була це п?кантн?ша
дама... Сто двадцять... Але я взяв, хоч не в?рила, що я щиро нею
захоплений... Ця всього сто, але теж прекрасна...
Я в захопленн?.
Коли мен? трапля?ться перекладати малюнки тих рок?в, ? я бачу той
малюнок д?вчинки, то не можу пригадати як ?? звали ? як ми з нею
розпрощались. А от у вс?х деталях бачу, як ми сто?мо за ел?нгом ? Ф?л?пович
показу? мен? свою пас?ю. 1 кожного разу я аж здригаюсь, так ч?тко бачу
чотири складки жиру зам?сть ши?, грудей ? черева.
?6.III.98.
ОСТАННЯ МОДЕЛЬ АГЕНТА "ЯРЕМИ"
Я чомусь завжди думав, що Акторка набагато молодша за мене. Вона почала
приходити до мене в гост? пiсля того, як я, зрештою, одержав квартиру. Хоча
були ми з нею знайом? ще ран?ше. В?д iншо? артистично? брат?? вона
в?др?знялась нормальною повед?нкою. Тобто не впадала в зайву афектац?ю де
треба i де зовс?м не треба. Вона пробувала себе ще в жанр? казки. Тако? соб?
герметично? м?сько? казки, може скор?ше нав?ть м?стечково?. Спроби були
непоган?. Але в тих умовах останн?х солодких судом Великого Застою про ?х
реал?зац?ю год? було й думати.
Якось мен? не випадало попрохати ?? про позування. Хоча я знав, що часу
з не? тод? вистачало. Нав?ть якось було незручно прохати милу Акторку п?сля
всяких розумних ? дуже розумних д?алог?в постояти голяка.
Тим пак, що вона мен? сама привела к?лькох сво?х подруг. А т? в
пластиц? руху були просто казков?!
Та все ж якось, от не пам'ятаю з яко? нагоди, а все ж роздягнув ??. Я
саме тод? заново опановував малинок тушшю очеретиною та гусячим пером.
Людина вона була до всього ц?кава, отож ? попрохала мене десь на
половин? сеансу показати ?й малюнок.
- О! Як все ч?тко... А от Микола Петрович завжди робив якось все
загадково, недоговорено...
- А х?ба ви знайом? з Миколою Петровичем? Ви ж нiколи не згадували...
- Микола Петрович малював мене багато раз?в. Я, можливо, без
переб?льшення сказати, його остання модель... З ним було так ц?каво... в?н
ст?льки всього знав... Ну й до всього, дуже при?мно, коли тебе малю? такий
майстер "акту", як Микола Петрович...
- Це правда. Коли я вчився в художньому, то заприятелював ?з
б?бл?отекарками. Вони й дозволяли мен? годинами колупатись у старих
заруб?жних журналах ?з мистецтва. Були там знаменит? "Студ?о", "Бух арт" та
ще й всяк? ?нш?. Майже в кожному номер? було по "нюшц?" Глущенка. Голеньк?
зовс?м, у чорних панчохах, у якихось лише дивних капелюхах. Тод? це для мене
було вражаючим в?дкриттям. Бо ще з? школи я звик до його чудових пейзаж?в.
Особливо мен? подобався один "Азовське море" - зелен? прозор? хвил? з
фioлетовими в?дблисками на гребенях... Ну, а якщо по-правд?. то нас,
школяр?в, не ст?льки ц?кавила його слава пейзажиста, як пост?йн? iстор?? з
його нащадком Шурою. Шура був чи на клас чи на два попереду мене. Майже
щодня з'являлась на велику перерву його матуся. Як рудий метеор вл?тала
Мар?я Давид?вна в наш довжелезний темний коридор з пост?йно включеними
лампочками. В?д тих лампочок пускала зайчики д?амантовими сережками. На
швидкому кроц? розкривала редикюль ? висмикувала в?дт?ля Шурин сн?данок. Як
правило, французька булочка, розр?зна навгад, щедро вмащена маслом, а згори
теж щедро наложене варення чорно? смородини.
- У-у-у! - Здригнулася i повела плечима Акторка.
- Отож бо! Шура теж верещав: "У-у-уууу" ? кидав мам? в обличчя... Ну.
Мар?я Давид?вна п?дн?мала булочку - i тихенько в?дносила в коридор Саш?. Щоб
той допом?г Шур? з математики.
- Я знаю, що Мар?я Давид?вна весь час боролась ?з Шурою. А Микола
Петрович не дуже м?шався... В?н мен? сам розпов?дав таку iстор?ю. Коли Шур?
було рок?в три, п?шов в?н ?з ним до зоопарку. Побачив Шура лотошницю з
т?стечками. ? затявся: "Купи, купи!"
Микола Петрович купив. Шура враз ?х пожер. Знов кричить: "Купи, купи!"
Микола Петрович ще купив. Шура ? це вмолов ? зразу ж: "Купи, купи!.."
Об'?вся до блювоти й проносу... Ледь в?дкачали.
? Микола Петрович, ? Мар?я Давидiвна всю н?ч не спали. А вранц? Шура,
як т?льки прокинувся, щосили заволав: ''Хочу т?стечок!!!"
" Тут я зрозум?в, - сказав Микола Петрович, - що в?н безнад?йний. ?
щось передбачити неможливо..."
- Це точно. Коли помер Стал?н, нас вс?х з?брали в найб?льшому клас?. ?
наш викладач в?йськово? справи ? ф?з-ри Серг?й Касьянович. плачучи,
пов?домив про те. про що ми вже вс? знали. ? тут Шура Глущенко щосили
зааплодував... Я тод? так злякався. Думав, що Шуру загребуть, а вс?х нас, як
св?дк?в, затягають. Бо в мо?му розум?нн? тод? Шура був просто хул?ганом, а
не ?д?отом. Ну, а що його батько знаменитий агент НКВД, то я й не снив. Про
те, що Микола Петрович мав псевдо "Ярема" ? був "секретним сотрудн?ком", а
прост?ше - "сексотом", взнав т?льки десь в к?нц? шестидесятих з одн???
передач? "голос?в". В т?й передач? говорили, що "Ярема" з дружиною "пасли"
та "оп?кали" Володимира Винниченка та його дружину Розал?ю Як?вну...
- Ну, мен? цього Микола Петрович не розпов?дав!... - Засм?ялась
Акторка.
- З? мною ще б?льше того - з? мною Микола Петрович т?льки в?тався. ?
хоча бачились ?з ним ми дуже часто, жодного разу не розмовляли.
29. III. 98
Як пам'ятаю, в той час ?гор Петровим б?льше вс?х крутився у сп?лц?.
Делегац??, гост?, м?сця в готелях, машини, автобуси, квитки на вс? види
транспорту.
Я з ?горем Петровичем був у прекрасних стосунках.
По перше, ?горю Петровичу дуже подобались мо? малюнки. Особливо голих
д?вчат. По-друге, в?н збирав книги по мистецтву. По-трет?, в?н встигав
перечитати всю пресу ? завжди був у курс? (дозволеному) вс?х поточних справ.
Ну а кр?м того, в?н завжди виручав мене з квитками. Але цього разу квиток
потр?бен був мо?й дивн?й модел?.
Мен? тод? дуже погано велося. Проте я був веселий ? бадьорий, бо до
мене при?хали гост?. Мо? найдорожч? гост?. ? я пов?в ?х по старому Ки?ву.
Отож б?ля Соф?? вона й п?дкотилась до нашого маленького гурту. В
бадьорому настро? я н?чого не мав проти ше одн??? слухачки. Не пам'ятаю, щоб
колись ще на мене з?йшло таке натхнення до опов?док. Мо?х базаринок
вистачило без передиху до сам?с?ньких сут?нок.
Домовились, шо малюватиму в квартир? ?? т?тоньки. Т?тонька наче
перекладачка iз н?мецько?. А зараз десь у в?дрядженн?.
Коли ми побачили одне одного, то я так зараз розум?ю, просто сяяли в?д
рад?сно? зустр?ч?. Але коли Н. перейшла вулицю, завернула за р?г ?
попрямувала до ?диних дверей на фасад?, думаю, що я вже не сяяв. То був
кагебешний будинок ? були 70 роки.
Чергова з-за бар'?ру мовчки подала ?й ключ. Охайна, але темна, к?мната
на першому поверс?. Поки Н. хлюпалась п?д душем, я ?з сут?нок середини
к?мнати у театральний б?нокль обдивився супротивн? в?кна цього замкненого
двору. Т?льки в одному в?кн? рухався чолов?к. Майка, в?йськов? штани.
Вичавлював крем ?з тюб?ка ? розтирав по виголених щоках.
Н. вийшла голенька, зал?зла на канапу з ногами ? пожадливо затяглась
сигаретою. Мов ?з труби пускала дим ? з? см?хом розпов?дала про в?дв?дини
минуло? ноч? ресторац??. Пот?м легко i невимушене перейшла до сво?х пригод у
р?дному П?тер?. Детал? були виразнi. Чулося з тембру розпов?д?, що "Кама
сутру" вивчала не з машинопису.
Щиро скажу, малювалося важко. Не знаю, хто б малював при так?й
"аг?тац??" краще за мене, але вона сама кинула мен? рят?вне коло - пиятка з
трьома французами. Отож, чим б?льше вона розпалювала себе спогадами з
"карт?нками", тим б?льше тверез?ла моя голова i впевнен?ше йшов малюнок. А в
не? цей словесний вибух був завершальним кроком до початку регулярного
ф?з?олог?чного д?йства...
Так шо перелюбу, о рад?сть, не в?дбулось...
Але малюнки вийшли добр?. Т?льки от де под?лись т? малюнки, не знаю.
Лишився перший начерк у записн?й книжц?. Б?льше ?? не малював. Хоча ще
к?лька раз?в разом ?з друзями ? ?? водив по ки?вських кручах.
Щоб все завершити красиво, довелося звернутись по допомогу до ?горя
Петровича. Прохала два квитки н?би для себе ? свого малого брата. Дуже
посп?шала до П?тера.
Любязний ?гор Петрович все влаштував якнайкраще. Наступного дня ми з
ним здибались у сп?лц?.
- ?ду на Хрещатик. За журнальчиками...
? ми спустились разом до метро. Тод? там стояв усього один к?оск, в
якому продавали "?ноземн?" журнали ? газети.
- А! ?гор Петрович! Що не заходили?.. Ну н?чого. Все одно я для вас
лишив останн?й номер "Доокола швята" з гарненькими д?вчатками. Ось вам
"Доокола швята" ? Блокнот аг?татора". Правда, ви можете його не брати,
т?льки заплат?ть... Ви кажете -дорого? За двох д?вчат рубь двадцять
-дорого?.. По-перше, вони завжди з вами, в кишен?. По-друге, вони завжди
гол?... Правда за т? ж рубь двадцять за пляшку "б?ом?цину" отам за кахве
можна зап?знатись ?з живою. Але п?сля не? у вас можуть бути дуже поган?
спогади... Це вже. по-трет?... Я вас ще не переконав?
- Переконали, переконали... - посп?шив ?гор Петрович заплатити рубь
двадцять ? забрати лише "Доокола швята".
Коли ми з ним прощались, ?гор Петрович обома руками потис мою руку ?
проникливе сказав:
- Юрочка, ти зна?ш - ц? малюнки прекрасн?... ? модель... теж.
25.III.98.
ЛЕДАЧИЙ К?Т
?хали з концерту в одн?м тролейбус?. Вийшли одночасно на площ?
Толстого. Я спинив ?? й кажу:
- Я Юр?й Логвин. Малюю все прекрасне. Хочу вас намалювати.
- А я про вас знаю. Мен? розпов?дали... - ? см??ться приязно.
- Невже? Де?
- На побаченн? у в' язниц?...
- Ха! Он куди про мене чутка д?йшла... А сам думаю: "Не посп?шай питати
- як треба, то сама розпов?сть."
Домовились про зустр?ч через три дн?. А за цей час я домовився з мо?м
приятелем, тепер в?домим на всю Укра?ну л?карем, що на к?лька годин я можу
скористуватись його помешканням. Власне не його, бо в?н там тимчасово
перебував - доглядав i за квартирою, ? кота годував.
В?н зустр?в нас уже в дверях ? попередив, що за три години в?н
повернеться
Т?льки за л?карем зачинилися двер?, стягла з себе блакитну суконочку,
чорну шовкову комб?нац?ю ? вмостилась на канап?. А на краю канапи спав
смугастий котяра. Зрештою, моя
Модель стомилась ? розляглась на канап?.
Тут котяра встав, потягся, потерся вусатою мордою об ?? кол?на ?
вмостився в не? на ногах.
Довелося кота зняти ? поставити на п?длогу. Малював тепер вже Модель
лежачу. К?т важко вистрибнув на канапу ? знов вмостився в не? на стегнах.
Довелося викинути кота до кухн?. Котяра ображено ? хрипко понявчав та й
замовк. Один за другим п?шли к?лька начерк?в чорнильною ручкою.
Нараз угор? щось хруснуло, дзенькнуло. Обертаюсь до широкого св?тлого
в?кна. З одного боку штора в?д?рвалася. На н?й завис котяра ? перелякано
нявчав. Довелося ставити ст?льця ? зн?мати кота. Кинув це ледащо на канапу ?
воно стало на чотири лапи ? не зрушилось.
Тод? укрутився калачиком б?ля Модел? ? солодко замуркот?в... Тепер
можна було добре попрацювати... але вийшов час.
Т?льки встигла Модель причепуритись у ванн?й, як клацнув замок ?
вступив м?й пунктуальний приятель.
- До реч?, як вашого кота звати? - Проникливе спитала Модель.
- В?н не м?й. мо?х друз?в... Кузя. Кузя! -Покликав л?кар.
Котяра нашорошив вуха, кл?пнув одним оком ? зараз же знов заплющив.
Тод? л?кар взяв кота за передн? лапи ? перевернув на спину. - Отако й
лежатиме, поки я повернуся ?з магазину з рибкою.
Ми пройшлися до тролейбусно? зупинки, випрошались ?з Моделлю ?
повернулися вже вдвох до помешкання.
Здоровенний смугастий к?т Кузя лежав у т?й сам?й поз? навзнак ?з
п?днятими лапами.
Р. 8. З Моделлю ми ше не один раз бачились, але чимдал? мен? ставало
незатишн?ше з ?? оточенням. Не кажу н?чого поганого про ж?ноцтво. А от
молодики дуже вже були натренован?, накачан?, а л?тн? чолов?ки занадто
вв?члив? й уважн? до кожного мого слова. Взагал? до мо?? персони. Як всякий
странн?й. я це в?дчув нав?ть ран?ше, н?ж мене почали по-справжньому брати
п?д зябра... А тут ше так добре обставини склались, що я на пару рок?в
полишив "мать город?в Руських"...
Коли, зрештою, повернувся, то л?кар сказав мен?, що к?т Кузя захвор?в
на чумку ? його довелось приспати.
А з Моделлю я б?льше не зустр?чався...
Популярность: 20, Last-modified: Mon, 17 Sep 2001 06:44:11 GMT