бiг  серед чагарiв до
нашого табору, то озирався кiлька разiв i бачив, як з усiх кiнцiв злiтаються
грифи... Боцман-тандiл дуже  мене лаяв i  ледь не побив. Пообiцяв, якщо я ще
раз кудись повiюсь,  сказати про це  руббановi й нахудi. Хоч вiн i пригрозив
менi,  я все  ж виривався кiлька разiв у  мiсто зiнджiв. Приглядався  там до
?хнього життя, до працi кричникiв-залiзоробiв i ковалiв, ткачiв  i рiзьбярiв
по дереву та слоновiй кiстцi. I мушу сказати, що зiнджi  аж  нiяк не дурнiшi
вiд iнших  племен, якi менi довелось i  до того побачити, i  пiсля того... А
мо?м  господарям торгувалося  фортунно, i вони всi сво? товари  до останньо?
ганчiрки  та  скалки  порцеляни  обмiняли  на  чудовi  слоновi бивнi,  бруси
кричного  залiза та капшуки  iз  золотим  африканським пiском...  Настав час
вiдпливати. Чорний цар  надiслав на корабель великий  запас в'яленого м'яса,
рiзних лiсових  найсмачнiших плодiв, меду та добро?  джерельно?  води. I все
задарма! Край  той  був багатющiй,  справдi  Золота  Софала!  I  молодий цар
зiнджiв робив дарунки  з  царською щедрiстю. У нього  можна було б повчитися
бiльшостi наших правовiрних, якi вважають себе щедрими i гостинними хазяями!
     Корабель,  давно  вiдремонтований,   оновлений,  повнiстю  завантажений
дорогоцiнними набутками i невiльниками. Перед вiдплиттям  влаштували  банкет
для чорного царя.  Мене тандiл вiдiслав  пiд час банкету на нижню  палубу до
зiнджiв-невiльникiв. Поки я  там займався  з дiтьми,  нагорi зчинився галас,
наче  була якась веремiя. Затим страшнi  крики  конаючих людей, i  на  нижню
палубу  потягло смаленим м'ясом, паленою сiркою i  нафтою. Я кинувся нагору,
та  бiля ляди  на  верхню палубу  мене  перепинив один iз  покручiв-хiласi i
наказав вернути  назад.  Був  вiн  при  повнiй  збро? i в шкiрянiм  панцирi.
Спочатку я думав, що то зiнджi-антропофаги пiдступно  напали на бенкетуючих.
А  виявилось усе навпаки -- i  руббановi, i нахудi  дуже сподобалися  золотi
обручки царя i  золототканий плащ. Та й сам би вiн  був найкращим товаром на
невiльничiм базарi в Аденi. Вони й намовили  боцмана - тандiла пiдпо?ти царя
i його охоронцiв вином з домiшкою чистого аль-кахуля <sup>8</sup> та рiзного
зiлля.  А  коли  на  допомогу задурманеному  царю  поспiшили  його пiдлеглi,
наффатiни  ?х попалили з вогнеметiв. Отодi вперше  в  життi  зi мною  стався
такий приступ смутку, що я ледь не помер. Я пролежав кiлька днiв без усякого
руху  i  не  мiг нiчого  ?сти,  а  тiльки  пив  воду. Коли я  почав  потроху
оклигувати  i допомагати тандiловi-знахаревi, то часто проходив повз чорного
царя.  Намагався  мигнути  йому, подати хоч  якийсь знак,  що  я  не з  його
ворогами.  Вiн же зневажливо вiдвертався, наче б i не  знав  мене нiколи. Це
особливо пригнiчувало мене. I все ж я поклав собi визволити свого рятiвника.
Дуже  важко  було  проникнути  вночi  на  нижню  палубу.  По-перше, вартовi.
По-друге, iншi  невiльники-зiнджi, що  ненавидiли  чорного царя  i  всi його
племена. I по-трет?, я  не  мiг звiльнити його охоронцiв. Бо  вони б вчинили
рiзанину на кораблi.  Й довелося б менi  до кiнця  днiв  мо?х жити в Золотiй
Софалi. Я зрозумiв,  що  тiльки завдяки зiллю зможу визволити  чорного царя.
Але ж як дiстати  потрiбне зiлля в тандiла? Та допомiг випадок--  почалась у
кiлькох  невiльникiв страшна сверблячка на шкiрi. Вiн, тандiл, пояснив менi,
як зробити розчин проти хвороби, i послав узяти порошок. Я  здогадався, який
з порошкiв сонний, i взяв його навмисне, нiби переплутав з потрiбним зiллям.
Узяв щедро,  i  добру  частину сховав у  вбрання. Коли тандiл побачив, що  я
розбовтую,  вiн  ледь  мене  не  прибив,  бо  я  зiпсував  стiльки  чудового
iндiйського зiлля. Вiн сам вилив мiй розчин i приготував  новий. Але тепер я
мав добре  зiлля. Все  останн? було простiше.  Трохи зiлля дидбану у медовий
напiй,  зiлля  до  пальмового вина  охоронцям-бахрi, зайву чару аль-кахуля у
чашу  боцману-тандiлу. I добрячу добавку  зiлля в лимонне пiйло, яке час вiд
часу  тандiл давав невiльникам,  щоб вони не хворiли. Я  дав спочатку  нашим
першим  рабам пiйло, а потiм  перейшов  до зiнджiв-антропофагiв. I в останню
чергу пiдiйшов до царя. Йому ж налив на саме денце, але вiн i того не випив,
вiдвернувся...  Опiвночi,  як усi добре  поснули,  я  спустився i  розв'язав
сировицi  на  дерев'яних  колодках,  у  якi  був приборканий  чорний  цар. Я
покликав його за собою, але вiн не хотiв iти -- почав торсати сво?х поснулих
во?нiв.  Та  нiчого не допомагало. Тодi я взяв  його  пута i  обережно полiз
нагору, вiн  за  мною. Я допомiг йому спуститись у човен-карiб, що волочився
за нашим кораблем на прив'язi. Туди ж я йому передав воду i  ?стiвнi припаси
з його ж дарункiв.
     Подав  i зброю.  Вiн  почав  показувати,  щоб я  спускався до човна.  Я
вiдмовився. Тодi вiн менi показав, що мене замордують на кораблi. Щоб вiн не
переконував мене  i не наражався на викриття, я вiдсiк линву човна-карiба. I
за  якийсь час човен  розчинився у темрявi. Бiльше я його нiколи не бачив...
Вранцi мене  схопили во?ни-бахрi за наказом руббана. Почали страхати рiзними
тортурами, якщо не признаюсь, що допомiг втекти царю зiнджiв. Я мовчав. Тодi
вони почали  вимагати  вiд мене присяги  на  Коранi.  Я ж виявив силу духу i
сказав, що присягнуся лише  в присутностi кадi й стороннiх свiдкiв. А зараз,
що б зi  мною не робили,  не  збираюся давати клятву.  Вони все погрожували,
погрожували  i,  потримавши добу в ретязях, звiльнили... А при  розрахунку в
Аденi  менi не сплатили й  битого  фалса.  Та  я добре вiдплатив руббановi i
нахудi. Скрiзь хвалився, з якими  удачливими нахудою i руббаном я плавав, як
?м шалено  поталанило iз  золотом  у кра?нi зiнджiв-антропофагiв. Я разiв  у
десять  перевищував   ?хнi   запаси  золотого  пiску.  Звичайно,   знайшлися
вiдвiдувачi, якi передали  мо? похвальби правителю  Адена. Правитель вирiшив
арештувати  ?х за приховування свого багатства вiд податку. Щоб вiн цього не
вчинив, руббан  i  нахуда змушенi були i  йому, i  його  чиновникам викласти
великi хабарi... Ну, а про чорного царя  нiхто iз матросiв  i купцiв певного
не казав. Тiльки через кiлька рокiв менi розповiли, що жоден з кораблiв, якi
попливли  в ту частину Золото? Софали, не повернулися бiльше в рiднi кра?...
Менi  зда?ться, що вiн  повернувся додому  i тепер  був безжальний  до  всiх
правовiрних  -- чи  були  вони  добрi  люди,  чи страшнi негiдники..." Отаку
iсторiю розповiв  менi мiй новий друг. Вiн ще дуже багато  розповiдав усяких
iсторiй, але вони не такi повчальнi, як ця. Тому  не буду  переказувати ?х в
одному листi, щоб не стомлювати тебе... Зараз же, пiсля трьох рокiв наших iз
ним мандрiв  у  пошуках засобiв  до прожиття  ми  зiбрали добрий  врожай. Як
кажуть  лихварi,  на наших срiбних вiвцях наросла золота вовна. Хоча ти  сам
розумi?ш, що ми з ним правовiрнi i жодного дирхема не давали пiд  вiдсотки в
лихву <sup>9</sup>. А  справи зараз у нас такi, що ми тимчасово роздiлились.
Я  чекаю купцiв з Калiкута, що пливуть до  Ханфу. Хочу дiстати деякi  цiлющi
рослини iз пiвденних китайських земель. Особливо хочу закупити зiлля-дiхроа,
що так вдало вживають китайцi проти болотно? пропасницi та сильного жару при
лихоманцi.  Думаю  ще дiстати зерна цього чагарника i спробую посадити поруч
iз деревцями  бона в  землi мо?х предкiв.  Мiй  же друг чека? тих купцiв, що
звiдсiля попливуть  на  пiвдень  Суматри.  Там  вiн дума?  купити  товарiв i
поплисти в  Золоту Софалу. Божевiльна вигадка, але  я не можу вiдмовити його
вiд цi?? мандрiвки. Мене охоплю?  жах, як подумаю, що вiн попливе за  тисячi
фарсахiв на здво?ному тубiльному човнi! Проте вiн доводить менi, що тубiльцi
з  Суматри аж  нiяк не  гiршi мореплавцi  за правовiрних,  а  може,  навiть,
кращi...  Я йому перечити не можу, бо справдi я плавав менше його. Хоче  вiн
потрапити в  Золоту  Софалу,  в забороннi  землi,  з  корабля жовтошкiрих  i
зустрiтися  там  iз сво?м  приятелем-- чорношкiрим царем. Для  чого це  йому
потрiбно,  достеменно  не   знаю,  але  думаю,  що  хоче  вiн  дiстати  щось
незвичайного в краю зiнджiв. Жах мене пройма?, коли подумаю,  що може там iз
ним трапитись!.. Та вiн  рiшуче  наполяга? на  сво?му. Навiть призначив менi
зустрiч у краю  мо?х  родичiв, через  два роки.  Я уповаю на  Милостивого  i
Милосердного,  Отверзаючого  Браму,   що  вiн  дасть  нам  радiсть  i  щастя
зустрiтися  в  мо?й  землi  i  випити по  чарочцi  бiнт-аль-Йаману,  досхочу
пожувати соковитих пагонiв кату<sup>10 </sup>i провести в  дружнiй бесiдi не
одну зоряну нiч..."  На цьому чiтке арабське письмо переривалося й далi йшли
латинськi  лiтери i всякi  знаки мiсяця, сонця, зiрок. I  все було  написано
дуже рiдко, просто  кожна лiтера була наче окремо  викреслена якоюсь червоно
цегельною фарбою, а сонце, мiсяць i зiрки були синi, зеленi й золотавi.
     29. КНИГА МАНДР?В
     Лоцман довго  перебирав стоси рукописiв i книжок, поки, зрештою, доволi
наковтався ядучого паперового пилу та видобув нагору потрiбний  словник.  За
допомогою  словника, а де  й просто по пам'ятi, почав  розшифровувати запис.
Слова виходили арабськi, але змiст ?х був зрозумiлий лише лоцмановi, бо вони
означали висоту зiрок i стоянок мiсяця.
     Коли  старий  зробив  обчислення,  то зрозумiв,  що лист написано не  в
одному  з  портiв  Суматри,  а  на  африканському  березi,  десь  пiвнiчнiше
Канбали<sup>1</sup>. Затим лоцман почав складати мiсяцi й  роки, щоб взнати,
коли чекати Алi в  Басру. Виходило --  через рiк, а  якщо затрима?ться -- то
пiзнiше, через пiвтора роки.
     Розшифрувавши  знаки,  спалив  на жаровнi всi розрахунки, щоб нiхто  не
здогадався, що вiн зна?, звiдкiля Алi вiдправив пота?много листа.
     Манде?ць сидiв, грiв пальцi над жаровнею i мiркував, чи варто вiдривати
латинську частину i обпалити  ?? на вогнi? Тодi нiхто не взна?, де насправдi
був  Алi, коли  складав  дивовижного листа. Та  вирiшив, що  не треба. Бо  ж
раптом  наскочать хашашiни i  вимагатимуть,  щоб сказав,  що було в спаленiй
частинi?.. Ще  почнуть  катувати...  А  при цiлому паперi  йому,  найкращому
звiздаревi Басри, буде легше збити з пантелику хашашiнiв...
     Вiн ретельно  згорнув листа,  вклав до  бамбукового футляра,  а  футляр
сховав межи книжками та iнструментами.
     Наступного  дня  його винайняли  сусiди  -  купцi,  щоб вiн  провiв  по
Шатт-ель-Арабу сафiну з  вантажем  сандалового дерева та мангрово? найкращо?
жердини i  кори з Аль-Кумру<sup>2</sup>.  А там  далi по  ?вфрату вгору i по
каналах до землi Харрансько?.
     Повернення  додому не принесло йому  радостi  -- вiн зразу  кинувся  до
схованки  i не побачив  там бамбукового футляра з листом.  Усе iнше лишилось
недоторканим.
     "Значить,  днями  навiдаються  до  мене  в гостi  хашашiни",--  вирiшив
манде?ць.
     I справдi, небавом до нього завiтали пiзно ввечерi  купцi, що збиралися
мандрувати  до Китаю  морським  шляхом.  Усi  в темних  беду?нських  плащах,
вiльним кiнцем чалми прикривали лице.
     Першим у будинку вiдкрив  лице  найстарший лiтами,  i лоцман  пiзнав  у
ньому одного купця з Шама. Цей був правдивим купцем i його добре знали купцi
та руббани  з  басрiйського порту.  Вiн  уже кiлька  разiв  вiдбував  далекi
подорожi,  а  в  благословенну  Мекку  подорожував  аж  три рази. Пiсля всiх
належних вiтань сiрiйський купець почав вибачатись:
     -- О, достославний шейх! Окраса  всi?? вчено? Басри,  кладезь мудростi,
скарбниця знань! Вибачай нас, просторiкуватих, що  ми прийшли так пiзно! Але
бувальцi  казали  нам  в ханi, що  це  ?диний час,  коли тебе можна  напевно
застати  вдома,  бо   щоночi  ти  спостерiга?ш  небо!  Вибач,   вибач   нас,
достославний муж!..
     Запрошуючи ?х  до  господи  i  далi  на  дах, манде?ць думав,  що  цей,
напевно, не з хашашинського кубла гадючого. А  от  iншi? Пiди розберись, хто
купець,  а хто бойовик-  хашашiн? Адже все  вигляда?  зовсiм правдиво  -- до
мусону лишився цiлий мiсяць, i купцям потрiбна порада i допомога справжнього
фахiвця.
     Вони принесли iз собою i пригощання, i вино.
     Знов вибачався купець-сiрi?ць.
     -- О шейх! Вибачай, тисячу раз вибачай, що прийшли без пахолкiв i  самi
розстеля?мо скатертину.  Ти найкраще зна?ш, бо ти найстарiший i  наймудрiший
iз нас, що таке пахолки. Все вони  пiдглядають, все пiдслуховують, i вiд них
не  можна сховати та?мницю. ?х  завжди можна пiдкупити i взнати, що  говорив
хазя?н.
     Лоцман  розломив  з ними перший шмат  хлiба i  зразу  ж  пiдвiвся,  щоб
повернутись до сво?х вимiрiв, приказуючи:
     -- Аллах милостив i вибачить менi, як вибачили ви,
     мо?  вельмишановнi  найдорожчi  гостi,  але  зорi  i   мiсяць  невпинно
обертаються, а мене Аллах милостивий i милосердний  покликав споглядати його
небесне творiння щоночi...
     Так  говорив звiздар-лоцман i справдi  вимiрював, де знаходиться та  чи
iнша  зiрка. А сам  думав:  "Наймолодший  -- хашашiн. Чому? А  тому, що дуже
красивий, лагiдно? поведiнки. Та ще й здоровенним глеком вина опiку?ться!"
     Страви  були  такi свiжi, пахучi й смачнi,  що  лоцман, проходячи  повз
скатертину, часом нахилявся i брав шматочок чого-небудь.
     Свiтив повен  мiсяць. I обличчя двох вiн дуже добре бачив, ще дво? були
в затiнку,  а  обличчя  ще  одного  було  навпiл  перерiзане  тiнню.  Лоцман
спостерiг,  що  лише  навпiл  освiтлений  сирi?ць  iз Шама  здивований  його
поведiнкою,  тобто  порушенням  усiх правил  ?речностi  та  цими, нiби  дуже
термiновими,  вимiрами. Не  дивувалися  дво? -- молодий  виночерпiй i зрiлий
муж,  червонобородий  купець,  iз  пiвнiчних областей ?раку.  Значить,  вони
напевне хашашiни.  Тепер залишалось  питання,  чи четвертий теж хашашiн,  чи
випадкова людина,  як  i  чоловiк iз  Шама. "Довго  не  доведеться  мучитись
та?мницею,--  сказав  собi  манде?ць.--  Якщо  четвертий  вп'?ться  i засне,
значить, вiн справжнiй купець".
     Та непевнiсть для  лоцмана скiнчилася значно  ранiше. Скiнчивши вимiри,
вiн, не попереджаючи нiкого, запалив нафтову лампу вiд жаровнi, яка стояла в
кутку,  в глибокiм глинянiм  ящику. Сирi?ць i четвертий  купець  зрадiли,  а
останнi тро? зразу ж забажали  вниз до помешкання, мовляв, вони не звикли до
насичених болотними випарами басрiйських вiтрiв.
     Спустились вниз, пили там вино, i тепер почалася розмова про замовлення
мандейцевi.
     О шейх!  Ти окраса Басри, i тебе  знають по обох рiчках <i><sup>3</sup></i> до
тих вершин, куди заходять великi сафiни. I хоч ти  багато рокiв плава?ш лише
по солодкiй водi, тобi  добре  вiдомi й далекi  дороги морем-океаном. Щоб не
тiльки покладатись на того  руббана, який нас вестиме по зiрках i сонцю, ми,
тво?  нiкчемнi гостi, хотiли б мати розписаний дороговказ з  усiма стоянками
зiрок, сонця,  мiсяця,  вiдмiнами  вiтрiв та всiма  прикметами вод,  приток,
скель i рифiв аж до самого Ганджоу.
     Достославний мандрiвцю! Не перевищуй мою славу як лоцмана, це негоже...
Прохання ваше, мо? дорогi гостi, я  зможу виконати тiльки при однiй умовi --
якщо тиждень  спостерiгатиму сонце  i небо.  Пiсля  тих спостережень я зможу
дати  найбезпечнiший дороговказ. Чи  треба вам  плисти  по вiдкритих зелених
водах, чи по бiлiй прибережнiй водi<sup>4</sup>...
     О славний  наш  шейх! Ми наперед вдячнi тобi  за  тво? турботи! I вони,
повiр менi,  будуть щедро винагородженi!  Але  ? питання  -- який дороговказ
буде коштувати дорожче?
     Цiна однакова, бо i там, i там треба  багато писати, креслити й звiряти
з написами iнших мореходiв та сво?ми помiтками.
     Значить, ти, о наш незрiвнянний звiздарю, окраса вчених мужiв, прийма?ш
наше прохання?
     Приймаю, славнi мо? гостi, безстрашнi мандрiвники!
     Як  i годиться,  вдарили  по  руках,  i  на  тому мова  про  дороговказ
скiнчилася.
     Почалась  пиятика.  До  всього,  один  iз  купцiв,  середнiй  за вiком,
виявився добрим музикою. I старий  аль-ут звiздаря, настро?ний, пiдтягнутий,
сповнив  кiмнату легкою й веселою мелодi?ю. Грав "купець" неголосно, так що,
певно, i на вулицi не чули<i>.</i>
     Вино розливав молодий  красень i  все  виголошував  здравицi  на  честь
господаря i сiрiйського купця. Минуло небагато часу, як сiрi?ць i  четвертий
гiсть вже спали мiцним сном.
     Лоцман  зробив  вигляд, що вiн сам захмелiв i не помiча?  глибокого сну
двох гостей. Вiн потягся за глеком вина, але молодик вiдставив  глек  подалi
вiд мандейця i вiдтрутив його рукою.
     Ти прийшов у мiй дiм! Ти менi мiг  бути за  внука, а ти не  да?ш випити
якогось розбавленого  пiйла? Га?! Де повага до старших?! Де  повага до  мо?х
знань?! Ви смiття, байстрюки з вашими родоводами! Мо? предки тут були до вас
ще з часiв Адама! Геть з мого дому!
     О  шейх!  Не  виявляй  поспiшностi й гнiвливостi.  Вислухай  нас.  Ми з
багдадсько?   служби   славного   халiфа  Ан-Насiра<sup>5</sup>,  хай  Аллах
покрiпить його та поб'? його ворогiв... Справа одна дуже тонка i до кiнця не
з'ясована.  Ще досi  не всi ворохобники,  що готували заколот,  вловленi  та
виявленi. От ми й прибули тебе про дещо запитати...
     То  не можна було без всяко? машкари, без комедi? до  мене прийти i про
все розпитати?!
     Поки  ворохобники  не  виявленi, ми могли б сво?ю появою ?х налякати. А
вони десь поруч...
     Шановнi  кадiби  нашого славного  халiфа Ан-Насiра, та  покрiпить Аллах
його i  весь  його  славний  рiд!  Але  я  нiколи  нi  з  ким  не  знався  з
ворохобникiв, дурних айярiв!  I завжди  шанувався  перед халiфом на землi та
Аллахом на небесах!
     Найстарший замовк, а заговорив гравець на аль-утi:
     <i>-</i> Шейх! Ти не безгрiшний, i ти це добре зна?ш! Ти час вiд часу пота?мно
прибува?ш в  харранськi землi i саме на вашi свята, де ви, мерзеннi й затятi
язичники, поклоня?тесь  зiркам  i мiсяцю. А хiба не  ти  майже третину сво?х
заробiткiв вiдда?ш  мандейським громадам у Васiтi, Убуллi  та Аль-Ахвазi? Ти
також заступався не один раз за сво?х та?мних одновiрцiв перед емiром Басри!
     -- Я служу людям. Тим людям, що звертаються до мене в питаннях зоряного
неба. Аллах, милостивий i милосердний, над усiма розкрив лазурит неба  i для
всiх  засвiтив дiаманти зiрок... А чи ?  серед  тих, хто приходять  до мене,
ворохобники, чи айяри,  чи змовники, чи та?мнi iуде?  та нiсранi, я не  можу
знати. Я  не  дивлюся  в душу людям. Очi  мо?  повсякчас зверненi  до  неба!
Чародiйством я не займаюсь, гороскопiв також не складаю. Я шаную засади вiри
i добре знаю, що волю Аллаха взнати в людськiй душi неможливо.
     Чому ж  тодi ти,  звiздарю,  попередив, що коли  хто-небудь  кривдитиме
одного  отрока,  на  того впадуть  всякi  халепи  та  бiди?  I чому тодi  це
попередження пiдтвердилося вповнi?!
     Часом, але  надзвичайно рiдко, i таке бува? --  в зiрках  вiдкрива?ться
воля Аллаха. Але повторюю, таке трапля?ться дуже рiдко! А  от погода, вiтри,
затемнення сонця й мiсяця, зорепади й комети -- тi  всi явища Аллах дозволя?
бачити тим, хто повсякчас вивча? знаки й попередження всевишнього.
     Гравець на аль-утi  розкрив рота, аби  що  сказати злого  лоцмановi, та
його перебив виночерпiй.
     I зразу стало зрозумiло, що цей молодий красень -- ?х да'?.
     --  Балачки й  виправдовування  нашому  славному Ан-Насiру,  хай  Аллах
покрiпить його, не потрiбнi.
     Ти краще  витлумач,  як  ти розумi?ш ось  цi знаки  зоряного неба.--  I
тицьнув у  руки  старому аркуш, списаний по-арабськи та з точнiсiнько такими
позначками, якi вже були у пота?мному листi з латинською абеткою.
     Лоцман пiдсунувся  ближче  до свiтильника,  пiдправив гнiт  i заходився
уважно читати письмена. Було двi помилки в позначках широт та у висотi зiрок
над  обрi?м.  Можливо, цi двi помилки -- пастка  для  нього.  I вiн  вирiшив
вияснити  цi помилки,  щоб якось себе забезпечити. Пояснив фальшивим кадiбам
Ан-Насiра, де помилки.
     -- Це все ма? вагу чи  для вас, звiздарiв, чи  для руббанiв. Ти  скажи,
можна взнати по цих позначках, звiдкiля було вiдправлено цього листа?!
     Манде?ць потер скронi, рукою прикрив очi, мовчав.
     -- Нi, точно  не можна встановити. Не визначенi  iншi прикмети, не дано
опису прибережних вод i ознак, не сказано  про вiдмiннi вiтри!  А  по широтi
цим мiсцем могла бути i Софала, мiг  бути i Цейлон, i Суматра, i  Малайський
пiвострiв. Отут мiг бути вiдправник цього листа...
     Знову старший за вiком хашашiн почав прискiпуватись до лоцмана:
     -- Ти не хочеш нiчого  певного нам сказати, бо уника?ш вiдповiдальностi
за сво? вчинки! Так ми тобi скажемо -- кiлька  рокiв тому ти приймав у  себе
одного пронозу,  коли той  з ворохобними замислами  мандрував iз  Йемену  до
Багдада.  Ти знов будеш викручуватись i скажеш,  що в мiсяць рамадан до тебе
не приходив страннiй?
     Манде?ць пiдвiв обидвi руки до неба, нiби говорячи: "Що я можу сказати?
Ви краще за мене все зна?те!"
     Знов  почалося! Слухай, старий,  цей  шакал ма? з'явитись у  Басрi.  Як
тiльки ти взна?ш, що вiн прибув або прибува? в Басру, зразу сповiсти нас!..
     Я такими справами нiколи не займався. Навряд чи зможу вам допомогти.
     Нiчого,  навчишся i зможеш! Хто не хоче вчитись,  того  ми лiку?мо  вiд
лiнощiв! --  I  молодик витяг iз  пояса  дамасько?  роботи чингал.-- Ось цим
лезом прочища?мо вуха,  щоб краще слухав! Слухай, старий,  i запам'ятовуй --
зайдеш  на  Зелений базар до харчевнi Абу Сабаха. Там  скажеш, що мандрiвник
повернувся. I все...
     Манде?ць довго сидiв нерухомо, мовчав. Нарештi процiдив крiзь вуса:
     --  Що поробиш?.. Доведеться сповiстити. Але скажiть,  ради Аллаха,  що
такого наробив цей й?менець?
     Виночерпiй розреготався вголос i зi стуком загнав чингал у пiхви.
     Старий ?ретику, годi придурюватись! Ти й  сам  добре зна?ш, i зна?ш, що
ми зна?мо, що це твiй старий друг Алi, син старого смiттяра Хасана.
     Правовiрнi!  -- заволав  лоцман.--  Та як  ви  можете менi  приписувати
дружбу з людиною, яку я бачив не бiльше трьох разiв за сво? життя?!
     Старий,  ти  або  чаклун, або новий  шейх  Сiнан <sup>6</sup>.  I  тобi
виднiше, як можна дружити i покривати людину, з якою бачився всього три рази
в життi. Мир тво?му дому... але пам'ятай, краще нас не дурити...
     Коли  цi тро?,  забравши скатертину з рештками на?дкiв i глек, полишали
вдосвiта оселю,  старий плюнув  ?м услiд i кинув три  кiсточки вiд об'?дених
сушених слив. А тодi ще й  проказав  старою  мовою  сво?х пращурiв  закляття
проти них.

     Цiлий  тиждень  звiздар  займався  вивiренням старих  зоряних  таблиць,
спостереженням сонця, мiсяця та  зiрок у глибинi небесно? банi i обчисленням
градусiв усiх зворотiв майбутнього шляху купцiв. Вiн по кiлька разiв  звiряв
сво? записи iз записами звiздарiв минулого та славних мореплавцiв.
     Зрештою  прийшов  сiрi?ць  iз Шама, i  старий лоцман, виводячи  останнi
лiтери, виголосив:
     --  Аллах велик i  милостив,  i вiдкрив  менi,  нiкчемному,  ось  таке.
Пiвденно-захiдний мусон  буде найпевнiший за всi останнi десять рокiв. Проте
зворотнiй шлях iз  Китаю вийде небезпечний, бо погода в тих частинах Машрiку
цього сезону  буде дуже  непевна, нестала... А тепер, дорогий гостю, слухай.
Це я склав лише чернетку. Тут багато виправлень, бруду.  Почекай ще тиждень,
поки  я перепишу набiло, а ти якраз пiдготу?шся  i все  владна?ш  з грошима,
товарами i кораблем...
     Шамський купець згодився, на тому вони  й попрощалися. А манде?ць пiшов
до мiста купити доброго самаркандського паперу.
     По  виходi з книжно? лавки лоцмана  ледь не збив з нiг  хлопчина-мулат.
Вiн  тицьнув старому в руку якусь тонку цидулочку  i, навiть не вибачившись,
побiг далi.
     Вдома манде?ць розгорнув  папiрець. На паперi чиясь  тверда рука тонким
каламом викреслила падучу зорю, харчевню Абу Сабаха i слiди людських нiг, що
ведуть до харчевнi. По чiтких рисах малюнка зрозумiв: рука Алi. А до всього,
вiн радить сам пiти до Абу Сабаха i сповiстити про знак вiд Алi.
     Хоча в харчевнi  Абу Сабаха збиралися лише ши?ти, сам господар зразу  ж
з'явився перед лоцманом, тiльки той переступив порiг.
     О  достославний  шейх!  Радий  тебе  бачити  в  мо?й  убогiй  харчевнi!
Наставнику всiх  наших  звiздарiв,  чого бажа?  твоя душа  вiдвiдати з  мо??
кухнi?
     Пампушок з буйволячим кисляком, господарю!
     Яке щастя, що тiльки-но зняли з  вогню  мо?  найкращi  пампушки!  Егей,
джарi?, для нашого славного гостя пампушки! Та швидше!
     Абу Сабах сам злив на руки мандейцевi i подав рушника.
     Манде?ць  ?в  поволi,  подовгу  розжовуючи кожен шматочок  пампушки,  з
насолодою сьорбав  буйволячий  кисляк. Абу  Сабах, високий, довготелесий, аж
йорзав на мiсцi, так йому натерпiлося почути щось вiд лоцмана.
     --- Зна?ш, хазя?не, коли люди  доживають до мо?х рокiв, то часто з ними
починають  траплятися дивнi речi. Вони бачать дивнi  сни,  ?м  чуються часом
дивнi  голоси. А  iнодi  вони  одержують дивнi  послання...  Наприклад, мене
сьогоднi попередили...
     -- Хто попередив?! Ти запам'ятав?!
     -- Мене сьогоднi попередили, що до Басри прибува? один чоловiк. А я вже
багато  рокiв його не  бачив... Навiть сумнiваюся, щоб я його впiзнав,  коли
вiн при?де... А тут якраз треба потурбуватися про  сво? пальми на островi...
домовитись iз поселянами, щоб вони все упорядкували перед великою повiнню. А
повiнь цього  року почнеться в кiнцi мiсяця  нiссана i принесе  людям багато
лиха. Треба по?хати на два-три днi до сво?? садиби на островi...
     Пiсля  вранiшньо? молитви наступного  дня,  так-сяк поснiдавши,  лоцман
вiдв'язав  свого човна  вiд  палi бiля дверей  будинку.  I бадьорi  струменi
вiдпливу потягли його по мiлiючих каналах через галасливе мiсто.
     Вiн  тiльки спинився бiля  крамницi з  папером,  потiм бiля крамницi  з
усiлякими  приладами з дерева, потiм бiля крамницi,  де продавали  мiднi  та
залiзнi прилади, а також замки, потiм -- бiля лавки зеленяра.
     I всiм сповiстив, що нарештi вибрався оглянути свiй острiвець.
     Також  вiн  спинився перед тим  ханом,  де  проживав купець iз  Шама. I
передав  його  слузi,  щоб  попередив  купця --  лоцман  обов'язково зробить
обiцяне, i зробить сво?часно...
     Не встиг манде?ць домовитися з наймитами-поселянами  про очищення свого
острiвця вiд смiття та  про огляд i обробку пальм, як на гостроносiм, чорнiм
i лискучiм човнi прибув чорний, як воронове крило, слуга-зiндж iз сусiднього
острова. Вклонився,  привiтав  за правилами  ?речностi звiздаря i  вiд iменi
господарiв острiвно? вiлли запросив на першу весняну вечiрку...
     Сусiди були хоч дуже  багатi,  проте не  родовитi. Та добрi й гостиннi.
Особливо ж полюбляли вони збирати в себе всяких казкарiв, спiвакiв-беду?нiв,
лицедi?в,  просто дотепних  людей.  Взагалi вчений-звiздар  (зда?ться,  таки
останнiй у  Басрi, бо про молодих  не  було  нiяко?  чутки)  не  дуже  часто
гостював у цих торговцiв деревиною. Та  сьогоднi наче щось його пiдштовхнуло
пiд бiк i сказало: "?ди!  Розважся  серед них, хоча вони й не рiвня тобi. Ти
так стомився за зиму..."
     Негр хотiв вiдвезти  мандейця  на блискучiм  човнi,  та  лоцман  сiв на
демено  свого  човна i не  повiльнiше  за негра-велетня погнав до  сусiдньо?
вiлли.
     На островi купцiв десяткiв зо два поселян займалися пальмами та землею,
а з чепурного лiтнього будинку вилiтали  срiбнi  передзвони аль-утових струн
на схлипуючи удари бубона.
     Тiльки-но  лоцман переступив  порiг  велико?  вiтальнi, одразу в кутку,
бiля святково? скатертини, побачив голомозого, хирявого, без жодно? волосини
на черепi й обличчi дервiша-каландаря.  В гострих  засмаглих рисах дервiша з
недовiрою, з острахом, але змушений був признати невтомного мореплавця Алi.
     Господар зробив  значуще  лице i  зашепотiв на  вухо лоцмановi,  так що
половина гостей усе чула:
     -- О шейх! Цього дервiша ми пiдiбрали в Маскатi. Дуже просився в Басру,
каже, що  бував навiть у полонi  в латинян, у ?хнiм морськiм  мiстi Венецi?.
Теж уся на каналах... А от Басри не бачив! Ну як було не взяти?..
     Як  завжди  у  багатих домах,  весела  вечiрка з  солодкого  прирощення
поступово перейшла до галасливо? веремi? з пишномовними здравицями,  шаленою
музикою,  танцями,   спiвами  й  надмiрним  вживанням  вина  виноградного  i
пальмового.
     Лоцман трохи  таки  перебрав,  але  з  усiх  сил  стримувався,  щоб  не
заговорити з  Алi-каландарем.  Так хотiлося почути його голос, бо дивився на
дервiша  i  не йнялося  вiри, що  Алi  може прибрати  подiбну  личину.  Адже
виходило, що вiн  тепер  сам  став  схожий на  хашашiнiв у здатностi  мiняти
личину i з'являтись у несподiваних мiсцях.
     Сам же фальшивий каландар мовчав.
     Коли ж, нарештi, вечiрка перетворилась  у вiдверту пиятику, а всi гостi
поводили себе на  краще,  нiж  моряки в християнськiм найдешевшiм лупанарi?,
Алi-каландар опинився поруч мандейця i прошепотiв;
     --  О шейх! Чекатиму пiсля вранiшньо? молитви у  старому  хашашiнському
млинi. Знарядись туди нiби для риболовлi...
     I манде?ць  зразу пiшов до  велико? гостьово? кiмнати для  гостей  та й
завалився нiби спати.  А господарям  пояснивши  свою втому похилим вiком  та
слабiстю вiд вистояного вина.
     Пiсля вранiшньо? молитви манде?ць не лишився трапезувати з господарями,
а поплив до знайомих поселян позичити риболовнi снастi.
     З часу першо?  подорожi Алi в цьому мiсцi Шатт-ель-Арабу багато хороших
каналiв замулило, протоки позаростали очеретом-касабом, цiлi острови розмило
водою. I прекраснi  фiнiковi пальми або впали в  каламутнi  води або засохли
вiд оголення коренiв.
     Старий  млин, пота?мне пристанищем  хашашiнiв,  опинився на  вiдмiлинi.
Трударi  з  ближнiх  поселень були  люди набожнi  i  на чуже майно  руки  не
пiдiймали.  То млин сяк-так, а стояв  i не розвалювався, хоча  на ньому  вже
кiлька рокiв нiкого не бачили й не чули.
     Протока бiля млина заросла густим та височенним очеретом.
     Тiльки-но манде?ць закинув снасть  у яму, де  могли  бути соми-кармути,
стiна очерету розiйшлася, i на чисту воду вислизнув Алi-каландар в оплетенiм
i вимащенiм у бiтум човнi.
     Мовчки показав лiвицею старому, куди треба направляти човна.
     I  небавом вони опинились у затишку пiд товстенними  стеблинами очерету
на малесенькому плесi чисто? води.
     Вийшли  з човнiв на  хиткий  зелений  берег,  обнялись i стояли  мовчки
кiлька  хвилин.  По щоках  обох бувальцiв котилися  ряснi  сльози.  Нарештi,
схлипнувши, першим озвався манде?ць:
     --  Мiй  друже!  Попереджаю  тебе   i  заклинаю  iм'ям   милостивого  i
милосердного -- вони знову чатують на тебе!...
     О мiй шейх! Я все знаю i пiдготувався цього разу до зустрiчi з ними. Та
цидулка була вiд мене.  Ти все добре зрозумiв i вдало сповiстив Абу  Сабаха.
Але не  в тому справа, не для того прагнув я цi?? зустрiчi, щоб говорити про
цих скажених псiв, мисливцiв  за  людськими черепами! Не  хочу говорити  про
слуг смертi, хоч вони весь час чатують на мене! Часом зда?ться менi, що вони
ось-ось мене прихоплять...
     I манде?ць подумки сказав собi таке: "Вони за ним  полюють тому, що вiн
зна?,  де знаходиться синiй дiамант. Та я не повинен  i  знаку йому дати, що
знаю про це  чи здогадуюсь. А особливо ?м,  бо цi рiзники ще  схоплять мене,
якщо вiн не вiдкри? та?мницi схованки чи та?мницi володаря цього дiаманта!"
     Пiсля  перших привiтань  i пересторог Алi  витяг зi свого  просмоленого
бiтумом  човна скатертину, зав'язану  важким  пакунком. Розстелив на хиткому
болотному  березi, i  очам лоцмана вiдкрилися рiзнi дорогi на?дки  -- халва,
грудки шербету, сiрiйськi зимовi яблука, левантинськi гранати, сушенi смужки
динi, ?стiвна земля, iндiйськi сушенi фiги та iзюм з далекого Мерва.
     --  О  шейх!  Пригощайся!  Цi  пундики  не  милостиня, а заробiток.  Тi
вискочки, тво?  сусiди,  мо? боржники.  Завдяки  мо?й  порадi  вони  чистого
прибутку  загребли не менше десяти тисяч  дирхемiв!.. Та ну ?х!.. Випиймо  з
тобою, о му'аллiме, з цього  глека найчистiшо? води! Адже у Басрi чиста вода
солодша за вино i бажанiша за любовне побачення!
     I вони задовольнили спрагу i вгамували голод, а тодi Алi почав розмову:
     --  О  мiй  шейх,  о мiй  учителю! Сьогоднi  в мене  велике  свято,  за
розкошами  бiльше,   нiж   кiнець  рамадану!   Бо   я  можу  насолоджуватися
найпрекраснiшим, що ? на цiм  свiтi,-- бесiдою з людиною яка розумi? тебе! О
мiй му'аллiме,  я часто  згадував  свого  бiдного  батька,  але  ще  частiше
згадував  тебе!  Яке  це щастя -- бачити й  слухати  людину, про  яку  думав
роками!  Але, мiй  шейх, словами всього не перекажеш. А касиди<sup>7 </sup>я
складати не вмiю. Спiваю тiльки морськi пiснi пiд барабан. Мiй лист, я знаю,
ти одержав. Його писав один портовий катiб iз Канбали. 3 листа ти довiдався,
як стара мулатка-бахранi  подарувала менi свою ?дину козу. Пiсля того вздовж
рiки я дiстався до болотного краю. А там iшов вiд племенi  до племенi вздовж
узбережжя на пiвдень, поки зовсiм не оклигав.
     На узбережжi я найнявся на сафiну з ловцями перлин. Сезон був щасливий.
Ми втратили лише двох нурцiв вiд уколiв отруйних  риб. Я теж пiрнав, i щастя
повернулося  до  мене. В  однiй  скойцi знайшов  не дуже велику перлину, але
надзвичайно? чистоти. Я  пiшов на хитрiсть i приховав ??. Завдяки цьому змiг
заплатити  нахудi, корабель якого йшов  до ?ндi?.  На  грошi за перлину змiг
купити в  Калiкутi рiзних  товарiв, привезених з Адена --  червоних коралiв,
зливки мiдi, двi паки сап'яну, глеки з фарбою циноброю, а також сокотранське
алое,  та рiзного iндiйського зiлля. Знов  пiднявся  на  корабель з командою
хормузських персiв  i поплив  до  Гуанджоу.  Я добре запам'ятав  слова  тi??
падлюки в мечетi про бiднiсть i безрiднiсть. I я кинувся добувати засоби  до
iснування й примножувати ?х.
     У Кита? я  пробув  бiльше року. Надивився  там усiляких дивин i  багато
чому  навчився.  Особливо поводженню з горючими засобами -- селiтрою, нафтою
та порохом...  Усе  в Кита? було  б  добре, бо люди там  навдивовижу ?речнi,
працелюбнi й ощадливi.  Але китайськi кадiби багаточисленнi i в'?дливi,  мов
кровососнi п'явки!  Все  вони роблять,  щоб  iноземець  продав  сво?  товари
найдешевше.  Та  кадiби  скрiзь  однаковi. Одним  дав хабаря  грошима, iнших
обдарував  iндiйським  зiллям, третiм пiднiс  корали.  За це менi  дозволили
винайняти джонку i плисти вгору по рiчцi та продавати сво? товари... Жив я в
Кита? дуже щасливо,  тiльки багато  гараздiв пiшло на хабарi й дарунки...  3
Китаю повернувся на кораблi  суматранських мусульман. Завдяки ?хнiй допомозi
змiг вивезти  аж чотири порохових  ракети  у  бамбукових  стовбурах! Якби ти
знав<b>,</b> яких грошей менi коштували цi ракети!
     На  Малакку ми  прибули  зарання<b>,</b> i  там  я змiг пересiсти на арабський
вiтрильник.  Минулого сезону  вони боялися  ураганiв i чекали змiнного вiтру
майже рiк.
     У  протоцi мiж  Малаккою та Суматрою напали  на корабель  пiрати-баркi.
Отут стали в пригодi мо? знання, здобутi в Кита?.
     Нас наздоганяли. Перший ?хнiй корабель  був  уже на вiдстанi пострiлу з
арбалета. Я швидко  поставив жолоб iз  тикових дощок на кораблi  i по  ньому
запустив ракету. На жаль,  вона  навiть  не долетiла до  пiратiв... Вiдстань
зменшувалась.  Небавом ?хнi стрiли почнуть знiмати наших людей!  А я нiяк не
мiг запустити другу ракету. I почав чингалом розколупувати хвiст ракети,  бо
думав, що вiд  вологи порох у запалi затвердiв. Та вогонь якось  збоку, повз
запал проник усередину. Порох миттю рвонув i пiдкинув  ракету  вгору. А менi
спалило  тюрбан,  волосся  на черепi  i всю бороду, обпекло плечi. Одяг  мiй
зайнявся, я катався по палубi й нiяк не мiг згасити вогонь!
     Ракета (я  сам не бачив, бо  вiд  болю i  диму просто  ослiп) понеслася
вгору,  перекрутилася кiлька  разiв у повiтрi  й впала просто  на пiратський
корабель! Лупонула, наче грiм, закрила все димом, ще й  засипала  вогненними
скалками другий корабель. Обидва пiрати запалали, наче святковi  смолоскипи!
?ншi кинулись ?х рятувати.
     Як ми  тiкали  далi, я не  пам'ятаю. Бо  впав без тями. Але вiд чого це
було --  вiд  того, що наковтався порохового диму,  чи вiд болю, ?й-богу, не
знаю!..
     Бо, щоб ти знав, о мiй шейх, пiсля тортур у портовiй  касбi<sup>8</sup>
я став  витримувати дуже сильний бiль. Траплялося. що могутнi во?ни i  борцi
втрачали свiдомiсть вiд  болю,  а  я  тримався. Однак  недарма кажуть, що за
всяке надбання треба платити повну цiну. Спочатку, ще юнаком,  вiдчув, що не
хочу  спати  вночi, а  на сон  почина? хилити  десь  у  кiнцi  друго? денно?
трьохгодинки,  i потiм ще  раз, коли сонце опада? до вечiрньо?  молитви.  Це
було  i  незручно, i небезпечно,  бо коли мене  тягло на  сон,  не  мiг мене
врятувати нi вiдвар змi?но?  трави, нi чампська тигрова масть. Та варто було
менi  поспати  двiчi на  добу хоча  б по  годинi, весь  останнiй  час  я був
бадьорий i при силi!
     Але, як кажуть у цих нiсранi, "I що було пота?мним, стане явним!" Так i
менi вiдкралася та?мниця,  чому в мене таке зрушення в головi, що я не  можу
спати, як усi люди. Все стало зрозумiлим  пiсля зустрiчi з лiкарем Чжаном. I
де б  ти  думав, о шейх,  ми з  ним  здибались<b>?</b>  У Кита?? Гай-гай! У славнiй
африканськiй сторонi, в багатющому кра? зiнджiв  -- Канбалi!.. Трапилось, що
його покликали до хворого, а назад вiн повертався один, без слуг, берегом до
мiста. Чогось йому заманулося пройтися пiшки берегом моря-океану. Я  ж у той
час був на узбережжi,  бо  взнав, що туди винесло  кита-кашалота.  Допомагав
рибалкам-зiнджам,  бо ?м було  потрiбне сало,  амбра  та  спермацет.  Менi ж
хотiлося знайти в  китовiм черевi  дзьоби велетенських  кальмарiв,  як доказ
того, що я бачив боротьбу велетенського кальмара iз китом-кашалотом ще в мою
першу подорож iз Адена  до Канбали. Грошi  на той час  я вже зiбрав добрi, а
скриня з рiзними дивинами була повна майже до верха.
     Рибалки-зiнджi поспiшали  з роботою, бо  пiд  шаленим  сонцем  з кожною
хвилиною мертвий велетень псувався все бiльше й бiльше, а вони ще й половини
багатства iз нього не здерли. Тому вони й не помiтили, як я полишив роботу i
побiг за Чжаном.
     Наздогнав  його в  найзручнiшiм  для мене  мiсцi  --  берег  повертав i
навколо зводилися пiщанi пагорби. Тричi гукнув Джановi, щоб вiн спинився. Та
вiн  продовжував свою  ходу.  Вiн  упiзнав мене,  хоч  я  був уже  дорослим,
бородатим мужем, бувалим моряком.
     Тодi  я перегнав його i переступив йому шлях. Тiльки побувавши в Кита?,
я  зрозумiв, який вiн уже старий, цей  лiкар!  Не  знаю чому, а дивлячись на
посiрiле обличчя Чжана, свого страшного ката, я згадав свого  пiдслiпуватого
батька. I  в  мене  зникло всяке  бажання порахуватися з ним  за  тортури. Я
тiльки спитав його:
     -- Страшно побачити свою смерть, старий?
     Вiн перевiв дух i тихо вiдповiв:
     -- Поки живий i при тямi, завжди страшно!
     А менi от не страшно! Мене тiльки лють пройма?, коли  я  зустрiчаюсь iз
смертю!
     Лють теж вiд страху... На кожного  страх дi?  по-рiзному. Як i кохання.
Один лл?  сльози, iнший викрада?  кохану. А обидва кохають... Ну  та  що ми,
Алi, сто?мо тут серед пiскiв? Ми  почали розмову, значить, ти мене зараз  не
позбавиш життя. я пiду додому й приготую
     добре прирощення. Я тобi  розповiм, як  мене знайти, i ти приходь, коли
вщухне спека i повi? прохолодний вiтерець. Я вiдкрию  тобi всi  загадки<b>.</b> А я
знаю: вони тебе мучили всi цi роки!
     Е нi! -- сказав я.-- Мене скiльки разiв намагались отру?ти. Пiшли назад
до риби-кашалота, я заберу свого частку здобичi...  А  поки  ми прийдемо  до
риби-кашалота, ти менi все розкажеш. Згода?
     -- Важко ходити  менi... Знову  такий  шмат шляху повторювати... Я тебе
почекаю тут.
     Я розлютився вiд його скиглення i оголив свiй нiж-сiкач -- добре  ним i
кокоси розрубувати, i ворожi панцирi протинати.
     -- Добре бачу, який ти старий. Знаю, що тобi важко, але поки що не вiрю
тобi. I якщо моя пiдозра посилиться, я не втримаюсь i розрахуюся  з тобою за
всi тортури.
     Вiн  повернув  i  поволi пiшов  зi  мною до риби-кита. Я  за два  кроки
осторонь. Вiн недовго мовчав i вiдповiв на мою погрозу таке:
     I зробив би дурницю. Бо тодi у портовiй касбi я врятував тобi життя. Ти
спита?ш, як же  я  тобi  врятував  життя,  якщо мордував  тебе у варварський
спосiб? А справа в тому, що я непомiтно проколов тобi праву й лiву руки бiля
лiктiв, i  ти втратив здатнiсть розмовляти. Бо ще  трохи, i ти б  усе виклав
?м, як воно було насправдi. I про те, як перстень з лалом ти намалював, i як
синiй дiамант носив Бен Сахлу...
     О кита?ць! Дивуюся тво?й прозорливостi i  знанням. Ще зустрiчав  тiльки
одну людину, яка б могла так все розслiдувати  i доходити розумом  до всяко?
та?мницi.
     Вiн зна?ш, що вiдповiв?
     --  Ще  одна-двi  невдачi,  i  ти  станеш  третiм  пiсля  мене  i твого
му'аллiма.  Але  ти  не  тiльки  розгадуватимеш та?мницi, а  й сам плестимеш
загадки. Отож слухай, якi були  мо?  дi? для твого порятунку i порятунку Бен
Сахла водночас. Я надiслав по вино  свого слугу, бо  нiби вiн розбив глек  з
котрабульським <sup>?0</sup>, а я саме запросив до себе  друзiв. Я  знав, що
мiй слуга доносить на мене. Вiн сам у цьому признався. Та вони  не знали, що
я його
     вилiкував вiд слабостi,  яка псу? чоловiкам усе життя.  I вiн  знав, що
поки  менi служитиме,  я  завжди допоможу йому сво?м мистецтвом,  i  вiн без
страху  ходитиме до  дiвчат з Дар-ель-Кихабу. Я ж  написав  Бен  Сахлу листа
iндiйською  мовою. Сповiстив,  що зробив усе,  i хлопець не  зможе нiчого ?м
сказати про  малюнок  персня. Вiн,  певно, спочатку злякався мого листа,  як
ра?сово? пастки. Та  швидко отямився i  вирiшив ризикнути  --  передав  менi
п'ять золотих оздоб. Бен Сахл мудра голова -- добре розрахував, що золотом я
нi з ким не подiлюся.
     По тих  золотих прикрасах  виходило таке -- Бен Сахл  просить мовчати i
зберегти життя хлопцевi. Та якби я не одержав цього золота, все одно вирiшив
тебе врятувати.
     Тому й обез'язичив голками  па цiлу  добу. Потiм  я тебе обпо?в  зiллям
найскладнiшого приготування. Потiм, через кiлька рокiв, вiд мо?х голок i вiд
зiлля в тебе  змiнилося вiдчуття болю. I сну. Можу тобi навiть  сказати-- ти
ночами майже не спиш. Але вдень сон  тебе  незборимо дола?, хоч на годину. I
ти не можеш цьому  анiтрохи противитись. Тобi навiть  не допомага? ваш напiй
"бон".  Чи, може, я хоч у чомусь помилився? Я розумiю, що  я тобi перевернув
усе  догори ногами. Перемiнив тобi нiч на  день!  Та  в мене не  було iншого
засобу! Ти сам  добре пригадай -- чи не з казковою швидкiстю  заросли в тебе
рани  пiд нiгтями?  Чи  не за день чи два перестала болiти  твоя пошматована
спина?.. Але все ж тюрок чимось тебе залякав i зламав тво? мовчання.  I тодi
ти йому видав  одну якусь та?мницю. Як тiльки вiн вирвав у тебе та?мницю, то
зразу ж вирiшив тебе позбутись. Надiслав за тобою  одного зi сво?х рiзникiв.
Одначе тобi вдалося вислизнути  iз лабет того вовкодава i ти  навiть поранив
його  стрiлою. Менi  довелося  лiкувати  його. Можеш пишатися -- ти потрапив
йому точнiсiнько межи бровами. Маю надiю, що й зараз у тебе рука несхибна та
око зiрке, як i ранiше...
     Що я мiг сказати? Вiн усе оповiв,  як воно  було зi мною в Басрi,  i що
потiм  ко?лось зi  мною  в мандрах.  Тодi  менi  закортiло  спитати  (бо  не
збираюсь, о  шейх, критись перед  тобою -- менi хотiлося  теж  зажити яко?сь
слави серед людей, чимось ?х вразити):
     О лiкарю! А чи всi цi роки ти про мене хоч щось чув?
     Чув. Хоча не можу сказати, що називали тво? iм'я i мiсто тво?. Але менi
здалося -- до подiбних вчинкiв ти найбiльш здатний...
     Якi ж тi вчинки?
     Два яйця птаха Рух майже цiлi  з Аль-Кумру ти дiстав.  I напевно, що це
ти допомiг втекти з корабля полоненому царю зiнджiв!..
     От який був цей лiкар Чжан!..
     Ми  прийшли  до  кита-риби. Того  дня фортуна посмiхалася  менi:  серед
пошматованих смердючих нутрощiв я  знайшов  добрячий  шмат  амбри.  А  трохи
згодом два здоровенних дзьоби вiд велетенських кальмарiв!..
     Потiм я прийшов  до нього. Та ?жi його не схотiв, ми просто розмовляли.
I я побачив у його житлi серед  стосу паперiв i книг туго перев'язану колоду
карт. Я зразу  ж навчився в Кита? цi?? гри. Китайцi говорили менi, що якби я
бiльше вправлявся у картах, то мiг би жити лише з само? картярсько? гри.
     -- Старий,  давай зiгра?мо? -- запропонував йому,  звертаючись до нього
без всяко? ?речностi та поваги... Вiн згодився, i ми сiли грати.
     Спочатку гра не йшла нi в мене, анi в нього. Вiн, видно,  добряче забув
усе  за стiльки рокiв, а  я  крiм гри  пильно  стерiгся, щоб вiн не дав менi
понюхати  якогось порошку чи не вколов  голкою  або кличем. До того ж дiйти,
щоб обшукати його,  я  не мiг. Та й  взагалi намагався бути вiд  китайця  на
такiй вiдстанi, щоб його рука не досягла мене. Потiм  гра пiшла краще, i вiн
двiчi виграв  у мене. Це знов-таки  за рахунок  того, що  я все пильнував за
його рухами, а  не запам'ятовував  карти. Приймаючи  карту, я  ущипливо йому
зауважив:
     -- Ти добрий картяр, старий. Але скiльки ж рокiв ти боявся зустрiчатись
iз сво?ми, що так занедбав сво? мистецтво!
     Чжан не образився, сумно захитав головою:
     Ти ста?ш третiм у мене на очах. Отак, як зараз ти мене стережешся,  так
усi роки пiсля  втечi з батькiвщини я стерiгся i всiх сво?х землякiв, i тих,
хто там довго жив i знав нашу мову й звича?.
     Ти натяка?ш, старий, що й менi доведеться все життя блукати вдалинi вiд
рiдного краю?
     О нi, моряче!.. Ти повернешся, i  якщо однi тебе шукатимуть,  iншi тебе
сховають.  Мене  ж  нiхто не схова?. А мiй фах зразу  ж  видасть мене у руки
влади.  Я  найкращий  з  лiкарiв,  хто зараз  займа?ться голками, але нiчого
iншого я не вмiю робити.
     Лiкарi, особливо такi, як ти, шалено заробляють. Повернися додому, купи
собi будиночок i тихо живи на заощадження. Хiба тобi багато треба?
     -- О мореплавцю! У захiдних  землях я  за багато рокiв розледащiв. Звик
смачно ?сти, звик до слуг i доброго житла, вбрання хорошого... Та й гараздiв
нiяких не назбирав -- багато мо?х скарбiв поглинуло море пiд час  пере?здiв,
багато  припливло до  загребущих лап  ра?сiв  та катiбiв... Але  не  в цьому
справа... Не можна менi живому повертатись на батькiвщину... А хто згодиться
i за яку плату перевезти мо? кiстки в рiдну землю?..
     Старий! Не хочу тво?? близько? смертi, але я б це мiг вчинити!
     Ти? А ти  мiг би! Проте вся бiда в тому, що ти Падуча Зоря Морiв! Ти не
можеш сидiти тут, у Канбалi, й чекати, поки я  помру. Ти повинен мандрувати.
Подорож --  усе в  тво?м життi. Тебе ваблять ночi та зiрки.  Та  що  даремне
базiкати:  ти --Падуча  Зоря Морiв!.. Але...  але  на  всяк випадок  я  тобi
розповiм, де  треба поховати мо? кiстки.  Пам'ятай:  перевезти  кiстки можна
тiльки тодi, коли згни?  плоть. Я про все подбаю --  про ящик i про обгортку
для  мо?х  кiсток.  А все iнше полагоджу з мiсцевими  купцями-iудеями. А  ти
купцям покажеш оцей нефритовий перстень...  Бачиш,  вiн якраз пiдходить тобi
на  мiзинець  лiвицi.  Тiльки попереджаю тебе: все  треба буде  зробити дуже
обачно,  пота?мно  та обережно! Бо навiть  мiй рiд, якщо взна?, що ти привiз
мо? кiстки, вiддасть ?х владi. Тому я мушу розповiсти тобi про себе. Почну з
самого малечку. Мiй дiд i батько торгували  городиною i  зiллям. Серед наших
постiйних  покупцiв  було  кiлька  лiкарiв.  Я  змалку  крутився  в лавцi  й
допомагав старшим. I уважно приглядався  й прислухався  до лiкарiв.  Вони це
помiтили i почали вмовляти дiда та батька вiддати мене в науку до них. Дiтей
у нашiй сiм'?  багато,  статки  невеликi, i мене вiддали  в науку до лiкаря.
Повiр менi, мореплавцю, я був найкращим учнем,  якого будь-коли мали всi мо?
вчителi! Добре казали нашi  предки:  "Кожен  приходить до вчителя  зi  сво?ю
чашею". Не напружуючись,  я випитував у старших усе про хвороби, про  лiки й
рiзнi iншi засоби. I що дивно -- лiкарi дiлилися  зi мною сво?ми скарбами! А
ти ж зна?ш, як кожен фахiвець намага?ться сво? знання зберегти в та?мницi! ?
все, що вони чи пояснювали, чи оповiдали, чи я випадково чув, усе  так добре
запам'ятовувалося  менi,  що  я  й  зараз можу  повторити слово  в слово  чи
вiдновити  рецепт! Аж самому  не вiриться! Рокiв  за шiсть я випередив свого
вчителя  в  голковколюваннi. А що не цурався  гострого скальпеля  та рiзного
зiлля,  то став першим  серед лiкарiв нашого мiста.  Про  мене  пiшла велика
слава, i мене запросив на службу сам правитель мiста.  Вiн страждав нападами
страшних  болiв у шлунку.  А  менi пощастило з першого разу миттю  вгамувати
його страждання.  В нього  цi  напади  траплялись  при  змiнi  води або  при
великому  хвилюваннi. Тому вiн скрiзь возив мене  iз собою  i запаси води  з
власного колодязя. Те, що  вiн  мене  скрiзь тягав, вiдривало  вiд хворих. А
справжнiй лiкар не  може вдосконалюватися  без  хворих.  I тодi менi прийшла
одна  думка --  чому  б  менi,  як i  лiкарям минувшини,  не вправлятися  на
злочинцях,  засуджених  до  страти? При  нагодi  я  виклав  сво?  мiркування
правителевi, i вiн охоче дозволив менi робити дослiди на смертниках. Тепер я
мав папiр вiд нього до начальникiв охорони, щоб вони менi допомагали, якщо я
попрошу, i щоб мовчали про мо? дослiди над злочинцями. Я користався грамотою
без всяких обмежень, i скажу тобi -- з великим натхненням i без упину. Я мiг
голками за  один день зламати найсильнiшого бiйця. А мiг  i найжалюгiднiшого
в'язня за  якийсь час,  не мiняючи йому анi  питва,  анi ?жi, хоч  на кiлька
годин, а повернути  до людсько? подоби!.. Шпигуни все доповiли  правителю, i
вiн  вирiшив сам подивитися  на  мо? дослiдження. Мо?  вмiння i  надзвичайна
вправнiсть дуже  йому сподобались.  Тепер  вiн  став  брати  мене  на допити
небезпечних злочинцiв та бунтiвникiв. Змовникiв та бiйцiв та?мних братств ми
допитували втрьох -- правитель, його охоронець (вiн же  водночас i писар)  i
я...  Мене смертельно боялися не лише в'язнi. Боялися до жаху й охоронцi! Бо
саме  вони  знищували  тих,  на  кому  я  вдосконалював  сво?  мистецтво.  Я
випробовував на  злочинцях усе --  i отрути,  i протиотрути,  лiки  i  рiзне
дурманне зiлля. Робив  i операцi?, i розтини.  Вдосконалював форми голок для
рiзних проколювань.  I все-все найретельнiшим чином записував. I от  коли  я
був  у  найвищому розквiтi  сво?х сил i вмiння, сталася  бiда.  Як i  всякий
чиновник, мiй покровитель  втратив  пильнiсть, а разом з пильнiстю  всi сво?
достатки, силу i владу! Як на горе, новим правителем поставили родича одного
з пiдозрюваних у змовi. Я ж  особливо намагався  його зламати,  щоб одержати
вiдомостi  про iнших змовникiв. Вiдчував -- буде бiда, якщо вiн пiсля всього
лишиться живий i зможе  говорити! Але  правитель чогось замудрував i наказав
менi  зробити  все, щоб  цей  в'язень  лишився  живий. Через  отаку  дурiсть
зрушились усi мо?  мрi?, перевернулось усе мо? життя. Правителю нiчого.  Вiн
трохи  погаласував перед стратою i  замовк. Тепер наш  колишнiй в'язень став
справляти малу нужду в  його розпиляний череп. А от менi через  дурiсть мого
покровителя життя прослалось постiйною дорогою втечi i небезпеки!.. Зрештою,
так, як i тобi... Тiльки ти перед хорошими людьми нi в чому не винний... Мо?
ж iм'я й  досi виклика? в людей мого  краю жах, огиду i ненависть.  Поки був
при  владi мiй покровитель, всi цi  шпигуни, чиновники,  монахи,  охоронцi й
кати  нiби  понiмiли. Та коли  його  скинули, скiльки  вони  приписали  менi
злочинiв  i  звiрств!  На  добру  тисячу лiкарiв-бузувiрiв  вистачило б мо?х
дiянь. По всiй кра?нi пiшов про мене розголос...
     От яку iсторiю  розпорiв Чжан. Потiм вiн  ретельно  витлумачив менi, як
вiдвезти  його  прах  на  батькiвщину.  Тодi  ми пiшли  в  портову харчевню,
ласували там африканськими рибами та плодами,  пили пальмове  вино i всю нiч
грали в  карти.  I  вiн  обiграв мене, вiд того вiн аж сяяв. Ось його слова:
"Мореплавцю! Ще  в мене  ?  трохи часу  i сил. А ти можеш  знову вирушати  в
подорож.  Краще  за  все пливи до малабарських кра?в.  Там зараз мiжусобицi,
вiйни. Я тобi допоможу дiстати доброго софальського залiза та золотого пiску
з Мошони. Це в ?ндi? зараз найкращий товар для збагачення".
     Вiн справдi влаштував менi i доброго залiза, i трохи золотого пiску. Ще
й дав превеликий запас найкращих лiкiв вiд болiв у головi та шлунку, а також
усiлякого дурманного  зiлля та отрут для ?жi,  питва i збро?. I  як  тi лiки
менi й людям  на кораблi допомогли,  ти  б знав, о му'аллiме! Нi,  я  думаю,
такого  лiкаря,  як  Чжан, найближчим часом не буде! Вiн тримав  у головi не
менше, нiж  ти зiрок, рiзних лiкiв, трав,  отрут i точок, куди треба  колоти
голки.
     Його порошками я врятував  багатьох на кораблi,  бо  напала  на морякiв
якась  пошесть. Певно, через ?жу. Коли  я з ними прощався в ?ндi?, всi  вони
плакали i  благословляли мене. А руббан  i нахуда повернули  менi  плату  за
про?зд i за харч...
     Я дуже  вдячний Чжановi за помiч. I весь час  його згадую,  особливо як
менi щастить когось пiдтримати при хворобi  зiллям уже мого виготовлення. Ще
рiк тому я через iндусiв-руббанiв дiзнавався, чи не  помер вiн. Рiк тому був
ще живий.  I хоча грiх  його страшний i неспокутний, проте  я  не бажаю йому
смертi. Ще встигне поплисти до Китаю... В ?ндi? я надзвичайно вдало продавав
залiзо, а золото ута?в вiд митникiв. За золотий  пiсок та?мно купив три лали
найчастiшо? води i невимовного  червоного  кольору.  А щоб мене не схопили з
ними при  обшуку,  закле?в ?х  у бороду  пташиним  кле?м. Але  амбру не став
продавати, i за  не? довелося заплатити  велике мито, i  закят з мене здерли
завищений.
     Я  сидiв  i  чекав добро?  нагоди  й  сталого вiтру, як трапилась  одна
iсторiя. Молодий  хормузський  купець, син араба  та персiянки, потрапив  до
в'язницi. Чи справдi так було, чи на нього наклепали, але  його звинуватили,
нiби вiн  сво?м  кораблем  перевозив  зброю  вороговi  раджi. Корабель  його
загарбали,  всi  товари розпродали  на свою користь. I ще з  нього  вимагали
сплати великих  грошей. А  в той же час вiд певних людей надiйшла звiстка iз
Хормузу,  що  в нього народився син-первiсток, а породiлля  померла. Ра?с не
хотiв його  випустити без викупу,  а двоюрiдний  брат купця  не  мiг зiбрати
таких грошей. I я  через кадi зробив заманат<sup>11</sup>. Вiддав свою амбру
i всi товари.  Собi ж лишив  тiльки  лали в бородi  та  скриню з дивинами. Я
вiддав  за хормузця всi набутки, бо якось iз ним  зустрiчався  в  харчевнi i
трохи бесiдував. I присягаюсь Аллахом -- не було в ньому тако? зажерливостi,
як у iнших купцiв, тi?? пожадливостi, що трусить людину, мов лихоманка!
     Я почекав до  того  часу,  коли купець вийшов iз  узилища  i  вiдплив з
братом до Хормузу.  А  потiм  i  собi потяг iз мiста. Бо вiдчув я,  що  кадi
виказав ра?су порту та раджi, хто зробив заманат.
     Я хитро вийшов з мiста -- за  невелику платню рибалки-парi? перенесли в
свiй човен мою скриню, загорнуту в сiтку. Я вдяг дхотi i разом з ними вийшов
у море, нiби по рибу. Вони вiдвезли мене  пiвденнiше, може, на добрих десять
фарсахiв.  Там у  мiсцевих шеттi-лихварiв  я  винайняв вантажного буйвола  i
вiдправився на пiвдень.
     У  найпiвденнiшому iндiйському  порту Камбе? я  за один лал  прикупив в
аденських купцiв  трохи  коралiв,  паку сап'яну,  шерстяних чорних плащiв  й
поплив через протоку на Цейлон.
     На Цейлонi  я почав учитись арабському письму i читанню, о мiй шейх,  о
му'аллiме! Виявилось, що мо? рiдне письмо, письмо нашого великого пророка --
хай Аллах благословить його i весь його рiд! -- страшенно складне й плутане.
Я вчився, вчився, прикладаючи всi сили! Але за рiк я мало зрушив з мiсця!  Я
думав, що мене погано вчив перший книжник.  Перейшов  до другого.  Але знову
було  те ж саме. Вдруге в життi мене охопив вiдчай. Я  зрозумiв  -- пройдуть
роки,  поки  я  навчуся  нашому письму.  А менi ж  треба  добувати засоби до
життя!.. Удруге в сво?му життi я пiшов до шинку випити.
     В шинку-харчевнi я зiткнувся лице  в лице з пiратом-баркi <sup>12</sup>
Рашидом iбн  Хасаном. Цього лицаря з Аллеманi? <sup>13</sup> звали Рихард, а
його   батька  Гансом.   Коли  вiн  потрапив  у  полон  до  славних  витязiв
Салах-ад-Дiна i перейшов незабаром у нову вiру,  то в такий спосiб перемiнив
собi iм'я. Але  й при новiй вiрi вiн лишався таким же кровожерним вовком, як
i тодi, коли полював  за  нашими одновiрцями. Тiльки тепер вiн став полювати
на поганськi  кораблi.  Команду  собi  пiдiбрав  пекельну  --  всi  як  один
головорiзи i  грабiжники.  Однак  раджа  i  портовий  ра?с  цього  не хотiли
помiчати, бо вiн  щедрiше за всiх робив ?м дарунки. Баркi-перевертень пiдсiв
до мене i, замовивши  собi й  менi найкращого  маскатського вина, сказав, що
зна?, чого  в  мене  поганий настрiй.  Бо  я  мiняю  вчителiв,  але не  можу
навчитись писати й читати. Ми  добряче  випили, i бiлобородий  лиходiй почав
обiцяти, що за тиждень навчить мене письму.
     А чи? письмо -- значення  не ма?. Бо,  мовляв,  ти ж не збира?шся Коран
переписувати,  а  тобi чи  комусь  iз тво?х треба ретельного дороговказу  за
лоцi?ю списати. Подумав-подумав я i пiсля  третьо?, а може, й четверто? чашi
вина згодився...  Не минуло й  тижня,  як  я мiг написати геть усi латинськi
лiтери. Коли за  кiлька днiв  я оволодiв складами та  почав писати слова,  я
зрозумiв  -- можу писати  свою книгу  мандрiв,  про всi заморськi  дива, якi
бачив на власнi очi.
     Так i зробив.  Пота?мно, при  найбiльшiй  обережностi  я  почав  писати
чужими лiтерами нашi слова.
     О шейх! Я не пiзнав радощiв  сiмейного життя, менi не довелося пережити
радощiв пота?много кохання. Та карбуючи нашi слова чужими лiтерами,  о шейх,
я  вiдчував  неймовiрне  щастя!  На  сво?й довгiй  скринi  я  розкладав  усе
причандалля  для письма та  малювання. Тiльки занурював  калам у  чорнило --
починався  банкет  мо??  душi. Я  наче злiтав на  крилах чудесного птаха над
усiма  брудними буднями i кривавою мiшаниною  людських  чвар! ? писав правду
про тi чудеса, що тiльки сам бачив! Пiсля описання кожного дива я найтоншими
рисами  робив малюнок. I тут  записував,  якого мiсяця там був,  де  на небi
стояли  якi зiрки,  якi  вiтри  i куди вiяли.  Тiльки цi записи я вже  робив
сво?ми умовними значками, щоб нiхто ?х не зрозумiв.
     Моя  радiсна  праця тривала бiльше нiж  пiвроку.  Вже й китайськi купцi
вiдпливли  додому,  вже випали  й  страшнi  мусоннi  зливи.  Я  скiнчив опис
останнього дива  i тепер розфарбовував малюнки. Не дивись,  о  му'аллiме, на
мене з таким  жахом i осудом! Я  питав багатьох богословiв про малюнки i про
грiх вiд них. I всi вони посилались на хадиси та iнших богословiв. Але жоден
не прочитав заборони з  самого Корану! I потiм, у  багатьох купцiв, нахуд та
руббанiв я бачив  книги з астрономi?  та астрологi?, медицини  та  механiки.
Бiльшiсть  книг  мала хорошi малюнки. А ?хнi господарi, на вiдмiну вiд мене,
були араби  зi  славними  куньями  та чудесною  освiтою! Аллах милостивий  i
милосердний зна?, що я  не  ?ретик, а  хочу  знати правду i розповiсти людям
правду. I володiю  лише  тими засобами, якi  по сво?й убогостi  та мiсцю пiд
сонцем сам придбав!
     Баркi ?бн Хасан за час  мого  списування кiлька разiв  виходив у море i
нiби повертався  з порожнiми руками. Так казали в гаванi. Тiльки я не вiрив.
Раптом  вiн запросив мене в один iз ханiв i за  чашею вина сказав менi таке.
Ось його слова:
     Ти весь  час  писав тiльки свою лоцiю. Так? Виходить --  я тобi допомiг
сво?ю наукою?
     Так, руббане!  Молю за тебе  Аллаха милостивого  i  милосердного! Дякую
тобi красно за велику допомогу!
     Будь  ласка!  -- щиро посмiхнувся  ?бн Хасан.--<sup> </sup>Завжди радий
тобi зробити  корисне.  Але  в  мене  виникла через  несприятливi  обставини
потреба у невеликiй допомозi вiд тебе...
     А що то за невелика помiч?..
     Менi треба,  щоб ти провiв мiй корабель у Пiвденну  Софалу. В тi мiсця,
вiд яких недалеко до ?хньо? кра?ни золота -- Мошони.
     О руббане! Дiйсно невелика послуга  в  порiвняннi з  тi?ю, яку ти  менi
зробив! Тiльки шлях туди далекий i дуже небезпечний, i торгiвля там непевна.
Тому я спочатку попливу хоча б  у Малакку --  спродам сво? товари, куплю там
китайських товарiв, а тодi з радiстю
     поведу твiй корабель просто в  Софалу. Як  кажуть, я весь на вухах i на
очах!
     Вiн  довго  i  мовчки  пронизливо  дивився  на  мене сво?ми  урочливими
блакитними баньками.  Та  я не боявся нi його, нi  його вiрних псiв!  У мене
завжди з собою була  малайська трубка  iз  стрiлою i  аж  два  добрих ножi в
одязi!
     I тодi вирiшив миттю,  як при грi  в  карти, викласти несподiвану карту
для свого супротивника:
     -- Маленьку послугу з Софалою до людо?дiв я тобi  влаштую задарма.  Але
за подорож, яку я  не вiдбуду в Малакку, ти  даси менi  iз тих,  що взяв  на
минулому тижнi, три  паки китайського шовку  i  паку  порцеляни.  Та  не  це
головне,  ?бн Хасане! По-перше,  не  думай  мене забити чи отру?ти --  книга
списана  тво?м письмом, але  всi дороговкази  -- де, як i куди повертати  --
списанi значками, що я  сам вигадав!..  А тортурами мене  не  змусиш i слова
вимовити!
     Я вийняв з футляра три голки -- одною проколов щоку, другою зап'ястя, а
третю загнав пiд нiготь. Рашид ?бн Хасан  вирячився на  мене,  i  його  чоло
зросив дрiбний, мов макове зерня, рясний пiт.
     -- I останн?, попереджаю тебе: не пхайся  за  мною в Кра?ну Людо?дiв. Я
важу не лише головою -- якщо  щось не так -- мене можуть i засмажити! А  все
через  пожадливiсть одних  падлюк,  що  ?м  було мало золота, так  вони ще й
попхали в рабство ?хнiх хлопцiв...
     --  Бачу, ти справдi випустив на волю царя зiнджiв... Я стiльки в Аденi
та  Аль-Ходейдi, та в Маскатi  i  Сiрафi наслухався про  того негiдника,  що
випустив царя  зiнджiв  на волю. А це, виявля?ться,-- ти, i ось уже  пiвроку
живемо поруч...
     Ми вдарили по  руках i поклялись Аллахом  та iм'ям  нашого пророка, хай
буде благословен весь  його святий рiд та його  iм'я, що шануватимемо справи
один одного.
     Подорож до  Канбали була  легка i  безтурботна. За весь час переходу  я
змайстрував до човна-карiба невелику щоглу та приладнав до не? бамбукову рею
з вiтрильцем.
     А от галас  i вогнi на барiджi  менi не подобались. Я  боявся  i  боюсь
вогню на кораблi. А дикий галас заважав менi зосередитись i пiдготуватися до
зустрiчi з зiнджами.
     Я вiв корабель, i тому зробив зауваження  про дим вiд вогнища  вдень та
вiдкритий вогонь уночi. А його дуже далеко видно.
     ?бн Хасан засмiявся.
     -- Чого ти бо?шся! Я не знаю судна з кращим ходом, нiж мо?! Якщо багато
кораблiв за нами поженуться -- ми  втечемо. Якщо два-три -- ми ?х подола?мо.
Нехай хлопцi будуть в силi, нехай танцюють i спiвають!
     I  корабель  чадiв димами вiд  жаровень удень  i вночi,  i велетенський
барабан гуркотiв так,  що здавалось --  переляка? навiть китiв-кашалотiв  та
всiх акул!
     Вiд Канбали, не  кидаючи кiтвицi бiля ?? берегiв, а  тiльки пiзнавши ??
вночi по  величезнiй  кiлькостi  вогнiв, ми  повернули i обережно  пiшли  на
пiвдень уздовж берега. Досягши широти вершини  славного острова Аль-Кумру, я
попрохав ?бн Хасана  спинитися недалеко вiд берега, щоб добре  пiдготувати i
перевiрити все  начиння i  поповнити  запаси  води. I,  головне, пiдготувати
матросiв до випробувань.
     Скликав усю команду до одного, як лише ми закрiпились кiтвицями на днi.
I  пояснив  ?м  усiм   --   вiд  нахуди  ?бн  Хасана  та  руббана-парса   до
дидбана-мулата i зiнджа-нурця -- все, що сам знав  i  пережив у цих водах, i
те, що взнав вiд бувалих людей.
     Правовiрнi  i  язичники! --  сказав ?м.  Воiстину  свiдчу: дiла  Аллаха
величнi  й незбагненi! Ось,  наприклад, острiв Аль-Кумр. Вiн зовсiм недалеко
вiд  Африки.  Та добутися до нього легше вiд Суматри чи  Яви, долаючи тисячi
фарсахiв  зеленого  моря-океану, анiж через непевну  протоку з ?? бурхливими
течiями та протитечiями!..
     Вiтри  й мiсяць  у  сво?й  чвертi  були  точнiсiнько  такi,  як пiд час
ганебно? подорожi тих шакалiв.<sup>1</sup>  I я  ризикнув  провести корабель
шляхом  ближчим  до  Аль-Кумру,  нiж  до Африки.  А  там,  долаючи  бурхливi
пiдступнi води протоки, просто повернути на захiд.
     --  Друзi мо? мореплавцi! Ми  пiдпливли до  мiсця, до невидимо? брами в
кра?ну Софалу -- кра?ну золота i канiбалiв. Тут диявольська частина свiту, i
Аллах вiдступа? в цих краях вiд нас. I да?  нам  змогу довести сво? моряцьке
вмiння  i  мужнiсть!  Закликаю  всiх   вас  сотворити  салят-аль-хаджа,  щоб
виповнились усi нашi надi?!!!
     I ще вночi, за всiма правилами вирахувавши киблу  Мекки благословенно?,
представ на молитвi i був усiм правовiрним на кораблi iмамом 14!
     Пiсля  того  ми почали  свiй  шлях  до  бажаних  золотих  берегiв.  Тут
вiдкрилося,  що ?бн  Хасан таки обдурив мене. Тiльки  ми зрушили з мiсця<b>,</b> на
обрi? з'явились  i  виросли чотири  вiтрильники  --  чотири стрункi  i  хижi
барiджi! Ось чому на його кораблi  день ?  нiч гуркотiв велетенський барабан
та в жаровнях спалювали димне дерево, а не вугiль!
     Та я вирахував, коли настане моя черга зробити хiд у нашiй з ним грi...
     Лиш  досягли половини широти Аль-Кумру, я наказав мiняти напрям.  I всi
руббани, пiдставивши правi борти барiдж вiтру, помiняли ре? на лiвий бiк.
     Тут течiя перла iз шаленою силою на пiвнiч, а вiтер щосили стугонiв вiд
пiвнiчного сходу. Хвилi були височеннi, нерiвнi, котилися рваними рядами.  I
раптом  мiж хвилями  утворювалися  жахливi  ями. О  му'аллiме! Коли  барiджа
починала  летiти по схилу хвилi  в  таку  яму, стискався  шлунок  вiд  жаху,
мертвiло серце i холод пронизував мозок!
     Через  трьохгодинку цього шаленого шляху одна iз барiдж  на  наших очах
почала летiти вниз по схилу велетенсько? хвилi. Що було далi, ми  не бачили,
бо ми теж  покотилися  униз. А коли течiя i  вiтер винесли нас на спокiйнiшу
воду, за нами пливли лише три барiджi!.
     Нарештi я впiзнав потрiбну менi дорогу на  водi -- трохи свiтлiша смуга
i меншi хвилi там зривались.
     ?бн Хасане! Давай мiй товар i спускай на воду карiб!
     Ну що ж, прощавай!..
     I  не встигли на барiджах отямитись дидбани, як вiтер помчав мiй  карiб
по  вершинах  хвиль. Я  ж  закрiпив  рею нерухомо i  заходився ще  догрiбати
веслами.
     Барiджi не могли мене наздогнати,  бо вони глибоко сидiли у водi, i хоч
?хнi вiтрила тягли на пiвденний захiд, течiя затримувала  швидкий бiг.  Коли
сховався вiд них за обрiй,  я зразу ж змiнив свiй шлях. А вiдомо -- човни на
хвилях шляху не лишають...
     Був приплив, i довелося, може, добрих два фарсахи проплисти в мангрових
заростях, поки дiстався по-справжньому до твердого берега.
     Миттю  з'явились озбро?нi  зiнджi. Серед  них  багато  молодих дiвчат з
луками i стрiлами. Я сказав ?м кiлька слiв ?хнього мовою, тi, що запам'ятав.
Вони були вкрай здивованi.
     Я показав  ?м, щоб  вони забрали собi весь  крам, крiм скринi, i повели
мене  до ?хнього царя Н'бого... Вони  всi витрiщили очi, кинулися до човна i
розподiлили, кому що нести.  I  зразу ж поспiшили вглиб  материка. Та хiба я
мiг  з ними, найкращими бiгунами в  свiтi, змагатись? Побачивши, що вiдстаю,
мене  оточили  дiвчата  i  почали штрикати  стрiлами!..  Довелося бiгти  без
вiддиху. Тому на головнiм майданi селища я не втримався на ногах, гепнувся в
порох. Поруч носi? поклали мо? товари i шкiряну скриню. Нарештi вiддихався i
пiдвив очi. Надi мною  стояв Н'бого -- сивий велет iз пошматованим бородатим
лицем. Споглядав мене iз хижим споко?м. Нарештi отворив спотворенi  вуста  i
препоганою арабською мовою проказав:
     Чужинцю! Як у тебе вистачило духу дiстатись сюди?!
     Царю! Одного разу ти врятував мене вiд лева.  А тепер я прийшов, щоб ти
допомiг  менi.  Я привiз  Китайський шовк i  трохи порцеляни.  Менi потрiбен
золотий пiсок. Не заради пожадливостi, а щоб посоромити мо?х недругiв.
     Як, це ти?! Але ж на тобi смерть мо?х хлопцiв-стражiв! Бо це ти пiдпо?в
?х сонним зiллям!
     Я,  царю! Я дуже боявся, що вони вирiжуть усiх, а  мене заберуть до вас
назавжди! Але  то було давно,  а зараз, о  царю!  Десь  тут  бiля  узбережжя
пливуть людолови на чотирьох добрих кораблях! Я плив на одному з них...
     Н'бого порухом лiвицi вiдiслав усiх подалi.
     -- Ще раз скажи менi -- це ти?
     -- Я, царю! Намалювати каменi з черепами?
     -- Малюй!
     I я вiстрям ножа намалював святилище в гаю.
     Царю! Вони збираються по золото в кра?ну Мошона!
     Ти продаси менi ?х за золотий пiсок?
     О  Н'бого!  --  Я  впав навколiшки.-- Дай  менi стiльки золота, скiльки
вартi мо? товари! I нi пiщинки бiльше!
     Я  кинувся до паки  iз шовком, розв'язав вузол i розкрив першу  й другу
обгортку... Те, що я побачив, кинуло мене в порох без всякого дихання!.. Цей
перевертень в паку з-пiд чудового шовку поскладав  пошматованi, закривавленi
халати  китайських купцiв,  куртки  матросiв i  солдатiв!  Я сiв  на землю i
заридав -- усе  для  мене скiнчилось! Видовбають раби царя Н'бого  залiзними
теслами дiрку у вапняковiй брилi i поставлять туди мiй безокий черепок!...
     Н'бого схилився надi мною i торкнувся мого плеча.
     -- Мореплавцю!  Тебе обдурили  купцi,  як  i мене колись! Зав'яжи  свою
паку, щоб нiхто з мо?х людей не бачив. Сам сиди тут. Потiм тебе проведуть до
мене.
     Я вмить ожив тiлом i просвiтлiв душею.
     А цар  Н'бого разом  iз старiйшинами вiдiйшли  в iнший кiнець  майдану.
Вони предовго радились, а потiм загуркотiв  барабан, i до Н'бого за наказами
пiдходили командири загонiв. Як  тiльки цар кiнчав  напучування, вони  зразу
кидались  бiгти до сво?х во?нiв. I з усiх  бокiв  почали гуркотiти  барабани
вiйни.
     Той гуркiт враз усе змiнив -- з мiста почали виходити люди. Скарб жiнки
несли на головi, а  малих дiтей за спиною,  бiльших вели за руки.  Тихо, без
галасу, як  ото йдуть поле колупати  червону пiсну землю. З багатьох  дворiв
потягло димом i рiзним зiллям. Особливо наче гiрчавим молоком молочаю. Я все
зрозумiв умить --варили свiжу отруту!
     Потiм прийшла за мною двi оголенi  красунi i вiдвели в  один з  куренiв
царя.
     Цар Н'бого  пригостив  мене  доброю  печенею i  пальмовим  вином,  а по
трапезi пояснив:
     -- Ти сво?часно принiс звiстку про грабiжникiв. Але час  непевний, а на
тобi кров  мо?х  во?нiв... Тому,  щоб не було  у людей  спокуси, я  дам тобi
охорону, носi?в i стiльки  золота, нiби тво? товари були  справжнiми. Ти  ?х
лишиш на мо?м подвiр'?. Поки  вони в мене, нiхто не зачепить ?х i пальцем...
Але не спокушай долю i поспiшай!.. Я  пробув у важкiй роботi з матросами  аж
чотири роки на одному кораблi... I знаю тепер достеменно -- все треба робити
сво?часно... Зараз тобi треба поспiшати!..
     I ще до вечiрньо? зорi я знову був у дорозi. Його люди провели  мене до
земель сусiднього племенi. А там я сплатив трохи золота, i мене повели далi.
Так  я  йшов  два мiсяцi без упину. Коли ж менi ставало зовсiм  непереливки,
носi? тягли мене, поклавши на мою скриню.
     На   прибережне    торжище,    де   зустрiчалися   зiнджi   погани   та
зiнджi-мусульмани,  араби-купцi та  купцi-яванцi, я ледь  дочвалав  власними
ногами, а скриню мою несли четверо рабiв, яких я купив в останнiм племенi.
     Коли здибався з  правовiрними,  то зразу  ж  при свiдках вiдпустив усiх
чотирьох на волю. Думаю, о шейх, що нема потреби тобi пояснювати, чому я так
вчинив...  Проте ?м не було куди  подiтися.  Вони  й попросились  зо мною  в
Аравiю. Та  по дорозi  руббан  i нахуда  нашi щось передумали i повезли сво?
товари замiсть Джiдди з Аден. Отут  я й  припустився помилки, що зразу ж  не
пересiв  на iнший  вiтрильник та  й не  поспiшив до Хормузу.  Частину  сво?х
дивин,  що були в  мо?й скринi,  я вигiдно продав i заходився описувати свою
останню подорож по  африканських  лiсах та степах. Я  втратив  пильнiсть  i,
замiсть того щоб тримати вiдпущеникiв при собi як охоронцiв, вiдпустив ?х до
порту  працювати  носiями.  Не те,  що я  пожадливий. Думав: нехай потруться
серед людей, швидше навчаться мови, буде ?м легше потiм.
     Отож я забув про тих гi?н, що колись полонили Н'бого. Я зрiдка  бував у
порту,  там зустрiв кiлькох знайомих по мандрах по  Китаю та на  Суматру.  А
родичi  тих  пiдлюк,  а вони  були  ще учнями на  кораблi,  коли я вiдпустив
Н'бого, по розмовах  у  порту i по мо?х зустрiчах уяснили собi, що я i ? той
хлопець Алi,  друг Н'бого. Почалося за мною полювання.  ?хнi посiпаки навiть
пiдглядали за мною крiзь  дiрочку в  гiпсовiй стелi. I, вивiдавши, що я пишу
книжку з малюнками та, найголовнiше, не нашим письмом... Мене  схопили, коли
навколо  зовсiм не було  людей. Притягли  до ра?са аденського порту, а потiм
вiдвели до кадi та богословiв. Як доказ  мо??  вини виставили книгу мандрiв.
Усi вони намагалися прочитати i хоч трохи  зрозумiти. Та справжнiх книжникiв
i  тлумачiв серед них не було! Почали  мене звинувачувати в найтяжчих грiхах
-- нiби я ?ретик. Ба  бiльше --  безбожник! Не дотримуюсь Корану i  хадисiв!
Навiть гiрше -- нiби я вiдступник  i потай  перейшов до християнства! За  це
вже менi могла бути вiрна смерть!
     Але   iншi   звинуватили  мене   у  чародiйствi,  ворожбi,   дружбi   з
африканськими чаклунами-людо?дами, що  я напускав порчу  на людей, хвороби i
заговорював вiтер! Як доказ  притягли перед кадi мою шкiряну  скриню з усiма
заморськими штуками. Ще мене звинуватили в несплатi закяту  за  мо?  майно i
несплатi мита за ввiз до Адену чотирьох рабiв-зiнджiв.  Хоч я  клявся  всiма
присягами,  вони  не  повiрили,  що   я  вiдпустив  чорних   на  волю.  Мо?х
вiдпущеникiв схопили люди  ра?са. У ра?са ?х за безцiнь купили  мо? вороги й
продали нещасних кудись на iндiйський корабель. Скарби мо??  скринi частково
продали,  а  частково знищили...  Гасаб  <sup>15</sup>, чистий  гасаб!!! А я
чекав  уже страти! Власне,  вироку,  бо без  Салах-ад-Дiнового  родича-емiра
схвалення жодна страта не вiдбувалася!
     Я чекав у глибокiм пiдземеллi.
     Раптом охоронцi сполошились. ?хнi голоси стали запобiгливi, улесливi. 3
мене зняли пута i повели до лазнi пiд охороною, й мили у лазнi чотири гарнi,
як  сон, невiльницi.  Вони  вмащували  благовоннями  мо? зболiле  тiло. I  я
заплакав, бо згадав  про  свого бiдного тата Хасана, якому так потрiбна була
хороша жiнка!..  Та ще я знав -- мене вiдмивають i вмащують не вiд спiвчуття
до мо?х мук!
     На мене накинули пiсля лазнi довге чорне покривало, щоб я не запам'ятав
дороги, i повели якимись вулицями.
     Потiм через безлiч кiмнат провели до невеличкого пота?много помешкання,
де  сидiв сам катiб аденського султана. Катiб був чоловiк рослий, а лице мав
драглисте.  Хоча  борода починалась у нього зразу вiд очей, проте була якась
рiдка й  кущами.  Вiн саме розглядав малюнки в мо?й книзi, i  мовчки показав
менi сiдати. Охоронцi нас полишили наодинцi.
     Випитував вiн  усе ?речно  й спокiйно. Про те, звiдки я, якого роду, як
став матросом.  Не перебивав i не намагався зловити на якихось недоречностях
чи брехнi.
     Мандрiвцю!  -- нарештi  виголосив вiн.--  Справа  твоя  дуже заплутана.
Проти  тебе страшнi звинувачення. Всi тво? дiла слiд  уважно  й  справедливо
дослiдити. А для  цього потрiбен час i  твоя щирiсть. Коли  в мене буде час,
тодi буду  з  тобою  займатися  розслiдуванням. А  поки що живи  тут. Тiльки
пам'ятай -- нiяких  розмов про сво? мандри i справи  зi слугами чи охороною.
Хоч одне слово ?м ляпнеш -- вiдправишся до в'язницi!
     Тiкати  не раджу. Ти не зна?ш людей,  якi  вiддали тебе в руки сторожi.
Вони  тебе  та?мно  замордують,  бо  хто  ж тобi  вибачить царя  зiнджiв  --
софальських людо?дiв?..
     О господине!  Я  не  зможу все добре пригадати,  бо  найголовнiшi  дiла
викарбуванi в  мене на бамбуковiй палицi. Умовними знаками на нiй ? те, чого
я й у книгу не написав!
     На третiй день  палиця вiднайшлась. Хоч за мною стежили, я вiдкрив свою
дудку, витяг потрiбне зiлля i стрiли-голки  з отрутою. А щоб охоронцi нiчого
не зрозумiли, я по кiлька годин крутив палицею, як китайцi-фiглярi на базарi
в Гуанджоу...
     Нарештi через кiлька днiв, коли я вiд'?вся i вiдiспався, прийшов катiб.
Тепер  уже все питав по книзi.  Хто мене навчив  християнськiй  абетцi, де я
вчився i в кого нашiй грамотi, хто може пiдтвердити мо? заняття.  Слухав вiн
уважно, по  кiлька  разiв перепитував, Просив  деякi  мiсця  досконально  iз
подробицями пояснити. I весь час цiкавився, де жiнки хтивi, а де байдужi, де
зрадливi, а де вiрнi, де найкрасивiшi, де як одягаються.
     Спочатку в мене була думка дурити його по дороговказах зiрок, мiсяця та
сонця.  Але  зразу ж блискавкою  зринула iнша думка: у  неволi так ласкаво з
тобою ще нiколи  не поводились. Це страшно! Будь певен, книги тобi бiльше не
бачити!.. Тiльки б вирватися звiдсiля на зеленi хвилi, пiд яснi зорi!
     I я виказав йому всi стоянки мiсяця й сонця та заходи й  сходи зiрок по
всiх сво?х шляхах... окрiм володiнь Н'бого...
     Мiй же господар усе  випитував мене про Софалу, з яко?  я винiс золото.
Тiльки не про золото питав, а про людськi  звича?, зброю, знову про жiнок та
?х прикраси...
     Тi??  ночi нам принесли ?жу двi служницi. Ми ?ли, а вони  звеселяли нас
спiвом та грою на бубонi. Та куди ?м до Нiссо!
     Раптом прибiг слуга i  щось зашепотiв катiбу на вухо. Той спохмурнiв i,
крекчучи, звiвся на рiвнi. Дiвки пiдхопилися теж.
     -- А ви куди? Султан вас  iще  не кличе!  Розважайте мандрiвця  хоч  до
ранку, поки я не повернуся вiд султана...
     Пiшов вiн, та вухо мо?, як я не прислухався, не вловило,  щоб хазя?н зi
слугами полишив свою розкiшну оселю.
     Знову  менi  пастку  влаштовано.  I  я знав, яку!  Тому  заковтав  того
африканського зiлля  i  вирiшив  чекати, що  ж  почнуть  робити  пiдговоренi
служницi. А вони запалили ще другий свiтильник i почали по  черзi танцювати.
Нарештi сказали,  що  ?м важко  дихати i  поспускали сво? сорочки  до пояса,
пiдперезавшись рукавами, щоб сорочки зовсiм не злетiли з них.
     Але куди ?м до Рустемового жiноцтва!
     Вони ж, хизуючись  одна перед одною, геть розiбралися. Тодi я пiдвiвся,
щоб загасити свiтильники. Але обидвi злякано схопили мене за руки.
     -- Не треба, не треба! Без свiтильникiв буде нецiкаво! -- в  один голос
завищали вони i ствердили сво?ми криками, що катiб пiдгляда? за нами.
     Мене  ж  охопила  шалена лють, як i  тодi, коли  я  побачив "подарунок"
Рашида iбн Хасана! Тiльки  в  Софалi мною опанувала  лють i вiдчай,  а цього
разу  я  знав,  що  переграю  найсильнiшого  бугая!  I  справа  не  тiльки в
африканському зiллi. Я в катiба вiдiспався, вiд'?вся i пив добру воду!..
     Пiд  ранок, слава Аллаху, я приморився, та й дiя зiлля почала слабшати.
I я змiг хоч годину поспати.  А цi з  кiмнати  просто  виповзли, пiдтримуючи
одна одну та хапаючись за стiни.
     Наступно?  ночi з'явився  катiб зi страшенно вимученим обличчям, В його
поглядi я вловив острах i повагу.
     --  Мiй  повелителю  i   спасителю!  Менi  треба  з  тобою   поговорити
вiч-на-вiч. Без очей чужих i зайвих вух...
     Вiн кивнув головою, i ми пiднялися пота?мними сходами на дах палацу.
     Я запропонував йому за  свободу весь запас  африканського зiлля. Тiльки
нехай вiн поклянеться на Коранi. Коли вiн виконав клятву  за всiма правилами
шарiату, я сказав йому, що зiллям позакладенi всi бамбуковi палицi  в остовi
мо?? шкiряно?  скринi. Вiн зна?, в кого скриня.  Нехай принесуть скриню, а я
на його очах вийму з трубок порошок.
     Так i було зроблено.
     Але щоб йому не  сваритися з кадi та богословами, мене вiдправили назад
до в'язницi.
     Потiм зiбралися  суддi на  чолi з головним кадi Адена.  Книгу спалили в
мене на очах, а попiл примусили з'?сти.
     Тростинами били майже до смертi i вiдпустили. ?ти я не мiг. Доповзти до
першо?  вбого? халупи менi  допомогла  одна з вуличних музик.  Вона  мене  й
доглянула, поки я видужав.
     Потiм я потяг до Маската на  благенькiй  дерев'янцi  без палуби.  I  та
музика помандрувала зi  мною. Знову я став старцем. 3 усiх  мо?х  багатств у
мене лишилася тiльки бамбукова "дудка" iз запасом стрiл-голок i отрутою.
     Падуча Зоря Морiв i вулична дiвка!.. Ще до мого покарання ?й наговорила
всяких  чудес про мене звiдниця, а звiдниця про мо? "подвиги" довiдалася вiд
наложниць  катiба.  От  вона  з  чужих побрехеньок  i мала мене  за  вершину
мужських можливостей... Не знаю, чим би все скiнчилось... Певно, посварились
би  та  розбiглись... Тiльки ?? вбили.  Вже в  Сiрафi  мене  хотiли сплячого
захопити хашашiни, а вона мене стерегла. Вона одному виколола око, а другому
проткнула груди.  А  ?й встромили ножа  в спину,  просто в серце. Навiть  не
скрикнула i сконала.
     А  хашашiн, що без ока лишився, впустив свiй гiлянський нiж.  Так я мав
доказ, що вони знову натрапили  на мiй слiд. Але тепер у мене ?  помiч... Та
про друзiв нiчого тобi не розповiм, щоб у тих не було спокуси тебе мордувати
i  випитувати про мо?х друзiв... А тепер, прошу тебе, щоб вони не могли тебе
звинуватити у змовi зi мною, вiзьми, випий цього зiлля. У тебе за якийсь час
почнеться  лихоманка,  схожа  на болотну пропасницю.  Нехай тобою опiкуються
сусiди-купцi.  Слуги ?хнi  всiм розпатякають,  що  ти важко  хворiв, ледь не
помер...  Може,  навiть хтось  iз шакалiв  навiда?ться, щоб  перевiрити,  чи
справдi  ти  хворий...  Мiй  вчителю, мiй му'аллiме! Вибач менi,  що  я знов
об'явився перед тобою i знов через мене навiдалися до тебе цi скаженi пси...
     Алi схилив свою лискучу голову i цiлував руки старого звiздаря.
     -- Алi! --жахнувся старий.-- Ти плачеш?!!
     -- О  му'аллiме! Як  же менi не  плакати,  коли  вони стiльки рокiв  не
полишають  мене в споко?? Як же менi не плакати,  коли я  не  змiг перейняти
тво?? науки?! Як менi не плакати, коли людям зовсiм не потрiбнi мо? правдивi
слова про заморськi дива?! Як  же менi не плакати, коли сво?ю появою в мiстi
я загрожую  мо?му му'аллiму, мо?му  взiрцевi?! Як менi не плакати, коли мене
весь  час  дурять?! Моя музика розповiла, що коли я пояснював катiбовi свого
книгу,  два  його  сини  за  запиналом  списували  всi  слова  про  шлях  до
Софали...-- Алi заскреготiв зубами  i  впав  крижем на плавучий острiв. Тiло
його били корчi, i вiн рвав пальцями осоку, ламав очеретини.
     Враз Алi пiдвiвся i омив лице.
     -- Мiй му'аллiме! Помолимося,  щоб удача не  полишала  мене. Бо я почав
стомлюватись. Будь мо?м iмамом!
     I старий предстояв на молитвi iмамом перед Алi.
     Потiм Алi  витяг  трьох  добрих  сомiв  на  куканi  й  прив'язав  ?х до
лоцманового човна. Старий випив зiлля i зразу ж полiз у човен.
     -- О шейх! Поспiшай, щоб тебе не почало лихоманити далеко вiд оселi...
     Й Алi виштовхнув мандейцевого човна на чисте плесо протоки.
     На  пiвдорозi до купецько?  вiлли  лоцмана  почала тiпати лихоманка.  I
рибалки-сусiди, що  теж поверталися з риболовлi, пригнали човна до купецько?
оселi з "хворим" лоцманом.
     Ще  до  вечора  на  вiллу   прибув   ?бн  Юсуф,  страшенно  постарiлий,
розжирiлий. На його завжди червонi вiд вина  та читання очi напливали сльози
-- чи то вiд безсилля допомогти сво?му старому друговi-спiврозмовнику, чи то
просто вiд слабостi, пияцтва та старостi.
     Того ж вечора, коли замовкло квилiння муедзинiв, i вузька скибка мiсяця
заколивалась у струменях припливно?  хвилi, до оселi мандейця швидко приплив
човен,  Один  човняр-куфаджi, другий перс-моряк  --  у  червоних  шароварах,
шкiрянiй куртцi  з  мiдними наклепками;  повстяна  шапка обгорнута тюрбаном,
довгий вiльний кiнець тюрбана закривав бородате обличчя майже до очей.
     Вiн розплатився з куфаджi срiбною  пайсою <sup>16</sup> i легко видерся
на хiдник.  У лiвiй руцi тримав маленького  ?менського топiрця  на предовгiм
бамбуковiм  держаку. Дивно  тримав  -- кулак на рiвнi пiдборiддя,  й  пальцi
затиснутi пiд самим топiрцем.  Правиця вiльна, зiгнута трохи  i пальцi  ледь
розчепiренi.
     Озирнувся  на  всi  боки, постояв,  поки куфаджi  вiдпливе, i в  кiлька
легких  стрибкiв був  бiля  дверей лоцманового  будинку.  Легенько  постукав
дверним кiльцем у дошки, трохи вiдхиливши тюрбан вiд уст, прошепотiв:
     -- Му'аллiме! Вiдчини мандрiвниковi.
     I зразу ж вiдступив на два кроки попiд стiною.
     За дверима мовчали.
     Тодi вiн кiнцем дивного предовгого топорища поторсав кiльце.
     В будинку щось зашарудiло.  Дверi тихо вiдчинились на ширину  людського
тiла.  Але перс-моряк  завмер пiд стiною i не  заходив.  Нарештi дверi  тихо
рипнули  i  розчинилися  ширше. В  отвiр визирнув бородатий чоловiк  у бiлiм
вбраннi, дуже схожий на мандейця.
     Зразу  ж  почулося  легке  "хух!",  нiби  хто  рiзко  видихнув повiтря,
округливши губи.
     --  О-оо-о-о! -- тихо опадаючи,  застогнав  бородатий i  став  рачки на
порозi. Вiн не рухався, стоячи колiньми в сiнях, а руками на вулицi.
     Хтось пробував його затягти досередини, та бородатий щосили вчепився  в
порiг.  Тодi  якийсь чоловiк вискочив  на  вулицю  i  почав  вiдривати  руки
бородатого вiд порога...
     Знову  почулось легке  i  водночас рiзке "хух!".  Другий чоловiк  рiзко
випростався i схопився обома руками за шию.
     --  Що там?  Чого вовтузишся? Тягни його сюди!  --  люто сичав  хтось в
глибинi сiней.
     Перс-моряк  швидко  пiдступив  до  дверей i,  приклавши до  вуст кiнець
бамбукового топорища, щосили дмухнув.
     Рiзке "хух!" злилося iз стогоном i лайкою.
     В той же час неподалiк за будинками, на розi  каналу, спинився човен, i
з нього  вийшов стрункий  молодик у чорнiм плащi.  Плат добре закривав лице,
тiльки очi були вiдкритi.
     Вiн, як i перс-моряк, обдивився  на всi  боки.  Потiм  тихо свиснув, як
нiчна птаха, i йому вiдповiв  з-пiд  паркану такий  самий писк. Трохи згодом
звiвся на ноги убогий дервiш-каландар.
     Молодик  i  дервiш зблизилися,  пошепотiли  про  щось, i  далi  молодик
продовжив  свiй  шлях до лоцманового дому-вежi. Тiльки  взявся за  кiльце на
дверях, як вони вiдчинились, i молодик  переступив через  порiг. У ту ж мить
на нього  накинули сiтку-вахаб i затопили кулаком  в лице. Удар прийшовся по
носi, i  в тишi було чутно, як хруснула носова  кiстка. Невiдомий захитався,
застогнав i  прихилився до стiни, намагаючись пiдняти поборканi сiткою руки.
Чути було, не  дивлячись на  важке дихання кiлькох  людей,  як швидко крапле
кров.  Вiн  вовтузився,  намагаючись  звiльнити  руки,  i   щось  белькотiв,
захлинаючись власною кров'ю. Поки вiн не встиг вивiльнитись,  моряк обкрутив
його  линвою  по  руках  та  ногах, затягнув  на  ши?  зашморг  i  прохрипiв
приглушеним голосом:
     -- Рипатимешся -- сам себе вдавиш! А писнеш -- я вдавлю. Покрути руками
-- чу?ш, як затягу? петля горлянку?!
     У дверi умовно пошкрябалися,  i моряк вiдчинив. Спочатку в дiм вступило
дво? чоловiкiв, i один з них пiдняв над  головою скляний корабельний лiхтар.
Певно, до того тримав його пiд полою чорного широкого плаща.
     Потiм з вулицi штовхнули в дiм каландаря-дервiша. За ним теж зайшли два
чоловiки, як i першi, у чорних плащах беду?нських...
     Пiдтягли гнота i при свiтлi добре обдивились.
     На пiдлозi  пiд стiною валялися дво? незнайомих i важко стогнали. Трохи
далi,  бiля порогу <i>в</i> кiмнату,  скоцюрбився господар харчевнi  Абу Сабах. Вiн
стис  пальцями  шмати подерто?  сорочки i  важко  дихав.  3  грудей  у нього
стирчала  маленька  стрiлка-голка,  не  бiльша  вказiвного  пальця.  Замiсть
оперення на кiнцi мала обкрутну iз бавовняно? вати.
     В  того,  хто  спочатку виглядав подiбним до мандейця,  така  ж стрiлка
стирчала iз щоки. В третього з мiцно? воласто? ши? визирав лише уламок тако?
само? стрiлки...
     В  пiдставного  мандейця  вiдвалилася   бiла  борода,  i  вiн  виявився
рудобородим купцем, що недавно в мандейця грав на аль-утi.
     Перс-моряк крiзь запинало прохрипiв:
     -- Поки вони здурiли вiд болю, в'яжiть ?х! А каландаря дайте менi!
     Моряк обшукав дервiша по всьому тiлу,
     -- Дивiться -- ось як треба ножi ховати!
     I витяг з-пiд дерги дервiша два довгих i гострих, як бритва, кличi.
     Пов'язаних перетягли в кiмнату i посадовили, притуливши до стiни.
     В молодика все ще напливала кров з носа.
     Моряк поправив кiнець тюрбана, пiдступив  до побитого i надавив йому на
ши?, потiм на потилицi.
     -- Тепер перестане... Тiльки скажи -- хто з них зарiзав мою Зухру? Оцей
кривий  одноокий  каландар?  Може,  цi купцi? Абу  Сабах  не  мiг -- у нього
торгiвля  на мiсцi... Так  хто зарiзав  Зухру? Мовчите? Я вас усiх  потоплю.
Пов'яжу ноги, а на шию глеки з водою. Хлопцi, закоркуйте глеки!
     Дво?  притягли глеки  з водою i позатикали ?х дерев'яними чопами,  а до
горла швидко приладнали тонкi мотузки.
     Моряк нахилився i рвонув у  рудобородого стрiлу з рани, потiм в другого
i в третього.
     --  Не  бiйтеся, шакали!  Ви  подурiли не  вiд отрути, а  вiд  пекучого
мастила!  Це для  страху, щоб вам  дух  забило i  голос  вiдняло...  Я проти
Шейх-уль-Джебала нiчого не маю... Якщо ваш iмам хоче одержати  дiамант -- ви
йому сьогоднi ж i  понесете. Я  проведу  вас до схованки i ви самi витягнете
перстень   з  дiамантом...  Передайте  всiм  вашим  да'?  i   вашому  iмаму,
благословення Аллаха на нього, що я  нiде й нiколи не збираюся  змагатись iз
вашими  людьми. Хоча  став сильнiшим, нiж  будь-коли! Я вивчив чародiйство й
отрути  на Аль-Кумрi, в  Софалi Людо?дiв  i в мисливцiв  на Малаццi. Щоб  ви
пересвiдчились, зараз я  взнаю, хто з  вас,  шакалiв, хотiв обдурити iмама i
привласнити собi перстень, коли я пiд тортурами викажу його схованку...
     Перс-матрос  налив у  миску  води,  насипав зiлля  з однi??  бамбуково?
палички, потiм з  друго?, розколотив пальцем i  сам  вiдпив  кiлька ковткiв.
Пiдходив i  давав пити кожному  по  два  ковтки. У дервiша  клацали зуби  об
миску.  А на Абу  Сабаха  пiсля  першого ковтка напала  гикавка,  i  вiн усе
вiдригував повiтря i нiяк не мiг  вiддихатись. По другому разу  моряк  випив
ковток i напо?в  поборканих хашашiнiв.  Останнiми  пили зiлля дервiш  i  Абу
Сабах.
     I обох за якийсь  час почали ламати  корчi, вони задихались вiд болю, а
враженi стрiлами, навпаки, почали вiдходити.
     -- Дивись, голубе iмама!  Ганьба на вашу голову: дво? ваших спокусилися
зазiхнути на те,  чого прагне ваш iмам!.. Ти  сам  потiм вирiшиш,  що з ними
вчинити. Але повернiмось  на  попередн?:  хто зарiзав мою Зухру?! Ви пролили
кров -- я вимагаю  викуп за  кров! Ще раз питаю -- хто зарiзав  мою Зухру?..
Значить, тодi ти, голубе iмама, заплатиш менi. Бо ти  тут i сьогоднi -- руки
iмама! Плата  така,  як у Кита?; хочеш -- звалашу  тим  ножем, що в  тебе на
спинi пiд  лахами  схований? А хочеш, око  вийму?..  Тим  ножем, що до литки
прив'язаний?.. Вибирай!..
     Моряк  почав  закасувати рукава сорочки.  Четверо його друзiв стояли за
ним,  оголивши  довгi бухарськi  кличi,  i  пильнували за  кожним порухом  i
поглядом поборканих.
     Молодика била  лихоманка --  тепер не кров капала на  пiдлогу, а рясний
пiт  чурiв по  його обличчю  i  крапав на долiвку. Вiн стукотiв  зубами,  як
дервiш, i гикав, як тiльки-но Абу Сабах!
     Моряк знову заходився з водою та зiллям.
     I,  приставивши до  ши? Абу Сабаха й  дервiша лезо, змусив випити. Обо?
небавом почали  куняти,  позiхати,  а там i набiк завалилися  й  засопiли  в
мiцному снi.
     --  Ну,  ти,  наймолодший  брат  Абу Амара, нарештi вирiшив? -- тихо  й
ласкаво спитав моряк у молодого хашашiна.
     Той щось белькотiв, але слiв не можна було розiбрати.
     --  Ага!  Бачиш  тепер, що  я не дурнiший за тебе, голубка iмама,  i за
ваших  да'??  Вашi  фiда? не бояться  смертi  i  тортур.  Та калiка  без ока
примiтний дуже. I для Шейх-уль-Джебала ти без вартостi. А без ?ства для тебе
нема?  сенсу  в життi!  Тому  ти  й затрусився, як  шакал,  а  мав  себе  за
пантеру!.. Я вiдмовляюсь вiд викупу кровi.  Але  тiльки  при однiй  умовi --
нiхто  з вас не пробуватиме мене вбити. Якщо ви мене заб'?те -- всi помрете,
здохнете, скона?те вiд того африканського зiлля, що випили. Не  будете гнати
за мною бiльше -- все гаразд буде. А тепер ще слухайте. Це смiття лишаю тут,
щоб воно нам не заважало.  Зараз же попливемо на двох човнах до схованки. На
берег вийде лише  брат Абу  Амара, а  iншi тихо сидiтимуть. Ви свiдки, що  я
видаю  схованку дiаманта. Потiм ми сядемо в  одного човна, а ви -- в iншого.
Ви  попливете до  харчевнi Абу Сабаха, ми --  назад до мандейця.  Вранцi, не
ранiше,  прийдете  за  вашими  шакалами.  Хто  посунеться   ранiше  --  тому
стрiла-голка з отрутою. А тепер ходiмо. Минула пiвнiчна сторожа...
     Моряк надяг двом петлi  вiд глекiв на шию, а глеки подав  у руки.  Тодi
розв'язав ноги.
     У "голубка" iмама спочатку  забрав обидва ножi  i витяг ще й третього з
рукава сорочки. Пiсля того розв'язав пута, зняв петлю з ши? та стягнув тонку
рибальську сiтку...
     Мiсяць  пiднiсся над нiчною Басрою  високо  вгору, але тиша не панувала
над  мiстом. 3 портових харчевень линули  спiви,  музика,  лайка  та  крики.
Якийсь  тесля-дивак серед ночi  дзвенiв  сокирою, кришачи окоренок на палубi
струнко? барiджi. Хропли та  iржали конi,  призначенi на вивiз до  ?ндi?. За
М'ясним базаром,  наче скаженi, кричали  пiвнi,  намагаючись випередити один
одного.
     Деревнi склади були на тому ж мiсцi, що й багато рокiв тому.
     I  мовчазний будинок-палац  Айшi  так  само схиляв  сво? вухо-ерк?р над
каналом, немов прислуховувався до всього: шемрання  павiтру, крокiв людей та
плюскоту весел.
     Зате колишня Рустемова  садиба звелася з-за  височенного тину ще однi?ю
будовою  --  триповерховою вежею-будинком. Майже  як  мандейцiв дiм,  тiльки
вищий i дуже дорогий. 3 другого поверху ново? будiвлi линули  веселi  спiви,
схлипування бубону та гугнявий свист зурни <sup>17</sup>.
     У дворi, за  високим,  тепер  з цегли,  муром, палали багаття. Щось там
смажили й варили. Чулися голоси багатьох людей, повискували собаки.
     Моряк проговорив з-пiд запинала до "голубка" iмама:
     --  Це  добре!  Он  бачиш, скiльки човнiв припнуто?  А скiльки  куфаджi
чекають?
     Вони проминули веселу  садибу, розвернулись за три квартали й пiдпливли
тихо i спокiйно до чорного ходу в садибi Айшi.
     Моряк i  молодий  хашашiн видерлися  на  хiдник.  Один  з  людей моряка
засвiтив лiхтар i видерся за ними.
     Чоловiк  з лiхтарем  нахилився  до  хвiртки,  хашашiн  i  моряк присiли
навпочiпки:
     --  Дивись! -- попередив  моряк i почав  кличем розколупувати бруд,  що
понабивався мiж болонками iндiйського  дерева.-- Ось сучок! Бачиш?  Тягни до
себе!
     Хашашiн тремтячими пальцями почав виколупувати сучок з  лунки. Та  щось
справа не йшла. Тодi моряк вiдтрутив  його, пiдколупнув сучок вiстрям клича,
i сучок вилетiв з дiрки.
     -- У тебе довгi пальцi! Витягай перстень!
     Та  в хашашiна  сiпались  руки.  Моряк легким порухом втопив вказiвного
пальця у деревину i за мить  пiдняв руку:  Вiд свiтла лiхтаря дiамант вдарив
блакитними стрiлами променiв.
     Руку! -- наказав моряк i, вхопивши  хашашiна, щосили  проштовхнув  його
великий палець у перстень.
     Га?!--в нестямi вигукнув "голубок". --Це вiн?!!
     Вiн! Бери сво? ножi й бiжи до сво?х. Тiльки в харчевню. Та швидко!
     Молодик схопив у кожен кулак по  рiзаку i за  кiлька  стрибкiв був бiля
сво?х.
     Вiн поперерiзав мотузки вiд глечикiв  i пута  на  ногах  сво?х  старших
помiчникiв.  Вони  не говорили нi  слова. Похапали кожен по  веслу  i почали
загрiбати до великого каналу.
     Моряки наче не поспiшали вiдпливати.
     Тiльки-но  човен  з  хашашiнами подолав майже  весь  квартал,  як  з-за
звороту вiд Рустемового дворища вискочило два човни зi стражниками.
     Чадiли яскравi нафтовi смолоскипи. Грiзний окрик з першого човна:
     -- Стояти! ?менем халiфа!
     Та перс-моряк кинувся до хвiртки, вставив  ключ  у  замок i  почав його
вiдмикати.
     Його приятелi, пригнувшись, кинулися  до човна. I в  перса-моряка  i  в
його друзiв полетiли спiвучi стрiли.
     Лiхтар упав на хiдник, i вогонь розлився по дерев'яних колодах.
     Хашашiни  ще бачили, як  стрiла  потрапила в спину матроса-перса, й вiн
завалився навзнак, вiдкинувши руку iз затиснутим здоровенним ключем.
     Стражники вже вискочили на вулицю i бiгли до пораненого:
     -- Обережно! Це чаклун! -- волав ?хнiй ра?с.
     I зразу ж моряк пiдвiвся i в обох його кулаках заблищали довгi леза.
     Та  переднiй  страж вдарив його  булавою  в  голову. Темна кров  залила
обличчя, моряк захитався,  зробив кiлька хитких  крокiв. 3  голови  в  нього
злетiла шапка з тюрбаном. I всi побачили, що це дервiш-каландар, а зовсiм не
перс-моряк!
     Смертельно поранений  вхопився  руками  за  лице, спробував  бiгти, але
зрушився з хiдника у воду.
     Тим часом нафта з лiхтаря пiдповзла до дерев'яного паркана Айшi.
     Кiлька  стражникiв  кинулись  гасити вогонь,  iншi  пострибали  в човн.
Бiльший човен погнав за втiкачами.
     Другий крутнувся на мiсцi, i люди з нього жердинами намагалися намацати
тiло у водi.
     Це було останн?, що могли бачити хашашiни, бо ще кiлька гребкiв веслами
-- i вони вискочили в провулок великого  каналу. Так само  зник з ?хнiх очей
човен з чотирма друзями загиблого перса-каландаря.
     Четверо гребли щосили, аж пiнилась вода за човном.
     А стрiли сипалися на них одна за одною. Кiлька вже вп'ялося в демено.
     Якийсь час хашашiни ще чули крики, лайку. Та скоро iншi звуки наповнили
простiр навколо них -- iржали конi в  конюшнi ши?тського хана. I пiяли другi
пiвнi басрiйсько? ночi початку мiсяця азара.
     I з далекого Дар-ель-Кихабу надтрiснутий високий голос спiвачки щемливо
виводив:
     -- О Фатiмо, Фатiмо, Фатiмо! Ти ясная зоре моя!
     Наступного ранку ра?с порту приймав звiти сво?х нiчних соглядата?в.
     Першим  у пота?мну  келiю  моряцького хану  приплентався  русявобородий
казкар. Славився метким  словом  i великою вправнiстю  у  пiдлабузництвi. Та
ра?су доповiв просто:
     Мiй  господине!  Був  у  бека. Гiлянцi, туркмени та кумани повпивались.
Перси  пообжирались. Крамоли  не було.  Пiсля  пiвночi якiсь невiдомi хотiли
пiдпалити   бекову  сусiдку  --  стару  Айшу.  Та  стражники  погнались   за
злочинцями. Одного пiдстрiлили. I вiн потонув. Чи
     наздогнали  стражники  iнших, не знаю. Я прибув, коли на  мiсцi пiдпалу
стояли  тiльки  слуги  та  раби  бека.  Сам  бачив обгорiле дерево i  уламки
стрiл...
     Ти не принiс ?х менi?
     --  Мiй  господине, я  граматик. Я запам'ятовую  i  пiдбираю  загубленi
слова...
     -- Добре! ?ди!
     Оповiдач, прикриваючи рота рукою, щоб не дихати винним духом прослизнув
у пота?мнi дверi. Другим прилiз сухоногий калiка:
     О мiй найяснiший повелителю! Мiй батько...
     Встань i не виспiвуй! Ти не муедзин!.. Що чув, що бачив?!
     -- Що до заходу сонця  Абу Сабах полишив свою харчевню i поплив кудись.
Пiсля полуночi, може, перед другими пiвнями, до його харчевнi пiдплив човен.
В човнi лежав вiн. Чи  мертвий, чи смертельно поранений-- не знаю. Нiч,  сам
розумi?ш. Той, хто привiз, був у плащi i обличчя  геть загорнуте платом. Вiн
зайшов до оселi, а Абу Сабаха накрив якогось дергою. Хтось у домi заголосив,
та швидко крик урвався. Потiм з дому вийшло дво? з пакунками, сiли в човна i
вiдпливли в бiк Зеленого базару...
     ?ди. Пильнуй весь день за домiвкою Абу Сабаха.
     Я весь на очах i на вухах, мiй батьку! -- Стрункий калiка зiгнувся, нi,
склався навпiл i, прихопивши милицi, вправно виповз iз келi?.
     Третьою прийшла повiя з Дар-ель-Кихабу.
     Мiй господине! Сьогоднi вночi стражники вбили каландаря Ахмеда Кривого,
коли застукали його бiля  садиби Айшi. Менi  розповiла Навар, вона танцювала
сьогоднi в бека...
     Звiдки вона зна?? Сама бачила?
     ?й Айша сказала. Айша сказала, що вона пiдглядала в щiлину за тими, якi
щось шукали бiля ?? паркану. Коли ?х побачила сторожа, вони кинулись бiгти i
впустили лiхтар з нафтою. Ледь не пiдпалили Айшу!
     -- Пiдеш сьогоднi до Айшi i все випита?ш...
     Повiя схилила голову в темнiм запиналi i випливла  через пота?мнi дверi
на вулицю.
     Потiм ра?с ляснув у долонi, i в кiмнату вступив стрункий юнак з каламом
та зошитом у руках.
     Я слухаю, мiй господине!
     Писати не треба. Запам'ятай. Проберись до садиби Айшi i подивись, чи не
лежать там уламки стрiл. Всi позбирай, принеси  менi. Зайди до  Абу Сабаха i
взнай, що там робиться. I найголовнiше -- взнай, хто сьогоднi з касби був на
нiчнiй сторожi. Зрозумiв, для чого?
     Так,  господине.  Я  все  чув...  Я  ще  пiду  до  текi?  <sup>18</sup>
каландарiв. Спитаю Ахмеда Кривого...
     Молодець! ?ди!
     I ра?с вдоволено посмiхнувся, що ма? такого здiбного помiчника-катiба.
     Того ж вечора в iншiм ханi в пота?мнiй комiрчинi ра?су порту доповiдали
деннi соглядата?. Першим був водонос-зiндж Рафi.
     --О емiр мого емiра! Коли я брав воду у мулатiв з сафiни, вони сказали,
що бачили Абу  Сабаха i ще двох  iз  ним  юнакiв у  човнi. Всi вони  були iз
запиналами на лицях...
     Як же тво? мулати ?х пiзнали?!
     По арбалетах, мiй емiре!  Вони колись з Абу Сабахом ?здили  полювати...
Вони, Абу Сабах i його люди, когось пiдсиджували. Не на птахiв були стрiли.
     А потiм?
     Тi,  Абу  Сабах i його люди,  не зачепили мулатiв i  кудись попливли  в
протоку в очерети...
     Другим доповiдав слуга мiняйла:
     --  Мiй повелителю! Поспiшаю i вибачаюсь! Одна  звiстка -- приходив син
Абу Сабаха.  Дуже стурбований. I  щось  нiс  пiд пахвою, пiд  сорочкою. Коли
виходив вiд мiняйла, розмахував обома руками i був веселий...
     Помiчник рiзника з Баранячого базару сповiстив:
     -- Сьогоднi рибалки виймали  вершi  на сомiв  бiля Пальмового острова i
витягли  утопленика. Голий,  одягу  нiякого.  Лице все об'?дене крабами. Але
видно,  що  каландар, бо  голомозий. Вони  вiдвезли до текi? каландарiв.  Тi
сказали, що, певно, Ахмад Кривий, i зразу поховали його.
     Пiсля них прийшов юний катiб ра?са.
     Господине -- доповiдаю! Жодна з чат нiчно? сторожi не стрiляла сьогоднi
вночi  в грабiжникiв  чи пiдпалювачiв!  Ось  я  пiдiбрав стрiли.  Стрiла  не
басрiйсько? роботи! Я носив уламки до лучникiв. Не признали. Кажуть, десь iз
перського  берега.  Каландаря  поховали  пiд  вечiр.  Айша  як  не  своя  --
присяга?ться  Аллахом,  що той,  кого  вбили, колись  був, ще  юнаком, у не?
пожильцем. Каже,  що рокiв  десять тому вiн приходив до не?,  але  так  само
раптово зник, як i з'явився.  Каже, що впiзнала його по  голосу. Каже, що це
якийсь  Алi... В  Абу  Сабаха  харчевня заперта. Лишилися тiльки  слуги.  Де
хазя?н, нiхто не зна?. А молодший син сьогоднi з жiнками  по обiдi поплив на
карiбi  до  Васiту... I... головне. Сьогоднi вранцi вiдплив до  Убулли  один
хормузський  вiтрильник.  Усi матроси  --  перси  та бахранi  <sup>19</sup>.
Привозив  сюди  кокоси  та сандал. Полишив порт, так  i не спродавши  навiть
половини товару.
     Хто дозволив вiдплиття?
     Вони, нахуда i руббан, показали твiй дозвiл з тво?ю печаткою i пiдписом
начальнику загорожi при маяках.
     Хабар взяв?
     Тисячу дирхемiв у пайсах. Менi вiддав половину. Для тебе.
     --  Вiзьми  собi  п'яту  частку  i  мовчи,  сину  мо??  сестри.  Бiльше
розслiдувати  не  треба.  Будемо  подалi  вiд  цих  людожерiв.  Дивись:  все
сходиться.  Тут якiсь  рахунки  мiж  ши?тськими та iсма?лiтськими  да'?. Абу
Сабах  чоловiк Шейх-уль-Дж?бала, без  сумнiву, а  весь час виставля?ться, як
верховод ши?тiв. I раптом вiн зника?,  а його родина тiка?. I пiсля  сутички
фальшивих стражникiв i  якихось невiдомих,  серед яких один, чи каландар, чи
не  каландар,  потопа?,  знiма?ться купець-перс i,  не  розпродавши  товари,
поспiша?  i