е? теми i в поемi "Давня казка" змалювала нам артиста-спiвака, але вже зовсiм iншими фарбами i на зовсiм iншому, широкому, суспiльному тлi. Бiльшина поезiй у збiрцi "На крилах пiсень" не ма? дат, отим-то ми не можемо зовсiм напевно сказати, коли творчiсть авторки пiднiмалася вище, а коли вона опускала крила. Та нам досить сказати, що мiж 1888 i 1893 роками у не? йшло вагання, поставали п'?си такi слабi, як "Мiсячна легенда", "Зоряне небо", "Зоря", "До мого фортеп'яна", "В магазинi квiток", "Сон лiтньо? ночi", "На давнiй мотив", а обiк них такi сконцентрованi, сильнi i характернi, як "Пiсня" Brioso"*, "Rondeau"*, "Contra Spem Spero"*, "Сльози - перли". Ми коротко схарактеризу?мо перший гурток названих тут вiршiв. Про ?х змiст можна би з невеличкою змiною сказати те, що говорить Кальхас у "Прекраснiй ?ленi"6: "Trop des fleurs! Trop des fleurs!"*. Цвiти i зорi, зорi i цвiти - оце й весь змiст тих поезiй. А коли додати до того досить монотонну форму, многословнiсть i брак пластичних картин та брак виразного, сильного чуття, то не здиву?мо, що тi вiршi не будять у нас нiякого настрою i читаються без смаку, як ремiсницька робота, не раз добра i старанна, але все-таки без душi. Обiк них знаходимо декiлька талановито задуманих, але слабо виконаних п'?с, як ось "В'язень", "Коли втомлюся я життям щоденним", "Досвiтнi огнi". ? в тiй останнiй п'?сi деякi дуже гарнi строфи, як ось: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для працi настала. Не бiйся досвiтньо? мли, Досвiтнiй огонь запали, Коли ще зоря не заграла. У поемцi "В'язень" трохи загусто наложено чорних красок: муж сидить у тюрмi, жiнка з дитинкою терпить голод. ?врей за довг продав останню корову,- але контраст запертого в тюрмi батька i дитини, що знадвору кличе до нього: "Куку! Куку! А де ти? Тут, татусю?" справдi хапа? за серце, так само як i та рисочка, що Татусь, цiлуючи свою дитину, Невольничого хлiба дав скоринку. Розволiкла також i декуди солодкувато-сентиментальна п'?ска "Спiвець", але ? в нiй прекраснi строфи: Чом я не маю огнистого слова, Палкого, чому? Може б та щира, гарячая мова Зломила зиму! Загалом треба сказати, що серед того вагання в творчостi нашо? авторки чимраз частiше прориваються свiтлi ноти, охота до життя i до боротьби, а разом з тим розширя?ться ?? свiтогляд, поглибля?ться розумiння життя i його глибоких антагонiзмiв. Мов чудовий заспiв, пiд музику народно? пiснi, озива?ться й пiсня нашо? авторки: Реве-гуде негодонька, Негодоньки не боюся. Хоч на мене пригодонька, То я нею не журюся. Гей ви, грiзнi, чорнi хмари, Я на вас збираю чари, Чарiвну добуду зброю I пiснi сво? узброю. Дощi вашi дрiбненькi? Обернуться в перли дрiбнi, Поломляться ясненькi? Блискавицi вашi срiбнi. Я ж пущу свою пригоду Геть на тую бистру воду, Я розвiю свою тугу Вiльним спiвом в темнiм лугу. Той самий мужнiй бадьорий настрiй видно i в прекраснiм вiршi "Contra Spem Spero": Нi, я хочу крiзь сльози смiятись, Серед лиха спiвати пiснi, Без надi? таки сподiватись, Хочу жити. Геть, думи сумнi! Та ба, не так зложилося життя нашо? авторки, щоб вона могла зовсiм вiдiгнати сумнi думи. Навпаки, чим глибше входять тi думи в життя, тим сумнiшi робляться вони, але серце авторки вiд них уже не вiдверта?ться i не м'якне, не пiдда?ться песимiзмовi. Вона помалу доходить до того, що може виспiвувати найтяжчi, розпучливi ридання i тим спiвом не будити в серцях розпуки та зневiри, бо у само? в душi горить могуче полум'я любовi до людей, до рiдного краю i широких людських iдеалiв, яснi? сильна вiра в кращу будущину. Соловейковi пiснi, веснянi квiти тепер тратять для не? свою принаду. Вiльнi спiви гучнi, голоснi В рiднiм краю я чути бажаю,- Чую скрiзь голосiння сумнi. Ох, невже в тобi, рiдний мiй краю, Тiльки й чуються вiльнi пiснi У снi? ("Rondeau"). Авторка не встида?ться плакати, особливо з такими, що плачуть, але коли почу? вiльну пiсню, то одгукнеться й на не?: Сховаю я тодi журбу свою I пiснi вольно? жалем не отрую. ("Мiй шлях"). I в прекраснiм циклi "Сльози - перли" вона пiднiма? важке голосiння - вже не над сво?ю долею, не над долею якогось героя або примховатого артиста, але над цiлим рiдним кра?м, над тим народом, забитим у кайдани. Подiбних голосiнь було багато в нашiй поезi?, особливо пiсля Шевченка. Леся Укра?нка перша i одинока вмi? опанувати тут широку скалю почувань вiд тихого суму до скажено? розпуки i мужнього, гордого прокляття, що явля?ться природною реакцi?ю проти холодно? зневiри. Коли ж се минеться? Чи згинем без долi? Прокляття рукам, що спадають без сили! Навiщо родитись i жити в могилi? Як ма?мо жити в ганебнiй неволi, Хай смертна темнота нам очi застеле! Авторка запиту? себе, пощо тi сльози, що палять душу, а не мають сили допомогти рiдному краю, i вiдповiда? чудовим вiршем: Всi нашi сльози тугою палкою Спадуть на серце, серце запала?... Нехай пала?, не да? спокою, Поки душа терпiти силу ма?. Коли ж не стане сили, коли туга Вразить украй те серденько замлiле, Тодi душа повстане недолуга, ?? розбудить серденько зболiле. Як же повстане - ?й не буде впину, Заснути знов, як перш, вона не зможе, Вона боротись буде до загину: Або загине, або переможе. Вiд часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвiте" Укра?на не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як iз уст се? слабосило?, хворо? дiвчини. Правда, укра?нськi епiгони Шевченка не раз "рвали кайдани", вiщували "волю", але се звичайно були фрази, було пережовування не так думок, як поетичних зворотiв i образiв великого кобзаря. Леся Укра?нка не силку?ться на Шевченкiв пафос, не пережову? його термiнологi?; у не? ? свiй пафос, сво? власне слово. Коли в "Русалцi" вона сто?ть пiд впливом Шевченкового романтизму, то тут вона давно отряслася вiд нього, не потребу? зичити нi вiд кого поетичного апарату, бо сама ма? що сказати читачам, у само? наболiло на душi чимало, у само? поетичне слово доспiло i сиплеться, мов золота пшениця. В 1890 i 1891 р. зложений цикл "Кримських спогадiв", у котрих майстерство Лесi Укра?нки ся? повним блиском. Вельми характерний для свiтогляду нашо? авторки "Заспiв", зложений очевидно пiзнiше, як бiльша частина вiршiв сього циклу. Вона радо згаду? гарну кримську кра?ну. Де прожила я не одную днину, А не була щаслива й на годину. Та я за те докiрливого слова Тобi не кину, стороно прекрасна! Не винна ти, що я не маю долi, Не винна ти, що я така нещасна! Се знак, що талант нашо? писательки доходить до повно? дозрiлостi, при всiй сво?й лiричнiй експансивностi пiдноситься до того об'?ктивiзму, що вмi? вiдрiзнити власне горе вiд загального порядку фактiв i iдей, не попада? в чорний песимiзм пiд впливом власного страждання. Брак того об'?ктивiзму у деяких генiальних поетiв наробив багато лиха в сферi думок i настрою цiлих поколiнь; пригадаю тiльки iтальянця Леопардi7, у котрого незлiчима фiзична хвороба породила песимiстичний свiтогляд, що закрасив собою всi його твори; пригадаю цiлий ряд французьких поетiв сатанiстiв, неокатоликiв та декадентiв-неврастенiкiв, у котрих поезiя була виразом ?х власних нервових та психiчних хвороб, але при тiм генералiзацi?ю тих хворобливих явищ. Наша авторка безпечна вiд тако? генералiзацi?. У не? тiло хворе, але душа здорова i думка ясна. Власне страждання не заслоню? перед нею анi краси природи i тих розкiшних мрiй, якi навiва? та краса (див. "Тиша морська", "На човнi", "Байдари", "Бахчисарай"), анi краси, спокою i щастя iнших людей (див. "Татарочка"); воно не заглушу? у не? бажання волi i добра для всiх людей, навпаки, скрiпля? те бажання, хоч разом i прислоню? його легким туманом суму та резигнацi?. Серед мороку, бурi-негоди Цiлу нiч буде човен блукати; Як зiйде сонце правди та згоди, Я тодi вiчним сном буду спати. Буде шарпати буря вiтрила, Пожене геть по темному морю... Ох, коли б менi доля судила Хоч побачити раннюю зорю! По 1893 р. Леся Укра?нка не опублiкувала нiяко? бiльшо? збiрки сво?х творiв, але з того, що вона публiкувала вiдтодi в наших перiодичних виданнях, ми бачимо, що талант ?? все мiцнi?, ставить собi все труднiшi i ширшi завдання. З тих ?? пiзнiших творiв ми роздивимось тут лише поему "Роберт Брюс", опублiкованому в "Хлiборобi"8 1894 р., поему "Давня казка" ("Жит? i слово", V, 1896 р.), i вiршi, друкованi в "Життю i словi" 1897 р. та в Л. Н. вiснику9 1898 року. "Шотландська легенда" про Роберта Брюса написана 1893 р. Композицiя сього твору не блискуча, епiчний тон авторцi не да?ться ще, описи битв досить блiдi i конвенцiональнi, державнi справи в ?? вiршах малюються досить на?вно i сухо, без поетично? пластики. Загалом "Роберт Брюс" ? немов pendant* до Самсона, хоча видно тут значний поступ у епiчному стилю. Нема вже тут то? балакучостi i розволiклостi, що в "Самсонi", авторка говорить просто, ясно, декуди пiдноситься до правдивого запалу, як ось у промовi Брюса до шотландських селян: Нема в нас лицарства, нема в нас панiв, Вони вже англiйськi пiдданi; Та ? ще в кра?нi шотландський народ, Не звик вiн носити кайдани. Повстаньмо ж тепера усi, як один, За дiло братерське спiльне! Розкуймо на зброю плуги! Що орать, Коли наше поле не вiльне. У поемi "Давня казка" авторка пiдiйма? наново тему, порушену в "Мiсячнiй легендi", але пiдiйма? далеко вдатнiше, ставить ?? широко i обробля? по-майстерськи. Ся тема - вiдносини поета до суспiльностi, а властиво значення поезi? в iндивiдуальному i громадському життi. Авторка показу? нам се на iсторi? двох людей - безiменного поета i гордого лицаря Бертольда. Занятий сво?ми щоденними забавами, гордий лицар не дивиться на поета, глузу? з нього, вважа? його жебраком, а в найлiпшiм разi диваком чи навiть божевiльним. Але, закохавшися, сей лицар почува? потребу поезi?, щоби збудити любов у серцi любо? дiвчини, i тут поет ста? йому в пригодi. Та ось лицар вируша? на вiйну, вiйсько втомлене важкими походами i невигодами, бунту?ться, лицаревi прийшлось би пропасти, та знов поетовi пiснi виручають його, додають воякам духу i ведуть ?х до побiди. Через се лицар робиться великим паном i по якiмсь часi почина? утискати та кривдити сво?х пiдданих. Тодi поетовi пiснi пiдiймаються против нього, говорять народовi про волю i рiвнiсть, кличуть його до бунту. Лицар зразу хоче пiдкупити поета, далi грозить йому - все надармо. Тодi вiн закида? його в тюрму, де поет i вмира?. Але його слово не вмерло. Народ зрива?ться до бунту i вбива? кривдника-пана. Та його ма?ток i його пиху переймають його нащадки, так само як по смертi одного поета постають новi, перейнятi тими самими думками. Мiж нащадками знялася Боротьба тяжка, завзята, Та вона ведеться й досi, Та вiйна страшна, затята. I тепер нащадки графськi Тюрми мiцнi? будують, А поетовi нащадки Слово гостре? гартують. Проти дiла соромного, Виступа? слово праве. Ох, страшне оте змагання, Хоч воно i не криваве! А коли вiйна скiнчиться Того дiла й того слова, То скiнчиться давня казка, А настане правда нова. На сьому кiнчиться Лесина поема, без сумнiву одна з найкращих i найхарактернiших окрас нашо? ново? лiтератури. У наших часах, в часах загального рознервовання i екстраваганцi?, у часах, коли скрiзь луна? аж лящить поклик "штука для штуки", аж чудно якось iз уст поета почути такi тверезi та здоровi погляди на задачу i вагу поезi?, якi висказу? тут наша авторка. По ?? думцi, поезiя для маси робучого народу - потiха в горю, спочивок по працi, для кожного чоловiка - природний вираз розбудженого чуття i вищих змагань, для все? громади - заохота в боротьбi i докiр усякiй нiкчемностi; для пригноблених вона - гарячий поклик до бою за волю i людськi права, а для кривдникiв - грiзний месник. Все i всюди поезiя - слуга житт?вих потреб, слуга того вищого й iдейного порядку, що веде людей до поступу, до поправи ?х долi. I коли зразу вона служить iнколи розривкою i забавою вищих верстов, то до найвищо? сили i гiдностi доходить тiльки тодi, коли робиться виразом життя i боротьби найширших народних мас i заразом бойовим окликом за найвищi людськi i громадськi iдеали - свободу, рiвнiсть i братерство всiх людей. Коли поминути деякi розволiклостi, деякi млявi i латанi строфи (напр., перша з тих, якi ми навели вище) i деякi недошлiфованi вiршi, то цiлу поему мусимо признати дуже гарною. Композицiя проста i ясна, без зайвих епiзодiв, конфлiкти мiж обома героями зазначенi виразно, глибокими рисами, хоч i не пiдведенi крикливими фарбами, характери змальованi живо i вiрно, i хоча цiла поема властиво ма? символiчне значення, то проте ?? геро? нiде i нiчим не подiбнi до мертвих абстрактiв i символiв, а жиють повним, iндивiдуальним життям. Се великий трiумф таланту Лесi Укра?нки; ?? твiр ? наскрiзь iдейний, а проте не ? тенденцiйний. Ще одну важну прикмету свого таланту виявила наша авторка в тiй поемi - гумор. Справедливо сказано, що гумор - невiдлучна прикмета кожного правдивого таланту. У Лесi Укра?нки досi ми майже не завважували гумору; тiльки часом в ?? поезi? проблискувало щось легесеньке, наче ледве замiтний усмiх на заплаканiм лицi. "Давня казка" вся, вiд початку до кiнця, держана в легкiм, гумористичнiм тонi. Се гумор наскрiзь добродушний, щирий, що пливе не з гамовано? злостi, не з завистi, а з глибоко? любовi, з ясного, спокiйного погляду на життя i його боротьбу. Навiть там, де сама течiя оповiдання набира? кривавого кольору, напр., в бунтiвницькiй пiснi поетовiй, авторка вмi? сво?м гумором озолотити ту криваву течiю, надати ?й подобу на?вного жарту. Я не сумнiваюся, що сей гумористичний тон ? головна основа високо? стiйностi се? поеми, що тiльки через нього авторка устереглася вiд того фальшивого пафосу, що так псу? "Мiсячну легенду", i здужала надати сво?му оповiданню живiсть i принаду. Та коли зважити той важкий настрiй, який уже тодi гнiтив душу Лесi Укра?нки i який виливався майже рiвночасно в iнших ?? вiршах, то ми мусимо подякувати якiйсь та?мничiй щасливiй хвилинi, що могла викликати з-пiд ?? пера оцю поему, наскрiзь здорову, погiдну i повну житт?во? радостi. У вiршах, помiщених у "Житю i словi" за 1897 р., особливим артизмом i незвичайною силою визначуються тi, де авторка малю? сумний i невiдрадний полiтичний стан сво?? рiдно? кра?ни i ту безнадiйну боротьбу, яку веде жменька смiлих, гарячих душ з темним колосом. Особливо в вiршах "Fiat nox"* та "Грiшниця" змальована ся боротьба яркими кольорами. Авторка бажала б i сама встати до то? боротьби, але чу? свою безсильнiсть i бажа?, щоб хоч ?? слово було твердою крицею i ранило ворога. Слово авторки справдi робиться грiмке i гостре, як сталь, але воно луна? страшною розпукою. О горе тим, що вродженi в темницi, Що глянули на свiт в тюремне? вiкно. Тюрма, се коло зло? чарiвницi, Нiколи не розiб'?ться воно. I авторка кiнчить словами, повними безмежного горя: О горе нам усiм! Хай гине честь, сумлiння, Аби упала ся тюремная стiна! Нехай вона впаде, i зрушене камiння Покри? нас i нашi iмена! Перед нами вирина? фiгура Самсона, обрисована колись невправною ще рукою нашо? авторки. Як же без порiвняння могутнiше i правдивiше ?? слово тут, де вона сама разом з сучасним сво?м поколiнням чу? себе в ролi Самсона, але без нiяких романтичних прикрас, без квiток i вiнкiв, з одною перспективою страшно? смертi, безславно? i ганебно?, смертi, що нiвечить не тiльки тiло, але навiть сумлiння i добру пам'ять у людей. Сучаснi росiйськi вiдносини не раз викликали таку розпучливу думку в поетiв; пригада?мо хоч би вiрш Некрасова на смерть Писар?ва, де вiн вiд правдивого новочасного героя жадав резигнацi? навiть з особисто? честi: Тот герой, кто и честь свою губит, Когда жертва спасает людей. На лихо, ся думка дуже небезпечна i двосiчна: жертва з особисто? честi i з сумлiння звичайно нiколи не ряту? нiкого, i супроти сього Некрасовського поклику i його практичного переводження на користь свободолюбного руху в 70-х роках пiднявся тверезий та непоборно ясний голос Драгоманова з покликом: "Чиста справа потребу? чистих рук". От тим-то ми, вiддаючи всяку можливу похвалу вiршам Лесi Укра?нки "Хвилина розпачу" за ?х силу, красоту i поетичнiсть, мусимо застерегтися проти ?х практично? фiлософi?. Сама авторка, очевидно, також добре розумi? ?х практичну неможливiсть, коли дала ?м власне такий титул, що наперед характеризу? ?х, як хвилевий вибух важкого болю i зневiри. Iз поезiй Лесi, помiщених у "Вiснику", найкраща i найбiльш характерна - "Мрiя", чудове сповiдання, напiвспомин, а напiвпоклик до важкого бою з рiзким, мужнiм прокляттям на кiнцi: Будь проклята кров ледача, Не за чесний стяг пролита! Ще раз повторяю: читаючи м'якi та рознервованi або холодно резонерськi писання сучасних молодих укра?нцiв мужчин i порiвнюючи ?х з тими бадьорими, сильними та смiлими, а притiм такими простими, такими щирими словами Лесi Укра?нки, мимоволi дума?ш, що ся хвора, слабосила дiвчина - трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Укра?ну. Але проте вона дiвчина, у не? м'яке жiноче серце, i ми пiзна?мо уперве його несмiлi пориви з двох вiршiв, помiщених у "Вiснику". Оба тi вiршi мають орi?нтальну закраску: "Схiдна мелодiя" i "Жидiвська мелодiя", та в обох видно за туманом туги i резигнацi? безмiрно нiжне, щире чуття i притiм таке багатство колориту, якого не повстидався б i справдi орi?нтальний поет. Ми перебрали всi важнiщi поетичнi твори Лесi Укра?нки. Ми не покривали хиб ?? першкх проб, судили ?х гостро, мiркуючи, що авторка тако? мiри, як вона, не потребу? поблажливостi. Для пiзнiших творiв ми ма?мо найповнiше признання i подив. Укра?на, на наш погляд, нинi не ма? поета, що мiг би силою i рiзностороннiстю свого таланту зрiвнятися з Лесею Укра?нкою. Ми навмисно лишили набоцi ?? прозовi проби "Така ?? доля", "Бiда навчить", "Жаль" i ?? переклади з Гейне i Вiктора Гюго. Не в новелах ?? сила, а переклади, хоч деякi й дуже вдатнi, не додадуть свiжих листкiв до ?? лаврового вiнка. ?? талант - лiричний, але не вузько суб'?ктивний; ?й удаються й епiчнi i драматичнi форми, але тiльки тодi, коли вони являються тiльки формами ?? могутньо? лiрики. Чиста епiка i чиста драма не входять, як нам зда?ться, у обсяг ?? таланту. III_ Я бажав би закiнчити свою критичну студiйку кiлькома загальними увагами. Я не сумнiваюся, що у нас знайдуться людцi, котрi, прочитавши мо? уваги i прочитавши тi вiршi, якi я ставлю найвище в поетичнiм скарбi Лесi Укра?нки, скажуть: "Е, зна?мо! Йому подоба?ться все тенденцiйне та публiцистичне, але се ще зовсiм не промовля? за поетичною вартiстю тих творiв". Розумi?ться, сфера думок i естетичних уподобань ? республiка без жандармiв i без диктатора. Я також не жандарм i не диктатор i накидати нiкому думок i уподобань не хочу, але проте вважаю себе в правi i в обов'язку висловлювати сво? власнi думки i уподобання i боронити ?х з таким запалом i з таким розумiнням, на яке мене стане. Я вже сказав i повторяю ще раз: найкращi писання Лесi Укра?нки iдейнi, але зовсiм не тенденцiйнi. Яка тут рiзниця? Така, як мiж iндукцi?ю i дедукцi?ю в логiцi, мiж синтезом i аналiзом в хiмi?. Поетичний твiр я називаю iдейним тодi, коли в його основi лежить якийсь живий образ, факт, враження, чуття автора. Вглибляючися фантазi?ю в той образ, автор обрисову?, освiтлю? його з рiзних бокiв i силку?ться способами, якi да? йому поетична технiка, викликати його по змозi в такiй формi, в такiй самiй силi, в такiм самiм колоритi в душi читача. Вглибляючися фантазi?ю в той образ, автор силку?ться сконцентрувати його, вiднайти, вiдчути його суть, його значення, його зв'язок з цiлiстю життя, тобто виключити з нього все припадкове, а пiднести те, що в нiм ? типове, iдейне. Розумi?ться, що й його поетичний малюнок буде мати метою передати читачевi сей глибший, iдейний пiдклад даного живого образу. Поетична технiка, оперта на законах психологiчно? перцепцi? i асоцiацi?, говорить нам, що се найкраще осяга?ться найпростiшими способами, комбiнацiями конкретних образiв, але так упорядкованими, щоб вони, мов знехотя, торкали найтайнiшi струни нашо? душi, щоб вiдкривали нам широкi горизонти чуття i житт?вих вiдносин. Без то?, що так скажу, долiшньо? гармонi? поет може змалювати дуже гарнi i пластичнi образки, але вони в нашiй душi не лишать глибшого слiду, прогомонять, мов припадкове зачутi, хоч не раз i дотепно скомпонованi анекдоти. Про такi твори ми кажемо: вони лишають нас холодними. Тiльки той поет годен зватися правдивим поетом, хто, малюючи нам конкретнi i яркi образи, рiвночасно вмi? торкати тi та?мнi струни нашо? душi, що озиваються тiльки в хвилi нашого власного, безпосереднього щастя або горя. Вiн ма? ключ до скарбницi наших найглибших зворушень, вiн розбуджу? в нашiй душi такi сили i такi пориви, що без нього, може, й довiку дрiмали би на днi або пiднялись би тiльки в якихсь надзвичайних хвилях. Вiн збагачу? нашу душу зворушеннями могутнiми, а притiм чистими вiд примiтки буденщини, припадковостi i его?зму, робить нас горожанами вищого, iдейного свiту. Се й ? iдейнiсть його творiв. Вона не ? нiякою штучною примiшкою, ?? не можна "вложити до твору", вона ? те, що нiмцi називають "immanent"*, ? випливом такого, а не iншого способу думання, бачення i почування автора, випливом i манiфестацi?ю його душi, образом його iндивiдуальностi. Розумi?ться в такiм разi, що коли iндивiдуальнiсть поета невироблена, невисока, безхарактерна i негармонiйна, то й його поезiя навiть при великiм талантi не пiдiйметься високо, не порушить нашо? душi. Тенденцiйна поезiя виходить з iншо? основи i доходить до iншо? цiлi. Тенденцiйний поет виходить вiд яко?сь чи то соцiально?, чи полiтично?, чи загалом теоретично? тези, котру йому хочеться висловити, розширити мiж людьми. Замiсть розумових аргументiв, вiн пiдбира? для не? якiсь поетичнi образи, немов iлюстрацi? до друкованого тексту. Iлюстрацi? можуть собi бути дуже гарнi, але вони ? в книжцi не самi для себе, а тiльки для пояснення тексту. Тенденцiйний поет може бути знаменитим вiртуозом поетично? технiки, та проте його твiр блищить, а не грi?, значить, не осяга? того, що повинна осягати правдива поезiя. Та вiн звичайно не осяга? й того, що хотiв автор, бо для пропаганди його тези треба було доказiв, вияснень, а поетична форма не може заступити ?х. Чим бiльше таланту потрачено на такий твiр, тим гiрше, бо читачеве серце лишилося холодне, а його розум у найлiпшiм разi збаламучено замiсть дiйсного прояснення. Може, се декому видасться парадоксом, коли скажу, що многi з новочасних поетiв, котрi силкуються бути безiдейними, щоби, мовляв, служити штуцi для само? штуки, красотi для красоти, без вiдома попадають у тенденцiйнiсть. Не маючи або не хотячи мати нiяких живих людських iнтересiв, бажаючи буцiмто стояти поза буденною боротьбою верстов, змагань i iдеалiв, на вершинах чисто? краси, вони закривають тим перед очима публiки або сво? нерозумiння життя, або свiй цинiчний iндиферентизм. I що ж дають ?й за те? В найлiпшiм разi безцiльну гру слiв i форм, кольористичнi контрасти, барвистi декорацi?, за котрими нема нiчого живого i реального. А се також тенденцiя, що мина?ться з метою поезi?. Поетична красота, се не ? сама красота поетично? форми, анi нагромадження якихсь нiбито естетичних i гарних образiв, анi комбiнацiя гучних слiв. Усi тi складники тiльки тодi творять дiйсну красоту, коли являються частями вищо? цiлостi - духовно? красоти, iдейно? гармонi?. А тут, як i на кожнiм полi людсько? творчостi, головним, рiшучим моментом ? власне та душа, iндивiдуальнiсть, чуття поета. Недаром кличе Гете до всiх оцих поетiв, чи радше вiртуозiв поетично? форми: Wenn ihr's nicht fühlt, ihr werdet's nicht erjagen.* ПРИМIТКИ ЛIТЕРАТУРА, ?? ЗАВДАННЯ I НАЙВАЖНIШI ЦIХИ ("Правда",_ часть_ лiтературно-наукова. Книжка друга. "Сьогочасне лiтературне прямування")._ Стаття вперше була надрукована в прогресивному журналi "Молот", Львiв, 1878 р, с. 209-215. Пiдп. I. Ф. Пода?ться за творами Iвана Франка в двадцяти томах, том XVI, Лiтературно-критичнi статтi. К., 1955, с. 5-13. У названiй статтi I. Франко показав боротьбу передових революцiйно-демократичних письменникiв проти буржуазного нацiоналiзму, носi? якого скупчилися навколо львiвського журналу "Правда" i з його сторiнок вели нацiоналiстичну пропаганду. Натхненники цього реакцiйного журналу - В. Барвiнський, О. Кониський, О. Огоновський та iншi виступали проти налагодження вза?мозв'язкiв Укра?ни з Росi?ю. А в статтi "Сьогочасне лiтературне прямування", написанiй Нечуем-Левицьким за настановами редакцi? журналу ("Правда" 1878 р., N 11, т. 2-й), обстоювалась iдея вiдокремлення одного народу вiд другого. Франко гостро виступив проти таких настанов "Правди" i не тiльки викрив носi?в укра?нського буржуазного нацiоналiзму, а й став на захист iде? дружби i ?днання передово? демократично? укра?нсько? i росiйсько? лiтератури. Вперше в укра?нськiй лiтературi були так ясно i чiтко викладенi Франком естетичнi принципи критичного реалiзму, боротьби за iнтереси трудящих, ?днання з братнiм росiйським народом i його передовою лiтературою. Естетичне кредо I. Франка, теоретично обгрунтоване в його статтi "Лiтература, ?? завдання i найважнiшi цiхи", стало пiдвалиною творчостi укра?нських письменникiв революцiйно-демократичного напрямку. 1). "Правда, не один, знаючий дiло..." - Цi слова Франка звучать як iронiя, а дальшi його докази вщент розбивають це тенденцiйне твердження журналу "Правда". ПРИСВЯТА написана з нагоди столiття з дня народження Т. Г. Шевченка нiмецькою мовою 12 травня 1914 року i того ж року надрукована у N 3-4 вiденського журналу "Ukrainische Rundschau", що був присвячений пам'ятi Шевченка. Текст цi?? присвяти в перекладi на укра?нську мову надрукувала газета "Нове слово" (Львiв, 1914, N 523, с. 6) пiд заголовком "Присвята Iвана Франка Тарасовi Шевченковi". Друку?ться за творами Iвана Франка в двадцяти томах, т. 17, К., 1955, с. 7. ТЕМНЕ ЦАРСТВО Так називалася стаття, яку I. Франко написав у 1881 роцi як другий роздiл його ж працi "Причинки до оцiнення поезi? Тараса Шевченка". Перший роздiл названо? працi пiд оглавою "Гайдамаки" був опублiкований в ж. "Свiт" N.N 8-12 за 1881 р., а "Темне царство" в N 13 за 1882 р. З цього приводу у "Передньому словi" до окремого видання статтi "Темне царство" у 1914 роцi (серiя "Мiжнародна бiблiотека", .N 14) I. Франко писав: "Оця студiя була написана восени 1881 р. в мо?м рiднiм селi Нагу?вичах, як друга часть "Причинкiв до оцiнення поезiй Тараса Шевченка", яких перша часть була присвячена розборовi поеми "Гайдамаки". Обi частi були друкованi в часописi "Свiт, iлюстрована лiтературно-наукова часопись" видаванiм у Львовi в р. 1881, чч. 8-9, с. 158-161, ч. 10, с. 171-2, ч. 11-12, с. 195-199 i ч. 13, с. 221-4. Тiльки другу з тих студiй уважаю потрiбним передрукувати тепер як рiч, на мою думку, досить заокруглену та непередавнену, i випускаю ?? в свiт для вшанування пам'ятi великого укра?нського поета в день сотих його народин. Непередавненою вважаю свою студiю тому, що "темне царство", змальоване в нiй, у сво?й сутi не змiнилося й досi, незважаючи на немногi свiтлiшi роки, i якраз тепер iще раз виявило свою силу та снагу забороною врочистого святкування пам'ятi великого укра?нського поета в головнiм мiстi Укра?ни. Передруковуючи сю студiю по 33 роках, я поробив деякi, не дуже значнi, язиковi, стилiстичнi та речовi поправи та пододавав нотки. В основi вона лишилася незмiнною". На останнiй сторiнцi цi?? книжечки помiтка: "писано в Нагу?вичах у днях 10-25 жовтня 1881". Стаття друку?ться за 20-ти томним виданням творiв I. Франка, т. 17, с. 9-29. 1. "...до змiни поглядiв усi?? iнтелiгентно? росiйсько? громади, чимало причинилися й вiльнодумнi та радикальнi дiячi - письменники_ Герцен_ i Бакунiн..."_ Тут I. Франко безпiдставно ставить в одну площину О. I. Герцена - письменника-революцiонера, "наследника декабристов" (В. И. Ленин) з М. О. Бакунiним - iдеологом народництва i анархiзму. 2. Ляменне, Фелiсiте Робер (1782-1854) -_ французький письменник, представник християнських соцiалiстiв. 3. Ауербах Бертольд (1812-1882)_ - нiмецький письменник. 4. "...вузький укра?нський нацiоналiзм..."_ У цьому висловi I. Франка, що повторю?ться декiлька разiв, мова йде не про свiтогляднi переконання Т. Шевченка, а про певну обмеженiсть тематики його раннiх творiв, про так званий "формальний патрiотизм". З часом, як доводить автор статтi "Темне царство", свiтогляд та iдейно-художнi принципи поета набирають революцiйно-демократичного забарвлення i стають провiдними в його творчому методi. Про це свiдчить вся дальша творчiсть Т. Шевченка. 5. "...поет виразно вказу? тут, що йому противнi всi тi вiйни та рiзанини, в яких вiн колись бачив славу Укра?ни, що всi тi кривавi подi? уважа? великою помилкою предкiв..."_ - оцi слова, як i частина статтi, присвяченi аналiзовi поеми "Гайдамаки", викликанi полемiкою з Омельяном Огоновським, який тлумачив поеми Шевченка з нацiоналiстичних позицiй. В запалi полемiки Франко дещо недооцiнив революцiйний змiст i художн? значення "Гайдамакiв". Пiзнiше вiн вiдкинув ранню статтю про "Гайдамакiв", хоч деякi неправильнi твердження з не? залишилися ще в статтi "Темне царство". Протягом всього творчого життя Шевченко закликав до вiйни з крiпосництвом i самодержавством, обстоюючи одночасно iде? дружби слов'янських народiв. 6. "Читачам,_ знакомим_ iз росiйською лiтературою, вiдома буде стаття_ Добролюбова..."_ Франко ма? на увазi статтю Добролюбова "Темне царство", яка була надрукована в ж. "Современник", 1859, кн., VII, вiддiл III, с. 17-18, кн. IX, вiд. III, с. 53-128. 7._ "..._"_Сон"_ - один з слабших творiв Шевченка"_ - таке твердження стосу?ться, як видно з контексту, композицi? твору. В цiлому ж критик дав високу оцiнку поемi: "Верх його поетичного творчества ми бачемо в його поемах полiтичних "Кавказ", "Сон", в "Неофiтах", "Марi?" особливо в "Думках" ("Свiт", 1881, с. 172). 8. "...i досi великоруська лiтература не ма? того, що назива?ться полiтичною поезi?ю..."_ - таке твердження Франка помилкове, викликане необiзнанiстю критика iз росiйською полiтичною поезi?ю кiнця 70 i початку 80-х рокiв. На той час Франко не знав ще поезi? декабристiв, пушкiнського "Послання в Сибiр" та iнших творiв. 9. "Iз мо?? недруковано? поеми "Снiгова казка"_ - уривок з поеми Франка "Снiгова казка" вперше опублiкований в ж. "Радянський Львiв", у 1947 роцi, N 5, с. 55 з автографа, що зберiга?ться у вiддiлi рукописiв Iнституту лiтератури iм. Т. Г. Шевченка АН Укра?нсько? РСР, ФЗ, N 473. 10. Тредьяковський_ - слова "чудище, обло, огромно, озорно, стозевно, и лаяй" з поеми Тредьяковського "Телемахида" - вiршовано? переробки роману Фенелона "Пригоди Телемаха". Можливо, Франко мiг взяти цей вiрш i з твору О. С. Радiщева "Путешествие из Петербурга в Москву", де названий вiрш був епiграфом. За цi слова Тредьяковський був катований, але не був "засiчений на смерть" рiзками. 11. Де-Бальмен Я. П. (1813-1845) -_ приятель Т. Шевченка, художник, iлюстрував "Кобзаря" в рукопису, офiцер царсько? армi?, загинув пiд час походу царського вiйська на Кавказ. Укра?нський поет присвятив Якову де-Бальмену свою поему "Кавказ". Оскiльки кавказьким народам загрожувало поневолення iноземними загарбниками, то при?днання Кавказу до Росi? - факт iсторично прогресивний. 12. "До москалiв"_ - тут москалi у розумiннi - "солдати". МАРIЯ МАРКОВИЧ (МАРКО ВОВЧОК). Посмертна згадка._ Надрукована вперше в "Лiтературно-науковому вiснику", 1907 року, т. XXXIX, кн. 8-9, с. 381-384. Пода?мо за текстом творiв I. Франка в двадцяти томах, т. 17, с. 444-447. 1._ У статтi помилково зазначено: "д. 2 липня". 2. Марко Вовчок (1833-1907)_ - лiтературний псевдонiм Вiлiнсько? Марi? Олександрiвни, по чоловiку Маркович. За походженням росiянка, народилася 22 (10 ст. ст.) грудня в ма?тку помiщикiв Данилових - ?катерининське, ?лецького повiту, Орловсько? губернi?. Навчалася у Харкiвському пансiонi. Видатна письменниця укра?нського i росiйського народiв. 3. "..."Укра?нських народних оповiдань"_ - перше видання збiрки мало назву: "Народнi оповiдання" (1857) виданi в Петербурзi. 4. "Народнi оповiдання" "...Iв._ Турен?в_ переклав ?х на росiйську мову i видав зi сво?ю передмовою"_ - пiд назвою "Украинские народные рассказы" (1859). 5._ "...Добролюбов_ присвятив сим оповiданням_ простору _статтю" -_ Тут мова йде про статтю Добролюбова "Черты для характеристики русского простонародия", що була надрукована в ж. "Современник", 1860, кн. IX, вiд. III, с. 27-88. 6. "Побувши якийсь час у Петербурзi, ви?хала за границю"_ - у квiтнi 1859 року Марко Вовчок ви?хала за кордон, де перебувала понад сiм рокiв. 7. "...написала два листи по-укра?нськи до одного з галицьких часописiв"_ - зазначенi листи з Парижа були надiсланi до львiвського ж. "Мета" i там же надрукованi в 1863 роцi пiд заголовком "Життя в Парижi", кн. 7; "Дiвчина отруйниця", кн. 10. 8. "...в половинi 60-х рокiв осiла на довший час у Петербурзi"_ - Марко Вовчок повернулася iз закордону до Петербурга в лютому мiсяцi 1867 року i жила тут аж до 1878 року. 9. "1892_ р."_ дата помилкова. 10. "Росiйський критик Венгеров пише"_ - Франко мав на увазi статтю Семена Афанасiиовича Венгерова (1855-1920) - росiйського iсторика лiтератури й бiблiографа. 11. Кохановська_ - псевдонiм росiйсько? письменницi Надi? Степанiвни Сахансько? (1825-1884). ОСИП-ЮРIЙ ФЕДЬКОВИЧ (Кiлька слiв по поводу 25-лiтнього ювiлею його лiтературно? дiяльностi) Стаття вперше була надрукована в журналi "Зоря" за 1886 рiк, N 13-14; с. 236-237. Пода?ться за текстом творiв I. Франка у двадцяти томах, т. 17, К., 1955, с. 201-203. 1. "Руська хата"_ - укра?нський альманах "народовцiв", який вийшов у 1877 р. у Львовi - Чернiвцях. 2. "...до першого видання його поезiй"_ - це була збiрка "Поезi? Iосифа Федьковича", видана Б. Дiдицьким у 1862 роцi у Львовi з передмовою упорядника. 3. "...до ки?вського видання повiстей Федьковича"_ - мова йде тут про повiстi Федьковича, якi були виданi в Ки?вi у 1876 роцi М. П. Драгомановим з його вступною статею "Про галицько-руське письменство". ЛЕСЯ УКРА?НКА Вперше була надрукована в "Лiтературно-науковому вiснику", за 1898 рiк, т. III, кн. 7, с. 6-27. Пода?ться за творами I. Франка в двадцяти томах, том XVII, К., 1955, с. 237-256. 1. "...вiд часу киргизьких думок Шевченкових"_ - мова йде про лiричнi поезi?, пройнятi тугою, якi були написанi Тарасом Шевченком пiд час заслання. 2. "...конвенцiональнi"_ - лат. звичайнi, буденнi, прийнятi до вжитку. 3. "Перший вiнок"_ - жiночий лiтературний альманах, виданий укра?нською прогресивною письменницею Наталi?ю Кобринською у 1887 роцi у Львовi за редакцi?ю Iвана Франка. 4. "...Змальований у книзi Судi?в"_ - Книга судi?в - це частина Бiблi?. 5. напевне, але зда?ться, що не помилюся, коли мiж тими впливами на першому мiсцi поставлю вплив ?? дядька". I._ Франко перебiльшив вплив М. Драгоманова на Лесю Укра?нку, хоч зовсiм вiдкидати його вплив на загальний розвиток поетеси також не можна. Дослiдниками доведено, що фiлософськi, суспiльно-полiтичнi та естетичнi погляди Лесi Укра?нки формувалися пiд значним впливом революцiйно? демократi? - Герцена, Шевченка, Чернишевського, Франка та класикiв марксизму. 6. "...сказати те, що говорить Кальхас у "Прекраснiй_ ?ленi"_ - тут йдеться про героя з опери "Прекрасна ?лена" французького композитора Жака Офенбаха (1819-1880). 7. Леопардi Джакомо (1798-1837)_ - iталiйський поет-романтик. 8. "Хлiбороб"_ - лiтературно-полiтичний журнал прогресивного напрямку, виходив у 1891-1895 рр. у Львовi та Коломи? два рази на мiсяць як орган радикально? партi? Галичини. 9._ "Л._ Н. вiсник"_ -"Лiтературно-науковий вiсник" - лiтературно-полiтичний та науковий журнал, виходив з 1898 до кiнця 1919 року спочатку у Львовi, а згодом (з 1907 р.) у Ки?вi. Журнал у першому десятирiччi мав демократичний характер, а потiм став виразником лiберально настро?но? укра?нсько? нацiоналiстично? буржуазi?. У журналi подеколи, особливо в першому перiодi, друкували сво? працi та художнi твори М. Вовчок, I. Франко, М. Коцюбинський, Леся Укра?нка тому, що прогресивних друкованих органiв у той час на Укра?нi майже не було. * Щудли - диби. * Тут в розумiннi iнтернацiоналiзм. * Консеквенцiя - послiдовнiсть. * Дефiнiцiя - визначення, встановлення змiсту певного поняття. * Парцiальний - частковий. * Нам'?тнiсть - пристрасть. * "Сiльськi iсторi?". * "Нiмеччина, зимова казка". * Завважу мимоходом, що на творах Бальзака i Дiккенса Б?лiнський зразу зовсiм не пiзнався i ставив ?х нижче творiв, прим., Ежена Сю. * Мiж такими росiйськими вiльнодумцями, що при кiнцi XVIII i в першiй половинi XIX в. на Сибiрi та в каторжних роботах покутували за сво? вiльнодумство, годиться згадати Радiщева, автора "Путешествия (из Петербурга) в Москву", далi 120 головних т. зв. декабристiв, iз яких 5 найголовнiших повiшено в Петербурзi в р. 1826, а решту заслано на Сибiр. Майже рiвночасно з ки?вським Кирило-Мефодi?вим кружком потерпiв у Петербурзi тяжку кару кружок Петрашевського, до якого мiж iншими належав також найгенiальнiший росiйський письменник Федiр Досто?вський. * Iз мо?? недруковано? поеми "Снiгова казка"9. * Це початковий вiрш поеми про Кербера, гекзаметрами написано? росiйським поетом i професором унiверситету Тредьяковським10, який мав нещасливий дотеп виголосити ту поему при торжественнiй нагодi перед царицею ?лизаветою, i за це не тiльки "удостоился высочайшей пощечины", але зараз же був ув'язнений i у в'язницi, невважаючи на високе становище, засiчений на смерть. * Варто завважити, що тi рядки Шевченково? поеми "Кавказ" вiдносяться до iзра?льського царя Давида, який, як вiдомо, велiв убити вояка Урiю, аби пошлюбити його жiнку Батсебу. Тi рядки можна вважати зародом пiзнiшо? поеми Шевченково? "Царi", в якiй на основi бiблiйних оповiдань описано драстичнi пригоди з життя iзра?льських царiв Саула й Давида, а до них додано також оповiдання про пригоду руського князя Володимира з Рогнiдою та ?? вiтцем Рогволодом. * Згадки сi i деякi дальшi автор висловлю?,розумi?ться, вповнi гiпотетичне. * По-укра?нськи вийшла недавно, в III т. оповiдань Марка Вовчка, виданих львiвською "Видавничою спiлкою". * Жваво, весело (музичний термiн). * Рондо - форма невеликого (восьми- тринадцяти i п'ятнадцятирядкового) вiрша. * "Без надi? сподiваюсь". * "Надто квiтiв! Надто квiтiв!" * Додаток. * "Хай буде тьма"/ * Властивiсть. * Коли ви нiчого не вiдчува?те, ви нiчого не осягнете.