------------------------------------------------------------------------
 Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
 OCR: Евгений Васильев
 Для украинских литер использованы обозначения:
 ?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 ?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------



   1943 рiк

   26/Х/1943
   Сьогоднi я знову  в  Москвi.  Привiз  з  Ки?ва  стареньку  свою  матiр.
Сьогоднi ж узнав од Большакова i тяжку  новину:  моя  повiсть  "Укра?на  в
огнi" не  вподобалася  Сталiну,  i  вiн  ??  заборонив  для  друку  i  для
постановки.
   Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душi i тоскне. I не тому тяжко, що
пропало марно бiльше року роботи, i  не  тому,  що  возрадуються  вразi  i
дрiбнi чиновники перелякаються мене i стануть  зневажати.  Менi  важко  од
свiдомостi, що "Укра?на в огнi" -  це  правда.  Прикрита  i  замкнена  моя
правда про народ i його лихо.
   Значить, нiкому, отже, вона не потрiбна i  нiщо,  видно,  не  потрiбно,
крiм панегiрика.

   28/Х/ 1943
   Умираючи в Ки?вi од голоду, од голодно? водянки, нещасний мiй батько не
вiрив у нашу перемогу i  в  наше  повернення.  Вiн  вважав,  дивлячись  на
колосальну нiмецьку силу, що Укра?на загинула навiки разом  з  укра?нським
народом. Вiн не мав надi? зустрiтися уже  з  сво?ми  дiтьми,  що  поневолi
кинули його на поталу. Вiн думав, що ми житимем усе  сво?  життя  десь  по
чужих кра?нах. Так в тяжкiй безнадiйностi i помер у великих муках...
   Життя батькове було нещасливе. Вiн помер  вiсiмдесяти  рокiв.  Вiн  був
неграмотний, красивий,  подiбний  зовнiшньо  на  професора  чи  академiка,
розумний i благородний чоловiк. Родись i вирости вiн не в наших умовах,  з
нього вийшов би великий чоловiк.
   Прожив вiн усе сво? життя невдоволений, не здiйснений пi в чому, хоч  i
готовий народженням сво?м до всього найвищого i  тонкого,  що  ?  в  життi
людства.
   Шiсть день лежав вiн непохованим,  поки  мати  не  зробила  йому  гроб,
продавши рештки сво?? одежi, i не одвезла  його,  стара,  самотня,  кинута
всiма, на кладовище.
   Мати каже, що вiн у гробу був як живий i красивий. У нього  i  в  гробi
було чорне хвилясте волосся i бiла, мо?! снiг, борода.
   Його вигнали з мо?? i сестрино? квартири нiмцi i навiть сильно  побили,
так сильно, що вiн довгий час ходив i увесь синiй  од  побо?в.  Його  було
пограбовано, обкрадено i вигнано на вулицю.  Батькове  життя  -  це  цiлий
роман, повний iсторичного смутку i жалю.

   5/ХI/ 1943
   Розпочну я краще писати новий сценарiй про народ.  I  не  буду  я  його
писати нi про дважди геро?в, нi про трижди зрадникiв, нi  про  во:дiв,  що
самою  присутнiстю  сво?ю  вже  прикрашають   твiр   i   збуджують   надi?
постановщикiв на безапеляцiйнi путеводнi сентенцi?, а  напишу  я  сценарiй
про людей простих, звичайних,  отих  самих,  що  звуться  у  нас  широкими
масами, що понесли найтяжчi  втрати  на  вiйнi,  не  маючи  нi  чинiв,  нi
орденiв. Напишу, як ?м жити i що робити i як i що думати, щоб краще жилося
по вiйнi по закону божеському i людському. Дiя почина?ться поверненням  на
ру?ну родини.

   6/ХI/ 1943
   Укра?на  поруйнована,  як  нi  одна  кра?на  в  свiтi.  Поруйнованi   й
пограбованi всi мiста. У нас нема нi шкiл, нi iнститутiв, нi  музе?в,  -аi
бiблiотек. Загинули нашi iсторичнi архiви, загинуло малярство, скульптура,
архiтектура.  Поруйнованi  всi  мости,  шляхи,  розорила   вiйна   народне
господарство, понищила людей, побила, повiшала, розiгнала в неволю. У  нас
нема майже вчених, обмаль митцiв...

   11/ХII 1943
   Сьогоднi записав од матерi десять чудесних колядок i п'ять нових старих
пiсень. Так було при?мно записувати. Просто сльози наверталися од  радостi
чи зворушення. Колядки мати наспiвувала. У не? лишився чудесний слух. Вона
потонула у спогади дитинства i  проспiвала  менi  п'ять  пiсень  улюблених
свого батька, а мого дiда, ткача Ярмоли, що дуже  любив  спiвати  було  за
сво?м верстатом. "Ото було тче i так спiва?, тiльки човник бiга?.У Л часом
спiва?-спiва? та й заплаче, ?й-богу, правда".
   Мати розповiла менi, як позаминуло?  зими,  вигнанi  нiмцями,  зимували
вони з батьком десь на Бессарабському ринку в темнiй холоднiй  кiмнатцi  в
якiйсь пiдозрiлiй квартирi базарникiв-циякiв.
   В нiч рiздвяну батько, згадавши, очевидно,  молодiсть  свою,  дитинство
усе сво?, одним словом, життя, попросив матiр заспiвати йому колядок. Мати
почала, спiвати. Згадав батько, слухаючи  старечий  голос  матерi,  молодi
сво? лiта, рiздво дома, кутю, пiснi, гостей, колядки - увесь  згинувший  у
небуття на?вний i прекрасний свiй свiт, почав тихо плакати.
   Раптом одчинилися  дверi.  Сусiди  п'яненькi,  почувшi?  материн  спiв,
прийшли запросити старих на колядки до себе.
   - Нi, не пiйдемо.
   Так ми й не пiшли.

   21/ХI/ 1943
   Починаю негайно й уперто правити "Укра?ну в огнi". Зараз  менi  починав
здаватися, що я зробив  велику  помилку,  що  погодився  з  ...  редакцi?ю
"Знамени" друкуватися. По сутi кажучи, ця  ...  редакцiя  вирвала  у  мене
сценарiй, бодай ?й добра не було. Безумовно, був правий Щербаков,  радивши
менi не поспiшати з друком i працювати над повiстю далi. Так менi й треба.
Не мiг одмовити двом редакцiйним манiячкам, тепер буду довго каятись.

   1944 рiк
   1 I1 1944
   Новий рiк стрiчав  у  симпатичного  старого  руського  генерала  О.  О.
Iгнать?ва. Обо? вони - i Iгнать?в, i дружина  його  Наталiя  Георгi?вна  -
були виключно добрими i зворушливими. Я згадую  сьогоднi  свою  зустрiч  з
ними з почуттям тепло? подяки. Мене зворушила ?х iнтелiгентнiсть...

   19 I1 1944
   З великою при?мнiстю працюю над  лiтературним  сценарi?м  "Мiчурiн".  Я
розпочав сю роботу перед вiйною i зараз повернувся до  не?  як  до  тепло?
рiдно? хати. Се нiби не в'яжеться трохи з мо?м  "нацiоналiзмом".  Адже  се
тема руська, про руський народ, проте  я  думаю,  що  менi  не  заборонять
писати про його добре, люблячи палко i свiй народ.
   Свiте мiй, чому любов до свого народу ? нацiоналiзм? В чiм його злочин?
Якi нелюди придумали оте? от знущання над життям людським? Ну,  цур  йому.
Пишу про во?на-мученика i борця велико? i рiдно? менi iде?: облагородження
нашого народу радянського через сади. Мiчурiн. Так, отже, нi.  Оказу?ться,
що ее "уход от действительности, могущий навлечь на себя..." i  т.  iн.  А
мiж тим мiй фiльм про Мiчурiна сказав би  радянському  (всiм!)  глядачевi,
?й-богу, багато бiльш, нiж усi нашi  камери  тортур  на  екранi,  iмену?мi
фiльмами на "военном материале", з вбивством дiтей,  жiнок,  i  криком,  i
жахом, i жорстокiстю, що ?х i так пребагато у нашому  життi.  Про  людину,
про життя, про труд i благородство високо? мети.

   25/1 1944
   Я нiколи не був метким. У днi  диспутiв,  якими  таке  рясне  було  мо?
життя, я знаходжу потрiбнi слова не  зразу,  а  вже  пiсля  бою,  десь  на
самотi, встромивши голову в подушку. Отодi я знаходжу для свого противника
найсильнiшi аргументи, я обдаровую його найгострiшою словесною  збро?ю,  я
пiдставляю пiд них сво? слабкi мiсця терпеливо, зате тут же  побиваю  його
вщент  такими  досконалими,  яскравими  влучаннями,  що  все  тремтить   в
захопленнi навколо, все радi?, та вже запiзно, марно. Нема нi бою вже,  нi
перемоги. Одна досада i нещастя реальностi.

   22/ 1/ 1944
   Дописую "Мiчурiна". Чим бiльш пишу i вдумуюсь в  написане,  тим  бiльше
люблю сю людину. Може, вiн був i не такий, напевне  не  такий.  Я  одкинув
майже всю суму невеликих приватних побутових  правд,  прямуючи  до  ?дино?
головно? правди сi?? Людини. Се менi да? багато для думання. Менi  при?мно
писати про сього справжнього сподвижника  Ленiна,  скромного  i  органiчно
глибоко вiдданого комунiзму трудного i складного  чоловiка.  Я  почуваю  в
ньому себе, прости менi, свiте, за порiвняння..,

   I/Ill [19]44
   ...Письменник, коли вiн щось пише, повинен  почувати  себе  врiвнi,  на
висотi найвищого полiтичного дiяча, а не учня чи прикажчика,,,

   I/Ill 1944
   Учора N,  привiз  менi  з  Ки?ва  звiстку  про  зняття  мене  з  посади
художнього керiвника студi?. Таким чином, я повернуся до Ки?ва  на  студiю
хоча й ще бiльше посивiлим, але убогим, побитим i пораненим.
   Понесу  стид  свiй  по  Шулявцi  на  довгi,  очевидно,  часи,  поки  не
забудеться.
   Годi б уже менi мучитися i спокутувати свiй грiх перед Сталiним.  Треба
прийматись за роботу i роботою довести йому, що я радянський митець...,  а
не одiозна талановита постать з "обмеженим свiтоглядом".
   Треба взяти себе в руки, закувати серце в залiзо, волю i  нерви,  бодай
останнi, i, забувши про все на свiтi, створити сценарiй i фiльм, достойний
велико? нашо? ролi у велику iсторичну добу.
   Учора у  Козловського  сказав  менi  Самосуд:  коли  Москвiн  узнав  по
усунення мене з Сталiнського премiального комiтету, вiн сказав: "Як  жаль.
З комiтету вийняли серце й душу".
   Смутно менi, смутно.

   8/IV 1944
   //Якою б не була страхiтливо руйнiвна вiйна, яким би  брудним  ураганом
не пройшлась вона по Укра?нi, ?? величезне позитивне значення для  iсторi?
укра?нського народу безперечне.  У  цiй  пожежi,  хаосi  й  кровi  злились
во?дино всi укра?нськi землi. I якою б не була, очевидно,  напочатку  ?хня
доля тяжкою i  трудною,  в  кiнцевому  рахунку  укра?нський  народ  робить
рiшучий  i  неминучий  крок  вперед.  До   речi,   об'?днання   -   кiнець
нацiональному  дрiбному,  другорядне  кон'юнктурному,  [...несе   кiнець].
Очевидно, його пiдставою була розiрванiсть земель i рiзнобожжя.//


   91 IV 1944
   Москва
   //Уся Росiя ?де сьогоднi на бабi. Те, на що виявилась здатною росiйська
баба, незбагненне.
   Так само незбагненний i так само сповнений величi  наш  наступ.  Наступ
нашого  радянського  во?на  в  це  бездорiжжя  -  бiльше,  нiж  чудо.   Це
непосильний, немислимий труд.  Люде  нiби  бояться,  що  зменшиться  ?хнiй
священний гнiв, i прагнуть швидше його реалiзувати, не шкодуючи  нi  працi
для цього, нi життя, нi страждань.
   Що е в бруднiй, некрасивiй, непричесанiй росiйськiй людинi? Споконвiчне
прагнення  чуда,   великого,   найкращого,   всезагальностi...   Прагнення
перебудувати свiт. Звiдси i  Жовтень.  Вiн  живе  в  нiй  i  сьогоднi  для
великого, кiнець кiнцем, щастя всього людства.//

   9/IV 1944
   Америка одмовилась дивитися мiй  фiльм  "Битва  ва  н[ашу]  Р[адянську]
Укра?ну".
   Вона, пiдла, i перекупка, i спекулянтка, не захотiла навiть глянути  на
ту кров, яку купу? вона за свiй свинячий бекон у консервних банках.
   Будь  же  ви  проклятi,  панове  i  (нраб)  американцi,  а  усiм  вашим
добробутом i лагiдними: усмiшками.
   Проклина? вас мiй батько, мати i я з усiм народом укра?нським.

   S6 / IV [19]44
   Я не вмiю писати.
   Або я зовсiм не вмiю писати  i  все  те,  що  я  роблю,  лише  зда?ться
писанням за принципом - на безриб'?  i  рак  риба,  або  ж  я  втомився  i
виснажився увесь вщент. Написати  пiвсторiнки  для  мене  вже  канальський
труд. Я втомлююсь часом вiд одного рядка.
   Тисячi думок i картин збиваються в купу i мучать мене. А витiкають вони
з голови неначе через мiкронне  тоненьку  щiлинку,  i  все  написане  мною
зда?ться завжди менi нiкчемною краплинкою того, iцо я так пристрасно хотiв
сказати.
   Тодi я журюся i знову мучуся од знесилення.

   28 / 1V 1944
   Учора в ВОКСi шанували творчiсть Чаплiна.  Гарно  виступив  англiйською
мовою Пудовкiн.
   ...Потiм дивилися "Золоту лихорадку" - чудесну молоду картину  Чаплiна.
Я смiявся, як давно не смiявсь.
   Був Литвинов.  Сiра  форма  зробила  його  трохи  подiбним  до  старого
швейцара в гарному домi. I нащо завели форму для мiжнародного Наркомату  -
не знаю, господи прости!

   29 / IV 1944
   Учора дзвонив менi мiй главковерх кiно.  Bin  повiдомив  мене,  що  мiй
сценарiй (лiтературний) "Жизнь в цвету" вiн прийма?. Що  сценарiй  "ничего
себе, только надо  его  сократить,  особенно  в  первой  части,  в  первой
половине, менее удавшейся (якраз навпаки). Потом я предлагаю вам выбросить
началоцарей. Не трогайте их. Ну их, бог с ними. Знаете, сейчас царей лучше
не трогать. Выбросьте их".

   30/IV 1944
   Якщо вибирати мiж красою i  правдою,  я  вибираю  красу.  У  нiй  бiльш
глибоко? iстини, нiж у однiй лише голiй  правдi.  Iстинне  тiльки  те,  що
прекрасне.
   I коли ми не постигнемо краси, ми нiколи  не  зрозумi?мо  правди  нi  в
минулому, нi в сучаснiм, нi в майбутньому.  Краса  нас  всьому  учить.  Ся
проста iстина лишилася, проте, не  признаною,  особливо  ворогами  високих
мислей i почуттiв. Краса - верховний учитель.
   Доказ цьому мистецтво - малярi, скульптори, архiтектори,  поети.  Що  б
нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б ?х не було?
   У всьому людському я хочу шукати красу, себто iстину.
   З А. Ф[ранса].
   (Без дати. Листок мiститься пiсля запису вiд 30/IV 1944 p.)
   Записати Iсторiю постановки фiльму "Щорс" вiд самого початку до кiнця.
   Роль Шумяцького, Панаса, Кошара. Розмова на дачi  Панаса  з  Будьонним.
Читання сценарiю на У[кр]полiтбюро. Знiмання фiльму.
   Арешт Дубового. Дзвiнок N. в справi ново? версi? смертi Щорса.
   По?здка в Москву до Сталiна.
   Як родивсь у мене кiнець фiльму... i т. д.
   На "Щорсi" я заболiв грудною хворобою.
   Фiльм у Москвi. "Прийом" у Дукельського. Прийом у Сталiна.

   З IV [19]44
   "Повiсть полум'яних лiт"  не  повинна  бути  звичайним  оповiданням  на
екранi з боку побутового, натуралiстичного, манерою  тлумачення  реалiзму.
Се мусить бути рiч  реалiстична  в  розумiннi  високому,  мистецькому,  ??
поетичний  дух,  мистецький  хiд  узагальнень,  вибору  прекрасного  серед
красивого, вiчного в тривалому, епiчного у звичайному -  все  мусить  бути
пiдпорядкованим ?диному стильовому комплексу строгого  мистецького  твору.
Не  повинно  бути  нi  одного  порожнього,  байдужого  метра,  нi   одного
випадкового, нiчого не значущого слова.
   Треба вкласти в уста персонажiв  все  краще  i  високе,  що  сприяло  б
художнiй  висотi  i  високiй  житт?вiй  поетичнiй  правдi   твору.   Треба
вiдповiдно мистецькому стильовому плану i вибрати i персонажiв, i одежу, i
особливо  пейзаж.  Останнiй  мусить  вiдiгравати  особливу,  вирiшальну  в
великiй мiрi роль.
   А народ увесь в цiлому треба поставити над вiйною. Щоб  вiн  у  картинi
був бiльший за вiйну, народ радянський, смертю смерть поправший.

   19/VI [19]44
   //Жахливi речi творяться в менi.
   Я не можу писати статей. У мене в головi нiби обiрвались усi  абсолютно
проводи, i жодна думка не може вилетiти з не?, не  може  ширяти,  не  може
линути на крилах до читача. Що сталося зi мною? Менi зда?ться, що читач не
чита? мене, ненавидить i недовiря? менi в великi часи  Вiтчизняно?  вiйни.
Керiвництво навiяло йому думку, що я ворог народу, небезпечна  i  шкiдлива
людина, нацiоналiст, контрреволюцiонер, поплiчник  Гiтлера  i  диявола.  Я
душевно захворiв. Те, що зi мною вчинили, не треба було чинити...//.

   9/VII [19]I4
   Каже менi сьогоднi мати:
   - Ти зна?ш, Сашко. Отже, як хочеш, а наш виграв. Оце ворожила, вигра?.
   - Хто?
   - Сталiн. Ось  побачиш.  А  на  того  ворожила,  так  буде  вбитий.  На
нiмецького, як його?
   - Гiтлера?
   - Еге. Все, що набрав, заберуть i той... i вб'ють, от  побачиш,  щоб  я
так жила.
   Я засмiявся, дивлячись на  стару-стару  свою  матiр  з  ??  мiжнародною
ворожбою на картах. Вона слiдку? за всiма самольотами, скiльки гармат коли
вдарили, яке мiсто  забрали,  укра?нське  чи  бiлоруське,  хочеться  й  ?й
вигнати нiмецьких ворогiв  з  нашо?  пограбовано?  нещасно?  i  нещасливо?
землi.

   IЗ/IХ [19]44 Москва
   Сьогоднi менi сповнилось п'ятдесят рокiв. Коли б  я  вiрив  у  бога,  я
попросив, помолився б йому, аби послав вiн менi ясного  розуму  на  десять
лiт, аби зробити щось  добре  для  свого  народу,  i  бiльш  нiчого  б  не
просив...

   1945 рiк
   15/11 [19]45
   //Незмiрний, неприступний розумiнню захiдно? людини гнiв одних...
   Незмiрний, неприступний розумiнню старо? захiдно? душi  всеперемагаючий
гнiв  слов'янина  зiткнувся  на  рубежах  тисячолiть  з  холодним  методом
злочинного германця i, скоряючись уже не тiльки рукам полководцiв, а  нiби
самому  iнстинкту  життя...  (Пропуск  у  записках),  тут  бились  вороги,
здавалось, па тисячу лiт вперед, так  не  жалiли  життя  i  добра.  Тут  у
розжарених небачених тиглях виплавлялася iсторiя нового свiту...
   Свiт огидний i страшний. Планетарне  безумство  цiлком  очевидне,  коли
дивлюсь  пiдряд   коробок   двадцять   хронiки-кiно,   нiмецько?,   нашо?,
англiйсько? i американсько?. Все як на долонi. Вся  розтерзана,  споганена
земля...

   24 / II [19]45
   //Радянський народ весь вихований у прагненнi подвигу.
   I все його життя, не вiдоме i не зрозумiле нiяким iноземцям  i  глибоко
приховане  вiд  них,  -  це  життя  подвижникiв,  що  проходило   саме   в
спрямованостi подвижництва.
   Чверть столiття цього життя, сповненого подiй, безприкладних  злигоднiв
i  обмежень  во  iм'я  всесвiтнього  щастя,  були  нiби   пiдготовкою   до
велетенського подвигу, який потряс на довгi вiки весь свiт.
   - "Чому ви перемогли? У нас в Америцi думають усi: тому що у вас  кожен
такий бiдний, що йому нiчого  втрачати  i  тому  не  шкода  розлучатися  з
життям" (мiс Чiнтер).
   - Дурницi говорять у вашiй Америцi.
   "Дорога моя, любима мама. На мо?му  бойовому  рахунку  вже  п'ятнадцять
фашистiв. Так що тепер уже якщо мене i вб'ють - не  шкода..."  -  з  листа
бiйця.
   Розiйшлись поняття про щастя.
   Щастя Спарти i Афiн.//

   28 / III [19]45
   Дивився випуск "Од Вiсли до Одера". ? сцени  бо?в  у  Познанi  величнi.
Полоненi нiмцi на вулицях, де ?х б'ють люде,  як  собак,  чим  попало.  Се
картина епохи потрясаюча, як потрясаючi й величезнi  натовпи  розстрiляних
нiмцями в'язнiв у дворi тюрми. Знову женуть полонених, що залишились пiсля
нечуваних бо?в у Цитаделi. Багато старих, багато ранених...

   141IV [19]45
   Сьогоднi п'ятнадцятi  роковини  смертi  найбiльшого  поета  нашо?  доби
Володимира Маяковського. Як сумно  згадувати,  що  найбiльший  поет  нашо?
епохи покинув нашу епоху.
   Пригадую, напередоднi самогубства  ми  сидiли  з  ним  у  садочку  Дома
Герцена обидва в тяжкому душевному станi, я з приводу звiрювань,  учинених
у     вiдношенню     до     мо??     "Землi",     вiн     -     знесилений
раппiвсько-спекулянтсько-людожорськими  бездарами  i  пройдами.  "Заходьте
завтра до мене вдень, давайте порадимось, може, нам удасться створити  хоч
невеличку групу творцiв на захист мистецтва, бо те, що дi?ться навколо,  -
се нестерпне,  неможливе".  Я  обiцяв  прийти  i  потиснув  востанн?  йото
величезну руку. На другий день, у недiлю, збираючись до нього  з  Юлею,  я
почув моторошну новину...
   Пройшло п'ятнадцять лiт. Недавно у кремлiвськiй лiкарнi  престарiлий...
Дем'ян Б?дний зустрiв мене i каже:
   "Не знаю, забыл уже, за что я тогда обругал вашу "Землю". Но скажу  вам
- ни до, ни  после  я  такой  картины  уже  не  видел.  Что  это  было  за
произведение подлинного великого искусства".
   Я промовчав...

   5 / VI [19]45
   Пригадую: основна риса характеру нашо? сiм'? - насмiхались над усiм i в
першу чергу один над одним i над самим собою. Ми любили смiятись, дражнити
одне одного, смiялись у добрi i в горi, смiялися над владою, над  богом  i
над чортом, мали велику любов i смак  до  смiшного,  дотепного,  гострого.
Дiд, батько, мати, брати i сестри.
   Слiз нам випало, проте, в життi багато, бiльш нiж смiху.
   I всi ми були добрi до людей.
   Сво?рiднiсть гумору було нашою родинною i нацiональною ознакою...
   Я патрiот Радянського Союзу i комунiст, хоча й  недосконалий,  проте  в
великiй мiрi вищий за добру половину гнобителiв мо?х.
   //Народ може бути великий у кожен даний момент тiльки в однiй  областi.
Нема поетiв - ? генерали, маршали. Бувають  епохи  художникiв,  бувають  i
iншi епохи, якi породжують людей розумних i сильних, надзвичайно мужнiх.
   Але все ж, щоб бути художником, треба мати залiзну мужнiсть...//

   30/Vl [19]45
   Сьогоднi, в суботу, ЗО/VI 1945,  сталася  велика  подiя  в  життi  мого
народу. Уперше за тисячу лiт, за всю свою  нещасливу  iсторiю,  об'?днався
вiн в ?дину сiм'ю...
   Сповнилась мрiя столiть. Сповнилась i моя  мрiя,  мрiя  мого  красивого
Кравчини. Благословенна будь,  моя  многостраждальна  земле!  Щасти  тобi,
доле! Дай розуму i сумлiння керiвникам тво?м. Благословенний будь,  народе
мiй ласкавий, добрий! Будь сильний, терпеливий.
   Пом'яни мене, мученика. Не презри мо?х слiз, коли плакав  я  над  тво?ю
долею в страшнi часи нiмецько? неволi. I коли топтатимуть перед тобою iм'я
мо? мале, якщо се буде треба нащось нечистим, злим людям, не одкинь мене г
дай менi вмерти на сво?й землi, що дала менi хлiб i серце, любов i  звича?
тво?, i радiсть творчостi, i труд, i велику печаль, i страждання.
   На засiданнi сценарно? студi? Червень 1945
   //Трудно було письменниковi N. викладати сво? думки. Не було  в  думках
нi ясностi, нi ваги, не те що прозрiння.
   Письменник почав збиватися, екати, нукати: ну, ну, ну! Я сказав,  що  я
не придумав усiх деталей. Я хочу - ну, ну! - показати в сво?му  творi  (де
вiн?), вирiшити ось яке завдання - ну, ну, ну! -  ?дностi  протилежностей,
показати, що не можна рiзати купони... Пiсля  вiйни  ми  повиннi  жити  ще
краще i ще бiльше працювати. Ну, ну, ну, все, мабуть.
   Нi ще трошки. Цi думки прийшли менi в голову недавно, днiв п'ять  тому.
Тепер усе.
   Директор студi?. Так, товаришi, зрозумiло? Почнемо обговорення.//

   Червень [19]45
   Розмова батька чи дiда з синами офiцерами-льотчиками далечезних рейдiв,
що повернулися з вiйни.
   - Розкажiть же, де ви були?
   - Були скрiзь. Лiтали над усi?ю землею.
   - Над чи?ю?
   - Над усi?ю. Над цiлою планетою.
   - А, планета.  Знаю.  I  комету  бачив.  Гуркотiла  колись,  з  великим
хвостом. Вiщувала турецьку вiйну.
   - Кидали бомби на землю. (Планету).
   - Тьху.
   - Нищили ворогiв на всьому свiтi.
   - Ну, який же вiн, свiт?
   - Малий. Маленький, тату.
   - Маленький, кажете? Як жалько менi вас.
   - Така нудьга.
   - Ранiше й свiт великий був. Такий великий. Було ?деш до Кременчука,  а
там же ще степи на Бессарабiю. Великий був свiт. Повний та?мниць. I повний
краси. Ви?деш було в степ, а степ широкий!.. i т. д. (широокий).
   - А де загинув Владимир?
   - В Мадрiдi.
   - Там десь за Одесою.
   Червень Дитинство диву?ться. Молодiсть обурю?ться.  Тiльки  лiта  дають
нам мирну рiвновагу i байдужiсть.
   - Найбiльший скарб всього людства ? сама людина. Хiба не так?
   - Чому ж людське  суспiльство  трима?ться  на  жорстокостi?  На  злi  i
насильствi?
   - Народились новi умови iснування.  Вони  так  же  неухильно  примусять
народи до загального миру, як ранiше примушували  до  обов'язково?  вiйни.
Правда!
   Се зовсiм, проте, не визначатиме, що люде стануть кращими. Нi.
   Сьогоднi ми не належим уже собi. Ми належим вiйнi, яка змiнить свiт. Ми
належим майбутньому, бредучи по колiна в кровi,  окрашенi  минулим,  якому
також ми належим.

   4/VII [19]45
   Я кiнорежисер. За все сво? творче життя  я  по  бачив  нi  одно?  сво??
картини в хорошому кiнотеатрi на хорошому справжньому екранi, видрукувано?
на хорошiй плiвцi квалiфiкованими лаборантами.
   Кiнотеатри жалюгiднi, екрани подiбнi до поштових  марок,  маленькi,  як
правило, скрiзь, i нiкому в голову не  приходить,  що  екрани  можут  бути
великими i враження од картини зовсiм iншим - величним i прекрасним.  Звук
аморальний i аморальна обробка плiвки, брудно?, з миготiнням "брильянтiв",
засвiчено? i вбого?. На мене находив завжди гнiтючий сум  при  однiй  лише
думцi про перегляд картини. Вона скрiзь i завжди була гiршою, нiж я уявляв
?? i творив. I се було одним  з  нещасть  мого  життя.  Я  був  мученик  в
результатах сво?? творчостi. Я нi разу не мав- насолоди, навiть спокою  од
споглядання результатiв сво?? безмiрно тяжко?  i  складно?  працi.  I  чим
далi, тим все бiльш  переконуюсь  я,  що  20  рокiв  кращого  свого  життя
потратив я марно. Що б я мiг створити!

   17/VII [19]45
   Читав "Повiсть полум'яних лiт" на сценарнiй студi?. Таким чином, у мене
сьогоднi знаменитий день.
   "Повiсть" на них справила велике  враження,  але  що  вони  могли  менi
сказати?
   ...Яка буде доля "Повiстi" - не  знаю.  Може,  попаду  з  "Огня"  да  в
"Полум'я", може, нi, - всi ми ходимо пiд одним богом, всi в  його  властi.
Читаючи, помiтив, як багато ще треба над нею працювати, i помiтив ще  свое
невмiння все ж таки писати. Трудно писати. Трудно викласти душу,  безмежно
трудно бути точним i ясним. Недостача  слiв,  образiв  раптом  забиваються
навалою многослiв'я, епiтети лiзуть скрiзь, як комарi, i нi  видавити  ?х,
пi прогнати. Мова одноманiтна. Дiя надмiрна. Недостаток  ерудицi?  затулив
гiперболами. Довго ще треба вчитися.

   27/VII [19]45
   N. розповiдав менi про свою бесiду з N.N. А в  зв'язку  з  цим  виникла
знову Укра?на...
   Товаришу мiй Сталiн, коли б Ви були навiть богом, я й тодi  не  повiрив
би Вам, що я нацiоналiст, якого треба плямувати й тримати в  чорнiм  тiлi.
Коли нема? ненавистi принципово?, i зневаги нема, i  недоброзичливостi  нi
до одного народу в свiтi, нi до його долi, нi до його щастя,  нi  гiдностi
чи добробуту, - невже любов до свого народу ? нацiоналiзм? Чи  нацiоналiзм
в непотураннi глупотi  людей  чиновних,  холодних  дiляг,  чи  в  невмiннi
художника стримати сльози, коли народу боляче?..

   З / VII / [19]45
   З великим задоволенням  прочитав  меморандум  Берлiнсько?  конференцi?.
Тепер я вже вiрю, що огидне гнiздо  ?вропейських  бандитiв  -  Германiя  -
осiдлана всерйоз i обеззбро?на. Слава богу. Почина?ться нова ера  життя  в
?вропi i у нас. Перед нашою молоддю  одкриваються  величезнi  перспективи.
Народ - герой i переможець у такiй тотальнiй вiйнi! Пошли йому, доле, сили
вiдновити утрати, народити дiтей i вирости в перемозi до заслужених висот.
Ми стали свiтовою державою, наша культура мусить стати свiтовою культурою.
Врештi-решт, не повиннi пропасти марно нi краплини поту, анi кровi нашо?.
   Сьогоднi на стадiонi фiзкультурного параду репетицiю дививсь. Милувався
з молодi, з юно? пластики, з молодих м'язiв, руху. Багато краси,  радостi,
сили. Багато виявлено справжнього смаку i таланту...
   Радуюсь за всiх добрих людей Союзу.

   5 / VII / [19]45
   ...I не Укра?нi однiй я належу. Я належу людству, як художник, i йому я
служу.
   Мистецтво мо? - мистецтво всесвiтн?.  Буду  творити  в  ньому,  скiльки
вистачить сил i талану. Буду, хочу жити добром i любов'ю  до  людства,  до
найдорожчого й великого, що створило життя, - до людини, до Ленiна. I де я
вмру, однаково менi.  Якщо  сьогоднi  я  не  можу  найти  в  Ки?вi  могилу
замученого мого батька, - однаково менi.

   14/ VII / [19]45 Учора стрiв на вулицi Москви артиста-естрадника А., що
вже другий  рiк  чита?  мо?  оповiдання  "На  колючому  дротi"  скрiзь  на
гастролях з безупинним, як вiн каже, громовим успiхом, провiреним на самих
рiзноманiтних авдиторiях. В Днiпропетровську i десь коло  Криворiжжя  йому
читати заборонили, спираючись на заборону взагалi читати мо? твори. Щоб не
зривати програму i,  так  би  мовити,  "коронного"  номера  артиста,  йому
дозволяють читати мо? оповiдання  або  без  вживання  мого  прiзвища,  або
вигадуючи якесь iнше прiзвище автора...
   Треба знайти артиста i докладно розпитати  про  деталi  мого  духовного
життя на вкра?нських землях.

   14/VII / [19]45
   Ходив "закрiплятись" на "Мосфiльм".  Директор  Миша  Калатозов  прийняв
мене гарно, як i  завжди.  Я  подививсь  на  жахливу  споруду  "Мосфiльм",
пройшовся, як по  тюрмi,  згадав  мою  Ки?вську  студiю,  де  пройшла  моя
молодiсть, де поклав я стiльки працi, стiльки нервiв, турбот i клопоту ...
Радуйтесь, мо? бувшi? друзi, нема мене серед вас. Пишайтеся,  розквiтайте,
хай вам бог поможе. Нiхто вже з вас не посмi?ться, не обурить  вашу  пиху,
не пiдведе авторитет, не плюне  на  пiдлабузництво  й  духовну  байдужiсть
вашу. Забуду й я вас. Не для того, щоби втiшати себе  марними  мрiями,  що
все обiйдеться чи, мовляв, пройде час...

   15 / VIII [19]45
   Закiнчилась свiтова вiйна.
   В кровi i трупному смородi завершило людство  свою  трагедiю  винаходом
атомно? бомби. Атом розiрвано,  всесвiтнiй  грiх  учинено.  Бомбу  кинуто.
Впала велетенська державна споруда японського  божественного  iмперiалiзму
людожерiв.
   Що е атомна бомба? - питають сьогоднi  тисячi  людей.  Скiльки  нещастя
принесе вона? Скiльки лиха заподi?? Могутнiй засiб енергi? комунiзму  -  в
руках у капiталiстiв, очолених крамарем дрiбним. А що, коли й ми здобудемо
сю бомбу? А здобудем неодмiнно. Не  можем  но  здобути.  Тодi:  чи?  атоми
дужчi?  А  що,  коли  фашистськi  бандити  й  пiдпiльнi  манiяки-людожери,
озбро?нi величезними капiталами, вкрадуть у Труменових молодцiв чи куплять
нишком  пiвдесятка  бомб  i  знищать  Москву?   Якi   страшнi   можливостi
iндивiдуального терору може нести в собi отсей недобрий винахiд. Зникли  з
неба смертоноснi  самольоти,  та  не  прояснилося  небо.  Десь  в  далекiй
безмежнiй блакитi ввижа?ться двоногий злочинець, предвозвiсник  фiнального
акту трагедi? людства. Господи, хоч би я помилився. Хай не буде так.

   16/VIII [19]45
   Показалося якось менi, що я мiг би написати комедiю. Сьогоднi,  кинувши
"Повiсть полум'яних лiт", я цiлiсiнький паркий день просидiв за столом над
задумом. Смiх i грiх! Пробував  смiятися,  а  хочеться  плакати.  Придумав
назву "Молода кров", перебирав прiзвища дiйових  осiб,  персонажiв,  типаж
знайомих, сюжетну в'язь, i голова втомилася до впаду.
   Що зi мною? Висохла уява, погасла пристрасть? Чого менi так важко? Чи я
просто втомився од роботи? Так i зробив же  неначе  небагато...  Проте  не
буду занепадати духом. Поволi  одкристалiзу?ться  основа  фабули,  сюжетнi
ходи персонажiв, а змiст, i деталi форми, i гострота, i гра знайдуться. Як
би менi хотiлося зробити веселу комедiю. Адже  до  кiно,  пригадую  добре,
пiшов я дев'ятнадцять лiт тому з ?диною метою - робити  комедiйнi  фiльми.
Все в мене не так, як у людей.

   МОЛОДА КРОВ
   До 16/VIII 1945
   - Ви подумайте. Старий хрiн - хiба ж не женився!
   - Дiд Годун? Дiду! Ви ж старi вже. Нащо вам жiнка?
   - Як нащо? А лаятись.
   - Ну що ви скажете!
   - А що казать. Конечно, вже воно не те?. Тепер вже я хiба  вщипну  коли
чи пола?мось, а все-таки жива людина требу? чогось...
   //Пiдлабузництво - це свого роду наркотик. Вiн потрiбен, iнакше б  його
не було.
   - Кому вiн потрiбен?
   - У першу чергу всiм особам, що займають не сво? пости. А тому що...
   - Розумiю.//
   - Так хто ж винен?
   - Покараний.
   Професор,  великий  вчений.  Бог  асистентiв  i  студентiв.   Дивовижна
ерудицiя. У нього склеротичне  недержання  прiзвищ.  Вiн  ?х  забува?.  Це
драту? його i завжди псу? йому настрiй. Найближча йому людина - слабенький
нецiкавий асистент, який умi? пiдказувати йому прiзвища...
   1. Персонаж жiночий - вищить.
   2. Персонаж мужика - нроспав усю п'?су.
   3. Персонаж, що кашля?, - прокашляв усе, махаючи рукою.//
   ЗАСТУПНИК ДУРНЯ
   (ДРАМА)
   26 / VI1I [19]45
   Нiщо так не повинно дратувати гарного керiвника,  як  наявнiсть  рiзних
неподiбностей взагалi,  всiляких  рiзниць,  рiзноманiтностей  людських.  I
клопоту од них багато, i турбот, i непорозумiнь,  i  всяких,  одне  слово,
випадковостей, якi завжди, як показу? досвiд, водяться в темних закапелках
iндивiдуалiзму.
   Правда, за останнi часи передове суспiльство i особливо його начальники
багато зробили для унiфiкацi?, щоб забезпечити спокiй собi i вищестоящому.
Деякi начальники прославились на фронтi боротьби з людською  неподiбнiстю.
Проте  й  саме  громадянство  теж  не  дрiмало,  аби  вдовольнити  iнтерес
керiвництва i тим самим свiй iнтерес.
   Вiзьмiть, припустим, людське iм'я. Уже  тепер,  примiром,  щодо  молодi
куди не  глянь:  Олег  чи  Iгор,  дочка  -  як  не  Свiтлана,  то  Тамара.
Безпомильно. I хороше. I  зрозумiло,  i  красиво,  а  головне,  нiкому  не
образливо. Нiхто не засмi?ться i не плюне - се вам не Грицько i не Срулик,
не Акакiй i не Мордохайчик.
   От через що, коли директор ляльково? артiлi Кабанець-Певний сказав,  що
його звуть Торохтiй Макогонович,  всi  аж  присiли.  Пiхто  не  сподiвався
такого iменi. Iностранець, так не iностранець. Бiльш того, мов не зна?, за
кордоном не був, родичiв не мав - чиста,  незаймана  людина.  От  iм'ячко,
Торохтiй. Треба ж бул,о умiти читати святцi, щоб найти отаке  гучне  iм'я.
Се вам не Олег  i  не  Джек,  се  Торохтiй  Макогонович.  Те,  що  вiн  не
iностранець, хоч i Торохтiй, видно було i по його обличчю, i по  одежi,  i
по манерi. Все у нього було точнiсiнько таке, як i у нас. Церобкопiвське.
   Вiн любив радiо (з радiоапарата). Вено грало в нього безугавно  день  i
нiч. Вiн любив вiдповiднi портрети i розшував ?х в великому числi на самих
видних точках. Любив також чорнi гiпсовi статуетки.
   Вони у нього були скрiзь.
   Люди злi i невдячнi.
   I скiльки на них не працюй, нiколи всiм не вгодиш. ' Завжди  знайдуться
розумаки, що почнуть тебе шпигувати так чи iнакше. Скiльки голiв,  скiльки
смакiв. На всi смаки не догодиш. Тому краще догоджати начальнику.
   Торохтiй Макогонович робив ляльки вiдповiдно до житейсько? мудростi.  I
треба сказати, що вiн не помислився.
   Я  помiтив,  що  характерною  рисою  тупих  людей,  що  займають  iнодi
вiдповiдальнi посади,  е  умiння  швидко  приймати  радикальнi  рiшення  з
усякого питання.
   Тут  актом  дi?  компенсу?ться  пустота.  Се  в  твердiсть.  Звiдси  до
гнучкостi дистанцiя велика. Другi властивостi людсько? душi, як, примiром,
поряднiсть,   чеснiсть,   благородство,   уважнiсть,   навiть    простота,
обов'язкова  ввiчливiсть,  не   кажу   вже   про   люб'язнiсть,   чулiсть,
[трапляються] так рiдко, що я  завжди  плачу  од  зворушення,  коли  серед
людсько? тайги знаходжу оцю рiдну квiточку женьшеня дорогого.
   МАНIЯ
   Всi прагнуть посад... так лiзуть до посад. Що но?  роботи,  вiд  умiння
свого суспiльства!
   До смертi не  зрозумiю,  чого  може  бути  кращого  вiд  конкреттворити
конкретну цiннiсть для

   ЗI IX [19]45
   ...Отже - мир. Про яку небезпеку балака? сьогоднi американський  крамар
Трумен, показуючи з кишенi атомну бомбу, хто його зна?. Чого йому боятись?
Люде цiлi. Бомба в кишенi, грошей багато. Чи  не  бо?ться  вiн  часом,  Що
появиться бомба i в нас, та ще бiльша  й  лютiша,  i  тодi  нам,  людським
масам, буде житися весело, як па пиру перед останньою всесвiтньою чумою.
   Промова Трумепа сьогоднi була теж  iсторичною:  в  однiй  руцi  бог,  в
другiй - атомна бомба, па устах загроза по неприхованiй адресi.
   Закiнчилася свiтова вiйна.
   Полягло в муках сорок  мiльйонiв  радянських  громадян  братiв  мо?х  i
сестер. Загинув вiд голоду в Ки?вi мiй  вiсiмдесятилiтнiй  батько,  i  сам
я... ледве остався живий.
   Чого я хочу? Що менi треба? Роботи. Я хочу роботи. I трохи  радостi.  Я
матиму роботу i не матиму радостi. Я не можу радуватися, коли навколо мене
людям погано. Менi соромно, так соромно, нiби  я  винен,  що  люде  бiднi,
погано одягненi, невлаштованi i перевтомленi. Нiби я обдурив ?х, чогось ?м
набрехав i витягаю з них жили, нiби я одняв  у  них  свята,  i  спокiй,  i
лагiдну вдачу i зробив ?х нещасливими... Геро? вони чи нi? Геро?. Бiльш  -
дважди, стонажди геро? i страстотерпцi.
   По сво?й натурi я не можу, не вмiю бути вдоволеним. Я з нещасливими,  з
бiдними, з невлаштованими. Я помiчав се за собою завжди. Очевидно, се  вiд
мо??  невгамовно?  уяви  i  од  якихось  житейських   стародавнiх   травм.
...Свiтова вiйна закiнчилась атомною бомбою.  Я  хочу  працювати.  I  хочу
вiрити до смертi, що не потрiбнi будуть уже людству танки,  i  гармати,  i
весь оцей смiтник атавiстичних дурниць, всi оцi пам'ятники великим вбивцям
i ?х коням i готтентотськi почестi снайперам, маршалам... Що буде мир.  Що
не потрiбнi будуть геро?-мученики.
   Академiя наук стала  на  сторожi  миру.  Учений,  благородний  людський
iнтелект  ?диного  суспiльства   без   вражди.   Благородству   создателя,
мислителю, защитнику  свободи  людини,  добра  i  життьово?  незалежностi,
героям состраданiя. Всiм, хто  унеможливить  стопроцентну,  безоговорочну,
увiшану iдiотськими прикрасами мерзоту вiйни, хотiв би творити я пам'ятник
вкупi з людьми-братами...
   231 IX [19]45
   Благословен мiй день! Старiю. Сьогоднi снилося менi, що ? на свiтi бог.
Що покликав вiн мене до себе i повелiв ангелам сво?м випалити з мо??  душi
i вирубати огненними мечами смуток i печаль пригноблення, страх  за  матiр
отчизну свою, за родину i жiнку, i за себе, й за все, що я люблю. I ангели
здерли з мене скривавлену шкiру i кинули ?? в огонь, аби  я  став  чистим.
Потiм вирубали вони по його святому  повелiнню  мiй  талант  i  дали  менi
новий. I став я нiмий, забувши всi слова, всi лiтери  i  всi  ?х  значення
умовнi.
   - Я знiмаю з тебе бром'я Слова, людино моя, - сказав менi  вiн.-  Я  не
давав тобi його. Ти сам хвативсь за нього, мов дитина за огонь чи  склянку
отрути. Воно ? лож сьогоднi на землi. Я помиливсь в тво?му талантi, хоч  я
i бог. Однинi я звiльняю тебе од кайданiв, скованих iз  лiтер.  Бери  собi
другий талант. Я не пiдказую тобi нiчого. Ти не помилишся тепер у виборi i
сам, бо ти стаз нещасливим.
   "Дай менi Музику, боже".
   "Бери".
   I став я композитором. Все, що я знав,  вiдчував,  все,  що  бачив  мiй
духовний зiр, - все обернулось у звуки. I я став свободний.  Я  розчинивсь
на мiльйони звукiв у трансцендентнiй сво?й найвищiй сферi  i  написав  для
людей, яких я люблю бiльш за все на свiтi, правду, всю,  без  страху,  без
ложних слизьких, солодких i пiдлих прикрас, без угодництва, без тупостi  i
без потурання тупостi застарiлих неукiв i холодних  честолюбцiв,  безмiрно
лячних i ненаситних, жорстоких невiр i ненавидцiв людини.
   Яку я музику створив? Чому продзвенiла вона благовiсним  дзвоном  понад
усiм свiтом? Чим звеселила й пiдкорила собi всi людськi душi? В  чому  був
?? змiст, в чiм сила?
   Се була патетична симфонiя боротьби про Радянський Устрiй на Землi. Був
гiмн Радянському Всесвiту.
   Я  створив   його   з   безлiчi   найскладнiших   сполучень   звукових.
Найрiзноманiтнiших, протирiчивих. Як хiмiк чи коваль, я  сплавив  геро?чнi
звучання  з  пустими,  нiкчемними  акордами  шелесту  паперiв   i   скрипу
канцелярських пер, широкi, як море, пасажi юнацьких благородних поривань i
стремлiнь до чистого, всезагального, одвiчного  з  нудними  цифрами  тупих
барабанiв. Труби захоплення з плачем голодних саксофонiв. Громи всесвiтнiх
небачених напружень мiдного iнструменту, казковi лунання слави перемоги  з
сичанням кляузництва, грубостi i погано? невеселостi. I десь на  сорокових
поверхах, на самих верховинах симфонiчних  хвиль  мого  твору  сплелись  у
трагедiйному  танку  радiсть  з   невдоволенням,   слава   з   непотрiбним
фасадництвом, i гiмпи, i крики, i восторги, i стогнання  труда  з  бурними
каскадами дармо?дства i невмiння. А ще вище понад усiма звуковими  армiями
i стратосферичними ескадрами звучань розливалася на цiлий всесвiт нечувана
в iсторi? звучань щедрiсть на смерть i невмiння жити. А  знизу,  по  самих
густих i важких-преважких басових низах, скрипiли, гули, затухали i  знову
гули i ревли ревом i плакали  одинокими  душерозпинаючими  сурмами  тисячi
невисказаних запитань придавлено? сiро?, бiдно?,  невесело?  некрасивостi.
Твiр почав жити, бо вiн не був Словом.
   З чого склада?ться красота? З того, з  чого  и  життя,  и  перемога.  З
осердечненого  любовного  сполучення  всiх  мого  явищ.  У  мо?й  Симфонi?
перемагала Радiсть, i сила ?? оптимiзму i все?юкоряюча Краса були якраз  у
подоланнi наявностi безлiчi лихого.
   Як все просто! Сто?ть лише виховати любов до Людини i уникати пiдозри i
ненавистi, як смертi.
   16 / Х [19]45
   "Повiсть полум'яних лiт"  ляка?  начальство.  N.,  прочитавши,  уникнув
розмови. N. N., прочитавши, прийняв, але думок сво?х не висловив, заявивши
про те, що повiсть важка для розумiння, ?? вже  бо?ться  К.,  який  ранiше
вдавав iз себе захопленого нею. Ну, й  бог  iз  ними.  Пошлю  я  краще  ??
Сталiну. Пошлю i попрошу подати якийсь знак, бо так далi жити не можна. Се
не життя. Можна загубити не тiльки талант, можна втратити розум i  бажання
жити в цiй iнерцi? пiдозри,  перестраховнпцтва  (фу,  яке  гидке  прокляте
слово!) i приниження.
   З Укра?ни нi вiтру, нi хвилi. Я вмер.
   5 / Х / [19]45
   Почина?ться iсторiя  з  "Повiстю  полум'яних  лiт".  Коли  б  розказати
нормальнiй живiй людинi, напевно, реготала  б  до  упаду,  а  може,  й  не
повiрила б, що се не вигадка зловредного сатирика.  N.  уника?  мене.  Три
рази при зустрiчi нагло заявив на  мо?  запитання,  що  "Повiстi"  вiн  не
читав. Далi ховатись незручно. Не пущать на очi!
   Сього сказалося досить, щоб почали ховатись i  шептатись  меншi  сошки,
заступники, редактори i вся, одне слово, служила челядь, що  захоплювалась
сценарi?м як чимсь надзвичайним...
   6 / Х / 1945
   Як менi жаль, що в мене грип. Так би хотiлося сьогоднi вечором пройтись
по центру столицi серед народу, пройнятися  настро?м  урочистого  великого
свята. Ожити, помолодшати.
   За два роки остракiзму в мене так  збiднiла  й  виснапаслась  душа.  Як
страшно жити менi серед сво?х людей, що мусять дивитись  на  мене,  як  на
мерця чи як на ворога народу. Як трудно бути одному, коли хотiлось би буть
з людьми, хотiлось  дiлитися  думками,  досвiдом,  званнями...  Побажаю  i
великому мойому радянському яароду-велетню щастя i слави. Бо його щастя  -
мов щастя! I життя мо? - служiння йому. А собi побажаю п'яти картин.
   7 / Х / 1945
   Коли б не вiдбулася у нас в сiмнадцятому роцi  Вели,  ка  соцiалiстична
революцiя, сьогоднi цiла ?вропа перебувала б пiд  диктаторськими  чобiтьми
Гiтлера i Муссо. лiнi...
   11 / Х / [19]45
   Основна мета мого життя зараз - не кiнематографiя.  У  мене  вже  нема?
фiзичних сил для не?. Я  створив  жалюгiдно  малу  кiлькiсть  кiнофiльмiв,
вбивши на се весь цвiт свого життя,  не  по  сво?й  провинi.  Я  -  жертва
варварських умов працi, жертва убожества i  нiкчемства  бю,  рократичного,
мертвого кiцокомiтету. Знаю, що не повернуться назад лiта i що  нiчим  уже
?х  не  догнати.  Тому,  :  спохватившись  лише  зараз   i   думаючи   про
марнотратство часу i сил в кiно, я не до  кiноплiвки,  химерно?  целюлози,
звертаю свiй духовний зiр. Я хотiв би вмерти пiсля того,  як  напишу  одну
книжку про укра?нський народ  10.  Коли  "  я  оглядаю  межi  сi??  книги,
сусiднi, так би мовити, ?? дер"' жави, я бачу Дон-Кiхота, Кола  Брюньйона,
Тiля Уленшпiгеля, Моллу Насреддiна, Швойка.  Я  думаю  про  се  вже  рокiв
п'ять, шукаючи форми. I часом вже зда?ться менi, що я  знаходжу  форму.  Я
хочу так ?? написати, щоб вона стала настiльною книгою  i  принесла  людям
утiху, вiдпочинок, добру  пораду  i  розумiння  життя.  Сьогоднi  Жовтневе
свято. Гримлять салюти. Вечiр. На вулицi спiг. Почина?ться пiвроку холоду.
Болить серце. Чи дiждусь я тепла по зимi?
   9 / Х / 1945
   Сьогоднi точно i вповнi вiдчув я усiм серцем, що менi судилося, якщо  я
не вмру наглою смертю, написати одну велику книгу, ту  саму,  яка  жила  в
мо?й пiдсвiдомостi багато вже лiт. Вона просилася на свiт в якихось  сво?х
деталях ще в двадцять восьмому роцi в ненаписаному "Царi" - мо?му  кращому
нездiйсненому сценарi?, вона жила вже в епiзодах "Мiри життя", в дiалогах,
в сентенцiях, в постiйному мо?му стремлiннi до синтезу. Я вже вiрю в не? i
вже щасливий. Мене вже можна садовити на хлiб i  воду,  затулити  од  мене
свiт, не приймати мене. Менi нiчого не треба. Менi треба  принести  народу
радiсть у мистецькому сво?му творi. I бiльш менi нiчого не  треба.  Вiрую,
вiрую, вiрую!
   Я почну вiд сього дня берегти себе од лихого ока, од нерозумного слова,
од  житейських  дрiбниць.  Полiтицi  придiлятиму  найменшу  долю  часу.  В
полiтицi  я  житиму  тiльки   на   сталiнських   iнтегральних   верховинах
споглядання. Всю свою силу, весь розум очищу од  дрiбного,  повсякденного.
Заклинатиму себе пiднестись до висот написання тривалого  твору  на  довгi
лiта. Встановлю вечiрнiй час, як молитву  народу,  полечу  духовним  сво?м
зором на Укра?ну до рiдного народу, якого нiжним сином я ?, був i буду  во
iм'я отця.
   9 / Х / [19]45
   ЗОЛОТI ВОРОТА
   III
   Як я попав, втiкши з полону, до партизанiв.
   Як вони приймали мене, як допитували.
   Як хотiли вбити, бо ?м треба було вiдходити по болоту, але я впросився.
Вони пiдозрiвали, що я шпик.
   Тиждень по болоту вдень i вночi. Труднощi.
   Партизанський край. Як легко стати винуватим.
   Мене приймають.
   Читають лист Д-ка.
   Кара зрадниць. Написати з солоним гумором i злом. Все.
   Примiтка. Отсю сцену, що я вам абсолютно точно i  правдиво  описав,  як
очевидець, я пригадував два рази. Вдруге вона видалась менi хоч i не такою
правдивою, зате бiльш  неначе  художньою.  Поскiльки  пiднесена  правда  ?
дорожча за звичайну. I красота. А раз я почав уже вам  писати,  то  я  теж
мушу думати про красоту як персонаж iсторi?. Така красота, кажу, ?  бiльша
нiж правда, бо вона вмiща? в собi i iстину i ? ?диним учителем життя, то я
мушу в видi примiтки описати вам точно i другий свiй спогад про сю ж  таки
iсторiю. (Молiння про кулю).
   Зустрiч з нацiоналiстичними бандитами.
   Бандерiвська чума: Веремчук у лiсi.
   - Вилазьте. Нi. Кида?м  бомби.  Будь  ласка.  Кинули.  Веремчук  (нрзб)
згаду? - як трудно йому вбивати людину. Веремчук i гад-нацiоналiст.
   10 /Х / [19]45
   ЗОЛОТI ВОРОТА
   III
   Все, що записано в мене про лiтературу й народ, мусить цiлком увiйти до
роману.
   Все, що призначалось для п'?си "Молода кров", i якщо можна  навiть,  що
написано для п'?си "Мiра життя".  Звiдти  можна  взяти  дiалог  Скидана  з
Верещакою, звичайно, переробивши його по стилю i частково по змiсту.
   "Я страшенно розсердився. Тiльки не думайте,  що  я  образив  чи  побив
його. Нi. Навпаки. Я вийняв з кисета два хрести  i  нагородив  його.  Йди,
кажу, i признавайся".
   Дивна рiч. Усякий блазень з вiчним перцем у руцi пнеться  показати,  що
вiн письменник не селянський. I пiколи письменник, щоб ви знали, не  стояв
так далеко од нас, як от зараз.
   Переглянути матерiали чернетки до "Мiри життя"...
   - Коли в якомусь там колгоспi дiло дрянь, кажу завжди - шукайте дурня.
   - Находять?
   - Точно.
   - Яка велика роль припала дураковi!
   - Себто?
   - Велика i страшна.
   - А що страшнiшого? Дурiсть i дурiсть.
   - Колись, у приватницькi старi часи, навколо дуростi народжувався смiх.
А зараз усуспiльнений дурак - се вжо соцiальне лихо i колективний смуток.
   Тому мiй лозунг: граждане, увага дураковi!
   Мiй полiтичний рiвень невисокий. I деяких речей я й досi ще не розумiю.
   От тiльки не знаю, чому зараз люде так не люблять  трудитись?  Чому  ?х
треба пiдганяти газетами! I для чого, скажiть менi, труд розгляда?ться вже
як щось виключне? Чого його оголосили дiлом честi, доблестi  i  геройства,
коли вiн сам по собi ? просто дiло.
   Як собi хочете, ну, по-мойому, не треба буть геро?м, щоб  трудитись.  I
доблестi особливо? не треба. Не слiду? так залякувати людей трудом. Труд -
штука при?мна, радiсна. Боже мiй, як ото ви?деш було  в  поле  рапанорано.
Сонечко сходить, жайворонки спiвають. (Великий абзац про красу  труда).  А
на геройство не всякий способен. А тепер якось так вийшло, що од  доблестi
i геройства труда всi тiкають  по  канцелярiях,  той  у  iнженери,  той  у
офiцери, а дiвки в мiлiцiю. А менi ото, як побачу дiвку в мiлiцi?,  -  ну,
жить не хочеться, не хочеться  з  жiнкою  спати  лягать  i  любити  ??  не
хочеться: ще родиться, чого доброго, мiлiцiоперша та й оштрафу?.
   Ай, бiда... А гончара,  плотника,  критника  чи  гарного  шевця  нема?,
вивелись дощенту ... Вже нема нi  шевця,  нi  кравця,  нi  прикажчика,  нi
рiзника - ще тiльки завiдують чимсь да в кiно. I iнтересно, ще я  помiтив,
що в книжках виводити ?х можна тiльки з красивого боку. А щоб там показать
подлеця, жулика, пройдисвiта, трутня,  мошенника  -  боже  сохрани.  Нема.
Колись, кажуть, були. Зараз нема. Увесь реалiзм став  такий  благоприятний
до ?хнього  образу  в  епосi,  що  краще  я  при?днаюсь  до  нього,  та  й
пошкандибаю собi дальше.
   Треба найти форму i вiдповiдне мiсце для  цiлого  роздiлу:  Кравчина  в
роботi. Хто робить, хто не робить.  Проблема  роботи,  проблема  створення
матерiальних  цiнностей'!   проблема   паразитаризму.   Паразити   навколо
Кравчини, ?х багато. I не бiда, що ?х багато. Бiда, що  вони  iснують,  як
паразитаризм активний, що об'?да? Кравчину, а ще  гiрше,  що  вiн  заважа?
працювати. Се бюрократизм. Бюрократизм у сiльському господарствi. Режисура
чи масовка на полi. Творення, творчiсть чи виконання.
   Дiти,  баби,  дiди.  Що  робити?  Сторожi,  пожарнi,  конюхи,   доярки,
свинарки, пастухи, кладовщики,  бухгалтери,  рахiвники,  ланковi,  заготи,
голови,  секретарi,   продсiдателi,   завкадри,   мiлiцiя,   птахiвництво,
пасiчники, емтеесiвцi i т. д. i т. п. Це - робкоп. Можна й так.
   Тiльки скажiть менi, чому ж не весело стало житися  в  селi?  Чому  так
почали уникати фiзично? працi? Хто прокляв ???  Хто  заворожив,  зневажив?
Для чого з  людини,  що  обробля?  землю,  зняли  красу  вишивки,  покрою,
кольору? Чого стала людина землi карикатурою  на  городського  гультiпаку?
Для чого се? I звiдки? Фiзичну роботу ненавидять раби i наразити! Так  хто
навколо мене?
   Чому я перестав цiкавити письменника?
   Чому поет вважа?ться вiдсталим, коли складе  якийсь  хороший  вiрш  про
мене?
   Чому дiтям мо?м учитися важко?
   Чому тiкають вони з села? Чого розлiтаються з нього?
   Те, що мене полягло в боях Вiтчизняно? вiйни, як нiкого, се я знаю, i з
цим я мирюся, бо iнакше, припустим, i не могло бути. Але чому  письменники
пишуть про мо? життя зараз рiзнi блюзнiрськi комедiйки, для чого затуляють
перед свiтом мою велику i високу правду?
   10 / Х /1945
   Я проведу Кравчину через ад два  рази  i  раз  через  чистилище.  Я  не
Вергiлiй, i Кравчина не Данте. Вiн солдат-пiхотинець, не закований в броню
перед всесильною збро?ю двадцятого вiку. Його ряту? земля i нове Слово.
   Через пекельнi огнi вiн перейде обпалений i в темних водах  Стiксу  вiн
потопатиме не раз. Кров грiшних i  праведних  не  раз  змiша?ться  з  його
кров'ю.
   Але рай в сво?й душi вiн пронесе чистий, хоч  i  обпалений  на  вуглах,
закурений димом i в кривавих плямах. I  Слово  -  як  кра?угольний  камiнь
нових тисячолiть. Ленiн.
   141Х1 [19]45
   ЗОЛОТI ВОРОТА
   III
   Одна з основних лiнiй книги - дочка Кравчини, його
   улюблена дитина Марiя. Вiн шука? ?? скрiзь. Вона в полонi.
   Вiн розпиту? всiх. Вiн спереча?ться з солдатами й офiцерами...
   Дати його зустрiч з нею. Вона погвалтована. Вона плаче. Вона  проклинав
життя. Вона хоче вмерти. Вiн блага? ?? жити.
   - Вони принизили мо? досто?нство людське.
   - Голубонько моя, вся вiйна - приниження досто?нства.
   - Я гидка й брудна.
   - Ти прекрасна, як оця розбита церква. Як  оця  ру?на.  Вопа  огидна  i
прекрасна разом.
   - Я понiвечена.
   - Понiвечена вся кра?на. Чим ти краща за не??
   - Нi в кого не хватило для мене жалю.
   - Не жаль нас гнав сюди, а гнiв i ненависть.
   - Хто мене вiзьме тепера?
   - Якщо пе вiзьмуть, так хiба тому, що нiкому брати. Радiй, що не  взяла
тебе земля. Нас вона прийняла мiльйони...
   14 / Х / [19]45
   Вставити, можливо, "Перемогу", якщо не цiлком,  то  частинами.  Було  б
здорово зробити так, коли б капiтан Кравчина, що вмер  у  "Перемозi",  був
сином того Богдана Кравчини. I перебудувати "Перемогу" треба  як  главу  з
його оповiдання про смерть сина. Виписати обов'язково, як вiн  на  мiтингу
там, де говорив про Укра?ну, посварився з  полiткомiсаром  з-за  того,  як
ставити слово "саме" - попереду чи позаду.  "Iди  ти  к  чортовiй  матерi,
убога твоя скаредна душа. Хiба не однаково, де воно сто?ть.  Ти  на  людей
дивись, а не на  слова.  Хiба  ми  тут  на  дипломатичному  прийомi  чи  в
президiуми збира?мося сiсти? Я пе слова бачу,  а  кров.  Ми  перед  смертю
сто?мо. А вмирати я годен за Ленiна на всiх мовах - за матiр, за предкiв i
потемкiв, коли вгодпо. Як ви, тату?" - "Iстинна правда, синку, аби  вмерти
достойно i чесно, а хоч перемогти. Людипу прикрашають дiла,  а  не  слова.
Треба, щоб дiло стояло мiцно, а слова... що слова!  Слово  -  добро,  коли
вопо в лиху годину веселить  душу  товариша,  коли  воно  пiднiма?  ??  на
подвиги чи на добру роботу".
   Дак вони тодi подали один одному руку та й кинулись в огонь.
   Як поховав Кравчина свого сина,  що  вони  сказали  один  одному  перед
смертю. Як перед тим, як умерти,  сип  попросив  поставити  його.  Тодi  я
пiдняв його i держу:
   "Що,  Василю,  бачиш  Укра?ну?"  -  "Бачу,  тату".-   "Яка   вона?"   -
"Благословенна, тату. Пала?i"
   15 / Х / [19]45
   ЗОЛОТI ВОРОТА III
   Двi глави.
   Зустрiч з американцями. Се були [з] Канади i США.
   Вони були переважно укра?нцi.
   Розмова Кравчини з американськими укра?нцями мусить бути блискучою...
   I не  американцi,  i  не  сво?.  Чужi,  заграничнi...  Сервiс  теж  вiн
зневажав. Гарне, та ж воно не ваше. Воно американське. А в мене хоч  i  не
той, та воно сво?.
   - У нас ? сервiс.
   - Ну й що?
   Друга.
   Кравчина дi? проти бандерiвцiв.
   Переговори   з   оточеними   бандерiвцями.   Його   послали,   можливо,
парламентером. Можливо, що там, в каменоломнi, де вони були,  де  ?х  було
застукано, був i один його син.
   Як вони не хотiли взнавати один одного чи не показали виду  нiкому,  що
впiзнали. I син був, може, старшим групи.
   Так чи  iнакше,  по  довгiй  i  глибокiй  розмовi  про  iсторiю  i  про
ультиматуми вони всi були знищенi. Я нiкому не  признався.  Тяжко  менi  i
соромно, що виродивсь мiй рiд. Нема в мене гордо? вдачi Тараса Бульби.  Не
став я при всiх, не назвався. Не сказав:  що,  синку,  помогли  тобi  тво?
ляхи? Не сказав.  Побоявсь,  що  не  повiрять  та  почнуть  пiдозрiвати  в
родствених связях. Убив мовчки. Ще й, признаюсь, убивши його, зрадника, як
собаку, i глянувши навiть па його красивий труп, як Тарас отой  Бульба  на
свого зрадника-сина, навiть бровою не повiв отакечки, неначе  не  син  вiн
був мiй, а падло. Не скоро, вже аж  уночi,  пiшов  я  в  хлiв,  зарився  в
солому, затулив шапкою рота та й  до-о-вго-довго  ридав,  приказуючи  такi
слова, яких уже нiхто тепер i не говорить.
   Вiн дiяв i мислив вiдповiдно силi речей. Вiдступаючи перед ворогом, вiн
ненавидiв свiт i самого себе.
   Вiн кляв сво? во?нне щастя.
   Се не значило, однак, що вiн не вiрив у сво? щастя чи вiрив  у  конечне
щастя ворога.
   Нi. Йому просто iнодi були  недоступнi  всi  складнi  механiзми  шляхiв
управлiння i планування (планiв) щастя, вся складнiсть його шляхiв.
   Наступаючи, вiн проймався натхненням, вiн жадав наступу,  не  дивлячись
на велетенськi втрати, на кровопролиття жахливi.
   Одне слово, вiн був такий, якою була сила речей.
   Одночасно вiн був продуктом сi?? сили i ?? чинником.
   15 / Х / [19]45
   Старший лейтенант. Пробув  на  вiйнi  чотири  всi  роки.  Повернувся  з
Нiмеччини.
   - Скажи менi, що ти винiс узагалi зi страшного з усього смислу вiйни? -
спитав я його по досить довгiй розмовi.
   - Що винiс? - подумавши, сказав вiн менi. - Я прийшов до висновку, що в
-життi все  набагато  грубiше,  нiж  писали  нам  колись,  i  говорили,  й
говорять. - Вiн одповiв на сво? якiсь складнi думки по множеству, напевно,
найконкретнiших явищ.
   - Що скажу? От у всiх письменникiв у книгах чи статтях: вiйна - так  се
сльози, плач, горе. Се неправда. Я не бачив нi слiз,  нi  горя.  Все  дуже
просто. Хлопнули - чоботи геть i в яму зарили, - готово. Нiхто нiчого й не
дума?. Навпаки, весело i повно смiху.
   - А люде?
   - А я ?х не бачив, ?х там взагалi нема. Вони виселенi.
   - А в ямах, у байраках, лiсах, льохах? А пiд  час  наступу?  Ти  ж  усю
республiку пройшов, да не одну, а кiлька?
   - Да я з людьми не стрiчався. Може, й свiдомо.
   - Друже мiй, ти був на вiйнi душевно i фiзично слiпий, - сказав я. Менi
хотiлося  додати:  "Ти  був  дрiбненький  его?ст  i  боягуз.   Ти   боявся
зустрiнутись з людським лихом. Ти обминув його. Бо ти порожнiй".
   Отсей молодий чоловiк тепер хоче i буде творити фiльми про вiйну.
   18 / Х / [19]45
   КНИГА
   Не спав я цiлу нiч. Писав.
   - Запиши пас, Кравчино, до сво?? книги. Узнали  ми,  що  завтра  зранку
помремо. Загиба?м всi.
   Се не було нiяке надприродне передчуття. Се було точне знання на основi
досвiду  й  характеру  приказу.  Се  знали  командири  всi  i  знали   ми.
Надприродним було те, що ми дiяли.
   I от почали солдати проситися до мене в книгу. "У мене, - кажу,  -  для
себе паперу не ста?".
   - Запишiть хоч на один рядок. Що був отут пiд Сандомиром такий-то...
   - Чим можеш похвалитися, в чому показатись? Що ма? посвiдчити за себе?
   - Дiвку оскорбив. Визволену з неволi.
   - Ти?
   - Брехав усе життя з трибуни. Я заворожив у сво?му селi трибуну, i  так
заворожив, що нiхто не мiг сказати з не? того, що думав.
   - Дурень, у трибуни своя правда.
   - Я перейменовував свiй город так часто, що вже й не знаю, звiдки я.
   - А мене запишiть у партiю. Такий-то.
   - Записую.
   - I мене запишiть. Пишiть, що вмер геройською смертю, бiльшовиком.
   _ Всi ми хлопче, тут бiльшовики. I всi вмремо. Кажи,  якщо  вже  хочеш,
щось таке просте, житейське. Може, ма?ш грiх який чи особливу заслугу. Чим
одрiзнявся ти од нашого народу.
   - Пишiть: великому Сталiну слава. Сержант Горобець.
   - Пишу "славу". Слiдуючий.
   - Напишiть про... (Запис обрива?ться.)
   (до 18 / Х1 [1945)
   Написати велику главу прагнень. Бажали перед битвою. Юнаки i юначки.  А
вiй записував. Се були найчистiшi  романтичнi  душевнi  програми  кращого.
Стосувалися вони переважно моральних сфер, проте багато з них носило чисто
життьовий характер. Нiби перед смертю прозрiли очi на те, що  завжди  було
перед ними i чого вони не  бачили.  I  тепер  вони  самi  дивуються.  Один
сказав: "Товаришi, як же се все просто, я все бачу, я можу сказати  всьому
свiту, як треба жита! Записуйте". Тарас записував, вдивляючись в юнака,  i
якимсь одним властивим його лише землянiй душi  способом  вiдчув,  що  так
говорять перед смертю. Велика туга обхопила Тарасову душу. Невже  те-то  й
те-то, невже ве обнiме вiн уме дiвчину, не  назове  ??  сво?м  щастям,  не
пораду?ться на дiтей сво?х, не зробиться професором... i т. д.
   Дiйсно, вiн був убитий.
   1. Написати дiалог перед смертним бо?м.
   2. Се може бути окрема новела, може бути роздiл "Золотих ворiт".
   3. В "Золотi ворота" внести "составителя законов" - солдата  рокiв  пiд
п'ятдесят з гаком.
   //Нацiональний епос - втiлення iсторично? пам'ятi народу.
   Роман мав бути написаний народною мовою.
   Життя послало нам сюжети незвичайнi, ?м треба дати художню обробку.
   Фантастичне змiшалося з геро?чним.
   Жорстокiсть - зi споко?м i благородством людського
   духу.
   Ницiсть iз вiрнiстю.
   Хихикання i агакання безумцiв з неухильним сарказмом смiлого розуму  на
шляху до справжньо? мети людсько? революцi?: до ?дностi свiту  в  думцi  i
дi?.
   Iдея революцiйного гуманiзму.
   Революцiйно? геро?ки.//
   КРАВЧИНА
   II
   СМЕРТЬ ДIВЧИНИ
   Дiвчина вмирала, дивуючись. Невже оте? i все  i  I  вже  смерть?  Невже
нiхто мене вже й не пригорне, не приголубить? Мене ж iще нiхто не цiлував.
   Я ще не займана. Господи! Товаришi! I вже в мене не родиться  дитина!..
Вмираю. Людоньки!
   Що ж я знала? Солдатську одежу та роботу.  А  чоловiки,  що  намагались
пiдiйти до  мене,  все  були  такi  безстиднi,  i  не  так  безстиднi,  як
некрасивi.  А  я  так...  Менi  так  хотiлося  красивого,   так   хотiлося
красивого-красивого.
   Я дiвчина. Товаришi лiкарi, не солдат я. Дiвчина. Прощайте...
   19/ХI [19]45
   Менi сказав сьогоднi Николай Митрофанович  Крилов  13  (академiк),  мiй
великий приятель:
   //Я вiдчуваю i знаю тепер одне. Ми живемо  па  початку  епохи  загибелi
цивiлiзацi?, принаймнi ?вропейсько?. Усе, що вiдбува?ться в свiтi,  нiчого
iншого менi не говорить.
   - Чи припуска?те ви можливим, як учений,  що  нашiй  планетi  в  цiлому
загрожу? катастрофа вiд розриву атома?
   - Безумовно. За весь час свого iснування людина вперше торкнулася  явищ
космiчного порядку. Безумовно. Ну, що ж! В усякому разi, коли я, сидячи  в
цьому номерi готелю, бачитиму, що свiт руйну?ться, я скажу  без  жалю,  що
нiчого кращого людство не заслужило.//
   Довго й багато говорив менi старий. Думки його часом в'язались  погано:
склероз вже заморозив його прекрасний  мозок,  але  крiзь  непослiдовнiсть
думки,  сарказм,  iронiю,  часом  чудакуватiсть   i   крайнiй   скептицизм
прорива?ться велика житейська драма видатно? людсько?  iндивiдуальностi  з
величезною ерудицi?ю, гордо? й вибагливо?. Таких людей  зараз  нема.  Весь
стрiй його iнший. Се дев'ятнадцятий вiк ?вропи. Часом  вiн  зда?ться  менi
персонажем з яко?сь п'?си. Се образ многогранний, багатий, натхненний i...
комедiйний трохи.
   19/ХI 1945
   Аморальнi мiркування Тараса Кравчини на шляхах вiйни...
   - Господи, хоч би вже мене вбили чи розiрвали мiною.  Голова  пухне  од
думок. I нащо я почав писати, прах його вiзьми. Ну повiрите, не  можу  вже
ступити, щоб не думать. От лиха година. Да думки ж  якi  поганi  лiзуть  в
голову, неначе чорт який нашiпту? па ухо: пиши,  пиши.  Ну  й  пишу.  Пишу
таку, наприклад, думку, що всяка вiйна безнравственна в  сво?й  внутрiшнiй
основi. Тому i зображати ?? в книгах  як  благородство  i  красу  людських
вчинкiв - злочинство й глупота. Вiйна -  дурна.  Жорстокiсть  i  всесвiтня
дурнота, одягтись в атавiстичне пiр'я, прославлене  тисячолiттями  книжно?
брехнi i кровожадних дурощiв, перетворюють мене в щось  гiрше,  дурнiше  й
страшнiше за дикого звiра. Я вже не кажу про таких благородних i достойних
пошани тварин, як собака, кiнь чи корова.
   Вiйну називають мистецтвом. Вона таке ж мистецтво,  як  шизофренiя  або
чума.
   Продажнi писательськi пера освятили ?? в вiршах  i  товстенних  книгах.
Малярi дурноголовi споконвiку придумували для не?  одяг,  фарби,  рiзьбярi
ставлять на майданах пам'ятники не ганьби i глупства, а слави  ватажкам  i
?х коням. Те, що повинно давно вже стати предметом громадського  сорому  i
непристойностi, возвеличу?ться. Атавiзм дикунський iсну?.  I  вченi  дурнi
служать атавiзму, як раби з мiзерною фантазi?ю i  вiдсутнiстю  досто?нства
людського, - атомна бомба.
   Чому всi правителi так ненавидять всiх, хто проти вiйни  принципiально?
Тому, що всi вони раби атавiстичних iнерцiй.  Попробуйте  сказати  голосно
проти вiйни - i зразу суд за аморальнiсть. Отже, вiйна моральна.
   В Нюрнберзi суд. Тече з Нюрнберга  кров,  гнiй,  злоба,  жорстокiсть  i
безпросвiтна людська дурiсть фашистських людожерiв. Не придумати  кари  нi
для одного. Посадити. Нi, не карав би я ?х.  Посадив  би  голих  у  великi
банки зi спиртом i  розставив  би  банки  на  всiх  майданах  ?вропейських
столиць на триста лiт. На пам'ять i в  науку  про  iдiотизм  атавiстичного
(нрзб).
   А суддi хто? Американцi. Англiйцi. Хрещенi батьки пiдсудних i до яко?сь
мiри учнi. Мрiяли ж  вони  про  знищення  людо?дами  Росi?,  Укра?ни?  Про
загибель десяткiв мiльйонiв наших  людей,  щоб  потiм  приставити  нiж  до
Гiтлерово? пельки. Ну, сталося не так трохи. Суд iде.
   Готу?ться нова вiйна.
   Новi геро?, новi сироти, новi калiки, новi злочинцi, спасителi.
   24 / Х / [19]45
   ЗОЛОТI ВОРОТА
   III
   - Не покладу, каже, оружiя! А той собi каже - не положу. Он  якi  були.
Ну, що поробиш. Так ми й собi, раз так, то так, будеш  уже  битися.  А  що
людей набили, як г... Трупом смердить, понас... скрiзь, а вошей було! Хiба
тепер оце вошi!? Де-пе-де тобi частично вошка проповзе, та й та  нiмецька.
Я сво?? вошi давно вже не годував, забув уже й яка вона.  Хiба  вже  десь,
видно, пiсля вiйни полiзе. Уже тепера до кiнця вiйни i не побачу.
   Сiм'я в мене ?.  П'ятеро  синiв  i  дочка.  Двi  дочки.  Правда,  синiв
повбивано. Ну, дочка старша не проста. Знаменита дiвка на цiлий свiт.- Вiн
так розповiв про ?? красоту, яка вона була малою, що  сльози  виступали  в
усiх на очах. Олеся.
   - Геро?ня?
   - Нi. В тилу прославила епоху,
   - Чим?
   - Не скажу.
   - Ну, скажiть.
   - Не скажу, догадайтесь самi, чим могла  прославити  двадцяте  столiття
молода красива вдова, розумна, з середньою освiтою?
   - Нi.
   - Нi.
   - Нi.
   - Нi.
   - Нi.
   - Ну, кажiть же, люде добрi. Нiхто не вгадав. Тодi я  вам  скажу.  Вона
ходила в ярмi удвох з коровою. В епоху пари, електричества.
   Я думаю, що не радiо, не розклад атома,  не  пенiцiлiн  ?  не  "лiтаюча
крiпость" найбiльшi подi? у свiтi. Я презираю крiпостi  i  атоми,  хай  на
мене не гнiва?ться Америка. Найбiльша подiя у свiтi - моя  дочка  Олеся  з
коровою у плузi, ?? душа i моя нiкому  i  нiколи  не  простять.  Хоча  нi,
прощу. Нащо менi носити ярмо ще й у серцi сво?му?
   Прийде додому, нап'?ться горiлки, заспiва? - та й "му". А потiм  плаче,
приказуючи  такi  слова,  яких  ще  свiт  не  чув  i  нi  одна  газета  не
видруковувала. "Му" та "му".
   Моя рiдна дiвчинка, дочка моя Олеся.
   Коли б я був великий художник чи рiзьбяр, чи коли б я завiдував  чимось
великим, от кому б я створив пам'ятник епохи. Не синам мо?м, не героям, що
лiтали попiд небесами, кидаючи бомби, не полководцям, що водять нас в бо?,
не парубiйкам полум'яним, що кидались  в  високiм  пароксизмi  грудьми  на
кулемети. Нi, я створив би пам'ятник Олесi. Я поставив би  ??  в  упряжцi,
пам'ятник iз золота, створений  руками  великих  майстрiв.  Я  повелiв  би
майстрам, перед тим як кувати ?? постать на вiчнi  наповнюють  його  щодня
духовною ?жею в видi рiзних однакових для всього людства  вiдомостей.  Вiн
пожира? ту ?жу. Вiн  був  просто  нерозумною  людиною,  людиною,  так  .би
мовити,  малолiтражною  розумове.  Зате  вiн  був   слухняний,   позитивно
слухняний, чесний,  завжди  готовий  до  всяких  позитивностей,  з  гарною
усмiшкою, хоч-не-хоч, як гусак у сажу.
   - Е, якби йому дати пару хороших розумних заступникiв! Хiба  ж  так  би
було!  Заступники  сволочi,  -  зiтхали  роками   спiвробiтники   Торохтiя
Макогоновича, ненавидячи його заступникiв.
   25/Х/ [19]45 Начальнику  i  предсiдателю  кiнематографi?.  Користуючись
пiдготовкою до знiмання фiльму "Життя в цвiту", шанобливо повiдомляю  Вас,
що вiд сього дня я перестаю одержувати заробiтну платню. Я прошу  Вас,  не
вбачайте в сьому мо?му вчинковi нiчого такого, що могло би Вас  дратувати,
примiром, абощо. Я роблю се не з  метою  демонстрацi?  чи  непослушенства.
Навпаки, я хочу  сим  особливо  пiдкреслити  свою  лояльнiсть  щодо  сво??
оплати. Але разом з тим я не можу й не думати про якiсть  картини,  яку  я
розпочинаю знiмати. До сього часу я розглядав себе як одного  з  найкращих
режисерiв кiнематографi?. Я звик до сi?? думки, i  вона,  певно,  помагала
менi триматися па  високому  моральному  рiвнi  у  виробництвi.  Зараз  же
призначена менi мiсячна плата  по  третьому  розряду  щомiсячно  два  рази
пригноблю? мою свiдомiсть  i  поселя?  в  менi  сум  i  зневiр'я  в  сво?х
здiбностях. Тому я для того, аби  зберегти  свою  душу  од  непотрiбних  i
шкiдливих для мого стану натякiв па  свою  творчу  неповноцiннiсть,  прошу
вважити мое прохання, аби я мiг спокiйно вiддаватись владi сво?х мрiй i не
порушувати звично? уяви  про  свою  гiднiсть.  Платню  за  роботу,  будьте
ласкавi,  визначiть  менi  в  якiй  iншiй  формi  по  закiнченню   фiльма,
вiдповiдно до його якостi.
   З пошаною заслуж., лауреат i т. iн. Ол. Довженко
   26/Х/ [19]45
   ЗОЛОТI ВОРОТА
   II
   Географiю  роману  треба  виписати  особливо  точно,  з  документальною
правдивiстю.
   Треба описати село, кра?види, район. Припустим, вiн з Великого Перевозу
або з Шишакiв.
   Отже, мусить бути описано, як нiмцi пiд час бою чи  вiдступаючи  палили
село, як утворилася замiсть села пустеля.
   Рiка. Пригадати бiй коло рiки з "Перемоги".
   Озера, сiнокоси. Дерева, рослини, трави,  все,  що  росло  в  полi,  як
звалося. Зробити iлюстрацi? i фотографi? флори i фауни  села.  Можна  дати
також i фотографi? вулиць, хат. Людей окремих.  Ландшафту.  Надати,  таким
чином, усьому вигляд справжньо? i точно? документальностi.
   Таким чином, мiй рукопис мусить бути оздоблений не  тiльки  заставками,
кiнцiвками, заглавними лiтерами, не тiльки великою кiлькiстю iлюстрацiй, а
й фотографiями. Зробити все рукою любовно i досконально,  як  твiр  життя.
Лiтопис.
   Розподiлити книгу, власне ?? внутрiшню основу - характеристику  Тараса,
па роздiли. Кожний роздiл, будучи  органiчно  об'?днаним  з  усiма  iншими
роздiлами, мусить мати сво? точно визначене спрямування:
   Роман - на?вний, простий i недотепний.
   Роман - розумний, складний i дотепний.
   Веселий i безжурний.
   Нi, сумний i глибоко замислений.
   Добрий i недобрий. Вiн м'який як вiск. Вiн i твердий як криця.
   Мстивий i великодушний.
   Лiнивий, не лiнивий трудяка.
   Одне  слово,  вся  повнота  народно?  психологi?,  народного  характеру
повинна знайти в ньому собi мiсце,  розмежувавшися  в  належних  правдивих
пропорцiях,  вiдповiдних  основам  укра?нського  нацiонального,  народного
характеру.
   "Мiра життя" може й повинна увiйти до епопе? як складова частина друго?
частини.
   Тарас Кравчина - Петро Скидан. Може бути i  другий  варiант:  не  Петро
Скидан, а Мина Нечитайло. Можливо i напевно се буде що краще.
   При?зд С. в колгосп  оста?ться,  звичайно,  з  послiдуючими  Тарасовими
коментарями.
   В першу половину,  власне  па  початок  третьо?  частини,  епопе?  ляже
перероблена "Укра?на в огнi", де Тарас Кравчина -  Лаврiн  Запорожець  або
Мина Товченик.
   Очевидно, проте, Запорожець.
   Далi  йде  повернення,  могутнiй  наступ  Червоно?  Армi?.  Запорожець-
Кравчина ?де до армi?.
   ЙОГО СОН
   Сон - форма, спосiб монтажний, композицiйний для  висловлювання  рiзних
цiкавих i надзвичайних речей i можливостей нездiйсненних.  Часом  губиться
межа мiж сном i дiйснiстю.
   ЙОГО ЖАЛЬ
   Можлива форма лiричних екскурсiв. "Як жаль  менi,  що  я  не  писатель,
написав би я тодi книжку чи казку, як одну людину..."
   КОМПЛЕКСИ - ЕТИЧНИЙ, МОРАЛЬНИЙ, ЕСТЕТИЧНИЙ
   Збагнути все, чим мучився все життя.  Основний  комплекс  пристрастi  -
етичний.
   ЛЮБОВ ДО КРАСИ
   "ПОГИБЕЛЬ БОГIВ" Може цiлком ввiйти до одно? з частин.
   "Перемога",  "Тризна",  "Зачарована  Десна",  "Китайський  святий",  "У
кра?на в огнi", "Велике товариство".
   Пристосувати, переробивши все вiдповiдно до бiографiй синiв i  до  його
власно? бiографi?.
   СНИ I ПРИКМЕТИ
   Снам, i прикметам, i спостереженням придiлити особливу увагу.
   МРI? I БАЖАННЯ УЯВЛЕННЯ
   Вiн  мiг  уявити  себе  конем,  убитим,  повiшеним,  спаленим,  деревом
плодовим пiдрубаним. Вiн уявляв собi, як пiймав Гiтлера i як судив його.
   Зробити велику сцену, велику главу уявленого суду. Суд -  це  моральний
кодекс Кравчини.
   Кравчина i Гiтлер. Кравчина i Гесс.
   Розмова з Гессом( начальником концтабору). Гессу забажалося, знищивши 2
мiльйони людей, побалакати з 2 000 001 жертвою. Се був Кравчина.
   Через всi "Ворота" i особливо через третю  частину  проходитиме  думка:
"Вiдстала ?вропа. Передова Азiя".
   Отже, ми нiби пе вiдстала ?вропа, а передова Азiя.
   ?вропа ма? палке бажання забути про нашi жертви.
   Хотять  забути,  не  помiчати  нас.  Тому,  що  ми  ?м  пе  подоба?мось
органiчно,  вони  хотять,  аби  нас  не  було  в  ?хнiй  свiдомостi.  Вони
витiсняють нас  в  пiдсвiдоме.  Тiльки  полiтики  не  забувають  про  наше
iснування, загрозливе memento mori, i пильно  стоять  на  сторожi  старого
?вропейського свiту.
   Старий свiт бо?ться нас.
   ОПИСАТИ БIЙ ПIД ГРАЙВОРОНОМ
   //1. Артилерiя.
   2. Танкова атака.
   3. Пiхотна атака.
   4. Женцi.
   5. Бронебiйники бiля рiчки.
   6. Дiвчата купаються.
   7. Переходять рiчку вбрiд i
   8. Снаряди падають у рiчку.
   9. Сцена в госпiталi (пiд Харковом).
   10. Убита жiнка в долинi.
   11. Жiнка плаче в госпiталi там те.
   12. Бiля кiп цiлуються та iн.
   13. Несуть на носилках для гною полоненого пораненого чорта.
   14. Мимо везуть померлу матiр дiтей.//
   Описати хату Кравчини з iлюстрацiями i фотографiями. Фотографi?  богiв,
святих i великих людей. Пiл, пiч, долiвка земляна, помийниця, сiни, двiр в
натуральному  виглядi,  бувший  двiр  з  непотрiбними   хлiвами,   клунею,
повiткою. Вбиральня, як дикий i непристойний (нрзб). Вбиральня на  свiжому
повiтрi.
   Колодязь. Вода.
   Страва. Взагалi харч.
   Iкони. Боги. Як при нiмцях вiдновлювали церкву в селi.
   Як художники писали з Кравчини апостола i як се признати  було  йому...
(нрзб).
   Правда про релiгiю.
   "Загибель богiв".
   Як,  проте,  служили  в  церквi,  що  була  перероблена   га   крамницю
промкооперацi?. I як нiчого з сього не вийшло.
   У богiв пе вiрили, проте тримали ?х на покутi для краси i  для  всякого
случаю.
   301Х1 [19]45
   Ранок пройшов у роботi з Чинир'яном над  текстом  вiрменсько?  картини,
яку я роблю... Вдень  провiв  бесiду  з  братом  Героя  Радянського  Союзу
Супруна, що прийшов до мене з Ляховецьким  у  справi  можливого  створення
сценарiю про брата героя. Зараз iду до Рошаля i Стро?во? обiдати. Вiтер  i
холод надворi. Болить серце, i нерви напруженi  до  краю.  Невесело  менi.
Смуток оволодiва? мо?ю душею. I тривога. Неначе я вмер уже,  коли  подумаю
про Укра?ну. Нiщо пе долiта? до мене.
   ЗОЛОТI ВОРОТА
   Листопад 1945 р,

   III
   Людина родиться для щастя й для радостi, i бореться вона i дi? во  iм'я
щастя. I розцвiта? людина в щастi, а не в журбi, в свiтлi, а не в  темрявi
й незнайствi, в сiм'?, а не в розлущ, i нiколи не в неволi.
   Самотнiсть людинi потрiбна в свiй час i в сво?й мiрi.
   Ру?ни обурливо огиднi. Вони пригноблюють душi, i в них не хочу я шукати
красу. Народ не бачить краси в ру?нах. Пробував заспiвати на ру?нах веселу
пiсню. I замовк.
   Благороднi ру?ни? Не знаю. Я знаю жалюгiднi ру?ни.
   ЗОЛОТI ВОРОТА
   Листопад 1945 р.
   III
   Доля моя!
   Свiте мiй великий!
   Благословляю вас, що не впiймали ви мене. Що не дали  менi  в  руки  нi
меча, нi клейнода, нi печатi, нi заборонного статуту. Що звiльнили ви мене
од тягаря управлiння чи його видимостi, що не дали в  мо?  руки  скрижалiв
законiв людських, не примусили забороняти, гнати, не терпiти, розлучати.
   Що ношу я царство свободи в сво?му  серцi.  Що  можу  думати  неухильно
тiльки про велике i пiднiмати природу до самого себе, аби вона вiдображала
мою душу. Що можу радуватися малому,  i  сорадуватися  одверто,  i  жалiти
вiльно, знаючи, що тiльки через повноту й свободу жалостi людина оста?ться
людиною,  а  не  каменем  з  викарбувапими  на  ньому  письменами  законiв
людських!
   Що можу простити стiльки, скiльки не дано простити нi одному царевi.
   Я прощаю многих, многих.
   Я суджу в сво?му душевному трибуналi за живими законами народного  лиха
i прощаю...
   Листопад [19]45 p.
   Розмова солдат про Е.
   - Коли читаю я його чи слухаю, як хтось чита?,  чомусь  так  жаль  менi
його ста?.
   - А чом?
   - Скiльки в цiм ненавистi. Подумать, отака безодня.
   - I де вона в ньому береться. Тяжка i пристрасна душа. У ненавистi,  як
у коростi.
   - Еге. А може, просто страх його бере,  що  не  вистачить  у  нас  його
отруйного чуття - знаряддя.
   - I я так думаю. Не вiрить вiн в наш гнiв i розум,  в  нашу  свiдомiсть
iсторичного часу.
   I по жалi? серця нашого,  що,  так  одстукавши  бо?в  чотириста  аж  до
Берлiна, мусить, якщо не перестане битись,  знайти  в  собi  ще  сили  для
життя, для товариства...
   - Для мило?, браття мо?,  i  для  творення  потомства.  Нема?  в  нього
жалостi до нас живих. ? тiльки крик по мертвих. Тому  й  но  хочу  я  його
читать. Досить з мене мого гнiву i всiх картин, що бачу вже чотири роки  i
сам творю обов'язок кривавий.
   - Не надавайте значення. Хай пише. Нам воно нiчого,
   а нiмцiв дражнить...
   4 / ХI/ [19]45
   Я абсолютно перекопаний, що зараз  я  вступив  в  найважливiший  перiод
свого життя, себто що зараз моя творча вартiсть, що все те, що  я  ношу  в
собi, все, що продумав, перетворив  в  образи,  сформував  у  мислi,  -  ?
найбiльше вiд усього, що я зробив по сей день. Менi зараз потрiбно  тiльки
одне - десять рокiв повно? фiзично?  сили,  ясностi  мозку,  бездоганностi
серця. I я сього не матиму. Менi часто здасться, що я скоро помру.  Серце,
мов ворог, турбу? мене i пригноблю?, роблячись часом таким  важким,  що  я
падаю, i то менi мало. Мене нiби  тягне  вже  в  небуття.  I  я  вмру,  не
здiйснений в самому головному - у книзi, що  ??  хотiв  б  ??  я  оставити
народу, одну-?дину книгу. Я знаю - ?? нiкому  там  зараз  написати.  I  се
особливо гфигпоблю? мене. Як жаль менi себе, що так мiй день  повечорiв  i
сонце мо? зайшло, не встиг i оглянутись.
   6/ХI/ 1945
   П'ятнадцять лiт обробляв я свою чи,  сказати  б,  громадську  ниву.  Не
жалiв нi сили, нi часу. Не знав часом свят i навiть недосипаючи ночей. Все
думав, як би краще знять врожай. 1 в  мене  родило.  Був  добрий  хлiб  на
'мо?му полi, були яблука в сяду i мед на радiсть усiм, хто ?в,  хто  хотiв
?сти. Один лише раз не вийшов у мене врожай. Не так якось  виорав,  не  те
посiяв чи молитву не ту прочитав, i болiла  до  того  ж  вельми  голова  i
серце. Тодi прийшли на мою политу марним потом ниву  недобрi  люде,  серед
зiв'ялого саду поставили наспiх збиту  трибуну,  подiбну  до  ешафота,  i,
прикриваючи свiй сором, а хто не сором,  а  недобрiсть  чи  пустоту  свою,
кричали голосно:
   - Ось вiн! П'ятнадцятьма врожаями обдурював нас. Забивав нашi  памороки
красотою труда свого. Але нам пощастило нарештi. На шiстнадцятому роцi вiн
викрив сво? справжн? лице. Розiпнiть  його,  розiпнiть  його!  Ненавидьте,
зневажайте! Iменем великого бога, отця панюго, - розiпнiть його. Не  сво?м
iменем, бо в нас його нема, iменем соратника...
   Тодi я мовчки впав i вмер...
   9 / ХI/ [19]45
   Ми  ?дипа  в  свiтi  кра?на  побудованого  соцiалiзму,  в  якiй   слово
"iнтелiгент" звучало (колись) як зневажливе слово.  У  пас  було  заведено
поняття "гнилий iнтелiгент". А мiж тим iнтелiгент  нiколи  не  був  у  пас
гнилим. Навпаки, вiн був полум'яним, чистим, передовим. Гнилою у нас  була
не iнтелiгенцiя, а мiщанство. Воно осталося гнилим i нестерпно смердючим i
зараз, не дивлячись на високi державнi посади, що воно ?х посiда?.
   Сьогоднi iнтелiгенцiя "завоювала" собi честь стояти на  третьому  мiсцi
пiсля робочих i селян. Знаменний розподiл. Кажу собi: людино,  пам'ятай  -
вища твоя мета - стати на трет? мiсце, на  мiсце  найвище,  найдостойнiше,
найпрогресивнiше.
   Люби се слово, хай буде воно тво?м символом - людинаiнтелiгент,  бо  не
може бути радостi життя сьогоднi у кра?нi, де тебе нема?, де ти занедбана,
третьорядна, фальшива чи пiдроблена, якi б високi  слова  не  написала  па
кам'яних скрижалях рука великих iнтелiгентiв Маркса, Енгельса i Ленiна.
   1 / ХI / [19]45
   "ЗОЛОТI ВОРОТА"
   II
   Все переходить, мiня?ться.
   Все тече. Повинуючись закону гiдростатики, Тарас Кравчина прийняв форму
того сосуда, в який його влили. Правда, при вливаннi чимало  розхлюпалось,
да i влившись, i розташувавшись всiма сво?ми молекулами паралельно стiнкам
сосуда, вiн довго ще смердiв старою  попередньою  посудиною  приватництва,
власно? думки тощо. Деякi його  молекули,  наприклад,  довго  ще  базiкали
казна-що, деякi вiрили в бога, а деякi, та що й казати, хотiли б збiльшити
трохи присадибну дiлянку, - одним  словом,  вещество,  з  якого  складався
Тарас Кравчина, було неоднорiдне. На  чому  сходились,  правда,  усi  його
молекули - на фашистах. Вiн ненавидiв ?х всiм сво?м ?ством.
   15 / ХII // 1945
   РАБСТВО
   (ТЕМА СЦЕНАРIЮ)
   1. Люде, пошуки першого класу. Цвiт людського мозку - знання.
   2. Вiйна охоплю? всесвiт. Не хватило уяви у вчених. Вистачило  на  все:
на  електрони,   позитрони,   нейтрони.   Пронизали   пайтоншим   аналiзом
доскональним мiкроннi всесвiти, проникли в тайни мiкрокосму. I... стали.
   3. Що робити? Ступати останнiй крок чи нi? Сказати  слово  -  хай  буде
атомна бомба? Чи не сказати? В отсей  роковий  для  iсторi?  землi  момент
великим ученим не прийшло на допомогу серце. Воно було  глухе.  Вони  були
духовно вбогi люде. Вони були  позбавленi  уяви,  голосу,  серця,  чулостi
душевно?. Вони були раби сво?х винаходiв. Слово було сказане.
   4. Перед сим сперечалися дома. I все-таки мислили  вони  не  па  висотi
свого винаходу, як слуги капiталу.
   5. Бомба була випробувана.  Резонанс  всесвiтнiй.  Всесвiтпi  наслiдки.
Тiльки вони вже не знали ?х. Нiхто  ?м  не  рукоплескав.  Не  осаждали  ?х
журналiсти. Не знiмали кiнооператори.
   Якимсь педобрим вiтром повiяло по свiту.
   6. Вони були замкненi. ?х розлучили з рiдними, з дiтьми, з усiм свiтом,
?х стерегли в пишних тюрмах як соцiальне  небезпечних  людей,  якими  вони
справдi вже стали, доторкнувшись до космiчних сфер.
   7. Твiр ?хнього духовного генiя дiстався злочинцям, жорстоким i дурiгим
правителям, що перебували по горло в атавiзмi.
   8. Вони знищили цивiлiзацiю. Чи, може, й усю землю.
   21 / ХI/ [19]46
   Суд над фашистськими фюрерами ? найстрашнiший i найзловiснiший  процес,
який будь-коли вiдбувався в iсторi? людства.  До  такого  дикого  занепаду
людство ще не доходило. Пiд час вiйни ми всi мiряли подi? боями, пожежами,
звiрствами чи проявами iнших ганебних блюзнiрств з боку нiмцiв... I тiльки
зараз па процесi в Нюрнберзi виявля?ться, виника? з-понад  усiх  масштабiв
звiрювань, нещастя, мук i страждань, з усього, що творилося в ?вропi i  по
всьому свiтi, з усього, що творилося в Нiмеччинi, тiльки зараз  поста?  на
цiлий  свiй  зрiст  справжня  картина  фашизму,  справжня  суть   свiтово?
трагедi?...
   Потрiбнi антиподи Гiтлера, новi свiтлi нiмецькi генi?,  i  не  один,  а
много, якi б осяяли  людство  чистим  промiнням  тако?  незмiримо  високо?
творчостi, тако? радостi i чистоти, яка могла  б  заповнити  всi  бездоннi
провалля зла, що вчинив  народ  нiмецький  свiтовi,  родивши  Гiтлера.  Чи
вистачить у нiмецько? нацi? сили на такий злiт?
   Стою на колiнах. Цiлую землю, по якiй проходили нашi солдати з боями, в
якiй полягли в множеств! мiльйонiв, рятуючи себе й стару ?вропу.
   27 / ХI/ [19]45
   Тiмiряз?в, Мiчурiн, Ушаков...
   Особливiсть великих людей поляга?, очевидно,  в  тому,  що,  викопуючi?
iсторичну задачу сво?? державно? системи,  вони  переростали  задачу  i  в
момент переростання входили тим самим в конфлiкт з системою.
   281ХII [19]45
   Треба мати залiзнi нерви, кам'яну душу i серце раба, аби витримати  те,
що робив я сьогоднi. Сьогоднi у  мене  дома  засiдали:  я,  С.,  А.  i  С.
Розробляли план i змiст поправок до сценарiю  "Жизнь  в  цвету"  згiдно  з
вимогами N. Нема сил писати,  що  се  було  за  засiдання.  Жива  картина,
достойна  пера  Гоголя,  Щедрiна,  Свiфта.  Се  був  живий  документальний
Сатирикон Крокодилович. Саме жахливе в тому, що i С., i С., i А., який, до
речi, увесь час мовчав, - що всi вони  культурнi  i  розумнi  люде  i  всi
знають, що творять абсурд i не можуть не творити. Нема у них  сво??  волi,
думки, смаку, гiдностi, не повинно бути. Якi тут можуть бути  розмови  про
мистецтво?..
   Не пройшло менi даром засiдання. Трапився напiвудар. Припадок важкий  i
довгий серця в якiйсь новiй формi з головним болем i памороченням  голови.
Страшно менi. Невже я вже не робiтник мистецтва? Невже я iнвалiд? Невже  я
напередоднi смертi чи нещасного убогого  калiцтва,  нiкому  не  потрiбний?
Зайвий? У вовчому царствi кiнопотвор?
   [1945 рiк]
   Описувати треба красивi дiла, розумнi розмови  людськi,  а  не  оцi  от
неприроднi вигуки, да ру?ни, да головешки чи смердючi трупи.
   Написали б щось, як вiрно любили одне одного, та про що  гарно  думали,
та що треба знати, аби краще на свiтi жити.
   Да як, примiром, чоловiк щось там любить, чи чогось умi? добре,  чи  як
вою? невтомно i щедро, думаючи.
   А ви все пишете - убив та вбив, та спалив, та засмажив, повiсив, та  ще
вбив так да сяк. Да все лайки, да крики, да прокльони.
   - Еге, щось протиприродне, одне слово.
   - Ми ж самi бачимо, нащо його писати.
   - I чому ее так, що, аби попасти в письмо, треба вбитися, спалитися  чи
повiситись?
   - Напишiть нам щось веселе, смiшне.
   - Так над чим же смiятись, дозвольте?
   - Ну, посмiйтесь хоч падi мною, як я  i  Устя  запряга?мось  у  плуг  i
оремо, як корови. Да щоб пе плакати,  мука?м  або  смi?мось  самi  одна  з
одно?.
   (1945)
   - ...Я не розумiю, чого ви хочете од мене?
   - Любовi, ось чого. Чогось веселого, смiшного, доброго. Радостi  треба,
а ви ляка?те. Зроблено так багато зла, що вже  помстою  його  не  затулиш.
Потрiбна не лють i ненависть, а висота розуму.
   - Глупостi ти говориш. Не слухайте його. Пишiть усе, що бачите, -  весь
жах, весь бруд, всi нелюдськi жертви i страждання. Хай зна?  людство.  Хай
пожалi? нас!
   - Хто смi? пас жалiть?
   46 рiк
   1 / 1 [19]46
   В усiх мо?х творах ? сцепи прощання.  Прощаються  чоловiки  з  жiнками,
сипи з батьками. Прощаються  й  плачуть  чи,  махнувши  рукою,  подавляють
ридання, оглядаючись на рiдну хату в останнiй наче раз. ?,  треба  думати,
щось глибоко нацiональне  в  сьому  мистецькому  мотивi.  Щось  обумовлене
iсторичною долею народу. Прощальнi пiснi...  Розлука  -  се  наша  мачуха.
Оселилась вона давнодавно в нашiй хатi,  i  нiкому  й  нiколи,  видно,  не
вигнати ??, не приспати, не вкрасти.
   Основний мотив пiсень народних наших - смуток. Се мотив розлуки...
   2 / 1 [19]46
   Я почав молитися богу. Я не молився йому тридцять сiм рокiв,  майже  не
згадував його. Я його одкинув. Я сам був бог, богочоловiк. Зараз я  постиг
невеличку краплину сво?? облуди...
   Бог в людинi. Вiн ? або нема?. Але повна його вiдсутнiсть - се  великий
крок назад i вниз. В майбутньому люде  прийдуть  до  нього.  Не  до  попа,
звичайно, не до приходу. До  божественного  в  собi.  До  прекрасного.  До
безсмертного. I тодi  не  буде  гнiтючо?  сiро?  нудьги,  звiрожорстокого,
тупого i скучного, безрадiсного будня.
   5/1 1946
   Вiйну в мистецтвi треба  показувати  через  красоту,  маючи  на  увазi,
великiсть i красоту людських вчинкiв персональних на вiйнi.  Всякий  iнший
показ вiйни позбавлений всякого смислу.
   Се парадокс, один з найбiльших в iсторi? людства.
   Бо: вiйна -  дурна.  Жорстокiсть  i  дурiсть,  одягшися  в  атавiстичнi
одiяння, оволодiвають масами злочинцiв, затикають на час  сво?х  злочинств
рот мистецтвам, себто тому, чим людира одрiзняеться од  тварин.  Освячують
сей критиничний акт невмирущим твердженням: коли стрiляють  гармати,  музи
мовчать.
   I сам iдiотизм убивства i найганебнiшого масового гвалту возводиться  в
ранг - мистецтво вiйни! Во?нне мистецтво!
   Воно таке ж мистецтво, як шизофренiя.
   Чому правителi ненавидять пацифiзм завжди i особливо напередоднi сказу?
Тому, що всi вони по сутi сво?й - раби глибоких атавiстичних  iнерцiй,  на
яких базу?ться й процвiта? вся сила й природа ?х влади. Гляньте на  Землю.
Вона вкрита пам'ятниками вбивцям i ?хнiм коням у  багато,  багато  бiльшiй
мiрi, нiж ?х антиподам.
   I ще одне: всi пам'ятники антиподам вбивць i мучителiв дешевенькi.
   15/1 [19]46
   ...А   вчора   менi   снилося,   неначе   мене   обнiмав   i    цiлував
Станiславський-небiжчик, з яким я персонально i не був  знайомий  за  його
життя.
   Пишу. Поглиблюю Мiчурiна. Паморочиться в головi I серце болить-болить.
   20/1 [19]46
   Починав гримiти "Молода гвардiя"  О.  Фадеева.  Читають  по  радiо,  по
школах, друкують. Автора обирають до Верховно? Ради Союзу РСР.
   I я радий його успiху, нiби се ? мiй власний успiх. Радий i вдоволений,
що вистачило сил i наполегливостi у  Сашi  пiднести  такий  великий  труд.
Радий, що втихомиряться лiтературнi парвеню,  що  вже  намагалися  здавати
його в архiв...
   Фадеев крупний талант, i Фадеев справжнiй комунiст, i за  се  я  завжди
шанував його, при всiх його невдачах, довгих  простоях.  Почина?ться  його
друге народження - зрiлий вiк.
   Якщо не встрягне друг мiй знову в Удеге, що одняло в нього стiльки сили
й часу, створить безумовно щось значне i велике. Щасти йому, доле!
   20/ II [19]46
   Сьогоднi закiнчив "Життя в цвiту" - лiтературний i режисерський.
   Нi над чим ще так багато не працював.
   Тепер менi треба забути все i писати  далi.  Проте  нi.  Тепер  я  мушу
повiсити замка на свiй розум  i  бажання  i  добрий  рiк  повторювати  вже
здiйснений i закiнчений творчий  процес  на  плiвцi  в  тяжких,  каторжних
умовах, з щоденними неполадками, хаосом убогостi  виробництва,  холодом  i
злом. I так усе життя.
   Господи, поможи менi!
   З/II/ [19]46
   //Учора в "Советском искусстве" читав "Жизнь в цвету". Читати менi було
важко фiзично.
   Очевидно,  читання  справило  велике  враження.   Тепло   реагував   i,
виступаючи, тепло  промовляв  мiй  друг  В.  Шкловський  i  С.  Герасимов.
Очевидно, рiч ма? в собi якусь магiю, ?? однаково сильно  сприймають  всi,
хто читав чи слухав...//
   16/II/ [19]46
   Пишу книгу. Я пришлю ?? Вам через три роки. Якщо ж я ?? не допишу, якщо
я, що втратив усе за одну лише помилку серця свого, умру отут од печалi  в
тяжкiй самотностi, я прошу Вас тiльки про одне - хай вiзьмуть тодi в  мо?х
грудей серце  i  поховають  його  на  скривавленiй  батькiвщинi  мо?й,  на
Укра?нi, на укра?нськiй землi.
   Чи може бути надмiрною любов до батькiвщини? Нi. Нема? тако? любовi.  I
моя не була, хоч я i вмер вiд не?.
   ?диною метою мого трудного життя було возвеличення  радянського  народу
засобами мистецтва, яке дослала менi доля i батько з матiр'ю...
   23/ II/ [19]46
   Сьогоднi знову мевi дякували вiрмени за фiльм "Страва родная",  який  я
зробив для них, змонтувавши його й написавши... дикторський текст.
   Вони радiють, вони вiтають мене, отсi  культурнi  брати  мо?,  вiрмени.
Вони кажуть: ми всi говоримо, що  так  зробити  про  нас  фiльм  мiг  лише
майстер, що любить свою батькiвщину. Я слухаю  сей  високий  комплiмент  i
плачу. Так, я люблю Батькiвщину, люблю народ свiй, люблю палко i нiжно, як
син може любити, як дитя, як поет i громадянин...
   2/IV [19]46
   Двадцять дев'ятого березня читав у Спiлцi письменникiв "Життя в цвiту".
Читав аж три години. Народ слухав, як заворожений. I тiльки пiсля  читання
я помiтив, як всi були збудженi i схвильованi.
   Всi встали i довго вiтали мене оплесками. Я поклонився ?м,  вдячний  за
увагу i пошану. Проте менi було дуже сумно. Було в цьому вiтаннi, у всьому
щось трохи подiбне до демонстрацi?. Я бачив перед собою людей, якi  радiли
мо?му твору i радiли мо?й працездатностi. Радiли,  що  не  загинув  я  вiд
удару грубого i жорстокого кулака,  не  став  духовним  калiкою,  хамом  i
лакизою, не впав у розпач i не прокляв свiту.
   Вже рознеслися чутки по Москвi. Театри, шiсть  театрiв,  вже  вимагають
п'?си. Напишу п'?су. Признатись, так чомусь не хочеться ставити фiльм.
   Коли  згадаю  Потилиху  -  Майданек,  всi  труднощi,   все   нiкчемство
кiностудiй, жалько робиться свого дорогого часу, якого вже не  так  багато
осталося в мене. Жалько.
   16/IV [19]46
   Згинув патрiархальний устрiй одноосiбництва. I  разом  з  ним  щезла  з
життя  безповоротно  краса  побуту,  повiр'я,   одежi,   тихо?,   лагiдно?
помiркованостi. Розпався клас селянства, обернувшись у людство.
   Розпад висвободив таку енергiю, з  якою  не  зрiвнятися  й  атомнiй.  В
великих трудах, жертвах, утратах,  напруженостi,  самовiдданостi  родились
геро?, труженики.
   - Хоч я в колгосп iти i не хотiв, i лаю  я  його  нишком  на  чiм  свiт
сто?ть, - ну захищаю я його, як сво? життя, бо вiн ?  мiй  колгосп.  А  не
чий-небудь. Захищав i захищатиму, хто б на його не  пробував  iти  землею,
водою, небом, воздухом чи дипломатичною поштою...
   На початку ново? ери я до колгоспу iти не хотiв, сс  факт.  I  записали
мене в нього так, на "ура". Ну, я крутивсь, крутивсь i  так  i  сяк  -  не
виходить, живе. Тодi я розсердився i не  посiяв.  Пропаду,  думаю,  i  вас
потягну за собою в могилу. Отакий грiх совершив нечуваний, небачений. Боже
ж мiй, як почали ж ми вмирати! Лежали покотом,  як  гнiй  (взяти  з  "Мiри
життя" велику сцену докладно про Нечитайла, Верещаку). I от  з  того  часу
рiшив я критично поставитись до свого нехотiння. Мало чого я не хотiв  би.
Не та доба. Отак як не потече Днiпро назад, не потече назад життя...
   Вiн буде розказувати, як його брат Оверко не давав Любченковi хлiба  i,
коли той  пристав  до  нього,  який  вiн  гордий  вихiд  знайшов  з  сього
становища...
   Отаке-то. Я помiчаю в цiй картинi, що тiлечки змалював, веселу i лукаву
усмiшку недовiр'я читача. Знаем, мовляв, усi тво? брехнi з коровою в бою i
з... рушницею, що б'? з-за вугла. Смiйтеся, се мене тiшить,  дуже  тiшить.
Тепер життя ще поки що трудне i слiз (нраб) ще пролито так  багато,  що  я
годен би з дорогою душею зробитися блазнем, аби викликати посмiшку у друга
свого читача.
   Що ж до випускання Оверкових книжок, то тут я  собi  думаю:  нехай  мiй
твiр буде мов та рясна яблуня, з яко? кожний може  струсити  по  мiрi  сил
сво?х. Кажуть, що справжнiй мистецький твiр ма? в собi не один,  а  кiлька
смислiв i вiрним завжди лиша?ться той, який людина для себе вибира?. Да  й
не в Оверковi дiлоРозказав я про смерть Оверкову, проте не  для  смiху,  а
зовсiм для друго? мети. Я хочу прославити в ньому свiй рiд.
   Багато вже прошумiло часу, мя виросли  всi,  порозумнiшали,  постарiли,
щоб дiлити великий i прекрасний свiт на двi убогi половинки:  куркульську,
некуркульську.
   Сила була. Сила  буяла  в  Оверку.  I  гордiсть,  як  у  царя.  Ое  був
цар-парубок з двома орденами перво? сотнi Червоного Прапора. Я  його  бачу
навколо себе, в багатьох героях. Вiн i Берлiн забрав сьогоднi...
   12IV [19]4б
   Я видiв сон.
   У полi жито золоте, скiльки око гляне. I небо таке сине, таке барвисте,
якого нiколи в свiтi не бува? в життi. А коли й бува?, а коли й  зда?ться,
то хiба в надзвичайнi часи. А було небо i степ Укра?ни.
   А на передньому планi посеред жита стояли три молодi, прекраснi дiвчини
з серпами. Стояли, одягненi в ту одежу, в яку вже не одягаються.
   I плакали. Мовчки.
   Небо, жито, дiвоча краса, сонце i пекучi  сльози  трьох  не  здiйснених
жiнок.
   А був навiть не плач. Була невимовна мовчазна туга i сум.  Не  котилися
сльози додолу. Застигли в очах.
   Де ви?
   25/V 1946,
   Я бачу картину.
   Запрягшись у важкого плуга, Три вдови,
   Зiгнувшись вiд потуги над проклятою, политою кров'ю i потом землею, Три
вдовицi, Зцiпивши зуби й витрiщивши очi,
   Тягнуть соху, спотикаючись,  в  тваринячих  шлеях,  Три  вдовиченьки  -
сестри мо?, ластiвки, Важко дишуть i  проклинають  свiт  Увесь,  до  одно?
людини. I я кляну i плачу разом з ними.
   - Де ти була? Звiдки ти? Тебе не убили? Невже тебе не вбили?
   - Нi.
   - I нiхто тебе не мучив, не гвалтував?
   - Нi.
   - Правда?
   - А коли б i нi, яке се мав значення тепер, коли нiчого, куди й  на  що
не глянь, не осталось на сво?му мiсцi?
   - Прости мене.
   - Прощаю.
   - Се спiвчуття, се не ревнощi.
   - Я вiрю. Я теж боялася щодня.
   КРАВЧИНА
   18/VI [19]46

   II
   Один син Кравчини, льотчик, ас знаменитий,  улюбленець  цiлого  фронту,
попав до полону. Власне, не до полону. Вiн  був  убитий  в  бою.  Товаришi
бачили, як падав на ворожу землю його самольот,  мов  огненний  язик.  Вiн
загинув, i всi його оплакували. I вже аж через три роки з'явився вiн живий
з полону (прототип Б.). Його нiхто не  прийняв  до  армi?.  Од  нього  всi
одвернулися, нiхто з ним не знався. Чому ти живий? Чому не вбився? Чом  не
вмер за колючим дротом? Ти живий? Ти живий  -  чи  не  слуга  ти  "?хньо?"
розвiдки? I т. д.
   Вiн жалi?ться  сво?му  батьковi.  I  тiльки  в  ньому  знаходить  утiху
Кравчина. Старий Кравчина посмiявся над сином,  як  над  малим  хлопчиком.
Вони дурнi, позбавленi людсько? уяви.  I  старий  так  розповiв  йому  про
життя, про щастя, про добро i про радiсть, що вiн на хвилину заспоко?всь i
заснув у нього на колiнах.
   Описати, як падав пiд Харковом з неба мiй син  божественний.  Як  лежав
вiн, жарений на алюмiнi?вi,
   КРАВЧИНА II
   ...Я бачив сотнi тисяч убитих мо?х товаришiв. Вони вкрили  сво?м  сiрим
трупом безкрайнi, безконечнi шляхи од Кавказу i Волги  до  центру  ?вропи.
Вони падали в кавави, в ями, на дорогу, розлiтались в шмаття,  валялися  в
осiннiй грязi, як темнi барель?фи геро?в  i  великомученикiв  на  царських
вратах епохи. Золотих воротах епохи!
   241Х [19]46
   Написати цiлий роздiл, як один з синiв Кравчини з якогось  драматичного
приводу оплаку? долю народу. Сей плач великий, глибокий i такий по  сво?му
змiсту, пристрасний в такiй мiрi, що  десь  на  сво?х  верховинах  розпачу
переклика?ться з бiблейським плачем. Плач, що свiдчить про бездоганну душу
синову, попадав в  руки  батька.  Як  Кравчина,  прочитавши  його  уважно,
диву?ться, чого така нiсенiтниця лiзла в голову хлопцю. Вiн заперечу? плач
по всiх пунктах. Все навпаки.  Вiн  смi?ться  над  його  тугою-журбою.  Се
зробити слiд так, щоб  вiн,  власне,  все  признав  i  все  поняв,  тiльки
приховував розумiння, щоб не бентежити сусiда, чи сусiдiв. А потiм, вже на
самотi, подивився на небо, як Чабан у "Колючому дротi", i подумав про сина
й про все.
   Тремтiли зорi в урочистому вiчному небi.
   27/Х [19]46
   ЗОЛОТI ВОРОТА
   III
   Довго лаявся Кравчина з  канадськими  солдатами...  I  от  один  з  них
раптом:
   - Дядьку, а скажiть менi, чи стоять над Ворсклою отi три верби,  де  ми
гуляли колись? Отi вербички, чи стоять вони над водою?
   Та й заплакав. Тiльки ?хнiй унтер не знав, чого вони...  Тодi  Кравчина
пожалiв ?х, почувши, що де б людина
   не тягалася, як би не потопала в розпустi i безвiрництвi,
   вона оста?ться людиною.
   13/Х/ [19]46
   Закiнчення картин сво?х я не дививсь нiколи. Колись прогляну всi зразу.
Тiкав од них, i всi ?х помилки, вiд яких душа моя переверталась сотнi раз,
i недоробленi мiсця, i недостаток працi й талану знав бiльше вiд усiх. Так
знав роботяща укра?нська мати все ластовиннячко i всi родимi плямочки  пiд
сорочками i штанцями ледачих дiточок сво?х i  по  старинному  вкра?нському
звичаю:
   - А чи? ж бо се такi дiточки гарнi? - одповiда? сумно:
   - Ото? Чи не мо?, нехай вони повиздихають. Як, очевидно, й усi митцi, я
бачив помилки сво? в бiльшiй мiрi i завсiгди чомусь не там, де  бачили  ?х
великоухi критики, чiпляючи на мене сво? убогi книжнi  ярлики  i  тавруючи
вимучену мою шкiру таврами рiзноманiтних "iзмiв".
   29/Х/ 1946
   Один з плотникiв - составитель законiв. Можливо, вiн не дуже  балакучий
i промовля? тiльки законами.  Всi  його  закони  дотепнi  й  мудрi,  повнi
житейського гумору й смислу.
   Деякi  закони  вiн  носить,  виголошу?   вiдповiдною,   запозиченою   з
радiогучномовцiв мовою, вродi:
   - Товаришi  робочi,  робiтницi,  генерали  й  адмiрали.  Приказую  один
процент щорiчного врожаю жита й пшеницi молотити в  околот...  Повинних  у
порушеннi  приказу  притягти  до  суворо?  вiдповiдальностi  як  помилково
усуспiльнених   дурнiв,   позбавлених   смаку   i   почуття   красоти    i
iнтелiгентностi.Регiт.
   Щоб голови колгоспiв мали всi вищу освiту. Кому потрiбна  вища  освiта?
Кому нi? Про довголiття й продовження життя.
   31/ХII [19]46
   ...Сьогоднi здав Комiтетовi мистецтв "Життя в цвiту". Беруся за  "Хату"
чи за "Мiру". А може, чи не вiзьмуся я за "Повiсть полум'яних лiт" i чи не
зроблю я що хоч що-небудь.
   Як менi хочеться створити чистий i високий твiр, хоча б один,  тривалий
у часi, одну бодай ланку буття, одну краплину безконечного.
   1947 рiк
   29/II/ 1947
   Благословен день!
   Сьогоднi у мо? вiкно заглянуло щастя.
   Я придумав перемогу тепла над холодом, життя над смертю.  Пiсля  смертi
Ленiна весною: повiдь, льодохiд, повiдь, розцвiтання квiтiв, рiст корiння,
повiдь, сади в цвiту з панорамами, надзвичайнi торжества в  небi,  весiннi
хмари, гарнi потоки в цвiту, птицi в небi перельотнi.
   Гiмн життя,
   Музика,
   I всiм отсим диригу? Мiчурiн, натхненний i щасливий.
   Розцвiта? радiсть в душi творця. Власна юнiсть i любов проходить  серед
спогадiв весни.
   I неодмiнно весняний перший грiм. Нехай  злива?ться  вiн  з  музикою  в
серцi...
   29/II/ [19]47
   Весь  час  на  рiзних  художнiх  радах  порiвнюють  кольорове  кiно   з
малярством.
   Невiрне, поверхове порiвняння.
   Малярство статичне. Колiр в кiно процесуальний, динамiчний. Вiн iсну? в
станi невпинного руху.
   Отже, колiр ближче до музики, нiж до малярства.
   Вiн ? - зорова музика.
   I так, як нiякий акорд не робить музики один, - не робить фiльму i один
кольоровий комплекс.
   18/Х [19]47
   ЗОЛОТI ВОРОТА
   III
   Одна з тем,  з  лiнiй  "Золотих  ворiт",  з  тернистих  стежок  -  тема
перемiщено? особи.
   Складаючи велику трагедiйну повiсть двох осiб - одно?, що  мусить  десь
загинути, i друго?, що поверта?ться на Батькiвщину, автор мусить змалювати
весь велетенський хаос аморального всесвiту середини XX столiття.
   Хто сi особи?
   Одна може бути дочка Кравчини.
   Або син?
   Чи, може, сам Кравчив?
   Краще хтось з  синiв.  Нехай  навколо  його  долi  сплететься  все,  що
довелось продумати менi, читаючи виступи Вишинського...
   Перемiщена особа - об'?кт  випробувань  всiх  модерних  видiв  збро?  -
хiмiчно?, бiологiчно? i атомно? бомби.
   Написати великий роздiл абсолютно детально, як вiн ровряджав мiну чи як
споживав бiологiчну отруту, що з ним робилось, як йому  болiло  чи  як  не
болiло, що думав про роботу чи про емерть, очевидно, таки про роботу,  про
механiзм. Як стався вибух i як вiн розлетiвсь у прах, як  його  не  стало.
Зовсiм. На 10 сторiнках оцей ультрарапiд мiльйонно? долi секунд".
   I написати, що таке свiт без мене. I  що  таке  страждання.  I  взагалi
почуття.
   16/III/ [I9]47
   Поранений.  Перед  смертю  в  остаивю  хвилину  (нпл).  Оповiдання  про
народження його.
   НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ
   Яке велике торжество в свiтi - вароджеиня людини.  Яка  краса  i  диво!
Муаика матерi. Радiли й величалк матiр i його,
   ВЕЛИЧАННЯ ДИТИНИ
   Приказували: рости такий-то i такий-то. Людина народилась  для  любовi,
радостi,
   ЧИ НЕ ГЕНIЙ ВОНА, ДИТИНА ОТСЯ?
   Чому не бути ?й генi?м? Якi батьки й увесь рiд! Дiди, нрадiди.
   Як любились батько й мати замолоду, як бажали одне одному любовi.
   Вiн родився зимою. Спiвали йому "Щедрик", "Будеш мати вiк хороший".
   Всю дивну поезiю пiснi радостi"народження.
   Душе моя, душе моя!  Очистилась  ти  в  стражданнях,  умившися  кров'ю?
Украсила свiт? Пречисту петавку друга ?ла в ?вропi  в  серединi  XX  вiку?
Гай, гай." "О  поле,  поле,  хто  тебе  засiяв  мертвими  костями".  Нiмий
страждалець умирав. Музика  й  потрясаючi  дiалоги  чи  монологи.  Свiтове
звучання.
   МАРИНI ДУЖЕ ВАЖКО
   1. Вона зразкова трудiввиця,
   2. ?? люде шанують.
   3. Скидан ?? любить.
   - Який я щасливий. Ти щастя менi повернула, Марисю. Я такий став  дужий
а тобою.
   - I я.
   4. Але ?? замучила пiдозра почуття неповноцiнностi.
   5. Загрози.
   6. Шантаж.
   Йому i ?й хочеться дiтей багато. Хочеться творити так, нiби  щодня  вiн
розрива?ться в захопленнi на десять частин i кожна щоб дiяла  i  пiзнавала
свiт. I перетворювала свiт.
   - Ти щасливий, Петре?
   - Да. Сьогоднi я кажу Гусаковi: все одно я знищу тебе. Не треба i бiйся
його, заклинаю.
   - Вiя руку ма? у райкомi.
   - Ти, каже, всмiхатися не вмi?ш... Н-ну!
   - Ти не вмi?ш усмiхатись.
   - Петре, скажи, коли вже буде повний комунiзм, люде страждатимуть?
   - Да. Любитимуть - значить, i страждатимуть.
   - Я так страждала вчора, коли  ти  довго  не  приходив,  ти  став  мене
пiдозрiвати.
   В громадськiй дiяльностi iгнору?ться минуле.  В  нiй  важить  одне  лиш
сучасне.
   Коли б нашi письменники та не були столичними птицями,  вони  б  знали,
хто ма? око  видiти,  як  гiрко  доводиться  колгоспниковi  трудовий  його
геро?зм, отой самий, Що приносить славу писарям красномовних тирад.
   - Залиште. Вже як хочете знати -  сама  чеснiсть  оберта?ться  часом  в
порок, якщо вживати ?? помилково.
   //Улянi треба зробити монолог, глибокий змiстом i частий формою.  Треба
пiдяяти ?? зворушлиний образ над побутом, дати ?й змогу розкрити свою душу
в глибокому внутрiшньому самоспогляданнi.
   Щось на зразок монолога: "Не покладав я рук".
   Може бути саме:
   "Не покладала рук". Нi, рано.
   1. Що про нас говорять? Не довiряйте мужиковi. В ньому й досi ще сидить
власник i т. д.
   А хто бiльше вiддав державi? Ми чи вашi злопихател i?..
   2. Моя республiка. Мiй свiт. Мов майбутн?! Але чому i до якого  часу  я
думатиму по шпаргалцi, говорити по писаному, любити тiльки ударника?
   Прагнути тiльки до поголiв'я?
   Радiти тiльки перевиконанню?
   Жити тiльки заможним, щасливим життям?
   Де мо? щастя? Хто звеличив мене в стражданнi? i т. д.
   Не покладаючи рук (цiлком).
   Конкретна мета: загальнi збори.
   Доробити сцену загальних зборiв. Прийняття в колгосп Нечитайла i виступ
Царя. Точно визначити i драматично оформити мету  зборiв.  Очевидно,  вона
зводиться до вирiшення однi?? з багатьох "простих" колгоспних земельних та
iн. органiзацiйних справ. Тодi  все  написане  надасть  сценi  незвичайну,
гостру i житт?ву красивiсть.//
   Куркульське прiзвище:
   - Скоробагатько,
   - Дубенко.
   - Рубленко.
   Пiсля блискучо? промови.
   - Ну, чого лiзеш?
   - Не лiзу я, а йду по-людському.
   - Що треба?
   - Скажiть, а чи не можна...
   - Не можна.
   УЛЯНА ПРО ЗАГИНАЙЛА
   - I що воно таке пак за людина? Ото як вийде на трибуну,  поверх  людей
як гляне, да так красиво й гарно промовля?, да довго так, що плачеш  i  не
зна?ш, на небi и чи на землi. Еге. Злiзе додолу - вовк. Не пiдiйти,  казав
той, не забiгти. Похмурий да неуважительний  -  страх,  нехай  бог  милу?,
?й-богу.
   - Освiта в нього, кажуть, вища, а середньо? нема - дiрка. А  воспитанi?
нижче (дописать).
   Пригадати розмову з мо?м батьком.  Як  молодим  ще  дев'ятнадцятилiтнiм
парубком ?здив батько в Каховку до Фальцфейна на заробiтки.
   - ?хали човном  до  Днiпра,  Днiпром  до  Каховки,  де  вже  човен  той
продавали.
   - А як же ви переправлялись через пороги?
   - А так i переправлялися. Човном.
   - А хто ж човном правив?
   - Я й правив.
   //Наплив. 1887 рiк. Пливуть  по  Днiпру  з  Десни  дванадцять  хлопцiв,
тiльки не в Царгород, а в Каховку, найматися до Фальцфейна. Каховка. Ринок
робiтникiв i т. д.
   Отже, можна використати, почавши з старовинних пiсень.
   Наплив: дiстати пiсню давньоiсторичну.//
   (1947)
   Тиха, добра, чесна, пересiчна людина. При?мна i лагiдна.
   Рокiв 45. Бригадир. Ма? медаль.
   Був на виставцi в Москвi.
   Признача?ться на посаду голови колгоспу,  на  яку  посаду  у  нього  не
вистача? розуму власного.
   У нього жiнка i дiти, син i дочки.
   Зробився поволi нетихим, недобрим, нечесним i непри?мним, злим.
   Зробив нещасними всiх майже, хто йому пiдлягав.
   1. Завiв кабiнет. Крiсло. Телефон. Секретаря.
   2. Чергу. Без черги не приймав. "Ну як? Бачив,  яка  черга?"  Черга  як
знак, атрибут влади.
   3. Охорона. Щоб не вбила мiжнародна контрреволюцiя.
   4. Пiдлабузники. Борис Петрович Пiдлабузник.
   5. Працював поночi. Викликав бригадирiв на доповiдь поночi.
   6. Електрифiкував власний дiм - "кожному по потребi".
   7. Портрети вождiв. Скульптури в письмовий стiл.
   9. Карта свiту. Карти колгоспу нема.
   10. Цитати.
   11. При нiмцях сидiв у погребi.
   12. Пишуща машинка.
   13. Прошу подати в дисьменнiй формi. "Сказивсь".
   14. Його почали боятись як вогню.
   15. Все знав. Про все мiг говорити.
   16. Дiти критично ставились до нього.
   17. Перед молоддю: "Ех, ми  були  колись.  Я  за  бандитами  в  17  лiт
гаялася..."
   18. "А ми колись в окопах зна?ш як..."
   19. Розвалив колгосп. Нiкому стало робити. Всi службовцi.
   20. Учитель дешанований.
   21. Всi родичi в доярках, снабах, плановиках.
   22. Коли його зняли...
   23. Грандiозна сцена звiльнення з посади. Як страшно: я - нiхто.  Ти  й
був нiхто.
   24. Виявилось, що призначили його помилково.
   25. Любив понад усе на свiтi щось забороняти.
   26. В нього приятель i друг "непропускатель", бувший  сторож  закритого
розподiлителя.
   26а. Мета - зробити кращий в Радянському Союзi кол" госп.
   27. Завжди риба воня? з голови. Так от, щоб риба (колгосп) була здорова
й свiжа, я хотiв, щоб була здорова, культурна голова.
   28. Вiн не знав, за що його судять.
   29. Свiдки: вдова, яку вiн викликав уночi на допит:
   чому я напилась.
   30. Вiн копiював великих. Мiй колгосп.
   31. Вiн почував себе вождем села.
   32. Якщо ти сто?ш на чолi, ти  не  повинен  пiдпускати  близько  нiкого
(пафос дистанцi?).
   33.  Манилов:  мрiяв  об'?днати  в  колгоспи  пiд  свою  владу   млини,
електровню. I сидiтиме все життя.
   34. Вiн возвеличився.
   35. Огромний апарат.
   35а. Нiкому не довiряв. Учинив контроль над контролем.
   36. Вважав, що народ треба "тримати в руках, щоб боявсь".
   37. Iдучи по селу, нi а ким не вiтався. Проте вимагав, аби всi  знiмали
шапку.
   38. Свiдок-дiд: "Василь Федорович, прибуло до вас начальство".
   "Ну й що ж. При?хало, так хай мене найде".
   39. У нього не було кар'?ризму. Вiн був позбавлений  високого  iдейного
рiвня. Василь Федорович Ступак.
   40. "Мiй колгосп". Мо?, моя. Мо? люде. i?еокуркуль.
   41.  Все  викрилось  пiсля   Постанови   ЦК   про   порушення   Статуту
сiльськогосподарсько? артiлi.
   1948 рiк
   5/II/ [19]48
   //У поводженнi з вищестоящими треба завжди бути скромним i не  втрачати
шанобливостi,  в  усякому  разi,  треба   зробити   все,   щоб   видимiсть
вищесказаного була помiчена начальником.
   Якщо начальник, спонукуваний невiдомими вам  домашнiми  або  службовими
драмами, дiставши  де-небудь  у  ще  вищого  начальства  прочухана,  почне
кричати на вас, не падайте  духом,  не  бiжiть  вiшатись,  не  проклинайте
життя. Ви можете дуже ласкаво,  бiльше  того,  спiвчуваючи  йому,  сказати
чемно:
   - Не утруднюйте себе криком. Повiрте, що навiть звичайна розмова з вами
приносить менi справжн? страждання завжди.
   Начальник тут же посмирнiшав. Вiн не зразу зрозумiв справжню суть вашо?
чемностi, i тодi перш нiж приступ нiкчемностi i злостi спалахне в ньому  з
новою силою, ви постарайтеся пiти  додому,  отру?ний.  Дома  ви  поплачте,
поскреготiть зубами i сiдайте писати що-небудь бадьоре, геро?чне.//
   23/II/[19]48
   Мати. Оте? ж як хочете, а буде знов вiйна.
   Ми. Невже?
   Мати. Бачу. Ось пригада?те мене.
   Ми. Що за прикмета?
   Мати. Спiдницi знов коротшають у женського полу. Вже скiльки я за  сво?
життя помiчала  -  спiдницi  у  женського  полу  коротшають,  задираються,
пiднiмаються-пiднiмаються. I вже як за колiна пiднiмуться - зразу вiйна.
   Потiм опустяться, подовшають, - вiйна затиха?, замиренi?.
   Дак оте?, помiчайте, зараз були подовшали, а це знов почали задиратись.
Буде вiйна. В Америцi вже, кажуть  по  радiо,  вже  так  позадирались,  що
тiльки воювати. Ну що ти зробишi.. Не смiйтесь, ось побачите.
   ЗО/I [19]48
   По  закiнченнi  картини  зразу  ж  написати  книгу  про  сво?  життя  в
мистецтвi.
   Написати докладно i абсолютно одверто, як труд цiлого фактичного життя,
з великими  екскурсами  в  бiографiю,  в  дитинство,  в  родину,  природу,
пригадати  всi  чинники,  якi  створювали  й  визначали   смак,   тонкiсть
сприймання.
   Що створило мене як кiномитця?
   Яка лiтература? Класика? Малярство?
   Чи, може, пiснi й думи? Чи вражливiсть бездонна й бездонна фантазiя? Чи
зачарована Десна?
   Як я йшов на зйомку не готовившись, не маючи в цьому  потреби.  В  мене
все ставало ясним з початку створення сценарiю.
   Я просто повторював процес.  Я  мiг  знiмати  коли  завгодно,  з  якими
завгодно артистами, нiколи не ганявся за великими именами.
   Кiно як спосiб суспiльно-полiтично? дiяльностi.
   Мо? поеми - мо? сучасне.
   Я творив, що хотiв, що думав. Я дiйсно був i е вiльний  художник  свого
мистецтва.
   Полiтична обстановка на Укра?нi. Всi ?? перипетi?. Культурне життя.
   Мо? позакiпематографiчнi iнтереси. Ким би хотiлося бути, до  кого  себе
примислити?
   ?зда на кiностудiю в Одесi.
   Бiгом Ки?в - Шулявка - вища мiра.
   Потилиха. Нiкчемство i краса.
   Мрiйництво.
   Мо?  проекти  перебудови  життя,  господарства,  мiста  (нраб),  садiв,
ансамблiв архiтектурних.  Комедiя.  Любов  до  комедi?.  Нездiйснена  мрiя
життя. Все навпаки. "Цар" - мiй кращий  непоставлений  сценарiй.  Перегляд
фiльмiв у Харковi, Ки?вi, Москвi. "Звенигора", "Арсенал", "Земля". Веремiя
навколо переглядiв. Диспути...
   Як я знiмав у селi Яреськи. Народ.  Думи.  Мене  запрошують  на  посаду
голови колгоспу. Хто мо? геро?? Батько, мати, дiд i я. Я -  Василь,  Щорс,
Боженко, Мiчурiн. В "Землi" вмира? мiй дiд.  Шкурат  -  мiй  батько.  Я  -
парубок, що сидить з дiвкою на призьбi. Я - Кравчина. Орлюк. Як мучивсь  я
i проклинав адмiнiстрацiю, що з ?дала мо? нерви, мою душу,  всi  мо?  сили
сво?м нiкчемством. Яке розчарування я мав по закiнченнi  картини.  Чому  я
нiколи не дивлюсь сво?х картин? Документальнi мо? фiльми. Захiдна Укра?на.
Виступи. Вiйна. I вся моя трагедiя во?нного часу.
   Одне скажу: хоч я зробив картин i небагато,  однак,  з  того  часу,  як
розколовся свiт i Ленiн став на сторонi людського, не покладав я рук.
   51 IV [19]48
   "ЖИТТЯ В ЦВIТУ"
   //Ось уже кiлька рокiв тягнеться мо? "Життя в цвiту". Я написав його як
повiсть i як п'?су. Я вистраждав  його  як  кольоровий  фiльм,  видушив  i
вистогнав, знемагаючи вiд приступiв  стенокардi?  i  тупого  бюрократизму.
Потiм, коли все нарештi з  таким  граничним  трудом  було  зроблено,  коли
картина стала жити i радувати  навiть  натасканих  снобiв,  я  потрапив  у
дивовижну мiстичну смугу ?? обговорень на  художнiй  радi  великiй.  Потiм
мiнiстр кудись бiгав з нею i  кожного  разу  вимагав  все  нових  i  нових
купюр...
   Тодi мене врятував вiд ядухи Жданов. Пiсля зустрiчi з ним я, здавалося,
ожив. I хоча п'?су також задушили, всупереч його думцi, я спочивав начебто
в Барвнсi тижнiв зо три i повернувся звiдти знову хворим.
   Тепер мене вже знову розпина? кiноорганчик. Я сиджу цiлiсiнький день за
столом. Я наступив на гораянку i задушив  усi  мо?  плани,  всi  мрi?  про
п'?си, про мiй рiдний край, про Днiпро, i тепле повiтря,  i  нiжнi  береги
мо?х рвчоя, про вiчне свято просторiв.
   Я  повинен  нехтувати,  заперечувати  створене,  ненавидiти   те,   чим
захоплювалися, що утворено  з  багатьох  тонких  компонентiв.  I  написати
твiр-гiбрид - стару поему про творчiсть i нову  повiсть  про  селекцiю.  А
серце болить. I часто, йдучи вiд столу пiсля цiлого дня трудiв, я озираюсь
на зроблене - як його нiкчемно мало.
   А втома така, неначе цiлий день ворочав камiввя в неспоко?.
   Як би знову не бути кимось удареним за що-небудь.
   О жорстокiсть, я пiзнав тебе.
   Важкi передчуття гнiтять мене.//
   18/IV 1948
   Людське?.
   Порiзавши палець,  хлопчик  спочатку  заплакав,  забiгав,  потiм  трохи
згодом, коли ущухла кров, пiдiйшов до дядька.
   - О! Вавка.
   Дядько сидiв на призьбi, простягши вперед ?дину свою цогу й милицi.  На
грудях у нього був чималий iконостас.
   Дивись, мов, i я маю вже дещо, i хоч воно й болiло, та не дуже.  Колись
i менi повiсять золотi оцi iграшки.  I  одрубають,  може,  ногу  чи  руку.
Нехай. Ось який я мужчина.
   Дядько подивився на хлопця i нiжно засмiявсь. У нього трохи  сльози  не
виступили на очах. Зразу куди й дiвся сум i жаль.  I  калiцтво  показалось
йому чимсь природним, як шлюб чи робота. Як неодмiнний атрибут життя.
   Хлопчик дивився на його медалi, зачарований красою. Вiн  був  гордий  i
сильний. Готовий  до  подвигу.  Вiн  заспоко?всь.  Вiн  бачив,  що  дядько
зрозумiв його. Вiн полюбив свою рану i вже пишався нею.
   11V [19]48
   //Ки?в - город-генiй.  Красивий,  незважаючи  иа  многолiтаi  яамагання
архiтекторiв i горе-керiвникiв занапастити його красу витворами  убожества
i нiкчемства.
   Написати  докладно,  як   пiдлабузники   а   архiтектурно?   управи   i
пiдслiпуватi  дилетанти  нiвечили  його,  ставлячи  на  записках  "великих
товарищей"... жалюгiднi коробки на самих  видатних  точках,  якi  вимагали
абсолютно iнших.
   Ки?в - генiальне мiсто, генiальне мiсце.  Ки?в  -  старець,  руйнований
вiсiмсот рокiв iсторично? свов? драми.
   Описати докладно красу його вечорiв i ночей.  Днiпро  i  гори.  Вулицi.
Повiтря. Весну, веснянi вечори.
   Написати, як я переробляв його двадцять рокiв. Присвятити щоденнiй оцiй
перебудовi  Ки?ва  досконально  розроблену  главу,  нiби  ее  ив  а  книги
кiнорежисера, а з  дисертацi?  архiтектора  мiста  й  ландшафту.  Принципи
перебудови згiдно з  характеристикою  мiсцеположення,  динамiкою  епохи  i
загальною характеристикою епохи. Окремi вулицi,  майдани.  Виеотиi  точки.
Панорами.  Ансамблi.  Окремi   розробки:   Хрещатик,   бульвар   Шевченка,
Володимирська.  Нова  площа  Софi?вська,  об'?днана  з  площею   Калiиiна.
Вiадуки. Мiст  через  Днiпро  i  його  архiтектура  -  мiст  -  iсторiя  в
скульптурi.
   Зразковi села бiля Киева - Вишгород, Межигiр'я, Ходорiв.
   ?вбаа - площа з озером. Пам'ятники.
   Пам'ятник народу. Пам'ятник Герою. Пам'ятник жiнцi над Днiпром.
   Бiблiотека. Мiськрада.  Вiдсутнiсть  i?рархiчних  атрибутiв.  Матерiал.
Колiр. Ознака нацiонального в стильових виразах.
   Нова роль золота i банi.
   Написати проекти пам'ятникiв на майданах. Сади - фруктовi на майдаяах i
вулицях принципiально.
   Виноград на пiсках пiд Ки?вом на основi штучно? системи водопостачання.
   Мiсто Ки?в - сад. Ки?в - поет. Ки?в - епос.  Ки?в  -  iсторiя.  Ки?в  -
мистецтво.  Ки?в  -  поема.  Ки?в  -  наймодернiше  мiсто   комунiстичного
суспiльства.
   Трактовка пам'ятника Ленiну: розмiр, матерiал, точка, виконання.//
   25 / ХI/ [19]48
   //Вiн не був людиною  мистецтва.  Все  в  ньому:  хода,  манери,  нудне
нерозумне лице i такий самий  нудний  голос,  -  усе  було  протипоказане,
здавалося, його посту.
   Коли ви розмовляли з ним десять хвилин, ви починали  вiдчувати,  що  ви
ста?те дурнiшим.
   Вiн був схожий на великий  рояль,  у  якому  чомусь  грали  тiльки  три
клавiшi. Решта вистукувала розпорядження.
   Усяка теперiшня хвилина його життя  до  останку  витiснялась  наступною
хвилиною. Нема для нього нi досвiду, нi звичаю, нi  можливостi  нормальних
умовиводiв.//
   1949 рiк
   22/1 [19]49
   Н-ам i НН-ам
   Прощайте, товаришi, друзi i недруги, прощайте. Продовжуйте топтати  мо?
iм'я, якщо комусь треба, нехай я швидше вмру. Бажаю вам довгого вiку.  Вiд
усього поруйнованого серця бажаю кожному з вас  зробити  багато  бiльш  за
мене i, склавши колись у прекрасному майбутньому трудовi?  сво?  руки,  не
будучи  нiким  нi  перебiльшеним,  нi  засудженим,   нi   заплямованим   i
зневаженим, оглядаючи шлях свiй i рiднi народнi "лани широкополi", засiянi
невмирущими словами з душами чистими, не  спустошеними  брехнею,  вза?мною
ненавистю, жаднiстю, жорстокiстю,  кар'?ризмом,  зiтхнути  легко,  тихо  i
щасливо i втiшитись думкою, яка не судилась менi, що мрiяв усе  життя  про
творення добра: благословен труд, i день, i дом.
   ...Чим утiшусь на чужинi? Де преклоню голову сиву? В далекiм Кита?, пiд
чужим небом? Прощайте.
   Чи, може, й там ви  знайдете  мене  зi  сво?м  злом,  ви,  мо?  щасливi
бездоганнi недруги?
   7/II/ [19\19
   Що зi  мною  сталося?  Я  розучився  неначе  писати.  Пишу  статтю  для
"Лiтгазети" про суд над "Летр франсез" i за два днi не можу зiбрати думок,
не можу пером повести. Ще не написав i одно? сторiнки, а вже втомився так,
неначе каменi ворочав на тяжкому шляху, i серце болить, i  смуток  обнiма?
душу. Нiт, не редакцiям належу я, мабуть, а лiкарям. I тормоз в писаннi  -
се травма моя, що вже нiколи не покине мене. Ловлю себе на  думцi:  неначе
сто?ть мiй грiзний критик за плечима й розглядав безсердечним  оком  кожну
лiтеру мою i кожну кому, чи нема? в нiй зради  i  пiдкопу.  I  я,  замiсть
писати, страждаю. Мене зламано.
   Я сприймаю вже свiт як страждання. Я постиг:  мiря?ться  воно  глибиною
потрясiння  внутрiшнього,  всi??  душi,  а  не  тiльки  гнiтом   зовнiшнiх
обставин. Я мiг би довго жити й творити багато лише на  основi  добра,  на
основi позитивних стимуляторiв.
   23/IV [19]49
   ВЕЛИКА БАГАЧКА
   Псьол. Вулицi Багачки. Люде. Кра?види з гори. Там  ми  ховали  Боженка,
несли житами понад лугом.  Урочистi  панорами  пiд  геро?чним  небом,  пiд
хмарами  тако?  краси  i  такого  пафосу  всесвiтнiх  змагань  велетнiв  i
пророкiв, що пiснi "Як умру,  то  поховайте"  не  можна  було  спiвати,  i
артисти тремтiли од хвилювання i спiвали глухо, придавленими  голосами,  а
Боженко лежав у них на плечах на сво?х носилках i плакав не акторськими, а
справжнiми сльозами. Уперше за довгий свiй вiк лицедiйства опинився вiн на
таких просторах  перед  лицем  одвiчностi,  i  прибита  пилом  i  мiзерi?ю
многолiтнiх дрiбниць душа його нiби вирвалась з кайданiв  i  полинула  мiж
хмари, жахаючись, i плачучи, й радiючи трепетно, що ?сть вона,  душа,  яка
причастилась великого.
   23/IV [19]49
   Як люде, дивлячись на нас, не знаючи, що воно й до чого,  та  розумiли,
проте, цiлком через свою тонку народну чутливiсть,  що  йдеться  про  щось
серйозне i глибоке. Бо нiхто не перешкодив нам нi одним словом.
   Ми верта?мося до хати. Вона була - цариця хат. Бiла, велика i простора,
з великою стрiхою зеленого оксамиту.
   Грабарi i ?х конi.  Я  виходжу  в  двiр  до  грабарiв.  Тепла,  зоряна,
прославлена в пiснях укра?нська нiч. Бездоняе небо, уроч-истий всесвiт вад
нами. Розмова з грабарями.
   Як почалась вона, як протiкала ргисою 1ю зсiк питаннях.
   Отак i вiч минала, i почало свiтати. Зiтхнув один красивий чоловiк (вже
всiх ?х стало видно).
   - Спасибi вам, дай боже здоров'яi Не то  всю  нiч,  усе  ятаття  тисячi
верст iшов би за вами, аби тiльки слухать.
   27/IV [19]49
   Болять руки, голова болить, i болить серце. Я  тяжко  хворий.  I  нiхто
сього не номiча?. А в меае таке почуття, иiби я стото перед катастрофою.
   1. Написати оповiдання про народну Середу i щуку.
   2. Оповiдання про оержантя ?Явеар. Про до нiмецьких загарбникiв.
   3. Про погибель богiв.
   4. Про Шосгаковята.
   Сен Святослава.
   Соя насьметанiса.
   12/VI [19]49

   медицину, про його ненависть
   IV/VI 1949
   ФАТАЛЬНА ХВИЛИНА
   ОПОВIДАННЯ
   //Про художника. Зробив грандiозний твiр мистецтва. Все в  ньому  булх"
незвичайне. Все було приведене в таке гармонiйне по?днання -  сюжет,  гра,
композицiя,  колiр,  правда,  -   що   люде   плакали   вiд   незбагненно?
розчуленостi. Нiби клаптик неба спустився на землю у виглядi сходiв. От  у
цьому станi, весь  ще  в  полонi  цi??  внутрiшньо?  гармонi?,  досягвуто?
величезним зосередженням усiх фiзичних i душевних сил,  i  з'явився  я  до
начальника. Начальник показав уже твiр там  i  був  обласканий.  Тому  вiй
звернувся i до художника в чимось подiбним. Але душа у нього  була  бiдна.
Вiн був схожий  на  рояль,  у  якого  звучали  два  клавiшi.  Решта  могла
вистукувати тiльки накази.
   - От ви знаете, добре ви вробили картину. Картина вдалася.  Ви  зна?те,
ви можете краще за всiх працювати.
   Чего ви смi?тесь? Не вiрите? Даремно, у вав завжди що-небудь  та...  Не
розумi?те ви, ось що... життя не роаумiвте,  життя.  Вам  ба  полiнуватися
слддё. еге, мiсяць. Мiсяць полiкуватися, потiм той вi'дшвтати i петшггапги
трохи, попрацювати над собою. Дуже хорошi фарби, его. I iнше, i iнше. Все.
Можете iти спати.
   Вiн так звик не поважати" що навiть, кости не  похвалити  вже  було  не
можна, вiн i хвалив таж,, иiби робев догану.
   Художник  пiшов  додому.  Йому  захотiлось  повiситись.  Але   вiн   не
повiсився. Повiсилась,  примiром,  задавилась  безповоротно  частина  його
(араб}./
   //Ця пихата, жорстока i безнадiйна оврежия мiкролюдина зробила все  для
того, щоб художник вiдчув себе меншим i нэкчемнапнав за тем.  I  начальник
явимсь незрозумiлим чином досяг цього:  чи  те  безбарвною  нудьгою  сиего
голосу-ажгомати добором слiв, жестiв", вiдчуженiстю i  глибоко  прихованою
ненавистю до iнших. Художник щохвилини дурнiшав, мовчазно пошлiв,  меншав.
Спустошений пiшов вiн додому i, не  проклявши  навiть  життя,  помер.  Цей
процес меншавия тривав 10 рокiв...
   Йому здалося, що вiн нi на  що  вже  не  здатний,  що  вiн  иозбавяеиий
найменшого ироблиску думки. Почуття його теж стали нiкчемнi i тьмяна.  Вiн
забув про свiй твiр, нiби вiд i не створював йото зовсiм.
   Вiн не зрозумiв, що начальник намiрявся його, так би мовити, похвалити.
Але й хваливши його, вiй нiби робив догану.
   Вiн  потребував  зустрiчного  поруху  душi,  як  людина,  дiйшовши   до
останньо? стадi? справи, потребу? краплини води. Але у начальника не  було
душi. А треба було сказати одне тихе слово: "Спасибi'". Та для цього слова
треба бути людиною.//
   //"Найбiльшi подi?, проникаючи в ?хню свiдомiсть,  пристосовувались  до
?хньо? мiрки i ставали такими ж мiзерними, як вони самi^ жалюгiднi  рвачi,
режисери - угодники i лаке?".//
   //Його лице, широке i грубе, i груба фiгура свiдчили про шкоду,  що  ??
робить сидяче життя,  затворницьке,  канцелярське,  людям,  створеним  для
здорово? фiзично? ирацi.
   Вiн був прекрасний працiвник, не дуже далекий, позбавлений всяко? уяви.
   "Нема? кращого засобу пiдняти бойовий дух генералiв,  як  присудити  до
смертi одного з них".//
   А. Франс
   //Одним  словом,  це  була  людина  не  гiрша  i  не  краща  за  iнших.
Бездоганнiсть - найчастiше справа щастя,  а  не  властивiсть  i  результат
доброчинностi.
   Телеграфний стовп - вiдредаговане дерево. Знайомтесь, -це мо? пряме, як
палиця, начальство.
   - ...I ця ось людина!..
   - Я не людина. Я iнженер.
   Вiн був сутулуватий i дивився завжди в землю. Казали, що ще  малим  вiн
знайшов монету в двадцять копiйок. Ця, здавалося, незначна подiя зiпсувала
його на все життя.//
   ОРГАНЧИК
   //"Я скоротив мистецтво  втро?.  За  це  я  одержав  орден  i  захистив
кандидатську дисертацiю. Тепер захищаю докторську. Доктор виродження кiно!
Звичайно, я зворушений, страждаю".
   Все, включаючи i тему страждання, вiн вимовляв, як манекен, без усякого
душевного поруху. Це мерзотна фiгура, жорстока, тупа,  его?зму  крайнього,
огидного. Нiчого в свiтi, крiм його персони. Комплекс лакейський.
   Вiн  був  пересiчною  ординарною  людиною,  призначеною  випадково   на
неординарний пост. Тому вiн перестав бути  пересiчним  i  ординарним.  Вiн
перетворився в щось у сво?му родi, що виходить поза рамки звичайного.//
   Про?хали Нiжин. Тут учився Гоголь. Згадав Боженка й Савку Трояна...
   17/VII [19]49
   Як важко болить  серце.  День  i  нiч,  невпинно,  невблаганно.  Важке,
немовби в ньому сто пудiв. Болять руки. I такий бiль у  грудях,  i  так  я
знесилiв. Не можу не то що ходити, сидiти вже важко, навiть важко  лежати.
Невже настав мiй смертний час?
   Пишу сценарiй. Так працювати важко, як ще нiколи. Уперто  вiдчуваю,  що
бiль у серцi не дозволяв думати, не дозволя?  почувати  життя,  не  пуска?
навiть писати, водити олiвцем чи пером по паперу.
   Коли б менi  пощастило  написати  як  слiд  отсей  сценарiй.  Я,  може,
одмовлюсь його ставити. Я мушу лiкуватися довго, якщо можна ще лiкуватися.
   18/VIII [19]49
   ФУТБОЛ
   //Написати оповiдання про футбол. Як був я на футболi в 1938 роцi, що я
там бачив, що чув i що говорив. Внести в "Футбол" вставне  оповiдання  про
Н.
   I закiнчити оповiдання складним ходом думок, що виникли тодi в мене. От
чого я й до сього часу ненавиджу отсю дурну i темну гру.//
   //Оглядуюсь, - як я постарiв.
   Не встиг роздивитись неначе, i вже пiвстолiття майнуло в  далечiнь,  як
один день. Як я жалiю, що  не  встиг  написати  найголовнiшого.  Все  було
нiколи неначе. I як тепера братись за перо? Що знаю  я?  Молодь  вiд  мене
далеко. Почати писати про старих людей, про старi часи.//
   30/Х [19]49
   Сьогоднi свято в Укра?нi... Возз'?днання земель. Здiйснення мрiй народу
мого на протязi довгих столiть i мрiй мо?х, мо?? юностi.
   Святкують всi трудящi.., святкують всi сьогоднi на Вкра?нi...
   Осталося чотири днi до закiнчення сценарiю. Чи й  витягну:  так  все  в
менi пошматоване болить...
   1951 рiк
   17/I/ [19]51
   ПРО ЗОЛОТИЙ КЛЮЧ
   Нещодавно В. Шкловський зустрiв мене в Спiлцi письменникiв i каже:
   - Я  думаю,  що  найвиразнiшим  за  глибиною  i  вiрнiстю  основного  i
головного, що було i ? в нашому життi,  -  мiсце  в  "Щорсi",  де  богунцi
мрiють про  майбутн?,  зокрема  Чиж  -  хлонець-богунець  з  напiвоголеною
шаблею. Ось ключ, який кiнематографiя повинна була пiдняти,  щоб  вiдкрити
доступ  до  найвеличнiших  справ...  i  не  пiдняла,  пiдiбравши  вiдмичку
протилежного призначення...
   Пам'ятати про сей ключ.
   Всi так забули про нього, наче його i не було зовсiм.
   Пам'ятати про сей ключ.
   7/VI [19]51
   ТЕМА ОПОВIДАННЯ
   //У мiстi зруйнована головна  вулиця.  Зруйнували  ??  вороги  пiд  час
вiйни. Усе мiсто брало участь у прибираннi ру?н протягом  трьох  лiт.  Усi
уявляли вiдбудовану нову вулицю з прекрасними будинками.
   I от почали будувати перший дiм. Цей перший блин будував найвпливовiший
архiтектор, який при  всiх  сво?х  незлiченних  довершеностях  вiдзначався
браком смаку.
   Будинок був такий нiкчемний,  що  викликав  хвилю  обурення.  Обурення,
у?дливi дотепи, невдоволення, гнiв не  тiльки  спецiалiстiв,  а  й  усього
народу, всiх перехожих, якась непримиренна ворожнеча  до  будинку,  що  не
виправдав сподiвань, свiдчать про зростання народу, про закладенi в  ньому
вiд природи багатства, ненависть до "мертвих каменiв".//
   8/VI [19]51
   ШВЕДИ
   //Написати повiсть. Полонених шведiв при Катеринi женуть у  заслання  з
островiв балтiйських на пiвдень Укра?ни.  Частина  дорогою  загиба?.  Село
Шведiвка. Минуло [майже] двiстi лiт. Шведи в колгоспi. Нiмецька  окупацiя.
У шведiв-колгоспяикiв нейтралiтет.
   Пiсля вiйни шведський уряд зажадав  репатрiацi?.  Наш  уряд  погодився.
Плебiсцит. Агiтацiя. Патрiотизм. Збентеження. На батькiвщину!
   Пароплав в Одесi "Швецiя". Турне навколо ?вропи. У  портах  кiнозйомки,
хронiка, репортери. Антнрадянська безсоромна маячня.
   Швецiя. В порту мiтинг. Гендлярi патрiотизмом. Оселяють шведiв у  горах
на убогих кам'янистих дiлянках. Убогiсть i вiдсутнiсть перспектив.  I  все
поступово стало на сво? мiсце. Все  маленьке,  а  головне,  нема  простору
життя, нема польоту, нема велико? мети. Вони духовно стали  оскудiвати.  I
тодi вони зрозумiли, що втратили. Бунт молодi.
   Назад, на Батькiвщину. "Хай живе Радянська Укра?на!" ...Знову пароплав,
на цей раз наш, радянський, "Укра?на" везе шведiв  на  Батькiвщину  уже  з
Швецi?. Такi самi мiтинги в портах ?вропи, тiльки все навпаки. При?хали на
Батькiвщину i стали будувати комунiзм.//
   1952 рiк
   - Скажу вам, товаришу, щоб ви знали: тут, на стройцi, я мала людина.  I
взагалi я людина невелика i незначна.  Я  та  людина,  щоб  ви  знали,  за
допомогою яко?, що коли ?х зiбрати докупи i направити на якесь добре дiло,
то вже з них може видiлитись щось там геро?чне i  видатне,  що  заслугову?
уваги. А сам я в окремностi сво?й такий, як я  вже  вам  сказав.  Виробляю
норму, плачу всi внески, бо неприлично ж робочому чоловiку в сво?й державi
?х же не платити. Роботу я люблю.
   Серафим Н. був одягнений гарно, носив умiло пов'язаний галстук.  Гладко
причесаний. Здалека вiн чимось вагадував менi  Андрiя  Малишка.  У  фiльмi
iнтересно подати його отак на урочистих зборах, пiсля чого  зразу  перейти
на робочий процес, де вiн, як каменяр, вже мав зовсiм iнший вигляд, а його
молода дружина - красива i  струнка  штукатурниця  в  прозодежi,  ще  й  з
покраплеиим крейдою чи вапном обличчям...
   16/11 [19]52
   НIЧ ПЕРЕД РIЗДВОМ
   1. При?зд у Москву Iвана Тимофiйовича Хапуго-Соловейчика.
   2. Отримання сукна в Кунцевi.
   3. Мрi? на дорогах.
   4. ? така машина. Слабi гальма.
   5. Зрадницькi гальма *.
   7. На кiльцi В.
   8. Що робити?
   9. Хаиуго-Соловейчик у вiдча?.
   10. Тро? в однiй кабiнi.
   11. Суперечки. Пошуки адреси.
   12. Обiйшовши весь двiр, всiх розпитавши про  ХапугуСоловейчика.  Нема?
Хапуги! Нiхто не зна?. Провалився Хапуга. Що робить?
   13. Зрада i вiдступництво. Зваживши всi  "за"  i  "проти",  вирiшив  не
повертатися в машину. До речi, у нього справа. Правда,  вiн  перший  завiв
невизначену розмову в кабiнi.
   14. Що робити двом? Крадiжки, звичайно, нiяко? нема?. Але, з другого  ж
боку, можуть же подумати? I куди дiвався оцей?
   15. ?здили до вечора. Витратили бензин. Купили нового. Куди? Вихiд!  На
фабрику в Кунцево.
   16. На фабрицi бiля ворiт. Генiй непропускательства. Вставна новела.
   17. Знову мрi? на дорогах. Нiч. Чорт мiсяця вкрав. Хурделиця.
   18. При?здять на базу. Не приймають без начальника бази т. Кума.
   19. Кум гуля? в Солохи. Побiгли за Кумом. По дорозi розминулися.
   20. Кум знаходить у машинi сукно.
   21. Здiйснюються Кумовi мрi?. Вiн може творити добрi дiла. Лише добрими
дiлами можна прославитись. Але якi ж добрi дiла можуть бути  у  начальника
автобази будiвництва?
   22. За рулон сукна -  i  в  дитячий  будинок.  Вихованцiсироти  i  ?хнi
виховательки.
   23. Суд.
   - Чорт його зна?. Таке дурне наснилося, що до цього часу не можу прийти
до пам'ятi. Чи це сон, чи, може, справдi... Слухай! Де ж це я вчора?.. Хм!
От iсторiя... Вiра!
   Тиша. Нiхто на крик не вiдiзвавсь.
   10/ III [19]52
   //Все  спрямоване  в  завтра.  Ця  спрямованiсть  у  недалеке  майбутн?
становить душу нашого часу.
   Це молодiсть, реальнiсть, оптимiзм.
   Це не мрi? про далеке щастя. Ми вже пiдiйшли до щастя дуже близько.
   Зроблено так багато, що зда?ться,  вiд  смертi  Ленiна  до  наших  днiв
минули столiття, так багато вмiстилося великих  подiй  за  двадцять  вiсiм
лiт.//
   //Продовження життя.
   Чую в вагонi пiснi азербайджанського] соло пiд  акомпанемент  музики  i
хору. Це прекрасно. Записати докладно, що це: це життя людини. Помер Н., i
зразу все життя на 50 метрах пiд цю музику.//
   //Треба шукати в усьому поетичний вираз. А скiльки його навколо! Тiльки
погано ми бачимо i мало прислуха?мось до голосу свого серця.//
   Про все можна складати вiршi.
   Про найменшi нiби речi, про все звичайне нiби i буденне, аби стало воно
незвичайним i небуденним.
   Диктор.  Тема.  Схилимо  голови  перед  мiльйонами   убитих.   Траурний
урочистий марш. Тиша. Салюти гармат. Небо темно-вороне - така  велетенська
хмара.
   1. Плотники спинились на хвилину.
   2. Другий варiант, ?м нiколи спинятись. Вони  говорять,  роблячи  сво?.
Мимо них провозять жiнки вози чи плуги.
   3. Се ? лиш спогад про Гришу Нагнибiду. Про смерть його i про  печiнку.
Про те, що вiн бачив перед смертю i що сказав (Роману).
   4. Тут можуть бути музикальнi паузи. Нiби радiо - то голосно, то  тихо.
Гра на тишi й на повному звучаннi.
   12/IV [19]52
   //Сценарiй "Вiдкриття Антарктиди" я писав не для N. i не для NN.
   Я писав його для молодих початкуючих сценаристiв. Для  них  я  працював
близько восьми мiсяцiв, не шкодуючи сил. Менi хотiлось створити  зразковий
сценарiй, в якому iдея, людськi образи i вся обстава перебували в  ?дностi
форми i змiсту.  Щоб  усе  абсолютно  в  ньому,  бувши  легко  прочитаним,
драматичним,  спрямованим,  було  сповнене   руху,   тобто   було   завжди
кiнематографiчним.//
   l/V [19]52
   ЗАСТУПНИК ДУРНЯ
   ДРАМА
   1.. Пiсля призначення на пост приходить у кабiнет. Рекоменду?ться  йому
перший заступник. "Що це таке?" - "Графин" - "Який?" i т. д. (всю сцену  з
Д-м).
   2. Секретарш!: "Якщо будуть до мене проситися на  прийом  або  дзвонити
особи, що iменують себе мо?ми товаришами або родичами, не пускайте. У мене
нема? родичiв i товаришiв".
   3. ?здить з мiнiстерства на квартиру о першiй годинi  ночi  або  вдень,
обов'язково машиною. Вiддаль - два квартали.
   - Чому ви ?здите машиною? Чому б вам не  пройтися  прекрасною  вулицею?
Тим бiльше це так близько.
   - Не хочу. Отак, зна?те, пiдеш, а на вулицi будуть до тебе приставати а
рiзними просьбами...//
   5/V [19]52
   //На всiй картинi поввина полум'янiти печать величi iсторi?. Але  не  в
знеособленому  мiсивi  тисячних  бентежних  юрм,  а  в  iндивiдуалiзованих
образах, у вчинках, думках, у  висотi  намiрiв.  Чим  вимiрю?ться  людина?
Висотою намiрiв i цiлей, а не висотою хмарочосiв.//
   //Все повинно  бути  в  безперервному  русi  з  змiнним  ритмом  -  вiд
бурхливого до урочисто повiльного.//
   //Усi пори дня i року. Сходи i заходи.//
   13/VII [19]52
   //Один з основних персонажiв Мовчан Iлля,  багатодiтний.  Вiн  веселий.
Вiн втiлення радостi, працi. У цьому його талант.
   Такi його дружина i дiти. Вiн любить дiтей.
   Може бути винятковою сво?ю чарiвнiстю сцена, коли,  посадивши  собi  на
живiт напiвголого малюка, вiн пiсля трудiв гра?ться з ним i про що  тiльки
не розмовля?. Згадати вiдомий малюнок  у  (нрзб),  де  вiн  держить  його,
лежачи, на витягнутих руках.
   Старшi три розумники. Взагалi дiти  його  гарнi,  здоровi,  привабливi.
Гарна дружина. Згадати: В. Мовчан у тайзi. Розумник. Знаки  вiспи  зробили
його лице сяючим.
   Докладно описати його в роботi.
   Що вiн умi? робити.
   Якi слухнянi йому iнструменти.//
   //Але це був уже хор.
   Згадати, як, роблячи вулик для бджiл, вiн спiвав  у  садку  пiд  грушею
бiля хати. Описати цю  грушу  роду.  I  подвiр'я,  сад.  I  як  дiти  його
пiдспiвували йому. Деякi були такi ще малi, що спiвати не вмiли. У них  ще
ве вистачало слуху та протяжностi звуку. Як у маленьких птиць не  вистача?
сили в крильцях i в спiваннi. Пiснi були рiзнi, i все це радiсть життя.//
   //Молодому космополiтовi не сподобалось у Каховцi.
   - Не подоба?ться менi Каховка.
   - Так? Не подоба?ться! Ай-ай-ай! А скажiть менi, ви ?й подоба?тесь?
   - Кому?
   - Каховцi. Чим ви порадували ??,  чим  натхнули?  Якими  iдеями,  якими
планами ви схвилювали серця каховчан  -  будiвникiв  комунiзму?  А  що  ви
зна?те  про  не??   Якi   пропозицi?   внесли   на   предмет   виправлення
недосконалостi видимого порядку речей?
   - Та я просто...
   - Ви нахлiбник i нiкчема. Каховка навiть не помiтила вашо?  присутностi
в нiй.  Ви  як  муха  в  ?дальнi.  Йому  не  подоба?ться  Каховка!  Нудно,
неефектно, не, не... Ви слiпа нiкчема, слiпа, не здатна бачити, без любовi
до людей, без радостi творчостi, без здатностi захоплюватись. Ви молодi, а
душа  у  вас  стара.  Стара  заперечуюча  душонка  з   такою-от,   зна?те,
саркастичною дотепнiстю. Я бачити вас не хочу! Iдiть.//
   Тодi Гриша Нагнибiда подивився на нас сво?ми великими чистими очима,  i
ми помiтили, що вiн вiдходить од
   нас.
   - Що, Гриша? - сказали ми йому нiжно, наскiльки дозволяло нам  зовнiшн?
безобразiв i смердота, що йшла з наших ротiв.
   - Умираю, - прошептав Нагнибiда i якось не то всмiхнувсь, не  то  хотiв
заплакать. Потiм вiн повернув сво?
   лице' до мене, як до старшого лiтами. Тодi я нахилився i  до  нього  i,
дивлячись в бездонну прозорiсть його очей,
   що ось-ось закриються навiки, помiтив, що очi його вже бачать не нас, а
щось iнше, дивлячись кудись поза нас.
   - Кажи менi, Григорiй. Що ти бачиш? Запишу.
   - Я бачу все...
   - А чи нема там Укра?ни? Чи не бачиш ти ???
   - Бачу, брате.
   Що вiн розповiдав про Укра?ну, я не чув. Я знепритомнiв  од  голоду,  i
перо випало з мо?х рук. Коли я прийшов до тями i розплющив очi...
   Я составляв закони. Я пропонував ?х вождям мого народу на затвердження.
   Я пропоную план саду. Мене провалили. Виступаю  па  пленумi  комсомолу.
Мене слухають. Потiм закон приймають, тiльки я щоб  не  думав  багато  про
себе.
   - Я мрiйник. Я реконструюю мiсто перший. Я провiдник -  (2-го  травня).
Обком-iнтурист.  Розмови.  Мости.  Озеро.  Сади.  Мiсто.  Площi.  Принципи
забудови. Закони для села. Для школи. Для батькiв. Основна моя  пристрасть
- етична. Перебудовую в уявi свiт. Не сплю ночi. Картини шумлять в головi,
проносяться одна за одну краща й  величнiша.  Мiг  усе.  На  все  добре  i
розумне був здатний i  готовий  цiлком.  А  бачив  навколо  себе  дрiбноту
душевну й розумову. I нi на грiш смаку навколо.
   Творець мусить любити життя й показувати, що воно прекрасне. Без  нього
люде б мали сумнiв. Себто творець мусить писати... правду.
   Сорадуйся  i  сострадай.  Тiльки  через  жалiсть,   страждання   людина
зоста?ться людиною, а не  каменем  з  викарбуваннми  на  ньому  письменами
законiв людських.
   //Обов'язково в картинi повиннi бути археологи i розкопки.
   Згадати i розписати докладно цю унiкальну Кам'яну Могилу, i нiч розмов,
i як доiсторичний учений ловив менi вночi ракiв теж доiсторичним способом.
   Докладно описати. Порiвняти, як мiй дiд-чарiвник ловив рибу.
   Археологи потрiбнi як носi? призми часу.//
   //Виступала  молода  вiрменська  поетеса.  Прекрасний,  гiдний   подиву
виступ. Я буквально зачарований цi?ю промовою. "Це нове начало". Узнати ??
iм'я i адресу i обов'язково написати листа.//
   //-Та нiчого, ну що ви,  ?й-богу,  на  мою  думку,  все  в  абсолютному
порядку. Шкода тiльки, що час марно гине.
   - Не час гине, а ми.//
   - Дуже iнтересно. Хоча в мене ? кiлька аргументiв,  якими  я  хотiв  би
обгрунтувати протилежну точку погляду. Ви дозволите?
   - Прошу.
   - Почну з того, що ви говорили неприпустимi? дурницi взагалi...
   //Багато говорите про щастя. Щастя, щастя... ? речi набагато  значнiшi,
нiж щастя, набагато глибшi i, якщо хочете знати, набагато достовiрнiшi.//
   У нього так довго не було успiху, що вiн постарiв,  зiв'яв  i  зробився
некрасивим. Для красоти потрiбно щастя, потрiбна гармонiя:
   у фiзичних насолодах,
   у здiйсненнi бажань,
   в сприятливiй роботi.
   //Нерозумно i пошло  було  б  ненавидiти  i  "розвiнчувати"  Гоголя  за
"Листування з друзями", що викликало лист Б?лiнського.//
   ПРО ЛЮДЕЙ
   слiд судити з того, в чiм вони мали успiх, а не  з  того,  в  чiм  вони
зазнали невдачi.
   Бо?ць i з  хибами  все-таки  бо?ць,  а  муха  без  хиб  -  всього  лише
бездоганна муха.
   //Перетворення прароди в Кита?,, зiбрвтя яомери журналiв, книги.
   Природа Iндi? в оковах. Розтагiнева земля. Америка.
   "Людство загине вiд пустелi, рано чи ино ?й  судилося  покрити  мертвим
саваном усю земну кулю. Земля стане царством посухи. Таке  ?  ??  фатальне
нркречення. I главний фактор в утвореннi пустелi-людина".//
   (Буржуназна наука)
   Дiалог про вдячних нащадкiв. Проспiвавши Солюв: 1. велевi....
   2. Темнi?. Паотшпсв поснули. На iснавах чи просто на землi  пiд  небом.
Почина? мiнятися небо. Свиться сон.
   Пiд час сну про?жджають машини чи хтось пiдходить i  спиня?ться  втаюча
тоявсно: "Куди звертати?"" Пiдходить не один, а дво?  чи  тро?,  щоб  дати
можливiсть вести паралельнi дiалогв  надореневам  мiж  собою  i  "сил  мiж
собою.
   3. Один з плотникiв - закаяодавець- i пророк. Колидуб.
   4. Другий - Кола. Товченик. Нечитайло.
   5. Один - зовсiм, юдлiгок. Почував в сей всi 'таланти, якi тiльки в  ва
свiтi.
   6. Третiй -  практична  людина"  Не  любвiь  нiяких  нриявiв  почуттiв.
Любить, щоб усе було- так, як едви.
   Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат,
   - Пусть солдаты немного поспят.
   Сю теню сшиахгаь мо? плотники пiд кiнець одно? дi? вечорами весною  швд
спiвв солов'я.. Потiм: они.
   Неодмiнно скористати в напливах.
   Переглянути для цього  "Прощай,  Америко!"  i,  можливо,  звiдти  взяти
епiзод.
   //При?зд на Каховку делегатiв Америки, Iндi?, Китаю.
   1. Дiйовi особи можуть ешдкунатися  з  допомогою  радiоапаратiв.  Таким
чином, можна обiйняти кiлька точок. Каховка  -  Тершиня  або  Заворiжжя  -
Керч.
   2. По?здка автомашиною по трасi Москва - Сiмферополь.
   3. Або лiтаком.
   4. Над пустелями нашого пiвденного сходу i, можливо, i iнших кра?н.//
   //Коли президент Академi? наук О. М. Несмеянов читав свою iмпровiзовану
доповiдь про "точки росту", якi лежать завжди "десь мiж", по краях иаук, я
додумав:
   i в поезi? ми зна?мо дуже яскравий приклад - Маяковський. Зумiв же  вiн
мову поезi?, газети, гасла i прози  найсiрiшо?  об'?днати  в  новий  сплав
могутньо? ново?, нечувано? сили.
   Це зрозумiв Б. Агаяов.
   Взагалi виступ Несмеянова був винятково топким i цiкавим, що  розкрива?
в ньому дуже обдаровану людину.//
   Про стик далеких атомiв.
   //Довго дививсь Кравчина на роботу крокуючого екскаватора.  Бiля  нього
захопленi шепоти журналiстiв. Нарештi, коли його  спитали:  "Ну,  як?!"  -
вiдповiв несподiвано, чим i збентежив декого://
   - Рука довга. Щось  не  те.  Неестественная  стать.  Не  смiйтеся.  Ось
пригада?те мое слово - не пройде. Буде роботать якась iнша  машина.  А  це
все рiвно, що жирафi приточить ще шию втрое. Розпадеться:
   - Що?
   - Розпадеться отая машина на двi чи три, а може,и п ять машин, i всi  д
ять, разом взятi, зроблять всю ?? роботу, а електроенергi? пожеруть  удво?
менше. От щоб ви знали. Руки довгi.
   - Шия?
   - Хай буде шия.
   16/VII/ [19]52
   Може, ввести в фiльм автора? Дикторський текст.
   - Те-то i те-то... Ось тут батрачив колись мiй I9-лiтнiй батько.
   Все в показi: екскаватор "хвата?" цiлу скiфську могилу й пiднiмав вгору
(напливом).
   Три тисячi лiт назад скiфи.
   Половцi, хозари,
   Запорожцi.
   Сiрко... Долина.
   Фальцфейн, революцiя, вiйна.
   1. У Сталiна.
   2. Андрiанов дома.
   3. У степу на машинах.
   4. На Днiпрi на пароплавi.
   5. В лiтаку над Укра?ною.
   6. Каховка.
   7. Хто прийшов (прийом на роботу)
   I ДЕСЬ У СЕРЕДИНI
   цi?? семiрки дiм мого героя, i  ви?зд  його  з  сiм'?ю,  i  прощання  з
матiр'ю Фелiкси - i вона в степу (?? забрали про?жджi геологи на вантажнiй
машинi). Вантажна машина у степу серед безбережних бавовникових  полiв,  i
вона на нiй сто?ть, вся спрямована в майбутн?.
   Люди радiють. Сталася подiя величезна в ?хньому життi, в життi  народу,
в життi i долi ?хнiх дiтей i всiх ?хнiх поколiнь. Це велике торжество.  Це
величезне самоспоглядання,  i  це  на  межi  дi?.  Дiя  невiддiльна.  Вона
почина?ться зразу.
   Вирiшили проект. Пiсля довгих дослiджень, спорiв,  перевiрок  i  т.  п.
прийшли до варiанта, прийняли. Великий, незабутнiй день! У такий  день  не
можна бути на самотi. Навiть мало говорили, але  думали  разом  (винятково
цiкаво i виразно).
   У драмi один з геологiв говорить: "Господи, як вiдрiзня?ться  теперiшня
драма вiд минуло?".//
   ШЕХОВЦЕВ
   //Чоловiк  швидкий,  рухливий   i   якийсь   увесь   нiби   невловимий,
вислизаючий. Вiн пе ходив, а забiгав, заскакував, наскакував,  зiскакував.
Його не можна було кудинебудь пiдвезти, а лише пiдкинути, викинути.
   Голос у нього гучний i спочатку завжди впевнений i респектабельний,  як
кажуть, голос людини з знанням справи. Але знання справи раптом виявлялося
сумнiвним, i тодi  голос  у  нього  зразу  слабшав  i  починав  невпевнено
деренчати. Так було i цього разу.
   Довго сидiли робiтники, притихши  в  глибокому  знiяковiннi,  коли  вiн
розкрив ?хн? неподобне ставлення  до  працi  "з  цiлковитою  бiльшовицькою
прямотою i вiдвертiстю". I як не  просили  в  президi?,  як  не  викликали
робiтникiв на дискусiю, нiхто не вiдгукувався. "Що тут уже  говорити,  все
зрозумiло". I сидiв пiсля  сво??  блискучо?  доповiдi  при?мно  збуджений,
поправляючи п'ятiрнею, нiби гребенем, волосся, що злегка скуйовдилося  пiд
час виступу.
   Але от якось умовили виступити бригадира рiзноробiв  Романа  Ляща.  Лящ
був людиною на вигляд  непоказною  але  вдумливою.  Був  вiн  i  непоганий
бригадир.
   Сво? рiзноробочi справи або те, що звалося ранiш  чорною  роботою,  вiн
виконував дуже старанно. Ораторських даних за ним помiтно не було, але тут
раптом вiн знайшов справдi класичний ораторський прийом,  який  розвеселив
усiх, крiм, мабуть, президi?.
   - Так, товаришi,  -  сказав  Лящ  i,  повернувши  голову,  добре  потер
потилицю, - наш виконроб Ш., що виступав тут, правильно викрив i вивiв  на
чисту воду, ну, тобто буквально всi хиби в нашiй, так би мовити, мiж iншим
роботi i так i далi. Картина, або ще бiльше, так  би  мовити,  художество,
яке ми явля?мо з себе, та ще, так би мовити, ну, буквально, на  найкращому
березi Днiпра, нiкуди, тобто, не годиться, абсолютно. I  нема?  тут  серед
нас жодного чесного робiтника, якими ми тут ?, щоб цiлком не погодитись  з
тими неподобствами, якi, знов же таки,  ми  тут  щодня  творимо.  Тому  ми
можемо сьогоднi цiлком так би мовити, свiдомо заявити нашому виконробовi i
вiдповiдально: так, ви, товаришу Ш., справдi по-варварському ставитесь  до
матерiалiв велико? будови комунiзму, про яку ви так чiтко i правильно, так
би мовити, говорили. Ви по-варварському ставитесь до нашого робочого  часу
до нашо? працi. Скiльки ми тут простою?мо через вас  через  ваше  невмiння
органiзувати наш робочий, так би мовити, процес i так i далi.  Скiльки  ми
тут щодня ла?мо вас за це тайкома, можете, так би мовити, жiнок спитати  i
перевiрити.
   Ш. був тихо приголомшений. Що  завгодно  чекав  вiн  почути  вiд  Ляща,
тiльки не такого повороту справи.//
   //"Ти скажи менi, чи рiчки назад потечуть?
   - I рiчки потечуть, куди накажемо". (Солдатська розмова) .//
   //А смисл який? Чому треба робити все обов'язково наперекiр? I чи  в  в
цьому мудрiсть?
   - Те, що ми робимо, таке саме безсмертне, як Сталiнградська битва, таке
саме незмiрне, як наша перемога.
   Це давня мрiя людства. Погаснуть грiзнi  бурi,  посуха,  облагородиться
клiмат. I ми ввiйдемо в Безсмертя, красивi, як i дiло наших рук.
   Тридцять  мiльярдiв  дерев,  що  ?х  посадимо  ми...-   ось   iсторична
вiдповiдь,  що  ??  да?  сьогоднi  комунiзм   анархiчному   капiталiзмовi,
розтлителю землi.
   - Спасибi за великий приклад. Нема нi барв,  нi  слiв...  Може,  тiльки
музика спроможна втiлити сьогоднi цей неосяжний рух нових людських сил  на
землi.
   Це справдi  географiчний  труд.  I  коли  е  розумнi  iстоти  на  iнших
планетах, то й звiдти побачать вони в  сво?  телескопи  наш  бiльшовицький
знак на Землi.
   - Вiсiмдесят тисяч колгоспiв СРСР! А Румунiя,  Болгарiя,  Китай!  Важко
уявити собi, що буде в свiтi через п'ятнадцять лiт.//
   17/VIII [19]52
   Проблема часу
   Розробити найрiзноманiтнiшi способи рiшення часу на екранi.  Треба  так
розташуватися в картинi, щоб почуватися  цiлком  вiльно  в  часах  минулих
рокiв за двi тисячi. Сучасники.
   Те ж саме i в просторах.
   81 IX [19]52
   ЗОЛОТI ВОРОТА*
   (НОТАТКИ Й МАТЕРIАЛИ ДО РОМАНУ  НАРОДНО? ЕПОПЕ? НА ДНIПРI)
   Подумати треба зараз же - поки не до  кiнця  зiпсували  -  i  про  Нову
Каховку. В нiй минуле не матерiалiзоване нi в пам'ятниках старовини, нi  в
iсторичних будовах. Вона, Стара Каховка, ма? минуле iсторичне, полiтичне.
   Отже, деякi будови треба будувати, уявляючи себе в майбутньому.
   13/IХ 1952
   Написати цiлу лiнiю "аморального" поводження хлопцiв з дiвчатами. На 10
рожениць у родильному домi вiсiм байстрят. Вивчити найбiльш  цiкавi  дiла,
iсторi?, драми.
   ?м протиставити хороше подружжя з любов'ю, щастям, дiтьми.
   Дiвчат багато бiльше, нiж хлопцiв взагалi у нас. I  дiвочкам  горе.  Се
бiда велика, загальна.
   Дiвчатам присвятити окремий роздiл i взагалi багато уваги. Про них  так
багато можна сказати.
   Пригадати дiвчину, що не виходить замiж, бо сватаються некрасивi.
   Тут впадав у вiчi багато красивих дiвок i хлопцiв.
   ПОЕТ НАРОДУ
   На великих зборах, на пленумi, лаяли поета Р.
   Лаяли й шельмували його молодi, власть iмущi люде, якi вважали сю лайку
й шельмування народного  старого  поета  за  свiй  священний  обов'язок  i
службовий подвиг.  Поету  не  простили  нiчого,  нi  одно?  його  житт?во?
помилки. Драму його життя, що попсувала йому все на свiтi, ще коли  власть
iмущi ходили без штанiв або гадили в пелюшки, [сю] драму особливо грiзно i
пристрасно пригадували як непростимий, незабутнiй, пiдлий злочин поета, що
заслугову? вiчно? кари, презирства i помсти. Що вже нiяка нi партiйна його
приналежнiсть, нi талант, нi третина столiття творчо? працi,  нi  сивизна,
нi велетенська праця для народу, для партi?, для комунiзму не затулять  нi
його ганьби й злочинства, нi ?х пильностi й непримиренностi.
   Навiть бездонну душевну доброту  поета  вважали  за  безпринципнiсть  i
маскування.
   Поет у сей час сидiв поверхом нижче в буфетi i тихо собi  випивав  щось
алкоголiчне. Вiн був у всьому подiбний до свого народу.
   - Поете! Нагору поспiшайте. Там про вас iде грандiозна мова. Сам N. вас
критику?. Швидше!
   Поет посидiв трохи ще,  схилившись  над  бокалом.  Про  що  вiн  думав,
невiдомо. Потiм пiшов нагору, почувши обов'язковi оплески.
   Пiшов поет нагору... Нагорi в шанобливiм оточеннi всiх тих,  що  треба,
iшов сам власть iмущий, проповiдчик грiзний.
   Его.глаза сверкают. Лик его ужасен. Движенья быстры. Он  прекрасен.  Он
весь, как божия гроза".
   Пiдiйшовши до "божо? грози", поет  ввiчливо  поклонився  i,  потискуючи
длань, сказав, аби не подумала "гроза", що вiн ?? зовсiм не чув:
   - Вiтаю вас. Промова епохальна. I переконлива до краю  по  формi  i  по
змiсту. Пiдписуюсь пiд кожним ?? словом.
   - А що ж ви дума?те, не правда? В таких дiлах треба бути  одвертим,  не
взирая... - сказала "гроза".
   - Абсолютно згоден. Я навiть не ждав од вас такого. Я зачарований.
   - А ви не дуже бравiруйте, - доповiдчик грiзно  пахмурився  i  зловiсно
блиснув очима.- Вам би плакати треба, а  не  вчиняти  жалюгiднi  намагання
жартувати.
   - Я дуже вдячний вам за милостиву пораду. Дiйсно, пiду я  краще  додому
да поплачу, - сказав поет.- Будьте здоровi й  щасливi.  Бажаю  вам  добра.
Тiльки два слова на прощання: ви прийшли i пiдете, а я вже остався...
   Поет повернувся i поволi пiшов по схiдцях  униз.  Спина  в  нього  була
зiгнута од велико? ношi, голова бiла, нiби весь огонь уже згорiв у  нiй  i
лишився один тiльки попiл.  Дома  вночi  вiн  склав  вiрша  прекрасного  i
чистого, як ручай, для свого i всiх народiв про те, що комунiзм  поборе  i
запану? в усiм свiтi, не дивлячись нi на якi  темнi  сили,  що  стоять  на
переможнiм його шляху, i буде братство на землi, i любов, i жалiсть.
   Наймогутнiша машина епохи - земснаряд - ма? абсолютно неоригiнальний  i
неефектний вигляд. За допомогою сi?? машини ми перетворимо Землю.  Те,  що
мрiялось лише в казках чи в снах, може стати реальнiстю наших днiв. От  що
таке земснаряд. I нiчого показного. Се не машина, а цiлий образ.
   21/IХ [19]52
   Секретар Херсонського обкому виступив з доброю доповiддю.
   Голос у нього молодий, i сам вiн мiцний i здоровенний.
   Намагався говорити найчистiшою руською мовою, що йому й удалось на  150
%: вiн акав бiльш, нiж се роблять самi руськi люде... Перестарався.
   За змiстом промова була хорошою.
   12/Х [19}52 Недiля, ранок над рiкою Пiдпiльною
   НАД ВIЧНИМ ПОКО?М
   Преклоняю колiна перед тобою, повний невимовно? вдячностi, що  породила
мене в великi часи, що напува?ш i году?ш  мене  всiма  тво?ми  багатствами
хлiба, меду, молока твого, тво?х пiсень i музики, що да?ш  менi  радощi  й
страждання i приймеш до свого лона, як прийняла  дiдiв  мо?х  i  прадiдiв,
мати моя.
   Чому так любили тебе, i так оспiвували, i так серцем тяглися до тебе, й
думками, i всiма найвищими почуттями, що тiльки було вищого й чистiшого  в
мужнiй людинi.
   Благословляю день, i  осiнь,  i  теплий  вечiр,  i  шум  сокориний,  що
доноситься до мене з того берега.
   21/Х [195й2
   Коли менi пощастить написати сценарiй в доброму здоров'? i я не  втрачу
працездатностi, я зроблю фiльм свiй на Ки?вськiй студi?.
   Я повертаюсь на Укра?ну i творитиму серед свого народу. Я не  можу  без
нього далi писати. Як би важко менi не було. Як не доведеться поневiрятися
менi в Ки?вi, я мушу, зiбравши всi сили, не звертати уваги  на  людей,  що
мене ненавидять, творити для народу,  молитися  народу,  iдучи  з  ним  до
велико? мети - побудови комунiзму, i жити  одним  -  картиною  про  велике
будiвництво на Днiпрi i в степах Укра?ни.
   ПРО Г. I Л.
   ? й такi. При?здять, сновигають. Закопилюють губи. ?м  не  подоба?ться.
"Скучно. Сiро. Неефектно". "I чим бiльше придивля?шся, тим сiрiше..." i т.
д. Отсi пiдслiпуватi виродки, лжеписъменники, псевдокореснонденти...  яких
не слiд би пускати сюди на пiстолетний пострiл...
   Дивитись соромно. Не могли найти нiчого кращого прислати.
   24/Х [19]52 18 годин
   Iду з аптеки. По дорозi коло Управлiння  Днiпробуду  стоять  двi  жiнки
молодих.  Простi  собi  трудiвницi.  У  одно?  немовля,  сповите  у   бiлу
простиньку. Вона гойда? його на руках i сама ритмiчно похиту?ться, щасливо
усмiхаючись дитинi. I мене, що пройшов у п'ятнадцяти  кроках  i  бачив  ?х
всього лише п'ять секунд, обнiма? радiсть.
   Потiм на дорозi спинився самоскид. Друга молода робiтниця  з  привiтним
чистим лицем кивнула водi?вi. Вiн снинив  машину.  Вона  сiда?  в  кабiну,
посмiхаючись водi?вi - сво?му, очевидно, знайомому, - а  в  мене  на  очах
сльози радостi. Чому?
   Життю. Його  простим,  нiби  звичайним  явищам  прекрасного,  людяного,
нiжного...
   ХАМ
   Зайшов до N. в кабiнет. Передi мною сидить свиня... Через кiлька хвилин
мовчанки вона запитала мене, чи я до не? прийшов. Коли я  сказав  "так"  i
назвався, вона, не дивлячись на мене, спитала, що менi треба. Потiм  таким
же... трактирно-хамським чином вона спитала мене, для яко? мети,  i  потiм
помовчала  хвилин  зо  три,  займаючись  пiдписуванням  якихось   паперiв.
Соiзволила сказати менi, також не дивлячись, що вона не може менi видiлити
нiкого в провожатi для огляду дiльницi бетонних заводiв  i  що  вона  може
менi дати записку до виконроба N., якого я мушу десь там знайти. Я  пiшов.
Свинтус так i не глянув на мене.
   Противно менi було так, що аж у головi заболiло. Потiм я подумав  собi:
та  се  ж  прекрасно.  Слава  богу,  найшов-таки  свинтуса,  що  зi  сво?ю
хамуватiстю теж буду? комунiзм..., що, може,  десь  в  його  онуках  щезне
тавро хама...
   У кутку бiля нього стояло перехiдне знамено  комсомольське  -  хiба  не
парадокс!
   14/Х1 1952
   ЮЛIАНА
   Я так люблю мою Юлю, як нiби й не любив ще  нiколи  за  двадцять  п'ять
рокiв родинного з нею життя.  Я  беаудинио  говорю  ?й  иайнiжнiшi  слова.
Милуюсь нею, весь переполнения до не? глибокою нiжнiстю.
   ...Так, я люблю ??, мою Юлю, i з того щасливий. Хто послав менi любов?
   Пречиста вода велико? Рiки мого народу! Се ??  цiлюща  волога  оповила,
омила мене, ?? вiчно дiвоча  укра?нська  ласка  i  бездогавиа  чистота  ??
багато-щедрих фарб.
   М'яка тепла вода ?? оновила мою душу, очистила  вiд  журби  i  скорбот,
повернула до краси. I став я тим, для чого родида мене Мати моя, добрим  i
радiсним.  Вона  наповнила  серце  мо?  любов'ю,  миром,   щастям.   I   я
благословлятиму тепер усе життя чистi ?? береги,  i  плескiт  ласкавий  ??
хвиль, i син? небо в ?? водах нiжних, i теплоту материнсько-дiвочу,  святу
вiд кожного дотику ?? рiдно? води до мене.
   Рiчко, рiчко, душа мого народу, який безцiнний дар ти принесла менi!  З
кожним спогадом я купаюсь в тобi, з кожною свiтлою думкою ливу до тебе  на
тихi? води,, на яснi зорi, несу тобi в жертву найдорожчi  мислi,  припадаю
до тебе.
   Свята моя, незабутня, вiчна! Поклич мене, прийми  на  сво?  береги,  де
трудяться мо? люде, де чую спiв...
   1953 рiк
   31/1 [19]53
   Милого ?? забили на яионськiй вiйнi в той саме час, коли  ще  тiльки-но
зiйшла ?? зоря. Не наложила вона на себе руки. Не прокляла всесвiт i бога.
Не втопилась. На всi  цi  драматичнi  речi,  вчинки  у  не?  не  вистачило
геро?зму. Вона не була глибока, як безодня, чи гостра [як] блискавка. Вона
була вiжна, як вода. Тихо плакала вона на самотi по сво?му Василю. А  коли
хтось  пожалiв  ??  i   приголубив,   вона   невiльно   вiддалася   сво?му
покликанню...
   - Чим же хату покри?мо?
   - ?оломою. Чим.
   - Кажуть, що соломою ж тепер не можна.
   - Чому?
   - Погана солома. Перестали молотити в околот.
   - Нi, не тому. Солом'яна стрiха, писателi кажуть, в ознакою  мiщанства,
нацiоналiзму.
   - Дурницi. Солома в головi - ото мiщанство чи дворянство, а стрiха може
бути всяка. Аби не протiкала.
   - Еге. У його, мабуть, грошей багато.
   - Стрiха не мiщанська, а людська, якщо в в вас серце.
   - Мiщанська вона для мiщанина, а  для  нас  людська.  Солома  у  них  в
головi. Солом'яне серце i блудлива холодна душа.
   - Красива.
   - Тю, лихо його забери! Вже в соломi нацiоналiзм завiвся.
   КИТАЙ
   ЗУСТРIЧI ТВОРЧI
   //Полетiли в Китай. Або прибула делегацiя китайських робiтникiв i селян
на Каховку.
   Глибоко  iнтимна   розмова   укра?нських,   росiйських   i   китайських
трудiвникiв землi.
   Трудiвники землi.
   Про лiси, про фруктовi дерева...
   41VIII [19]53
   ПЕРСОНАЖI "ХАТИ"
   //Один з персонажiв хоче, щоб у майбутньому було багато звiра в степу i
птицi. Все хлiб та хлiб. Я хочу, щоб усе було.
   Вiн мрi? про майбутн?. Щоб було цiкаво.
   I щоб були хижi звiрi.
   Нiчого. Ми вихова?мо у них новий iнстинкт - дружби до людини.
   Досить хижацтва.//
   //Неодмiнний персонаж фiльму - археолог. Може бути комедiйним.
   Введення археолога i  археологiчних  дослiджень  у  районi  будiвництва
дасть змогу часових рiшень у фiльмi.//
   //Краще, коли археологiв буде два: один старий, як-от покiйний професор
Яворницький, другий молодий, який трохи iронiчно дивиться на Яворницького.
Це молодий учений, весь спрямований вперед, а не назад.
   - Дивись назад, - це суть нашо? нацi?.
   - Дивись вперед, а то  лишишся  позаду,  -  i  через  минуле  утверджуй
майбутн? в сучасному.//
   Т-ко недотепний. Вiн нiколи  не  мiг  захистити  як  слiд  свою  думку,
губився, говорив дурницi,  -  одне  слово,  справляв  невигiдне  враження.
"Знаходився" вiн щось через три-чотири години.
   "ЗОЛОТI ВОРОТА"
   Се було звичайно дома. Тодi диспут продовжувався,  вiдбувався  ще  раз.
Ворогом була його дружина чи... Вiн вкладав ?й в уста  переконливi  гострi
аргументи проти себе, значно гострiшi, нiж  тi,  з-за  яких  вiн  потерпiв
фiаско, але зате i одповiдав же вiн ?й! Через годину од не? не  оставалося
цiло? кiсточки. I тiльки тодi вiн заспокоювавсь, до нього верталася творча
сила. Жiнка се знала i терпiла.
   Прославитись можна  було  колись  надлюдським  стражданням,  пекельними
муками чи диким злочинством.
   Хто був славним через працю?
   Назовiть менi одну душу за тисячу  лiт,  що  прославила  би  ся  трудом
праведним.
   Нема тако? селянсько? душi.
   Труд був марним.
   Шлунковим, рослинним.
   Знайдiть бодай один пам'ятник щасливiй людинi. Ось пам'ятник людинi, що
вмiла красиво й щасливо прожити життя.
   Дивiтесь на нього, нащадки! Нема такого...
   181 VI [19]53 У вагонi
   Народ  народу  подарував  рiку.  Тема  для  блискучого  оповiда?шя  або
сценарiю.
   ЗОЛОТI ВОРОТА
   Золотi ворота в комунiзм. Юнацтво мрiв збудувати ?х серед степу  i  щоб
через них текли води Днiпра по стелах Укра?ни.
   ТАК ВОЮВАТИ, ЯК МИ
   //Пам'ятайте тiльки одне: так воювати, як  ми  воювали,  i  не  снилось
нроклятiй вашiй крамарськiй натурi.
   I яе вмирали ви в битвах так, як умирали нашi геро?,  i  не  перемагати
вам нiколи так, як перемагали ми.
   Тако? мiри любовi до життя i  подвигу,  тако?  пристрастi  перемоги  не
видавити вам iз сво?х крамарських душ i не купити нi за яке золото.
   Що ваше золото? Якi смiшнi i дурнi ви сьогоднi з вашим золотом.//
   //У нього слабе мiсце - вважати себе важною перселою.
   - Вiн пiднявся все ж до високо? посади.
   - Так, але ж i ящiрка  не  гiрше  за  орла  досяга?  найвищих  гiрських
верховин.
   - Господи, це неможливо.//
   ДО ДРУГОГО СПОРУ
   //Заходи  для  врятування  народу  i  держави   не   завжди   лишаються
однаковими.
   "Сама доброчиннiсть ста? пороком, коли застосовують ?? помилково".//
   23/VIII [19]53
   Журнал "Нейшнл перентс тiчер" - про систему виховання в США. "Все, чого
потребу? кра?на, - це люди, якi будуть вбивати iнтих для того, аби  вижити
самим".
   "Капiталiсти володiють школами i  унiверситетами  на  правах  приватно?
власностi, подiбно до того, як володiють вони банками, валютою, пресою".
   Готування до вiйни, до нищеяня.., штучно створений психоз  небезпеки  i
т. iн.
   Пригадати всю "Прощай, Америко!" i статтю в "Новом времени".
   Епiзоди в лiтаку
   //Хочете писати про майбутн??  При?жджайте  до  нас  на  будiвництво  i
розкажiть людям про те, що буде через... рокiв.
   Коли закiнчилось це дивне оповiдання  про  те,  яким  буде  степ  через
п'ятнадцять лiт, молодий хлопець зiтхнув i, дивлячись у далину, спитав:
   - А яким стану я в той час?//
   //Навiщо ти написав те-то i те-то? Лдже цього ще нема.
   - Це наукова фантастика.//
   //Великi будови - це кульмiнацiйнi вишки нашого господарства.//
   //Треба написати п'ять оповiдань.
   Вiд мрi? Ленiна до гiгантського сучасного - майбутнього.
   Народи нашо? кра?ни пройшли уже гiгантським шлях.
   Полезахиснi зони - лiси комунiзму.
   Новий пейзаж комунiзму - це краса майбутнього,  i  в  цiй  красi  краса
наших душ, нас, як авторiв i творцiв майбутнього, нових людей на землi.//
   24/VII [19]53

   Годинна бесiда з т. Кузнецем Я. М. про два варiанти.
   1. Самотьочнии (прийнятий урядом).
   2. Механiчний (Геден).
   Другий дешевший на 5 мiльярдiв без Молочанського водосховища. У  когось
у вереснi забiгають "мальчики кровавые в глазах".
   Образ Кузнеця iнтересний.
   Говорив йому про сибiрськi рiки, про Давидова"  Вiнтера  i  т.  д.  Все
розумi?. Правда, треба тему трактувати у всесвiтньому масштабi.
   Пристрастi великi.
   Пригадав йому Лисенка-Цицина.
   ПРОПАВ
   1.. Iван Iванович, що займав великий пост, бувши  викликаний  до  Петра
Петровича, який займав ще  бiльший  пост,  почув  раптом  на  свою  адресу
несподiвано грубе:
   - Геть! Iди геть! Мерзотник, так i так!..
   2. Зовсiм збитий з пантелику, вмить вийшов, в очах  потемнiло...  плило
все в головi... "Пропав".
   3. Дома всi стурбованi. На роботу вже не по?хав. Но ?в, не пив. Усю нiч
не спав. Вiв внутрiшнiй дiалог. "За що?"  Перелiчував  усi  сво?  заслуги,
свою вiдданiсть працi, мрi?... За що?! Не можу я  бiльше  працювати.  Руки
опускаються.
   Йому здавалось, що всi уже знають про його ганьбу, про його падiння.
   А може... не дай боже... невже?
   4. На другий день був знову викликаний до П. П. Iшов - ноги  не  несли.
Ввiйшов. Був зустрiнутий ласкаво, з вибаченням:
   - Простiть мене. Я одержую ось уже два роки скарги на вас за  брутальну
поведiнку i вирiшив дати вам змогу перевiрити це на собi... Жалiйте людей.
Не ображайте.//
   1954 рiк
   26/11 1954
   ...Через тебе, негiдника, нема? щастя у  колгоспi.  -  Поживете  й  без
щастя, чорт вас не вiзьме. Щастя, щастя! ? речi  бiльш  важливi,  нiж  оте
щастя.
   18/VIII [19]54 По?зд
   А НАЙГОЛОВНIШЕ З ГОЛОВНОГО
   Синтезувати нову комунiстичну психологiю. Виразно зобразити всi можливi
?? прояви в роботi, в спрямуваннi, в етицi i естетицi.
   Мусять родитись у картинi  люди  ново?  нашо?  безпрецедентно?  доби  -
комунiзму.
   Фiльм про Великих маленьких людей, що творять нову еру на землi  -  еру
комунiзму.
   31/Х [19]54
   ГЕРО? I ЖЕРТВИ
   (ДО ПИТАННЯ ПРО ПРЕКРАСНЕ)
   //Для повноти картини потрiбнi в селi не тiльки геро? працi й битв, а й
мученики, тобто жертви самоуправства, беззаконня i сваволi. Це люди  чеснi
i морально пристойнi, яких нi за що нi  про  що  висилали,  потiм  прощали
незаподiянi злочини, i вони сьогоднi ходять серед нас, не  знаходячи  собi
нiяко? вже точки опори,  подiбно  до  грiшних  душ  у  мiкеланджелiвському
страшному судi.
   Це до епiзоду питань. До речi, згадати Кравчину, де вiн  запису?  перед
смертним бо?м у партiю i де всi сповiдаються перед ним. Усе це до питання,
до великого многогранного питання про прекрасне.//
   12/IХ [19]54
   Сьогоднi менi шiстдесят рокiв минуло...
   Учора й сьогоднi я одержав  багато  привiтальних  телеграм.  З  Москви,
звичайно, не з убогого Ки?ва.
   Нацiональну форму i змiст я вiдчуваю завжди, й сьогоднi особливо. Гiрко
менi? Гробить  мене  розпач  чи  жаль?  Нi.  Небо  таке  ясне,  i  повiтря
прозоре...
   Люблю народ свiй палкою любов'ю. Ущухло  много  бур  в  мо?му  серцi  i
пристрастей ущухло багато, тiльки одна з них  лишилася  в  менi  назавжди:
пристрасть етична, i за це я благословляю свою долю i свiй час...
   25/IХ [19}54
   Сьогоднi я чомусь згадав про виступ Чарлi Чаплiна у пресi чи в  промовi
зi слiв Андрiя Малишка.
   Чаплiн заявив, що слов'янство поки що  дало  свiтовi  в  кiнематографi?
одного митця - мислителя i поета. Вiн назвав мо? iм'я, вiд чого, очевидно,
укра?нська частина нашо?  радянсько?  делегацi?  дiячiв  культури  нiяково
опустила очi, не знаючи, як реагувати...
   //С. красуня. Струнка, з красивими руками,  з  великим  низьким  лобом,
голубоока. Чорт зна?, якi дияволи таяться в нiй.  Вона,  звичайно,  завою?
його.
   Сидячи на однiй партi в гiдротехнiчному  iнститутi,  вона  не  може  не
завоювати його, тому що та, дружина, вдома. Вона вдома - i бiльш нiчого. I
все за С. Все говорить про те, що пара його - С. Так вiн i по?де з нею  на
нове будiвництво, в нове життя. А дружина лишиться на  березi  нещасна.  I
буде плакати вона, i проклинати долю, i кликати його, але  нiчого  вже  не
змiниться. Судилась ?й сирiтська доля покинуто?.//
   //Критики скажуть, звичайно, -  вигадав  автор  конфлiкт.  Нема  такого
конфлiкту. Нашi маси давно вже переросла i виросли з цього кола  нiкчемних
приватновласницьких проблем. Де вiн ?х побачив? Де вiн побачив цих  уявних
матерiв, якi замiсть того, щоб з радiсною усмiшкою на устах переселятися з
тiсних мазанок у свiтлi новi будинки, раптом  почали  плакати  i  цiлувати
одвiрки,, та ще з такими слiзливими иричитаннями? Нема цього! Нема!
   Тут автор зразу змушений буде поспiшити назустрiч  критикам  з  заявою,
якщо не про свою цiлковиту з ними згоду, то в усякому  разi  з  виявленням
радостi, що вони цього нiде в життi не помiтили.  I  навiть  заздрощiв.  А
втiм, нi. Заздрощiв до критикiв автор не вiдчува?.//
   У СЦЕНАРIЯХ I ФIЛЬМАХ
   //Скiльки на думцi?
   Що на думцi, те й на язицi.
   Усе персонажi сповiщають у тiй чи iншiй нескладнiй  формi  один  одному
про те, що вони зараз робитимуть.
   У пiдтекстi майже нiчого нема. Все однопланове.  I  нема?  мислення.  I
кожному вiдведено судити не вище чобота.//
   //Вiдсутнiсть пiдтексту в ролях не  дозволяв  акторам  творити  образи.
Тому вони не живуть, тобто не мислять ("Я мислю,  отже,  я  iсную").  Вони
читцi реплiи.//
   1/Х 1954
   //Що може людина? Могутня нечувано наша людина сьогоднi. Взагалi людина
сучасностi - якими засобами вона володi??//
   Верещака. Працю?те погано. По-старому.
   Тихий. Скажiть менi: коли б були ви не письменник, а  хлiбороб,  як  ми
от, як би землю краще по-новому обробляли,?
   Верещака. Я? Я про це не думав. Я взагалi кажу.
   Ти. хдй. Жаль. От бачте.
   Верещака. А ви? Коли б були ви не колгоспник, а письменник, про що б ви
книжку написали? Еге. Ви про це думали?
   Тихий. Думав. Я написав би книжку про гарну, лагiдну  людину,  добру  i
чесну. Про те, як призначили ??, цю людину, на роботу, таку,  для  яко?  у
не? ума-голови не хвата?. I як оця людина  поволi  стала  злою,  нечесною,
гидкою i нещасливою. I як  через  не?  стало  нещасливими  багато  гарних,
розумних людей. Не перебивайте. I як  потiм  у  це  село  при?хало  високе
начальство i цю людину вродi неначе вигнало з посади, i як усiм нам  знову
стало легко й ловко жити. I тiй людинi теж.
   Верещака. Так. Може, ви назовете прiзвище цi?? людини?
   Тихий. Можу назвать. Можу й не назвать.
   Запорожець. Не називай, Трихван! Усi вони один у одного горiлку  п'ють.
Правди не доб'?шся все одно.
   Тихий. Доб'юсь.
   Верещака. Одне можу вам сказати: напевно високе начальство  до  вас  не
при?де...
   РОМАН
   11/Х [19]54

   У всiх його проявах розiкласти на п'ять пар:
   //Любов i радiсть. Ревнощi i страждання. Народження дiтей. Розлуку.
   Злиття сердець, щастя владання. Обман i мерзотнiсть.
   Прагнення до висот i допомога друга. Прагнення до висот  i  гальмування
мiщанки. Похибки серця. Гармонiя.
   З  усiх  повсякденних  явищ  по?днати  один  вiрний  i  точний   роман.
Переплести всi долi пар.
   НIЧ
   1. Вони в степу обiйнялись (тема моря).
   2. Вони потонули, море закрило ?х.
   3. Друга пара па човнi на Днiпрi,
   4. Човен на Днiпрi. Вони в ньому лежать.
   5. Сцена пiдла.
   6. Вона одна в степу. Страждання. Музика.
   7. Фiвчук лягав спати.//
   221/Х [19]54
   Н. Каховка
   Деталь.
   ?здив з М. в Стару Каховку. Хотiв знайти невловимих водобудiвцiв. Двiчi
не заставав. I обидва рази мене вражали секретарки зава i парторга. Обидвi
досить гарнесенькi, молодi, з гарними фiгурами. Але пики в обох злi, як  у
гадюк. Вони нiколи не бачили мене в життi, не знають, хто  я.  Але  обидвi
огризалися на мо? запитання, наче перед ними стояв не сивий вiдвiдувач,  а
?хнiй найлютiший ворог.
   Яка дивацька вiдсутнiсть елементарного виховання! Так хотiлося сказати:
"Посмiхнись ти, дурепо паршива! Попроси мене люб'язно  сiсти.  Якi  iдiоти
тебе виховали? Який дурень узяв тебе до себе на роботу?"
   Потiм я подумав: "Нi, змовчу. I тихо пiду".
   Можливо, вони копiюють сво?х начальникiв?..
   23/Х [19]54
   Рiзне. ...Да! Заходжу я до Петра Iвановича. Скiльки рокiв не  бачилися!
Людина культурна, море чарiвностi. ? нам що згадати. Одне слово -  зустрiч
майже близьких друзiв.  Розмови  високi,  полiтичне  спрямованi  до  самих
вершин комунiзму. Просунувся Петро Iванович, просунувся  здорово!  Ось  як
злетiв! Ну i досвiд, звичайно, керiвно? роботи, i зовнiшнiсть, i голос,  i
посмiшка, i щось таке, зна?те, високе i принадне, керiвне на обличчi...
   Але ось дзвоник секретарки. Коротка розмова.  Петровi  Iвановичу  треба
когось прийняти. Хтось зараз повинен до нього ввiйти з пiдлеглих.  Чому  я
це знаю? Я бачу: Петро Iванович непомiтно  для  себе  i  для  мене,  через
звичку, вже iнша людина... Вiдвiдувач заходить...  Розмова  вiдвiдувача  з
строгим,  жорстким  керiвництвом  коротка.  Похмуре   керiвництво,   важка
бездушнiсть i нечутливiсть цього наймилiшого  Петра  Iвановича.  "Вправляв
мозги" прибулому, очевидно, розумнiй i нещаснiй людинi.
   Вiн виходить пригнiчений, супроводжуваний важким поглядом.
   Крiсло поверта?ться в мiй бiк, i передi мною знову лiричний шанувальник
вiльного жарту, трохи скептик i прочая, i прочан, i прочан.
   Милий Петро Iванович:
   - Да! I ось, значить, це саме, приходжу я додому...
   Я думаю: господи, звiдки ся артистичнiсть? О,  порожня  посудино...  Ти
вже недосяжний, непроникний, обтiчний.  Ти  всемогутнiй.  Скiльки  ж  тобi
рокiв? Нiкому  не  вирахувати.  Ти  старий  як  свiт...  Чи  ?  ти  плямою
капiталiзму? Чи ти ще при феодалiзмi був таким сучим сином?  I  будеш  при
комунiзмi? Ба, мабуть, будеш, бестi?!
   26/Х 1954
   Сьогоднi у мене при?мний ранок. Наче менше стала болiти голова. Отримав
велетенське душевне полегшення вiд телефонно? розмови з Юлею. N.  надiслав
менi дружнього листа з вкладеним  у  нього  рецептом  i  двома  пакетиками
дидретину. Сповнений до нього почуття глибоко? вдячностi, до цi??  добро?,
розумно? людини. Спасибi йому.
   I ще одна хвилююча зустрiч буквально збудоражила  всього  мене,  як  то
кажуть, до краю. Сьогоднi я отримав деяке ствердження однi?? сво??  старо?
та?мно? здогадки.
   Я думав влiтку ще в Москвi, i особливо тут, в Каховцi, i головним чином
у Грушiвському Кутi, а також пропливаючи пароплавом по Днiпру:
   Чи ее все так? Ну, добре, Каховську станцiю i  водоймище  -  море  -  я
розумiю, визнаю повнiстю  i  люблю.  Ся  споруда  варта  всiх  жертв  -  i
зруйнування сiл, i затоплення плавнiв, i всiх  найдорожчих  трудiв  нашого
народу. Чому? Тому, що  воно  породжу?  Пiвденний  житт?дайний  канал.  Се
зрошення, обводнення, се життя i благополуччя наших степiв. Воно абсолютно
прогресивне.
   Iншi греблi? Зокрема, Кременчуцька? Та сама, яка  повинна  затопити  45
000 домiв серця Укра?ни? Чи потрiбна вона? Чи така вже вона необхiдна? Для
чого вона? Для постачання запорiзьких турбiн? А може, плюнути  нам  на  цi
турбiни,  на  сi?  вiсiм  тощих  фараонових  корiв?  Чи  не  надто  дорого
обiйдуться сi? запорiзькi  ?хнi  кiловати?  Можливо,  ми  далi  обiйдемося
невеличкими  греблями  для  пiдтримання  нормального  судноплавства  i   в
невеликiй мiрi для енергi??
   Адже людство  вступило  в  нову  енергiйну  еру!  I  яку!  Оволодiвання
термоядерною енергi?ю робить нас всемогутнiми  володарями  всi??  Сонячно?
системж, а не дише Землi?
   Навiщо ж сi складнi арха?чнi, божевiльне" дорогi гiдроелектрогiганти на
прекрасних рiках? Цi затоплення мiст i сiл?
   Я задавав отсi питання А-ву, але переконливо? вiдповiдi  вiд  нього  не
отримав. Очевидно, вiн не до кiнця розумi? все, будучи поспiль  захоплений
своею прекрасною i благородною справою.
   I ось сьогоднi один професор Одеського гiдротехнiчного iнституту пiдняв
раптом передi мною завiсу.
   Очевидно, саме у зв'язку з атомною  ерою  вже  почали  переглядати  всю
проблематику гiдробудiвництва. I той  факт,  що  зараз  закрили  всi  новi
гiдротехнiчнi в у а й, залишивши лише один старий, Одеський, свiдчить  про
дещо.
   ...Ми будемо робити новий стрибок у розвитку енергетики. Атомний.
   Греблi ва основних великих наших рiках, очевидно,  будуть  невеликi,  з
скромними вiдмiтками для полегшення судиоилавства i  зрошення,  беа  ломки
сiл i мiст,  без  знищення  прибережних  лiсiв  i  затоплення  гiгантських
[просторiв] дорогих земель.
   Не кажiть - нема? конфлiкту. ? конфлiкт. Вчора увечерi я довго сидiв  у
А. Ми перебрали багато тем i не помiтили, як промайнуло двi години.  Як  i
завжди, ся людина подобалася менi. Тому я мав задоволення вiд  спiлкування
з нею.
   - Скажiть менi, чого ви могли вiльно i,  так  би  мовити,  безкарно  не
робити в Каховцi всi о/гсi чотири роки?
   - Тобто? - А. пiдвiв свою могутню голову  i  ледь-ледь  примружив  очi.
Вiн, очевидно, трохи втомився.
   - Ну, могли ви не асфальтувати вулиць, не саджати  дере",  не  будувати
Будинку культури?..
   - Боже мiн! -  в  голосi  А.  забринiли  складнi  iнтонацi?  здивовання
[через] на?внiсть питання, смiх, гiркота.
   - Та я нiчого не повинен цього робити. Це  все  мо?  злочини?  Будинки,
театр, асфальт, озеленення, архiтектура, все-, що вас  тут  приваблю?,  що
раду? людський погляд, що надало будовi  вiдчуття  благоустро?ного  нового
мiста, - все ж це суцiльний докiр менi. Все менi поставлено на вид: "Що ви
тут нако?ли? Хто ви? Гiдробудiвник чи градобудiвнин?"
   А. почав оповiдати менi всю iсторiю створення мiста - се разюче.
   Ось на чому можна створити  п'?су,  роман  про  народження  мiста,  яке
люблять уже городяни i вже пишаються ним i за яке будiвник отриму?  докори
вiд високопоставлених свинтусiв.
   - Ви що тут набудували? Хто вам дозволяв? Ви  бачили  в  К...?  Як  там
Iванов - Петров - Баранов працю?? Збудував простенькi бараки, койки в  три
яруси, по сто, сто двадцять чоловiк на барак - i все! I працюють! А ви  що
думали? Не працюють? Працюють! Ось як.  А  ти,  так-перетак,  двоповерховi
лазнi тут, та кам'янi двоповерховi  квартири,  та  асфальти...  ти  на  це
розбазарю?ш?.. I так далi i тому подiбне,  неуявно  дике.  ?  хто  це,  ви
гада?те? Заступник мiнiстра.
   Я сидiв вражений.
   - А на чому втримався? - А.  замислився.-  Мене  пiдтримав  укра?нський
уряд. Так, так, вони всi мене пiдтримали, i  укра?нський  ЦК.  Тут  зовсiм
iнше розумiння речей...
   Ось, власне, i все.
   -  А  якi  тут  iнженери,  майстри,  робiтники!  Се  -  гвардiя.  Се  -
аристократи духу. Дивовижно благородний, щасливий якийсь колектив!..
   26/Х [19]54
   Диво зi мною.  Менi  стало  легше.  I  настрiй  змiнився.  Трохи  впало
тиснення. Почав писати, ходив до глазно? лiкарнi,  аптеки.  I  хоч  ходити
важко, болить за грудиною, я став веселий i бадьорий. Мабуть, тому, що Юля
подзвонила. А день знову казковий. Днiпро, i небо, i сокорини, i Козацький
острiв - все мене чару?. Тепло i тихо. Благословенна осiнь...
   28/X [19]54
   Вчора закiнчив свою доповiдь про сiльське будiвництво для подачi в Раду
Мiнiстрiв i вiддав передруковувать. Увечерi  перед  сиом  розповiв  сво?му
новому сусiду Г. Д. iдею створення  в  Ки?вi  пiд  безпосереднiм  шефством
уряду невеличко? групи художпикiв-мопумоiгталiстiв, архiтекторiв, рiзчикiв
по дереву i керамiстiв для того, щоб, вибравши  село,  скажiмо  Опiшию,  i
завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його  за  кiлька  рокiв
так, щоб воно стало зразковим центром уваги всiх будiвникiв, колгоспникiв,
туристiв, мистецтвознавцiв. Ще краще створить би двi чи  навiть  три  такi
групи, щоб вони працювали в рiзних селах. Треба створювати  новi  зразковi
вогнища культурного будiвництва на селi.  Я  згадав  Пiкассо  i  Леже.  Що
зробив Пiкассо в одному глухому  керамiчному  мiстечку!  Се  я  запропоную
урядовi i президентовi Академi? архiтектури N. Тiльки не пiднiме сього  N.
Побо?ться i поледачиться. Вiн уже вiдступив за  стiни  свого  Софi?вського
монастиря i далi золотих бань навряд чи рушить.
   30/Х [19]54
   ...Зустрiч з президентом Академi? архiтектури  була  трохи  комедiйною.
Вiн через годину заявив, що вiн стомився "вiд напору мо?х думок"...
   41Х1 [19]54 Ки?в
   Сьогоднi лечу, себто не лечу, а ?ду до Москви. Речi  складенi.  Надворi
глибока похмура осiнь...
   Що я зробив тут хороше?
   В колах архiтектурних.
   Я розпочав тут справу справжнього державного плану, якщо архiтектори ??
пiдiймуть.  Дев'ятнадцятого  листопада  виступатиму  на  пленумi  Академi?
архiтектури з питань будiвництва нового села. Доповiдь я  вже  написав  i,
прочитавши ?? особисто т. Н., вручив йому. На другий день вiн на  зустрiчi
в Академi? архiтектури запропонував менi прочитати ?? па цьому пленумi.
   6/ХI [19]54
   Москва. Похмуре сiре небо. Гримлять важкi машини за вiкном.
   За двi години я вже почув тут про свiй стан так багато  прикрих  речей,
що вже не рад поверненню. Вже не з мо?ми нервами боротися з недолею. А  до
того ще й грошей у домi нема, i дiстати нiде, i вже навiть  за?катись  про
них не можна, бо й тут уже оббрехано мене. Вже К. дiстав фальшивку, нiби я
за рiк минулий заробив якусь шалену суму.
   З О-вим зустрiвся хороше. Се ?дина людина, що ставиться до мене  добре.
Тiльки що вiн може?
   Перед вiд'?здом з Ки?ва мав велику розмову  з  N.,  який  хоче,  аби  я
пере?хав працювати на Ки?вську студiю.
   - Олександр Петрович, студiя загиба?. Вона зайшла вже так  далеко,  так
тяжко пала, що далi iснувати так не може.  Потрiбнi  ви  тут  як  повiтря.
Тiльки ви один можете ще врятувати укра?нську кiнематографiю. Ви ж  бачите
самi, що кругом робиться, i т. д. i т. п.
   А далi рiч пiшла  про  кiномистецькi  керiвнi  верхи,  про  ?х  рiвень,
байдужiсть, обскурантизм. Картини дiйсно  жахливi.  Нiколи  ще  укра?нська
кiнематографiя не падала так низько, не обезлюднювалася  так  укра?нськими
кадрами.
   - А чому ж ви не пропонували менi пере?хать додому хоч би  п'ять  рокiв
тому?..
   7/ХI [19]54
   Дуже радий, що на засiданнi президi? Академi? архiтектури в присутностi
тт. Н., С. i К. прийнятi мо? запорозькi чайки  на  ввiдних  воротях  шлюзу
Каховсько? ГЕС. Тепер, якщо вистачить у  скульпторiв  пороху  i  культури,
буде хоч один пам'ятник нашим збройним предкам. Адже нiде нiчого за триста
рокiв! Наче ?х i не було на свiтi...
   I доповiдь моя в Радi  Мiнiстрiв  про  художн?  оформлення  Каховського
моря, очевидно, вiдiгра? свою роль.
   21/ХI [19]54
   Доповiдь моя на пленумi Академi? архiтектури вiдбулася  досить  влучно.
Народ прийняв мене гарно.
   Тiльки я захворiв. Тиснення пiшло знову вгору.  Перебуваю  в  гнiтючому
моральному станi.
   21/ХI [19]54 Москва
   Холодно. Гудуть машини за вiкном день i  нiч',  не  вгаваючи.  Просидiв
цiлий день над сценарi?м...
   23/ХII [19]54
   Художнiй твiр ? завжди до певно? мiри протестом  на  користь  чи  проти
когось чи чогось.
   Не слiд хитрити з читачем. Коли ви пишете, уявляйте собi, що ви  завтра
помрете i що ви пишете заповiт для любих сво?х дiтей.
   Не бiйтесь захоплення. Бiйтесь лжi i утрировки.
   Нiщо, нiякий ряд живих i ловких сцен, не затулить вiдсутностi  основно?
iде?.
   А iдея явля?ться сама, якщо в  романi  ?  двi  живi  неоднаковi,  рiжнi
особи.
   По аакону природи: досить дотику двох пластинок  металу  -  холодно?  i
гарячо?, щоб уже потекла електрика.
   26/ХI/ [19]54
   ДО ПИТАНЬ ФОРМИ
   Зробити у  фiльмi  один-два  великих  епiзоди,  цiлком  побудованих  на
стрiмкому руховi. Беэ жодного слова. На якiйсь однiй стрiмкiй нотi.
   Один з цих епiзодiв - звичайно, наступ моря, розлив чарiвний,  веселий,
величний. Вiд Ки?ва до Каховки. Се незвичайна весна.
   Другий, можливо, епiзод Сiрка. Се лiт запорозько? кiнноти в степах.  Се
битва, погонi, угон людей, худоби. I анову битви. I знову рух у степу.
   I потiм уже слово кошового.
   ПРОСТIР
   Лiтаки, радiотелефонування.
   Треба зробити так, щоб у картинi не було тiсно.  I  щоб  вона  була  не
рвана, не фрагментарна. Треба дiю, що вiдбува?ться  на  великому  просторi
будiвництва, правильно розташувати i об'?днати на загальному тлi.
   Один з персонажiв - молодий хлопець. Очi талановитi, широко розкритi  в
життя. Всьому диву?ться радо. Одкривав сам у собi щоразу все новi  й  новi
таланти.
   - У мене, дядьку, учора ввечерi одкрився новий талант.
   Писанка. Дивуючись, ставить найнеможливiшi  несподiванi  запитання,  на
зразок:
   - Нащо оцi верби?
   - Чого так стало некрасиво?
   Вiн щасливий. Все, чого хоче, здiйсню?ться. Бажаю -  те-то  (спогади  в
Щорсi). Дiалог про красоту i соцiалiзм. Не хочу я верб.
   СКОРИСТАТИСЯ НЕОДМIННО
   //Н.Н. знав, що вiн нiколи не любив людей. Зовсiм яв любив  нi  народу,
тобто нi робiтникiв, нi селян, нi буржуазi?.
   Це презирство до всього на свiтi рятувало його, як йому вдавалось,  вiд
усвiдомлення власно? нiкчемностi i пустоти, було ?диним вiдкритим  девiзом
його життя. Вiйна, мир, - чи не все одно? "Важливо бути на хвилi",  -  ось
який це був письменник Яковець-Яковченко.
   У нього нема? друзiв.
   - Не треба менi друзiв. Досить з мене дружби народiв.
   Коротше кажучи, вiн хам.//
   - Я людина. Менi властиве все людське. Не можу  я  складатися  з  самих
молекул ентузiазму.
   Я мушу ?сти, пити. I щоб на мене дощ не йшов у хатi.
   I хочу я не бути похожим зовнi на страхiття...
   Я не хочу сво?м зовнiшнiм видом  принижувати  мою  прекрасну  Радянську
державу.
   - ? керiвники, ? й письменники, що з-за високих iдей не бачать людей.
   - Коли це так, вiн просто ?х не бачить, без всяких iдей.  Нiкого,  крiм
себе, не любить.
   27/ХII [19]54
   Закiнчився з'?зд письменникiв  Радянського  Союзу27.  Дванадцять  днiв.
Урочисте  вiдкриття  в  Кремлi.  Багато  виступiв.  Промови  писанi.   Всi
говорили, уткнувшись  носом  у  написанi  сво?  слова.  Промовець  окремо,
аудиторiя окремо.
   Мiй виступ народ сприйняв прекрасно. Не вподобався я тiльки мо?му другу
Н. i його родичу i двiйнику Н.Н.
   Був цiкавий чесний виступ Шолохова...
   30/ХII [19]54
   ПРО КОЛIР, ПРО КРАСУ
   Записати в сценарi? кiлька разiв. Розкидати сi  думки  по  всьому  полю
сценарiю.
   Описати детально крижини, розливи, сади в цвiту.  Всю  душу  природи  в
цвiту. Весь порух сил.
   Прикласти вухо до землi.
   Лiтати з бджолами в кожну квiтку. Навiщо?
   Адже се буде знято, а може, й нi, дивлячись за обставинами. Все  рiвно,
записати так, наче буде зняте точнiсiнько саме так, i люди будуть дивитись
зазняте через сто рокiв як лiтопис, як живопис.
   ВНЕСТИ В ТЕКСТ СЦЕНАРIЮ
   Такий герой мiй чи не такий? Розпитаю людей, - хто скаже  правду?  Адже
всяк уже носить його, створивши по образу й подобiю свому.
   Один скаже - вiн був скажений, другий - дурний. Маленькi душi  зменшать
його до сво?х пiгмейських розмiрiв i  скажуть  про  його  свою  пiгмейську
правду: вiн матюкавсь, був мовчазний, багато ?в, i пив, i ?здив у  ЗIМi  -
саме те дрiбничкове, що, зменшуючись до пiгмейських розмiрiв (нрзб). Не то
що мiй герой, а  навiть  велика  людина  робилась  близькою  i  зрозумiлою
пiгмеям.
   Горобцiв спитати - скажуть, напевно, що орел погано  лiтав  у  кущах  i
коноплях. А як орел за хмарами лiта?, спитати треба орлину зграю.
   В селi Любимiв ка
   ЧОМУ?..
   На зборах серед людей, дуже стриманих i м'яких, один п'яний. Се блондин
середнiх лiт з вицвiлими на сонцi вусами, порiвняно пристойно  зодягнений.
Сидить серед жiнок. Вiн п'яний.
   Але, бачачи перед собою в президi? при?ждже начальство, тобто секретаря
райкому i мене, вiн з усiх сил намага?ться бути коректним.  Йому  безтямно
хочеться  виголосити  щось  невисказане,  гiрке.  Його  обличчя   сповнено
страждання. Голос гихии  i  сумний.  Вiн  бо?ться  порушити  порядок.  Вiн
несмiливо пiдiйма? руку. I коли йому дають слово, вiн  скрушно,  вкладаючи
найскладнiший пiдтекст, вимовля? одне лише слово:
   - Чому? Ну... ну, ч-чому-у? Ах!
   I притиску? до серця кулак. Що "чому" - я так i не  зрозумiв.  Але  всi
iншi, зда?ться, всi зрозумiли його i мовчки згодилися.
   Вiн був вкрай сумний...
   Потiм пiсля зборiв вiн пiдiйшов до голови i з таким же сумом i скрухою:
   - Ах, я ж зовсiм не те хотiв сказати...  I  ось,  розумi?те,  вiдчуваю:
п'ятдесят грам перебрав, ех!..
   Дивовижно симпатичний чоловiк.
   1955 рiк
   ТЛО
   5/1 [19]55
   Для всього фiльму пам'ятати: тло нiколи не повинно  бути  порожнiм.  На
другому, третьому i навiть на четвертому планi завжди повинно  вiдбуватись
щось побутове, гранично правдиве.
   Тодi образи будуть плавати в живому середовищi, а не  в  безповiтряному
вибiрковому просторi.
   Iнодi те, що вiдбува?ться на тлi, може  виходити  на  перший  план.  Се
деталi крупноплановi, почерпнутi з середовища.  Вони  короткi,  йдуть  пiд
фонограму головно? дi?.
   Примiтка. Дiти, що грають бiля президi?, жiнки з дiтьми на руках,  яким
геро? дають дорогу, i т. д.
   З година ночi, субота 12 листопада (1955)
   //Писати тiльки правду. Не зраджувати ?? нi за яких обставин. Пам'ятати
про час, про народ, про сво? лiта.
   Пiднести ?? високо i нести бiля самого серця.
   Катерину i Голика трактувати  однаково,  без  подiлу  на  позитивних  i
негативних. Не боятися нiяких пристрастей, нiяких узагальнень.
   Боятися тiльки брехнi i утрировки.
   Думай неухильно тiльки про велике. Пiдпсси природу до  самого  себе,  i
хай всесвiт буде вiдображенням тво?? душi.  Борись  во  iм'я  честi.  Якщо
доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу,
i усмiхайся.
   - Щастя, щастя... Обiйдемось i так. ? речi важливiшi, нiж щастя.
   - Якi?
   - Якi? Повиннiсть. Обов'язок.//
   ПЕЧАЛЬ
   //Гпiв може бути дуже  сильним.  Але  печаль  не  доводить  до  вiдчаю,
iстерi?. Це загалом не драма. Це життя наше. А життя прекрасне. I люди, що
творять його, загалом прекраснi.
   Сцени  печалi  повиннi  бути  легкими,  як  бiлi  хмарки.  Нерозтрачена
нiжнiсть повинна бути знайдена i виражена, фiлософiчна мудрiсть i щедрiсть
народу - творця, во?на, художника.
   Звiдси: сцена жалю з приводу затоплення, прощання  з  хатою,  або  коли
рубають грушу, прощання з синами i т. д. i навiть розлуки  в  драматичному
романi, якщо треба, - хай будуть... хай  зворушують  i  викликають  навiть
усмiшку,  але   не   страх   i   страждання.   В   усьому   повинне   бути
житт?утвердження, душевна краса народу.//
   30/ХII 1955
   КРАВЧИНА
   IIМи ж були з тобою хто? Найзвичайнiшi люде.
   - Ну, а тепер? Ми хто?
   -  Як  хто?  Тепер  ми  незвичайнi  люде.  Я  подивився   сьогоднi   на
будiвництво,  послухав,  що  говорять,  -  це  зовсiм  iнший  свiт.   Саме
незвичайний. До сього дня я, признаюсь тобi, ось навiть вiйну пройшов. Три
ордени не добрав - не розумiю життя - сьогоднi зрозумiв.//
   1956 рiк
   (1956)
   ? щось глибоке в цьому твореннi моря,  щось  схоже  на  iсторичну  долю
нашого народу. Розширюються береги,  новi  морськi  обрi?  хвилюють  серця
будiвникiв.
   По закiнченню цього  фiльму  я,  очевидно,  вiдiйду  вiд  сво?х  старих
принципiв i зроблю "Тараса Бульбу"  за  Гоголем.  Це  давн?  бажаиня  мо?х
друзiв.
   7/Х/ [19]56
   Оповiдав полковник К. таку бувальщину про свого друга. Сюжет, достойний
Шекспiра. Пiд час його [вильоту] аагабав кращий командир ланки. На очах  у
бойового товариства вiв вбивав одну за одною три бойовi машини ворога, iде
на таран, збива? четверту i сам пiдпалений, в ту мить пада? вогневою кулею
на ворожу територiю. Пам'ять його вшанували урочистими словами. I иагоро-'
дили посмертно званням Героя Радянського Союзу...
   Минула свiтова вiйна. Виявилось, що вiн упав  на  терен  ворога  живий,
нанiвзгорiдий,  поламаний.  Його  вилiкували.  I  от...  дома  дiзна?ться:
позбавили його звання Героя i т. iн. i т. п.
   - Товаришi, за вiщо?
   - Як за вiщо? Адже вд буди приказом нагороджеш званням Героя...
   - Да!
   - Посмертно. А ви живий.
   - Ну й що? Хiба мiй нодвиг зменшився вiд того?
   - Дiло не в подвигу. Був наказ - посмертно. А  раз  вж  живий,  ви  тим
самим вже не вiдповiда?те формi наказу. I тому...
   - Що - тому?
   - Тому ви нiякий не Герой. Для звання Героя ми мусимо  представити  все
заново, а де пiдстави? Хто може засвiдчити вашi подвиги?
   - Такi-то й такi-то.
   - Але ж вони загинули всi...
   - Так що це воно виходить, як же ее так?
   - А так, що ви живi. Могли б же ви, попавши до полону, застрелити себе?
   - Постiйте... Що ви сказали?
   - Якщо ви герой, як же ви могли здатися в полон?
   - Я не здавався. Я впав разом з лiтаком i чудом залишився живий в огнi.
   - Так. А де дiстанете ви докази, що саме ви були в огнi i руки вашi  не
могли тримати пiстолета?..
   ...Довго оповiдав менi полковник К., а я слухав його i жахався. Се було
одне з пайжахливiших оповiдань мо?? доби...
   7/ХI/1956
   Запишу на сон грядущий: "Поему про море"  я  хотiв  знiмати  спiльно  з
Ки?вською студi?ю. Домовився про се з заступником мiнiстра. Сказав йому:
   "Я син укра?нського  народу,  i  менi  немало  вже  лiт.  Сценарiй  мiй
присвячений життю укра?нського народу, на Вкра?нi вiдбува?ться дiя. Цiлком
ясно, що й знiмати фiльм треба на  Вкра?нi,  в  основному  а  укра?нськими
акторами. Iнакше я не мислю собi. Iнакше се буде щось аморальне i, по сутi
кажучи, глибоко неприродне й дикуиське".
   Вiн погодився зi мною.
   Не  погодився  лише  один  дiяч  укра?нсько?  некультурностi.  Нi   мо?
прохання, нi посилання на думку заст. мiнiстра культури СРСР  не  вплинули
на N...
   24/XI 1956:
   Причини  сiростi,  безкрилостi,  нудно?   буденностi   того   мистецтва
полягають головним чином у тому,  автори творiв стоять холоднi i  байдужi
в однiй площи, з фактами, з предметами сво?х творiв.
   Високе  "умственное  плоскогорье",  висота  i   яснiст?;   точки   зору
художника-митця i глибина  його  свiтогляду  пiд  впливом  тридцятилiтньо?
енергi?  уступили  сво?  мiсце  дiлячеству,  байдужостi  i  спекуляцi?  на
реалiзмi плазунiв безiдейних i дрiбних.
   Нема нi любовi, нi пристрастi нема?.

Популярность: 54, Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:35 GMT