Iван Кочерга. Свiччине весiлля ------------------------------------------------------------------------ Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: ?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) ?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) ------------------------------------------------------------------------ ПЕРЕДМОВА Коли я випадково натрапив на мотив "заборони свiтла", мотив, що й послужив темою для цi?? драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати барвисту картину суто мiського життя i соцiально? боротьби в стародавньому мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби Укра?ни за свою волю i самобутню культуру. У двох грамотах литовських князiв (1494 i 1506 рр.), що володiли тодi Ки?вом, е коротенька звiстка про те, як ки?вськi во?води заборонили, немовби з протипожежних мiркувань, засвiчувати свiтло "в дом?х" ки?вських городян i ремiсникiв, стягаючи в разi непослуху чималi для того часу штрафи. Тяжка ця заборона тривала, очевидно, не менш як 15 рокiв, бо в грамотi 1494 р. вона згаду?ться як факт, що вже iснував, i минуло ще 12 рокiв, як нарештi 1506 р. цю заборону остаточно скасував уже новий король Сiгiзмунд. Iнших вiдомостей про iсторiю "заказаного свiтла" я не знайшов. Грамота 1506 р., що "отложила" заборону свiтла, посила?ться на скаргу в цiй справi киян. Проте i попередня грамота 1494 року каже про такi самi скарги, що не заважало во?водам ще 12 рокiв тримати в темрявi ремiсничi "кiнцi" великого мiста. Отже, не буде великим порушенням художньо? правди, коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирiчних скаргах великим князям, ки?вськi ремiсники i городяни не витримали й активно запротестували проти знущання. Хоч як там було в дiйсностi, але такий поетичний мотив, як заборона свiтла в цiлому мiстi, да? дорогоцiнну змогу змалювати стародавн? цехове ремiсниче життя, показати це життя не статично, а в процесi боротьби з феодалами за мiськi привiле? i права. Пiсля запровадження в Ки?вi Магдебурзького права цехове життя на початку XVI столiття було в повному розквiтi. Всi отi кравцi, шевцi, рибалки, теслярi, золотарi, бондарi, кушнiри, ковалi, стрiльцi й багато iнших, про життя яких у Ки?вi згадують тогочаснi джерела - звiсно, не могли залишатись байдужими глядачами насильства феодального панства з заказаним свiтлом, що вiд його заборони терпiли насамперед саме "нижчi", трудовi верстви тодiшнього суспiльства. З мотивом заборони свiтла, що його да? згаданий iсторичний епiзод, я зв'язав вiдомий ки?вський звичай "женити свiчку" першого вересня, що справлявся ще порiвнюючи недавно - в 80-90-х роках минулого столiття. Я спробував вiдтворити корiння такого весiлля в самiй боротьбi за свiтло ки?вських ремiсникiв. Для цього я поставив у центрi поеми вигадану постать ремiсника-зброяра Свiчки, з весiллям якого i зв'язав перипетi? драми i само? боротьби ремiсникiв за свiтло. Запровадження в драмi цього мотиву вимагало iнсценiзацi? стародавнього весiльного ритуалу. Це утворювало небезпеку розгубити в сирому етнографiзмi драматичне напруження поеми, i, щоб уникнути цього, я дозволив собi символiчну поетизацiю весiльного ритуалу в рамцi цехових мотивiв, оскiльки весiлля вiдбува?ться на об'?днаних зборах усiх цехiв. Ось те, що я вважав за потрiбне сказати щодо сюжету i зовнiшньо? побудови мо?? драматично? поеми. Тепер не зайвим буде обiзнатись, бодай в загальних рисах, з топографi?ю тогочасного (1506 р.) Ки?ва, принаймнi тих його мiсць, якi е безпосередньою сценою цi?? дi?. За тих часiв Ки?в ледве почав оживати пiсля жахливого руйнування, якого зазнав в 1482 роцi вiд кримського хана Менглi-Гiрея, що "Кi?в взя i огнем сожже". Нагiрна частина мiста - Старий город - була занедбана, зруйнована i не пiдiймалася з ру?н аж до XVII столiття. Все мiське життя за часiв нашо? драми було зосереджене на Подолi, що звався тодi Подоль? або Нижнiй город. Тут, в тiсних i кривих вулицях, кипiло торговельне i промислове життя мiста, тут, в убогих, ушитих соломою хатах, жили мiщани, ремiсники, купцi та iнший ки?вський люд. На великому майданi, де тепер будинок Ки?венерго, мiстився Магiстрат - мiсце, де було зосереджене мiське самоврядування за Магдебурзьким правом, а далi на захiд, пiд горою, був Житнiй торг - назва, що збереглася й досi. На захiд вiд Подолья здiймалася над його кривими вуличками гора, так звана Вздихальниця, що явля? собою вiдногу Староки?вських високостей, але трохи нижча за них. Тепер над кручею цi?? гори сто?ть Андрi?вська церква, тодi ж усю цю високiсть, а також сумiжну з нею Киселiвку (назва пiзнiша) займав Ки?вський замок, що його збудували десь, певно, в XV ст. литовськi князi, щоб закрiпити свою владу в здобутому ними Ки?вi. Отже, з одного боку Подоль? - центр мiщанського i цехового життя, з другого - пануюча над ним Вздихальниця з литовським замком (Гора) - i ? мiсце дi? нашо? драми. Головна i найвигiднiша дорога з Подолья до замку йшла в обхiд на захiд, а потiм на пiвдень, огинаючи гору таким способом: з Житнього торгу повз гору Щекавицю, що стояла на пiвнiч проти Вздихальницi, через Кожум'яцьку браму i так званий Копирiв Кiнець i далi через передмiстя Кожум'яки - назва, що збереглася за вiдповiдною вуличкою до останнього часу. Копирiв Кiнець, де автор мiстить оселю сво?? геро?нi Меланки, знаходився, отже, на дорозi мiж Горою з ?? замком i Подоль?м, що вiд нього вiн вiддiлявся згаданою Кожум'яцькою брамою i був трохи вищий. Сам же по собi Копирiв Кiнець мiстився мiж Замковою горою (Вздихальницею) i протилежною горою Скавикою (Щекавицею) в найвужчому мiж ними мiсцi. Щекавицька вулиця iсну?, як вiдомо, i тепер. Отже, Копирiв Кiнець, в якому почина?ться дiя драми, знаходився недалеко Житнього торгу, на захiд вiд нього. Кожум'яки, що обгинали Вздихальницю i замок з заходу, являли собою глибоку долину - яр, де протiкала рiчечка Киянка (назва збереглась i тепер), i були вони тодi, як вже сказано, найвигiднiшим сполученням мiж Подоль?м i старим городом (через Ки?вську браму) i зокрема замком. Це було глухе, темне вночi передмiстя, де по схилах ярiв тулилися вбогi хатини гончарiв i кожум'як; до них належить i змальований у п'?сi Чiп. ? безперечнi пiдстави гадати, що в цих Кожум'яках завжди та?лося глухе незадоволення i назрiвала опозицiя литовському урядовi, що чекала найменшого приводу, щоб спалахнути одвертим заколотом. В нашiй драмi дорога з Замково? гори на Житнiй торг ? та путь, що ?? мусила пройти Меланка з сво?м лiхтарем, щоб урятувати вiд страти Свiчку. Цiлком зрозумiло, що, крiм Кожум'яцько? дороги, було ще багато iнших сполучень (стежок) мiж Подоль?м i Старим городом (ось як Боричiв узвiз та iншi), але всi вони були ще крутiшi, хоч i коротшi. Ось i Меланка мусила пройти такою стежкою, вийшовши з Во?водино? брами. Переходячи до самого замку - резиденцi? литовського во?води та його залоги, треба насамперед сказати, що нема? цiлком точних вiдомостей, коли саме вiдбудовано цей замок пiсля жахливо? його руйнацi? Менглi-Гiре?м в 1482 р. Все-таки ? деякi пiдстави гадати, що за часiв нашо? драми (1506 р.) замок уже був знову збудований. Вiн займав чималу територiю, весь обгороджений мiцними дерев'яними стiнами з 15 триповерховими вежами. У двох вежах були брами - одна на пiвнiч, проти Щекавицi, так звана Во?водина брама, i друга на пiвдень - Драбська (жовнiрська) брама, а невеличка площадка перед цi?ю брамою правила за лобне мiсце - тут карали на горло. На однiй з веж були великi мiськi дзигарi, що теж згадуються в п'?сi. В стiнах замку, крiм палацу самого во?води, було чимало всяких будiвель рiзних вiйськових чинiв та жовнiрськi казарми. Тут же мали сво? будинки вiйт i ще декiлька найповажнiших городян. Отже, дi? драми розвиваються в таких мiсцях: перша - в Копиревому Кiнцi, бiля Кожум'яцько? брами, що вела з замково? дороги на Подоль?; друга i четверта - в замку, у во?водиному палацi; третя - в Магiстратi та Подоль?; п'ята - на однiй з подольських вуличок недалеко вiд великого Подольського майдану. Хочеться сказати ще кiлька слiв якщо не про iдейну настанову поеми, - вона зрозумiла й ясна, - то про образ Меланки, дiвчини, яка проносить тремтячий, але незгаслий вогник крiзь бурю i терни сво?? весiльно? ночi. Цей образ ? поетичним символом Укра?ни, що "з тьми вiкiв та через сгiльки бур" пронесла незгаслим живий вогник сво?? волi й культури, вогник, що розгорiвся потiм таким чудесним полум'ям вiд огнiв Жовтнево? революцi?. Таке розумiння цього образу, що його створення я вважаю кращим дiлом свого лiтературного життя, прийнято i в критицi та в iсторi? укра?нсько? лiтератури. АВТОР. ДIЙОВI ОСОБИ: В о ? в о д а Ки?вський Г i л ь д а, його дружина. К н я з ь О л ь ш а н с ь к и й, каштелян1. I в а н С в i ч к а, зброяр. М е л а н к а, дiвчина. Ш а в у л а, вiйт Ки?вський. К о з е л i у с, писар. П е р е д е р i й, слiпий золотар. Ч i п, кожум'яка. К о л я н д р а, кравець. К а п у с т а, цехмейстер. Т е т я н а, бублейниця. П р i с я, дiвчина. К м i т и ч, зем'янин звенигородський. К е з г а й л о, рицар, комендант замку. Р у з я, його дружина. П и р х а й л о, рицар литовський. Ф л о р i а н, джура. К о з е к а, осмник 2. Я н у л i с, ловчий во?водин. У л ь р i к а, служниця. К у п е ц ь перекопський. К у п е ц ь вiрменський. С и м е о н) Ф о к а Б а л а б у х а, кушнiр. Ш п а к, бондар. М е л е ш к о, коваль. З с х i д н i н е в i л ь н и ц i. Г о р о д я н и н з лiхтарем. Д i в ч и н к а Передерi?ва. Цеховi, мiщани, городяни, дiвчата, жовнiри, осмники, литовськi рицарi. Дi?ться в Ки?вi восени 1506 р. 1 Каштелян - сановник, що засiдав у польському сеймi. 2 Осмник - дрiбний урядовець княжий. ДIЯ ПЕРША В I Д М I Н А П Е Р Ш А Старий Ки?в 1506 року. Копирiв Кiнець перед Нижнiм городом. Лiворуч Кожум'яцька брама, що веде на Подоль?, в глибинi церква Симеона, праворуч кiлька хат, серед них - Меланчина. Вiддалiк видно гору Вздихальницю з Литовським замком. До нього йде дорога цi?ю вулицею. На виступi Симеоново? брами в нiшi жеврi? лампадка. Час перед вечором. Золота осiнь. I Дiвчата спiвають i ходять кружка. На чолi - Прiся. Входить, трохи шкутильгаючи, кравець Коляндра, худорлявий i веселий хлопець. К о л я н д р а Та що це ви сумно? завели? Побавились би краще, погуляли, А хочете - i я допоможу. П р i с я I справдi, сестри, - нум варити пиво! 2 д i в ч и н а Нi, краще в женчика! 3 д i в ч и н а Чи в коструба! 1 1 Коструб - яструб. П р i с я Ба нi! В кострубонька гуляти не годиться, Веснянка це, а зараз осенi?. Мов золотом укрило всi яри... 2 д i в ч и н а Тодi про свiчку! Саме до ладу! Давно лора про свiчку вже спiвать. З д i в ч и н а Гаразд, гаразд! П р i с я А хто за свiчку буде? 2 д i в ч и н а Наталочка. Вона ж у нас струнка, Мов свiчечка, i, як вона, бiленька. Виводить на середину гарненьку, дуже молоду дiвчину. 2 д i в ч и н а Ставай свiти. 3 д i в ч и н а А я за вiтра буду. Дмухатиму, щоб свiчку загасить! К о л я н д р а Нi, краще я! Я так на вас подую, Що всi спiдницi вгору полетять. П р i с я Та ну тебе! Женiть його, дiвчата! З д i в ч и н а А я тивуном 1 буду. 1 Тiун - управляв феодальним ма?тком та керував дружиною, що перебувала в замку. 2 д i в ч и н а Я дяком. П р i с я Ну, годi вже - ставайте до ладу. К о л я н д р а Та що спiвать про свiчку, все ?дно Хоч як спiвай, а потемки сиди, Бо свiтло заборонено свiтить... П р i с я I справдi... вже й Семен не за горами, А в хатi не побачиш каганця... К о л я н д р а Заборонив проклятий во?вода... Проте менi байдуже, бо дiвчат I в темрявi зумiю я намацать - Як пишний стан або палкi вуста, Цiлуй мерщiй - такий у мене звичай. Без каганця дорогу я знайду До вас, мо? дiвчата-сиро?жки. Хапа? й цiлу? дiвчат - тi з реготом вiдбиваються. Д i в ч а т а Та ну тебе в болото! Одчепись! П р i с я Ач, вигадав, ласуне кривоногий! Женiть його, дiвчата! Годi вже! Ставайте всi гарненько по мiсцях - Ти тут, ти тут, а ви сюди, а ви Ставайте колом, свiчку бережiть. Всi по мiсцях? Тепер спiвайте, сестри. (Поважно). Про свiчку нашу пiсню заведем. Дiвчата розбиваються на два гуртки. Один утворю? коло, всерединi якого сто?ть Наталочка - "свiчка", а другий, в якому Вiтер, Дяк i Тивуни, намага?ться прорвати коло, розiгруючи все, про що спiва? пiсня. Тим часом з-за брами вийшов Козелiус, городський писар, поважна, худорлява постать у довгому, облямованому хутром убраннi, з жезлом i великою книжкою пiд пахвою. Слуха? пiсню, непохвально хитаючи головою. ПIСНЯ ПРО СВIЧКУ Нас бджiлка премудра навчила, Як свiтло здобути вночi, I з ярого воску злiпили Ми свiчку, ми свiчку собi. Ой ладо, ой ладо, злiпили Ми свiчку на втiху в журбi! I вабить до гурту нас свiчка, До працi, до дружнiх пiсень. I з нею осiнняя нiчка Нам радiсна й ясна, як день. Ой ладо, осiнняя нiчка Нам радiсна й ясна, як день. I вiтер даремно осiннiй Люту?, щоб свiчку задуть, Не пустимо вiтру ми в сiни, Лети - не до нас твоя путь. Ой ладо, не пустимо в сiни, Лети - не до нас твоя путь! А дяк заходився патлатий, Щоб свiчку до церкви забрать, Прогнали дяка ми iз хати: Iди в свою церкву спiвать! Ой ладо, прогнали iз хати, Iди в свою церкву спiвать! I княжi тивуни ярились, Щоб свiчку-красуню згасить, Та ми i од них одкупились. А свiчка i досi горить. Ой ладо, ой ладо, i досi Ясна наша свiчка горить. Свiти же нам, свiчко-красуне, На радiсть i горе всяк час, Нi вiтер, нi дяк, нi тивуни Тебе не однiмуть у нас. К о з е л i у с (поважно). Стривайте, тихо! Як посмiли ви, Дiвчата голосистi i свавiльнi, Цю пiсню непристойную спiвать? Ця пiсня ?сть злочинна i безбожна, Вона властей законних зневажа? I матiр нашу, церкву пресвяту. I аз, урядник во?води, Notarius illustrae civitatis 1, До кари вас негайно притягну. Не думайте тiкать - я всiх вас знаю I геть усiх в цю книжку запишу. 1 Писар славно? держави (лат,). К о л я н д р а Дивись який! Свiтить не можна свiтла, То хоч спiвать про це не заважай! Iди пиши про мито та помiрне, Про мостове, про сош i верховщину, Про всi лупецтва, що здира? з нас Його пресвiтла милость во?вода. Облиш пiснi дiвочi - з них тобi Навряд хабар чи iнша здобич буде. К о з е л i у с Стривай, стривай, як посидиш в хурдизi, То iншо?, зухвальче, заспiва?ш. Почина? писати в книжцi. Дiвчата оточують Козелiуса. П р i с я Та годi-бо - бач, халепа яка, Вже i спiвати в Ки?вi не можна! 2 д i в ч и н а Та не пишiть. Не будемо спiвать... 3 д i в ч и н а Не знали ми... П р i с я Не ми цю пiсню склали. К о з е л i у с Хай буде так. Пробачу перший раз. А ви за те, дiвчата-чепурушки, Повиннi всi вiддячити менi - Солодким вiдкупитись поцiлунком, Не то - негайно в книжку запишу. К о л я н д р а Ач, вигадав драпiжник довгополий - I на дiвчат вже мито урядив! Козелiус хапа? й цiлу? дiвчат. К о з е л i у с Бджола свiй мед збира? по квiтках I жодно?, премудра, не мина?. Д i в ч а т а Та ну тебе в болото! Ач, який! Розбiгаються з реготом. II З сво?? хати виходить Меланка, молода, дуже вродлива дiвчина. П р i с я Меласю, люба! 2 д i в ч и н а Ти хоч нас рятуй. 3 д i в ч и н а За писарем не можна зовсiм жити! П р i с я Шкода, що тебе з нами не було, Тодi б, напевно, писар не чiплявся, Ти б свiчкою у нас була, а ми Таку красуню скривдить не дали б. Ходiм мерщiй - тепер спiвати вiльно, Бо писар з нас чимале мито взяв. К о з е л i у с Ба нi! Тепер рахунок буде iнший: Нехай за всiх Меланка викуп дасть, Бо ки?вських дiвчат всiх поцiлунки Не так солодкi, як ?? один. П р i с я Дивись який! К о з е л i у с О дiвчино прекрасна, Повинна ти мене поцiлувать, Щоб цих дiвчат од кари врятувать, Чи ? ж така краса на свiтi... Притяга? Меланку до себе, вона з серцем вiдштовху?. М е л а н к а Геть! Занадто вже собi ти дозволя?ш. Пан писаре, не для того тебе Призначив князь i рада ухвалила, Щоб ти киянам кривди учиняв Та до дiвчат без сорому чiплявся. Не молодий, зда?ться... К о з е л i ус Начувайсь! За цi слова менi ти ще заплатиш... К о л я н д р а От дiвчина! Не те що ви. Орел! Не схаменувсь, як хрiну пiднесла. М е л а н к а (до дiвчат). Не можу з вами, дiвоньки, гуляти Сьогоднi я - не до того менi... Заслабла мати, враз схопило серце, Заснула щойно, мучилась весь день... Не знаю вже... чогось такий гнiтючий, Такий важкий на серце лiг тягар... Ходжу... i наче лиха все чекаю... П р i с я Та бог з тобою! Буде все гаразд. III З-за Кожум'яцько? брами виходить юрба цеховикiв, що вертаються з засiдання магiстрату, жваво обговорюючи якусь подiю. Серед них кожум'яка Чiп, золотар Передерiй, цехмейстер Капуста, кушнiр Балабуха, бондар Шпак, коваль Мелешко. Чiп - велетенського вигляду кожум'яка в шкiряному фартусi. Капуста - старенький, бiлий, як голуб, Передерiй - вродливий, поважного вигляду майстер, рокiв пiд 45, з довгастою чорною бородою, слiпий. Його веде гарненька дiвчинка рокiв 10. Ч i п Знущання це! Нiколи не було, Щоб вiд цехiв такого вимагали! Та що це ми - невiльники, раби, Челядники хiба ми во?води, На нього щоб робити день i нiч! Б а л а б у х а Чи бачили! Робити на дурницю! Коляндра втуля?ться до гурту. К о л я н д р а Кажiть-бо що? Невже i магiстрат Погодився на всi отi вимоги? К а п у с т а Погодився! Та хто його питав? К о л я н д р а Виходить так - покинь усю роботу, На во?воду тiльки i працюй! Ч i п Не дiжде ж вiн, щоб ми йому робили! Козелiус обережно наближа?ться, прислухаючись. Б а л а б у х а Пiвтисячi зробити кожухiв До покрови! Та що вiн, з глузду з'?хав! Козелiус непохвальне хита? головою. П е р е д е р i й Хiба на те ми ма?мо сво? Статути цеховi та привiле?, Щоб з наших прав знущалися пани Та на рабiв сво?х перевертали! Ч i п Вже дихати народу не дають, Нема кiнця насильству i притугам! К о з е л i у с (виходить, затуливши вуха руками). Не слухаю! Не чую! Ч i п Забирайсь! Ще не таке почу?ш, довгополий. К а п у с т а З давнiх-давен сто?ть громада наша, Права цехiв ще Вiтовт урядив. Ч i п I що ж тепер товаришам казати? Де взять часу, де сили, щоб оту Невiльницьку роботу поробить! К а п у с т а Де взять часу, щоб тисячу чобiт До покрови пошити во?водi! Б а л а б у х а Та що чобiт! А кожухiв п'ятсот Пошити на дурницю! Добре дiло! К о л я н д р а А триста свит для драбiв! А штанiв Пiвтисячi! М е л е ш к о Та з вас хоча роботу Вигнiчу? проклятий дерилюд! А з ковалiв залiзо вимага?, Щоб тисячу сокир йому скувать! Ч i п Знущання це! Ш п а к А дiжки для капусти, А бочки та барила для вина! Ч i п Терпiли все, зда?ться. Цiлий рiк На замок безустанку працювали. Окопи всi насипали кругом, Городнi будували, мури, вежi. То хоч тепер дай дихати людям! Нi - знов працюй на того во?воду, Неначе ми не цехи, не майстри, А панськi? невiльники якiсь! В с i Знущання це! Насильство! К о л я н д р а Та хоч би Увечерi могли ми працювати, А то дивись - i те роби, i те А свiтла i не думай засвiтить! Ч i п Еге, еге! Покинь свою роботу, Роби на замок - а коли ж робить? Коли робить, як ночi стали темнi, А свiтло заборонено свiтить! П е р е д е р i й Нечуване, нелюдське то знущання! Щоб городянин вiльний був не властен В сво?й же хатi свiтло засвiтить! К о л я н д р а Та ще яке знущання! Цiлу нiч По мiсту ходять осмники, шукають, Чи не горить де в хатi каганець. Ч i п В усi щiлини дивляться, крiзь дверi, I кожну нiч збирають щедру дань Вiд каганцiв для пана свойого. К о л я н д р а Та ще яку! Дванадцять кiп грошей Беруть вони за кожний каганець. Це вже не жарт. Пр i с я Приходили учора В заулок наш, до кушнiра Журби, Застукали вогонь, забрали смушки I кушнiра самого повели... 2 д i в ч и н а Були i в нас, та я ще вiддаля Побачила i встигла загасить. К о л я н д р а Драпiжники! I н ш i Гнобителi! Кати! Ч i п Не дiжде ж вiн, щоб ми йому робили! П ? р е д е р i й Доволi вже наругу цю терпiть! Ч i п Хай свiтло дасть! В с i Не дiжде вiн, щоб знов Ми як раби на замок працювали Та як кроти сидiли без вогню! IV З глибини сцени, з-за рогу св. Симеона, виходить Гiльда, молода, прекрасна панi, пишно вдягнена в оксамитну сукню, з перлами у волоссi, i Ульрiка, ?? служниця. Юрба шанобливо да? ?м дорогу. К о з е л i у с (поштиво уклоня?ться). Г о л о с и Дивись, дивись! Дружина во?води! Дружина во?води. Ач яка... Красуня, що й казати. Чеська лялька... К о з е л i у с Моя пошана найяснiшiй панi! Раптом злiва чути звуки ловецьких сурм. Обидвi жiнки зупиняються посеред дороги. Д i в ч а т а Музика! Сурми! Близько вже! З-за брами! Кидаються до брами i дивляться вниз на Подоль?. Д i в ч а т а Собаки, вершники! Дивись, дивись - iще! Всi в золотi. А зброя - аж горить. А ферязi1 якi золототканi, А рицарi мальованi якi! Дивись, дивись - сюди вже повернули. 1 Ф е р я з ь - рицарський одяг, К о з е л i у с (що теж дивиться). Це найяснiший пан наш во?вода Верта?ться з Дiвочо? гори, Де бавився шляхетським полюванням На кабанiв та на газель лiсових. У л ь р i к а (до Гiльди). Доводиться нам повернутись, панi: Ловецькi чути сурми - це наш пан Верта?ться додому. Г i л ь д а Менше з тим. Ти дума?ш, що пану во?водi Не все ?дно, чи дома я, чи нi? Ба - ось якби, вернувшись з полювання, Якого пса недолiчився вiн, Або, ще гiрше, кiнь який загинув, То iнша рiч. А жiнка - це пусте. Ходiм мерщiй, ми, може, ще поспi?м Хоч манiвцем мисливцiв обминуть. У л ь р i к а Спiзнились, люба панi. Всi вже тут. V Дiвчата з криком кидаються врозтiч. З-за брами ви?жджа?, блискучий похiд. Попереду ловчi iз смиком псiв, далi пан Во?вода, Ольшанський, Кезгайло i ще кiлька рицарiв. Несуть кабана, кiлькох газелей. Во?вода хмурого, вигляд у, з довгими, вже посивiлими вусами. Городяни скидають шапки. Во?вода, побачивши Гiльду, зупиня?ться. До Гiльди. В о ? в о д а Насправдi, несподiвана то честь, Клянусь вогнем, що найяснiша панi Призволила назустрiч вийти нам. Г i л ь д а (до Во?води). Не варта я, о мiй ласкавий пане, Хвали за зустрiч випадкову цю. Не вiдала, коли ти повернешся, А йшла сво?м звича?м на Подоль?, Щоб землякiв провiдати. В о ? в о д а Га, знов Отi купцi моравськi та мiщани! Не в перший раз я бачу, що мо?й Дружинi бiльш сподiбне товариство Мiщан, купцiв та рiзних слюсарiв, Нiж рицарiв шляхетних. Г i л ь д а Може й так . Людей нiде я чесних- не цураюсь, I не моя вина, що земляки Мо? живуть не в замку. В о ? в о д а (iронiчно). Що ж - не дивно, Що панi порива? так туди, В болото це, до чорного народу - То, мабуть, голос кровi... Г i л ь д а (згорда). Може й так. I роду свойого я не соромлюсь - То славний рiд майстрiв i зброярiв. I слухати застольнi вашi спiви Я встигну ще сьогоднi... Iдуть з Ульрiкою до брами. В о ? в о д а (злiсно крiзь зуби). Слюсарiвна! Рушайте далi! Гей, сурмiть, роги! Ч i п Гнобителi! Чи довго ще на вас Ми мусимо до поту працювати? Щоб ви отак пишалися весь вiк Та курявою очi нам слiпили... Похiд руша? далi до замку. Роги. Тим часом Ольшанський, що не зводив очей з Меланки, сплигнув з коня i пiдiйшов до Козелiуса. О л ь ш а н с ь к и й Послухай, дяче! Чи не зна?ш ти Ту дiвчину? Яка ж краса чудова! Кажи ж бо, хто вона? Якого роду? I де живе! Вiдкiль така краса! Неначе та шипшина чи троянда, Що по ярах цих ки?вських цвiте! К о з е л i у с Зовуть ?? Меланкою, мiй княже, I хата то ??. Я все тобi Дорогою до замку розповiм. О л ь ш а н с ь к и й (палко). Та що троянда! Вся вона пала?, Як заграва, як свiтова зоря! Чи бачив ти, коли насуне хмара I оловом укри? небозвiд, Кида? сонце промiнь свiй блискучий На бiлий мур - i мур тодi горить, Як золото на хмарi чорно-синiй... Так i ?? палають нiжнi лиця Пiд хмаронькою брiв тих соболевих, А блискавки тим часом вже мигтять В ?? очах сумних i разом гнiвних. Яка ж краса i грiзна i чарiвна! Любов'ю, гвалтом, мертву чи живу, А я тебе здобуду i вiзьму! Iдуть обидва в глибину. Ольшанський весь час озира?ться на Меланку. VI З-за брами входить Iван Свiчка, молодий, вродливий майстер, i зараз же порива?ться до Меланки. Цеховики оточують його. В с i Здоров був. Свiчко! Га, нарештi ти! Де ти подiвсь? Тут ско?лось таке, Що дихати нема куди цехам! С в i ч к а Добривечiр, товаришi! Здоровi! Що тут таке, Меласю? М е л а н к а О мiй любий! Яка ж я рада бачити тебе. Рух у юрбi. Гомiн. П р i с я По?хали до замку! 2 д i в ч и н а Як той пан Дивився на Меласю пильно. П р i с я Справдi! Все озиравсь, аж поки зник з очей. С в i ч к а Який то пан? М е л а н к а Багато ?х було. Верталися юрбою з полювання. По?хали до замку... К о л я н д р а Ну, тепер На цiлу нiч пiде бенкетування! Засвiтиться весь замок од вогнiв, I до зорi дрижатиме гора Вiд сурм гучних та вiд пiсень рицарських. К а п у с т а Та гавкання собачого... С в i ч к а I ось, В той самий час, коли там на горi Пани вельможнi гучно бенкетують При громi сурм та полум'? свiчок,- Ми в темрявi примушенi томитись Без свiтла, в темних хатах, як кроти... Ч i п Якби ще так! А то ж працюй на нього, Коли вiн там гуля? на горi! Ти чув, яку сьогоднi во?вода На всi цехи роботу урядив? До покрови зроби i те, i те, I кожухи, i чоботи, i свити; Сокири, бочки, дiжки, казани! А свiтла, як i перше, не да?! Коли ж тодi робити, будь вiн проклятi Та доки ж це терпiти! К о л я н д р а Та хоч би Насправдi був такий закон про свiтло! А то ж свавiлля, примха во?води, Щоб грошi брать. П е р е д е р i й Дванадцять вже рокiв, Як грамоту прислав великий князь, Де скасував безглузду заборону. I свiтло дав палити вiльно всiм. А де вона, та грамота? ?? Безсоромно загарбав во?вода I сiм рокiв трима? пiд замком Всi нашi привiле?, надання I вiльностi всiх ки?вських мiщан. С в i ч к а I сiм рокiв безмовне наше мiсто, I темно скрiзь, i сiм рокiв нема Нi гулянок, нi зборiв цехових... I сiм рокiв не чути вечорниць. I сiм рокiв не смiють навiть цехи Сво?х свiчок врочистих засвiтить! П е р е д е р i й Тодi, менi зда?ться, що зi мною Ослiпло цiле мiсто, i нехай Лиш каганцi засяють по хатах - То i мо? прозрiють бiднi очi, Що я колись без свiтла попсував. К а п у с т а Та ще якi були чудовi очi... А майстер же який славетний був. По всiй землi - i в Краковi i в Львовi Тво? оздоби знали золотi... П е р е д е р i й Всю душу я вкладав в сво? оздоби, До присмерку, до темряви сидiв I зiр псував над дрiбною рiзьбою... Якi мережки з золота кував! I так ослiп... С в i ч к а Ослiп чудовий майстер, Що свiчки був не властен засвiтить! I доки ж це терпiти! О, якби Цю грамоту князiвськую добути Iз замку во?води. Всi б тодi I каганцi i свiчi запалили По цiлому Подолью! Та невже ж Не доб'?мось ми наших прав законних? Та що законних! Людських наших прав! Нi! Годi вже! Життя не пошкодую, А привiле? нашi поверну! А не вiддасть добром, то вiзьмем силою. Об заграву шляхетного ?х замку Тодi засвiтим нашi каганцi! Ч i п Це справжн? слово. Це по-кожум'яцьки! Я сам ладен хоч зараз засвiтить. К о л я н д р а Кому ж i засвiтити, як не Свiчцi, На те ж i Свiчка вiн! С в i ч к а I я це доведу. Хоч головою ляжу, а знайду! М е л а н к а О, не буди страшних примар, мiй любий! Навiщо нам те свiтло, що вночi Свiтитиме на горе та на згубу, Пiд дзвiн сполоху й брязкання мечiв? Тодi нам свiтло любе, як воно Сво? промiння лл? в затишнiй хатi, Коли сiм'я вечеря за столом, Коли дитину колиса? мати... Благословенне свiтло, що верстат Працiвника привiтно осява?... I прокляте те свiтло, як горять Всi вулицi од краю i до краю! С в i ч к а Амiнь, Меласю,- тiльки що ж робить, Коли добром нiхто не дасть нам свiтла Його здобути треба - не молить, Бо без борнi нiкчемнi всi молитви. I свiчки мирно? не варта та кра?на, Що в боротьбi ?? не засвiтила. Ч i п Святi слова! П е р е д е р i й Амiнь. К а п у с т а На вiки вiчнi. Нехай живе громада славна наша, Нехай цвiтуть Подолье i Гора. С в i ч к а I вiльностi всi нашi. I нехай Не дума? литовський во?вода Зробити з нас челядникiв сво?х! Ч i п Не буде так! До вiйта всi! В с i До ради! Не будемо робити на панiв! Хай грамоти поверне й привiле?, Хай свiтло дасть! До вiйта! К о л я н д р а Вiйт iде! Ч i п Ага, якраз! Тепер нехай не дiжде. В с i Нехай не дiжде далi нас дурить! Ч i п Хай зараз же iде до во?води, За нашi всi вимоги обста?! VII Сутенi?. Дiвчата розходяться спiваючи. Меланка йде до себе в хату. З-за брами повiльно й поважно входить вiйт Шавула, гладкий, у довгому вбраннi з хутром, з ланцюгом на ши?, i чернець Симеон, теж гладкий, червонолиций i ще не старий. Ш а в у л а Чого це ви зiбрались тут, панове? Вже пiзнiй час - вечеряти пора... Ч i п Вечеряти! Тобi, звичайно, добре Вечеряти при свiтлi - на горi, Не те, що нам. Ш а в у л а Та й чарку добру випить Не вадить пiсля праведних трудiв. Чи так кажу я, отче? С и м е о н Суще так. Бо, як глаголе мудрий син Сирахiв, Вино ?сть втiха серцю i душi, ?гда душа його прi?млет в мiру. Ш а в у л а Во славу мiста нашого. С и м е о н Амiнь. Ш а в ул а I добру ж вчора я почав слив'янку. Неначе та мальвазiя 1. 1 Мальвазiя - сорт вина. С и м е о н Блажен, Чия вовiк не оскудi? чаша. Ш а в у л а I осетра розкiшного привiз Менi бурмистр Гудима з Чартори?. Почнем, премудрий отче? С и м е о н В слушний час. Апостольська то ?жа i споживна. Ш а в у л а А може й ви, панове? Ч i п Годi вже Про осетрiв базiкати та чарки, А про людей i клопоту нема? Який ти вiйт! Ш а в у л а Та що ти, з глузду з'?хав Чи з ланцюга зiрвався? Ч i п Розiрву Всi ланцюги. Де нашi привiле?в Де грамоти князiвськi? П е р е д е р i й Так, кажи! Де грамоти всi нашi? Ш а в у л а (спантеличений). Звiсно де - У во?води в замку. С в i ч к а Добре дiло! Чи не для того ж обрано тебе, Щоб шанував, держав закони нашi, Щоб захищав сирiт i все поспiльство, Щоб вiльностi всi нашi боронив. А де ж вони? То як же ти дозволив, Щоб во?вода грамоти забрав? Ч i п Еге, кажи! Який же пiсля цього Ти в бiса вiйт? Ш а в у л а Не подурiли ви! Та я ж при чому тут? П е р е д е р i й Адже ж сво? млини Та осетри, бортi1, бобровi гони Ти боронити вмi?ш. То чому ж Не боронив ти нашi привiле? Та вiльностi? 1 Борть - вулик у деревi. Ш а в у л а Казати легко вам. Не боронив! А що ж було робити? Щоб во?вода взяв та й посадив Мене в хурдигу?! Ач, якi розумнi! К а п у с т а А хоч би взяв. I потерпи за мiсто, Як потерпiв колись Iван Ходкевич, Що полонив його Менглi-Гiрей...2 На те ти вiйт. 2 Кримський хан, який 1482 року спалив Ки?в. Ч i п Млинiв сво?х шкоду?ш? Який ти вiйт! Ш а в у л а (в розпачi). Дались ?м тi млини! П е р е д е р i й Який ти вiйт! Ш а в у л а Попав, як пес в цибулю. С в i ч к а Який ти вiйт! Чому не написав До князя ти? Чому мовчиш про кривди? П е р е д е р i й Сваритись з во?водою не хтiв? К а п у с т а Млини сво? борониш... рибнi лови! Ч i п Слив'янку смокчеш. Черево ростиш! С в i ч к а Виходить, сам ти кривдник i порушник I вiльностей, i твердостей мiських! В с i Не треба нам такого вiйта! Геть! Ш а в у л а Та що це ви? Здурiли? Ч i п Кривдник! П е р е д е р i й Зрадник! Ш а в у л а Адже ж несила! Ч i п Не берись тодi! Ш а в у л а Я сто разiв казав... П е р е д е р i й Про осетрiв. Ш а в у л а Я пiклувався щиро... Ч i п За слив'янку. Ш а в у л а Та хай вам цур! Насiли, як джмелi. С и м е о н О братi?! Одумайтесь, смирiтесь, Одкиньте гнiв, i ярость, i хулу, I срамословi?. Ч i п А ти чого, патлатий! С и м е о н Апостол Павел каже... Ч i п Каже вiн, Щоб не сував ти носа в наше просо. С и м е о н Безбожiе! Кощунство! Ш а в ул а Тихше ж бо! Послухайте, панове! В с i Годi слухать. Ш а в у л а Побачите - я все зроблю, я знов Пiду до во?води. С в i ч к а Добре, згода! Iм'ям киян рiшуче вимагай, Щоб одложив безглузду заборону, Щоб привiле? нашi повернув I свiтло дав свiтити. Ш а в у л а (витира? хусткою пiт). Все зроблю. Ну й халепа... хоч не ходи сюдою, Крiзь браму Кожум'яцьку... краще вже Кругом ходити - Боричевим взвозом, Хоч там нагрi?ш чуба - все ж не так, Як тут тобi цеховики нагрiють... Аж мокрий лоб... Бувайте! С в i ч к а Йди здоров! Ч i п Дивись, без свiтла краще не вертайся, Бо в Кожум'яках голову звернеш... С и м е о н О чернь безбожная! О су?те су?т! Входять обидва в глибину, до замку. Ч i п Несмачна буде вiйтовi вечеря... К о л я н д р а Побачимо, яке з нього пуття. С в i ч к а А завтра ж всi гуртом до магiстрату, Нехай тепер хоч свiтло дасть, хоч нi - А на панiв не будем працювати! В с i Не будемо робити на панiв! Завiса. ВIДМIНА ДРУГА Там же через якусь годину. I Стемнiло. На синьому небi встав блiдий молодий мiсяць. Далекi дiвочi спiви неначе тануть у вечiрньому повiтрi. На горi, в замку, засвiтились вогники, але в мiстi скрiзь темно, тiльки перед брамою Симеона жеврi? червона лампадка. С в i ч к а (тихенько спiва?). Темная нiчка над мiстом спустилась, Мiсяць над замком зiйшов. Де ж ти, красуне моя, прита?лась, Вийди на поклик мiй знов! Стукать не можу, бо зайнятi руки - Чашу я з медом принiс. Вийди ж мерщiй, не тягни мо? муки: Жалить комар мене в нiс. Бджiлки злетiлись на запах медвяний, Чаша прилипла до рук - Вийди ж скорiше, о друже бажаний, Вийди на тихий мiй гук. - Брешеш, нема в тебе меду, мiй любий, Бджiлка вночi не лiта. - В тебе без меду солодкi? губи, В мене бджола на вустах! Тихо вiдхиляються дверi i входить Меланка. Свiчка ?? пригорта? до себе й цiлу?. Обо? сiдають на лавцi бiля хати. Меланка пригорнулась до Свiчки, зазира? йому в вiчi. М е л а н к а О любий мiй... С в i ч к а О зiронька ясна... М е л а н к а I все ж таки на тебе я сердита, Бо мед у тебе тiльки на вустах, А дiлом болю завда?ш менi ти I не жалi?ш серця ти мого... С в i ч к а Та що це ти! Тебе я скривдив, люба? М е л а н к а Навiщо, як метелик на вогонь, Ти рвешся до пригоди та до згуби? Нащо тобi те свiтло? То хiба I в темрявi не ясно нам з тобою... Для мене - цiлий свiт в тво?х очах, Навiщо ж ти шука?ш неспокою? Не любиш ти... С в i ч к а О любий друже мiй! Чи не любов од вiку порива? Людей на подвиг, на борню, на бiй? Отак i я на честь твою жадаю Всi засвiтити в Ки?вi вогнi! М е л а н к а Боюся я вогнiв нiчних - вони Мо?й душi ворожать тiльки горе... (Пiдводиться). Прощай, мiй любий... С в i ч к а О, побудь, не йди... М е л а н к а Не можу, милий... I матуся хвора, I пiзно вже... С в i ч к а (цiлу? ??). До завтрього! М е л а н к а Прощай! (Iде в свою хату). С в i ч к а (один). Прощай, чудова дiвчино... Тобi Знайду я долю i життя тво?, Як свiчку тиху, засвiчу i вкрию. (Дивиться на замок). А ти стривай, зловiсний княже тьми, Литовський вовче, ти ще нам заплатиш За нашi кривди i за свiтло те, Що з наших хат безсоромно украв. (Iде в глибину за Симеона, наспiвуючи). Темная нiчка над мiстом спустилась, Мiсяць над замком зiйшов, Де ж ти, красуне моя, прита?лась, Вийди ж на поклик мiй знов... Зника?. II Зовсiм стемнiло. З-за Кожум'яцько? брами вертаються Гiльда з Ульрiкою, що несе засвiчений лiхтар. Гiльда зупиня?ться, дивлячись на замок. Г i л ь д а Бенкет в розпалi... кубками дзвенить I тiшиться литовське? рицарство, Як гучно там! У л ь р i к а О панi, я боюсь, Що гнiватись на нас страшенно буде Вельможний пан... Г i л ь д а Однаково йому, Чи дома я, чи нi... Якби ти знала, Як тяжко та як сумно тут менi В смутному цьому мiстi, що таке Занедбане i темне, як могила... По цих ярах, глибоких та крутих, . Де лiпляться похилi, вбогi хати, Такi не схожi на ошатний мiй, Блискучий Кутногорськ... Тим часом з правого боку виходить Коляндра i ще два цеховики. Побачивши Гiльду, зупиняються праворуч на першому планi. К о л я н д р а Стривайте, тихо. Це жiнка во?води з лiхтарем Верта?ться додому. Нумо, хлопцi, Давайте наляка?мо ??; Щоб лiхтарем людей не дратувала, Що потемки примушенi сидiть. 1 ц е х о в и к Гаразд! 2 ц е х о в и к А нум, гуртом... 1 ц е х о вик Нехай не дрочить... К о л я н д р а Гаси лiхтар. Кидаймось разом... Ну! В с i Ого-го-го! (Кидаються i гасять лiхтар). Це ти, моравська лялько! (Скачуть у темрявi навкруги переляканих жiнок). А будете людей дражнити свiтлом, Що з наших хат украв твiй чоловiк! К о л я н д р а Тягнiть ?? до старо? гарбарнi, Хай потемки посидить до зорi. Тягнуть. III У л ь р i к а Рятуйте! Пробi! Ц е х о в и к и Це тобi не замок. Це Кожум'яцька брама! В цю мить Свiчка, що почув крик, кида?ться на порятунок. С в i ч к а Геть! Назад! (Б'? i розганя? цеховикiв). Як смi?ш ти ганьбити наше мiсто I товариство наше цехове! Негiдники! Коляндра i цеховики тiкають. Пробач, шановна панi, Зухвальство це, i не суди всiх нас. Я зараз вам дiстану свiтла,- дайте Менi лiхтар. Лiзе на примурок Симеона i запалю? лiхтар вiд лампади. Г i л ь д а О, дякую тобi, Кавалере мiй чемний i ласкавий, Хто ти такий, мiй хлопче? С в i ч к а Я зброяр I майстер Свiчка, ки?вського цеху, Роблю я стрiли, луки i мечi. Г i л ь д а (вражена). То, значить, ми брати по реместву! Як дивно це. Мiй батько теж зброяр, Цехмейстер славний мiста Кутногорська, Який при?мний випадок! С в i ч к а Менi При?мно теж - дозволь, я проведу Тебе до замку, найяснiша панi... Виходять всi тро? повз Симеона, дорогою до замку. IV З глибини входять Ольшанський i Козелiус. О л ь ш а н с ь к и й Далеко ще? К о з е л i у с О нi, ми вже прийшли, Отут вона живе. О л ь ш а н с ь к и й Iди... Яка ж убога Хатина ця. I в нiй така краса, Така краса розкiшна й чарiвна. К о з е л i у с Я наказав, щоб варта пильнувала Хатину цю. Нехай хоча на мить Вона вогонь засвiтить - зараз схоплять I приведуть до замку. О л ь ш а н с ь к и й (нетерпляче). Йди, кажу. К о з е л i у с Тодi вже сам тримай свою голубку. О л ь ш а н с ь к и й Iди, кажу. Козелiус виходить. Невже така краса Сама не свiтить, мов алмаз блискучий, I темряви навкруг не осява? Не знаю сам, що робиться зi мною, Неначе чари душу оплели... А може, й справдi чари... Кажуть всi, Що в Ки?вi гнiздяться чарiвницi По цих ярах та?мних i крутих... Хай буде так. Назад нема дороги. Гей! Вiдчини! Стука? в дверi. Меланка виходить iз хати. М е л а н к а Хто тут? О л ь ш а н с ь к ий Це я... М е л а н к а Хто ти? О л ь ш а н с ь к и й Я той, кого ти душу полонила I чарами сво?ми оплела... Я князь Ольшанський, каштелян i рицар. О, не тiкай, благаю - постривай. Для тебе я покинув ясний замок I в темний яр спустився, щоб красу Твою ще раз побачить, чарiвнице. Хапа? ?? руки. М е л а н к а Пусти мене! О л ь ш а н с ь к и й О, постривай! М е л а н к а Пусти! Яка ганьба! Хiба князiвський звичай Хапать дiвчат опiвночi? Пусти, Менi за тебе соромно. Вiдштовху? його. О л ь ш а н с ь к и й (затриму? ??). Не сором Таку красу i злочином здобуть. Не соромно такий алмаз блискучий До княжого палацу повернуть. Тебе вiзьму, бо на шляху мо?му Тебе найвища доля нарекла. М е л а н к а Не для князiв литовських чи нiмецьких Моя дiвоча доля - вiльна я. Iди! На перший раз тобi дарую. Звича?в, мабуть, наших ти не знав. Iде до сво?? хати. О л ь ш а н с ь к и й (один). I з тим пiшла... спокiйна i прекрасна, В свою убогу хату, як в палац. А я стою без розуму i волi, Неначе блискавка упала мiж очей... I все ж таки тебе я не зречуся - Любов'ю, гвалтом, мертву чи живу, А я тебе здобуду i вiзьму. Виходить у глибину. V Тихо. З-за брами виходять Коляндра i Чiп. ЧIП То де ж це ти штани собi подер? Напевно, лазив до чужо? жiнки, Та напоровся на чужий кулак. Це вже у вас така кравецька вдача: Лизнув, та й ходу... Ласi до жiнок. К о л я н д р а Та ну тебе в болото! Причепився. Багато ти в жiнках тих тямиш... тур... Ч i п А що в них тямить? Ухопив - держи, Не вирвалась - то й цiлувати можна... К о л я н д р а Чи бачили! То вирвешся хiба З таких лабет ведмежих, як у тебе. Кохання теж... ведмеже... (Спотика?ться). А бодай Ти не дiждав. Як в буцегарнi темно. Бодай ти там ослiпнув, княже тьми, За наше свiтло... Раптом у Меланчинiй хатi спалахнуло свiтло. К о л я н д р а (здивовано). Ой, дивись, дивись, В Меланки свiт! Чи в розумi вона! Здурiла дiвка. Зараз же прийдуть, Причепляться. Ч i п Щось ско?лось, напевно. Меланка вибiга? з хати. М е л а н к а Ой боже ж мiй! Допоможiть! Вмира?! Вмира? мати. Боже, що робить! (Стука? в сусiдню хату). Марусе! ?вго! О, яке нещастя! (Бачить Коляндру, бiжить до нього). Ой, лишенько... Допоможiть. Мерщiй! Бiжiть мерщiй до лiкаря, до нiмця. Ч i п Що на Волоськiй вулицi! Я вмить! Вибiга? за браму. Збираються дiвчата, народ... В числi iнших Передерiй. М е л а н к а Прокинулась... не може дихать... К о л я н д р а (з жахом). Свiтло! Що робиш ти! Мерщiй гаси! Мерщiй! М е л а н к а (лама? в розпуцi руки). Суму? мати в темрявi, блага?, Щоб засвiтила: моторошно ?й... О боже, що ж робити, що... Г о л о с з х а т и Меласю! Меланка кида?ться до хати. Д i в ч а т а Дозiр! Дозiр iде! Обхiд! (з жахом). Пропали. Гасiть мерщiй! З глибини увiходить кiлька вартових, з ними осмник Козека з лiхтарем. Позаду вигляда? Козелiус. К о з е к а А, свiтло! Знов непослух! Чия це хата? Зараз записать. I взять вину. Вартовi стукають у дверi. В а р т о в i Гей, хто там! Вiдчиняй! К о з е к а Тягнiть сюди! П е р е д е р i й Стривайте! Тихше ви! Нещастя тут. Людина умира?. То майте ж совiсть. К о з е к а Геть! Н а р о д Гнобителi! Кати! Знущання це нелюдське! Глум безбожний! Вартовi вдираються в хату. Мучителi! Катюги! Доки з нас Ви будете знущатись! К о з е к а Геть усiх! Свавiлля, бунт?! Вартовi витягають iз хати Меланку. А, осьдечки вона, Красуня ця,- ведiть ?? до замку, Нехай посидить там. М е л а н к а (вирива?ться). Не смi?ш ти Затримувать мене в таку хвилину, Коли вмира? мати! К о з е к а Менше з тим. Берiть ??. Г о л о с з х а т и Меласю! Доню! М е л а н к а (в розпачi). Мамо! К о з е к а Берiть ??. Меланку схопили. П е р е д е р i й Пусти! Не смi?ш ти! Н а р о д Катюги! Душогуби безсоромнi! М е л а н к а Пусти! Вона вмира?! Мамо! Рiдна! (Пада? навколiшки). Пусти мене, благаю всiм святим, Вона ж вмира?. Мамочко ?дина! К о з е к а Тягнiть ?? за руки! П е р е д е р i й Бийте ?х! Н а р о д Гвалтiвники! Проклятi душогуби! Геть кривдникiв! Женiть ?х! Бийте ?х! До бiса драбiв! 1 Годi вже знущання! 1 Д р а б - зневажливе "злидар", "негiдник", Обуренi городяни наступають на варту. К о з е к а Свавiлля! Заколот! З пiхов мечi! Рушайте далi! П е р е д е р i ? в а д i в ч и н к а Дядю, я боюсь. П е р е д е р i й Не бiйсь, моя дитиночко... не бiйся... К о з е к а З пiхов мечi! Рубайте всiх! Женiть, Ведiть ??. А, будете, свавiльцi! Варта вийма? мечi. Бiйка. Городяни вiдступають. Дехто пада?. Г о л о с iз х а т и Меласю... доню... М е л а н к а Мамо! Мамо рiдна! Рiднесенька моя! Прощай... К о з е к а Вперед! М е л а н к а То будьте ж ви всi проклятi навiки, Насильники, гвалтiвники, кати! К о з е к а Ведiть ??! Рушайте в замок! Варта, розчищаючи мечами дорогу, виводить Меланку. П р iс я (виходить з хати). Вмерла... П е р е д е р i й Чи буде ж край пригнобленню цьому, Чи буде ж край цiй кривдi безсоромнiй! Ходiм додому, дiвчинко, ходiм... Стривай... хтось знову кличе... що таке? Раптом з-за Симеона чути галас i шум. Г о л о с С в i ч к и Товаришi! Сюди, на помiч! П е р е д е р i й Свiчка! Це вiн! Його це голос. Всi туди! С в i ч к а До збро?, цехи! П е р е д е р i й Так, це вiн! Рушайте! А ти бiжи додому - я вже сам... Н а р о д На визвiл всi! Рушай! До збро? всi! Д i в ч а т а Ой боже ж мiй! Ой лишечко! Тiкаймо. Вбiга? Чiп. Ч i п Нема? лiкаря. Що тут таке? П е р е д е р i й Мерщiй На допомогу Свiчцi i Меланцi - ?? взяли! С в i ч к а До збро?, кожум'яки! Ч i п Тут кожум'яки! Го-го-го! Держись! Хапа? з землi величезне полiно й кида?ться вперед на крик. За мною, цехи! Кожум'яка йде! Народ з криком сипонув у глибину вулицi. П е р е д е р i й (намацуючи цiпком дорогу, йде праворуч). О доле, доле! Для чого ж менi Незрячому ти серце розпалила?.. Завiса. ДIЯ ДРУГА ВIДМIНА ПЕРША Велика похмура зала в замку во?води; ?? дикого вигляду не можуть пом'якшити розкiшнi килими й парча, якi укривають грубi брусованi стiни. Праворуч велике вiкно. День схилився надвечiр. Во?вода сидить у високому крiслi, за столом, укритим килимом. Писар Козелiус доповiда? про справи. Комендант Кезгайло, високий худий литвин, чека? наказу. Князь Ольшанський сто?ть бiля вiкна й дивиться на мiсто. I Входить ловчий Янулiс. Я н у л i с До пана во?води вiйт Шавула. В о ? в о д а Нехай зажде. А осмника нема? Я н у л i с Козека тут. В о ? в о д а Скажи, щоб увiйшов. Янулiс виходить i зараз же верта?ться. В о ? в о д а (до Козелiуса). I що ж той Свiчка? К о з е л i у с Це ?? жених I, безперечно, вплутаний в цю справу. Та мусили його ми вiдпустить, Бо в той сам час, як свiдчить панi Гiльда, Якраз ?? вiн боронив од лотрiв 1, Що на ?? напали в тих ярах. 1 Лотр - розпусник. В о ? в о д а Чудове товариство в панi Гiльди! Дiждеться, що ?? я посаджу До кляштора 2. Ну, що ж! Де той Козека? 2 Кляштор - католицький монастир. Входить Козека, голова йому зав'язана. Пане Кезгайле! Треба учинить Постiйну варту по отих удоллях, Що йдуть пiд замком, де живе той люд, Непевний i свавiльний. О л ь ш а н с ь к и й (мрiйно про себе). Де вона Живе, моя красуня неприступна. В о ? в о д а При Кожум'яцькiй брамi, потiм там, Де Копирiв Кiнець i в Кожум'яках. К о з е л i у с Зосiбна в Кожум'яках, бо туди Тепер пiткнутись просто небезпечно, Хоч не ходи до замку тим шляхом. О л ь ш а н с ь к и й Там... там вона живе... i наче в казцi ?? страшнi потвори стережуть... К е з г а й л о Сьогоднi ж все зроблю, пан во?водо, I вартових поставлю скрiзь. (Чха?). Апчхи! А щоб тобi з тим перцем! К о з е к а Це вже справдi, До Кожум'як хоч зовсiм не ходи. Напали вчора знов на нашу варту, I голови ми ледве вберегли... В о ? в о д а Хорошi й ви. Комусь потрiбнi дуже Дурнi макiтри вашi. Ну, кажи - Що там iще? К о з е к а Великий караван З товарами прийшов iз Перекопа, Тобi купцi обвiстку принесли. В о ? в о д а (жваво). Що ж ти мовчиш! З обвiсткою купцi? Нехай несуть. А що там в них, ти бачив? К о з е к а Та все як завжди: килими, парча, Китайка, шовк, камха золототкана, Шафран, гвоздика, перець i мигдаль. К е з г а й л о (обурений). Як, знову перець? Годi вже! Апчхи! Не хочу я! Нема мо?? згоди! Це просто глум - щоразу, як купцi Яку обвiстку в замок принесуть, То всiм чудовi дiстаються речi: Китайка, шовк, парча, як жар, блискуча; Убори всякi, сiдла дорогi - Менi ж щоразу перець. Годi вже! В о ? в о д а Та тихше-бо. К е з г а й л о Не хочу я i слухать! В о ? в о д а Такий звичай. К е з г а й л о Нема таких звича?в, Щоб коменданта перчить раз у раз. Чи я кабан, чи з начинкою щука! Дивись, якi розумнi? В мене й так Заваленi цим перцем всi комори, I без того я чхаю цiлий день Вiд цього перцю - горло все подер. Вся страва з перцем, i горiлка з перцем, I навiть мед гiркий, як хрiн... Апчхи! О л ь ш а н с ь к и й Принаймнi це корисно для любовi - Адже ж у пана молода жона, Та ще така красуня. К е з г а й л о (хапа?ться за меч). Що таке? Я покажу тобi, клянусь Перуном, Як з мене глузувати тут... Апчхи! В о ? в о д а (втруча?ться). Та тихше-бо, панове! Справдi, ти, Кезгайле, став пекучий, наче перець. Я накажу, щоб камфори тобi Давали замiсть перцю. Ну, то що ж! Поклич купцiв - нехай несуть дарунки. Козека виходить. Побачимо, що там у них. А що, Знайшли якого майстра, щоб наладив Нам дзигарi на вежi? Я н у л i с (уклоня?ться). Так, знайшли, Вельможний пане. Свiчка то, зброяр З Подолья, славний майстер, вiн вже тут. В о ? в о д а Як, знов той Свiчка? То нехай полiзе На вежу та огляне дзигарi, А потiм щоб сюди прийшов. Я н у л i с Гаразд! Виходить. В о ? в о д а То що ж купцi? Ага - ось i вони. II Увiходить схiдний купець з Перекопа з кiлькома слугами, що несуть на витягнутих руках рiзнi подарунки: золототканi тканини, килими, шовк, сiдло, схiднi чоботи i т. iн. Козека йде за ними. Статечний, з довгою сивою бородою, купець трима?ться поважно й спокiйно. К у п е ц ь Селям-алейкум, славний во?водо! Iз Перекопа караван тобi За зверхнiсть та за ласку подорожню Дарунками оцими б'? чолом. Нехай Аллах тво? умножить лiта У всякому привiллi i добрi. В о ? в о д а I вам бажаю миру й талану, За подарунки дякую. К у п е ц ь Прийми Вiд нас цей адамашок злототканий, Цi килими, китайку, алтабас 1, Помаранчi свiжi, чемлiт 2 i сап'ян. 1 Алтабас - парча. 2 Чемлiт, чемерка - чоловiчий верхнiй одяг з талi?ю, зiбраний ззаду. В о ? в о д а Гаразд, приймаю. К у п е ц ь Хай щастить Аллах. (Поверта?ться до Ольшанського). Дозволь тобi, вельможний каштеляне, Обвiстку теж подарувати - килим, Пiвлiтра шовку, чемлiт - сагайдак I на коня прибiр дорогоцiнний. О л ь ш а н с ь к и й За подарунок дякую. Стривай! (Одводить купця набiк, в той час як iншi розглядають дарунки). Скажи менi, мiй крамарю турецький,- Чимало, мабуть, бачив ти в сво?х Мандрiвках вiчних - чи не зна?ш ти, А може й в тебе ? таке корiння, Щоб дiвчину до себе привернуть? К у п е ц ь Пробач менi на словi цiм, мiй пане, Якщо такого рицаря, як ти, Вельможного i гарного, як мiсяць, Та дiвчина не любить - то цього Аллах не хоче, мабуть,- i нема Такого в свiтi зiлля, щоб воно Ту дiвчину до тебе привернуло. О л ь ш а н с ь к и й (в запалi). Коли Аллах не хоче, то нехай Диявол сам менi в цiм допоможе! К у п е ц ь (з жахом). Печатка Солеймана хай мене Од Iблiса лукавого укри?. Ольшанський в гнiвi вiдходить. Купець поверта?ться до Кезгайла - урочисто. К у п е ц ь Тепер тобi, хоробрий коменданте, Звича?м стародавнiм теж дозволь Подарувати цей мушкат, шафран I перець цей найкращий. Загальний регiт. К е з г а й л о (розлючений, вихоплю? меч). Що таке? Знов перець! Зараз геть менi, не то Тебе самого в перець потовчу! I Перекопа свого не побачиш! Купець i слуги злякано тiкають. К у п е ц ь Рятуйте, гвалт! Аллах моя заступа! Тiкають, покинувши дарунки. В о ? в о д а Чи не здурiв ти справдi, мiй Кезгайле? Сховай свiй меч i не лякай людей. Пiди до них, пан писарю, i дозвiл На ви?зд ?м iз мiста напиши... Козелiус, уклонившись, виходить. Ну, де ж той майстер? III Входять Свiчка i Янулiс. В о ? в о д а А, це ти - ну що ж, Дивився дзигарi в Клинецькiй вежi? О л ь ш а н с ь к и й ?? жених... не дивно ж, що вона Князiвсько? любовi не схотiла... В о ? в о д а Зумi?ш ?х налагодити? С в i ч к а Так, Попробую, ясновельможний пане. Я вже знайшов, чого вони не йдуть. В о ? в о д а Якщо зумi?ш - матимеш за працю П'ятнадцять кiп грошей та п'ять локтiв Французького сукна. К е з г а й л о (ляска? Свiчку по плечу). I пачку перцю - Чудовий перець - в ротi аж горить. В о ? в о д а Якраз тобi до речi - на весiлля. С в i ч к а (хмуро). Не до весiлля нам, шановний пане, Якщо не смi?м свiчки засвiтить, Коли звелись вiд темряви ми й туги. Коли вiд трупа матерi дiвчат Без сорому хапають слуги. Тодi весiлля справлю я сво?, Як все Подоль? свiчками зася?. В о ? в о д а Чимало ж доведеться зачекать Тобi часу блискучого такого, - Не зрiс ще дуб i не вродились бджоли, Що воску назбирають в дубi тiм Для тих свiчок... С в i ч к а Зате вже ? сокира, Що вируба? борть в отих дубах. О л ь ш а н с ь к и й Щось дуже смiлий ти. Дивись, i в нас Сокира ? про голови свавiльнi... С в i ч к а Не про свавiльнi, мабуть, а такi, Що втiхам вашим панським заважають, Коли князiвське око до дiвчат Придивиться, бува?, дуже пильно. Тобi не раю, княже, я вночi В ярах ходити наших - темно дуже. О л ь ш а н с ь к и й (хапа?ться за меч). Як смi?ш ти, зухвальче! К е з г а й л о (регоче, радий). Га! Ха-ха! Виходить, i у тебе перець ?. У мене в горлi, а у тебе в оцi. О л ь ш а н с ь к и й Зухвалий кмете!1 Знатимеш мене, Коли весiлля здума?ш справляти - Хоч не покличеш в гостi - сам прийду. 1 К м е т - селянин, хлiбороб. З брязкотом хова? меч i виходить. В о е в о д а I справдi, щось ти дуже розпустив Тут язика - iди мерщiй на вежу I лагодь дзигарi, та пам'ятай I кожум'якам всiм сво?м скажи, Що замiсть свiтла я по тих ярах Поставлю варту - буде вам свiтити. К е з г а й л о А змерзнете - нагрi?, ха-ха-ха! В о ? в о д а Тепер iди на вежу. Свiчка уклоня?ться i йде. К о з е к а (втруча?ться). Постривай! А все ж таки менi чогось зда?ться, Що й ти там був, коли в отих ярах Ми дiвчину затримали за свiтло. (Береться за голову). К е з г а й л о (втруча?ться). А хоч i був! Було тодi хапать, Коли тобi макiтру вiн пошарпав. Що б вiн за хлопець був, якби свою Та дiвчину не мiг одборонити. Iди, та в другий раз не попадайсь. Люблю таких. Апчхи! Бодай з тим перцем! Свiчка виходить. В о ? в о д а Гей! Що ж той вiйт! Iди скажи, Козеко. Козека виходить. Цей Свiчка зух - та небезпечно зараз Це кожум'яцьке кодло ворушить. IV Входять Шавула i Козелiус. Тим часом Кезгайло, усiвшись на дзиглику й витягнувши довгi сво? ноги, почина? з видимим обуренням розглядати сво? подарунки, нюха?, чха?, плю?. К е з г а й л о I хто той перець вигадав! Апчхи! Напевно, чорт, щоб дратувать людей... Ш а в у л а Чолом тобi, великий во?водо, Од всiх мiщан, i цехiв, i поспiльства До тебе в справах наших... В о ? в о д а Що таке? Ш а в у л а Дозволь тобi повiдать по порядку... В о ? в о д а Коротше тiльки - вже часу нема. Ш а в у л а (почила урочисто). Як вiдомо тобi, громада наша З давнiх-давен звича? стародавнi I вiльностi мiськi? береже. Ще Вiтовт, князь великий i преславний, Нам грамоту уставну дарував. Князь Олександр... В о ? в о д а (перебива?). Кажи до справи ближче, Облиш князiв - ?х добре знаю сам. Ш а в у л а То я ж кажу - князь Олександр... В о е в о д а (нетерпляче). Ти знов! Доволi вже князiв тут поминати, Неначе в церквi. Дiло говори. По що прийшов? Ш а в у л а (витира? хусткою лоб). Та я ж хотiв казати, А ти менi всi думки сколотив... Про що, пак, я - екхм, з давнiх-давен Громада наша твердо й непорушне... От халепа... зав'яз, як пес в тину. Громада наша... В о ? в о д а Чули вже про це! К е з г а й л о Понюхай перцю - може, в головi Яснiше стане. Ш а в у л а (в розпачi). Вже не перший день, Бач, скаржаться всi нашi городяни, Що ти вiд нас всi грамоти забрав. (Во?вода стука? кулаком). Та це ж не я! Я ж нi! Крий мене боже! Але ж несила! Скаржаться, що ти ?м свiтла не да?ш вночi свiтити, Хоча на те князiвський дозвiл ?. I справдi - князь великий Олександр Нам грамоту давно вже дарував, Де, всi вини й притуги одложивши, I свiтло теж дозволив всiм свiтить... I ось як вiйт... Во?вода схоплю?ться в гнiвi. В о ? в о д а Аж ось воно куди! То ти як вiйт? А ти хiба не зна?ш, Що з ласки ти мо?? тiльки вiйт?! Що справжнiй вiйт я сам, як во?вода! Ш а в у л а Та я ж нiчого! В о ? в о д а Що якби схотiв, Давно б себе проголосив за вiйта! Ш а в у л а Та я ж нiчого. Я хiба про це... Про грамоту я тiльки та про свiтло. В о ? в о д а А, грамоту! А зна?ш ти, що в нiй, В тiй грамотi, написано про вiйта? Не зна?ш? (Вийма? з дубово? окуто? скринi грамоту й кида? Козелiусовi). Прочитай йому мерщiй. К е з г а й л о Попався, друже, - вiн тобi наперчить. В о ? в о д а Читай отут. К о з е л i у с (чита?). "Коли вночi з огнем На м?сте в дом?х сиживали, iно За те вини з них во?вода брав, Ми то ?м отложили". Ш а в у л а Я ж казав! В о ? в о д а Послухай краще далi. К о з е л i у с (чита?). "I о том Нехай войт в?да?т. А ?сли б н? хот?л Того смотр?тi войт i от огню Которая би м?сту шкода..." В о ? в о д а (грiзно). Чу?ш? К о з е л i у с "Которая би м?сту шкода стала, Тогда ми ма?м самi покарать". В о ? в о д а Кого карати? Вiйта. Ну, нехай. Я завтра ж грамоту верну до Ради I свiтло всiм дозволю. Тiльки сам Тодi вiдповiдай за шкоду мiсту, - А як пожежа ско?ться, тодi Не гнiвайся вже, друже мiй ласкавий, Коли твою я голову дурну Пiд брамою Пiвденною зiтну. Ш а в у л а (в розпачi). Та я ж нiчого! В о ? в о д а (да? йому грамоту). Нi, тепер бери, Коли хотiв! Ш а в у л а (з жахом). Та хай ?й цур! В о ? в о д а Ага! Не до смаку за все вiдповiдати, Не до вподоби. Ти ж бо як хотiв? Ш а в у л а Та я ж нiчого! В о ? в о д а Щоб i владу мати, I щоб турбот нiяких не було! Чи ж я чiпав тво? бобровi гони, Бортi медовi, осетри, млини? Втручався я коли в тво? прибутки, Займав коли твiй шостий грош з чиншiв? 1 Чого тобi, дурному, бракувало! 1 Чинш - податок за користування землею. Ш а в у л а О боже ж мiй! В о ? в о д а Сидiв би та мовчав. Ш а в у л а Та я ж нiчого! В о ? в о д а Пив свою слив'янку. Ш а в у л а I цей слив'янку... В о ? в о д а ?в би осетрiв Та радий був, що клопоту не ма?ш! Не дурно ж пузо он яке вiдпас! Дивись тепер. Не хочещ в згодi жити, То я тобi незгоду покажу. (До Козелiуса - грiзно). Вiддай йому цi грамоти. Ш а в у л а (з жахом). Не хочу! Не хочу я! Та пропади вони! В о ? в о д а Пиши наказ. Ш а в у л а (блага?). О, змилуйся, мiй пане, Пробач менi за клопiт цей дурний! (Витира? хусткою лоб). В о ? в о д а Не до смаку? Дивись, щоб це востанн?, Йди поки цiлий, лиха не буди. (У гнiвi виходить). К е з г а й л о ?ж осетрiв та пий горiлку з перцем, I серця не хвилюй дарма! Ша в у л а (в розпачi береться за голову). Ще кажуть - вiйту клопоту нема! Куди не ткнися - скрiзь одна рахуба: Там кожум'яки голову гризуть, Тут во?вода грi? чуба - I тут i там виходить тiсний кут. Завiса. ВIДМIНА ДРУГА Та сама зала увечерi. Тепер вона урочисто прибрана й освiтлена силою свiчок. Чути музику й застольнi пiснi з сумiжно? зали, де бенкету? Во?вода з гостями. Гiльда сто?ть край вiкна й дивиться з сумом на темний Ки?в. I Р и ц а р i Гей-го, не все те вмерло, Що сховане в землi,- Назад земля поверне Зерно, що ?й дали. Виносить хвиля перли З морсько? глибини - Гей-го, не все те вмерло, Що сховане на днi. Не згасли в пущах темних Литовськi? вогнi, Гей-го, не все те вмерло, Що сховане у тьмi. Ульрiка вводить обережно Свiчку. У л ь р i к а Постiй отут - ти звiдси все побачиш. Не тупоти ногами, як ведмiдь. С в i ч к а А свiтла ж скiльки! Ось де всi свiчки, Що в нас забрав вельможний во?вода. На все б Подоль? стало. У л ь р i к а Он, дивись, То рицар Ольбрахт з Вiльни, що привiз Пожалування пану во?водi, А той, що кубок золотий бере,- Пирхайло-рицар - скiльки ж вiн вина Та меду може випить - просто жах! С в i ч к а А хто отой - суворий, довговусий, Убраний просто, з шрамом на лицi? У л ь р i к а Та це якийсь Звенигородський рицар - Не рицар - якось дивно ?х зовуть,- Живуть вони в степу - татарiв б'ють Й нiкому не коряться - Козир-Косог... А, здумала. Козак! То ось i цей Такий козак - старший над ними - Кмiтич. С в i ч к а Я чув про нього... Ось би нам таких. (Озира?ться). I як би це довiдатися тiльки, Де грамоти хова? вiн... У л ь р i к а Ходiм... Не бачу я, що панi тут... Та тихше. Не тупоти. Ступа?, наче кiнь. Виходять. Свiчка озира?ться. II Рузя, Кезгайлова дружина, жвава, кокетлива панi. Пiдходить до Гiльди. Р у з я А я тебе шукаю скрiзь! Ми всi Там бавились в мисливському поко? - Спiвали, трохи випили. А що ж! Сидiти та дивитись, як вони Там вихиляють кубки,- дуже вдячна. Ти чула, як спiва? Флорiан, Ольбрахтiв джура? Ах, чудовий хлопчик. А скiльки зна? всяких вiн пiсень! Г i л ь д а Дивись, щоб не прийшлися тi пiснi Не до смаку тво?му чоловiку... Р у з я Ат, вигадки! Доволi вже того, Що згодилась я жити в цiй хуртизi, Та ще з таким ведмедем, що його Лиш перець може трохи зворушити. Та мiй ведмiдь хоч добрий. А з тво?м - Нащо вже я весела й нежурлива,- Не вижила б, зда?ться, й трьох хвилин. Не дивно ж, що i ти така сумна... Г i л ь д а Була i я безжурна та щаслива На батькiвщинi радiснiй мо?й... О, подивись, яке сумне це мiсто- Як темно там в долинi... жодний вогник Не свiтиться в хатах, неначе всi Там вимерли... i чарiвник всесильний Важку на мiсто руку наложив... Яка нудьга... Коли я знов побачу Мiй осяйний, веселий Кутногорськ... Ру з я А я мою Варшаву... о, вже йдуть. Ну, постривай - тепер ми затанцю?м, I джуру я нiкому не вiддам! III Чути гучну розмову, i в залу входять повiльно й урочисто всi гостi й сам Во?вода. Проходячи повз Гiльду, гостi поштиво ?й уклоняються. Во?вода хмуро на це дивиться. Окремо йдуть Кезгайло i Ольшанський, литовськi рицарi Пирхайло, Ольбрахт i поряд Кмiтич, ватажок козацький. Козелiус трима?ться позаду. О л ь ш а н с ь к и й То там, я чув, привiлля на степу, На ваших тих грунтах Звенигородських Земля не мiряна - ори де хочеш, А риби, м'яса, меду хоч залийсь, К е з г а й л о А перцю-то напевно вже нема. К м i т й ч Привiлля, що й казати, там, мiй княже, А перцю бiльш як треба - так i жди, Щоб татарва, як вихор, не знялася Та перцем не засипала очей. I оремо i сi?мо з шаблями, З сокирою ляга?м i вста?м. П и р х а й л о Та хто ж вони, цi люди? Козаки? Напевно, лотри, наволоч ледаща... К м i т и ч Ця наволоч ? купка смiльчакiв, Що не злякалась шаблею й сохою Далекi нашi межi боронить! Недовго б ти пишався в вашiй Вiльнi, Коли б ми там не бились на чолi. Давно б уже сидiв в татарськiй ямi. П и р х а й л о (про себе). Зухвалий хлоп! Виходить обурений. К е з г а й л о (регоче). Ха-ха! Я бачу, й ти Умi?ш перцем очi засипать. Стривай, я скоро сам до вас при?ду. Набридло вже за мурами сидiть. Р у з я Та годi вже - нуднi розмови вашi Могли ви там за кубками вести. Пора до танцiв - пане во?водо, Звели музицi грати для гостей. В о ? в о д а Не проти я рицарсько? розваги, Нехай дадуть до танцiв перший знак. (Фанфари). Луна? гасло втiхи й насолоди, Хай кожен гiсть запросить i веде Прекрасних пань звича?м стародавнiм. Пода? руку Гiльдi, iншi подають сво?м дамам, i всi обходять залу повiльним урочистим темпом, пiсля чого вiдводять дам на ?хнi мiсця. Р у з я Тепер танцю веселого й швидкого, Щоб розiгрiти, розiгнати кров! Пан Ольбрахте, звели, щоб джура твiй Веселого нам танцю влаштував. Гоньоного, вирваного, млинка, Такого, як в Варшавi чарiвнiй. О л ь ш а н с ь к и й (до Кезгайла). I справдi, що з дружиною такою Тобi не треба перцю, друже мiй. Вона сама - як перець стручковий. К е з г а й л о Дивися краще, щоб тобi в ярах Не всипав майстер Свiчка перцю з маком. Рузя та iншi дами тягнуть на середину Флорiана, молодого вродливого джуру. Р у з я Мерщiй-бо, Флорiане, заспiвай Пiсень веселих до танцiв швидких. Ф л о р i а н Тодi ставайте, панi й кавалери, Давайте "пшепюречку" танцювать. Спiва?. Всi стають кружка й танцюють, не пускаючи з кола "пшепюречку", що танцю? всерединi й нарештi прорива? коло. Ф л о р i а н Як в ставку кружляють рибки, В'ються ластiвки моторнi, Як в млинi танцюють жорна, Ми в танку зiв'?мось швидкiм. А панянка в колi в'?ться, На всi боки утiка? - Скрiзь ?й виходу нема?, Скрiзь ?й пiсня в очi лл?ться: Фiт, фiт, фiт, пшепюречко, Хорошуле, бiлолиця, Не втечеш ти до пшеницi, Не втечеш ти, коханечко! Р у з я Тепер гоньоний. Ценар чи млинка! Ф л о р i а н Прекрасних пань покiрний я слуга. О л ь ш а н с ь к и й Дивись, у залi, наче вихор буйний, Знялися танцi з захватом новим. Танцi. В о ? в о д а Поглянь, Кезгайле, де твоя дружина, Виру? там веселiсть через край. Лиха з такою жiнкою година, Хоч нi на крок од себе не пускай. К е з г а й л о Не бачу в тiм лихо? я прикмети, Що в танцях жiнцi весело мо?й - Зате в тво?? жiнки для бенкету Занадто вигляд хмурий i сумний. В о ? в о д а Клянусь Перуном! Я ?? навчу, Як мiй бенкет ганьбити осяйний. (Пiдходить до Ольшанського). Ну що, мiй княже, мабуть, ? на що I в Ки?вi у нас помилуватись? О л ь ш а н с ь к и й Не тiй красi дивуйсь, що тут сiя?, При цих свiчках, музицi i танку, А тiй красi, що й в темному кутку Навкруг себе мов свiтло розлива?. ? дiвчина, якби сюди ввiйшла - Померкли б всi свiчки та всi красунi! Iдуть у глибину зали. Флорiан i Рузя в захватi танцю. Ф л о р i а н Нiколи ще не бачив я очей, Щоб стiльки щастя й ласки обiцяли! Невже вони не щирi в вечiр цей - Або вони сiяють тiльки в залi, На втiху всiм, для багатьох людей? Р у з я О нi! Для тебе тiльки, мiй коханий. Ф л о р i а н Коли ж тебе вiч-на-вiч я знайду? Р у з я Вночi сьогоднi... муж на варту стане, Чекай мене... в цiй залi... я прийду. Вибiга? - вiн за нею. IV Во?вода, Кмiтич i Козелiус пiдходять до Гiльди, що сидить в самотi бiля вiкна. В о ? в о д а Одна, зда?ться, панi в цiлiй залi Смутна та хмура; бачу я, що ?й Не до вподоби нашi всi розваги, Не до смаку бенкет мiй осяйний. Хiба свiчок замало тут блискучих, Хiба музика наша не гучна? Чи не шляхетнi досить нашi гостi, Чи мало кубкiв меду та вина? Одверта це зневага! Гiльда пiдводиться. Г i л ь д а О мiй пане! Чи смiю ж я, покiрная раба I во?води славного дружина, Такий бенкет блискучий зневажать? А що сумна - то не моя провина, I серцю я не владна наказать... Щоправда, мимоволi я згадала Про iншi свята, що колись Ми в Кутногорську рiдному справляли... I стародавня ратуша тодi I з нею цiле мiсто променiло Вiд безлiчi вогнiв, i звiдусiль Неслись пiснi, i все округ кипiло, Як в казанi. Чому ж таке сумне, Чому ж таке безмовне наше мiсто? Чому ж, як там, на наш бенкет воно Не вiдповiсть привiтно i врочисто, I жодне там не свiтиться вiкно? I ось тодi... тодi менi зда?ться, Що ми чужi? люди для киян, I свiтло це, що тут як рiчка лл?ться, Ми вiдняли у наших громадян! В о ? в о д а (гнiвно). Знов спогади безглуздi i нiкчемнi! Ще й досi дух моравських тих майстрiв! К о з е л i у с Шановна панi, варварський i темний Живе там люд, i милостей тво?х Не вартий вiн. Як можеш ти рiвняти Свiй Кутногорськ та цi убогi хати? Дай тiльки ?м свiтити каганцi, То в першу ж нiч пiде за вiтром мiсто. В о ? в о д а (гнiвно). Сво? забула мiсце, мабуть, ти! Для цих рабiв я князь i во?вода! Не дивно ж, що обстала ти за них, Бо низького сама такого ж роду. К м i т и ч Не гоже кажеш, пане во?водо. На Ки?вськiй землi нема рабiв, I, мабуть, чесного твоя дружина роду, Коли за нас пiднесла голос свiй. Г i л ь д а Так! Не соромлюсь роду я мого, То чесний рiд майстрiв, митцiв поштивих, Що Кутногорськ уславили кругом! В о ? в од а Ха-ха! Рiд слюсарiв та ковалiв. Г i л ь д а Так, слюсарiв, але мечами тими, Що ?х кують мiй батько та брати, Пишаються всi рицарi вельможнi, Не гидував i сам, зда?ться, ти Червiнцями дзвiнкими, що були Мо?м приданим, i тодi низька Я не була, бо добре знав, що рiвна Цехмейстра кутногорського дочка Литовському вельможi. Виходить, гордо пiдвiвши голову. В о ? в о д а (крiзь зуби), Слюсарiвна... V Слуги виносять тацi з кубками i, почавши з Во?води, обходять всiх гостей. В о ? в о д а (пiдiйма? свiй кубок). Гостей шановних дякую за честь Й запрошую звича?м стародавнiм Останнiй кубок випить на прощання, На здоров'я за всю державу нашу Та за рицарство нашо? землi! Гостi п'ють. Г о с т i Тобi за честь подяка та шаноба. Поштиво уклоняючись во?водi, розходяться гостi. Слуги гасять свiчки, крiм двох, що горять лiворуч на столi першого плану. В о ? в о д а (затриму? Козелiуса). Зостанься тут. Потрiбний ти менi. (Дiста? зi скринi грамоти й кладе на стiл). До Вiльни завтра вранцi ?де Ольбрахт, Отож негайно треба написать Листа до князя з приводу отих Безглуздих домагань та привiле?в. Занадто вже знялося балачок Навколо них - напевно, будуть скарги. Ти ж напиши, що зараз скасувать Цю заборону аж нiяк не можна, Бо навiть вiйт, i той за всiх киян Вiдмовився од пiльг тих небезпечних. К о з е л i у с Все розумiю. Зараз напишу. Гiльда вигляда? з-за дверей. В о ? в о д а Яка ганьба! Дружина во?води Привселюдно за хлопiв обста?. ?? провчити треба - тiльки як? К о з е л i у с До кляштора замкнути хоч на рiк - Наукою це доброю ?й буде. В о ? в о д а Порада добра - так я i зроблю. Г i л ь д а (про себе). Тобi я цю пораду пригадаю... В о ? в о д а Ну, то пиши. Та не засни дивись, Бо сила тут мишей i пацюкiв, Пергаменти якраз тобi поточать. В мене торiк двi грамоти втягли, Що залишились на нiч на столi. К о з е л i у с Зроблю я все як слiд, вельможний пане. Уклоня?ться. Во?вода виходить. Гiльда хова?ться. К о з е л i у с На цiлу нiч роботи, мабуть, стане, Та й рiч складна - не знати, як почать. Не вадило б хоч випити спочатку, Щоб розум прояснився для листа. Знаходить i тягне на стiл чималий жбан з вином та якусь страву. Налива? i п'?. Тепер, зда?ться, краще... значить, так... (Пише). "Господаре i пане наш преславний, Великий княже руський i литовський, Тобi чолом б'? во?вода твiй Про ки?вськi пригоди та дiла". (П'? й мовчки пише). Тепер робота йде далеко краще... Коли вином чорнило розвести. Раз умочив перо, а другий - горло, А як нi те, нi друге не просохне, То й думки легше в голову iдуть. (Спiва?). Scribimus et bibimus, Sic bene cedit opus 1 1 Коли писати й пити, Робота краще йде! (Лат.) (П'?. Знову пише). "А що кияни скаржились за свiтло, То слушного нема? в тих скаргах". (П'?). I справдi, як подумати - навiщо Народу свiтло? Все ?дно вони Читати та писати не умiють, А решту можна й потемки робить. А небезпека вiд огню чимала: "Dе fасilе", як кажуть, "ardet stramen, Cum igni jungitur". А значить це: З вогнем солома краще не дружи. (Пише). "О тих речах пекуся я невтомно". Пиши, пиши - пергамент все знесе, Хоч як бреши - знесе теляча шкура... (П'?). Чудовi вина в пана во?води, Мальвазiя рицарська - що й казать. (Спiва?): Scribimus et bibimus, Sic bene cedit opus! (Пише). "Найпершая була моя турбота Абисьмо мiсто л?пшей зберегти". (П'?). Мальвазiя чудова... bonum vinum 1. 1 Добре вино. (Лат.). (Пише). "I навiть вiйт..." Неначе в головi Чого менi... (Похиля? голову на руки, потiм знову пiдводить). Про що пак я?.. Про вiйта... "I навiть вiйт..." А що той вiйт - i вiн Слив'янку добре смокче... (Знову схилився. Крiзь сон). "I невтомно... Пекуся я... невтомно... i невсипно..." (Заснув. Хропе). VI Крадькома входить Рузя. Р у з я Ай! Тут хтось ?... Пан писар... Спить...Хропе... (Гасить свiчки). Нехай хропе... Добранiч, пане писар... Ай! Хтось iде... Це ти... Це ти, Флорiане? Хова?ться бiля вiкна. 3 лiвого боку крадькома входить Свiчка. Зупиня?ться серед зали. С в i ч к а Скрiзь темно... Замок спить пiсля бенкету... Отут десь вiн... захований лежить Наш привiлей... i я його здобуду. Пробив мiй час - назад нема шляху. Йде далi. Рузя кида?ться йому на шию. Р у з я Нарештi ти, о мiй коханий... Ай! Палко цiлу?, але, пiзнавши помилку, тiка?. С в i ч к а Та тут ступити кроку страшно... тьфу! Цiлуються... (Витира?ться). Бодай ?х... З правого боку вiдхиляються дверi i входить iз свiчкою Гiльда. Г i л ь д а Хто тут? С в i ч к а (порива?ться до не?). Тихо! Благаю, тихо, о вельможна панi. Г i л ь д а Це ти? Безумний! Виходи мерщiй! Тiкай. Хiба життя тобi набридло? Чого тобi, безумцю, треба? С в i ч к а Свiтла. Г i л ь д а Що кажеш ти! С в i ч к а Так, свiтла, що у нас Ви вiдняли безбожно й безсоромно, Щоб осiяти пишний цей палац. А там, внизу, де працiвник невтомний Псу? свiй зiр над темним верстаком, Там темрява укрила все кругом, Суму? мати в темнiй там хатинi I каганця не смi? засвiтить, Щоб хворо? доглянути дитини. Сво?х книжок школяр не може вчить. А на горi глузу? пан всесильний I топче в грязь громадський привiлей, Щоб без жалю народ гнобити вiльний, Щоб тиснути i мучити людей. Цей привiлей вiн взяв у нас свавiльно - I я за ним прийшов тепер сюди. Г i л ь д а (зворушена). О боже ж мiй! Яка пригода дивна... Неначе ти пiдслухав нас... пожди... Неначе сон химерний i чарiвний... I справдi сон... Якраз над ним заснув, Над привiле?м, писар наш лукавий. (Пiдходить до стола i шука? грамоту). Зда?ться, тут... Ага... ось вiн... пiд правим Затиснув лiктем... Держить... Потягну... Попробую... Обережно тягне пергамент з-пiд писаревого лiкгя. Вiн почина? мимрити спросоння. К о з е л i у с (крiзь сон). А що той вiйт?.. I вiн Слив'янку добре смокче... Г i л ь д а Боже мiй... Прокинувся... Ко з е л i у с (так само). ...Пекуся я невтомно, Невтомно i невсипно... (Хропе). Г i л ь д а Знов заснув Нотарiус невсипний. (Витяга? пергамент). Ось де вiн! Так, так, це вiн, славетний привiлей, Та грамота князiвська, що да? Киянам свiтло... Ось вона... Бери. (Пода? грамоту Свiчцi). Хай буде це подякою мо?ю За вогник той, що ти колись дiстав I засвiтив в мо?му лiхтарi... Недурно ж ми з тобою родом рiвнi - Бо ти зброяр - я зброярiвна. Тепер тiкай. С в i ч к а (бере грамоту й цiлу? ?? руки). О, дякую безмiрно! (Зника?). Г i л ь д а Тепер лишилось замести слiди I спiльникiв покликати сюди. (Бере з тарiлки сало i маже папери). Намажу папери всi салом Й моторних покличу мишей, Щоб завтра на них всi казали, Що з'?ли вони привiлей. О мишi, моторнi звiрята, Сюди поспiшайте мерщiй! Для вас тут вечеря багата - Листи й пергаменти смачнi. Гризiть i шматуйте завзято Князiвськi папери й листи, В них правди даремно шукати - Самi обiцянки пустi. Гасить свiчку й зника?. Завiса. ДIЯ ТРЕТЯ Магiстратська зала, по-святковому причепурена гiрляндами зеленi, килимами й кольоровими рушниками. Вздовж брусованих стiн - укритi килимами лави, праворуч, у глибинi, довгий стiл, заставлений жбанами з медом i стравою. Просто посерединi широкi вхiднi дверi. Час перед осiннiм вечором. I Тихо й урочисто, в пiвтемрявi увiходять одна по однiй стрункi групи цехiв - кожен iз сво?ю корогвою i з шiстьма великими зеленими свiчками - гордiстю кожного цеху. На корогвах гаптованi шовком i золотом емблеми вiдповiдного ремества: черевик, ножицi, стрiла, риба i т. iн. Всiх 12 цехiв - кравцi, шевцi, золотарi, ткачi, кушнiри, зброярi, ковалi, хлiбницi й перекупки, рибалки, теслярi, кожум'яки й бондарi. Тихо, в порядку розмiщуються цехи обабiч в палатi. Капуста, Передерiй, Чiп, Коляндра керують мiсцями. Передерiй з сво?ю дiвчинкою. Тим часом вже зовсiм стемнiло, але нiде не свiтиться жодний вогник. П е р е д е р i й (урочисто). Чи всi вже тут? В с i Всi, всi, на добрий час! Пе р е д е р i й Чи всi сво?? В с i Сво?! Чужих нема! П е р е д е р i й Чи всi брати? В с i Брати всi до одного На все життя, до працi й до меча! I зрадникiв нема? серед нас. П е р е д е р i й На добрий час! То слухайте ж, кияни, То слухайте ж, брати всi цеховi, Кравцi, шевцi, золотарi, рибалки, Ткачi, зброярськi цехи, ковалi, Перекупки, хлiбницi, теслярi, Кушнiри, бондарi та кожум'яки, Мужi громадськi, славнi i мiцнi! Ви зна?те, що Свiчка, брат наш славний, Здобув для нас князiвський привiлей, Здобув нам свiтло - i сьогоднi ми Розсi?мо нарештi сум нiчний. В с i Хай буде свiтло! Слава! Слава Свiчцi! П е р е д е р i й Хай буде свiтло! Браття дорогi, Ви зна?те, що я один мiж вас, Хто цих свiчок жаданих не побачить. Та що з того... Чи не моя ж душа За свiтло це безмiрно вболiвала I перемоги нашо? ждала. А через те дозвольте i менi Сьогоднi тут порадуватись з вами - Хоч не очима - серцем щирим я Цю радiсну хвилину зрозумiю. К а п у с т а Ти бiльш нас всiх за свiтло потерпiв, То i тепер громада ухвалила, Щоб з рук тво?х ми свiтло прийняли. В с i Ти батько наш! Ти свiтло засвiти! П е р е д е р i й Спасибi ж вам, товаришi-брати. Для мене ця пошана найдорожча. Хай буде свiтло. I на перший раз Засвiтимо звича?м стародавнiм Славетнi нашi свiчi цеховi. I вперше ?х засвiтимо врочисто Отут на святi миру та життя, На честь весiлля Свiчки, що сьогоднi З Меланкою сво?ю одруживсь. В с i Хай буде так! На честь Меланки й Свiчки Ми цеховi засвiтимо свiчки! П е р е д е р i й На добрий час! Товаришi-брати! Не без борнi дiстанеться нам свiтло, Готовi ж будьмо боронить його. В с i Грудьми й мечем - од вiтру i людей Клянемся наше свiтло боронить! П е р е д е р i й Товаришi! Нi в Свiчки, нi в Меланки Нема батькiв, i молодих тепер Благословить i стрiне товариство: Капуста - наш цехмейстер найстарiший - Й бублейниця Тетяна - за батькiв. Товаришi-брати, отут у шафi Горить одна, укрита поки свiчка. Як тiльки будуть близько молодi, Я гасло дам, i, як один, тодi Ми всi свiчки засвiтимо врочисто. В с i Гаразд! На славу Свiчки! Хай живе Одважний наш зброяр i майстер Свiчка! Цехмейстером його! Цехмейстром? Та що цехмейстром! Вiйтом! Правда, вiйтом! Хто ж, як не вiн, гiднiший вiйтом бути! Чи не Шавула ж, зрадник, боягуз! Шавулу геть! Хай Свiчка буде вiйтом! К о л я н д р а Стривайте! Тихо! Хтось чужий iде. II Так само в пiвтемрявi розчиняються дверi i входить Шавула. Увiйшовши, зупиня?ться i протира? очi. К о л я н д р а Та це Шавула! От така ловись! Про вовка лиш помовка - аж i вiн. Ш а в у л а Що тут таке? Це що? Якi це збори? Свiчки, корогви! Не здурiли ви? Не зна?те хiба, що во?вода Заборонив всi збори та свiчки? Дивись, якi розумнi! Зараз геть Всi по хатах! В с i (обуренi). Ти сам розумний дуже! Тобi чого тут треба? Забирайсь! Тетяна, пишна й рум'яна, гладка бублейниця, наступав, взявшись у боки, на Шавулу. Т е т я н а Ач, вигадав! Тебе ще не спитали! Коли не крутить в носi, то й не чхай! Тут не тво? засипано, а наше, То i не пхайсь до нашого млина. Ще грима?! Злякалися тебе! Тепер у нас князiвський дозвiл ?! В с i Доволi вже дурити вам людей! П ер е д е рiй Ми зна?мо тепер сво? права, Ми ма?мо князiвський привiлей! К а п у с т а Не продаси нас вдруге во?водi! Т е т я н а Не треба нам такого вiйта! Геть! Запроданець! Iндик пихатий! В с i Зрадник! Запроданець! Ш а в у л а Не показились ви? Де бачили ви того привiлея? Та його ж мишi з'?ли! Т е т я н а Брешеш ти! Тебе з'?дять хай мишi! В с i Забирайсь! Ш а в у л а Та як ви смi?те! Всi напосiдають i вiдтискують Шавулу до дверей. В с i Та вже побачим! К о л я н д р а Чи смi?мо, чи нi - аби не ти! Ш а в у л а Я во?водi зараз... В с i Хоч до бiса! Виштовхують. Ш а в у л а В хурдигу всiх!.. В с i Iди пiд три чорти. П е р е д е р i й Ось бачите, товаришi-брати, Який це вiйт! В с i Хай Свiчка буде вiйтом! III Пе р е д е р i й Вони вже близько, будьмо ж всi готовi Зустрiнути врочисто молодих. Чiп i Прiся Ч i п Коли ж бо я дiждуся того, Прiсю, Щоб в хату одвезти тебе мою?.. П р i с я Чи бачили! Пiду я в його хату, Де шкiрами на десять гонiв тхне. Ч i п О, не дратуй. Турецькими шовками I килимами вкрию хату всю, Голубити, носити на руках Тебе я буду, Прiсю. П р i с я Ще задавиш. Який швидкий. Геть руки! К о л я н д р а (кепку?). Ну, то що ж? Чому ж не держиш? Ти ж казав колись - "Не вирвалась, то й цiлувати можна", А тут тако? пташки не вдержав. Ч i п Бикiв хапав за роги, ведмедiв Вiч-на-вiч клав... А тут неначе чари... Слабе дiвча,- а пальчика ?? Одного розiгнути я нездольний! К о л я н д р а Отож-бо й ?. Не в силi, мабуть, сила, Дивись, моя Тетяна - сiм пудiв, Мов зайчика мене пiдняти може - А з нею я що хочу, те й роблю, Дарма що сам безсилий та кульгавий. Т е т я н а (пiдбiга?). Ти тут, Семене - зайчику мiй любий, Ходiм мерщiй - зда?ться, вже iдуть. К о л я н д р а Та одчепись. (Чiповi). Оце тобi наука. Ч i п I де воно береться в тих кравцiв! Вбiга? дiвчина. Д i в ч и н а Готуйтесь! ?дуть, ?дуть молодi! Рух. Гомiн. Всi стають по мiсцях. П е р е д е р i й Всi по мiсцях! Товаришi-брати! Во славу мiста нашого старого, Во славу чесних всiх працiвникiв, Во славу руського народу i землi Засяють хай всi свiчi цеховi! Миттю вся палата освiтлю?ться силою свiчок. К а п у с т а Тепер нехай через вогонь пройдуть Звича?м стародавнiм молодi. Музика. Цеховики стають обабiч дверей, утворюючи сво?ми свiчками щось подiбне до вогняно? завiси, крiзь яку повиннi пройти молодi. IV Свiчка й Меланка входять крiзь вогняну заслону. За ними, вже повiльно, ошатна юрба дружок i бояр. Меланка в чудовому шлюбному вбраннi з серпанком на головi, що закрива? ?? обличчя. Х о р Ой, пройшла Меланочка крiзь вогонь, Наче щире золото, через горн. Ой, свiти ж ?м, вогнику, все життя, Щоб не було в темряву вороття. Ти в хатинi весело ?м палай, Ясну щастя-доленьку ?м надай. Молодi пiдходять до Тетяни i Капусти, що чекають ?х, перша - з хлiбом, сiллю i медом, що поставленi на вiкно з дiжi, а другий - з двома зеленими, перевитими золотом свiчками та келихом, що сто?ть на тацi, яку держить хтось iз товаришiв. Т е т я н а Нехай вас бог благословить святий, Нехай у вас всього в привiллi буде, Удосталь хлiба, меду та вина. К а п у с т а На полi хай у тебе буде повня, А в хатi вiчна згода та любов. П е р ш и й х о р Тупу-тупу коло дiжечки, Навiдала сиро?жечки, Що ж нам допiру робити: Чи в хатi свiчки свiтити, Чи сиро?жечки брати, Чи вже невiстку вiтати. ? в нас тарiлочка меду, Йди до нас, невiстко, на беседу. Д р у г и й х о р Ой панове сватове, просимо вас, Прилетiла утiнка в добрий час, Ви ж ?? не бийте, не лайте, Ви ж ?? хорошенько приймайте, Ви ж ?? раненько не будiте, Ви ж ?? мiж людьми не судiте. П е р ш и й х о р Ой невiстко наша жаданка, Ой, не рiк ми тебе жадали, Сiм рокiв меду не пили, Сiм рокiв свiчок не свiтили, Ти ж нам солодша вiд меду. Йди до нас, голубко, на беседу, Ти ж нам яснiша за свiчку, Одкрий нам сво? бiле личко. К а п у с т а (знiма? серпанок з Меланчиного обличчя, зворушений). Отак, Меласю,- сiм рокiв тебе, Мов свiчечку ясную, ми чекали I в темрявi журились, а тепер Ти увiйшла, i раптом засiяла Палата вся вiд радiсних огнiв. М е л а н к а (зворушена, припада? на мить до його плеча). О мiй дiдусю любий! К а п у с т а I за це Прийми од нас, звича?м стародавнiм, Зеленую цю свiчку. (Запалю? й да?). Хай горить Вона тобi на радiсть та на щастя. А це тобi, вiдважний майстре наш. (Да? так само Свiчцi). Нехай тебе колись прославить пiсня, Що Свiчка ти - i свiтло нам здобув. Х о р Слава тобi. Свiчко-зброяре, Свiчку ти здобув воску яра, Слава тобi, майстре умiлий, Слава тобi, рицарю смiлий! Капуста бере келих i пода? Свiчцi. К а п у с т а Тепер прийми цю заздоровну чару. Х о р Не пий, Iванко, Першого привiту, Бо перший привiт, Лихий на зустрiт, Оддай маршалку 1 Через праве плече - Нехай вiн вилл?, Нехай потече. 1 Маршалок - староста у весiльному обрядi. Свiчка бере келих i переда? через праве плече Коляндрi, який вилива? його на пiдлогу. Т е т я н а (бере другий келих i пода? Свiчцi). Здоровi пийте, дiточки, нехай Солодка й повна буде ваша чара. Свiчка бере й п'?, чергуючись з Меланкою. С в i ч к а Бо славу нашу, браття дорогi, Нехай вовiк живе громада наша! В с i Тобi на славу! Слава, слава Свiчцi! Передерiй пiдходить до молодих. П е р е д е р i й Хвала тобi, одважний майстре наш! Щасливий будь з дружиною сво?ю. А ти, Меласю, од мене прийми Цю рiзьблену оздобу на намисто - Найкращий твiр, що я колись скував, Коли ще очi бачили мо?. (Да? ?й золоту оздобу). М е л а н к а (зворушено). Спасибi щире, дядечку мiй любий, О, як би я жадала, щоб вони Прозрiли знов, тво? прекраснi очi. (Цiлу? його). П е р е д е р i й Меласю! Рiдна! Свiчечко ясна! Мене сама мов свiтлом ти осяла. В с i Нехай живе наш Свiчка! Хай живе На довгi роки славний майстер наш! Музика Пiд звуки музики й гучних привiтань Капуста i Тетяна обводять молодих навколо всi?? палати, пiсля того садовлять ?х на покутi. Х о р Суньтеся, суньтеся, кравчики, Суньтеся, суньтеся, шевчики, Iз покуття в запiчок, бондарi, Уступайте мiстечко для зорi. Для зорi, для зiроньки, що зiйшла Коло ясна мiсяця край стола. Д р у г и й х о р Бiжи, бiжи, братику, доганяй, Свою любу сестроньку одбирай, Ой бiг любий браточок - не догнав, За боярами рiдненьку не пiзнав, За музиками гучними не почув, Почув тiльки голосочок, як ?? Вже приймали кравчики цеховi. "Добрий вечiр, кравчики, я до вас, Приймiть мене, молоденьку, в добрий час. Бо ж мене нiченька зайняла, Iне?м суконька припала, Русая косонька росою, Бiле? личенько сльозою". П е р ш и й х о р Iди вiд нас, братику, не жалiй, Ми вже твою сестроньку прийняли, По червоному килиму провели, Повну чару меду ?й налили, Цiлував ?? наш майстер молодий, Обсушив ?? вiд iнею-води, Русу косоньку вiд дрiбно? роси, Бiле личко вiд дiвочо? сльози. V Тим часом цеховики вже повстромлювали в свiчники сво? свiчки й розсипались по палатi барвистими купками. Почина?ться невимушена весела метушня. К а п у с т а А що ж, брати, тепер, либонь, не грiх Й по чарцi добрiй випить... (Сiда? за стiл). Панi свахо, Частуй гостей. Та не барись i ти, Дружко мiй любий, наливай чарки. Т е т я н а Та ну ж бо! Споживайте на здоров'я! Наливають з Коляндрою чарки й келихи, що йдуть потiм по руках. Де-де, а на весiллi люди п'ють. П е р е д е р i й За Свiччине весiлля! Хай живуть На довгi роки Свiчка i Меланка! В с i За Свiччине весiлля! Хай живуть! Х о р По-святому "отче нашi" Дайте нам по повнiй чашi, Пиймо Свiччине весiлля, Щоб у них було привiлля, Згода в хатi, а на полi Щоб всього було доволi. Свiчка бере Меланчинi руки в сво?. С в i ч к а Меласю люба! Зiронько моя... Чого ж така смутна та полохлива, Чом слiзоньки алмазнi? блищать В тво?х очах наляканих, журливих? Невже не рада ти хвилинi цiй, Що нас з'?днала? М е л а н к а Любий, дорогий! Щаслива я... Але... Всi цi вогнi, I свiчi цi, жаркi та осяйнi, Сполохали, збентежили мiй спокiй... Боюся я... зда?ться все менi, Що пiд вiкном, там, в темрявi глибокiй, Якiсь зловiщi тiнi зiбрались... I радяться... i вищиряють зуби На наше щастя... С в i ч к а О, не бiйся, люба, Не бiйсь, моя голубко... Усмiхнись, I зникнуть вмить усi ворожi тiнi. К а п у с т а Еге, еге, товаришi-брати, Прийдеться, мабуть, загасить свiчки! Або запнути вiкна. П е р е д е р i й (збентежений). Що таке? Хiба ж яка тривога? К а п у с т а Ну, аякже! Непевна справа. Небезпека всiм. Не бачите хiба, що молодий Поцiлувати хоче молоду? Iще вам мало? Ще не до ладу? (Регоче задоволений). Т е т я н а (в захватi). I здума? ж старий, бодай ти скис! Бодай тебе iндичка убрикнула! Ще б пак, не небезпека, ха-ха-ха! Нехай цiлу?! Зараз же нехай Цiлу? молоду, ми ж комарiв Покличемо, щоб свiчки затулили! К о л я н д р а Нехай цiлу?! Просять всi цехи: Кравцi, шевцi, рибалки, теслярi, Бублейницi на смальцi i меду - Хай молодий цiлу? молоду! П е р е д е р i й Нiхто не п'? - зробився мед гiркий. Хай молоду цiлу? молодий. К а п у с т а Вiд всiх цехiв ухвала одностайна: Хай молодi цiлуються негайно. Х о р Ой, робiть, ткачi, завiси Вiкна запинати - Буде зараз мiсяць ясний Зiрку цiлувати. Ой метелики, злiтайтесь, Заслоняйте свiчi - Буде зараз князь княгиню Цiлувати двiчi. Поцiлунок. Тиха нiжна музика. Свiчка пiдводиться, взявши за плечi почервонiлу Меланку, що теж пiдвелась, цiлу? ?? в губи довгим поцiлунком. Хвилина шанобливо? тишi змiню?ться знову бурхливою веселiстю. В с i Гаразд, гаразд! Оце солодка чара, Нехай вона не зсякне вам вовiк! Т е т я н а (в захватi). Оце якраз! Аж губи засвербiли! Аж закортiло i собi того ж! Х о р Цiлував, цiлував - Не нацiлувався, А в саду соловей Не нащебетався. К а п у с т а (витира? вуса). Ну, то чого ж! Давай i ми з тобою Покажемо, як треба, молодим. Т е т я н а Та ну тебе в болото - з бородою Та лiзе цiлуватись, бардадим! 1 1 Бардадим - здоровило. (Спiва?). Цур тобi, прудивусе, Якi в тебе сивi вуса, Яка в тебе борода, Наче стерня в полi. Не пiду я за старого - Бородою коле, Але пiду за такого, (Хапа? Коляндру, той даремно вирива?ться). Що сiються вуса - Вiн мене поцiлу?, А я засмiюся! К о л я н д р а Та одчепись! Пусти! Не хочу я. Ой! Дихати... Задавиш, навiсна. Т е т я н а Е, нi, (цiлу? його). попався, кравчику мiй любий, Горобчику кривенький - не втечеш. Ч i п (кепку?). Ага, попавсь! Виходить, що i в тебе - "Не вирвався - то й цiлувати можна". К о л я н д р а (вiдсапуючись). А ти хоч i ведмiдь, а все ж нiяк В сво?? бджiлки меду не дiстанеш. Ч i п Ба нi! Дiстану. (Хапа? Прiсю, що крутилась поряд). Бджiлонько моя! Невже й тепер мене не поцiлу?ш! П р i с я (вирива?ться). Який швидкий! Неначе рак на греблi. (Спiва?). Не хапайсь цiлувать - я не твоя рiвня, Бо ти мнець-кожум'як, а я бондарiвна, Хоч ти мнеш десять шкiр за одну хвилинку, А менi не зiгнеш пальчика-мiзинка. Ти живеш в Гончарях, а я на Подолi. Не дiстанусь тобi з добро? я волi. Тiка?. Чiп за нею. К о л я н д р а Чи бачили! Кохайся пiсля цього. Т е т я н а Чи я ж тебе, мiй любий, пiдвела? К ол я н д р а (спiва?). Ти ж мене пiдманула, Ти ж мене пiдвела, Дала менi вечеряти, Та не дала ложки! Хор пiдхоплю? пiсеньку, дехто танцю?. VI К а п у с т а Та що я, католик чи бусурман, Щоб на весiллi та не танцював! (Iде на середину й почина? притупувати). Ану-бо, хехи! До роботи час! Ой, казала менi мати, Щоб музику не кохати, Бо музика-ледащиця Цiлий тиждень волочиться. У недiлю весь день гра?, В понедiлок пропива?, А в вiвторок весь день п'?, А в середу жiнку б'?. В с i До танцiв! Всi до танцiв! Починай! Починаються рiзноманiтнi танцi, серед яких вiдрiзяються танцi окремих цехiв. Б i л е й ч о р н е Сподобалась ковалю Дiвка-теслярiвна, Нi, тебе я не люблю - Я тобi не рiвня. Не займай мене, мугир, В тебе руки в сажi, А я бiла, наче сир,- Ти мене замажеш! Не дивись, теслярiвно, Чи бiле, чи чорне, А дивись, моя люба, Чи добре пригорне. Де не взявся сiрий вовк - От так веремiя! Теслярiвна ковалю Кинулась на шию. Ой, рятуй мене мерщiй, Хлопче мiй моторний! - Вже забула, що у нього Руки в сажi чорнi. Не дивись, теслярiвно, Чи чорне, чи бiле, А дивись, моя люба, Яка в ньому сила. VII Раптом за дверима чути галас, тривогу й брязкiт збро?. Танцi порушуються, i в палату врива?ться озбро?ний загiн драбiв з Ольшанським, Козекою, i Козелiусом на чолi. Позаду вигляда? Ш а в у л а. К о з е к а А, незаконне зборище! Свiчки! Ш а в у л а (ззаду). Свавiлля! Бунт! Вони мою персону Словами непристойними кляли. К о з е к а Всiм розiйтись! Гасити зараз свiчi! А за вогонь та збори незаконнi Вину сплатить негайно - двадцять кiп На кожен цех, а разом - двiстi сорок. Ш а в у л а (ззаду). Та за мою персону двадцять кiп. Свiчка вирива?ться на середину. С в i ч к а Тобi нехай заплатять навiть тридцять - Цiна то Юди - зради серебро! П е р е д е р i й Свавiлля це! Як смi?ш ти сюди На мирне свято драбiв наводить! В с i Доволi вже знущання! К чорту драбiв! Ч i п (хапа? дзиглик). Всiх потрощу! Всi забирайтесь геть! П р i с я (чiпля?ться за йою плечi). Василечку! Василечку мiй любий! К о з е к а А! Бунт! Свавiлля! Дверi на замок! Мечi з пiхов! Нiкого не пускать! С в i ч к а (побачивши Ольшанського). То, значить, ось який звичай князiвський - Мов татарва, вдиратись до людей. Меланка порива?ться до Свiчки, але Капуста, Тетяна та iншi жiнки ?? затримують. М е л а н к а Iване, любий! К а п у с т а Заспокойся, доню, Гаразд все буде... буде все гаразд... О л ь ш а н с ь к и й Коротка ж в тебе пам'ять, майстре Свiчко! Хiба забув, як всiх нас запросив До себе на весiлля, в час такий, Як все Подоль? свiчками зася?? Де ж молода? (Пiдходить до Меланки). О, яка ж краса... (Бере ?? за пiдборiддя). Iди до нас, красуне бездоганна, На честь твою я запалю вогнi Вiд Золото? брами до Почайни, По цiлому Подолью i Горi! Таку красу чи можна ж вшанувати При цих свiчках в оцiй мiзернiй хатi! Свiчка кида?ться до Ольшанського i вiдштовху? його од Меланки. С в i ч к а Дивися, княже, щоб на честь ?? Твого палацу я не запалив! О л ь ш а н с ь к и й (вихоплю? меча й напада? на Свiчку). Зухвалий кмет! Товаришi миттю заслоняють Свiчку i вiдштовхують Ольшанського. В с i Товаришi! На помiч! Гасiть свiчки! Хапайте лави! Свiчка розпиха? всiх i виходить на середину. С в i ч к а Тихо! Товаришi! Не в кулацi, а в правдi Тепер повинна бути наша мiць. (До Чопа, що вхопив велику лаву). Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми Словами нашу правду довести. Ч i п Що там словами - ки?м по макiтрi, Второпають вони куди мерщiй. (Проте ставить лаву). С в i ч к а То слухай же, вельможний каштеляне, I осмники, i писар, що прийшли Насильством наше свiтло загасить. I ти послухай, Юдо... Ш а в у л а Бачте, знов При всiх мою персону ображають! С в i ч к а То знайте ж i затямте всi собi, Що всi права та вiльностi громадськi Затвердив нам князiвський привiлей I ма?мо тепер ми право свiтла, I годi вже дурити вам людей. В с i Так! Так! Пiд три чорти! Доволi глуму" Гвалтiвники! Гнобителi! Кати! О л ь ш а н с ь к и й Ти помилився, майстре! Привiлей Ваш з'?ли мишi. Ш а в ул а Я ж казав! С в i ч к а Брехня! Ця грамота у нас. (Вийма? з-за пазухи папiр). I ось ?? перепис, А справжню ми сховали,- i мечем Зумi?мо ?? ми захистить. Козелiус вихоплю? у Свiчки папiр. К о з е л i у с Так ось яка це миша, що вночi Державнi? папери утягла. (Розгляда? нашвидку папiр). Я вказую на нього, як на татя, Державного злочинця. Накажи Його схопить негайно. О л ь ш а н с ь к и й (до варти). Взять його! Варта наближа?ться до Свiчки, Меланка з криком порива?ться до нього, жовнiри ?? одштовхують. Цеховики кидаються на визвiл - почина?ться бiйка. М е л а н к а Iване! Любий! Геть, гвалтiвники! Не смi?те його ви! К о з е к а Геть сама! З пiхов мечi! Берiть його! В залiза! С в i чк а Меласю, рiдна... ластiвко моя... (Хапа? важкий дзиглик -до Козеки). Торкнись ?? хоч пальцем - розтрощу Я голову тобi на сто шматкiв! Жовнiри виймають мечi. Кiлька жовнiрiв насiдають на Свiчку i зв'язують йому руки. Д i в ч а т а Ой, лишенько! Тiкаймо! Боже ж мiй! К а п у с т а Меласю, доню... заспокойся, рiдна... П е р е д е р i й Товаришi! На визвiл! Не дамо Товариша на згубу! В с i Бийте ?х! До збро?, цехи! О л ь ш а н с ь к и й А, свавiлля! Бунт! Хапайте всiх! С в i ч к а Товаришi! Назад! Не треба бiйки! Боронiть дiвчат! Меласю боронiть мою, благаю! Вiзьми ??, Капусто. Ч i п Годi вже. Доволi слiв. До збро?, кожум'яки! Трощiть катiв! Кияни, до ки?в! Хапа? велику лаву й суне на драбiв. Прiся чiпля?ться за нього й затриму?. П р i с я Василечку, Василечку, не йди! Тебе заб'ють. Я все... я все тобi!.. Тебе я поцiлую! Ч i п (вирива?ться). Геть! Не рiвня Палкому кожум'яцi бондарiвна! За мною, цехи! Кожум'яка йде! О л ь ш а н с ь к и й Крамола! Всiх рубайте! А, це ти! Ц е хи Не пiддавайсь! Лупцюйте душогубiв! Ч i п Де голова князiвська? Напада? на Ольшанського зi сво?ю лавою, але в цю мить Козека вража? його мечем у голову. К о з е к а На ж тобi! Чiи пада?. О л ь ш а н с ь к и й Ще голови князiвсько? хотiв! П р i с я Василечку! Мiй любий! Боже ж мiй! Не дивиться... (Цiлу? його й ревно плаче). О л ь ш а н е ь к и й А, будете тепер! Ремiсникiв переможено. Свiчку та ще кiлькох пов'язано. О л ь ш а не ь к и й Ведiть його! М е л а н к а Iване! Рiдний мiй! (Метнулася до нього, але пада?, зомлiвши). С в i ч к а Меласю! Рiдна! Силку?ться вирватись, кiлька жовнiрiв його стримують. О л ьш а н с ь к и й Не пускай! Держи! Держiть його, крамольника, свавiльця! Мечi до горла! С в i ч к а Браття дорогi! Благаю, бережiть мою ?дину! Дiвчата, Капуста i кiлька майстрiв обережно вiдносять Меланку в глибину хати. О л ь ш а н с ь к и й Рушай до замку