Олексiй Коломi?ць. Дикий ангел ** ДИКИЙ АНГЕЛ ** Повiсть про сiм'ю на двi дi? ДIЙОВI ОСОБИ Ангел Платон Микитович. Уляна - його дружина. Петро Федiр Павлик - ?хнi сини. Таня - ?хня дочка. Лiда - Петрова дружина. Клава - дiльничний лiкар. Маляр - Клавин чоловiк. Крячко - пенсiонер. Клоков - кореспондент. Бiля - художник. Оля - Павликова дружина. ДIЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Невеличке подвiр'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою - домашньою майстернею. Посеред двору збитий з дощок стiл. Стовп. На ньому умивальник i прилаштований телефон пiд дашком. Саморобне крiсло-гойдалка. Осторонь - ослiнчик. Таня зачiсу?ться бiля умивальника. Федiр лагодить стiлець. Лiда в крiслi-гойдалцi. Уляна накрива? стiл. Л i д а. У вас мовби маленька неприступна фортеця. Спокiй i якесь особливе вiдчуття безпеки. В минулий при?зд на вулицi мене застала гроза. Блискавицi й громи, здавалося, на тротуари падали. Я так злякалася! А забiгла сюди, у двiр, - i страх пропав. Наче громи i блискавицi боялися сюди вдарити. Т а н я. Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися. У л я н а. Не пащекуй, Таню! Л i д а. I кольоровий телевiзор, i оце саморобне крiсло у вас напрочуд пасують одне до одного. У л я н а. Коли вже тобi так усе подоба?ться, то в нас би й вiдпочила, а не ?хала на курорт. Л i д а. Море... Т а н я. З велико? висоти море зда?ться калюжею. У л я н а. Ти його бачила з висоти? Т а н я. Побачу. У л я н а. Забила собi в голову стюардесою стати. Л i д а. А батько? У л я н а. Вона така, що й батька умовить. Ф е д i р. Скiльки ж ти, Лiдо, не добула на курортi? Л i д а. Сiм днiв. У л я н а. А грошi повернули? Л i д а. Нi. У л я н а. То вже б добула. Л i д а. Захотiлося вас провiдати, i за домом скучила. За Петром. I синка треба забрати вiд мами. Ми з Петром без нього не можемо. У л я н а. Петро i минулий рiк, i цей без вiдпустки, хоч би до нас навiдався. Ф е д i р. Запанiв Петро. Ул я н а. Хiба можна так на брата? Ф е д i р. Можна. Л i д а. Не запанiв, а все в роботi, вiн такий скажений до роботи, як i всi ви. Т а н я. Мене виключи з цi?? компанi?. У л я н а. Годi чепуритися. Збiгай на город цибулi вирви. Таня виходить. Л i д а. У вас уже i город свiй? . У л я н а. За гаражем грядочка: За той шматочок землi клопотiв та прикрощiв... Л i д а. То навiщо було брати? У л я н а. А як же без грядки, без свiжо? городини? За пучок кропу на базарi гривеник беруть. Нi совiстi, нi правди нема в людей. Десять копiйок за жмутик трави. Борщ дуже дорогий виходить... А суп ми не любимо. Л i д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама готу?. У л я н а. На борщ треба i городину свiжу, i м'ясо свiже, базарне... Заходить Таня, кладе цибулю на стiл. Мало не забула: хто зi мною завтра на базар по?де? Л i д а. Далеко збира?тесь? У л я н а. Десь у район, щоб дешевше. Т а н я, Я не по?ду. Ф е д i р. Чого не по?деш? Т а н я. Нещодавно права одержала... Недiля, машин багато, ще в аварiю потраплю. На ганок виходить Павлик. П а в л и к. Мамо, де моя бiла сорочка? Ул я на. Там, де прасоване лежить... Павлику, по?демо завтра на базар? П а в л и к. Категорично нi!(Iде в хату). У л ян а. Навiщо ж тодi машину купували - щоб у гаражi стояла?.. Такi грошi витратили. Т а н я. В гаражi... Наш "Запорожець" уже сам поверта? на дешевi базари. Л i д а.Я ще не ?здила самостiйно, але на права здала. Ми з Петром надумали купити машину. У л я н а. А грошi? Л i д а. Будемо вiдкладати потроху. На ганку з'явля?ться Павлик. П а в л и к. У сорочки верхнiй гудзик вiдрива?ться. Ул я н а. Таню, приший. Т а н я. Були пани, були раби, а тепер усi товаришi! П а в л и к. Де голка? У л я я а. У рушнику. Павлик iде в хату. Т а н я (пiдходить до Лiди). Так модно одяга?шся! I де тiльки все дiста?ш? Л i д а. Петро дiста?. Вiн краще на одязi розумi?ться, нiж я. Т а н я. Менi б такого чоловiка, як наш Петро. Л i д а. Ти дiвчина вродлива, сама вибереш собi жениха. Т а н я. Тепер такi женихи, що самi на пляшку канючать, де вже ?м про жiнчин одяг дбати. Ф е д i р. Петро заробля?, мабуть, по пiвтисячi? Виходить на ганок Павлик. П а в л и к. Мамо, де отой галстук бiластий? У л я н а. Там, де лишив, на бильцi лiжка. Павлик виходить. Ф е д i р. Запанiв Петро, мiг би й при?хати. Л i д а. Я ж кажу - його вiд роботи не вiдiрвеш. У вас, у Ангелiв, така вдача. Т а н я. Кореспондент з областi при?хав, до мене пiдходив, хотiв нарис про нашого батька робити. Але, мабуть, роздумав. Щось йому не сподобалося. I Федiр теж не сподобався. Бурмило, каже, не чоловiк. У л я н а. Чому це про тебе так? Ф е д i р. Я до пуття i не розчув, i не зрозумiв, що вiн запитував. От я йому й кажу - у перервi. Сам вiн бурмило! Працю?ш, а воно лiзе! Т а н я. I сюди приходив. Може, сьогоднi ще прийде. У л я н а. Треба ж батьковi сказати. Т а н я. Мабуть, не прийде. У л я н а. Тебе не розбереш: то прийде, то не прийде. Врива?ться пiсня "Мой дед-разбойник": Мой дедушка разбойник, разбойник, разбойник, Был в самом деле очень знаменит. Кто мимо дедушки пройдет. Все деньги сразу отдает. Иначе будет бит, Иначе будет бит. Где ж ты, времечко лихое, Когда можно было жить разбоем, да, да! У л я н а. Знову сатану включив. Т а н я (пiдходить до телефону, набира?). Ванько, Ванько! Виключи, дурню, бегемотiю! Дай пообiдати. Чу?ш?.. (Кладе трубку. До Лiди). Це наш сусiд Крячкiв Ванько забавля?ться... Пiсня урива?ться. Л i д а. Послухався? У л я н а. Вiн батька за петельки хапа?... Такий волоцюга, що свiт не бачив. Танi, правда, побою?ться. Ф е д i р. Таню, по?дь завтра на базар. Т а н я. Хому тато скаже, той i по?де. Л i д а. "Як тато скаже"! Петро i нашому синковi спiвав ту пiсню, що ви маленькими спiвали... Як це вона почина?ться? (Пробу? наспiвати). I сказала стиха мати: - Не пустуйте, бо йде тато. Таня пiдспiву?. I сказала стиха мати: - ?жте, дiти, бо йде тато! - I сказала стиха мати: - Спати, дiтки, бо йде тато! Самi придумали чи десь почули? Ф е д i р. Це ще не вся пiсня... Вона довго спiва?ться: I сказала стиха мати: - До роботи, бо йде тато. Т а н я. Цей куплет Федiр запам'ятав. Колись санчата сво? поламав i не хотiв лагодити. Так тато йому всипав. У л я н а. Усiм потроху дiставалося. Хiба що Павлика трошки милували. Т а н я. Любимчик. Виходить Павлик. П а в л и к (до ТанI). Зав'яжи галстук. Т а н я (зав'язу?). Пора самому навчитися. П а в л и к. Ширший вузол. Т а н я. Що з тобою? Наче щось украв, аж руки трусяться, i очi, як у цигана на ярмарку. Злякався, що трiйку схопив? У л я н а. Мовчи, батько почу? - обiд пропаде. Павлику, стипендiю не заберуть? П а вл ик. Нi. У л я н а. I то добре. Таню, клич батька - пора обiдати. Т а н я (пiдходить до прибудови, стука? кулаком у дверi). Пане президент, обiд подано. Л i д а. Петро розказував: нiколи не бачив, щоб батько вiдпочивав... Усе щось робить. З прибудови виходить Платон. Видно, колись був у силi чоловiк. Обличчя суворе, втомлене. Пiдходить до умивальника, ми? руки. Павлик винiс рушник. Л i д а. Пробачте, звичайно, мою нетактовнiсть, але не втерплю, скажу. Оце дивлюся: Уляна Охтисiвна готу? обiд, Федiр майстру?, Платон Микитович мовчки ми? руки, i Павлик з рушником. Так, зда?ться, булб i минулого разу. Я нiби вдруге дивлюся той самий фiльм. Т а н я. А який наступний кадр? Л i д а. Мабуть Уляна Охтисiвна скаже: "Пора обiдати, ставте стiльцi". У л я н а. Справдi. Берiть, дiти, стiльцi. Федоре, принеси Лiдi. Л i д а. Не будемо порушувати традицiй. Кожен сам собi принесе стiлець. Павлик, Таня, Лiда приносять стiльцi. Федiр приносить матерi, собi ставить полагоджений. Павлик виносить велике саморобне крiсло, ставить на чолi стола. Л i д а (дiста? пляшку вина). Кримське. Ф е д i р. Не обiд - бенкет. Т а н я. А перед бенкетом - експропрiацiя, або, просто кажучи, грабунок серед бiлого дня. П л а т о н (сiда? в крiсло). Вино? Л i д а. Це я в Криму. Сьогоднi ж субота. Т а н я. День зарплати - майже свято. П л а т о н. Вино не для обiду. (Дiста? блокнот, надiва? окуляри). Л i д а. Навiть той самий блокнот. Т а н я. При татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не лiтери, не цифри, а макове насiння. Ф е д i р (пiдходить до батька, дiста? з кишенi грошi, пода?). Двiстi тридцять! Батько бере грошi, раху?. У л я н а. Соромно сину не вiрити. П л а т о н. А може, касир не додав? Рахувати не соромно, а приносити двiстi тридцять карбованцiв, як хлопчаковi, - соромно! Ф е д i р. Новий верстат - ще не приноровився. П л а т о н. Двiстi тридцять карбованцiв за мiсяць, слюсар-iнструментальник... При такому здоров'?!.. Ф е д i р. Платять не за здоров'я, а за роботу. П л а т о н. Отож-то, що за роботу. Надурочнi бери! У л я н а. Дай же Федi на витрати. П л а т о н. Минулого мiсяця брав. Де вiн ?х потратив? Т а н я. Двiстi тридцять карбованцiв татовi мало. Менi б такi грошi! А втiм, однаково: на заводi одержуй, а вдома здавай, тiльки й того, що перенесла з одно? каси в iншу. П л а т о н. Як у тебе, Таню? Т а н я (пода? грошi). Сто п'ять. П л а то н. А премiальнi? Т а н я. Звiдки зна?те? П л а т о н. Менше балакай. Т а н я. Двадцять п'ять собi залишила - на сукню. П л а т о н. У тебе ?х досить. Т а н я. Не моднi. Пл а тон. На моду грошей нема?. У л я н а. Хай купить. Т а н я. Щедрi ви, тату. Отак, кажуть, колись куркулi родилися. П л а т о н. Мабуть, що так. Т а н я. I на курси п'ятнадцять карбованцiв. П л а т он. Якi ще курси? Т а н я. Я вже казала. Iноземних мов... Стюардеса ма? знати мiнiмум двi мови. П л а т он. Хочеш на курси - прироби. Тобi ж хотiлося в складальний - переходь. Там i зарплата бiльша. Т а н я. Обiцяють, а не переводять. П л а т о н. Для переходу в iнший цех треба, готуватися. Походити, подивитися, за когось попрацювати. З цеху в цех - не з одного трамвая в другий. Т а н я. Це менi ясно, а на курси давайте! П л а т о н. Сказав - прироби. Приробиш - краще вчитися будеш. (До Павлика). Як у тебе, студенте? Ще не одержав стипендi?? Там у вас порядку нема?. (Склада? окуляри, хова? блокнот). Ти, синку, в цi канiкули на завод не пiдеш. За два мiсяцi - триста карбованцiв! Не пiдеш. У л я н а. Нарештi зжалився батько. А то чужi дiти вiдпочивають, а вiн свого - на завод. Л i д а. Мiй Петро теж здавав грошi у батькову касу? П л а т о н. Тут жив, тут одягався, харчувався - i грошi докупи. Всi на одних правах. Т а н я. Ви, тату, як пiшли на пенсiю, то ще поскупiшали. П л а то н. Поскупiша?ш. Бач, поганенько ми цей мiсяць потрудилися. Не пiдеш, Павлику, на завод... Запишешся у тi бригади, що на Пiвнiч ?дуть. У л я н а. На Пiвнiч? П л а т о н. Пiвнiч теж земля, i наша земля. У л я н а. Ти б свою дитину i в пекло послав, аби бiльше грошей. Не да?ш вiдпочити. П л а т о н. Пiсля яких трудiв? Десять мiсяцiв з портфельчиком бiгав... Натомився! Нещодавно по телевiзору бачив - вручали школярам ключi вiд Артеку. Серед тих дiтей були такi здорованi, що ?м би камiння бити, а ?х вАртек! Тепер ?м ключi вiд Артеку, а там вiд Сочi, а потiм без ключiв труситимуть батькiвськi кишенi... I кишенi, й душi. Подавай ?м життя розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обiдати! Наливай, Федоре, пива. Л i д а. Може, вина? П л а т о н. Хай сто?ть - не пропаде. А ти чого, Павлику, задумався? Пообiдай, а потiм думай, коли ? про що. Федiр налива? в бокали пиво. У л я н а. Як же не думати - на Пiвнiч дитину посила?ш. Там, мабуть, i лiтом холодно. Захворi?. П л а т о н. Може, в Артек його? У л я н а. Знали нашi дiти Артек? Оно! (Жест). В отiй майстернi з трьох рокiв. Т а н я. У нас гостя, а ми сiмейнi чвари завели... Перенесемо це питання, як кажуть у мiсцевкомi, на iнше засiдання. У л я н а. На Пiвнiч! А в що одягнути дитину?! П а в л й к. Нiкуди я не по?ду. П л а т о н. Це ж чому? П а в л й к. ? причина. П л а т о н. Говори. П а в л й к. Я вам потiм скажу. П л а т о н. Говори, тут усi сво? - шпигунiв нема?. Пауза. П а вл й к. Я женюся! Пауза. У л я н а. Дурнi жарти. П л а т о н (зупинив довгий погляд на синовi). Прийде час - женишся. П а в л и к. Я без жартiв. П л а т о н. Я теж. - Будемо ми сьогоднi обiдати чи нi? (Бере в руки бокал). Якщо тобi, синку, й прителiпалася в голову ця думка - викинь ?? геть! Закiнчиш iнститут, попрацю?ш, щоб у гаманцi завелося, а тодi й женися. Iнакше як жити? П а в л и к. Якось проживу. П л а т о н. Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотiв, жовтодзьобий! У л я н а. Ти, батьку, не гримай на дитину. Сказав - не дозволю, i досить. Ф е д i р (пода? Павлику бокал). Випий, чим дражнитися. П а в л й к. Ми вже записалися. Присутнi враженi словами Павлика. Лише Платон, мов i не почув, навiть голови не повернув у бiк сина. Повiльно, занадто повiльно випив сво? пиво. Т а н я. Може, й весiлля згуляли? П а в л й к. Згуляли! У л я на. Люди добрi, що ж воно робиться в свiтi бiлому? Т а н я. Нiчого особливого - дитя женилося! У л я н а. Павлику!.. Ф е д i р. Вiн правду каже. У л я н а. Як же так, без батькового дозволу? Т а н я (наспiву?). I сказала стиха мати: - Хоч женитись, спитай тата... П а в л и к. Знав... не дозволите. Ф е д i р. Сво?м сказати треба було. Л i д а. Звичайно, безглуздо одружуватися, не маючи нiчого за душею. Але ж кажуть: з милим рай I в куренi. П л а т о н (не витримав). Ледар i дурень надумали таке безглуздя. "В куренi". В куренi живуть злиднi, а злиднi перегризають горло коханню, хоч би яке воно було! ? в тебе дах над головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А нi-зайцем бiгай по свiту, хоч цiлий вiк бiгай! Думав, як жити? П а в л и к. Думав. П л а т о н. З чужо? миски годувати дружину? У л я н а. Прогоду?мо - не збiднi?мо... Т а н я. Напалися на хлопця. Може, невiсточка така красуня, що всi навколiшки перед нею станемо. Де вона тепер, Павлику? П а в л и к (подивився на годинника, непевний жест). Тут чека?. Т а н я. Хай зайде. Всi ждуть, що скаже батько, але той мовчки обiда?. Л i д а. Незручно. Дружина тебе чека?, Павлику... Розписалися - то вже дружина. П а в л и к (ще вага?ться). Тату... У л я н а. Клич. Павлик глянув на батька - швидко вийшов. Т а н я. Тату, ти при нiй не гримай на Павлика, вiн же тепер мужчина. Ф е д i р. Ну й Павлик... Т а н я. Заздриш? Павлик уже жонатий, а ти... Ул я н а. Вгамуйся, Таню! Т а н я. Молодець Павлик! Одружився тихо, мирно, мовчки. Ф е д i р. Так не можна. Т а н я. Коли будеш з татом радитися про сво? одруження, поклич мене, хочу послухати. Врива?ться дика пiсня "Мой дед-разбойник". Таня пiдбiга? до телефону, набрала номер. Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще обiда?мо!.. Що?.. Не тво? дiло. Виключай! (Вiша? трубку). Музика затиха?. Л i д а. Заскочила блискавка i в нашу фортецю. Т а н я. Ще буде грiм. Заходить Павлик i майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендiтне дiвча, виходить наперед, але ще трима? за руку Павлика. Оля. Добрий день! У л я н а. Здрастуй. (Пауза). Як же тебе звуть, дiвчино? О л я. Оля. У л я н а. Просимо до столу. Л i д а. Сiдай, Олю, бiля мене. - Я теж ?хня невiстка. Двi невiстки на одному стiльцi. Тiсно, але зручно, у випадку чого, вдвох вiдбиватися будемо. Оля несмiливо сiла. Пообiда?мо, розмова краще пiде. О л я. Я... ми недавно з Павликом пирiжки ?ли. У л я н а. Скiльки ж тобi рокiв, серденько? О л я. Вiсiмнадцять. У л я н а. Раненько замiж побiгла. О л я. Павлик сказав, то й побiгла... У л я н а. Весiлля нiби було? Де ж ви гуляли? , О л я. У нашому гуртожитку, в тринадцятiй кiмнатi. Т а н я. Тринадцята кiмната! Гарний початок сiмейного життя! У л я н а. Учишся? О л я. У медшколi, на другому курсi. Т а н я. Чудово! Л i д а. Ось i мо? вино знадобилося. Вип'?мо за здоров'я молодих. Таню, давай чарки, а ти, Федоре, вiдкоркуй пляшку. Федiр бере пляшку, давиться на батька, нiби пита? дозволу. Таня вносить чарки, ставить на стiл, Федiр налива?. Т а н я. Оце суботонька! Л i д а. Олю, ти повинна звикнути до цi?? прекрасно? сiм'?, люди дуже гарнi, але мовчкуватi, за винятком мого Петра. О л я. Павлик теж говорить... Л i д а (пiднiма? чарку). За здоров'я молодих! Щоб були вони дружнi та щасливi. Всi випивають, тiльки дво?, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться одне на одного. Врештi Оля торкнулася губами й поставила чарку, а Платон Микитович випив до дна. У л я н а. Павлику, чого ти нiби не вдома?.. I Олi стiлець би винiс, Павлик виносить табуретку, але Федiр забира? ?? собi, а стiлець ставить Олi. Якось перед людьми нiяково - скажуть, потай женили сина. Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй кiмнатi? А тут: таксi з прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по районних базарах побiга?, понавозить дешево? свинини, тато розкошелиться, видасть зi сво?? скарбницi карбованцiв... Скiльки, тату? У л я н а. Ти б менш торохтiла. Ф е д i р. Ольго, а батьки тво? де? О л я. Мама в Iванкiвському районi медсестрою працю?. Ф е д i р. А батько? О л я. Не знаю. Утiк, ще як я маленькою була. У л я н а. Мама зна?, що ти замiж вийшла? О л я. Ми з Павликом ще ?й не казали. Платон Микитович пiдвiвся, пiшов до хати. Т а н я. Ти, Олю, вже зорi?нтувалася, хто ? хто? Я - Таня, сестра твого Павлика. А це - Лiда, дружина нашого старшого брата Петра. А ото, до хати пiшов, Павликiв тато. Наш батько! Л i д а. Зда?ться, гроза пройшла мимо. Платон Микитович угамувався. У л я н а. Якби-то. Л i д а. I все ж весiлля будете робити чи ото, як було в тринадцятiй, так i залишиться? Ф е д i р. Хiба ж то весiлля? Треба, як у людей. У л я н а. I так усi про нас говорять: "Скупi, корисливi" та всяке... Та н я. Мабуть, оригiнальне весiлля було в тринадцятiй. Ти, Олю, й фату одягала? У л я н а. Вони такi дорогi тепер. О л я. Ми з Павликом не купували фати. Я позичила в одно? дiвчини. Вона вже тричi замiж виходила,, а фата нова-новiсiнька. Т а н я. Мамо, допитайся, може, й Федiр уже оженився, то щоб весiлля разом. Меншi витрати будуть. У л я н а. I чого ти до Федора причепилася? Т а н я. Вiн зна?. Ф е д i р. Багато говориш, Таню. Якби стiльки ще й робила. Т а н я. Все вимiрю?ш одним аршином. Жити, Олю, в нас тобi буде добре, але й робити змусять, як каторжну. У л я н а. Що ж, буде як буде!.. Ти, Олю, збирай сво? речi та переходь до нас. Федiр завтра вiльний, допоможе перевезтися. О л я. Я сама. У мене чемоданчик легенький... Я його взяла з собою, вiн там, бiля ворiт. Т а н я. Ще хто вкраде посаг... Неси до хати. О л я. Я все забрала, Павлик так сказав. (Вибiгла). Л i д а. Пощастило - на весiлля .потрапила. У л я н а. На ту недiлю, гадаю, упора?мося. Напишемо, щоб i Петро при?хав. Л i д а. На весiлля при?де. У л я н а. Ох, Павлику, Павлику, не сказав батьковi. Що вiн тепер дума? про тебе? Л i д а. У батькiв серце добре. Входить Оля з невеличким чемоданчиком, з вузликом книжок i зошитiв. О л я. Це мо? речi. А це - книжки й конспекти. Павлик сказав усе захопити. Т а н я (усмiхнулася). Ось ми вже й пере?хали. Л i д а. А жити де будете? О л я (глянула на Павлика). Павлик... ; У л я н а. У нас, а де ж iще... Т а н я. Я до мами в кiмнату, а вони в мо?й. Входить Платон з двома чемоданами в руках, поставив бiля столу. П л а т о н. Ось тво? речi, Павле. (Вийма? грошi). Ось дев'яносто сiм карбованцiв, це з тво?х лишилося. Бери - i в добру путь! Живiть! У л я н а. Куди ти його випиха?ш?! Отямся, Платоне! П л а то н. Сам себе випхав. Оженився, своя сiм'я, сво? життя. Не радився з нами - виходить, у нього сво? плани. Обрав дорогу-хай iде! У л я н а. Горенько! Куди ж ?м iти? Пауза. Тиша. О л я. Павлику, то кидай мене, раз тебе з дому проганяють. Ф е д i р. Тату, хай поживуть... Т а н я. У нас же мiсця - хоч танцюй. П л а т о н. Вибрав свою дорогу, хай iде, i квит! (До Павлика). Отак, синку! Живи сво?м розумом. (Сiв до столу, обiда?). Нiма сцена. Всi враженi вчинком Платона. Оля пiдходить до Павлика. О л я (тихо). Може, ти лишайся, а я пiду. П а в л и к (бере чемодан). Ходiмо? Оля i Павлик виходять. У л я н а. Синку, почекай! Платоне, зупини! Павлику! (Вибiга?), Ф е д i р. Це вже занадто, тату. (Виходить). Т а н я. Феодалiзм! (Вибiга?). Л iд а. Сумнiваюся в мудростi вашого вчинку, Платоне Микитовичу. П л а т о н (випив чарку). Не втручайся, Лiдо. Павлик мiй син. (Iде до хати). Л i д а. Невже ви любовi й жалю до сина не ма?те? Куди вони всi?.. (Виходить з двору). З хати виходить Платон з курткою в руках. П л а т о н. Як же я забув куртку покласти?.. Повернеться, вiзьме... Не повернеться... (Пауза). "Жалю не маю", "Не люблю сво?? дитини"... Може, й вона мене не злюбить. (Виходить майже на авансцену). Що скажуть люди? Бува, батьки купують любов сво?х дiтей. Поки малi - за iграшку, за морозиво, потiм п'ять, десять копiйок, двадцять, карбованець, троячка. Потiм дитя вже саме лiзе до них у кишеню! А потiм жiнку приведе - годуйте! "Коли хочеш, батьку, щоб тебе любили, не пручайся..." На це я не пiду! "Прогнав сина"! Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя - не батько, не мати - подарункiв не робитиме. "Жалю не маю"! А без мене хто його жалiтиме? Люди? У них сво?х клопотiв повно. Заходить Л iд а. Л i д а. Пiшли до автобусно? зупйнки... Куди дiнеться ТIавлик зi сво?ю дружиною? П л а т о н. Його дiло! Заходить Крячко. Вiн тут частий гiсть. Сiда? на ослiнчику, старанно зачiсу?ться, лише-пiсля цього зверта?ться до Лiди. К р я ч к о. У гостi, Лiдо? Л i д а. У гостi. К р я ч к о. Тодi здрастуй. Л i д а. Доброго здоров'я. К р я ч к о. Петро живий-здоровий? У начальствi? Я оно з Платоном у найвищому начальствi - пенсiонери! Живемо найкраще - на всi грошi! Балака?мо i розважа?мось на весь розум, який ще лишився! Нiхто вже нiчого не додасть i не вiдбере! Дивлюся: пiшов Павлик з чемоданом, догадуюсь - погнав Платон кудись хлопця грошi заробляти. А навiщо тобi, Платоне, грошi? У тебе й так добра всякого на десятьох. Ось я тебе знаю без малого тридцять рокiв, i все тобi мало. Робиш, заробля?ш, приробля?ш, надурочнi, премiальнi... На пенсi?, а влаштувався ще в хлiбний магазин приймальником. Уночi товар прийма?, або сам, або Федора посила?, аби шiстдесят карбованцiв придбати. Такi, як ти, Платоне, оббирають державу, як липку. Л i д а (налива?). Випийте, дядьку, пива. К р я ч к о. Випий пива, а в Платона кров закипить- добро його пропало... За копiйкою вiн не те що нахилиться, а ляже!.. Була революцiя, полiтгуртки, наглядна агiтацiя, п'ятирiчки, соцзмагання... А Платон вистояв зi сво?ю iде?ю - гони копiйку. Л i д а. Живеш, то треба й заробляти. К р я ч к о. У мене оно будиночок гiрший, нiж у Платона, не маю нi "Запорожця", нi кольорового телевiзора, нi ощадно? книжки... Я не капiталiстично? фiлософi? - мною не керу? копiйка... Платон засмiявся. Що з тобою? Ти ж раз на рiк смi?шся... П л а т о н. Злиднями люди хизуються... К р я ч к о. Не злиднями, а соцiалiстичною свiдомiстю. Я не голодний i не голий, що менi треба? (Налива? пива. Випива?. Знову сiв на ослiнчик). П л а т о н. У тебе. Крячко, свiтогляд, як у то? кози: влiтку пасеться, а взимку ?сть, що дадуть. Лiд а. Живiть ви по-сво?му, а Платон Микитович буде по-сво?му. К р я ч к о. Нi, я все життя активiст! Поки на заводi працював - на зборах його чистив. А тепер доводиться iндивiдуально. Усе б йому простив, а за те, що жмикрут, - простити не можу. На фронтi в одному взводi служили. Платон улiтку в ранцi шапку носив. I тут, бачив, людям каструлi, вiдра клепа?, майстру?. Усе дба?, усе мало. Сто рокiв проживеш? Нi! Правда, ти мiцний, як дуб, може, й проживеш до ста. П л а т о н. Чого прийшов? К р я ч ко. П'ятiрку до пенсi?. Платон да? грошi. Воно й не личить брати в пiдсудного... Але до суду вiддам. Куди синок майнув? Менший. Може б, i мого прихопив, нiяк до роботи не прилаштую. П л а т о н. Бо злодiй. К р я ч к о. Що? П л а т о н. Злодiй твiй син! К р я чк о. Як ти смi?ш! Вiн сво? вiддасть, не те щоб украсти. П л а т о н. Не працю?, а ?сть-значить, злодiй. Не заробив, а тринька? - злодiй. К р я ч к о. Мо? ?сть - не тво?. П л а т о н. Гiрший за того злодiя, що нишком краде, по ночах, бо твiй - серед бiлого дня... К р я ч к о. Куркуляка! Йому i мого добра жаль. П л а т о н. Усе державне, усе наше, i все мо?! К р я ч к о. З такою формулiровочкою ти завтра не те що пустирчик цибулькою висадиш, а всю дорогу. Ну, за цю справу я тобi ще на судi покажу. Л i д а. Про який ви суд, дядьку Крячко? К р я ч к о. Розумi?ш? Ото ж (жест) обiч дороги такий пустирчик був. Ми збиралися там стенд поставити. Намалювати, написати, яким стане селище за п'ятирiчку. А Платон i прихватив той пустирчик-цибулькою, кропом засадив. Управи'на нього нема?. Будемо товариським судом судити. Я виступатиму громадським обвинувачем. Я вже там виллю душу... Скоро ?деш, Лiдо? Л i д а. Днями. К р я ч к о. Я пiшов. Щось серце коле. Л i д а. Я теж пройду в магазин. Лiда й Крячко виходятiь. Платон лиша?ться сам. П л а т о н. Пташка - i та гнiздо в'?, щоб i вiтер не звалив, щоб i дощ не залив, щоб i тепло пташенятам було. Крячко i пташцi сказав би: багатi?ш! Народилася людина - то й живи! I добре гнiздо сво? клади, щоб i дощ, i вiтер, I холод не страшнi були тобi. Заходить Клоков, зупиня?ться на вiдстанi, придивля?ться до Платона. Клаца? фотоапаратом. Платон мовчки спостерiга? за ним. К л о к о в. Доброго здоров'я. Якщо не помиляюся, Платон Микитович Ангел? А я Клоков, з газети. Ось... Простяга? посвiдчення. Платон навiть не подивився. Хотiв ближче з вами познайомитися. Дещо менi вже вiдомо. Стаж роботи, висока квалiфiкацiя. Син i дочка на заводi. Словом, потомствена робiтнича сiм'я. П л а т о н. Так. К л о к о в. Попередньо хочу з'ясувати кiлька питань. Але домовимося, вiдповiдати так, нiби ви розмовля?те з добрим приятелем. П л а т о н. Давай, як з приятелем. К л о к о в(вiдходить далеченько, фотографу?, потiм вийма? блокнот, приготувався записувати). Коли почалася ваша трудова дiяльнiсть? П л а т о н. З двох рокiв. К л о к о в. Тобто? П л а т о н. Штайцi сам одягнув, потiм iграшки собi майстрував, потiм по господарству, потiм школа, потiм завод... К л о к о в. На вiйнi були? П л а т о н. Був. К л о к о в. Геро?чнi вчинки, приклади? П л а т о н. Вся вiйна-приклад. К л о к о в. Ваша мета в життi? П л а т о н. Добре жити. К л о к о в. Що, на ваш погляд, для цього треба? П л а т о н. Мати здоров'я i грошi. К л о к о в. Уточнiть про грошi. П л а т о н. Або заробити, або вкрасти. Третього путi нема?. К л о к о в. Громадська робота, коли працювали на заводi? П л а т о н. Бiля верстата. Пауза. К л о к о в. У багатотиражцi я читав, що ви любите грошi. П л а т о н. Не люблю, а поважаю. К л о к о в. Там вас намалювали ангелом, а замiсть крил - п'ятiрки. Пiдпис - "Стяжатель". П л а т о н. Правильно, все тягну до себе, а що ж, до сусiда тягти? К л о к о в. Вища мета вашого життя? П л а то н. Ото ж i ? вища - жити як слiд. К л о к о в. Через багатство держави до свого власного. П л а т о н. А ми разом з державою i плану?мо, i багатi?мо... Правда, я трошки попереду. Бо в не? ? ще чимало дармо?дiв: або не працюють зовсiм, або багато балакають i мало роблять... А в мо?й державi цього нема?... Як заробив, так i ?ж! Як заробив, так i одягайся. Будемо кiнчати, приятелю. К л о к о в. Що ви стружете? П л а т о н. Ложку. К л о к о в. Давайте зробимо кiлька фото. Гадаю, ви часто згаду?те роботу, свiй верстат. Станьте так, наче задумалися. П л а т о н. Думки не сфотографу?ш. К л о к о в. Тодi вiзьмiть пенсiйну книжку й дивiться так, нiби це вам подарували велику радiсть i спокiй на старостi... П л а т о н. Не подарували - заробив! I не в нiй радiсть i спокiй. К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, - поганий кадр! П л а т о н. Яка в тебе зарплатня? К л о к о в. А що? П л а т о н. Я тобi все кажу, а ти та?шся. К л о к о в. Сто п'ятдесят. П л а т о н. Непогано. За такi грошi треба метикувати. (Пiшов до хати). К л о к о в. Бурбон. Клоков вийшов з двору. В цей час пiдгйшла Таня. Т а н я. Здрастуйте! К л о к о в. Привiт! Т а н я. Побачилися з татом? Не пiдходить, негативний тип. Так? К л о к о в. Майже. Т а н я (усмiхнулася). А я не годжуся в геро?нi вашого нарису? К л о к о в (теж усмiхнувся). Гада?те, цiкаво буде читачевi? Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу закiнчила з медаллю i пiшла працювати на завод. Цiкаво? К л о к о в. Бал не добрала? Т а н я. Навiть документи не подавала. К л о к о в. Цiкаво. Т а н я. Зайдете в цех - на Дошцi пошани. (Жест, мовляв, мiй портрет). К л о к о в. Цiкаво. Т а н я. Люблю лiтературу. Толстой, Досто?вський, Джек Лондон, Фiцджеральд, Сент-Екзюперi, Распутiн, Гончар, Загребельний... К л о к о в. Цiкаво. Т а н я. Мрiю стати стюардесою, поглянути на планету з височини польоту лайнера. Звiдти люди менi будуть бачитись, як крапочки, i навiть ви, кореспондент зi сво?м фотоапаратом, здастеся менi меншi за сонечко, за мурашку, навiть за блоху! К л о к о в (стриму? образу). Балакуча. До зустрiчi. Т а н я. Сподiваюся, ?? не буде. (Пройшла кiлька крокiв услiд кореспонденту, iмiтуючи його оригiнальну ходу). Перемiна свiтла. Раннiй ранок. Платон, як завжди, щось майстру?. Заходить Крячко. К р я ч к о. Не спиться? Я теж не сплю. Уяви собi, на всiй землi люди сплять, а пенсiонери, як сови, очi повитрiщали - не сплять! А коли й перевертаються на другий бiк, то тихо, щоб iншим не заважать. (Пауза). Вчора я ото позавидував, що Павлик на роботу пiшов, а мiй лайдаку?. А воно, виявля?ться, усе не так. Павлик женився, а ти його прогнав... Привiв жiнку, а ти ?х з хати. Я свого п'яницю терплю, а ти тверезих з хати... Сина з двору! Дикий ти чоловiк! Добувати копiйку, може, i навчив сво?х дiтей, а щоб зовсiм ?х пiд сво? керiвництво повернути - теж пас! У нас, батькiв, до них стiльки ж прав, як у англiйського короля: що напишуть, те й читай! Он мiй два роки не працю?, а я що? Побити вже не здужаю. Мати нагоду?. Сорочка, джинси, пляшка "чорнила" - i над панами вiн пан. А може, воно так i треба? П л а т о н. Поступися перед дiтьми раз, вдруге, вони тебе i запитувать не будуть. К р я ч к о. Пiду. (Виходить). На ганку з'явля?ться Лiда. Л i д а. Не набрид вам цей в'?дливий сусiд? П л а т о н. Звик до нього, як до задавнено? хвороби. Розбудив тебе? Л i д а. Я мiцно сплю, коли знаю, що не треба поспiшати. П л а т о н. Виходить, завжди довгенько спиш --- куди людинi поспiшати, раз не працю?. Л i д а. У мене складна робота. П л а т о н. То ти працю?ш, а я й не знав. Л i д а. Працюю. П л а т о н. Що за професiя? Л i д а. Бути дружиною - це професiя. Складна професiя! П л а то н. Вперше чую про таке. Л i д а. Умiти любити свого чоловiка - не так просто i не так легко. П л а т о н. Приклад, як казав один кореспондент. Л i д а. Вiзьмемо нас з Петром. Хоч би що там на роботi сталося, вiн певний: удома на нього чека? спокiй, i затишок, i тепло. Я вивчила його звички, його смаки. Знаю, який костюм йому подоба?ться, яку сорочку приготувати, якi вузли вiн любить на галстуцi. Знаю, якi любить книжки, вгадую, що б вiн хотiв на вечерю, на обiд, на снiданок! Яке освiтлення любить, якi кольори не терпить. Вiн вибира? менi сукню, черевики - я дозволяю. Це йому приносить радiсть, а я вдвiчi рада. Вiн часто подовгу затриму?ться на роботi. Але хоч як пiзно прийде, зна?, його чека? гарячий чай. Не сам ри?ться в буфетi, шука? цукор, хлiб, масло, варення. Я йому все приготую, подам. Коли прийде роздратований, засмучений чи обурений, - усе ж бува? на роботi, - треба вмiти повернути йому спокiй. Холод з душi прогнати. Дума?те, мiщанська фiлософiя? П л а т о н. Збирався подумати. Л i д а. Коли чоловiк зна?, що в нього в тилу, тобто вдома, все гаразд, вiн i на роботi краще працю?. (Усмiхнулася), Треба б завести порядок: коли беруть чоловiка на роботу, вимагати характеристику не тiльки на нього, а й на його дружину. Бо якщо дружина лиха, то який же з нього працiвник? Увесь, час голова буде зайнята, що його чека? вдома. П л а т о н. Твоя лекцiя менi, Лiдо, сподобалася. Аплодувати не буду, а питання ?. Виходить, жiнцi й працювати не треба? Хай у тилу пора?ться? Л i д а. Ото в тилу i ? ?? робота. П л а т о н. А щоб пiдмогти чоловiку грiшми? Л i д а. Iнколи заробити вiсiмдесят карбованцiв утричi легше, нiж поратися в отому тилу. Але, на жаль, не всi жiнки мають таку можливiсть, доводиться ?м теж iти на трудовий фронт. (Пауза), Крячко про Павлика взнав? Пл а т о н. Правди не схова?ш. Л i д а. Павлик, може, завтра й повернеться. П л а т о н. Не повернеться. Л i д а. Звiдки зна?те? П л а т о н. Син. Пауза. Л i д а. Пiду скупаюся в озерi. П л а т о н. Обережно, воно глибоке. Лiда виходить. Платон кинув майструвати, видно, втомлений; знесилений сiв на стiлець. П л а т о н. Думав, мо? дiти слухнянi... А Павлик... (Бере куртку, знову вiша? на стiлець). Чи щось недобачив... або не розумiю ?х, молодих... Заходить Крячко. К р я ч к о. Повернувся я, побачив, Лiда пiшла, i повернувся. Павлик - ще не все тво? горе... Хотiв був не казати, але псовi, i тому хвiст не кожен день потрошку обрубують, а зразу весь. Отак i це: хай би все зразу, все знай! Про твого Федора мова... Я спочатку не повiрив. Роботяга з роботяг, не п'яниця, розумний. I в цьому ж загадка. Та ще в такiй сiм'?, як твоя. А бач, i Федiр з морального боку непевний. Ну, я коротко, Платоне: лiкаршу нашу дiльничну зна?ш? ?? чоловiк маляр, квартири розмальову?, бiлить, зна?ш чи нi? П л а т о н. Знаю. ' К р я ч к о. Так ото твiй Федя за лiкаршею волочиться, а маляр що? Малю? й не зна?, що його дружина райськими яблучками другого пригоща?. Федя потай то на машинi ?? пiдвезе, то проведе увечерi, а люди все знають: бачать i помiчають, i я теж. Одне слово, крiм тебе i маляра, усiм вiдомий цей ганебний зв'язок. I чому воно в такiй сiм'? з морально? лiнi? збочення? Отож тримайся, Платоне, я завжди з тобою! (Виходить), Платон сидить якийсь час мовчки, потiм бере ложку, струже. Заходить Федiр. Федiр (знiма? пiджак). Смiшна робота розвантажувати хлiб: i легка, а не приловчишся. П л а т о н. На завод устига?ш? Ф е д i р. Звичайно. Правда, менi тепер ранiше треба. Хлопчину одного взяв дiла навчити. П л а т о н. Записали наставником? Ф е д i р. Сам, по добрiй волi взявся. Заводу хорошi слюсарi-iнструментальники он як потрiбнi! П л а т о н. Тямущий? Ф е д i р. Придивляюсь - нiби береться. П л а т о н. Чомусь думають - до музики треба талант, до пiснi слух, а майстровим абихто... Дивись, людину вчити - не рiзьбу класти. Ф е д i р. Розумiю. (Хоче йти в хату). П л а т о н. Зачекай, Федоре. (Помовчав, окинув сина важким поглядом). Правду кажуть, що в тебе з лiкаркою... (пiдшуку? слово) шури-мури? Як глянув на нього Федiр, Платон зрозумiв - образливе те слово для сина. Називай, як хочеш, по-сво?му. Федiр мовчить. Що ж ти себе i батька соромиш? Iз замiжньою! На посмiх i пересуди нашу сiм'ю виставля?ш... Чого зацiпило? Ф е д i р. Я люблю Клаву! П л а т о н. Дiвчат мало? Ф е д i р. Я Клаву люблю! Пауза. Платон (насилу стриму? себе). Любиш?.. Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре! Ф е д i р. Ми з Клавою ще не зна?мо... П л а т о н. Серед дороги зупинилися? Нi сюди нi туди. Життя на?де i розчавить вашу любов, коли вона така!.. Ф е д i р. Ми з Клавою порадимося. П л а т о н. У всьому, у малому й великому, ?диний порадник - правда! Чу?ш, правда! Ф е д i р. Правду сказати треба. А як? Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон майстру?. Заходить Маляр. М а л я р. Добрий вечiр, Платоне Микитовичу. В трудi i турботах? Звичайно, треба якось убивати час. Вийти на пенсiю - все одно, що прийти в чистилище - за ним або рай, або пекло. Третього не дано. Трудiться, хай вам буде здоров'я. А де ж не видно ваших? П л а т о н. Матiр i Таню невiстка повела японцiв слухати. Кажуть, добре спiвають. Федiр скоро буде. М а л я р. Хай спiвають, а в нас дiло. Коли ви подзвонили - не повiрив... П л а т о н. Чому? М а л я р. Грошi ви любите класти в кишенi, а виймати... (Жест). А тут доведеться розкошелитися. Вам побiлка-фарбовка?.. П л а т о н. Так. М а л я р. Кажу для роздумiв: з конторою офiцiйно домовлятись будете - бiлитимуть мiсяць - два. Коли ж домовимось по-людському-три-чотири днi, знак якост - i будь здоров! Така iсторiя з епiлогом! П л а т о н. А встигнете i на роботi, i тут? М а л я р. Асигнацi? вашi - дiло наше. Кожна людина хоче жити, щоб був хлiб з маслом. П л а т о н. Крадеш, хапа?ш? М а л я р. Кручуся! Де i як людина мота?ться, шукаючи масло, - темнi, заплутанi стежки, Платоне Микитовичу. У мене сiм'я: жiнка - лiкар, дочка у школу ходить, - грошi менi потрiбнi. П л а т о н. Жiнка теж заробля?? М а л я р. Не заробля?, а одержу? зарплату! Заробити - це те, що зверх зарплати. А вона ходить, обслухову?, шука? всяку слабину в людинi, а зиску з цього - нуль. У мене - закон: зарплатня до копiйки сiм'?, а навар - це вже мо?. П л а т о н. На що тратиш? М а л я р. Ви вже в такому вiцi, що вам треба довгенько пояснювати. Ближче до дiла. Могорич! Потiм розмова, таке правило трудящого. П л а т о н. Гаразд. (Виносить якусь закуску, пляшку). Чого ти пiшов iз заводу? М а л я р. Ямку знайшов. (Налив чарку). Коли б ви були рибалкою, то знали б: риба, як правило, любить ямку. Чому? Там корм збира?ться. Це я одкровенно з вами, бо ви менi майже хрещений батько. Пам'ята?те, колись у дитинствi мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли? Ще по маленькiй? Платон налива? чарку. М а л я р. А собi? П л а т о н. Не можу. М а л я р. Примушувати людину не можна. Горiлка - це лiки вiд хандри, вiд горя, вiд щастя, вiд бездiлля, вiд перевтоми, вiд кохання, вiд ревнощiв - ?динi унiверсальнi лiки. (П'?). До них треба звикнути. (Налива? ще чарку, випив). Кажете, хапаю? Хапають усi. Хто може, хто вмi?, кому ? де - той хапа?. З ними борються, а вони хапають... Один хапне - йому догана. Другий хапне - його з роботи, третiй хапне - в кутузку... А скiльки невловимих? Платоне Микитовичу! Я належу до тих., хто наче краде i не краде. На межi... Для мене статтi не знайдеш. П л а то н (когось побачив). Довечеря?ш потiм, пiди обмiряй кiмнати, доглянь, щоб знати, яка робота. М а л я р. Обмiряти... Я оком кину - i дiло в горщику. (Iде до хати). Заходить Клава, гарна жiнка юкiв тридцяти. К л а в а. Трохи затрималася. П л а то н. Пробачте, що у вихiдний вас покликав. К л а в а. Хвороби не мають вихiдного, та й лiкар теж. Серце, очевидно? П л а то н. Все, що не ?, - на серце, Клаво. К л а в а. Ходiмте до кiмнати, я вас послухаю. П л а то н. I тут можна. К л а в а (розкрива? чемоданчик). Помiря?мо тиск? П л а то н. Не трудися, Клаво. К л а в а. Треба обов'язково. П л а то н. Обiйдемося. К л а в а. Ви взагалi iгнору?те медицину... П л а то н. Людина i сама, без лiкаря, чу?, що воно i до чого. К л а в а. Але ж мене викликали не на чай? П л а то н. Можна й ча?м пригостити. Входить Маляр. М а л я р (побачив дружину). Клаво, Клавочко, Клавусю, за мною прийшла? К л а в а. До хворого. М а л я р. Платон Микитович хворий? Вiн iще i в двадцять першому столiттi буде ощадну книжку поповнювати. П л а т о н. Доживу - буду. М а л я р. Це добре, що нагодилася: знатимеш, чому я приходжу додому не у формi. Хiба я сьогоднi хотiв випити? Нi! Але Платон Микитович, i той, бачиш! (Жест). Сiдай, Клавочко, з нами... К л а в а (до Платона). Виходить, я вам непотрiбна? П л а т о н. Потрiбна. Сiдайте, я вас ча?м пригощу, суницями. К л а в а. Покликали лiкаря, щоб пригощати суницями. П л а т о н. Чому б i нi? (Iде до хати). М а л я р. Бачиш, не мiг вiдмовити, запросив на роботу - i чарку на стiл. К л а в а. Пий i другу, i третю, i четверту... М а л я р. Ти ла?ш мене, а я тебе люблю. Зна?ш, за що? Красива ти! Я ж справжнiй художник, хоч i пiшов у маляри, але талант художника в менi живе... I досi мене хвилю? твiй стан, тво? губки, такi рухливi, пожадливi, як п'явки. К л а в а. Не патякай. М а л я р. А молодцi ми, Клавочко, гирка?мося, гирка?мося, а живемо! (Налив чарку). Входить Платон, вносить самовар. П л а т о н. Чаю вип'?мо. Спасибi, що завiтала, Клаво, зараз я чашечки... К л а в а. Дозвольте, я допоможу. П л а т о н. Чашки на кухнi. Клава виходить. М а л я р. Правда, у мене красива жiнка? П л а т о н. Дружно живете? М а л я р. Не без сварок, але нiчопо... Вона менi зобов'язана, взяв ?? горобеням задрипаним, вивчив, iнститут закiнчила, лiкар... Не так просто було... Входить Клава, ставить на стiл посуд. Заходить Федiр. Побачив гостей, на якусь мить - здивованiсть i розгубленiсть. Ф е д i р. Добрий вечiр... М а л яр. Ось буде з ким чарку випити. Я не люблю з пляшкою один на один. П л а т о н. Iди до нас, Федоре! Федiр сiда? за стiл. М а л я р (налива? i пiдсову? Федору). Давай. Ф е д i р. Я не п'ю. М а л я р. Поки не жонатий, пий... Оженишся - вже буде пiд боком мiлiцiонер у спiдницi. До речi, знайомся, це Клава. Може, зна?ш? Вона лiкар. Моя жiнка. (Цiлу? Клаву). I люблю я ??, i вона мене, i вип'?мо за не?. (Бере чарку). К л а в а. Тобi досить. М а л я р. А мiж iншим. Клавочко, бiльше пити не буду... Сьогоднi ми вiзьмемо доченятко, пiдемо в парк... Я вас покатаю на колесi, люблю догоджати сiм'?. А сьогоднi просто щастя: прийшов, заключив контракт, могорич, i тут дружина. От iсторiя з епiлогом. Давайте вип'?мо всi. (Бере пляшку, налива?). П л а т о н (забира? пляшку). Встигнемо. М а л я р. Уже жаль стало. От чоловiк! П л а т о н. Встигнете випити, а зараз поговорiть... Вам е про що поговорити. Довга пауза. Федiр i Клава зрозумiли, на що натякнув Платон. А Маляр не розумi?. М а л я р. Хитрун Платон Микитович, влаштував театр на дому. Хоче цiкавих iсторiй послухати. Ось я розповiм одну: у СМУ-3 хлоп'яга дiзна?ться, що товаришок до його жiнки, скажем, не байдужий, вона теж вза?мно... Що робить хлоп'яга? Купу? дружинi квиток на БАМ i каже: "?дь, там прохолонеш, подума?ш, повернешся через рiк, станеш передi мною навколiшки, а я подивлюся, простити тебе чи нi". А що було далi - не вгада?те! Вона взяла квиток i по?хала, а далi... Ще дивнiше! Його дружок теж махнув на БАМ. I зовсiм уже незрозумiле. Чоловiк кинув усе i дременув за ними... Що там мiж ними трьома вiдбува?ться в тайзi, мабуть, тiльки ведмедi знають. От вам iсторiя з епiлогом! Сподобалось? П л а т о н. Сподобалося. М а л я р. А тепер - дiло! Триста цiлкових... П'ять днiв... Я знаю, що ви тугодум. Завтра забiжу, скажете - так чи нi. Ходiм, Клавочко. П л а т о н. Може, ще в кого ? iсторiя з епiлогом? М а л я р. Ще пляшку на стiл, i в мене вистачить iсторiй до свiтанку. (Налива? чарку). Клаво, пий для спiльностi духу. Сердься, Клавочко, але люби мене. (Цiлу?). Пауза. К л а в а. Я люблю Федора. М а л я р. I я люблю Федора, хороший хлоп'яга. (Хотiв випити, потiм поставив чарку). Клавочка жарту?, хороша ознака. К л а в а. Я не жартую. Федiр - дорога менi людина, я все -думала, як це тобi сказати, i ось тепер ти зна?ш все. М а л я р. Що за театр?! Що за комедiя? Позбиткуватися вирiшили над п'яним. Та я тверезiший вiд вас усiх, тверезих! А п'ю, бо хочу, бо так душi хочеться!.. Я живу!.. Живу сьогоднi!.. П'ю сьогоднi!.. Завтра - нiхто не зна?, яке воно буде. Що таке завтра? Його може й не бути. Бомбочка... атомка шарахне - i нема? Федора, нi стола, нi мене, нi навiть Клави, навiть Платона Микитовича теж... Тiльки купка попелу. Нема? нiкого на свiтi. Нi амеби, нi президента! К л а в а. Ти зрозумiв, що я тобi сказала? Люблю Федора... Пауза. М а л я р (iншим, протверезiлим, недобрим голосом). Мене розлюбила Клава-Клавочка. Я ще тебе називав муращечкою, ха-ха... Чого, мурашечко, розлюбила? К л а в а. Ти божевiльний! Не можу бачити щодня вдома божевiльного. М а л я р. Бив? Щипав? Кусав? К л а в а. Тихий чи буйний, але п'яний, божевiльний. Божевiлля тво? не злюбила, а потiм зненавидiла. М а л я р (пiдвiвся, пiдiйшов, наче краще хотiв роздавитися Клаву). Колись цей божевiльний купив тобi червону шкIряночку, ти одягла i, щоб побачити себе у дзеркало, стала на табуретку... Понаравилося, сподобалося, прямо з табуретки повiсилась у мене на ши?. Ледь не задушила, цiлувала: "Коханий, рiдний мiй трудiвник, спасибi..." Пам'ята?ш? К л а в а. На першому курсi. Восьмого березня... М а л я р. А квартиру менi дали, я ?? розмалював пiд бурштин, пiд синь небесну... Руки цiлувала, ха... ха... Мурашко, було? К л а в а. Було. М а л я р. Федоре, подивися в мо? очi: що ти в них бачиш? Ф е д i р. Вилупкуватi. М а л я р. А Клава побачила, що то озера, а в них iскорки сонця... Так, бувало, говорила, точно так, у мене пам'ять гостра, i мрiяла, аби донька була на мене схожа. Так i сталося - схожа, особливо очима. Тепер мурашечка-хвойдоч-ка переметнулася... Тепер Федiр - коханий-рiдний, у нього озера, i в них плавають сонця... Тепер мрiятиме, щоб на нього були схожi дiти... ха... ха... Пiдленький, довгий смiх. Федiр не витриму?, пiдвiвся, пiдiйшов до Маляра. П л а т о н. Сядь, Федоре! К л а в а. Кохала, було. Потiм ти почав кожного дня давати коханню отрути по краплi, по крапелинi. Тру?в, тру?в... Я його лiкувала, рятувала, ночами над ним плакала, а воно все кволiшало i померло. М а л я р. Де ж ти його поховала? Пiду на могилку погляну, пом'яну, вип'ю, загородочку, пам'ятничок поставлю. К л а в а. Кохання там, де народилось, там i хоронять. У серцi! М а л я р. Поетеса, а я й не знав. А може, не поетеса, а просто шлюха! (I вже зовсiм iншим голосом). Пора додому! Донька сама боятиметься. К л а в а (пiдвелася). Пора. Маляр вийма? iграшкову машинку "Волгу", заводить ?? i ставить на стiл. Iграшка об'?хала стiл. До побаченая. Дякую за чай! (Швидко виходить). Маляр схопився услiд за Клавою, але Федiр заступив йому дорогу. Ф е д i р. Не смiй! Не смiй доторкатися Клави, Маляре! Не один, сто вас, малярiв, стане мiж нами - всiх змету! Люблю Клаву... Вона мо? життя! (Виходить). М а л я р (аж задихнувся, аж знесилiв вiд лютi. По мовчанцi з неприхованою ненавистю). Платоне Микитовичу, оце так ви надумали розважитися, театр на дому? А я й справдi подумав - потрiбен ремонт, могорич приготував старий... Наслухався ??, тепер мене послухай! Усе, що вона тут натякала, Клава, Клавочка, квiточка, мурашечка, я зiбрав усе! Зiбрав до останнього слова i поверну, запхну ?й в горлянку, щоб не було охоти знову пускати ?х на волю вольну!.. Я це зроблю! Бо це наше сiмейне дiло! А коли ви, поряднi люди, Ангели, будете руйнувати мо? гнiздо, я вашi крила вогнем обпалю! Любить, не любить - хай це нiкого не обходить. У мене сiм'я, дочка! А Федоровi сво?му передайте: боротися з ним не буду, вiн сильнiший. Боротися не буду, а вбити - вб'ю! (Пiдводиться, криво посмiхнувся). Iсторiя з епiлогом!. А хто ?? розповiв? Я? Федя? Клава? НI! Ти мовчки розповiв, старий ка?н! Ти!. (Посмiхнувся), Iсторiя з епiлогом. Завiса ДIЯ ДРУГА КАРТИНА ДРУГА Подвiр'я. Платон майстру?. Заходить Крячко. К р я ч к о (сiда? на ослiнчик). Дай випити! П л а т о н (кивнув на пляшку). Пий, якщо там лишилося! К р я ч к о. Не того, валер'янки... Платон iде до хати. Все частiше й частiше хапа?. (Бере пляшку). Чим це вони запивали? Може, могорич давали Маляру, щоб жiнку уступив Федоровi... Входить Платон, пода? шкалик i чашку з водою. П л а т о н. Скiльки крапель? Тридцять? (Пода? Крячковi). К р я ч к о (випива?). Бридке! Це вже мене втрет? чи вчетверте так. Начебто гвiздок пiд лопатку. (Пауза). Хочу, Платоне, поговорити, як далi жити. Тебе трохи дiти трусонули... Тепер i мене краще зрозумi?ш. Учора ввечерi мого взяли. Назюзюкався, бешкетував... Пострижуть, мiтлу в руки i - пiдмiтай на виду у всiх... Що робити? Ну що?.. (Бере чашку, вилива? рештки горiлки, п'?). Як менi, батьковi, в такiй ситуацi?? Говори... Ти ж дума?ш, що ти розумний, то говори... Що робити? Вiн на виду у всiх вулицю пiдмiтатиме, а менi? П л а т о н. Дiстань i собi мiтлу, станьте вдвох поруч i пiдмiтайте. К р я ч к о. З якого це ти боку за?жджа?ш? П л а т о н. З того, що треба. К р я ч к о. Нi, не туди вернеш. Ось я скажу! У вихованнi молодi помилочки були i ?. Учиться, бовдур, нiкудишньо, а йому все рiвно трi?чки ставлять. Бо школа змага?ться з iншою школою - треба перемогти в успiшностi. Не вчив i не учить, а його переводять з класу в клас, бо треба перемогти в соцзмаганнi. В комсомол затягли, бо треба, щоб зростала органiзацiя... Вiзьмемо мiлiцiю... Ось мiй потрапив у погану компанiю. А чому ця компанiя iсну?? Бо мiлiцiя ходить - руки в кишенi. А нема того... Зустрiв мiлiцiонер хулiгана - по макiтрi, по макiтрi! А вiн засюрчить i тiка?. Ось тобi страж порядку. П л а т о н. А ти сам пробував сина по макiтрi? Пауза. К р я ч к о. Уже не подужаю... Та й жаль. Змалку треба було вчити. Але як? П л а т о н. Трудом! Здорову руку прив'яжи, щоб вона не рухалася мiсяцiв зо два, а потiм вiдв'яжи, склянки води до рота не донесеш нею. А коли твiй син не два мiсяцi, а двадцять рокiв нiчого не робить, то ясно - калiкою став... ?сти, пити хоче, а робити - нi. Калiка з калiк. К р я ч к о (спалахнув). Iнших учиш, а в самого... Федiр з докторшею... Молодшого з жiнкою прогнав! Мабуть, царство тво? вже розвалилось, а, я все ходжу сюди на екскурсiю - на останню сiмейну монархiю дивитися. (Пауза). Тво? ж трудилися! Ти ж ?х з трьох рокiв примушував трудитися, а тепер - що?! Ну що? Ти для них нуль без палички! Десять нулiв без палички! Нiчого в тебе вчитися, i не хочу! Бувай здоровий! Мене учить, а в самого розпада?ться монархiя. Перемiна свiтла. Ранок. Уляна пора?ться бiля столу. Платон сидить осторонь, розгляда? Павликову куртку. У л я н а. Базар був хороший, i м'ясо дешеве, i городина, я й для Крячка купила дещо. А машин тих пона?здило i з города, i з села... Один у "Ладi" поросят привiз продавати. П л а т о н. Гудзики прикрiпи, а то загубляться, таких не знайдеш. Це ж нiмецькi. У л я н а. Забув покласти. П л а т о н. Забув, та й усе. У л я н а. Питаю, куди ж ви? Куди, Павлику, а вiн мовчить... Сiда? в автобус... Кажу, заходь, а вiн мовчить! I вона, горобеня, горнеться до нього. Вигнали дитину! I бог, i люди нам не простять. П л а т о н. На самостiйне життя пiшов. У л я н а. Душi в тебе нема?! П л а т о н (пiдiйшов, увiмкнув репродуктор, тiльки почув: "Поставьте ноги на ширину плеч" i вимкнув). Люди давно працюють, а воно каже: "...ноги на ширину плеч". У л я н а. Де ?стимуть, де житимуть, що одягатимуть? П л а т о н. Женився... думав. У л я н а. Надiявся, ми допоможемо. П л а т о н. Чого це ми? ?м у вiсiмнадцять рокiв Конституцiя дала право вибирати, а в дцадцять один воно може бути членом уряду. А я б записав: "З шiстнадцяти рокiв - ?сти свiй хлiб!" (Пауза). Iнакше все нанiвець пiде. Нi газети, нi кiно, нi збори, нi лекцi? не допоможуть! Коли до роботи не призвича?не, то калiка. У л я н а. Наш Павлик непризвича?ний! Грiх так i думати. П л а т о н. Значить, проживе. У л я н а. Ми в молодостi набiдувалися. Хай би хоч дiти... П л а т о н. "Ми набiдувалися", "Хай хоч дiти"! Це якийсь ворог Радянсько? влади придумав, аби дiтей розбещувати. Бiдувати - одне, а працювати - iнше. I жити треба не ябияк, а добре, багато, - вкоренятися в життя, щоб усе було i про запас було. I це не грiх. Заробила моя сiм'я на "Запорожця", а державi два "Запорожцi" ми заробили; телевiзор - ?й два телевiзори. Бiльше ми робим - краще державi. Бiльше труда - мiцнiша держава. Арифметика простiша простого. У л я н а. Лiда завтра ?де, я купила сала - у них такого не знайдеш, - кiлограмiв зо три, i ще дещо. Але чи не важко буде Лiдi? В не? чемодан i сумка. П л а т о н. Я з нею по?ду. У л я н а. Куди? П л а т о н. До Петра. На пару днiв по?ду. Подивлюся, як живуть, як на хлiб заробляють. КАРТИНА ТРЕТЯ Раннiй ранок. Дача Петра. Повне враження, що це подвiр'я Платона. Ганок будиночка з прибудовою. Дощаний стiл, стовпчик з умивальником. Лише впада? в око вибагливе крiсло-гойдалка та лiтнi кольоровi стiльцi навколо столу. Платон сто?ть посеред двору, огляда? подвiр'я. Пiдiйшов до стiльця, сiв i тут же пiдвiвся, нiби злякався, що вiн розвалиться пiд ним. Попробував, чи мiцно вкопаний стiл. Пройшовся двором, наче шука? собi роботи. З'явля?ться Вiля, молодий хлопець у джинсах, довгоносий, з гiтарою, сорочка в пальмах, вiн деякий час спостерiга? за Платоном Микитовичем. В i л я. Привiт, батьку! (Заходить у двiр). Столяр? До Петра Платоновича завiтали? Ви ж обiцяли прийти ще на тому тижнi. А де вашi iнструменти? Правда, тут усе ?. Оно прибудова - майстерня, там i матерiал, i iнструмент. Я чув, господар хотiв, щоб зробили ослiнчик, а головне, на ганку вгорi - пiвник, а по боках отакi... (жест) вiзерунки з дерева. П л а т о н. Навiщо воно здалося? В i л я. У його батька так. А вiн хоче, щоб усе, як у батька. Примхи великих! П л а т о н. Це ж не його дача, я так розумiю? В i л я. Цю дачу вiн кожне лiто оренду?. Iди, старий, у майстерню i вирiзуй пiвникiв, курочок, мережки, грошей тобi дадуть, скiльки заправиш. Вони у них водяться. Але щось менi зда?ться, ви теж не з бiдних. П л а т о н. На лобi написано? В i л я. Друкованими лiтерами. П л а т о н. Дачник? В i л я. Так. П л а т о н. Державний? В i л я. Батько - державний, а я при ньому. П л а т о н. Вiдпочива?ш? В i л я. Кайф ловлю. П л а т о н. Слово яке чудне! В i л я. Щастячко, задоволення, насолода, при?мнiсть, легкiсть, радiсть. П л а т о н. Збагнув. (Пауза). Щасливий батько! В i л я (посмiхнувся). Одержати задоволення хочете? П л а т о н. Хочу. В i л я. Повчiть мене, як треба жити. Я - весь увага. (Сiда?, наче зiбрався три днi слухати). П л а т о н. Досi не навчили, то вже не научиш. Як тебе звуть? В i л я. Вiля. П л а т о н. Спiвак? В i л я. Заспiвати? П л а т о н. Безкоштовно? В i л я. Для вас. (Спiва?, акомпану? на гiтарi). ...А вiтер часу пiдганя? кораблi, кораблi, кораблi!.. Якось стара ворона Знайшла шматочок сиру I вчила молоду, Як сир той не вiддати Лисицi! ...А вiтер часу пiдганя? кораблi, кораблi, кораблi!.. I молода ворона Взяла шматочок сиру, Щоб за хвалу собi Той сир подарувати Лисицi... ...А вiтер часу пiдганя? кораблi, кораблi, кораблi!.. Концерт закiнчено, при?мно було познайомитися. Можете приступати до роботи. Скоро господар прибуде. До зустрiчi. (Виходить. Наспiву?: "...А вiтер часу пiдганя? кораблi, кораблi, кораблi!.."') П л а т о н (провiв його поглядом). Нiби воно й не зовсiм дурне. (Огляда? двiр). Прямо-таки як у мене. Ослiнчика, правда, браку?. Заходить Лiда. Л i д а. Рано ж ви вста?те. Де були? Я вже думала, чи не в мiсто майнули. П л а т о н. Луки подивився. Райськi мiсця. Л i д а. А я в село сходила, молока взяла. Тихо тут у нас. А в будень i людей не побачиш. П л а т о н. Я вже одного бачив. Сюди заходив. Л i д а. Хто ж це? П л а т о н. Якесь хлопеня з гiтарою. Патлатеньке, Вiлею назива?ться. Л i д а. То он з тi?? дачi. П л а т о н. Батько - шишка? Л i д а. Шишка. П л а т о н. А синок - телiпай-хвiст? Л i д а. Помиля?тесь. Вiдомий художник. Його роботи експонуються на виставках, навiть за кордоном. Талант! П л а т о н. Часом глянеш на людину i спершу побачиш, дурний вiн чи розумний, а потiм уже - блондин чи чорнявий. А тут не доглянув. Л i д а. Находилися. Вiдпочинете трошки? П л а т о н (посмiхнувся). Пiвника та мережку буду вистругувать. Л i д а. Петро сказав? П л а т о н. Вiля. Л i д а (жест). Петро все хоче, як удома! I прибудiвочок спорудив. У вихiднi щось майстру?, i маленький Платончик привча?ться. П л а т о н. У батькiв мале зимуватиме? Л i д а. На осiнь привезу. Коли синок з нами, i дишеться легше. (Iде до хати), П л а т о н (про себе). Не вернеться Павлик! (Пауза). I Федiр заплутався. "Розвалю?ться сiмейна монархiя", - каже Крячко. А хто ?? розвалю?? Прогледiв ти десь, Платоне. Як .бува? в життi. От батько - шишка, а син роботящий, художником став. А в Крячка з худо? кишенi син вино точить. Л i д а. З ким ви говорили? П л а т о н. Уголос роздумував. У нас гостi будуть чи сама в гостi зiбралася? Так вичепурилася. Л i д а. Петро з хвилини на хвилину прийде. До гостей можна сяк-так, а до чоловiка треба прибратися. Мене Петро нiколи не бачив розпатланою чи недбало одягненою. П л а т о н. Як на свято... Чути сигнал машини. Л i д а. Це Петро. Але не на сво?й, а на якiйсь iншiй машинi. П л а т о н. Життя - будень... Заходить Петро з пакунками. П е т р о (цiлу? Лiду). Добрий ранок! Як почува?те себе, тату? П л а т о н. Нiчого. Л i д а. На чи?й машинi при?хав? Сигнал iнший. П е т р о. Нову "Волгу" дали. Л i д а. Нова - не грiх i шампанське на стiл. (Виходить). П л а т о н. Це ж як дали? П е т р о. Службова машина. П л а т о н. А дача? П е т р о. Теж службова. П л а т о н. Безкоштовно? П е т р о. Плачу. П л а т о н. Здорово ти живеш, Петре. Квартира, машина, дача i зарплатня чимала. Держись, Петре, тако? роботи! Держись! Зайву годину-двi на роботi побудеш, не злиня?ш. Думав, ти непогано влаштувався, а щоб так - i гадки не мав. Держися! П е т р о (засмiявся). Постараюсь! П л а т о н. Ото держава да? тобi так багато, може, й зайве. (Пауза). То ти вже дивись, не пiдведи. В добрi i шанi син, а батько вдвiчi щасливий! П е т р о. Все, що я маю, то все завдяки вам... (Наспiву?). I сказала стиха мати: - До роботи, бо йде тато! - I повчала стиха мати: - А як жити, скаже тато! П л а т о н (усмiхнувся). Не забув? П е т р о. Нiчого не забув... П л а т о н. I пiвника, i рiзьбу хочеш? Зроблю. П е т р о. Удвох за вихiдний управимось. Заходить Вiля. В i л я. Начальство при?хало? П е т р о. Вiлю, привiт!.. На снiданок просимо. Знайомся, це мiй тато, а це Вiля, вже визнаний талант! П л а т о н. Ми знайомi. П е т р о. Вже був у нас? В i л я. Рано-ранесенько заходив, щоб мати з вами, Петре Платоновичу, серйозну розмову. П е т р о. Серйозну розмову перенесемо на роботу, а зараз снiдати. Л i д а (з хати). З шампанським! В i л я. На роботi не пройду через шеренгу засiдань, нарад. Л i д а (вигляда? з дверей). Бiдолашний Вiля, воно таке скромне та несмiливе, що й не проб'?ться... Поснiда?мо i поговоримо. Петрику, переодягнися, я приготувала тобi. П е т р о. Залишаю вас на хвилинку. (Iде до кiмнати). П л а т о н. В якiй справi до Петра? В i л я. Квартиру вибиваю. П л а т о н. У батькiв живеш? В i л я. Жив у батькiв, а тепер вiдлучають, як теля вiд корови. П л а т о н. Не теля, а бузiвок. Пора! Хiба Петро розда? квартири? В i л я. Вiн один iз сотнi тих, хто ма? поставити резолюцiю на одержання. П л а т о н. Один iз сотнi? А дев'яносто дев'ять уже обiйшов? В i л я. Ваш син правофланговий. Виходять Петро i Лiд а, несуть на стiл снiданок. П е т р о. Вiля i Петро - шампанське, а ви, тату? П л а т о н. Нiчого. В i л я. Ми люди цивiлiзованi, не будемо переобтяжувати себе умовностями. До вас при?хав батько. Вам краще побути самим, менi ж головне - вирiшити сво? справи i пiти. На мене чека? цiкаве товариство. П е т р о. Що хотiв? В i л я. Допомога з квартирою. Не в планi свiтлого майбутнього, а вагомо, грубо, зримо... П е т р о. Ти заслужив... В i л я. Краще сказати - заробив... Дуже не люблю слова "заслужив". У ньому якийсь присмак... П л а т о н. "Заробив" - краще слово. П е т р о (засмiявся). Змовилися. Коли вже на те пiшло, це ти, Вiлю, мав би ставити менi шампанське. Вважай - ма?ш квартиру. В i л я. Менi ця казка подоба?ться. (Наче пiдрахову? собi пульс). Аж пульс зачастив. П е т р о. Поки що йдеться про однокiмнатну. В i л я. З акварелi на олiвець! П е т р о. У цьому роцi почина?мо будувати. В i л я. В якому райському куточку? П е т р о. В кiнцi Качаловсько?. В i л я (помовчав - наче в умi оглянув це мiсце). Iнших полотен нема?? П е т р о. На жаль. В i л я. Спасибi за увагу! П е т р о. Не влаштову?? В i л я. Хто буде жити в тому будинку? П е т р о. Двiстi квартир, двiстi сiмей. В i л я. Точнiше, близько тисячi невинних - засуджених до каторги... П е т р о. Замудро висловлю?шся. В i л я. Петре Платоновичу, вам не пiдходить роль на?вненького чиновника. Добра i щастя! (Поклонився, виходить, наспiвуючи пiсню: "...Л вiтер часу пiдганя? кораблi, кораблi, кораблi!") П е т р о. Перекипить. Л i д а. Чого йому те мiсце не до вподоби? П е т р о. Трохи шумно. Але ж мiсто не село, скрiзь шум. Лiда ставить на стiл шампанське, келихи. Л iд а. I сказала стиха мати: - ?жте, дiти, бо йде тато. П е т р о. Ця пiсня, зда?ться, i не затиха? в душi... Я iнодi працюю i ловлю себе на тому, що беззвучно наспiвую собi нашу сiмейну пiсню. Тату, який я щасливий, що ти при?хав. П л а т о н. Я теж. Побачив, як живете... Добре живете, Петре, дорожи роботою... Ще раз скажу, не ображайся. Багато тобi дають, тож i ти працюй на совiсть. Чу?ться далекий чоловiчий голос, що спiва?. (Прислуха?ться). Ану тихiше. (Пауза.) Наче Павликiв голос... Таке вчулося, i снився вiн... Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон бiля майстернi вистругу? дерев'яну мережку. Повз двiр проходить Вiля. В i л я (зупинився). Добрий вечiр. Виходить, не помилився... Ви таки майстер, i тут Петро Платонович зекономив... Вiн любить економити... Сво? i чуже. Пл ат о н. Зайди. Я навiть хотiв тебе шукати. В i л я. Я вам потрiбний? (Заходить у двiр). Портрет свiй замовите? Не вийде! П л а т о н. А кого ж ти малю?ш, коли не секрет? Кого скажуть? В i л я. Не так легко пояснити вам. П л а т о н. Спробую зрозумiти. В i л я. Шукачi женьшеня довго, дуже довго ходять тайгою, поки знаходять заповiтний корiнь. Отак i я серед людсько? тайги шукаю того, хто засвiтиться в менi... засвiтиться - того й пишу. П л а т о н. Гарно сказав... Куди поспiша?ш? В i л я. Один мудрий чоловiк говорив: "Хочеш скорiше дiйти, не спiши! Хочеш довго прожити, не думай про це! Хочеш, щоб люди тебе любили, - не лiзь ?м на очi!" П л а т о н. З квартирою теж не поспiшав? В i л я. I не поспiшав, а спiткнувся. П л а т о н. Що ж воно за мiсцина на Качаловськiй? В i л я. Цiкавить?.. Може, Петро вам теж квартиру там пропону?? П л а т о н. Що за мiсцина, розказуй. В i л я. З одного боку завод, наче зiпсований велетенський шлунок, бурчить день i нiч. З другого - за п'ять рокiв збудують мiст, i весь вантажний транспорт попiд будинком пiде... А якщо врахувати сучасну звукоiзоляцiю... П л а т о н. Може, ти, синку, не в курсi... Бува?, набалакають. В i л я. Iнформацiя точна! П л а т о н. Знали i робили? В i л я. Типовий випадок. П л а т о н. I жити, кажеш, там погано буде? В i л я (засмiявся). Весело! Закiнчили iнтерв'ю... Дозвольте вiдкланятися. Виходить. Перемiна свiтла. Лiда в крiслi-гойдалцi горта? журнал. Петро за столом нерегляда? газети, помiтно хвилю?ться. Л i д а. Петрику, не хвилюйся, Платон Микитович скоро прийде. П е т р о. Не збагну, що сталося? Тато збирався сьогоднi додому... Раптом забажалося по?хати в мiсто, до того ж одному, без мене... Л i д а. Може, щось надумав купити. П е т р о. Недiля, магазини зачиненi. Л i д а. Не дитина, не заблука?. П е т р о. Пора б уже й прийти. Л i д а. Почека?мо. Гадаю, на обiд повернеться. П е т р о. Лiдок, давай пройдемося перед обiдом. Л i д а (пiдводиться). До автобусно? зупинки. П е т р о (усмiхнувся). Вгадала. Думаю, зустрiнемо тата. Л i д а. При батьковi ти ще хлопчакуватiший. Ходiмо, мiй хлопчику. Виходять. Заходять Платон i Вiля. В i л я. Оно вашi кудись пiшли. П л а т о н. Мабуть, на зупинку мене стрiчати. В i л я. Побачать таксi, догадаються, що ви при?хали. Дивiться, вже повернулися. Пiду. Бо й менi дiстанеться. П л а т о н. Гада?ш, нiчого не вийде? В i л я. Якби навiть знали, що завтра та мiсцина провалиться або там вибухне вулкан, все одно будуватимуть, бо ? пiдпис, ? резолюцiя, ? постанова... П л а т о н. Навiщо перебiльшу?ш? В i л я. Для кращого сприйняття. П л а т о н. Якi ж то господарi? В i л я. Всi вони чи?сь сини, чи?сь онуки... Добра i здоров'я, Платоне Микитовичу. (Виходить). Заходять Лiда i Петро. Л i д а (глянула на годинник). Без десяти третя. П л а т о н. Я вчора замiтив, що ви о третiй обiда?те, ну й старався не запiзнитися. Л i д а. У мене все готове, навiть вареники з медом. Хто забажа?, можна й з сметаною. (Iде в хату). П л а т о н. Поговоримо, Петре, поки Лiда приготу?. П е т р о. Де ви були? П л а т о н. На Качаловськiй. Пауза. П е т р о. Вiля возив? П л а т о н. Я його... Вiн менi за провiдника був. П е т р о. Воно вам треба? П л а т о н. Колись малим ти просився: "Поведiть, тату, на завод, покажiть, що ви там робите". I я водив тебе. А тепер захотiлося подивитися, що син робить. П е т р о. Не тiльки я... П л а т о н. I ти. П е т р о. Державна комiсiя... П л а т о н. Державна! П е т р о. Вiля вас потягнув! Хлопчик хоче чужими зубами мене вкусити. П л а т о н. На Качаловськiй уже екскаватори морди позадирали. П е т р о. Ви при?хали до нас на пару днiв у гостi... То вже коли й вести мову, то про сво?, про наше... Я все думаю, як Павлик... П л а т о н. Я теж думаю. (Пауза). А ти, Петре, жив би в такому будинку, як на Качаловськiй? П е т р о. Припекло - жив би... Видно, прихову? роздратування. В цей час непомiтно входить Лiда, сiда? на стiлець, слуха? розмову. Щоб покiнчити... давайте зараз вiдповiм на всi питання, пов'язанi з цим будинком, точнiше - з його будiвництвом. П л а т о н. Так би й давно - поговоримо, синку. Ти ж розумний хлопець. П е т р о. Слухаю, тату. П л а т о н. Ти теж пiдписувався, що там можна будувати? П е т р о (посмiхнувся). Пiдписувався. П л а т о н. Така посада в тебе? П е т р о. Така. П л а т о н. А коли б твого пiдпису не було, стро?ли б чи нi? П е т р о (завагався). Може, й нi. (Посмiхнувся). Питань у прокурора бiльше нема?? П л а т о н. ?. А чому все-таки пiдписав? П е т р о. Усе не так просто, як ви дума?те... Ну, як вам сказати... Якби збудували десь подалi - зв'язати його з комунiкацiями коштувало б дорожче, довше тяглося б саме будiвництво. А тут ми вклада?мося в строк. I потiм - цей будинок, так би мовити, прикрасить, увiнча? Качаловську вулицю. Вимальову?ться певний ансамбль... П л а т о н. Але ж сотнi людей трудом заробили, чекають на квартиру, на свiй куток, затишок... Квартира не готель - при?хав, по?хав. Там будуть народжуватися, життя проживати, вмирати. А ви: "комунiкацi?", "план", "увiнчати Качаловську". П е т р о. Живуть, умирають - далеко, тату, загляда?те. П л а т о н. Завод гуде. За п'ять рокiв мiст, машини задимлять, заревуть... П е т р о. Мiст буде за п'ять рокiв. Про нього мало хто й зна?. П л а т о н. I за п'ять рокiв мешканцi поскаржаться, почнуть розбиратися, а там i твiй пiдпис, Петре. I скажуть: совiстi в нього не було, i з роботи наженуть, i все - шкереберть. П е т р о. Тату! (Поясню? тоном учителя). За п'ять рокiв я, може, й не працюватиму тут, переведуть на iншу роботу. За п'ять рокiв кому захочеться повертатися до будiвництва? А коли й розглядатимуть, то в крайньому випадку - догана. Ось так! (Пауза). Лiдо, ми закiнчили державну розмову. Можна обiдати. Я, тату, дiстав чеське пиво. Спецiально для вас, я пам'ятаю нашi обiди з пивом, раз на тиждень. У вас залишився той кухоль череп'яний, не побили? П л а т о н. Цiлий. П е т р о. Пиво з тараночкою - вищий делiкатес! П л а т о н. Петре, скажи, ти любиш свою землю, людей сво?х, державу свою? П е т р о (спалахнув, тихо). Тiльки вам я прощаю такi запитання! П л а т о н. Любиш, iнакше й немислимо. (Пауза). А зна?ш, хто найбiльше шкоди приносить землi нашiй, людям, державi нашiй? Маленькi временщики! П е т р о. До чого я тут? П л а т о н. До того! У тобi теж временщик обiзвався... За п'ять рокiв, мовляв, може, мене на цiй роботi й не буде. Мовляв, iнший буде вiдповiдати - ось i вся фiлософiя временщика. Наробить, напакостить, наплута?, грядку свою споганить, потiм на iншу роботу сам пiде або перекинуть... I сухим з води! За кожен рiк, за кожен мiсяць, за кожну годину сво?? роботи - вiдповiдай! Помреш, i тодi пам'ять про тебе вiдповiсть за дiла тво?. Iнакше немислимо... (Пауза). Кажеш, у крайньому разi - догана. Отi догани в печiнках народних вiдболюють!... Догани! Всi догани, винесенi в кра?нi, можна в один сейф зiбрати! Чу?ш, в один сейф! А бракованi будiвлi, заводи, знищенi рiки, тисячi машин та на мiльярди бракованого ганчiр'я... Це ж тi самi догани, ?х не схова?ш у сейф. (Посмiхнувся). I не побачиш ?? на чоловiковi! Хоч би ??, як гирю, на. шию чiпляли, сучi сини, аби поперек трiщав вiд не?! Ось так, мiй сину... П е т р о. Послухати вас, за кожну дрiбницю - суд? П л а т о н. Труд людський цiнувати треба, як свiй! Людину цiнувати й себе! Лiда приносить пиво, налива? його в бокали, пода? Петровi й Платоновi. "Жильцi"... А можна сказати, тi, що податок платили, щоб в iнститутах учити вас... вивчили, а ви ?м на Качаловськiй... Л i д а. Випийте, оратори. П е т р о. Я аудиторiя, а тато оратор. П л а т о н. ? такi, синку, що мене по-всякому прозивають: i "жмикрут", i "користолюбець", i "скнара"... нехай собi. Iнодi побачиш: труби валяються поржавiлi, купа цементу пiд дощем пропала... I менi жаль, повiр, як свого, аж у грудях пече... Бо воно таки наше... спiльне... Держава в нас така! Хочемо жити добре. Вiд заводу аж до соломинки, до гвiздочка, до кирпичинки - все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками i байдужниками! Скупими!!! Iнакше i немислимо! П е т р о. Будемо кiнчати диспут. П л а т о н. Будемо... (Пауза). Поки не пiзно, напиши, синку, куди слiд... Напиши: помилився. Зiзнайся, що помилився. Хай будують не там... Сядь i напиши... Л i д а. Так просто: сядь i напиши. П е т р о (здивовано). Що написати? П л а т о н. Що жити там людям не можна. I доведи. П е т р о. У вас вiдсутня логiка. У будiвництво вкладено вже десятки тисяч карбованцiв. Заклика?те скупими бути, а тут - тисячi на вiтер. Хто дозволить? П л а т о н. А витратити мiльйон на будинок, в якому жити каторжно, мiльйон - ще бiльше марнотратство... i зневага до людей... Тож, поки не пiзно, пиши... П е т р о. Власне, чого я маю тримати звiт перед вами за сво? службовi справи? П л а т о н. Я твiй батько. П е т р о. З пiонерського вiку давно вийшов. П л а т о н (не стримав гнiв). З вiку сина мого не вийдеш нiколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! I Платон за тебе, за дiла тво? вiдповiда?. I совiсть роду свого не дам плямити! Л i д а (проспiвала). I повчала стиха мати: - А як жити, скаже тато. Петро кинув у ?? бiк сердитий погляд. Просто пригадала. П е т р о (йому не по собi, налив пива, пробу? посмiхнутися). Напишу... Пiдтвердиться, припинять будiвництво, а мене з роботи-... П л а т о н. Жаль... та нiчого не зробиш. Так сталося. Знайдеш iншу. П е т р о. Така робота, як моя, на дорозi не валя?ться. П л а т о н. Яку .вже дадуть. П е т р о. З партi? теж... П л а т о н. А якщо й з партi?... Тут нiчого не вдi?ш. Значить, не може партiя таких тримати! Вона ? i ма? бути чистою! Свою совiсть вiдбiлиш. Вину трудом спокуту?ш, може, повернуть. П е т р о (вдарив кулаком по столу). Досить, награлися словами... (Схаменувся). Вибачте, не стримався... Але ж i ви, тату... В держави багато органiзацiй i органiв, яким належить перевiряти i наглядати. П л а т о н. У держави вас мiльйон - за всiма i не встежиш, а в мене вас четверо. Кожного мушу бачити i за кожним наглядати! Споконвiкiв так велено батькам! Iнакше немислимо. П е т р о. Вас не перекона?ш... Давайте хоч перепочинемо... П л а т о н. Напиши, а потiм перепочинемо. П е т р о. Що? Що написати?! П л а т о н. Я, Ангел Петро Платонович, хочу зiзнатися... П е т р о (хрипло). Ну й пишiть! П л а т о н. Писати будеш ти! Завiса. Чути Платонiв голос: "Я, Ангел Петро Платонович, визнаю, що постанова про спорудження житлового будинку на Качаловськiй вулицi помилкова. Велика вина в цьому i моя..." Голос Платона затиха?. Виника? спiв пiд гiтару: "...А вiтер ча:су пiдганя? кораблi, кораблi, кораблi!.." КАРТИНА ЧЕТВЕРТА Рання осiнь. Подвiр'я Платона. Платон майстру?. Заходить Крячко, спостерiга? за Платоном. К р я ч к о. Сопеш уже, Платоне... А чого? Дiти обшматовують, обкусують здоров'я батькiв. Павлика не чути? А як Петро? Пережива??.. Така робота була, а тепер рядовим iнженером. Залишив квартиру. Соромно стало, i до батька! А Лiди не видно. Кинула? Така красива, ?й грошi треба, а рядовий... вже не той коленкор. I Федiр, бачу, ходить з докторшею... В них i досi невизначено. Дiти! (Пауза), Але тво? хоч на волi, а мого на три роки в колонiю... ?здив, провiдував... Там така шпана, що попа туди посади, вийде звiдти бандюгою першого гатунку! (Пауза, вийма? з кишенi сло?к). Був оце в аптецi, купив настоянки конвалi?. Ти ще мiцний, а я на лiках... (Подивився). Маляр iде. П'яний як чiп. Мабуть, до тебе. Заходить Маляр. Спершу ледве вловлю?ться, що вiн п'яний. М а л я р (огляда? дворище, нiби хотiв переконатися, що ?х тут лише дво?. Пiдiйшов до Крячка). Громадянин Крячко, активiст i агiтатор, член товариського суду ЖЕКу, батько арештанта... Який ще в тебе чин? Згадав - пенсiонер! Нiчого не робиш, а тебе годують, одягають... А навiщо? Добриво для суспiльства! Ось ти хто! К р я ч к о. Маляре! Малюй, а людей не чiпай. М а л я р. Не сердься, товаришу Крячко. Я без злоби, я просто почав розглядати людей, заходячи ?м з тилу... Анфас вони чепурнi, а з тилу - облiпленi кiзяками життя... I хочеться менi скласти книжку "Хто ? хто?". К р я ч к о. Починай з себе. М а л я р. Я особистiсть складна. Ти, Крячко, дивився коли-небудь у довжелезну трубу, що лежить на землi? Глянеш - i далеко-далеко маячить кружечок порожнечi. Отак я iнодi життя сво? бачу - як труба... I з цього, iз того боку порожнеча. (Сiда? на стiлець, голова важко пада? на груди, нiби раптом задрiмав). К р я ч к о. Набрався спозарання, а мо', ще звечора. П л а т о н. Iтимеш, забери його. Додому заведеш. К р я ч к о. Його нести треба, а сил нема?. М а л я р (прокинувся. Знову оглянув подвiр'я), Платоне Микитовичу, пiдiйдiть... Хочу вам щось сказати при свiдках. Платон пiдходить. Я прийшов до вас свататися... Вiддайте менi мою жiнку. Так-так, вiддайте! Ми ще не розведенi, живемо в однiй квартирi, але вона вже ваша... Вiддайте! Я заново з нею одружуся. Весiлля вiдгуляю. Бувало, i лаяв ??, i бив потроху... Бачите, як на духу перед вами... Зраджував, бувало, тому що вона менi здавалась якоюсь прiсною, i очi, i руки, i як повернеться, як пройде, - все менi не подобалося, а тепер... (Вирива?ться безглуздий смiх). Усе подоба?ться!.. Подоба?ться!.. Вiддайте менi. Могорич... Заново весiлля вiдгуля?мо. К р я ч к о. Не до Платона, до Федора апелюй... М а л я р. У Платоновi собака заритий, вiн дiло вершить! (Наче щось згадав). Вона безпутна ганчiрниця, ?й аби наряди, вона розорить Федора i вас. Вона звикла... У мене навар був, i все вона... Не до вашого двору. Голова болить... Забув похмелитися... К р я ч к о. Ходiмо, проведу. М а л я р. Тут недалеко "чорнила" продаються. Але похмелюсь i прийду, я вам таке розповiм... Крячко i Маляр виходять. Потiм Маляр поверта?ться. Забув сказати... спалю я ваше коршаче гнiздо, а ?? скалiчу. I буде ще одна iсторiя з епiлогом... (Виходить). Платон Микитович сiв на край столу. Видно, i на душi важко, i серце болить. Не помiтив, як зайшов Павлик. Вiн наче змужнiв, наче аж вирiс, а може, йому нада? такого вигляду прикрашена численними кишеньками та змiйками куртка. Зайшов у двiр, нiби в хату, зняв кепку. Дивиться на батька, вiд хвилювання слово приготовлене загубилося. П а в л и к. Тату... Платон не оглянувся, може, недочув, а може, дума?, що почулося. Тату!.. П л а т о н (оглянувся). Це ти?.. Павлику... (Пiдвiвся). П а в л и к. Я, тату... П л а т о н. Повернувся... (Пiшов, зачинив дверi майстернi). Де пропадав? П а в л и к. Як мама?.. Дома все благополучно? П л а т о н. Помаленьку, все благополучно... Iнститут не кинув? П а в л и к. Домовився на вечiрнiй... А канiкули i оце трохи вересня захопив - на Пiвночi у будiвельному загонi... П л а т о н. Таки по?хав? П а в л и к. По?хав i не шкодую... Важко було, а потiм оговтався. П л а т о н. А Оля? П а в л и к. Зi мною. ?сти бригадi варила... Заробили ми там, тату, чимало... Близько двох тисяч... П л а т о н. Такi великi грошi? П а в л и к. Великi? Подивiться на руки... П л а т о н. Пробач, синку, що тодi так... Пауза. Батько i син наче в душi пережили ту пам'ятну розлуку. П а в л и к. Було i минуло. П л а т о н. I Петро живе з нами... П а в л и к. Пере?хав сюди на роботу?.. П л а т о н. Додому при?хав i на роботу тут влаштувався. П а в л и к. А Лiда? Пауза. П л а т о н. Оля чого ж не прийшла? П а в л и к. Ми завтра, на суботнiй обiд. П л а т о н (якимсь голосом, наче стримуючи i плач i радiсть). Збира?ться сiм'я... Синку, Павлику, драстуи! (Пiдiйшов, обняв сина). Перемiна свiтла. З протилежних бокiв виходять Таня i Вiля. Вони вже до цього помiтили одне одного. Наблизились, зупинились. Очi в очi, наче ?м не розминутися, наче вичiкують, хто перший скаже слово. Т а н я. Так вдивля?тесь, наче впiзна?те? В i л я. I пiзнаю. Т а н я. Мене? Пауза. В i л я. Свою суджену в тобi. Т а н я. Ви... В i л я. На цьому й зупинимось, дiвчинко. (Рухом руки наче зняв з очей полуду). Бува? ж таке, наче долю свою зустрiв... А тепер спокiйно подивлюся. Когось ти нагаду?ш... Чи не донька Ангела Платона Микитовича? Т а н я. Так... (Нiяк не може отямитись вiд враження зустрiчi). В i л я. Де вiн живе? Т а н я. Тата зараз нема? вдома. В i л я. Коли буде? Т а н я. На обiд. Сьогоднi о п'ятiй на обiд ми всi збира?мося. В i л я. То я зайду о сьомiй. Т а н я. Можна й зараз. В i л я. Менi пообiцяли номер у готелi... За пару годин. Т а н я. Що татовi сказати? В i л я. При?хав Вiля. Портрет його писати. Т а н я. Татiв? В i л я. Скажи, вiн засвiтився... Т а н я. Засвiтився?.. Не розумiю. В i л я. Платон Микитович зрозумi?. Таню, ви теж будете о сьомiй? (Виходить). Т а н я. Художник... Малювати портрет тата, а може, як той кореспондент, утече. Везе ж менi на зустрiчi. Татовi не буду зараз говорити, скажу пiсля обiду. КАРТИНА П'ЯТА Подвiр'я Платона. Уляна накрива? на стiл. Таня зачiсу?ться. Федiр лагодить стiлець. Платон ми? руки, бiля нього сто?ть Оля з рушником. Павлик вносить батькове крiсло. У л я н а. Федоре, залиш той стiлець. (Пiдрахову? стiльцi бiля'столу). Тут уже всiм вистачить... Ф е д i р. Пару хвилин... П л а т о н. На Пiвнiч злiтали. Мама зна?? О л я. Ми з Павликом написали. Т а н я.. Тату, тiльки пиво чи й вино можна? На честь при?зду Павлика. П л а т о н. Обiйдемося. Ф е д i р (вiдремонтований стiлець ставить бiля столу). Хай буде вино на столi. П а в л й к. А борщ як пахне! Заходить Лiда, як завжди, модно вдягнена, але без речей. Усi здивованi, аж очам сво?м не вiрять. Л i д а (усмiхнулася). У театрi це назива?ться - нiма сцена. Диву?тесь, нiби я з того свiту, i ви теж, Платоне Микитовичу, здивованi? П л а т о н. Без речей?.. Л i д а (мовляв, як бачите). Без речей легше. Входить Петро, не бачить Лiди. П е т р о. Хто допоможе? Розучився галстук зав'язувати. Помiтив Лiду, довга пауза. Тиша. Лiда пiдходить до Петра, зав'язу? галстук. Вiдступила на пiвкроку i майже закричала. Л i д а. Петрику, поцiлуй же, клята душа твоя. (Кинулася, обняла Петра). У л я н а (перехрестилася). Слава богу!.. Ф е д i р (усмiхнувся). До того йшлося... Л i д а (до Платона). Хотiла розлучитися, щоб не бачити його. Зна?те, що устругнув ваш синок? Написав: "Можеш до мене не повертатись, я тебе зрозумiю i прощу, мене вже зняли..." Та напиши, що старцювати пiшов, однаково ж любити буду.... Доленько моя ти ясна. Т а н я. Лiдо, давай я вiд усiх присутнiх розцiлую тебе. (Цiлу?). Ти наша! П л а т о н. Наша... Т а н я. А ти ще бiльша модниця... Л i д а. Бо тепер я маю ще бiльше подобатися чоловiковi... Бач, пробував вiдмовитися. П л а т о н. А речi на станцi?? У камерi? Л i д а. Не дотягнула сама, набрала всього, ще й машинку друкарську... Я ж до замiжжя вчилася стенографi? i друкування. Тепер вiзьмуся. П л а т о н. Ти ще й така? Л i д а. I така... У л я н а. За стiл, дiти. Т а н я. Оце сьогоднi свято так свято! Уляна пiдрахову? стiльцi. Це зайвий... Ф е д i р. Хай сто?ть. Коли вже всi сiли, Платон Микитович дiста? блокнот, надiва? окуляри. Т а н я. Тату, заради гостей можна б було експропрiацiю перенести на завтра. П л а т о н. Тут гостей нема?, всi сво?. Федiр, що весь час поглядав на дорогу, пiдвiвся. Заходить Клава. К л а в а. Добрий день, моя доля не вмерла, на обiд потрапила. Платон (пiдвiвся, пiшов назустрiч). Не вмерла! Може, тiльки народилася... (Пiдiйшов, пiдвiв до вiльного стiльця). Сiдай обiдати з нами. Оце, запам'ятай, Клаво, тво? мiсце буде i стiлець твiй. (Повернувся до свого крiсла). Т а н я. Тату, перенесемо на завтра. П л а т о н. Навiщо переносити? Т а н я (пода? грошi). Сто сiмдесят. Тридцять залишила на курси. П л а т о н. Вже нiчого. Т а н я. У складальний перейшла. П л а т о н. Мовчала? Т а н я. Сюрприз. Ф е д i р (пода? грошi). Двiстi вiсiмдесят... Т а н я. Росте людина... Похвалiть, тату. П л а т о н. Йому багато й треба. П е т р о. Вiзьмiть, тату, й мо?. Платон подивився на Лiду. П л а т о н. Я вже завiв графу на тебе, Петре. Скiльки ж? П е т р о. Сто сiмдесят п'ять. П л а т о н. Малувато... П е т р о. Гола зарплата... Прогресивка в кiнцi кварталу. П л а т о н. Придивляйся, як можна приробити. П е т р о. Придивляюся. П а в л й к. Тату, а вiд нас з Олею вам подарунок. Л i д а. Берiть, берiть. Традицi? Ангелiв порушувати не треба. Оля i Павлик виносять вузол, розв'язують, там кожух. Павлик накида? батьковi на плечi. П л а т о н. Оце кожух, зносу йому не буде... Павлику, Олю, спасибi вам... Але, Павлику, цим не вiдбудеш. (Поверта?ться у крiсло). Ото ви заробили з Олечкою близько двох тисяч, теж треба сюди. (Стука? пальцем по блокноту). Т а н я. Тату, це вже недозволений прийом. У л я н а. Лише в пiр'ячко вбиваються. Ф е д i р. Вони ж студенти. П л а т о н (наче й не чув, що говорили). Треба сюди. У Федора назбирано, вистачить на кооперативну квартиру. А в Петра, як у Сковороди, тiльки книжки. Треба йому допомогти на кооператив. Ти, Павлику, житимеш у нас. Учитесь обо?, треба вам i ?сти, i все приготувати. Словом, житимете у нас. Т а н я. Тату, це порада чи директива? П л а т о н (ледь усмiхнувся). Постанова. (Згорнув блокнот, окуляри, пiдвiвся). Сьогоднi пообiда?те, дiтки, без мене. Пiду вiдпочину... (Пiшов до хати, на ганку оглянувся на сво?х, нiби хотiв повернутись, i пiшов до хати). Л i д а. Платоне Микитовичу, як же... У л я н а. Хай трошки полежить, притомився. Т а н я. Постанову будемо обговорювати? О л я. Ми з Павликом згоднi, як тато сказали. В цей час врива?ться пiсня "Мой дед - разбойник"... Вона глушить усе, через деякий час обрива?ться. Т а н я. Ванько повернувся! Ф е д i р. Йому ж три роки колонi? дали. У л я н а. Схаменувся, i помилували... Т а н я. Прийшов - i знову за свою музику. Подзвоню. У л я н а. Хай гра?, перетерпимо... Музика урива?ться. Ф е д i р. Вiзьмусь я за Ванька. Т а н я. Поб'?ш? Ф е д i р. На завод поведу. Т а н я. Я допоможу. Заходить Крячко. К р я ч к о (про себе). Зiбралося стiльки, що й не полiчити. Доброго вам дня! У л я н а. Син повернувся? Це вам радiсть... К р я ч к о. Де там повернувся... Ще в колонi? бути та бути... Т а н я. А музика? К р я ч к о. Така туга найшла на мою душу, туга за сином... Взяв та й увiмкнув його музику. Хоч на секунду, наче вiн у хату... (Пауза). У л я н а. Сiдай, пообiда?ш з нами. К р я ч к о. А де Платон Микитович? У л я н а. Вiдпочива?. К р я ч к о. Платон вiдпочива?? Свiт не бачив. Пiду до нього. У л я н а. Усе прохолоне... Обiдайте. Федоре, наливай вино. Федiр налива? вино в чарки. Л i д а. Кому ж перший тост? Найстаршому. Т а н я. Або наймолодшому. Мамi або менi. У л я н а. Говори, доню, ти, який з мене оратор. Т а н я (пiднiма? чарку). За тата! Але, перш нiж випити, давайте заспiва?мо нашо? дитячо?. Побачите, тато вийде! Вiн не призна?ться, а любить цю пiсню. (Почина? повiльно, а згодом пiдхоплюють усi). I сказала стиха мати: - Не пустуйте, бо йде тато! - I сказала стиха мати: - Спати, дiти, бо йде тато! - I сказала стиха мати: - ?жте, дiти, бо йде тато! На цi слова виходить з хати Крячко, iде аж на авансцену, сам не свiй. I сказала стиха мати: - До роботи, бо йде тато. К р я ч к о. Як ?м сказати, що в них уже нема? тата! Уже нема? батька! (Ледве стриму? чоловiчий плач). Уже нема? Платона! I сказала стиха мати: - Хоч женитись, спитай тата.- I навчала тихо мати: -А як жити, скаже тато. Завiса ** ГОЛУБI ОЛЕНI ** Повiсть про кохання на двi частини ДIЙОВI ОСОБИ Оленка Кравцов Ковалиха Скирда Чорний А с я Вiчний Федiр Iванович Молода жiнка Бiла Мафiя Дипломат Адвокат ДIЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Маленька хата. Посерединi стiл у формi трикутника, кiлька табуреток. Дерев'яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На бiлiй стiнi дивовижнi, невправнi i, може, саме тому такi виразнi малюнки: серед них впадають в очi голубi оленi. Попiд стiною горщики, горщата, глечики. Пов'язанi в маленькi снопики висушенi трави, квiти. На канапi сидить Ковалиха, вишива? червонi квiти по бiлому полотнi, ?й уже за сiмдесят, обличчя вольове, а глибокi зморшки надають йому аж надмiрно? суворостi. Серед хати сто?ть Оленка, барвисте платтячко, непокiрнi косички, пов'язанi стрiчкою, в руках велика, чимось схожа на не? лялька. Оленка прислуха?ться, вона - нiби наполоханий птах, що ось-ось ма? злетiти. Пауза. О л е н к а. Чу?ш, бабо, затихло. Коли стрiляли, менi аж морозно було, а затихло - ще страшнiше стало. (Пiдходить, вгляда?ться у вiкно). Далеко щось горить, чу?ш, бабо? Мабуть, нiмцi села палять. (Повернулась до баби). Бабо, бабуню, давай тiкати! Втечемо. Потiм, коли ?х виженуть, - повернемось. Чу?ш, бабо? Наша хата край села, до нас перших i прийдуть. (Пауза). Тобi добре, ти не одну вiйну пережила, а в мене це перша, того й боюся. Не хочеш тiкати, давай захова?мось у погрiб! Наносимо туди ?жi, подушки вiзьмемо, лампу. Чу?ш, бабо? Адже прийдуть! К о в а л и х а. Може, й не прийдуть. О л е н к а. А чого ти фотографi? десь подiвала? Сала не стало в коморi, теж заховала... Бо зна?ш, що прийдуть. (Наче аж сердито). Вда?ш iз себе Наполеона - кругом бiй iде, а тобi байдуже! Пауза. Чути скрип хвiртки, голоси. (Припала до шибки). Ой! Iдуть! Один, два, три. Iще... До ново? хати пiшли. Бабо! (Вiдскочила вiд вiкна). Сюди один iде! Ковалиха нiби не чу?, продовжу? вишивати. Заходить Скирда. Шинеля накинута на плечi, рука пiдв'язана, пiдборiддя теж забинтоване. Очi в нього, як чорнi провалля. Пауза. С к и р д а (говорить крiзь зуби, не розкриваючи рота). Ключi! Ковалиха, нiби тiльки тепер помiтила його, пiдвелся, подала ключ Скирдi, той узяв i мовчки вийшов. Баба знову взялася за шитво. О л е н к а (з полегшенням). Це нашi. Говорить по-нашому, i шпала в петлицi. (Погладила ляльку). А ти, дурненька, злякалА с я, хотiла навiть у погрiб... Треба бути такою хороброю, як наша баба. (Знову пiдiйшла до вiкна). Когось понесли на носилках. А що, коли то вбитий? Бабо, чу?ш? (Пауза). А цей знову йде!.. Заходить Скирда. С к и р д а. В селi ? лiкар? Пауза. О л е н к а. Баба Ковалиха лiку?. У не? i лiкарi лiкуються. С к и р д а. Де вона? О л е н к а (кивнула в бiк баби). Он сидить. С к и р д а. Комкора поранено! (Пiдiйшов до Ковалихи, взяв у не? шитво, кинув на канапу). Баба. пiдвелася, подивилася в очi капiтановi, повiльно склала полотно, пiшла з хати. За нею Скирда. О л е н к а. Цей, iз шпалою, страшнючий, а баба його не бо?ться! (Прислуха?ться). Знову хтось iде... Заходить Кравцов, молодий солдат - гвинтiвка через плече, пiлотка збита на потилицю, шинеля напiврозстебнута, видно, не чекав тут когось побачити, а тим паче дiвчину. Несподiванiсть зустрiчi. Вражений красою Оленки, хлопець зупинився. Зупинився, дивиться, не може вiдiрвати погляду вiд не?. Мов зачарований... Оленка теж задивилася, не вiдводить очей. Може, це й було те "з першого погляду", що лиша?ться навiки. Несподiванiсть, здивованiсть... а потiм обо? наче аж знiяковiли... К р а в ц о в (швидко поправив пiлотку, застебнув шинелю, пiдтягнув ремiнь). Здрастуй! О л е н к а (вiдступила крок, мов запрошуючи його в хату). Добрий вечiр! К р а в ц о в (пiднiс руку до пiлотки). Кравцов! (Уже з нотками "бувалого солдата"). Ординарець командира! (Зняв гвинтiвку, поставив ?? в кутку, пiдiйшов до столу, розгляда? ляльку). Як ?? звати? О л е н к а. ?лонка. К р а в ц о в (не дивлячись на Оленку). А тебе? О л е н к а (вже опанувала себе, в голосi характерна для не? насмiшка). Сьогоднi мене теж можна називати ?лонкою. К р а в ц о в. А вчора як називалась? О л е н к а. Роксолана. К р а в ц о в. А завтра? О л е н к а. Жанна! К р а в ц о в (усмiхнувся). Д'Арк? О л е н к а. Так. Пауза. К р а в ц о в. Вiйна, а вони в ляльки граються. Тиловики! О л е н к а. Хто-хто? К р а в ц о в. Тиловики! Г о л о с К о в а л и х и. Принеси води! О л е н к а. Несу. (Вхопила вiдро, вибiга?, у дверях спинилась, оглянулась на Кравцова). К р а в ц о в. Ох, i дiвчина! (Пауза). I на малюнках тако? не бачив! Оце дiвчина! (Постояв, ще раз, нiби в уявi, подивився на не?). I в кiно тако? не бачив! (Бере ляльку, розгляда?). Вбiга? Оленка. О л е н к а. Не займай! К р а в ц о в. Плаття ?й сама шила? О л е н к а. Iванушка! К р а в ц о в. Який Iванушка? О л е н к а. Iванушка-дурачок, чув про такого? Вiн у мене служить. К р а в ц о в. У тебе що, не всi дома? О л е н к а. Всi! Ще й зайвi прибилися. К р а в ц о в (усмiхнувся). Дивачка, досi з ляльками гра?ться! Заходить Скирда. Кравцов знiяковiв вiд того, що лялька в руках. С к и р д а (до Кравцова). Вiчного! К р а в ц о в. ?сть! (Ставить ляльку на пiдлогу, вибiга?). Скирда поволi нахиля?ться, йому це важко, бере ляльку, якусь хвилину дивиться на не?, потiм примощу? на столi. Видно, затуманилась голова, опустився на табуретку, заплющив очi. Оленка боязко пiдступила до нього, щось хотiла сказати i не посмiла. Вбiга? Кравцов. К р а в ц о в (хотiв вiдрапортувати, але глянув на капiтана). Спить... О л е н к а. Говорить так дивно i весь такий -зчорнiлий... К р а в ц о в. Знала б ти його! Недавно вiн сам з кулеметом!.. Нiмцi прямо на нього, а вiн строчить! Вони - в атаку, а вiн строчить! Нiмцi так i не пробилися. Знайшли капiтана непритомного бiля кулемета. Весь закривавлений - i кулемет у кровi, наче i вiн поранений... Капiтана кулi - в руки, в груди, щелепу перебито... Вiн уже днiв п'ять не ?сть. О л е н к а. П'ять днiв? К р а в ц о в. Я бачив, як воду пив. Лiг i (жест) влива? потроху. О л е н к а (щось приготувала в кухлi i несмiливо пiдiйшла до Скирди). Ось випийте, дядьку, вам легше стане... К р а в ц о в. Так його не розбудиш, вiн хтозна-коли й спав. О л е н к а. Дядьку, проснiться. Скирда не чу?. К р а в ц о в. Не дядько, а капiтан! I будити його треба так! (Виструнчу?ться i на весь голос). Товаришу капiтан! Скирда розплющив очi. За Вiчним послали! Оленка пода? кухоль. Скирда дивиться на дiвчину сво?м суворим поглядом, наче хоче збагнути, що тут дi?ться. О л е н к а. Випийте! Це молоко з медом. ?сти не хотiтиметься i сили додасть. А вже пiсля цього так заснете, що хай вiн кричить, хоч лусне, не проснетесь! Скирда, що вже взяв кухоль, поставив його на стiл. К р а в ц о в. Нам спати не можна! О л е н к а. То ви так би й сказали. У бабунi навар ?, що сон як рукою знiме. (Бере глечика, налива? в молоко яко?сь рiдини). Я на собi пробувала, три днi не могла заснути... Це такий напiй... Скирда деякий час сто?ть, немов роздуму?, а потiм бере кухоль i виходить з хати. К р а в ц о в. Вiн ад'ютант комкора! Його всi бояться. У нього одна шпала, а бояться - в кого й двi, й три. О л е н к а. I ти бо?шся? К р а в ц о в. Ми, штабiсти, звикли. О л е н к а. Штабiсти - це хто? К р а в ц о в. Командний склад. О л е н к а. I ти склад? К р а в ц о в. Склад! О л е н к а. А чого тебе взяли в склад? К р а в ц о в. Беруть тих... (Жест, хто ма? в головi). О л е н к а. А ти ма?ш? К р а в ц о в. Можу подiлитися. О л е н к а. Скiльки класiв? К р а в ц о в. Студент. О л е н к а. А рокiв? К р а в ц о в. Двадцять три! О л е н к а. Уже старий. К р а в ц о в. А тобi? О л е н к а. Вiсiмнадцять. К р а в ц о в. Пацанка! О л е н к а. Цього року в iнститутi вже була б. К р а в ц о в (огляда? стiни), В художньому? О л е н к а. Подоба?ться? К р а в ц о в. Трохи подоба?ться, а трохи нi! Все i схоже, i нiби не з цього свiту! О л е н к а. Все з мого свiту! К р а в ц о в. Дивачка! Десь застрочили i замовкли кулемети. О л е н к а. Знову!.. К р а в ц о в (прихову? тривогу). На флангах. Заходить Скирда. Кравцов виструнчу?ться. С к и р д а. Омелу свiжу! О л е н к а. Знаю. Це бабунi для лiкiв треба! Омела росте на в'язi, бiля наших ворiт. Скирда поверта?ться до Кравцова. К р а в ц о в. ?сть дiстати омелу! (Виходить), С к и р д а (довго, наче вперше побачив, дивиться на Оленку сво?м суворим поглядом). Де батько? О л е н к а. На фронтi. С к й р да. А мати? О л е н к а. Ще коли я була маленькою, ?й робили операцiю i... (Пауза). Може, вам iще молока? С к и р д а. Тато пише? О л е н к а. Давненько... (Перемага? душевний бiль, по паузi). Вам зварити кашi молочно?? Я вмiю. С к и р д а. Не треба. (Пiдiйшов до Оленки, поклав руку на плече). О л е н к а. Нiмцiв не пропустите? Скирда прийняв руку, вiдiйшов вiд Оленки, промовчав. Вбiга? Кравцов з омелою в руках. Видно, прихову? бiль. К р а в ц о в. ?сть омела! Скирда пильно дивиться на Кравцова. Пауза. С к и р д а. Кравцов, знiмiть шинелю! К р а в ц о в. Товаришу капiтан!.. (Пiд суворим поглядом капiтана знiма? шинелю, кладе на табуретку), Заходить Ковалиха, мовчки спостерiга?. С к и р д а. Знiмiть гiмнастерку! К р а в ц о в (оглянувся на Оленку). Товаришу!.. (Спiткнувся об погляд Скирди, знiма? гiмнастерку, тепер видно пов'язку, через яку просочилася кров). Це тiльки дряпонуло. ?й-богу, дивiться, я можу зарядку робити. (Робить вправи). О л е н к а. Кров!.. К р а в ц о в. Лiз за омелою i пов'язку зрушив. Ковалиха пiдiйшла, оглянула пов'язку. Торкнулася чола. Скирда подивився на Ковалиху, нiби запитав: "Що робити?" К о в а л и х а. Гарно перев'язано. Хто? К р а в ц о в (швидко одяга?ться). Вiчний! Вiн усе вмi?. К о в а л и х а. Скiльки тобi рокiв, хлопче? К р а в ц о в (зам'явся, подивився на Оленку, на Скирду). Скiльки менi рокiв?.. К о в а л и х а (зняла з нього пiлотку i наче вiдповiла на його запитання). Дев'ятнадцять. К р а в ц о в. Завтра двадцятий пiде. К о в а л и х а (до Оленки). Дай хлопцевi повечеряти. (До Скирди). Начальнику тво?му зараз не можна розмовляти, не треба нi з ким бачитись, нiкого не чути, i на порiг щоб нiхто! С к и р д а. ?сть! Ковалиха виходить, за нею Скирда. К р а в ц о в (йому аж жарко стало). Ну й баба в тебе. Вона що, ворожка? О л е н к а (схвильовано). Ти поранений? Тобi боляче? К р а в ц о в. Дрiбницi. О л е н к а. Давай я тебе лiкуватиму. Баба - комкора, а я - тебе. К р а в ц о в. Мене лiкувати? Я хоч i сьогоднi в бiй! О л е н к а. Лоша. К р а в ц о в. Що?! О л е н к а. Я тебе називатиму лошам. К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси. О л е н к а. Мене з мо?? хати? К р а в ц о в. Час во?нний - i ця хата мобiлiзована! Ви що, куркулi? Двi хати ма?те. О л е н к а. Це-мiй палац! А то - хата. К р а в ц о в (огляда? хату, усмiхнувся). Палац! А живете де? О л е н к а. День - у палацi, а день - у хатi. К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi i хату i палац спалять. О л е н к а. Не вiдступайте - не прийдуть! К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми. О л е н к а. Аж до Москви. К р а в ц о в. Вiйськова та?мниця. О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався. К р а в ц о в. У нашiй частинi всi геро?. О л е н к а. А як назива?ться ваша частина? К р а в ц о в (подумав). Енська. О л е н к а. Енська? Назва якась дивна. Будемо вечеряти. К р а в ц о в. Я не голодний. О л е н к а. Так i повiрю. (Пода? на стiл хлiб, молоко). Хочеш борщу? К р а в ц о в. Хто ж вечеря борщ? О л е н к а. Сало ?. (Пода? на стiл). А що ти любиш? К р а в ц о в. Солдат любить добавку. О л е н к а. З'?ж це, добавлю. Як тебе звати? К р а в ц о в. А яке iм'я тобi подоба?ться? О л е н к а (подумала). Максим! К р а в ц о в. Називай Максимом. Я теж хочу мати кiлька iмен. О л е н к а. Сiдай вечеряти, Максиме, i я з тобою. Сiдають за стiл. К р а в ц о в. Стiл якийсь чудернацький. О л е н к а. Я погано знала геометрiю, i тато менi зробив стiл трикутником. Як наочне приладдя до теореми Пiфагора. К р а в ц о в. Дивний батько! О л е н к а. Увесь в мене. К р а в ц о в. I малювати вiн навчив? О л е н к а. Вiн у мене i столяр, i маляр. К р а в ц о в. Я теж столярую. Стiл собi зробив, шафу. О л е н к а. Хваста?ш! К р а в ц о в. Колись по?демо пiсля вiйни до мене, побачиш. О л е н к а. Оце тiльки про те й думаю, як до тебе при?хати. Справдi сьогоднi твiй день народження? Може... К р а в ц о в. Нi, не збрехав - сьогоднi стукне дев'ятнадцять! Пiде двадцятий. Летять роки! О л е н к а. То будемо справляти день народження. Тiльки випивки у мене нема?. К р а в ц о в.У мене ? трохи розведеного спирту. Але взна? капiтан - уб'? на мiсцi! О л е н к а. Ти любиш випити? К р а в ц о в. Нi. О л е н к а. А я раз була п'яна, на випускному... К р а в ц о в. Що ж ти робила п'яною? О л е н к а. Цiлувалася з хлопцями... (Пауза, всмiхнулася). В записках. Гра така ?. А ти пам'ята?ш випускний? Хата затемню?ться. На авансцену виходить Скирда, назустрiч - Вiчний. В i ч н и й. Рядовий Вiчний за вашим наказом прибув!, С к й р д а. Поранений? В i ч н и й. Майже нi, товаришу капiтан! Пауза. С к и р д а. Завдання. В i ч н и й. Слухаю, товаришу капiтан! С к и р д а. Ручний кулемет, побiльше дискiв - i на дорогу, де мiсток. Зна?ш? В i ч н и й. Примiтив. С к и р д а. Поки не вiдiйдемо, тримайся! В i ч н и й. ?сть! (Пауза), С к и р д а. Можеш не повернутися. (Пауза). Солдатську книжку! (Довга пауза). Дiти ?? В i ч н и й. Дво?. (Пода? книжку). Хлопчики. С к и р д а (не бере). Пошлю iншого. В i ч н и й. Вiзьмiть! С к и р д а. Подумав? В i ч