---------------------------------------------------------------
 OCR: Олег Волков
 Source: Повно Собранi? Творiв, Наукова Думка, 1974
 Origin: http://lib.ru/SU/UKRAINA/KOCUBINSKI/
---------------------------------------------------------------




     В  печ? палав вогонь ? червоним язиком лизав челюст?. В  маленьк?й хат?
було  поноч?,  по  кутках  стояли  д?ди. На  постел?  лежала слаба  ж?нка  й
стогнала. Се Харитина мати.  Ш?сть  тижн?в  поминуло, як помер  ??  чолов?к,
батько Харитин, ?  в?дтод? б?дна удова тужить  та слабу?,  а  оце вже другий
день,  як зовс?м злягла. Злягла саме  в жнива, в  гарячий час, коли вс?, хто
вм?? жати, подались на ниву збирати на зиму хл?б. I вдовине жито посп?ло, та
нема кому його жати; сиплеться стигле зерно на землю, а вдова лежить недужа:
тяжка слаб?сть  спутала  руки й ноги,  прикувала до постел?... Лежить  б?дна
мати Харитина та б'?ться з думами...
     Рипнули двер?.
     - То ти, Харитю? - почувся млявий голос слабо?.
     - Я, мамо!
     3 дверей  виткнулось спершу  в?дро, до  половини виповнене  водою, дал?
русява  головка  д?вчинина,  нахилена наб?к до в?дра,  а  дал?  права  рука,
п?днята трохи догори. В  хату ув?йшла Харитя ? поставила коло печ? в?дро. ?й
було в?с?м рок?в. Десь дуже важким видалось Харит?  те  в?дро  з водою,  бо,
поставивши його на  землю, хвилинку стояла нерухомо, спершись  на прип?чок ?
важко  дихаючи. Л?ва рука в?д незвичайно? ваги зомл?ла, ? Харитя не могла ??
з?гнути.  Але се було одну  хвилину. В друг?й метнулась  Харитя  до мисника,
легесенько, мов к?зка, стрибнула на  лаву, зняла з полиц? горщик ? поставила
його коло в?дра.
     - Що ти робиш, доню? - поспитала мати.
     -- Вечорю варитиму, мамо.
     Слаба т?льки з?тхнула.
     А  Харитя  й  справд? заходилася  коло вечер?.  Змила в мисчин? жменьку
пшона, вкинула щ?пку сол? та  зо дв?  чи зо три картоплини,  налила в горщик
води  ?  приставила  його  до  вогню. Люба  було глянути  на  ?? др?бненьк?,
запечен?  на  сонц? рученята, що  жвава б?гали  в?д  одно? роботи до друго?.
Велик? сив? оч? з-п?д довгих чорних в?й дивилися пильно  й розумно. Смугляве
личенько розчервон?лося,  повн?  вуста  розтулилися  -  вся  увага  ??  була
звернена на роботу. Вона  забула  нав?ть ? за нов? червон? к?сники, що дв?ч?
обмотували ??  русяву,  аж  б?лу, головку.  К?сники т? були ??  рад?сть,  ??
гордощ?. Оце трет?й день, як хрещена мати подарувала ?й т? к?сники, а Харитя
й дос? не нат?шиться ними.
     Мати стиха застогнала.
     Харитя стрепенулась ? п?дб?гла до л?жка.
     - Чого ви, мат?нко? Може, водиц? холодно?? Що у вас болить? - ласт?вкою
припадала вона коло недужо?.
     -  Ох,  дитино моя люба!  Все в мене болить:  руки болять, ноги болять,
голови  не зведу. От, може, вмру, на кого ж я тебе лишу, сиротину нещасну?..
Хто тебе догляне, вигоду??
     Харитя почула, що ??  маленьке  серце  забол?ло, наче хто здавив його в
жмен?; сльози  затремт?ли  на ??  довгих в?ях. Вона припала матер?  до рук ?
почала ?х ц?лувати.
     - Що ми робитимемо,  доню? От довелось мен? злягти саме в жнива... Хл?б
сто?ть у  пол? невижатий,  осипа?ться... 1 вже  не  знаю,  як  мен?, б?дн?й,
недуж?й,  запоб?гти  лихов?...  Як не зберемо  хл?ба  -  загинемо  з  голоду
зимою!.. Ох, боже м?й, боже!
     - Не жур?ться, мамо! Не плачте! Адже ж бог добрий, мамо! Бог поможе вам
одужати, поможе вам хл?б з?брати... Правда, мамо? .. Правда?..


     Поки Харитя говорила т? слова, в б?леньк?й головц? ?? промайнула думка:
як-то нема кому жати? А вона що ж робитиме?  Ще тор?к ходила вона з мамою на
ниву, бачила, як мати жне, ба, сама брала серп ? жала! Адже ж вона багато  б
нажала, якби мати  не сварила за  скал?чений палець!  Але тор?к вона була ще
маленька, маленькими рученятами не могла вдержати сирпа, а  тепер  вона вж?.
виросла,  набралася сили, ? руки поб?льшали.  Харитя глянула  на  сво? руки.
Адже  сими  рученятами  вона  принесла з р?чки п?вв?дра води,  хоч яке  воно
важке,  те в?дро!  Завтра, коли  розвидниться, встане Харитя,  нагоду?  маму
(коли б ще схот?ли ?сти, а  то в?дколи слаб? - саму воду п'ють), в?зьме серп
?  п?де  в поле.  А вже як буде  жати!  I не роз?гнеться! I уявилась  Харит?
вижата нива, а на ?й  стоять полук?пки ?  блищать проти сонця,  як золот?. I
сама Харитя  сто?ть  на пол?,  дивиться на свою працю ? дума?, як  би звезти
хл?б у  стодолу. От що вона зробить. п?де до хрещеного батька,  об?йме  його
рученьками за  шию ? скаже:  "Тату м?й любий  та  милий! Я вже вам  бавитиму
маленького Андр?йка, буду  йому  за  няньку,  т?льки  звез?ть  наш  хл?б  та
склад?ть у стодолу!" В?н  добрий, батько  хрещений,  в?н  ?? послуха?, звезе
хл?б.  А  як  же  зрад?? мати, коли Харитя прийде до не?  й скаже  "А бачте,
матусю кохана, а я  ж вам не казала,  що бог поможе нам  з?брати хл?б? Увесь
хл?б у стодол?!" Мати з радощ?в вичуня?, пригорне доню  до серця, поц?лу?, ?
знов житимуть вони весел? та щаслив? ? не згинуть зимою з голоду...
     В печ? щось бухнуло, зашип?ло, засичало,
     То зб?гав кул?ш.
     Мерщ?й кинулась  Харитя до печ?,  одставила горщик,  доглянула страву й
насипала  в  полив'яну миску гарячого кул?шу. Мати ви?ла ложок зо  дв? та  й
поклала ложку. Страва здалась ?й несмачною, противною. Харитя ?ла чи не ?ла,
швиденько  помила посуд, поскладала його на мисник, засунула с?нешн? двер? ?
стала  навкол?шки  перед  образами  молитися  богу.  Вона  складала   ручки,
хрестилась,  з?тхала та зд?ймала оч? догори  ?  дивилась пильно на образ, де
був намальований бог-отець. Вона в?рила, що  господь любить д?тей ? не дасть
?х на поталу. Адже  не дурно трима? в?н у руц? золоте  яблучко з  хрестиком:
певне, в?н дасть те яблучко добр?й, слухнян?й дитин?. I Харитя сво?м дитячим
лепетом прохала у бога  здоров'я слаб?й матус?, а соб? сили вижати  ниву. Ся
думка не давала ?й спокою. ?й  хот?лося швидче  д?ждатися ранку. "Ляжу зараз
спати, щоб завтра ран?ше прокинутися", - подумала Харитя й,  поставивши коло
мами воду на н?ч, лягла на лаву. Але сон не зл?плював ?й очей, в?н десь ут?к
з ц??? хати, бо й недужа мати не спала й стогнала.  Повний м?сяць  дивився у
в?кно ?  на комин? намалював також в?кно з ясними шибками та чорними рамами.
Харитя поглядала в той куток, де лежав  серп,  ? думала свою думу. А надвор?
так м?сячно, ясно, хоч голки збирай. Харитя с?ла на лав? ? глянула  у в?кно,
В ?млист?й  далин?, окутан? ср?бним  пром?нням м?сячним,  сяяли широк?  лани
золотого жита  та  пшениц?.  Високi  чорнi тополi, як вiйсько, стояли рядами
край дороги. Син? небо всипане було зорями. Зор?  тихо тремт?ли. "А що, якби
тепер вийти  на  ниву!  Е,  н?,  страшно,  вовк  виб?жить  з  л?су,  русалки
залоскочуть, страхи повилазять з пшениц?..." I Харит? справд? стало страшно,
вона знов поклалася на лав? ? одвернулась од в?кна.
     - Чому ти не спиш, доню? - питав мати.
     - Так... я зараз спатиму, мамо!
     Мати стогне, а Харитю живий  жаль бере за серце. Б?дн? мама! Все болить
у них.  Коли б той  добрив? бог послав ?м полегк?сть! Аж ось  трохи згодом ?
слаба  мати, ?  копи  на пол?, ?  русалки ?  вовк, ?  ясне  в?кно на  комин?
зм?шуються в як?йсь  кумедн?й плутанин?. Сон,  влет?вши до хати, бере Харитю
п?д сво? крило. Ср?бний пром?нь м?сячний тихо ся? на б?л?й головц? д?вчинки,
всм?ха?ться  до  нових  червоних к?сник?в, гуля? по смуглявому видочку та по
б?лих др?бненьких зубках, що виглядають з-за розтулених повних уст.
     Харитя спить солодким сном.


     Рано встало золоте сонечко. Рано, разом з сонцем, прокинулась ? Харитя.
Хутенько  зварила  кул?ш, нагодувала маму, сьорбнула  й сама  к?лька  ложок.
Упоравшись, зняла серп  з  полиц?,  поклала  в торбинку  хл?ба  та цибул?  ?
зав'язалась рябенькою хусточкою. Дал? поц?лувала маму й каже:
     - П?ду я, мамо, на вулицю до д?вчат, побавлюся трохи.
     - Iди, доню, та не барись...
     Iде  Харитя  селом, ?  якось ?й чудно. Н?коли  не ходила вона сама  так
далеко в?д  хати. От  вже й  крайню  хату минула, вийшла  на  поле  й стала,
задивившись в далеч?нь на  чудовий кра?вид.  I  справд? було  гарно на нив?,
несказанно гарно!  Пог?дне блакитне небо  дихало на землю  теплом.  Полов?ли
жита  й  вилискувались  на  сонц?.  Червон?ло  ц?ле  море  колоск?в пшениц?.
Довжиною повилась р?чечка, наче хто кинув нову синю стр?чку на зелену траву.
Л  за  р?чкою,  поп?д кучерявим зеленим  л?сом,  вся  гора вкрита розк?шними
килимами  ярини. Гарячою  зеленою  барвою  горить на  сонц?  ячм?нь,  широко
стелиться килим  ясно-зеленого в?вса. дал?, наче  риза  рути,  темн?? просо.
Межи зеленими килимами б?л?? гречка, наче хто роз?слав велик? шматки полотна
б?лити на  сонц?. В  долин?,  край  л?су, висить синя  ?мла.  I над ус?м тим
розкинулось пог?дне блакитне небо,  луна? в пов?тр? весела п?сня жайворонка.
В?ють з поля чудов? пахощ? од нестиглого зерна  ? польових кв?ток.  I  добре
Харит? на нив?,  ? страшно. Стала вона й не знав, чи йти дал?, чи вертатися.
Але виткнулась десь далеко з жита  червона хустка ж?ноча, ? Харитя згадала ?
хвору  маму, ?  чого  прийшла.  Вона  подалася стежкою межи жита. Як  т?льки
Харитя  ув?йшла межи жита, гарний  кра?вид  зник.  Бос?  ноженята ступали по
втоптан?й стежц?, над головою, мети колосками, як биндочка, син?ло небо, а з
обох  бок?в,  як ст?ни,  стояло  жито й  шелест?ло  вусатим колоссям, Харитя
опинилась наче  на  дн? в, мор?. В  жит?  син?ли  волошки  та сокирки, б?л?в
з?ркатий ромен, червон?ла кв?тка польового  маку.  Польова  повитиця пол?зла
догори по  стеблин? жита  ? розтулила сво? б?л? дел?катн?  кв?точки.  Харитя
мимох?дь зривала дорогою кв?точки та йшла все дал?. Аж  ось ? ?х  нива. Вона
добре зна? свою  ниву, ось ?  р?вчак той,  що  промила весняна вода.  Харитя
поклала торбинку,  взяла  в руки серп ? почала жати. Тихо  навкруги.  Т?льки
цв?ркун цв?ркоче  в жит?,  шелестить  сухий колос  та ?нколи  зап?дпадьомка?
перепалиця.  Жне  Харитя,  але  якось  недобре  йде   робота.  Довге  стебло
пута?ться, великий  серп  не  слуха?ться  в маленьк?й руц?,  колосся лоскоче
сп?тн?ле личенько... Аж ось щось наче впекло Харитю в палець.  Вона вихопила
руку й  побачила на пальц? кров.  Серп випав Харит? з рук, лице скривилося з
болю, на оч? наб?гли сльози, ? Харитя  от-от  заплакала б  г?рко, коли б  не
нагадала про свою б?дну маму.  Швиденько обтерла кров з пальчика сп?дничкою,
затерла вр?зане  м?сце землею  ?  почала жати. Стерня  коле бос? ноги, аж на
плач  збира?ться  Харит?, п?т  великими краплями  пада?  на  землю, а  б?дна
д?вчинка жне та й жне.  Якось  обернулась  Харитя назад, щоб покласти нажату
жм?ньку, глянула навкруги - ? страх обхопив ??. Адже вона одна на нив?! Ану,
який  страх вискочить  ?з жита й задушить ??! Раптом -  фуррр!..  Перепелиця
пурхнула перед самою Харитею ?, тр?почучи короткими крилами, ледве перенесла
на к?лька ступн?в сво? тяжке, сите т?ло.  Серце закалатало Харит? в грудях з
переляку;  дал?  наче  спинилось, ? Харитя скамен?ла на м?сц?.  Одн??ю рукою
стиснула  жм?ньку жита, другою  - серп. Лице пополотн?ло. Здоров? сив? оч? з
жахом  дивилися в  жито.  За  хвилинку  Харитя трохи  в?д?йшла.  Серце  знов
застукало в грудях, Харитя наважилась т?кати.
     Стежкою наближались дв? молодиц?.  Харитя постерегла ?х, знов  нагадала
недужу, б?дну  маму ?,  схиливши  русяву  головну, взялась  до роботи.  Вона
мусить вижати жито! Вона мусить пот?шити свою добру нещасну маму!
     Молодиц? наблизилися до Харит?, вп?знали ?? ? глянули одна на одну.
     - Ти що тут робиш, Харитю' - спитали разом. Харитя здригнулась, п?двела
оч? на молодиць ? засоромилась.
     - Жну... мати слаб? лежать... нема кому хл?б вижати... з голоду згинемо
зимою...
     В голос? ?? тремт?ли сльози.
     Молодиц? знав глянули одна на одну.
     - Б?дна ж ти, дитино, б?дна!..
     Враз Харитя почула, що сльози душать ??. Зразу якось дуже жаль стало ?й
слабо? матер?, дужче забол?в той  пальчик, що  втяла серпом,  забол?ли ноги,
наколен?  стернею, згадався переляк  недавн?й - сльози, мов град, посипалися
на землю, ? Харитя, голосно хлипаючи, заридала.
     Молодиц? кинулись до не?.
     -  Що з  тобою,  дитино? Не плач, переп?лочко!  Мати  твоя,  дасть бог,
одужа?, а жито ми  вижнемо, не дамо  вам згинути  з голоду. Ну,  не плач же,
кв?точко!
     Молодиц? взяли на руки б?дну Харитю, ц?лували, пот?шали.
     -  Ход?м  зараз  до матер?,  хай  вона  вт?шиться,  що ма?  таку  добру
дитину...
     Молодиц? взяли за  руки Харитю  ? подались стежкою назад у село. Харитя
йшла ? тихо хлипала.


     Незабаром Харитина мати одужала. Молодиц? вижали удовине жито, хрещений
батько Харитин зв?з хл?б у стодолу, ? сироти вже не боялися голодно? смерт?.
     Мати ц?лувала та пестила свою добру дитину, а Харитя щебетала
     - Х?ба я не казала  вам, мат?нко, що  добрий  бог дасть  вам здоров'я ?
поможе з?брати хл?б? Х?ба не на мо? вийшло?..

Популярность: 9, Last-modified: Fri, 28 May 1999 11:45:54 GMT