---------------------------------------------------------------
     Переклала з росiйсько? С.Литвин
     OCR & spellcheck ANSI walgalla75@yandex.ru
---------------------------------------------------------------

     Мiстер Леслi Бейз критично розглядав фотографiю.
     -  Якщо це  не шахрайство, тобто  не хитрий  фотомонтаж, - сказав  вiн,
простягаючи менi знiмок, - то це повинно зацiкавити вас...
     -  Ми  зробили  експертизу,  -  поспiшно  вставив  секретар.  Я  мовчки
розглядав знiмок. Потвора  була  заввишки щонайменше сiм метрiв. Вона стояла
на заднiх ногах, спираючись на гiгантський  хвiст. Величезна паща  з довгими
конiчними  зубами  була  напiввiдкрита.   Переднi  лапи,  озбро?нi  кiгтями,
довгими,  немов  кривi кинджали,  притиснутi до  грудей. В маленьких круглих
очах застигла  ненаситна  лють. Поряд  валялися понiвеченi останки носорога.
Загиблий  гiгант  здавався  роздавленим  щуреням  коло  готовой  до  стрибка
потвори.
     - Це,  безперечно,  новий вид тиранозавра, що якимсь чудом зберiгся  до
наших днiв, - мовив я, кладучи фотографiю на стiл.
     - Вам виднiше, як назвати, - пробурчав  мiстер Бейз. - Адже ви професор
зоологi??
     - Палеонтологi?, - поправив я.
     - Тим бiльше. То вiзьметесь розшукати красеня i доставити в один з мо?х
звiринцiв?
     - Боюсь, що це - важке завдання...
     - Тому я й звернувся до вас, мiстер...
     - Турський, - пiдказав секретар.
     -  Саме  так...  мiстер Турський.  Ви,  зда?ться, бували в  Центральнiй
Африцi?
     Я ствердно кивнув.
     - Де й коли?
     - Я  працював у верхiв'ях Голубого Нiлу  пiд час друго? свiтово? вiйни.
Був i в iнших мiсцях...
     - А потiм?
     - Довго розповiдати. Зараз викладаю палеонтологiю хребетних у...
     - Знаю. За  живого тиранозавра  я вам плачу... двiстi тисяч доларiв. За
шкуру i скелет - сто тисяч. Повернетеся нi з чим - не одержите нi гроша. Всi
публiкацi? тiльки через мо? видавництва. Жодного iнтерв'ю, жодно? фотографi?
на сторону. Згоднi?
     Я вiдповiв, що подумаю.
     - Вирiшуйте зараз же! I пам'ятайте: якщо вiдмовитесь, ви нiчого не чули
i не бачили цього знiмка.
     - Експедицiйнi витрати?
     - Назвете необхiдну суму.
     - Згоден.
     - Ол  райт. Договiр пiдпишете сьогоднi ж. Персонал експедицi? пiдберете
в  Конго. ?вропейцiв -  мiнiмум. Нiхто не повинен  знати  мети  по?здки. Хай
думають, що це звичайна експедицiя за рiдкiсними тваринами. Ви?зд  через два
тижнi...
     Я спробував перебити його.
     - Повторюю, рiвно через два тижнi. Мо? агенти - у вашому розпорядженнi.
З вами вирушить моя людина Персi Вуфф. Це непоганий хлопець. У нього надiйне
око i чавуннi кулаки. Вiн буде вашим заступником. Все.
     - Фотографiю ящера дозволите взяти з собою?
     - Одержите копiю. Але не забувайте про умови...
     - Це абсолютно новий вид  тиранозавра, - промовив я, пiдсуваючи до себе
знiмок. - Треба придумати для нього хорошу назву, i  як  тiльки  ми знайдемо
хоча б його зуб...
     -  К бiсу зуб!  Менi  необхiдний цiлий  тиранозавр.  Цiлий! Живий або в
крайньому разi Мертвий.
     - Звичайно, - погодився я.- Але, щоб охрестити його, досить i  зуба. Як
вам  подоба?ться  видова  назва  - Тyrannosaurus  beizi?  Непогано  звучить,
правда?
     Мiстер Леслi Бейз не чекав цього. В думцi я спробував поставити себе на
його мiсце: звiсно, при?мно, якщо тво?м iм'ям назвуть найстрашнiшу з потвор,
якi  будь-коли населяли землю. Однак мiстер Леслi Бейз  знову похмурнiшав  i
забарабанив пальцями по столу. Я чекав, що вiн викладе нову серiю умов, адже
договiр ще не був пiдписаний. Але вiн з невластивим  йому  сумнiвом у голосi
раптом спитав:
     - А чи не може видова  назва  тиранозавра  бути  подвiйною? Я  не зразу
второпав, куди вiн хилить, i обережно вiдповiв,  що в окремих випадках назва
виду може складатися з двох частин.
     Вiн засяяв.
     - В такому разi хай разом з мо?м прiзвищем до ней ввiйде iм'я дружини.
     - Чи?? дружини?
     - Мо??, звичайно, - образився мiстер Бейз. - ?? звуть Ритою.
     - Чудово, - сказав я. - Отже - Tyrannosaurus beizi  ritas. Вирiшено. До
речi,  я  складатиму  кошторис  на  три  сезони.  За  тиранозавром, можливо,
доведеться ганятись кiлька рокiв. Перший сезон - тiльки пошуки. Полювання на
ящера почнеться в другому сезонi. Третiй - резервний,
     Мiстер Леслi Бейз махнув рукою.
     Все  це було давно - багато мiсяцiв тому. Звичайно,  це була авантюра -
шукати живого тиранозавра для мiстера Леслi  Бейза. Навiщо я полiз у кабалу?
Заради грошей? Я нiколи не ганявся за ними, i, крiм того, на випадок невдачi
я  не одержую нiчого. Заради  можливостi побувати  в  недослiджених  районах
Центрально?  Африки?  Але Африку  я знаю досить добре.  Та й я вже  не юнак,
якого  може захопити романтика  далеких подорожей. Щоб опублiкувати  ще одну
монографiю про рептилiй?  Але мо? iм'я i так вiдоме в наукових колах, а крiм
двох десяткiв палеонтологiв читати монографiю про рептилiй нiхто не стане...
Та й в iснування тиранозаврiв я тепер не дуже вiрив.
     Отже, мною зроблено необачний крок. Втiм, я вже зробив ?х немало. Вiйна
закiнчилась давно, а  я  все ще подорожую закордоном...  Щемить серце,  коли
згадую  сосновi перелiски  Прикарпаття i  вечiрнi тумани  над тихою  Вiолою,
дово?нну  Варшаву. Я мрiю про повернення... I сам вiдкладаю  його все далi й
далi, поспiшаючи завершити давно розпочатi  дослiдження. Контракт з мiстером
Бейзом вiдсунув  мо? повернення  на  батькiвщину ще на три  роки... Та чи на
три?
     Ми перемiнили  вже не один табiр  на  краю Великих  болiт. Мо? мисливцi
дивуються.  Замiсть того, щоб ловити  рiдкiсних тварин, якi  ще збереглися в
цьому  куточку  Центрально?  Африки,  ми   лазимо  серед  отруйних  випарiв,
провалю?мось по пояс i глибше у смердючу рiдину,  ляка?мо  змiй i величезних
болотяних жаб,  знемага?мо  вiд нестерпно?  волого? спеки, втрача?мо останнi
сили вiд приступiв лихоманки.  Перший сезон закiнчу?ться, а ми не знайшли ще
не тiльки зуба, а й навiть будь- яких ознак iснування тиранозавра.
     Треба  ж було такому  статися, що мисливця,  який  надiслав  фотографiю
ящера мiстеру Бейзу, розiрвав лев за кiлька днiв до мого при?зду в Бумба.
     Компаньйон мисливця - старий  Джек Джонсон - виявився таким же йолопом,
як  i мiй заступник  Персi Вуфф.  Цих двох  нероб  зближала  любов до вiскi.
Маленький,  худий  i  лисий  Джек  Джонсон  мiг  випити  стiльки  ж, скiльки
здоровенний Вуфф.
     Наближалися  зливи. Темнi хмари все частiше закривали сонце. Треба було
йти на пiвдень, подалi вiд цих гнилих мiсць.
     Я вирiшив поговорити з Джеком Джонсоном одверто. Досi йому було вiдомо,
що ми при?хали вивчати, фотографувати i ловити гiгантських крокодилiв.
     Джек  уже  кiлька разiв вказував на  слiди великих  крокодилiв,  але  я
рiшуче бракував ?х, доводячи, що цi плазуни малуватi i не варто витрачати на
них час.
     Персi Вуфф приперся разом з Джонсоном  i мовчки гепнувся на чемодан, що
стояв бiля мого намету. Чемодан затрiщав.
     - Обережнiше,  -  попередив я,  -  там  соляна  кислота i препарувальнi
голки.
     Персi з  побоюванням  пiдвiвся,  помацав кришку чемодана  i влаштувався
поряд на згорнутому брезентi.
     Джек присiв навпочiпки i вичiкувально подивився на мене.
     - Незабаром почнуться дощi, - сказав я, - а  ми ще не зустрiли  нiчого,
що могло б виправдати затрати на експедицiю i ящики випитого вiскi.
     Персi Вуфф  кивнув, а  Джонсон вийняв  люльку  з рота  i почав старанно
вибивати ??.
     - Послухайте, Джонсон,  - вiв я далi, - покiйний Рiчардс розповiдав вам
про свою останню подорож у цi мiсця?
     - Дещо розповiдав. А що саме вас цiкавить? Крокодили?
     - Ну, припустимо, велетенськi крокодили.
     - Нi, про крокодилiв не казав.
     - Ну, а про якихось iнших великих тварин?
     -  Не  пам'ятаю,  шефе.   Зда?ться,  нi.  Його  остання   подорож  сюди
закiнчилася  невдало. Обидва  туземцi,  якi супроводили його, загинули. Якби
вони не були неграми, Рiчардсу могли загрожувати непри?мностi...
     - Це для мене новина. Ви ранiше не говорили про загибель туземцiв.
     - Тому що ви не запитували...
     -  А тепер  запитую i  прошу  розповiсти  все,  що  зна?те про  останню
мандрiвку Рiчардса. Чому ви не по?хали з ним?
     - Я захворiв на дизентерiю.
     - А потiм?
     - Вiн звелiв  чекати в Бумба. Вiн повинен був розвiдати новi  мiсця для
полювання на рiдкiсних  звiрiв. Так наказав агент мiстера Бейза. Але туземцi
загинули,  i  Рiчардс  повернувся в Бумба. Ми мали ?хати з  ним разом  через
мiсяць, а тут прибула стрiляти левiв стара американка. Вона найняла Рiчардса
на  мiсяць.  На  першому  ж полюваннi  лев,  якого вона  поранила,  розiрвав
Рiчардса.
     - А вам вiдомо, як загинули туземцi?
     - Рiчардс розповiдав, що ?х затоптав бiлий носорог.
     -  А  Рiчардс вам  нiчого  не розказував  про  незвичайних  гiгантських
тварин, яких вiн зустрiв пiд час сво?? останньо? подорожi?
     - Нi, шефе... А хiба вiн зустрiчав ?х?
     - Скажiть, Джонсон, а ви самi  нiколи не чували про бiблейських потвор,
що мешкають у Великих болотах?
     - Якi це бiблейськi потвори? Невже кити?
     Я почав втрачати терпiння. Сухо сказав:
     -  Я маю на увазi тварин, яких досi нiхто не бачив  в  Африцi. На iнших
континентах вони вимерли в давнi геологiчнi епохи.
     -  А раз ?х нiхто не бачив, то звiдки вiдомо, що  вони  тут  ?? -  щиро
здивувався Джоисои.
     - Ну, а в легендах туземцiв ви нiчого такого не чували?
     -  Ет, - махнув рукою Джонсон, - тутешнiм неграм вiрити не варто...  От
учора  один  з  них патякав,  нiби  його батько бачив на  краю балки потвор,
схожих  водночас i  на  слона,  i  на крокодила, ще й  завдовжки до двадцяти
метрiв. Що з такого вiзьмеш?..
     - Справдi, нiчого не вiзьмеш, -  мовив  я. -  А що ви дума?те з приводу
цi??  фотографi?? - я простягнув  знiмок тиранозавра,  одержаний вiд мiстера
Бейза.
     - От так диво! - пробурмотiв Джонсон. - Звiдки це у вас?
     -  Цю  фотографiю  зробив  Рiчардс,  очевидно, пiд час сво?i  останньо?
мандрiвки.
     -  Не  може  бути!  У  Рiчардса  нiколи   не  було  фотоапарата.  Та  й
фотографувати вiн не вмiв. Це не його робота, шефе.
     Персi неспокiйно поворухнувся на сво?му брезентi.
     - Але ж фото надiслав мiстеру Бейзу Рiчардс, - заперечив я.
     - Можливо, але це не його знiмок.
     - А чий же?
     - Не знаю.  Я нiколи не бачив у Рiчардса подiбной фотографi?. Та ,й про
зустрiч з такою  тварюкою вiн  би менi  розповiв. То це ви  на не?  полювати
при?хали?
     - На не? теж.
     Джонсон тихенько засвистiв.
     -  Не  хотiв би я з  нею  зустрiчатися,  - пробурмотiв вiн, розглядаючи
фотографiю. - Подивiться-но, що залишилось вiд бiлого носорога.
     - Ви дума?те, що це бiлий носорог, Джек?
     - Безсумнiвно, подивiться на його голову.
     Я взяв  знiмок, почав розглядати його в лупу i  переконався, що Джонсон
мав  рацiю.   Це  вiдкриття   примусило   мене   замислитись.   Туземцi,  що
супроводжували  Рiчардса, були  затоптанi бiлим  носорогом.  На фото був теж
бiлий носорог, розтерзаний тиранозавром. Чи  простий це  збiг? Бiлi носороги
стали  в  Африцi великою  рiдкiстю. Офiцiальна  статистика  твердить,  що ?х
залишилося  не бiльше сотнi голiв. А  з  другого  боку, у Рiчардса  не  було
фотоапарата...  Завдання  несподiвано ускладнилося,  i  я пожалкував,  що не
почав цi?? розмови ранiше.
     Мисливець  продовжував   розглядати  фотографiю.  Персi   Вуфф  дрiмав,
притулившись спиною до в'ючного чемодана.
     - Цiкаво, куди стрiляти в  цього малюка,  щоб  зразу покласти його? - в
задумi спитав Джонсон, не вiдриваючи погляду вiд знiмка.
     -  Ось  сюди, - я показав  мiсце на покритому  лускою корпусi ящера.  -
Вдалим  пострiлом  ви  пробива?те  серце  i  перебива?те хребет.  Але  треба
постаратися впiймати цю тварюку живою.
     Джонсон зареготав.
     -  Ви жарту?те, начальнику! Якщо навiть вдасться заманути  ?? в пастку,
то як  справитися  з  нею,  на  чому  транспортувати i  чим  годувати? Нi...
Пiдстрелити - iнша  рiч, але ловити живою я вiдмовляюсь. Цього i в контрактi
не було...
     -  Якщо  натрапимо  на  слiд ящера,  - спокiйно зауважив я, -  контракт
переробимо. А впiймати спробу?мо молодого,  якого можна звiдси вивезти. Але,
насамперед, ми вивчимо звички цих тварюк. Сучасна наука про йих майже нiчого
не зна?. Вважають, що вони вимерли близько шiстдесяти мiльйонiв рокiв тому -
наприкiнцi крейдяного перiоду. Однак на  такому стародавньому континентi, як
Африка, деякi види цих плазунiв могли зберегтися. Тут,  в центрi континенту,
геофiзичнi  умови  змiнювались,  очевидно, поступово, тому  динозаври  могли
пережити свою  епоху. Якби ми знайшли  ?х, це принесло б славу i грошi.  Ви,
Джонсон, стали б забезпеченою людиною.
     - А ви, професоре?
     - Я написав би про них товсту книгу з кольоровими iлюстрацiями.
     Персi  Вуфф чи то зiтхнув, чи то хрокнув, i я зрозумiв: вiн лише  вда?,
що спить, а насправдi уважно слуха? нашу розмову.
     "Можливо, вiн тiльки прикида?ться телепнем" , - подумав я.
     - А скiльки я мiг би одержати? - поцiкавився Джонсон.
     - Зараз про  це  говорити  передчасно.  Треба  спочатку  дiзнатись,  чи
справдi тут водяться ящери i якi. До речi, звiр, про якого вам говорив негр,
може виявитись не  хижаком,  як той,  що зображений на  фото, а. траво?дним,
наприклад, бронтозавром. Розпитайте  негра, де й коли його  батько бачив  ту
тварину i який вона мала вигляд.
     - Я можу покликати негра. Вiн трохи розмовля? по-англiйськи.
     - Покличте.
     Передi  мною стояв високий молодий негр,  задрапований  у  кусок  бiло?
тканини. Довгасте обличчя було спотворене глибоким шрамом.
     -  Його  звуть  Квалi,  -  пояснив  Джоисои. - Вiн  прийшов  з  партi?ю
носильникiв i хоче залишитись у таборi.
     -  Здрастуй, начальник, - мовив Квалi, торкаючись долонями сво?х грудей
i трохи схиливши голову. - Моя зна? хороший мiсця  для охоти. Багато хороший
мiсця. Моя вмi? пух-пух... Дай менi карабiн i патрони, i моя  покаже хороший
мiсця... Багато лев, слон, бiлий носорог...
     - Менi потрiбен крокодил, великий-великий крокодил, - сказав я.
     -  Такий крокодил тут нема, - рiшуче  заявив Квалi.  Джонсон задоволене
кивнув лисою головою.
     - А звiр, про якого ти вчора розповiдав бiлому мисливцю?
     - О, цей не тут. Два, п'ять, десять, п'ятнадцять день iти треба... Дуже
поганий  мiсце...  Один пiдеш - пропав... Так...  Так...- i  вiн  почав щось
пояснювати Джонсону мiсцевою говiркою негрiв банту.
     Мисливець уважно слухав, з сумнiвом похитуючи головою.
     - Що вiн каже?
     - Вiн твердить, що великi звiрi  живуть за два тижнi дороги звiдси, але
чорнi  мисливцi нiколи  не заглиблюються в болота - тi мiсця  охороняють злi
духи.  ?хнi голоси лунають вечорами над болотами. Його батько бачив  великих
звiрiв,  якi перелякано  тiкали вiд  когось. Вiн гада?, що  ?х  налякали злi
духи. У великих  звiрiв  тiло  й ноги слона,  хвiст крокодила, голова i  шия
змi?. Коли цi звiрi тiкали, то земля двигтiла i тремтiли дерева...
     - Спитайте, скiльки таких звiрiв бачив його батько i коли це сталося?
     -  Три.  Два великий,  один маленька. Це  було  давно:  тодi батько був
молодий, а Квалi ще не народився.
     - А де зараз твiй батько?
     По обличчю негра перебiгла судорога. Вiн повернувся  до Джонсона i щось
сказав йому.
     -  Його  батька  вбили   бельгiйцi,  -  переклав  Джонсон.  -  Вiн  був
розстрiляний разом з iншими чоловiками ?хнього Села кiлька рокiв тому.
     Запанувала напружена мовчанка.
     -  А ти сам  був у тому мiсцi, де  твiй батько бачив великих звiрiв?  -
спитав я, намагаючись не дивитись негру у вiчi.
     - Нi, але я зна? туди дорога. Я приведу туди бiлий мисливець, якщо да?ш
карабiн  i патрони, багато патрони... Я  доведу до  священний  камiнь. А там
бiлий пiде сам - один день дороги.
     -  Добре.  Ти поведеш  нашу експедицiю до священного каменя. Завтра  ми
поверта?мось у Бумба. Як тiльки закiнчиться пора дощiв, ти поведеш нас туди,
де твiй батько бачив великих звiрiв.
     - А карабiн? - пiдозрiло запитав Квалi.
     - Хоч неграм  у Конго i забороня?ться носити нарiзну зброю, - сказав я,
-  але  дам  тобi карабiн i  патрони, якщо  ти  покажеш  нам  слiди  великих
звiрiв...
     - Не обдуриш, начальник?
     - Якщо покажеш слiди, не обдурю.
     - Так, - урочисто промовив  негр, - Квалi  проведе експедицiя i  покаже
слiди великих звiрiв.
     Через тиждень ми були  в Бумба. Я  доручив Вуффу i Джонсону навантажити
на  пароплав  спiйманих  нами  рiдкiсних   тварин,  яких  ми  вiдправляли  в
зоологiчнi сади мiстера Леслi Бейза,  а сам сiв у лiтак i через кiлька годин
був у Леопольдвiлi.
     Стурбованi  обличчя  конголезцiв,  вибите  скло  у  вiтринах магазинiв,
велика кiлькiсть патрулiв  - усе свiдчило про недавнi заворушення в мiстi. В
порту панувало нервове пожвавлення. Чимало бельгiйцiв вiдправляли сво? сiм'?
на батькiвщину...
     Я  зняв номер у  Гранд-отелi. Кiлька днiв  пiшло на  оформлення  справ,
зв'язаних  з експедицi?ю. Потiм я  засiв  у центральнiй науковiй бiблiотецi,
щоб  переглянути  новi   палеонтологiчнi  журнали.  В   одному  з  них  була
надрукована замiтка вiдомого росiйського палеонтолога, що недавно повернувся
з Ефiопi?. В горах Сiбу вiн виявив на плитi пiсковику верхньотретинного вiку
загадковi слiди, залишенi, на  його  думку,  великим  ящером.  Спираючись на
рiзнi  матерiали, в тому числi й на ефiопський фольклор, вчений  висловлював
припущення, що в недослiджених районах Центрально? Африки великi ящери могли
зберегтися до наших днiв.
     Я вийшов з бiблiотеки i пiшов центральним бульваром, не звертаючи уваги
на рясний дощ.  Раптом мене зупинив невисокий кремезний чоловiк у  прозорому
плащi з сiрого пластикату. На мене здивовано дивилися знайомi сiрi очi.
     - Турський?.. Збишек!.. Ти звiдки тут узявся?
     Чоловiк вiдкинув  капюшон,  i  я  впiзнав його.  Це  був iнженер Марiан
Барщак з Варшави.
     Влiтку 1939  року ми обидва були призванi в один полк.  Вiн прийняв  на
себе перший удар  гiтлерiвцiв. Пiсля  розгрому  полку ми з  Марiаном  горами
дiстались до румунського кордону.  Навеснi 1940 року ми опинилися в Марселi.
Мене  запросили  для  проведення геологiчних дослiджень у  верхiв'ях Нiлу, а
Марiан по?хав у Лондон, щоб вступити у польську армiю, що формувалась там...
     Ми  обнялися  i  почоломкались. Через  кiлька хвилин  ми вже  сидiли за
столиком ресторану в Гранд-отелi.
     - Ти що тепер робиш? - спитав Барщак.
     - А ти?
     - Служив у Вiйську  польському.  Зараз працюю консулом у  Конакрi. Сюди
прибув у вiдрядження. А ти чому досi не на батькiвщинi?
     -  Рiднi  загинули  пiд  час  окупацi?.  Я  залишився  сам...  Хотiлося
закiнчити роботи... Так минули роки...
     - Ти завiв нову сiм'ю?
     -  Нi... Ось закiнчу цю подорож  i неодмiнно повернуся  додому, в  нашу
Варшаву...
     Коли ми прощалися,  Марiан поцiкавився,  де  працювала моя  експедицiя.
Дiзнавшись, що я недавно прилетiв з Екваторiальнеi провiнцi?, вiн зрадiв.
     -  Само провiдiння  послало  тебе. Менi доручили  вияснити долю  одного
чеського кiнооператора. Хлопець майже рiк тому при?хав у  Конго  i зник. Вiн
мав  зняти  кiлькасот  метрiв  плiвки для кiнохронiки.  Та  йому  захотiлося
екзотики, i вiн вирушив  у Екваторiальну  провiнцiю.  Його бачили в  Бумба з
одним  мисливцем,  а  потiм  вiн  як  у  воду впав.  Мiсцевi  властi  почали
розслiдування,  але зараз  у них надто багато турбот. Земля горить у них пiд
ногами... Так от, чи не чув ти про цього кiнооператора? Його  звади Мирослав
Грдичка.
     - Нi... не чув. А як звали мисливця?
     - Зда?ться, Рiчардс.
     Я пiдстрибнув на стiльцi.
     - Рiчардс?
     - Ти зна?ш його?
     -  Так... Власне, нi...  Але знаю, що  мiсяцiв п'ять тому його розiрвав
лев.
     - Про загибель мисливця  i  я чув, - замислено сказав Барщак. -  Але  з
Грдичкою ?х бачили значно ранiше... Ти повернешся в Бумба?
     -  Ще  до  закiнчення  перiоду  дощiв.  I  зразу  ви?ду  на  пiвнiч,  в
недослiдженi райони Екваторiально? провiнцi?.
     -  Спробуй  навести  довiдки...  Людину  з  кiноапаратом  не  могли  не
помiтити.
     - Обiцяю, друже. З  певних мiркувань доля цього кiнооператора мене дуже
зацiкавила. Як тiльки узнаю що-небудь, вiдразу ж повiдомлю...
     Тi??  ночi я довго не мiг заснути.  Розмова з Барщаком знову сколихнула
думки,  якi  не  давали  менi  спокою   останнi  тижнi.  Рiчардса  бачили  з
кiнооператором.  Можливо,  вони  подорожували разом.  Потiм  Рiчардс  послав
знiмок тиранозавра  мiстеру Бейзу,  а кiнооператор  зник. А Рiчардс  не вмiв
фотографувати... I були ще якiсь два туземцi, яких затоптав бiлий носорог. I
розтерзаний  бiлий носорог  ?  на знiмку... I с ще  негр Квалi, який  обiцяв
показати  слiди  великих  звiрiв. Цi  звiрi  можуть  виявитися  динозаврами.
Росiйський палеонтолог пише, що вони могли зберегтися...
     Негр  Квалi  хоче одержати  карабiн. Цiкаво,  навiщо  йому карабiн?.. А
Рiчардс не вмiв фотографувати...
     У кiмнатi було  жарко. Я перевертався з боку на  бiк i заснув тiльки на
свiтанку.
     I  ось ми знову  в зеленому океанi джунглiв.  Повiльно руха?ться колона
машин. ?демо  вузькими  стежками, прокладеними  в непрохiдних  хащах,  iнодi
прорубуючись крiзь зарослi.  До болю хочеться  вибратись iз зеленого полону,
побачити син? небо над головою, вiдчути на  обличчi подих вiтру! Але джунглi
безмежнi.
     Десь на пiвднi в зеленому коридорi джунглiв  тече багатоводна Конго, на
пiвночi несе води ?? притока Убангi. Але... ми робимо в день сорок-п'ятдесят
кiлометрiв, а зелений океан розкинувся на тисячi кiлометрiв навколо.
     Я  часто думав про  долю Мирослава Грдички. Заблудитися в  цих безкра?х
зарослях - означало загинути. Навiть  лiтаки  не могли б допомогти. Ти будеш
чути ?х гуркiт над головою, але вони не побачать тебе.
     У Бумба  не  вдалося  дiзнатися про  чеха нiчого  нового. Я вияснив, що
кiнооператор прожив  у Бумба кiлька днiв у тому ж  готелi, де зупинялися ми.
Це було майже десять мiсяцiв тому. Куди вiн вирушив з  Бумба, нiкому не було
вiдомо. Джонсон також нiчого не знав, а може не хотiв сказати...
     Старий мисливець дуже  змiнився, став  похмурим,  мовчазним. Вiн  хотiв
вiдмовитися вiд участi в новiй експедицi?. Я ледве умовив його. Дорогою  вiн
всiляко уникав розмов  зi мною i з Персi Вуффом. Я не сумнiвався, що мiж ним
i Персi пiд час мо??  вiдсутностi  щось сталося. Але що саме...  Для мене це
залишалося  загадкою  Вони вже  не проводили разом вечорiв  за  вiскi. Пiсля
вечерi Джонсон поспiшно зникав у наметi, а Персi довго  сидiв бiля похiдного
стола,  спершись  квадратним  пiдборiддям  на  величезнi  кулаки.  Вiд  його
байдужостi не залишилось i слiду, вiн зробився розлюченим i нахабним.
     Каравану  потрiбно  було  якнайскорiше  вибратися  з  зелених  сутiнкiв
джунглiв  до сонця i свiтла. На одному з привалiв я  завiв про це  розмову з
Квалi.
     - Ще один день, - сказав молодий негр. -  Завтра вечiр буде гора, потiм
озеро i великий болото. Лiс кiнчиться завтра...
     Наступного дня машини вибралися на сухий схил i пiшли швидше. Незабаром
джунглi  розступились  перед   караваном.  За   кiлькома  великими  деревами
виднiлося широке плато, поросле густою високою травою.
     За порадою Квалi ми розбили табiр на краю плато в тiнi гiллястих дерев.
Поряд  було джерело з  холодною чистою  водою. Поки  розвантажували машини i
ставили  намети,  Джомсон   i  один  з  чорних   во?нiв,  яких  ми   найняли
носильниками,  пiшли  подивитись, чи  нема  поблизу  дичини.  Скоро  долинув
пострiл, а  ще через  кiлька  хвилин  мисливцi  приволокли  велику  плямисту
антилопу.
     В таборi залунали захопленi вигуки.
     До мене пiдiйшов Джонсон. Очi його сяяли.
     - Антилопу  я  пiдстрелив  бiля  самiсiнького  табору.  Далi  на  плато
пасуться  зебри  i жирафи.  Вони  навiть  не  злякались  пострiлу.  Рай  для
мисливцiв. Якщо так пiде далi, то ви й  свою тварюку, чого доброго,  зможете
зустрiти,
     - Скажiть, Рiчардс бував у цих мiсцях?
     Джонсон вiдвiв очi.
     - Хто його зна?... Мабуть, нi.
     - Ви кажете не дуже впевнено.
     - Та що  я - нянька Рiчардсу? - скипiв раптом Джонсон. - Звiдки я знаю,
де вiн був, а де не був... В останнiй рiк вiн частiше ?здив сам.
     - А десять мiсяцiв тому?
     - Я вже сказав, що не знаю.  Нiчого не знаю!.. - його голос зiрвався на
крик.
     Вiн  почав  набивати  люльку. Пальцi його  тремтiли.  Я подумав,  що за
дивною поведiнкою старого мисливця щось крилось. Але що?..
     Я пiдiзвав Квалi.
     - Завтра будемо вiдпочивати  на  цьому плато. Потiм по?демо  далi. Куди
Квалi поведе нас тепер?
     -  Табiр буде тут багато день,  - вiдповiв  Квалi.  - Далi дорога машин
нема. Iдем, покажу...
     - Пiшли подивимось, Джек, - запросив я старого мисливця.
     Джонсон взяв свого штуцера i мовчки пiшов слiдом за нами.
     Неяскравий оранжовий  диск  примушував  мружити  очi.  Ми пройшли  бiля
кiлометра. Несподiвано  трав'яний покрив закiнчився,  i ми опинилися на краю
вапнякового плато.
     Скелястий  схил круто  обривався до  просторо?  плоско?  низовини. Вона
тяглася аж  до обрiю, затягнутого серпанком.  Спочатку менi  здалося,  що це
савани, але, придивившись, я зрозумiв, що внизу на багато  десяткiв, а може,
й на сотнi кiлометрiв розкинулися величезнi болота.
     - Де ж священне камiння? - запитав я в негра,
     - Ось воно, - Квалi вказав на обриви.
     - А куди пiдемо шукати слiди?
     - Там, - негр вказав  уздовж краю обривiв. - Один день дороги.  Великий
озеро. Там...
     Сонце зайшло, i вiдразу настала пiтьма. Над головою засяяли зорi.
     - Треба повертатися, - пробурчав Джонсон.
     - Трохи почекати, - попросив Хвалi.
     Ми присiли на теплому камiннi. Вiтер доносив знизу шелест очерету. Десь
далеко пронизливо засмiялась гi?на, i знову стало тихо.
     Ми сидiли мовчки, прислухаючись до шелесту очерету.
     Нарештi Квалi пiдвiвся.
     - Злi духи сьогоднi мовчать,  -  оголосив  вiн, i  ми пiшли  назад,  до
вогнищ, якi яскраво освiтлювали табiр.
     Вранцi наступного  дня Хвалi, я, Джонсон, Персi  Вуфф  i четверо чорних
во?нiв  попрямували до священного  камiння. Негри були  чогось стривоженi. Я
чув, як Квалi тихо заспокоював ?х.
     Незабаром ми  опинилися на краю  плато.  Квалi роздивився i попростував
уздовж  обривiв на пiвнiчний  захiд. Ми  мовчки  йшли слiдом за  ним.  Спека
ставала  все  вiдчутнiшою.  Пiт  заливав   обличчя.  Я  змушений  був  часто
зупинятися  i витирати  окуляри.  Пройшовши кiлька  кiлометрiв,  ми  досягли
глибоко? розколини, що розсiкала  край плато. Хвалi пiрнув у  не?, але скоро
появився i знаками запропонував iти слiдом за  ним. Розколиною ми спустились
до пiднiжжя обривiв i побачили входи в печери.
     - Тут, - мовив Квалi, вказуючи на печери.
     Ми пiдiйшли до однi?? з них. Чорнi во?ни боязко озирались навколо.
     Я ступив углиб печери. Назустрiч по кам'янистому грунту виповзла велика
сiра  змiя  i  зникла  в  густiй  травi. Стiни печери  були покритi  грубими
малюнками, зробленими червоною i жовтою фарбами.
     Тут були зображенi буйволи, жирафи, слони та  iншi дикi тварини i сцени
полювання. Рiзний стан малюнкiв свiдчив, що вони були виконанi в рiзний час.
     -  Цi малюнки, мабуть, зробленi  дуже давно,  - сказав  я. - Вони могли
бути створенi двадцять п'ять - тридцять тисяч рокiв тому.
     -  Цi  малюнки зробленi  недавно, - заперечив Квалi, - Це зробили во?ни
нашого племенi.  Ось малюнок мiй батько. - Вiн  вказав на якiсь зображення в
кутку печери.
     Я пiдiйшов ближче. На вапняковiй стiнi червоною фарбою були намальованi
незвичайнi  тварини, ?х було три: двi  бiльших, одна менша. На  малюнку вони
бiгли. У  них були  тiла  слонiв,  хвости  крокодилiв i  довгi  тонкi ши?  з
маленькими головами. Вздовж спин стирчали великi гострi зубцi. Сумнiвiв бути
не могло - художник зобразив динозаврiв.
     - Ну, як? - запитав я Джонсона.
     -  Хитре дiло, -  пробурчав мисливець, уважно розглядаючи малюнок. -  А
звiдки ти зна?ш, що це малював твiй батько?
     Квалi щось вiдповiв мiсцевою говiркою.
     - Каже, що батько сам показав йому цей малюнок, коли його посвячували у
во?ни, - пояснив Джонсон.
     - Як би не було, - сказав я, - малюнок доводить iснування динозаврiв  у
центрi Африки в недалекому минулому. Навiть якщо...
     Я не доказав. Дивний звук почувся з боку болiт. Тi?? ж митi чорнi во?ни
з зойками кинулись у печеру.
     - Злi духи болiт, - крикнув Квалi.
     - Тихо! - наказав я.
     Настала  тиша. I ось знову  звiдкись долинув той же  звук.  Вiрнiше, це
були  звуки,  якiсь  незвичайнi,  загадковi звуки. Вони нагадували  водночас
шипiння  i  свист,  якi,  поступово затихаючи,  раптово  змiнювалися  чи  то
кваканням, чи  то  нявчанням. В них  чулись загроза  i ненаситна слiпа лють.
Зненацька звуки обiрвалися, i  над болотами запанувала тиша. Я подивився  на
негрiв. ?хнi губи тремтiли, очi злякано округлились.
     - Що це могло бути? - спитав я Джонсона,
     Вiн здвигнув плечима:
     - Нiколи не чув нiчого подiбного.
     - Це злi  духи  болiт,  -  хрипко проказав Квалi. - Тiльки навiщо  вони
розмовляй вранцi? Може сердяться, що ми прийшов...
     - Бачив хто-небудь цих злих духiв? - поцiкавився я,
     - Злий дух бачити не можна. Хто бачив - зразу вмирай...
     - А може, так кричать цi звiрi? -  запитав я, вказуючи  на  динозаврiв,
намальованих на стiнi.
     - Нi... Вони так робить, - Квалi розтягнув губи i зашипiв.
     - Як змiя?
     - Нi. Змiя тихо... Цi дуже голосно.
     -  Може,  то  був  голос iншого  динозавра  -  хижака,  -  зауважив  я,
звертаючись до Джонсона.
     -  На  зразок  вашого  тиранозавра? Можливо,  й так. Я  вийняв з  ранця
фотографiю тиранозавра i простягнув Квалi.
     - Ти не чув про такого звiра?
     Негр обережно взяв знiмок, довго роздивлявся, потiм повернув:
     - Квалi не бачив такий... не чув.
     Ми  пробули  бiля  священного  камiння  до вечора.  -Жодного  звуку  не
долинало бiльше з боку болiт. Ми з Квалi  лазили по печерах, полохаючи змiй,
що ховалися там вiд спеки. Стiни бiльшостi печер  були помережанi малюнками.
Однак  художники зобразили  на  них звичайних тварин Африки. Малюнок  батька
Квалi був ?диним,
     - А твiй батько, Квалi, бачив великих звiрiв не тут?
     - Нi, начальник. Вiн бачив бiля озера один  день дороги  звiдси. Завтра
пiдем... .
     - Скажи, Квалi, а за що бельгiйцi вбили твого батька?
     Обличчя  молодого негра зробилось  похмурим, в очах спалахнули  недобрi
вогники.
     - Ти яко? земля, начальник? Англi?ць?
     - Нi, я поляк. Польща там, далеко, - я показав на пiвнiч.
     - Про Радянську Росiю чув?
     Квалi кивнув.
     - Це поряд. Тiльки Радянська Росiя - велика кра?на, а моя - маленька...
     - Знаю, - сказав Квалi, - вчитель говорив. Квалi вчився...  Один рiк, -
пояснив вiн i  раптом  посмiхнувся. -  Школа дуже добре. Радянський Росiя  -
дуже добре.
     Вiн глибоко зiтхнув, його обличчя знову стало похмурим.
     -  Батько  заступився  моя  мати.  Ударив  бельгiйський  солдат. Батька
розстрiляли, п'ятнадцять iнший во?н. Нгоа теж... За вiщо?..
     Що я мiг вiдповiсти? Я простягнув йому руку, i вiн мiцно потис ??.
     - Квалi твiй друг, - сказав  вiн.  -  Ти добра чоловiк. Джонсон - добра
чоловiк. Квалi тобi помагай, начальник.
     Вiн узяв мене за великого пальця право? руки i сильно потягнув, а потiм
простягнув менi свiй великий палець, i я також посмикав за нього.
     Ми уклали дружнiй союз...
     Увечерi з  допомогою  Джонсона  вдалося дiзнатись у Квалi, що означають
малюнки в  печерах. На плато ранiше  вiдбувались обряди посвячення  у во?ни.
Кидали жереб, i кожний молодий мисливець  повинен був убити того звiра, який
ви'iав йому на долю. Щоб полювання пройшло вдало, мисливцi малювали на стiнi
печери зображення тварин.  Якщо вiд сходу  до заходу сонця мисливець не змiг
пiдстрелити звiра, обряд посвячення вiдкладали на рiк.
     Квалi  теж пройшов тут посвячення. Вiн повинен був  убити  лева. I  вiн
намалював його на стiнi печери бiля великих звiрiв, зображених батьком. Лева
йому  вдалося  вбити, i  шрам - пам'ять  про те полювання...  Рiк посвячення
Квалi  був  останнiм  роком  виконання  обряду  на  плато.  Потiм  бельгiйцi
заборонили неграм виходити за межi  територiй, розмiщених  поблизу  селищ. А
незабаром у  селi,  де  жив  Квалi,  бiльшiсть  чоловiкiв  було  розстрiляно
бельгiйськими солдатами... Квалi вiдбився i втiк...
     Ми  сидiли бiля вогнища. Легкий  вiтерець приносив  iз джунглiв  аромат
якихось квiтiв. Вдалинi реготали гi?ни.
     -  Смiйтесь,  смiйтесь, -  пробурчав Персi Вуфф, -  смi?ться. той,  хто
смi?ться останнiм...
     Я вловив у його словах приховану погрозу. Кому вiн адресував ???
     Схiд почав свiтлiшати. Блiде свiтло мiсяця осяяло савани.
     - Може, пiти послухати, що робиться на болотах? - запропонував Джонсон.
     Ми зарядили карабiни i пiшли на край плато. Скоро нас наздогнав Квалi з
довгим гострим списом. Я  вiддав йому нести свiй карабiн. Вiн жадiбно схопив
його, лагiдно погладив воронований метал. Ми зупинились на краю обриву.
     Я прислухався до дихання болiт i думав про те, що природа повна загадок
i що  щасливий той, хто, опинившись на порозi загадки,  зробить  вирiшальний
крок.



     Дорога до  озера зайняла цiлий день. Ми вийшли  на свiтанку.  Найбiльшу
спеку пересидiли в тiнi обривiв, а потiм знову вирушили вздовж краю плато на
захiд.
     Внизу  простягалась  горбаста  савана, поросла  групами  високих дерев.
Горби  доходили до  самого краю  болiт. Мiж крайнiми  горбами блищало велике
озеро. З пiвночi в нього впадала рiка, що  витiкала  з глибокоi  розколини в
обривi плато.
     - Там, - сказав Квалi, вказуючи на озеро.
     До озера залишалось ще майже три кiлометри. Ми зупинились перепочити.
     - Будемо спускатись? - спитав я у Квалi.
     - Нi... Табiр треба ставити на гора бiля рiки.
     - А чому не бiля озера?
     - Не можна. Погано буде...
     - Бо?шся "злих духiв"?
     - Не можна, - наполегливо повторив Кввлi. - Моя зна?...
     Довелось  погодитись.  Ми  повернули на  пiвнiч  вздовж  краю  обривiв.
Носильники  на  ходу  перекидались   тривожними  вигуками  i  з  побоюванням
поглядали вниз на озеро. Я наздогнав Джонсона.
     -  Як ви гада?те, Джек,  це тi  ж болота,  по краю  яких  ми лазили  до
настання перiоду дощiв?
     - Хто ?х зна?. Може, й тi...
     Старий  мисливець  помовчав,  потiм спитав  щось  у  Квалi. Негр  довго
пояснював, показуючи на пiвдень, на схiд i малюючи пальцями кола у повiтрi.
     -  Виходить, не  зовсiм тi, - сказав Джонсон, коли Квалi замовк, - хоча
вiн запевня?, що вони з'?днуються десь на пiвднi. Але дороги туди нема...
     -  Ми  взяли  теодолiт.  Завтра  визначимо  координати  озера  i  точно
дiзна?мося, де знаходимось, - пообiцяв я.
     - А яка користь? - зауважив Джонсон. - Карти все одно нема.
     - Намалю?мо на око. А наступного разу вiзьмемо з собою топографа.
     - Ви гада?те, що сюди доведеться ще при?здити?
     - Безперечно.
     Джонсон зiтхнув.  Я  зрозумiв,  що,  незважаючи  на красу  навколишньо?
природи i безлiч дичини, така перспектива його не радувала.
     Мiсце для  табору  вибрали  на високiй  терасi  поблизу  водопаду. Рiка
виривалася  тут  з  вузько?  ущелини  i падала  пiнистими  каскадами.  Нижче
водопаду рiка розтiкалась широкими  протоками. Мiж ними  виднiлась величезна
кiлькiсть  дрiбних  острiвцiв,  зарослих травою  i  кущами.  За  пiвтора-два
кiлометри  нижче поблискувала  спокiйна гладь  озера.  Береги  його  заросли
очеретом.
     Поки розбивали табiр, звечорiло. Повечерявши  м'ясом антилопи, ми лягли
спати. За порадою Джонсона поставили варту.
     Нiч  минула спокiйно.  Вранцi  Квалi розповiв, що  вартовi чули  голоси
рiзних тварин,  але  "злi  духи"  мовчали. Втiм,  звуки з  болiт  навряд  чи
долiтали до табору. До того ж ?х заглушував нестихаючий гуркiт водопаду.
     Рано-вранцi ми  вирушили до озера. Всi були трохи схвильованi: адже  ми
знаходились  бiля  мети подорожi. В  таборi я залишив тiльки  трьох  негрiв,
решту  взяли з собою, розраховуючи  прочiсувати кущi на островах  i  зарослi
очерету.
     Чорнi во?ни були веселiшi, нiж учора. Вони йшли охоче, дехто посмiхався
i жартував. Кожен був озбро?ний  довгим  списом з  широким стальним  лезом i
великим ножем. У  багатьох були луки i  колчани iз стрiлами. Однi во?ни були
майже голi, iншi - в бiлих плащах.
     Ми спустились до берега рiки. Тут  на пiщанiй мiлинi побачили величезну
кiлькiсть антилоп та буйволiв, якi вночi приходили на водопiй. Квалi знайшов
слiд невеликого носорога.
     Я  звелiв розшукати  брiд,  але чорнi во?ни, ледве  ступивши у воду, iз
зойками вискочили на берег. Рiки кишiли крокодилами.
     Джонсон  вказав   менi  на  темнi   колоди,  якi  непорушне  лежать  на
протилежному березi рiки.
     - Що це? - не зрозумiв я.
     -  Також  крокодили,  пане  професоре,  -  не  без  ?хидностi  вiдповiв
мисливець. Вiн пiдняв свого штуцера, прицiлився i вистрiлив.
     Одна з колод пiдстрибнула i закрутилась на мiсцi, звиваючись  у спiраль
i знову  розпрямляючись,  решта  зникла  у водi.  Рухи  пораненого крокодила
ставали все повiльнiшими, i, нарештi, вiн затих.
     Чорнi во?ни  переможно  закричали,  а  потiм  почали танцювати  навколо
Джонсона, пiдстрибуючи на зiгнутих ногах i вдаряючи в  землю ратищами  сво?х
списiв.
     - Чудовий пострiл, - похвалив я. - Цiкаво, куди ви цiлились?
     - Туди ж, куди й влучив. В око.
     Це було майже неймовiрним: влучити в око крокодилу з вiддалi добрих ста
п'ятдесяти метрiв, Я поглянув на старого мисливця з захопленням.
     - Це феноменальний пострiл. Нiякий тиранозавр нам не страшний.
     - Дрiбницi, - сказав Джонсон.
     Тiльки Персi Вуфф був незадоволений.
     - Нащо було стрiляти, - бурчав вiн. - Так наполоха?те бiльшу дичину.
     - Бiльша дичина  не зляка?ться, - спокiйно заперечив Джонсон. - Вона ще
не зна?,  що таке пострiл. А  сьогоднi  треба шумiти,  щоб  дiзнатись,  кого
ховають прибережнi зарослi. Не за курiпками при?хали.
     Персi  пробурчав  щось крiзь  зуби.  Останнiм  часом  вiн  все  частiше
огризався пiвголосом, бурмочучи незрозумiлi слова.
     Ми цiлий день лазили по  прибережних  зарослях. Багато разiв переходили
вбрiд мiлкi  протоки, "прочесали"  очерети на  березi озера, але не зустрiли
нiчого, крiм крокодилiв i змiй.
     Минуло ще  кiлька днiв. Порадившись, ми  вирiшили роздiлитись на групи,
щоб  охопити бiльшу  площу. Я взяв собi за помiчникiв Квалi i ще двох чорних
во?нiв  -  Н'Кора  i Мулу.  Це  були стрункi, веселi хлопцi  з приплюснутими
носами i  товстими губами, дуже схожi  один  на одного. Вони були прикрашенi
хитромудрою тату?ровкою, що нагадувала малюнки художникiв-абстракцiонiстiв.
     Вчотирьох сходили великий кусок саван  та берега на пiвденний схiд  вiд
табору.  Надiялися,  що знову  почу?мо  дивнi  голоси "злих  духiв"  . Однак
очерети мовчали.
     Я вже кiлька разiв пропонував повернутися  до головного табору i шукати
там,  де ми вперше почули голоси  "злих духiв" , але'  Квалi твердив,  що на
успiх можна розраховувати тiльки тут, бiля озера.
     - Чекати, начальник, треба чекати, - наполягав вiн.
     I ми продовжували пошуки в районi озера...
     Настала  чергова недiля. Персi Вуфф i Джонсон залишилися  в Таборi, а я
вирiшив зробити невеликий маршрут по долинi рiки вище водопаду, щоб оглянути
геологiчний розрiз  плато.  Квалi охоче  погодився  супроводжувати  мене.  Я
озбро?вся  карабiном, пiстолетом i  геологiчним  молотком, Квалi повiсив  за
спину рюкзак, i ми вирушили.
     Я  оглядав оголенi  скелi, коротко описував ?х. Квалi  вiдбивав зразки.
Вiдiйшовши кiлометрiв десять вiд  табору,  ми  влаштували  привал. ?ли м'ясо
смажених  качок  i запивали холодною водою з джерела.  Потiм я прилiг у тiнi
скелi i непомiтно задрiмав. Розбудив мене Квалi.
     - Дивись,  начальник,  -  сказав  негр,  простягуючи  якийсь  блискучий
предмет. - Квалi знайшов це в камiннi.
     Вiн тримав у руках  рештки кiнокамери. Камера була розплющена, немов по
нiй били важким  каменем.  Касети  не було. Збоку збереглась фабрична  марка
"Вiльд, 1957 рiк" .
     - Де ти ?? взяв?
     - Пiдемо, Квалi покаже.
     Неподалiк  вiд мiсця, де лежала камера, я знайшов серед камiння осколки
об'?ктива.
     Квалi,  побачивши,  що  знахiдка зацiкавила  мене, продовжував  пошуки.
Незабаром я почув  його крик. Негр сидiв метрiв за десять вище вiд мене, пiд
самiсiньким обривом.  Над ним громадилася  майже вертикальна  стiна ущелини.
Квалi щось  показував.  Я  пiднявся до нього,  i вiн  простягнув  розплющене
кiльце об'?ктива.
     - Тут лежало, - пояснив Квалi, показуючи пальцем, де пiдняв кiльце.
     Я роздивився i... зрозумiв.
     - Апарат кинутий звiдти, - мовив я, - з обриву. Вiн пролетiв над рiкою,
вдарився тут, розбився, кiльце залишилось, апарат же вiдскочив до камiння.
     Квалi закивав головою.
     Ми перейшли рiку - i подерлися на крутий схил.
     Через кiлька хвилин ми стояли на краю ущелини, над тим мiсцем, де Квалi
знайшов  кiнокамеру.  Тут  простягався  зелений  лужок,  оточений  химерними
червонуватими скелями.
     Квалi  пiдняв великий камiнь  i шпурнув  в ущелину. Камiнь пролетiв над
рiкою,  вдарився  об  карниз,  на  якому  було  знайдено  кiльце  об'?ктива,
розбився, i осколки скотились до того мiсця, де лежала кiнокамера.
     - Все правильно, - мовив я.
     На краю лужка ми знайшли залишки вогнища.
     - Коли його  палили? - запитав я свого супутника. Квалi замислився. Вiн
розсунув  молоду  траву, що  вже  виросла  на попелищi,  розтирав  у пальцях
перемiшаний з попелом червонуватий грунт. Знайшов кiлька вуглинок, спробував
?х на зуб.
     - Мiсяць п'ять-шiсть разiв встиг народитись, - сказав вiн нарештi,
     Ця  дата  спiвпадала... Тепер  треба  було  переконатися,  що  нещасний
Грдичка справдi був тут з другим бiлим.
     - А чи не скаже Квалi, скiльки чоловiк палили це вогнище? - спитав я.
     Молодий негр похитав головою. Потiм почав повзати по лужку, дослiджуючи
попелище.  Я, старанно обшукавши поляну i не знайшовши нiчого  цiкавого, сiв
на камiнь i чекав.
     Нарештi Квалi пiдвiвся i пiдiйшов до мене.
     - Квалi думай так. Люди тут були два рази. Квалi знайшов друге вогнище.
Один  раз був два  бiлий  i негри. Другий  раз- два  бiлий. Один бiлий курив
люлька, Другий -  папiроса, ось, - Квалi простягнув менi паперовий мундштук,
на якому можна було розiбрати малюнок чеського лева i напис "Брно" .
     - Один бiлий носок черевика з жовтий цвях, - Квалi показав менi головку
цвяха. Такими цвяхами американськi мисливцi пiдбивають пiдошви чобiт. - Один
бiлий мав великий карабiн, - Квалi простяг кулю великого калiбру.
     - А як ти дiзнався, що тут були бiлi i негри! - з сумнiвом спитав я.
     - Бiлий не гризе кiстки, негр гризе, - пояснив Квалi. - Один вогнище ?в
бiлий i негр... Другий вогнище ?в бiлий. Негр не ?в.
     - Так. А яке вогнище було ранiше?
     - Те, де ?в бiлий i. негр...
     - Куди ж дiлися негри?
     - Квалi не зна?, начальник.
     - Менi здасться, -  повiльно проказав я, - що один бiлий тут  убитий...
Той, у кого був апарат. Треба це перевiрити.
     - Як перевiрити?
     - Знайти його тiло чи скелет.
     - Як  знайдеш? - заперечив Квалi. - Дуже багато гi?на. Гi?на  нiчого не
залишив.
     - А все-таки спробу?мо. Квалi дуже хороший слiдопит.
     Негр гордо випростався.
     Однак  цього разу навiть мистецтво  Квалi виявилось безсилим. Бiльше ми
не знайшли нiчого.
     Дорогою в табiр  я в думцi намалював картину злочину. Дво? бiлих i дво?
негрiв вирушають у  джунглi. Один бiлий знiма? на  кiноплiвку диких  тварин,
другий  охороня?  його. Табiр  вони  влаштовують  на мальовничiй полянi  над
ущелиною...  Всi  четверо  йдуть  до  озера.   Бiлий  носорог,  потривожений
тиранозавром, атаку? маленький  загiн. Негри падають  його жертвами. Носорог
смертельно  поранений  мисливцем.  Раптом  над  носорогом вироста?  потворна
громада  тиранозавра.  Оператор   встига?  зняти  кiлька  кiнокадрiв.   Поки
тиранозавр шмату? носорога, оператор i мисливець вiдступають з поля  битви i
повертаються до табору. Тепер ?х  тiльки дво?. Вони володiють сенсацi?ю, яка
може принести славу i грошi. Господар становища - оператор, що сфотографував
потвору.  Вранцi виника?  суперечка, яка закiнчу?ться пострiлом  з  карабiна
восьмого калiбру. Оператор пада? мертвим. Мисливець вирива? касету з плiвкою
з апарата.  Кiнокамера летить  в ущелину.  Мисливець  закопу? тiло i вируша?
назад. Проявивши кiноплiвку, вiн вiдсила? знiмок мiстеру Леслi Бейзу...
     - Квалi, - звернувся я до негра, -нiхто не повинен знати, що ми знайшли
рештки апарата, папiросу i кулi. Нiхто. Ти зрозумiв мене?
     -  Квалi зрозумiв,  начальник. Квалi  буде нiмий,  мов  карабiн, з який
вийняли затвор...
     Ми уклали союз мовчання.
     Коли  ми  пiдiйшли  до   табору,  я  зразу  вiдчув:  тут  сталося  щось
несподiване.  Чорнi   мисливцi  мовчки  стояли  навколо  непорушного  бiлого
предмета.
     Джонсон i Персi Вуфф похмуро сидiли в наметi.
     - Шкода, що вас не було, шефе, - мовив Джонсон.
     - А що сталося?
     - Нас навiдав "злий дух" . Дво? негрiв уже в раю,  а третiй буде там до
заходу сонця.  Зрештою,  хай  вам розкаже вiн, -  старий мисливець кивнув на
Персi. - Вiн був присутнiй на всьому спектаклi, а я встиг тiльки на кiнець.
     Я подививсь на Персi.
     - Менi захотiлось скупатись, - почав вiн, не дивлячись менi у вiчi, - i
я  звелiв неграм налякати крокодилiв.  Негри  зчинили  диявольський галас, а
потiм почали вiдгороджувати мiсце для купання. Я в цей час стояв на терасi i
дивився  в  бiк  озера.  Раптом я  помiтив щось чорне.  Воно  швидко пливло,
нагадуючи велетенського крокодила. Паща в нього була метрiв три завдовжки, а
зуби ось такi... - Персi показав рукою, яко? довжини були зуби.
     -  Треба було попередити негрiв про небезпеку, а не  розглядати зуби, -
рiзко кинув Джонсон.
     - А  зуби  ось  такi, - повторив  мiй  заступник, не звертаючи уваги на
слова мисливця. - Коли негри його помiтили, вони кинулися  врозсип, але було
пiзно. Ця  тварюка вибралась на  мiлке мiсце,  пiдвелася  на  заднi  лапи  i
вистрибнула на берег. Я догадався, що  це та потвора, що на знiмку Рiчардса.
Вмить вона  наздогнала одного з негрiв, розiрвала його на шматки i зжерла на
мо?х очах. Потiм тварюка стрибнула до другого негра, який, втiкаючи пошкодив
ногу об корiння дерева... Чули б ви, як вiн заревiв... Якийсь негр, зда?ться
Мулу, кинувся вперед i вдарив потвору  списом. Спис зламався,  мов сiрник, а
тварюка вiдкинула  негра  ударом  хвоста, схопила  свою жертву i стрибнула в
рiку. В цю мить прибiг Джонсон...
     - Я всадив у цього диявола  не менше десятка  куль,  - хрипко  проказав
мисливець. -  Одна з них дуже не сподобалася йому,  бо  вiн  пiрнув. Ми  вже
вирiшили, що  йому капут.  Але  хижак виринув далеко  попереду i  на  третiй
швидкостi зник, так i не випустивши негра, перекушеного майже пополам...
     - Що з Мулу? - запитав я.
     - Безнадiйний.
     До мене пiдiйшов Квалi.
     - Мулу вмирай, - тихо сказав вiн.
     По його чорнiй щоцi котилися сльози.
     На  свiтанку  ми поховали  Мулу i приступили  до  спорудження  великого
плоту. Мали намiр  пливти  на  ньому за  пораненим тиранозавром, що  зник  в
очеретах на  протилежному березi озера. Ми  розраховували, що  коли  ящiр не
здохне вiд ран,  то зумi?мо добити його.  Захопити таку  потвору живцем годi
було  й думати.  На перший раз я хотiв добути  шкуру, череп  i деякi кiстки.
Особливо  цiкавила мене  будова  заднiх  кiнцiвок,  з допомогою  яких  такий
велетень мiг стрибати, мов кенгуру.
     Пливти за  ящером повиннi були  Джонсон,  я, Квалi  i дев'ятеро  чорних
во?нiв. Персi з  рештою носильникiв я вирiшив послати  в  головний  табiр за
додатковим   спорядженням.   Мiй   заступник  не  заперечував  проти  такого
доручення.
     Вранцi наступного дня плiт був готовий. Шiсть довгих, товстих стовбурiв
мiцно  зв'язали нейлоновими канатами. Три пари весел i косий парус на довгiй
щоглi давали змогу розвивати значну швидкiсть. На плiт ми поставили ще один,
невеличкий, бамбуковий, для плавання по вузеньких притоках в очеретi. Вантаж
складався iз збро?, канатiв, мiцних нейлонових сiтей i продовольства.
     Тепер треба  було вiдiбрати чорних во?нiв. Але  негри були так наляканi
тиранозавром,  що  навiдрiз  вiдмовлялися  пливти  з  нами. Стиснувши  зуби,
мисливцi хитали головами. Жоден з них не хотiв ступити на плiт.
     Врятував становище  Квалi.  Вiн  вийшов  наперед, владно пiдняв  руку i
швидко заговорив. Незабаром во?ни засперечалися мiж собою. Однi вказували на
озеро, iншi били себе в  груди, втикали  наконечники  списiв  у землю. Квалi
знову  заговорив.  Але  не  встиг вiн закiнчити, як суперечка  розгорiлася з
новою силою.
     Я вiдчував, що вирiшу?ться доля походу,  але боявся втручатись,  щоб не
зiпсувати справу. Та ось Квалi пiдiйшов до мене i спитав, скiлькох  во?нiв я
вiзьму з собою.
     Я сказав.
     - Вибирай, - мовив Квалi. - Тепер кожний хоче пливти з тобою...
     - Як же ти добився цього?
     -  Пояснив великий закон мисливцiв джунглiв, - вiдповiв молодий негр. -
Сказав, що великий хижак  - гiрше бельгiйський чиновник... Обiцяв,  що кожен
одержить стальний нiж, десять доларiв i штани.
     Я згодився.
     Через  годину  -  плiт  виплив на широку  гладь озера.  Воно  виявилось
глибоким. Навiть поблизу берега довга жердина не дiставала дна.
     Я гляну у бiнокль  на  наш табiр. Вiн  уже спорожнiв. Очевидно, Персi й
носильники теж вирушили в дорогу,
     Почало  припiкати  сонце.  Ми  натягли  тент  i  полягали  пiд  ним.  Я
продовжував оглядати поверхню озера i темну смугу берега.
     В одному мiсцi  ми попливли широким покрученим протоком  вглиб очерету.
Джонсон i я  стояли  з  готовими до пострiлу карабiнами, Двадцять  пар  очей
напружено  вдивлялись  у  лiс  тонких  бурувато-зелених  стебел  i  вузького
загостреного листя.
     Нестерпна  спека  пекла  шкiру,  ставало  важко  дихати,   перед  очима
спалахували райдужнi  кола.  Протiк то звужувався, то  розширявся. В зелених
стiнах, що оточували його, не було видно жодного вилому.
     Напруження, що  охопило  нас при вступi  в очерет,  почало слабнути, як
раптом...
     Квалi, що стояв  на носi плоту, остерiгаючи, пiдняв руку. В цю мить  ми
вiдчули неймовiрно бридкий сморiд. Водночас в очеретi щось  важко затрiщало.
Гребцi  вихопили  весла з води  i вiдступили  до середини  плоту.  Далi  все
замигтiло, як у стрiмкому фантастичному снi...
     В стiнi  очерету  з'явився  широкий вилом,  а в глибинi його, метрiв за
десять  вiд берега,  важко  пiдвелося щось величезне, схоже  на гiгантського
крокодила. Його  блискуча  луска  вiдливала золотом i  зеленню.  Велетенська
багрова   паща  широко  розкрилась,   оголивши  два  ряди   зубiв-кинджалiв.
Вiдштовхнувшись могутнiми перетинчастими лапами, потвора стрибнула до плоту,
але  промахнулась i  важко гепнулась  у зарослi. Залунали  пострiли. Джонсон
вистрiлив тiльки раз i випустив усю обойму туди, де трiщав очерет.
     Не встиг я перезарядити карабiн, як очерет розсунувся, i величезне тiло
тиранозавра стрибнуло  у воду. Ранiше нiж ящiр встиг пiрнути, Джонсон  двiчi
вистрiлив. Плiт здригнувся, i на  носi появилася  величезна  лапа з  кривими
кiгтями, а потiм голова хижака.
     Трiснули  нейлоновi  канати,  i  наш  корабель  почав  розпадатися. Але
потвора  була вже важко поранена, втрачала силу. Квалi сунув ?й у пащу важке
весло. Щелепи  закрились,  весло затрiщало. Ящiр на  кiлька секунд  завмер в
?диноборствi  з  людиною. Джонсон знову вистрiлив  двiчi. Голова  чудовиська
зникла пiд плотом.
     - Все,- сказав Джонсон i опустив карабiн.
     Я не повiрив:
     - Зараз появиться знову!
     - Все,- повторив старий мисливець.- Кiнець... по однiй розривнiй кулi в
кожне око...
     - Ви зiпсували череп,- вирвалося в мене.
     - Щоб вiн не зiпсував вашого,- посмiхнувся Джонсон.  Ми почекали кiлька
хвилин,  але ящiр  не появився. Поки негри  лагодили  плiт,  ми з  Джонсоном
опустили  на дно стальну кiшку.  Глибокий  протiк перевищував  тут  тридцять
метрiв.
     Я був у вiдча?. Вбити сучасного тиранозавра i втратити його!..
     - Може, випливе,- намагався  втiшити мене  Джонсон. Але на це годi було
розраховувати.
     -  До  чого ж  не пощастило,- з  досадою вимови;  я.-  Адже  нiчого  не
зосталося, крiм подряпин на колодах плоту.
     - Трошки зостався, - заперечив Квалi. - Вiзьми, начальник...
     I вiн  простягнув менi уламок весла. В мокрiй деревинi стирчав  гострий
конiчний зуб, завдовжки близько десяти сантиметрiв.
     Ми вирушили назад. Коли плiт минав вилом в очеретi, в  нiс знову вдарив
незвичайний сморiд.
     - Треба  заглянути в його лiгво,- зауважив Джонсон, i перший вистрибнув
на берег.
     Я збирався стрибнути й собi, коли зненацька зарослi затрiщали.
     - Стопi - крикнув Джонсон,  пiднiмаючи штуцер. "Ще  один тиранозавр" ,-
промайнуло у мене в головi. Але мисливець уже опустив зброю.
     - Скорiше сiтi! - вигукнув вiн. - Тут ? маля. Вiзьмемо його живцем!
     Чорнi во?ни пiдхопили  сiтi та зв'язки нейлонових  шнурiв i  кинулись в
очерет.
     Маля виявилось майже триметровою тварюкою, вкритою золотисто-коричневою
лускою. Побачивши  людей, ящiр пiдвiвся на заднi лапи,  Але стрибнути вiн не
встиг.  У повiтрi  свиснули гнучкi ласо, i потвора була повалена  на  спину.
Втiм, молодий ящiр розiрвав частину Шнурiв. Проте тут пiшли в хiд сiтi, i ми
вiдчули, що перемага?мо.
     В цю мить ящiр розкрив  пащу i  тужливо  закричав. Його  заклик почався
свистом, а перейшов у квакання.
     Чорнi мисливцi завили вiд захоплення.
     - Чому вони так радiють? - спитав я у Квалi.
     -  Вони  тепер знай, хто був голос  злий дух. Раптом з глибини зарослiв
залунав  заклик  у  вiдповiдь.  Могутн?  шипiння  й  свист  змiнилися  лютим
нявчанням.
     - Ще один дорослий ящiрi - закричав Джек.- Швидше, поки вiн далеко.
     Негри  поволокли  молодого  хижака  до  плоту. Зовсiм  близько почулись
шипiння  i  квакання. Але  малюк не мiг  вiдповiсти: його паща  була надiйно
закручена нейлоновим шнуром.
     Ще кiлька зусиль, i молодий ящiр був прив'язаний до  бамбукового плоту.
Знову пролунав голос дорослого тиранозавра, але вже далi - ящiр вiддалявся у
протилежний бiк.
     - Повний  вперед! -  скомандував Джек. Негри дружно змахували веслами i
голосно спiвали про Нашу перемогу.



     Надвечiр плоти причалили до берега поблизу табору. Ми всi  падали з нiг
вiд  утоми,  але  потрiбно  було думати  не  про вiдпочинок,  а про  надiйне
примiщення для нашого  полоненого.  Грати  металiчних  клiток знаходилися  в
головному  таборi.  Я  вирiшив  викликати  табiр  по  радiо. На  мiй  подив,
радiопередавача на  мiсцi не було. Вартовi  пояснили, що його забрав великий
бiлий, Ух, як вони називали Персi Вуффа.
     Вихватка  Персi  розiзлила мене. Навiщо  йому знадобилося радiо?  Через
його примху ми  опинилися  без зв'язку. Заступник, нав'язаний  менi мiстером
Бейзом, завдавав менi тiльки  багато клопоту... Я  вирiшив позбутися його  i
написати "королю американських звiринцiв" про мотиви свого рiшення.
     "Де ж помiстити ящера?" -думав я.  I придумав. Поблизу водопаду в скелi
була глибока вузька трiщина. З колод збудували мiцнi грати, що закрили вихiд
з  розколини. Бамбуковий  плiт  з прив'язаним ящером опустили  на лопатах  в
розколину.  Плiт  повис  майже  вертикально  вздовж суцiльноi стiни, Тодi ми
звiльнили хижака вiд частини пут. Решту вiн розiрвав  сам, i в ту ж  мить ми
закрили   цей  сво?рiдний   колодязь  плотом.   Наш  полонений  опинився   в
iмпровiзованiй клiтцi.
     Ми кинули йому пiвантилопи. Але вiн  навiть не  поворушився. Тiльки очi
його свiтилися в темрявi зеленувато-фiолетовим свiтлом.
     - Стомлений мандрiвкою, - пожартував Джонсон, i ми пiшли в намет....
     Коли  я  прокинувся, перша моя  думка  була  про ящера. Чи не втiк  вiн
часом?
     -  Все в порядку,- заспоко?в мене Джек.-  Зжер м'ясо  i  чека? ще.  Вже
пробував мiцнiсть грат. Довелося ззовнi навалити камiння...
     Поснiдавши,  я  вiдвiдав нашого полоненого.  "Малюк"  пiдвiвся на заднi
лапи i, широко розкривши пащу, розлючено зашипiв..
     Стрибаючи  на заднiх лапах, вiн  притискав  до  грудей короткi переднi,
озбро?нi  довгими  кривими кiгтями.  Голова його нагадувала крокодилячу, але
була вужчою. ?? прикрашав кiстяний гребiнь з гострими шипами. Довжина щелепи
досягала метра. Довга  шия  поступово  переходила в  конус, що  розширювався
донизу.  Мiж довгими пальцями заднiх лап виднiлися товстi перетинки. Широкий
плоский хвiст був опорою  тулуба, коли  плазун  пiдводився  на  заднi  лапи.
Молодий хижак був мiнiатюрою чудовиська, вбитого вчора.
     Я принiс з собою кiноапарат  i зняв кiлька десяткiв метрiв плiвки. Ящiр
немов розумiв, що треба позувати. Вiн ходив на заднiх лапах, розкривав пащу,
неначе бажаючи показати страшеннi зуби, навiть копирсався кiгтями в зубах,
     Мисливцi принесли крокодила i кинули в розколину.  Через кiлька  хвилин
вiд нього залишилась купа потрощених кiсток, а тиранозавр лiг у тiнь скелi i
перестав звертати на нас увагу,
     -  Його  треба менше  годувати,-  зауважив Джонсон,- а  то вiн  виросте
ранiше, нiж ви доставите його мiстеру Бейзу.
     Пiзно  ввечерi  в  таборi  появився  Персi  Вуфф.  Вiн  був  бездоганно
поголений, одягнений у новий бiлий костюм. На мо? запитання вiн вiдповiдав з
ввiчливою нахабнiстю,
     Втративши терпiння, я вилаяв його.
     Персi лагiдно побажав менi й Джеку спокiйно? ночi 1 пiшов спати.
     - Завтра ж вiдправлю його в Бумба,- сказав я.
     - Дай боже,- якось невпевнено мовив Джонсон.
     Вранцi я наказав Персi негайно ?хати в Бумба, вiдправити кореспонденцiю
мiстеру  Бейзу  i  найняти  кiлька  грузовикiв, якiви?дуть назустрiч  нашому
каравану. Всупереч сподiванням, Персi не заперечував.
     - Самi чекайте нас у Бумба.
     Вiн мовчки кивнув головою.
     Я вiддав йому листи i невеличку статтю, а якiй був описаний  зуб нового
тиранозавра,  що  мешка?  болотах  Центрально?  Африки. Новий вид ящера  був
названий  Tyrannosaurus  beizi  ritas.  Статтю i  листи я адресував особисто
мiстеровi Леслi Бейзу.
     - З  вами  пiде  Н'Кора, - продовжував  я,  -  вiн  добре  зна? дорогу.
Вiзьмете вiлiс. Я надiюсь, що цього разу...
     - Все буде краще, нiж ви дума?те,- мовив Персi i посмiхнувся, очевидно,
сво?м думкам.
     Я вирiшив, що вiн задоволений сво?м вiд'?здом i заспоко?вся.
     Н'Кора  я непомiтно для  Персi дав ще одного листа, в  якому повiдомляв
мiстера Бейза про усунення свого заступника.
     Транспортувати  ящера  до  головного табору  вирiшили  на  автомашинi в
об'?зд ущелин. Джонсон взявся розвiдати шляхи i навести переправу.
     Настав час  розлучитися  i з  Квалi.  Молодий негр уже не раз нагадував
менi, що в його рiдному селищi Нгоа його чекають "важливий дiла" .
     Я зiбрав чорних во?нiв, щоб урочисто вручити Квалi карабiн.
     Я  передав Квалi заробленi грошi i  вже простягнув карабiн  та патрони,
коли до нас пiдiйшов Персi Вуфф.
     - Ви хочете вкласти в  руки негра вогнепальну зброю?  Ви  зна?те, проти
кого вiн поверне ???
     - Не знаю i знати не хочу,- рiзко сказав я.- Я виконую свою обiцянку.
     - Я вважаю за свiй обов'язок попередити  вас,- примружив  око  Персi. -
Тут бельгiйська територiя. Коли дiзнаються - зчиниться галас...
     - Нiякого галасу не буде.
     - Я протестую! - крикнув Персi.- Це злочин!
     Квалi переводив нерозумiючий погляд з мене на Персi.
     Чорнi во?ни почали перешiптуватися.
     - Зна?те що, краще iдiть геть,- сказав я Персi.
     - Але це ж майно експедицi?,- наполягав Персi.
     -  Добре, -  сказав  я,  передаючи карабiн  Джонсону.- Майно експедицi?
залишиться цiлим.
     Квалi з вiдча?м подивився менi у вiчi.
     Я круто повернувся, пройшов у намет i винiс свiй десятизарядний карабiн
iз срiбною насiчкою на темному прикладi.
     - Бери, - мовив я, простягаючи його Квалi.
     Джонсон посмiхнувся.
     - Смi?ться той, хто смi?ться останнiм,- кинув Персi i вийшов.
     Квалi обережно взяв з мо?х рук зброю.
     - О, начальник, - прошепотiв вiн, - спасибi...
     Ми   обмiнялись   мiцним   рукостисканням.   Тепер   ми   уклали   союз
вза?морозумiння.



     Через годину Персi Вуфф з Н'Кора, а  також Джонсон  з  десятьма неграми
вирушили за сво?ми маршрутами. Квалi зник ранiше. Я навiть не встиг запитати
в нього, чи вiн назовсiм покида? табiр.
     В таборi зробилося тихо. Негрiв я послав за ?жею для молодого  ящера, а
сам влаштувався в тiнi й почав записувати в польовий щоденник подi? останнiх
днiв. Я встиг  докладно описати полювання на тиранозаврiв,  вид  ящерiв i ?х
звички, коли прийшов посланець вiд Джонсона.
     В коротенькiй записцi старий мисливець просив прислати йому на допомогу
всiх вiльних негрiв i обiцяв, що завтра надвечiр машини будуть в таборi бiля
водопаду.
     Тим часом чорнi во?ни притягли двох убитих крокодилiв. Одного ми кинули
ящеровi, i "малюк" жадiбно зжер його.
     Я  вiдправив  усiх  негрiв у розпорядження Джонсона. Зi мною  залишився
тiльки Н'Кора.
     Я радiв,  що  все  йде  гаразд.  У  думках  я вже будував  плани  ново?
експедицi?  в  кра?ну  динозаврiв.  Це  повинна  бути мiжнародна  експедицiя
зоологiв i палеонтологiв, забезпечена вертольотами i моторними човнами...
     Чи?сь поспiшнi кроки перервали мо? роздуми. Я пiдвiв очi.
     Передi мною стояв Персi. Його права рука була обмотана рушником,
     - Я  змушений був  повернутися,  - сказав  вiн.  -  Мене вкусила  змiя.
Допоможiть менi.
     Я швидко пiдвiвся. В  цю мить страшенний удар в щелепи збив мене з нiг,
i я знепритомнiв.
     Коли я прийшов до пам'ятi, то вiдчув, що не можу поворухнутися. Я лежав
зв'язаний на сво?му Лiжку.  Персi сидiв за столом. Бiля пляшки  вiскi  лежав
мiй пiстолет.
     Помiтивши, що я опритомнiв, Персi важко встав i пiдiйшов до мене.
     - Професоровi краще? А я вже боявся, що удар був занадто сильний.
     - Що це все значить? - прошепотiв я.
     - Я вважав,  що  ви догадливiшi, -  Персi тихо засмiявся,- Мисливець за
динозаврами!...
     - Н'Кора, до мене! - крикнув я,
     - Не шумiти, - прошипiв Персi i засунув менi в рот якусь ганчiрку.
     Однак чорний во?н почув мiй голос i появився бiля входу в намет.
     Персi  щось крикнув Йому мiсцевою говiркою. Я  й не пiдозрiвав,  що цей
негiдник знав мову банту.
     Негр дивився здивовано то на Персi, то на мене.  Потiм вiн повернувся i
вибiг кудись.
     Персi  не поспiшаючи взяв  зi столу  пiстолет i вистрiлив. Негр упав  у
траву.
     -  Ви  самi  виннi, професоре, - сказав Персi, вириваючи в мене з  рота
ганчiрку.- Його я вбивати не збирався. Втiм, добре, що це Довелося зробити з
вашiого пiстолета.
     - Нелюдi - вигукнув я.- Чого тобi треба?
     - Я заробляю сво? п'ятдесят тисяч доларiв, - м'яко вiдповiв Персi. -  Я
мiг би просто  покiнчити  з  вами.  Наприклад,  штовхнути  в  яму до  ящера.
Непогана думка, правда? - в його очах засвiтились червонуватi iскри, - Але я
людина  гуманна.  Я  хотiв,  щоб  ви  переконались  у  сво?й дуростi, мiстер
Турський, перед тим як вiдправитесь туди, де ми всi будемо...
     Я мовчав, шукаючи виходу. В таборi нас тiльки дво?. Джонсон за двадцять
кiлометрiв, та  й хто зна?,  чи  не була  його  записка  пасткою?.. Невже  я
приречений?..
     -  Одначе,  ви   змiнилися   на  обличчi,  професоре,-  знову  зазвучав
вкрадливий голос Персi. - Що ж, справдi, на допомогу до вас нiхто не прийде.
Ця стара мавпа Джонсон надто дурний?...  порядний. Коли я  обережно натякнув
йому в Бумба... О, як  вiн визвiрився на мене... Я  ледве заспоко?в його. От
Рiчардс був дiловою людиною. Правда, вiн хотiв надто багато.
     За  вас, професоре, мiстер  Бейз  заплатить менi  лише  п'ятдесят тисяч
Доларiв,- Персi зiтхнув,- i майже сто тисяч  чистого прибутну.  А цей нахаба
Рiчардс  хотiв сто тисяч. Хiба  чех  дорожчий вiд поляка? Хе,  хе! Ви ж i не
пiдозрiва?те,  як  Рiчардс  роздобув  знiмок  ящера...  Багато  вас  було  -
мисливцiв за динозаврами!..
     -  Менi все вiдомо?, - вигукнув я. -  Чех  убитий  Рiчардсом за  кiлька
метрiв  звiдси. А  тебе, бандюго,  заарештують в першому ж мiстi, в якому ти
появишся...
     Персi нахмурився.
     - А ви, справдi,  пронюхали  дещо. Але  щодо мене  - брехня, Персi Вуфф
працю? чисто. Мiстер Бейз знав, кому  доручити  цю  справу.  Крiм  усього, я
везучий. Лев полегшив менi роботу. Вiн тiльки поспiшив. Якби не лев, Рiчардс
умер би трохи пiзнiше... Вiн  хотiв  надто багато. А ви, ви  хотiли написати
товсту книгу... Хе, хе,  з  кольоровими iлюстрацiями.  Мiж iншим, професоре,
ваш пiдпис пiд статтею  вже  вмiщено  в траурну рамку. Я зробив  власноручну
приписку. I в конвертi, який ви дали Н'Кора, вже лежить мiй лист, з просьбою
перевести мо? п'ятдесят тисяч на банк у Кейптаунi.
     - Кат, ти убив i Н'Кора!
     - Професоре, ви  надто погано?  думки про  мене.  Н'Кора зараз,  -  вiн
глянув на ручний годинник,-  Н'Кора вже трясеться на вiлiсi.  Я вiддав  йому
всю  кореспонденцiю. Це  чудовий хлопець. Вiн здохне,  але  доставить  ??  в
цiлостi  на пошту. А як  вiн  любить  вас! Вiн  стрибав  од радостi, коли  я
сказав,  що повертаюсь  допомогти вам, а вiн по?де в Бумба сам...? Квалi вас
любить...  Але  цьому  Квалi  я  вiдплачу.  В  Конго  не  люблять  негрiв  з
карабiнами. Недовго йому прогулюватись по джунглях...
     Персi продовжував патякати.
     Раптом я згадав, що в заднiй кишенi штанiв у мене лежить складений нiж.
Руки мо? були  скрученi за спиною, але  пальцi залишались вiльними. Я  почав
перебирати  ними i дотягнувся до задньо? кишенi. Зачепивши  нiж  пальцем,  я
затиснув  його  в долонi.  Тепер  треба  було вiдкрити  лезо.  Це  виявилось
нескладним. Персi потягнувся до пляшки i налив вiскi.
     Я вже  не чув, що  вiн бубонiв. Думав лише  про вiрьовку, що  стягувала
руки.  Чи  вдасться  ?? перерiзати?  Нарештi, вона ослабла. Кистi руки  були
звiльненi. Я поворухнув. лiктями i вiдчув, що руки вiльнi. Але мо? ноги були
мiцно скрученi, i я  не мiг  розраховувати  одним  стрибком  опинитися  бiля
столу,  де лежав пiстолет. Треба було чекати,  щоб Персi вiдвернувся. Та вiн
обiрвав на пiвсловi сво? базiкання й поспiшно ступив до мене.
     -  Вам, здасться,  незручно лежати,  професоре,-  сказав  вiн  i  хотiв
помацати вiрьовку.
     Тi?? ж митi я щосили вдарив його зв'язаними ногами  в живiт.  Вiн важко
повалився на пiдлогу. Впав намет i прикрив нас.
     Я  перерiзав вiрьовку на ногах i  вислизнув з-пiд брезенту. Але i Персi
встиг схопитись на ноги, В руках у нього був пiстолет.
     - Гад, ось що ти задумав,- прохрипiв вiн.- А я  ще хотiв позбавити тебе
вiд мук.  Ну, тепер,  старий дурень, я прострiлю тобi  ноги  i  кину  живцем
тво?му ящеру. Ха-ха-ха! - вiн пiдняв пiстолет, ступив два кроки 1 прицiлився
в мене.- Смiсться той, хто смi?ться...
     Останн? слово заглушив пострiл.
     Вiн  здався  менi  надзвичайно  далеким.  Дивно, що я не вiдчув болю  i
продовжував стояти, мiцно стискаючи рукоятку ножа.
     I раптом я  помiтив, що вираз обличчя Персi рiзко змiнився. В Його очах
застигли подив i злоба, i вiн повiльно впав навзнак.
     Я озирнувся. До мене бiг Квалi з карабiном у руках...
     Я  дописую  цi  рядки  в  польських Судетах.  Зараз  весна.  Вдалинi за
квiтучими садами i червоними  черепичними дахами бiлi?. красуня Снiжка. Коли
я повернувся на батькiвщину, товаришi помiстили мене в цей санаторiй.
     У пустинних  алеях  старого парку i за письмовим столом я знову й знову
переживав подi? останнiх рокiв.
     Звичайно, я не мiг зробити iнакше.  Мо?  мiсце  тiльки  тут, на  рiднiй
землi.
     Я  розумiв це  i  ранiше.  Змова,  жертвою яко? я  мало  не став,  лише
прискорила рiшення. Мiстер Леслi Бейз, ми з вами вороги... I не тiльки тому,
що  ви задумали  принести мене  в жертву сво?й  жадiбностi. Ми iстоти рiзних
свiтiв - свiту людей i свiту тиранозаврiв... В першi  тижнi пiсля повернення
мене гнiтили кошмарнi сни. Найчастiше повторявся такий: елегантний чоловiк з
животиком i золотими зубами заходив у мою  палату. Я впiзнавав мiстера Леслi
Бейза. Вiн пропонував укласти контракт, умовляв,  шепотiв про грошi i раптом
перетворювався на тиранозавра. Страховище насувалось,  розкривало люту пащу,
я пробував тiкати, кликав на допомогу...
     Цi сни бiльше не повторюються. Незабаром  я ?ду у  Варшаву -  там  мене
чека? робота.
     А  в  далекому Конго точиться вiйна.  Квалi здобува? свободу  для сво??
батькiвщини...
     Я часто думаю про Квалi.
     Тодi, того  жахливого  дня  я  уклав  з  ним союз  братерства над тiлом
застрiленого  Персi Вуффа.  Мiстер Бейз нiколи  не  одержить  свого  ящера,-
вирiшили  ми.  Остання  робота   палеонтолога  Збишека  Турського  в  'свiтi
тиранозаврiв повинна залишитись незакiнченою.
     Я написав коротеньку записку Джонсону. Можливо, вiн i не зрозумiв ??...
Потiм ми закопали тiло Н'Кора. До трупа Вуффа ми й не доторкнулись.
     Потiм я вклав кiлька патронiв динамiту мiж колодами, що закривали вихiд
з розколини, i пiдпалив шнур. Ми сховались  за скелями. Гримнув вибух. Вихiд
з  розколини  був вiдкритий. Ми чекали. Минуло кiлька хвилин, i  ящiр, немов
величезна  жаба,  пострибав  до  рiчки, важко  гепнувся  у  виду i,  лякаючи
крокодилiв, поплив у бiк озера...
     Коли ми вирушили в дорогу, настала нiч. Здалеку долинув чийсь регiт.
     Квалi прислухався.
     - Гi?на смi?ться, - сказав негр, - Мабуть, над Персi Ух...
     Гi?ни все-таки смiялися останнiми.
     Через тиждень ми добралися до берегiв Убангi. На плоту переправилися на
пiвнiчний берег, добрели до французького поста i тут розпрощалися.
     - Куди пiдеш? - спитав Квалi.
     - На батькiвщину. В Польщу... Прощай, Квалi!
     - Прощай, брате! При?зди знову Конго, коли мiй кра?на стане вiльний!
     Вiн легко стрибнув у пiрогу...
     Через кiлька днiв  мене лiтаком доставили в Конакрi.  Тут я зустрiвся з
Борщаком. А потiм - теплохiд, Гдиня, Судети...
     Але  тепер все позаду. На столi  свiжий номер американського журналу. В
ньому надрукована замiтка про зуб Tyrannosaurus beizi ritas. Прiзвище автора
обведене траурною рамкою.  Внизу  примiтка,  що професор  Турський  трагiчно
загинув  у кiгтях сучасного  хижого ящера. В редакцiю журналу  вже надiслано
листа про те, що  професору Турському  пощастило врятуватись.  У  грунтовнiй
статтi   описаний   велетенський   ящiр-хижак,   що   зберiгся   в   болотах
екваторiально? Африки, Стаття iлюстрована кольоровими фотографiями.
     Мiстеру  Леслi  Бейзу  я  писати не  став.  Прочитавши мою статтю,  вiн
зрозумi?, що його гра програна.
     А ще передi мною лежать  списанi аркушi  паперу -  начерки планiв ново?
експедицi? в кра?ну динозаврiв

Популярность: 14, Last-modified: Mon, 18 Dec 2006 06:00:50 GMT