бi завдання "укра?нiзувати" iншомовного автора (згадаймо "Гараськовi оди" Гулака-Артемовського, що недалеко вiдiйшли вiд "Ене?ди" Котляревського, пiзнiшi перекладання "Iлiади" С. Руданського, "Антiгони" Петра Байди-Нiщинського та iн.), над перекладами чужоземних поетiв (Шекспiра, Байрона, Гете, Шiллера та iн.) працював Кулiш, взявши за мету "?вропе?зувати укра?нську поезiю", примусити ?? кинути "рiдну письменницьку фальш" i вирушити в широкий океан свiтово? культури. Та Кулiшевi - при його буржуазно-нацiоналiстичних тенденцiях - бракувало поетичного таланту, щоб захопити сво?ми перекладами широкi читацькi кола. Величезну заслугу в галузi поетичних перекладiв мав Iван Франко. Але вiн брався за переклади насамперед як просвiтитель, прагнув найбiльшо? точностi i не надавав першорядного значення художньому шлiфуванню сво?х перекладацьких праць. Це, звичайно, нiяк не зменшу? ?х значення для укра?нсько? культури, хоч i особливостями мови, i за цензурними умовами переклади Франка були мало доступнi укра?нським читачам, якi жили в межах царсько? Росi?. Царська цензура, як вiдомо, майже до 1905 року категорично забороняла перекладати художню лiтературу укра?нською мовою. Та й серед самих укра?нських дiячiв було поширене переконання, що переклади - взагалi зайва розкiш; ще майже наприкiнцi XIX столiття М. Костомаров радив М. Старицькому "дати Мiцкевичам та Байронам спокiй", бо вони непотрiбнi лiтературi, котра iсну?, як тодi висловлювались, "для хатнього вжитку". Ось чому з перекладу "Гамлета", зробленого М. Старицьким, глузував навiть дехто з укра?нцiв, вигадуючи на нього пародi?. Особливо скептично ставились i росiйськi реакцiонери, i укра?нськi лiберали до перекладiв на укра?нську мову росiйських поетiв: навiщо це робити? Начебто укра?нцi не можуть читати ?х у росiйському оригiналi? М.Т. Рильському належить заслуга i теоретичного, i практичного руйнування цих мало не вiкових передсудiв. Ще в 1938 роцi, працюючи над власними перекладами Пушкiна i редагуючи переклади iнших авторiв, вiн писав: "Укра?нськi переклади Пушкiна - конче потрiбнi. Це, по-перше, спосiб наблизити пушкiнську спадщину до широких мас нашого народу, якi думають i говорять укра?нською мовою, отже, значить, переклади ? трамплiн до дальшого ознайомлення з творчiстю Пушкiна в оригiналi; а, по-друге, який це прекрасний спосiб вигострити свою мовну зброю, пiднести укра?нську мовну культуру на вищий щабель розвитку! Переклади Пушкiна на укра?нську мову збагачують, отже, укра?нську мову, укра?нську поезiю, лiтературу взагалi".[2] Звернiмо увагу на пiдкресленi слова. I. Франко колись писав, що переклади сприяють зближенню i вза?морозумiнню народiв, перекидають "золотий мiст" мiж ними. Поряд iз цим благородним завданням виховання почуття iнтернацiонально? солiдарностi Рильський висува? ще iнше: переклади сприяють розвитковi укра?нсько? "мовно? культури", отже, збагаченню лiтератури. У доповiдi на IV мiжнародному з'?здi славiстiв, розвиваючи тi самi думки, вiн вiд iменi всiх радянських поетiв-перекладачiв категорично заявля?: "Ми вважа?мо, що переклад з будь-яко? мови на будь яку мову принципово можливий - незалежно вiд того, на якому щаблi розвитку сто?ть та чи iнша мова. Звичайна рiч, iдеться про творчий, а значить, не тiльки вмiлий, а й смiливий переклад, про той тип перекладача, який, маючи в тому чи iншому випадку обмежений словниковий запас дано? мови, рiшуче розсува? його рамки, не вiдступаючи i перед словотворенням на мiцнiй пiдвалинi законiв i особливостей рiдно? мови, вмiло використовуючи iнколи заведення до рiдно? мови iноземних слiв i виразiв"[3]. Роботу над поетичними перекладами М. Рильський старить не нижче вiд оригiнально? творчостi. Це не тiльки змагання поета однi?? нацiональностi з поетом iншо?, це також наполеглива боротьба з матерiалом рiдно? мови, створення нових мовних, отже, i iдейних цiнностей. Саме цi риси i характеризують Рильського як перекладача слов'янських поетiв - Пушкiна, Мiцкевича, Словацького, Некрасова, генiально? поеми, створено? Ки?вською Руссю, "Слово о полку Iгоревiм" i сербських епiчних пiсень, французьких поетiв - Буало, Корнеля, Расiна, Мольера, Вольтера, Гюго, Ростана та iнших, як спiвавтора перекладачiв першо? частини славетно? поеми Данте i комедi? Грибо?дова "Лихо з розуму" та перекладача багатьох iнших генiальних i талановитих творiв свiтово? лiтератури. Нездiйсненним здалось би поетам XIX столiття завдання поетичного перекладу французьких класикiв XVII столiття з ?х математично точною i сповненою абстрактних понять мовою, перифразами, метонiмiями, антитезами, пишномовнiстю. Але всi цi труднощi Рильський поборов. Вiн умi? засобами рiдно? мови (як треба знати ?? в усьому ?? невичерпному лексичному i стилiстичному багатствi!) вiдтворювати цих класикiв, вiддавати рiдною мовою ущипливу iронiю Вольтера ("Орлеанська дiва"), прозору яснiсть пушкiнського вiрша, селянську говiрку Некрасова, романтичний пафос Ростана ("Сiрано де Бержерак"), рiзноманiтну мальовничiсть Мiцкевича. Якого б поета Рильський не перекладав, вiн завжди да? високопоетичний твiр, збагачуючи скарбницю укра?нсько? лiтератури. Iнодi вiдмiннiсть граматичного строю не дозволя? точно вiддати оригiнал. Тодi поет майстерно змiню? образ, не руйнуючи його, - як вiн сам висловився у статтi "Слово перекладача" (1937). Наприклад, пушкiнськi рядки: Как величавая луна, Средь дев и жен блестит она... Рильський переклада?: Зорею ранньою вона Блищить серед зiрок одна, бо укра?нська мова не дозволя? порiвнювати_ _красуню з_ _мiсяцем через незбiг граматичного роду. Керуючись глибоким розумiнням iдейного задуму, духу i стилю оригiналу, Рильський широко використову? прийом творчо? компенсацi? образу, коли образи або характернi стилiстичнi звороти, випущенi в одному мiсцi перекладу, переносяться у найближчi строфи чи рядки. Чимало прикладiв Цього можна знайти у видатних творчих досягненнях Рильського - перекладах "?вгенiя Он?гiна" та "Мiдного вершника" Пушкiна i одного з найбiльших творiв польсько? лiтератури, романа-епопе? Мiцкевича "Пан Тадеуш". Працювати над цим перекладом Рильський почав ще в двадцятих роках. Перше видання перекладу з'явилось у 1927 роцi i дiстало високу оцiнку у радянськiй i польськiй критицi. Проте поет не зупинився на цьому першому варiантi, ще понад два десятилiття працював над ним i в 1948 роцi випустив новий варiант, який без перебiльшення можна визнати найкращим з усiх перекладiв цього твору на iнослов'янськi мови. Епiчний спокiй, пильнiсть зору, що помiча? найдрiбнiшi деталi побуту, м'який гумор, багатство барв i звукiв - усi цi риси поеми Мiцкевича з надзвичайною майстернiстю вiдтворено в перекладi Рильського. Робота над перекладом "Пана Тадеуша" була для Рильського прекрасною школою поетично? майстерностi, де йому доводилося бути i мовознавцем, i iсториком лiтератури. У численних статтях i передмовах до цього i до iнших перекладiв з улюбленого польського поета Рильський пiдкреслював в його творчостi глибокий патрiотизм, волелюбнi устремлiння, мрi? про майбутн? братерство слов'ян, що спорiднюють Мiцкевича з Пушкiним i Шевченком. Цими статтями i перекладами М. Рильський вийшов у перший ряд знавцiв Мiцкевича не тiльки на Укра?нi, а й у всьому Радянському Союзi. У рiзних власних творах, особливо в поемi "Марина", Рильський творчо продовжував благороднi традицi? не тiльки Шевченка, а й великого польського поета. Нелегко було знайти вiршовий розмiр, що якоюсь мiрою наближався б до силабiчно? системи польського оригiналу. Рильський нарештi зупинився на "александрiйському вiршi" - шестистопному ямбi - як на ритмi, найбiльш вiдповiдному широтi епiчного задуму Мiцкевича. У передачi "Епiлога" перекладач зважив на змiну ритму i для цi?? частини використав п'ятистопний ямб. У прикiнцевих рядках "Епiлога" польський поет висловлював сподiвання, що твiр його стане народним здобутком: Коли б до то? я дожив потiхи, Щоб заблукали цi пiснi пiд стрiхи I щоб селянки, тихою порою Спiваючи за пряжею тонкою... ...Щоб узяли до рук оце писання, Таке ж немудре, як i ?х спiвання. Цiй вимозi народностi твору цiлком вiдповiда? переклад М. Рильського, написаний простою i легкою мовою, прозорими i мелодiйними вiршами, - один iз шедеврiв Рильського як поета-перекладача. Нове видання перекладу поеми Мiцкевича (вiдзначене в 1950 роцi Державною премi?ю) вийшло у свiт саме в той час, коли молода демократична Польща вiдзначала 150 рокiв з дня народження свого великого поета. Сво?м прекрасним перекладом поет Радянсько? Укра?ни гiдно вшанував його пам'ять i створив ще один видатний поетичний документ про мiцну дружбу двох слов'янських народiв. Дiяльнiсть Рильського в галузi художнього перекладу (вона - ще багатша i рiзноманiтнiша, нiж показано тут) - не епiзод в його поетичнiй творчостi, а великий подвиг поета i громадянина. Щороку розширю?ться сфера об'?ктiв його поетично? дiяльностi: крiм класикiв свiтово? лiтератури, вiн_ _переклада? твори поетiв-сучасникiв iз братнiх республiк Союзу - М. Тихонова, М. Светлова, М. Iсаковського, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, Г. Табiдзе, С. Чiкованi, А. Iсаакяна, М. Миколайтiса-Путiнаса та багатьох iнших. А водночас iз цим вiн продовжу? i свою оригiнальну творчiсть. Провiдними мотивами книжок М. Рильського "Братерство", "Наша сила", "Ранок нашо? Вiтчизни", виданих у 1950 - 1953 роках, ? почуття патрiотично? гордостi за свою кра?ну, яка успiшно буду? комунiстичне суспiльство, роблячи справжн? чудо перетворення людей i природи. Але найбiльше чудо, говорить поет, радянський народ створив iз самим собою: Якi ти викував серця, Якi зростив ти волi! З якою гордiстю лиця Iдеш в народiв колi! Ти годен iменi творця, Тво? дороги без кiнця Горять на видноколi! _("Слово письменника")_ Чимало вiршiв М. Рильський присвячу? iде? перетворення природи, в якiй особливо виразно втiлюються зримi риси комунiзму, здiйснюються вiковiчнi мрi? людства про прекрасне майбутн?. Ось чому поет так багато уваги придiля? темi творчо? працi, славлячи людей труда, науки i мистецтва: Усе ловив би i ловив З нестримною жагою Цi подвиги войовникiв На мирнiм полi бою. _("Слово письменника")_ Але найголовнiшою темою нових творiв поета, який чуйно прислуха?ться до настро?в, дум i почуттiв радянських людей, ? тема боротьби за мир, що за пiсляво?ннi роки охопила всiх трудящих людей свiту. Цiлком закономiрно ця тема по?дну?ться в поезi? М. Рильського з мотивами братерства i дружби народiв: За мир у свiтi всьому - Це значить: проти тих, Хто в горi вселюдському Прибуткiв жде нових. За мир у свiтi всьому - Це за братерство клич, За те, щоб дню ясному Навiк збороти нiч. _("За мир") _ В поезi? "За мир" М. Рильський виявив себе майстром тi?? мудро? простоти i точностi словесного виразу, яка наближа? вiрш до поетично? формули i разом iз тим рiднить його з пiснею. Пiсенна музикальнiсть цього вiрша зумовлю?ться i легким ритмом тристопного ямба, i чiтким збiгом ритмiчно? та синтаксично-семантично? будови (закiнчену думку висловлено в одному чи двох рядках), i синтаксичним паралелiзмом у будовi всiх строф ("За мир...- це значить..."). Простота виразу думки в цiй поезi? виключа? будь-яку пишномовнiсть i ускладненiсть образно? системи i лексики. Поет дуже обережно i економне використову? епiтети ("руки працьовитi", "день ясний"), не вда?ться до складних метафор. Про цей вiрш можна сказати словами самого поета, що вiн "правдою повитий", бо просто й мудро висловлю? заповiтнi думи всього трудящого людства про мир. У збiрцi "Братерство" вмiщено досить рiзноманiтнi за темами i художнiми засобами вiршi: поезi? широкого полiтичного звучання на сучаснi теми ("За мир", "Слово письменника", "Пiсня про братерство", "Комсомол", "Радянськiй Армi?"), особиста лiрика ("Нащадок", "Не бiйся смутку", "Незгасна зоря"), поезi?, присвяченi образам великих митцiв - Шевченка, Пушкiна, Котляревського, Заньковецько?, - переклади з Тихонова, Леонiдзе, з лiрики Гете i, нарештi, поема "Молодiсть". Про те, як глибоко й художньо завершено вмi? М. Рильський вiдтворити в поезi? iнтимне душевне життя, заповiтнi думи и чуття радянсько? людини, свiдчать лiричнi вiршi збiрки "Братерство". Поезi? "Незгасна зоря", "Нащадок" - це уславлення радостi людини, яка вмi? вiдчувати голоси юностi, голоси майбутнього: Радiй же, серце! До останку пий Життя людського пiнистий напiй, Палай з людьми жагою однi?ю. _("Незгасна яоря")_ Сповненими нiжностi словами малю? поет свого нащадка, майбутнього поета, що колись заступить його мiсце. Тепер - це "хлопченя iз чубчиком льняним" "пiдбира, ласкаве i сердите, першi пари непокiрних рим...", з "невситимим серцем" прагнучи "все знати, обiйняти"; та незабаром хлопчик пiде в широкий свiт, побачить, "як людська робота сходить ще невиданим зелом", - i з цього житт?дайного джерела, з людсько? працi, народиться нова пiсня ("Нащадок"). Таких фiлософських глибоких, лiричних i житт?во конкретних вiршiв чимало в збiрцi "Братерство". Вони свiдчать про невпинне творче зростання поета, про його чуйнiсть до нового, комунiстичного в життi нашо? кра?ни, про щире, палке бажання уславити сво?ю поезi?ю тих, "що весь свiт ведуть в нечувану поему" (епiлог до поеми "Молодiсть"). Видатнi художнi досягнення ма? М. Рильський за пiвсторiччя сво?? поетично? дiяльностi. Але в зiбраннi його творiв iз цiлковитим правом два томи забирають статтi про братерськi зв'язки укра?нського i росiйського народiв, про росiйських письменникiв - Пушкiна, Л?рмонтова, Гоголя, про укра?нських поетiв - Шевченка, Франка, Лесю Укра?нку, про поетiв захiдного i пiвденного слов'янства - Мiцкевича, Яна Неруду, Христо Ботева, про росiйський i укра?нський театр, про радянських поетiв, про свiтове значення укра?нсько? лiтератури. Багато з цих статей написано в зв'язку з ювiлейними датами, так би мовити, "принагiдне", багато з них становлять просто записи виступiв на урочистих зборах. Вiд цих виступiв ми, звичайно, не сподiва?мося на якесь нове слово: найчастiше вони висловлюють почуття не тiльки оратора, а й всi?? аудиторi?, що зiбралася вшанувати пам'ять видатно? людини або велику iсторичну подiю. А втiм, визначна риса здебiльшого коротких виступiв Рильського - це не тiльки умiння красиво i в той же час дохiдливо-просто висловити цi спiльнi почуття, а й чергувати в них таке висловлення з тонкими спостереженнями, думками, що можуть дати поштовх широким науковим дослiдженням. Скiльки таких видатних думок побiжно кинуто, наприклад, у статтях про Пушкiна, про Шевченка, про поезiю Iвана Франка, не кажучи про iншi! Рильського - майстра поетичного слова - особливо цiкавлять питання художньо? майстерностi. Хто тiльки зараз не говорить про потребу вивчати поетичну майстернiсть? Але, мабуть, для того, щоб сказати справдi вагоме слово в цiй справi, треба й самому бути хоч до певно? мiри майстром слова. А тому висловлювання на дану тему Рильського набирають особливого iнтересу. Дiло поета, кажуть нам, не так розповiдати про поезiю, як давати зразки словесного мистецтва. Але Рильський - не тiльки поет, а й дослiдник художнього слова, фiлолог у найвищому значеннi цього поняття. Лiтературознавцi i лiнгвiсти завжди з користю для себе читатимуть статтi "Ясна зброя (Iз думок про укра?нську мову)", статтi про теорiю i практику художнього перекладу, про народну творчiсть. Обранням М. Т. Рильського на члена Академi? наук УРСР, а в 1958 роцi i на академiка АН СРСР, мабуть, малося на увазi вшанувати не тiльки видатного поета, а й глибокого знавця i мови, i того, що Франко звав "секретами поетично? творчостi". В темах, iдеях сво?? поезi? останнiх рокiв, як i передво?нних, М. Рильський, природно, сходиться з iншими видатними радянськими поетами. А проте його вiршi не можна сплутати з вiршами П. Тичини, М. Бажана та iнших вiдомих поетiв-сучасникiв. Iндивiдуальнiсть поетичного стилю, поетичного обличчя Максима Рильського залиша?ться яскравою i зараз, коли вiн вступа? в шостий десяток сво?? творчостi. В чому вона? Чи не в тому, що в творчостi Рильського гармонiйно по?дну?ться вiрнiсть найкращим традицiям минулого з новаторством у галузi тем, образiв, мови, обумовленим повнотою почування нового життя - того життя, що почалося для людства, а насамперед для братнiх народiв нашого Союзу, пiсля великого Жовтня? Так, i в цьому теж. А крiм цього, - наприклад, у сво?рiднiй iнтимностi поетичних розмов Рильського з читачами. Живий образ поета ввесь час сто?ть перед нами. Ми зна?мо, на яких вулицях вiн жив у Ки?вi, якi почуття i думки виклика? в нього той чи iнший будинок цього мiста, яке так само не можна вiдокремити тепер вiд Рильського, як не вiдокремити iншого мiста - "Петра творенья" - вiд його спiвця, Пушкiна. Ми бачимо М. Рильського в родинному чи дружньому колi, любимо його рiдну Романiвку, спостерiга?мо поета в по?здi, на пароплавi, на полюваннi, рибальствi, в школi, куди вiн привiв свого маленького сина, за письмовим столом, де вiн кiнча? велику працю, а душа жада? не вiдпочинку, а ново? роботи, бо не слабне, а дедалi зроста? робоча енергiя людей нашо? кра?ни. Разом iз Рильським ми нiби стояли перед стiнами та баштами старого i вiчно молодого Кремля, в "серцi народiв" - Москвi, переживаючи теплi i нiжнi слова поета, сказанi про Москву, про великий братнiй народ росiйський. Слiдом за поетом ми подорожували до Львова, до Закарпаття, в кра?ни народно? демократi? - до Польщi, Чехословаччини, до болгарсько? столицi Софi?, до далеко? заокеансько? Бразiлi?... I, однак, всi цi конкретностi, що так зближують поета з читачами, - не тiльки "автобiографiчний елемент" в творчостi Рильського, а щось бiльше. За образом автора чи його "лiричного героя" вимальову?ться образ особи епохи соцiалiзму, особи, якою хотiв би стати кожен iз нас i яку хотiли б ми побачити в наших дiтях, у нашiй молодiй змiнi. Особистi риси - тiльки конкретизацiя загальних рис радянсько? людини з ?? любов'ю до Вiтчизни та ?? народу, пошаною до справжнiх цiнностей минулого, вiрою в майбутн?, любов'ю до життя, що обновилось у нас аж до дрiбниць побуту. При великому вмiннi передавати загальнi iде? Рильський - i в цьому його iндивiдуальна особливiсть - цiнить "очарування милих дрiбниць" i вмi? вiдтворювати його. Це дано не кожному поетовi. Це, мабуть, ознака душевно? молодостi. Прожитi роки звичайно розвивають в людинi автоматизм сприймання житт?вих явищ. Мало хто з лiтами не втрача? iнтересу до того, що весь час повторю?ться й ста? звичним. А тим часом iз цих деталей склада?ться велике "вiдчуття життя". Це вiдчування деталей i вмiння робити ?х золотом поезi? було, наприклад, у Пушкiна, якого, разом iз Гоголем, Б?лiнський називав "поэтом жизни действительной". Хто вмi? так вiдчувати свiт, тому вже не потрiбнi "бригантини", "кораловi рифи" (дивись раннi поезi? Рильського), бо цибуля, сiль, пiвхлiба, три таранi ранком над водою, коли на блiдiй гранi небес трiпоче перший вогненний промiнь сонця, стають прекрасними, такими ж прекрасними, як прозорi бабки, що весною вилiзають на поверхню води, тiльки-но вилупившись iз лялечок, як весняний метелик, який пролетiв, наче сухий листочок, щоб сумно сiсти на недавно посаджену яблуньку, але потiм злякався собачки Бульки, що у весняному собачому захопленнi ладна гавкати на цiлий свiт. Нiяких прихованих думок нема в цих образах Рильського. Це не символи, а тим часом вони збагачують наше свiтосприймання, примушують повнiше й ширше дивитися на дiйснiсть. Людина минулого, спостерiгаючи швидку змiну хвилин, хотiла, як Фауст Гете, зупинити ту з них, яка ?й здавалася особливо прекрасною. Як же мало змiнитися життя для того, щоб людина могла "зупинити" кожну мить i побачити ?? прекрасною! "О, кожна вiдпечаталась хвилина в душi, так щиро вiдданiй теплу",- говорить Рильський в однiй iз сво?х поезiй ("Останнiй день"), i хiба це не ознака його незламно? молодостi, хiба не ознака психологi? радянських людей, новонароджених у новонародженому свiтi? Незламна молодiсть - це сутт?ва риса поезi? Рильського, молодiсть - це головна риса свiтосприймання радянських людей, що виявля?ться в ?х оптимiстичному свiтоглядi, невсипущiй творчiй енергi?, свiтлiй вiрi в майбутн? торжество правди, в перемогу комунiзму. Про самого себе Рильський в 1943 роцi писав: Скоро край i п'ятому десятку, I юнацький пал не до лиця... Але так хотiлось би - спочатку I - признаться щиро - без кiнця! На однiй iз ки?вських околиць, недалеко вiд оспiваного Рильським Голосi?вського лiсу, сто?ть загороднiй будинок-дача поета, оточена невеличким садом, де влiтку завжди цвiтуть квiти, а бiля огорожi розлога верба, наче шатро, вабить у свiй затiнок. Тут проводить сво? творче дозвiлля М. Т. Рильський у тi години, коли не мусить ?хати до iнституту мистецтвознавства, фольклору i етнографi? АН УРСР (директором якого вiн працю? багато рокiв), виступати на зборах письменникiв i громадських органiзацiй Ки?ва, ви?жджати до Москви як депутат Верховно? Ради СРСР або робити по?здки за кордон - до Польщi, Чехословаччини, Австрi?, Францi?, i далi через океан - до Бразiлi?, а в мiсяцi вiдпочинку вiдвiдувати радянськi республiки вiд Бiлорусi? до Кавказу. Багато земель побачив Рильський за п'ять десятирiч сво?? поетично?, науково? i громадсько? дiяльностi. Багатьох друзiв i однодумцiв знайшов вiн по далеких кра?нах, переконуючись, що дружба трудящих усiх кра?н - явище природне i що наближа?ться година, коли "народы, распри позабыв, в великую семью соединятся". Диву? незвичайна сприйнятливiсть поета до життьових вражень i неослабна сила його творчо? енергi?. Ось його кабiнет iз письмовим столом, заваленим паперами i книжками. Хочеться думати, що за цим столом створювались його останнi з виданих поки що поетичних книг: "Троянди й виноград" - книга про природу, про простих людей, про геро?в труда i культури - одна з найумиротвореннiших i в той же час найсвiтлiших i найрадiснiших книг про нашу сучаснiсть; а далi книги - "Далекi небосхили", "Голосi?вська осiнь"... До речi, двi з цих останнiх збiрок - "Троянди й виноград" i "Далекi небосхили" - вiдзначено однi?ю з найвищих нагород нашого часу - Ленiнською премi?ю. На стiнах - полицi з улюбленими книжками, а серед них на виднотi стоять словники, з яких безперервно здобуваються самоцвiти i золото народно? мови. У книзi "Троянди й виноград" ? вiрш-заповiт досвiдченого майстра молодим майстрам художнього слова: "Як парость виноградно? лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно полiть бур'ян. Чистiша вiд сльози вона хай буде". Не можна втриматися, щоб не процитувати цей вiрш далi: Прислухайтесь, як океан спiва? - Народ говорить. I любов, i гнiв У тому гомонi морськiм. Нема? мудрiших, нiж народ, учителiв. У нього кожне слово - це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Не бiйтесь заглядати у словник: Й е пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садiвник, Достиглий овоч у Грiнченка й Даля. Не майте гнiву до мо?х порад I не лiнуйтесь доглядать свiй сад. Як добре виявились у цих рядках характернi риси Рильського - поета i людини! Пiсля серйозного i глибокого образного визначення народно? мови - напiвжартiвливi рядки про словники, батькiвська "порада" зазирати в них i кiнцiвка, взята з Вольтерового "Кандiда": "il faut cultiver notre jardin ("треба доглядати наш сад"). Прозорлива думка -i добродушний жарт. Так i бачиш перед собою живе обличчя М.Т. Рильського - з сивим волоссям, iз раптовим спалахом молодих, незважаючи на лiта, очей - обличчя "розумного садiвника" у вiчно зеленому квiтучому саду укра?нсько? радянсько? поезi?. [1] Перша книжка поезiй М.Т. Рильського вийшла в 1910 роцi. Але в перiодичнiй пресi вiн виступав ще ранiше. Ф. М. Неборячок у монографi? "Максим Рильський" (видавництво Львiвського унiверситету, 1955, стор. 9) вказу? на поезiю "Сон", не вмiщену в першiй збiрцi i надруковану в газетi "Рада" 9 грудня 1907 року. [2] Збiрник АН УРСР "О.С. Пушкiн", К., 1938, стор. 22 [3] Доповiдь "Художнiй переклад з однi?? слов'янсько? МОВИ на iншу", Вид-во АН УРСР, К., 1958, стор. 4-5.