лочнiй, ?? правильнiше вiдтепер Кривавою називати. Позицi? гiтлерiвцiв i
нашi сходилися там метрiв до сотнi. Врукопашну билися мало не щодня. Одного
разу лiворуч вiд нас фрiци прорвалися, iз заростей кукурудзи почав сiкти
?хнiй кулемет. Борис узяв в'язанку гранат i поповз долиною. Чекали
пiвгодини, годину -- нема, а кулемет люту?... "Пiду я",-- сказав Женя i взяв
в'язанку гранат. Я хотiв зупинити його -- небезпека велика. Ех, знав би...
Третiм уже сам поповз, командувати ро?м доручив ?фрей тору Манькiвському.
Повз i не розумiв, що сталося з Борисом i Женею. Перед тим як висунутись на
щовб, обдивився. Он вони обо? лежать. Снайпер! Я взяв улiво i з-за будяка,
над яким гудiла оса, спостерiгав за кукурудзою. Вiдстань -- метрiв двiстi,
автоматом дiстану, якщо кого помiчу. Вiтер гнув султани стебел, сухо
шелестiло листя. Та ось одне стебло гойднулося проти вiтру. Я завмер. Ще раз
гойднулося. Ага, думаю, замлiли ратицi у тварюки -- перебира?... Увесь диск
i випустив туди. Немовби косою зрiзав кукурудзу, а за нею й снайпера. Сам --
до заростей i ними -- на розшуки кулеметно? точки. Одного хотiлося -
вiдплатити за товаришiв. Накрив-таки гадiв... Вирiвняли ми лiнiю фронту,-
додав Кривуля по паузi. - В сутiнках повезли в село ховати Калиниченка i
Женю Курлова. Вшанували салютом. А я тi?? ночi не склепив очей, думав про
них. Вдосвiта ще раз вiдпросився у командира взводу в село. Двi могилки з
рудо? глини. Обелiски ще не встигли поставити. Наносив чорнозему, позичив у
тiтки вiдро -- полив. I посiяв волошки, ?х дуже любили хлопцi... А вам,
товаришу капiтан, подарував жоржини. Вони цвiтуть червоним i пишно. От
побачите... А на зiрку... У мене запас ?!
Три мiсяцi лiкувався в госпiталi молодший сержант Василь Кривуля. З
Мелiтополя до мiсця формування резерву гвардiйсько? дивiзi? прибув на сво?х
двох, засмаглий i мiцний.
Протягом кiлькох годин приготувалися, навантажили майно й спорядження в
теплушки, i вагони, замаскованi зеленим гiллям кленiв та акацiй, поцокотiли
на пiвнiчний
захiд. У дорозi й познайомилися як слiд мiж собою -- солдати, сержанти,
офiцери. Кожен коротко розповiдав про себе -- командир взводу лейтенант
Кучерук, командир роти старший лейтенант Санников, комбат капiтан Загiров.
Останнi дво? були з Середньо? Азi?.
Низенький i сухорлявпй Санников розмовляв баском, трохи за?кався.
Технiк з геологiчно? партi?, вiн ще за мирних часiв призвича?вся до
похiдного життя i на вiйнi почував себе, неначе в далекiй експедицi?.
-- Ех, хлопцi,-- вигукував Санников,-- у Казахстанi невичерпна
кiлькiсть корисних копалин! Хто захоче ?х розвiдувати, слово ч-честi, всiх
улаштую в пошуковi партi?. Нема нiч-чого цiкавiшого!
Загiров, повновидий, неквапливий, теж гостинно запрошував:
-- А гада?те, що пошкоду?те, оселившись у нашому радгоспi? Як
розпускаються коробочки бавовнику -- казка. Скирти найтонших волокон. Все
оце. - Вiн помацав рукав Кривулино? гiмнастерки,-- все з наших полiв...
За розчиненими дверима вагона миготiли жовтi пшеничнi поля, свiтилися
золотi капелюшки соняшникiв. Кривуля замисленно проводжав очима зiгнутi в
роботi жiночi постатi. Скрiзь тепер жiнки-- i в степу, й на заводах. Навiть
у шахтах. Мати цими днями надiслала листа. Хвалилась, що шахту пустили.
Вiдкачали воду й пустили. Життя на Донбасi налагоджу?ться. I майже без
участi чоловiкiв. Нелегко!
-- Чом засумував, друже?
Василь пiдвiв голову. Бiля нього стояв Олександр Рибаков, симпатичний
мордвин, теж молодший сержант з ?хнього взводу.
-- Зараз буде станцiя, перейдемо до сусiдiв. Комсомольськi збори...
-- Гаразд, Сашко.
Вони ще пiд час першо? зустрiчi зблизились. Подобався Кривуля й iншим
хлопцям. I на зборах його одностайно обрали комсоргом. Василь нiяковiв вiд
тако? уваги.
Тодi хтось iз комсомольцiв пiдбадьорив:
-- Не бiйся, комсорг, не пiдведемо!
Залiзничну колiю вже обступили лiси Смоленщини.
Iнодi дерева раптово вiдбiгали вiд колi?, i на широких галявинах
чорнiли згарища -- слiди спалених сiл.
-- При?хали! -- пролунало над ешелоном, коли паровоз загальмував на
глухому роз'?здi.
Бiлорусi?ю полк iшов пiшки. Через бори, села й мiста.
I тут варвари все сплюндрували. Мстили. Партизанський край був кiсткою
в горлi бiснуватого фюрера.
Поблизу кордону з Литвою гвардiйцi вийшли на передову.
Расейняй... Це мiсто фашисти заздалегiдь пiдготували до оборони: скрiзь
надовби, доти, колючий дрiт, мiнний пояс. Усе тепер залежало вiд артилерi?.
I Кривуля, Рибаков, Кирбижеков, що лежали в цепу автоматникiв, терпляче
стежили за тим, як гармати "розчищають" околицi Расейняя. Одразу пiсля
артпiдготовки бiйцi пiднялися в атаку, проходами у мiнних полях проникали до
перших будинкiв.
Лейтенант Кучерук попередив:
-- Стережiться горищ i вiкон!
Будинки, подiрявленi снарядами, були начебто мертвi. Та не встигли на
вулицях з'явитися нашi автоматники, як вiкна й горища справдi ожили. Пiд
ноги Кучеруку, кiлька разiв перевернувшись у повiтрi, впала граната з довгою
ручкою. Кожен знав про сповiльнену дiю ?? запалу. Кучерук блискавично схопив
i вiдкинув гранату назад. Другу, кинуту з того самого вiкна, лейтенант не
встиг жбурнути. Вибухнула в руцi. Його смерть бачив увесь взвод...
Дехто з автоматникiв залiг. "Треба дiяти!" - тривожно подумав Кривуля.
Вiн обiгнув будинок злiва, сковзнув поглядом по глухiй стiнi. Пожежна
драбина! За секунду
вже видирався нагору. На дах вистрибнув одним ривком. Нiкого! А по той
бiк вулицi на даху вовтузилися фрiци, встановлювали мiномета. Автоматною
чергою вiдiгнав обслугу.
-- Ну, що тут, Василю?
Кривуля почув за спиною голос Рибакова.
-- Не пiдпускай ?х до мiномета, а я спущусь на горище!
Ще п'ятеро бiйцiв вилiзли по драбинi й майнули слiдом за Кривулею.
Подвiйного тиску -- знизу i згори -- фашисти, що засiли в будинку, не
витримали.
Запеклий бiй тривав до пiзньо? ночi i наступного ранку знову спалахнув.
Закiнчився аж пiд обiд. Расейняй курився згарищами, зяяв ру?нами. То тут, то
там бiйцi виносили тiла сво?х полеглих товаришiв.
Кривуля й Рибаков схилили голови над лейтенантом Кучеруком, солдатами
Романенком, Свиридовим. ?х поховали в братськiй могилi. Кожен за звича?м
кинув у яму по грудцi сiро?, пiскувато? землi. А коли вирiс горб, Василь
Кривуля розв'язав речового, мiшка, розгорнув паперовi пакунки й обсипав
могилу насiнням волошок.
-- Весною зiйдуть,--зiтхнув.
На горизонтi, в голубiй осiннiй iмлi, бовванiли висоти. Вдивляючись
туди, атоматники ще не знали, що бiля них доведеться залягти.
Дивiзiйна газета "Гвардiя" так описала наступнi подi? в нарисi
"Смiливець":
"Уже тиждень гвардiйцi йдуть Схiдною Пруссi?ю. Над безлюдними
пожовклими полями, зритими траншеями й окопами, густо обплутаними колючим
дротом, нависають похмурi хмари. На чолi взводу у ротi старшого лейтенанта
Санникова ми побачили кремезного свiтлоокого сержанта Василя Кривулю. Це вiн
позавчора, в бою на узлiссi, врятував життя командира батальйону капiтана
Загiрова. Поранений в обидвi ноги, Загiров не мiг поворухнутись, а
кулеметник, бiля якого лежав комбат, був убитий. Сержант спочатку лiг до
кулемета, щоб зупинити гiтлерiвську пiхоту. Вiдiгнавши ворога, вiн поклав
командира на розстелену шинелю i поволiк у вибалок, швиденько перев'язав.
Потiм знову повернувся на вогневу позицiю.
А вчора рано-вранцi рота впритул наблизилася до висоти, де бiлiли три
двоповерхових будинки. Звiдти, мабуть, уже вiдкривалася панорама велико?
рiчки -- до не? лишилося кiлька годин пiшки. Всi розумiли, що ворог
триматиметься за висоту -- дуже важлива вона для нього. Але на такий
одчайдушний опiр, який вчинили гiтлерiвцi, нiхто не сподiвався: град мiн,
потiм снарядiв, нарештi -- безперестанне гарчання великокалiберних
кулеметiв...
Кривуля пiдхопився i крикнув: "За мною!". Вiн не оглянувся назад, але
вiдчув, що вся рота кинулася за ним. Бiг, стрiляв з автомата. За рогом
першого будинку наразився на фашистського офiцера, який стискав у руцi
пiстолета. Перш нiж офiцер отямився, Кривуля прошив його короткою чергою з
автомата. Вискочив з будинку iнший фашист, встиг поранити сержанта в руку,
але сам також покотився слiдом за офiцером.
Гаряча цiвка потекла Кривулi пiд пахву. Проте пальцi не випускали
автомата! I комсорг побiг далi...
Всю нiч i весь наступний ранок гiтлерiвцi контратакували. Та марно!
Гвардiйцi не вiдступали анi на крок. Навпаки, вимотали сили ворога i погнали
його до рiчки".
На ?? березi, коли готувалися до форсування, загинув старший лейтенант
Санников. Мiна вибухнула поряд з ним. На його крейдяному обличчi чорнi брови
застигли нiби у запитаннi: "Хлопцi, а як же невiдкритi родовища?"
Затрiщав пiд напругою м'язiв бинт -- Кривуля стискав кулаки. Вiн
боявся, що заплаче в тузi за улюбленим командиром. Але коли людина плаче,
вона м'якша?. А тут треба сталити душу!
Попереду лежав Кенiгсберг. Частини переформувались, опанували тактику
бо?в на вулицях, поверхах. На пiвнiчнiй околицi Кенiгсберга рiй старшого
сержанта Кривулi тримав пiд контролем асфальтове шосе, що вело на пiвострiв.
Цим шосе могли скористатися затиснутi в центрi мiста затятi фашисти, якi
вiдмовилися капiтулювати, але обов'язково спробують чкурнути до моря.
I не помилився Кривуля. Крiзь дрiмоту вночi вiн почув, начебто по шосе
щось руха?ться. Ракетою освiтив колону. Нiмцi!
На стрiлянину вискочив командир полку пiдполковник Буткевич. Важко було
потiм встановити, випадкова чи прицiльна куля влучила йому в груди...
Загибель Буткевича не помiтили тодi нi Кривуля, нi Рибаков -- парторг роти,
нi старшина Кирбижеков: вони знищували фашистську колону. Тiльки вранцi
стало вiдомо про загибель Буткевича.
Перш нiж iти далi, на береги Балтiйського моря, Василь розв'язав
речового мiшка, порився в ньому й намацав останнiй пакуночок з насiнням. Це
були маки. Посiяв на могилi Буткевича маки. Тихо промовив до Рибакова, свого
вiрного друга:
- От, Сашко, й не буде з чого в День Перемоги зiрку висiяти.
Старшинi Василю Кривулi й у пiсляво?нний час випало служити у
Кенiгсбергу. Вiн косив жаткою кинутi юнкерами жита, молотив колоски i
милувався янтарним зерном. А пiсля вручення ордена Слави I ступеня
зустрiчався при всiх регалiях з новачками, якi не нюхали пороху. Потiм ходив
з ними на тактичнi заняття i проводив ?х так, немов то був справжнiй бiй.
Демобiлiзувався Кривуля, пiдготувавши добру змiну.
Незвичайний маршрут на Донбас вибрав гвардi? старшина тi?? осенi.
Почався вiн на околицi Калiнiнграда, бiля могили пiдполковника Буткевича.
Василь зiбрав насiння макiв, поклонився пам'ятi командира i пiшов на вокзал.
По?здом дiстався в Расейняй. Сухi, шорсткi стебла волошок на братськiй
могилi, в якiй лежали Кучерук, Романенко, Свиридов, ще зберiгали поодинокi
насiнини...
Потiм вiн на машинi при?хав у село, де був похований старший лейтенант
Санников. Чорнобривцi ще квiтли...
Вони допiзна вистелюють землю червоно-чорним оксамитом. Але знайшлися,
звичайно, й сухi, дозрiлi... За Днiпром, поблизу берегiв рiчки Молочно?,
демобiлiзований старшина ще насипав у речовий мiшок волошок -- з могили
Бориса i ?вгена. А потiм завернув у село, де мiстився польовий госпiталь.
Вiдшукав ту хату. В нiй жили незнайомi люди, i вони нiчого не знали про
госпiталь, про вродливу жiнку-капiтана медично? служби. Не знали вони й
того, звiдки взялися в палiсаднику жоржини, насiння яких попросив старшина.
Багато рокiв минуло вiдтодi. Вже син i дочка Кривулi вчаться в тiй
школi, де колись учився тато. Василь Андрiйович став комунiстом, досвiдченим
робiтником очисного забою шахтоуправлiння 19/31 у мiстi Донецьку.
Одне не змiнилося за багато рокiв: квiти перед вiкнами будинку Василя
Кривулi. Щолiта на грядках зацвiтають жоржини, волошки, чорнобривцi, маки...
БРАТ АНКИ
Василь Степанович Чорний пiшов до армi? разом iз сином Павлом у жовтнi
сорок третього року iз села Маркiвки Кобеляцького району, що на Полтавщинi.
Сина послали на курси мiнометникiв. Батько потрапив у робочий батальйон.
Однак вiн, трохи попрацювавши на ремонтi дорiг, теж попросився на передову.
-- Сила ще, не наврочити б, ?, товаришу полковник,-- казав Василь
Степанович начальниковi штабу дивiзi?. А окупанти менi й усiм людям так
насолили, що не можу отут длубатися... Прохання Чорного задовольнили.
Павло в цей час уже був на передовiй. Вiн сподiвався, що батька ось-ось
вiдкличуть у Маркiвку: до вiйни Василь Степанович, незмiнний пiсля створення
колгоспу бригадир, славився врожаями, про нього не раз писала обласна
газета. Кра?нi ж тепер так потрiбен хлiб. I, сво?часно не одержавши листа з
робочого батальйону, Павло вирiшив, що батько вже вдома.
Незабаром Василь Степанович писав синовi:
"Пшеницю, сину, виростять за нас з тобою мати, Наталка та Галя. А ми
повиннi спочатку вигнати фашистську погань. Ото вчусь я на петеерiвця,
битиму ?хню технiку... Переможемо, повернемось додому -- попрацю?мо вволю.
Встигнеш i попарубкувати. Потiм оженю тебе на найвродливiшiй дiвцi, i
весiлля таке бучне справимо, що вся слобода гулятиме три днi й три ночi..."
На цього листа довго не було вiдповiдi Василевi Степановичу, i вiн
засумував.
Авангард колони вже спускався в заснiжене степове село, коли бiйцiв
наздогнав поштовий вiллiс. Пiдроздiли сповiльнили рух, а згодом i зовсiм
зупинилися. Щасливi читали й перечитували одержанi листи.
Сяяв i Василь Степанович Чорний - обiзвався й Павло. У доброму настро?
запитав ?здового:
-- Послуха?ш?
-- З задоволенням!
На фронтi раду? навiть звiстка, адресована не тобi. I Чорний,
захистивши полою шинелi аркушики з учнiвського зошита, почав уголос:
"Добрий день, тату! Пробачте за мовчання, знаю - непоко?лись. Але не до
листiв було. Як вступив у бiй пiд селом Кодаком у Днiпропетровськiй областi,
так з боями йшов аж до станцi? Роздiльна, що поблизу Одеси...
У рiчницю Червоно? Армi? ми визволили Кривий Рiг i зайняли плацдарм на
захiдному березi рiчки Iнгулець. Нiмцi дуже силкувалися, щоб скинути нас у
крижану ку- пiль. Вiд ствола нашого мiномета аж окалина вiдлущувалась, такий
розжарений був: по десять атак на день вiдбивали. Плацдарм утримали... На
пiдходi до Вознесенська командир роти вручив менi медаль "За вiдвагу".
Але тепер, тату, я вже не коло мiномета. Кулеметником став. Ще отодi,
як ми взяли Вознесенськ, пiдiйшов до мене офiцер та й каже: "Ходiмо".
Виявилось, то командир кулеметно? роти набирав поповнення. Показав менi
"максима": кришку пiдняв, стрiчку зарядив, на гашетки -- дiло було в глинищi
-- натиснув. "Брати на мушку тямиш? От i все. -- I пiдштовхнув мене до
станкача. - Стрiляй!" Я сказав: "Товаришу старший лейтенант, тiльки в
кiнокартинi "Чапа?в" бачив я цю зброю, коли Анка косила бiлякiв". Старший
лейтенант вiдповiв з усмiшкою: "Уяви, що ти брат Анки, i - стрiляй!" Словом,
дав я там, у глинищi, кiлька черг.
Пiд Роздiльною лiг я за кулемет. Нiмцiв на станцi? оточили
силу-силенну, i вони перли наослiп як навiженi, аби лише вирватись.
Признатися, тремтiли пальцi, голова паморочилась попервах: лiзуть же,
наближаються... Аж ось i на повний зрiст пiднялися, бiжать... Я застрочив. З
незвички трясло, неначе в драбиняку, коли конi галопом скачуть, однак
гашеток не вiдпускав. I вiдiгнав фашистiв. Тепер уже не сумнiвався, чи зумiю
з кулемета бити...
Надвечiр пiд'?хали "катюшi". Зашурхотiло, запалало. Станцiя вкрилася
чорним димом, нiмцi втекли. Ми рушили далi.
Розквартирувалися пiзно ввечерi в селi. Вранцi на партiйних зборах
розглядали мою заяву i -- можете привiтати, тату! -- прийняли кандидатом у
члени ВКП(б)"
Василь Степанович акуратно склав солдатський трикутник, сховав його в
кишеню гiмнастерки, зiтхнув, задоволений.
-- Значить, вою? синок,-- озвався ?здовий.
-- Вою?, аякже...
Вiдповiв Василь Степанович на листа десь через тиждень. За цей час i
вiн побував у бою, в якому пiдпалив бронетранспортера.
Павло воював пiвденнiше. Суцiльними виноградниками, непiдрiзаними,
забур'яненими, скрадався вiн з товаришами до Днiстра. На березi пiд кущем
Павло добув олiвця, пожмаканого учнiвського зошита i -- на колiнах, нерiвним
почерком -- вивiв при синьому свiтлi лiхтарика:
"Добрий день, любi тату! Пишу вам перед форсуванням рiки..."
Аж тут пролунала команда: "Приготуватись до переправи!" Лише через три
днi закiнчив листа батьковi.
"Бачте, як воно вийшло,-- писав,-- напiвсловi обiрвали. I продовжую вже
не на березi, а в Бендерськiй фортецi, яку штурмом взяли у ворога.
Наша кулеметна обслуга переправлялася човном. Дво? на веслах, iншi
допомагали лопатками. Благополучно поминули бистрину, i тут нас гiтлерiвцi
засiкли. Вода за-булькотiла вiд куль, осколкiв. Думав, не добудемось на
мiлину Але хоча човна й зрешетило i вiн потонув, а ми таки вибралися.
У травнi на Днiстрi густi верболози. Це нас дуже виручило У заростях
пересидiли до свiтанку, а потiм почали розширювати плацдарм. На вiдстанi
пiвкiлометра на захiд височiв залiзничний насип. Туди й поповзли. Нiмцi нас
виявили i вiдкрили шалений вогонь. Поранило командира взводу, я перев'язав
його, поклав у напiврозваленому сарайчику. Було видно, що тiльки атака, та й
то рiшуча, дасть можливiсть викурити фашистiв з-пiд насипу.
Але ворожий кулемет чату?... Хтось ма? подавити його. Я попросив
командира роти, щоб дозволили менi. Набрав гранат, скiльки мiг, i посунувся
вперед, ховаючись за кущиками молочаю. На щастя, хмарилось, збиралася гроза,
посутенiло. Непомiтно сповз у неглибоку лощину, перевiв подих. Нiздрi
лоскотав запах чебрецю, боявся, що чхну.
Пiсля перепочинку поповз ближче до кулеметного гнiзда. Та лощина
виявилась короткою, видно, ?? вирили грабарi, коли будували залiзницю. Лiзти
далi вже марно й пробувати -- враз помiтять, уб'ють. I я звiвся на колiна,
щосили кинув на кулемет одну за одною двi гранати.
I долетiли! Де й сила взялася... У метушнi, що зчинилася серед нiмцiв,
я добiг до ворожого окопу. Кулеметники лежали мертвi. Поставив на нiжки
?хнього кулемета i -- черги вздовж залiзничного полотна. Нашi не втратили
моменту, i теж сюди. Про всяк випадок я прихопив трофейний автомат, запаснi
рiжки з патронами. Вiдтiснили ми фашистiв за насип, не дали й у
протитанковому ровi закрiпитися.
Вночi до нас прибуло поповнення, бо на плацдармi зазнали чимало втрат.
Подрiмали ми в ровi до ранку. А тодi почалася веремiя. З старовинно?
Бендерсько? фортецi гiтлерiвцi засипали нас зенiтними снарядами, кулями
великокалiберних кулеметiв. Поповнення - переважно новачки - здрейфило. Як
кого поранить, - оточать його, а нiмцi й смалять по купцi.
Тодi ми з комсоргом батальйону домовилися, що вiн перейматиме тих, хто
вiдступа?, а я сво?м "горюновим" стримуватиму ворога. Цей новий кулемет --
легший, i охолодження повiтряне.
Пiдпустив фашистiв i вдарив. Вони, мабуть, не чекали, що пiсля того
вогневого шквалу, що був, стрiлятимемо.
Зопалу ще лiзли по трупах...
Мiй кулемет пiдбадьорив новачкiв, вони повернулися до рову. Так ми
виграли бiй.
Пiд час затишшя я глянув на трофейного автомата, що майже весь день
телiпався на мо?х грудях, i холодний пiт пройняв: кожух розпанахало
осколком, затвор заклинило. Не було б на грудях тi?? залiзяки, не писав би
сьогоднi листа...
Я вже, тату, член партi?. А ще командир частини поздоровив з
нагородженням орденом Слави III ступеня.
I матерi вiн написав листа-подяку. Вiдчуваю: сутужно ?й i сестрам.
Переадресував на них свiй сержантський грошовий атестат..."
Батько з радощiв мугикав пiсеньку, думав: "Молодчина, Павко! Славно
вою?ш..."
Потiм, коли Павлiв стрiлецький полк форсованим маршем прямував через
Бiлорусiю, Василь Степанович знову тривожився. П'ятдесятикiлометровi
переходи, поповнення й навчання в дорозi. Не до листiв було.
Пiзно увечерi полк зайняв оборону в другому ешелонi поблизу Стопницi.
Мiсто, що лежало попереду, освiтлювалося спалахами пожеж.
"Страх як хотiлося спати,-- розповiдав перегодя Павло в листi до
батька.-- Бiйцi падали вiд перевтоми, i я не мiг ?х розкутурсати. Комарi
облiплювали обличчя, шию, руки, ссали кров, а ?м хоч би що. Спали. Тодi я
вистрiлив угору. Це подiяло. "Заривайтеся в землю! -- крикнув.-- У повний
зрiст. Над Стопницею пожежi, гуркотить.Там наш перший ешелон, але щось там
не гаразд".
I хлопцi заходилися копати. Я нарвав кислиць, пороздавав: "Жуйте!" Щоб
i таким чином гнати сон. До ранку окопалися. Десь о десятiй прокинулися вiд
вибухiв!
Били ворожi шестиствольнi мiномети. "Iшаками" ?х звемо. Незабаром на
узвишшi показалися "тигри" й бронетранспортери.
Гiтлерiвцi наступали. Правда, боязко -- остерiгалися мiнних полiв. I
все-таки перед нашою ротою опинилося вiсiм "тигрiв" i дванадцять
бронетранспортерiв. Один метрiв на десять просунеться, за ним -- другий. I
так по черзi всi.
На близькiй вiдстанi на нашу артилерiю нiчого було розраховувати: i ми,
i фашисти були в лощинi, а гармати стояли за пагорбом i за лiсом. Головне,
що повиннi були зробити,-- це вiдрiзати вiд танкiв пiхоту. I коли ворожий
цеп пiднявся, я випустив довгу чергу. Кулi лягли вдало: автоматники квапливо
полiзли назад.
Танки ворога по?здили-по?здили по тилах без пiхоти i пiд ударами IЛiв
утекли назад до Стопницi. А ми - слiдом за ними. Зайняли позицi? свого
першого ешелону...
Мати пишуть, що пшениця вродила добре, що Наталка й Галя вже комсомолки
й ударницi. Ех, скорiше б i нам у поле!.. Не затримуйтесь, дуже прошу, з
вiдповiддю. Цiлую. Павло".
В оборонi у Павла було бiльше вiльного часу, i вiн частiше сам посилав
листи i вiд родичiв частiше одержував. Але батько восени писав мало: брав
участь у наступi на Будапешт.
У сiчнi сорок п'ятого року син подiлився з Василем Степановичем
радiстю: прорвали фронт, переслiдують фашистiв. Згадав, що вручили другий
орден Слави - за бiй
пiд Стопницею.
Але через два тижнi Павлова радiсть потьмарилася. Лист, надiсланий
батьковi, повернувся з короткою запискою командира рою, в якому воював
Василь Степанович. "Ваш тато загинув смертю героя на пiвнiчнiй околицi
столицi Угорщини".
Не йняв вiри, твердив собi: "Це якась помилка". Та мати сповiстила те
саме, що й фронтовий товариш. Нема? батька. I не буде кому справляти бучне
весiлля, щоб гуляли маркiвцi три днi й три ночi...
"За Одером сповна вiдплатив, мамо, за смерть тата. Фашисти мали намiр
оточити нашу частину. А була вона знекровлена. У панському будинку зiбралося
нас п'ятеро: командир роти старший лейтенант Саламаха, його ординарець, дво?
бiйцiв з протитанковими рушницями i я з "максимом" -- усi, хто вцiлiв до
вечора в бою. Нiч минула спокiйно. Але ми знали, що вдосвiта фашисти знову
атакуватимуть. Петеерiвець, який вартував, розбудив нас вигуком: "Нiмцi!" Я
виглянув з-за паркана.
По сошi сунула колона гiтлерiвцiв у супроводi бронетранспортера. Миттю
проламав у парканi дiру i встановив кулемета.
Фашиста потрапили в пастку. Я пiдпустив ?х майже впритул i застрочив.
Вони не знали, куди тiкати. Мало хто винiс ноги. А петеерiвцi пiдпалили
бронетранспортера.
-- Бережи патрони! -- крикнув менi старший лейтенант.
Через кiлька хвилин над панським будинком закружляли "юнкерси". Бомби
шматували стiни й дерева, з розколотих стовбурiв капав весняний сiк.
Ми пересидiли налiт у пiдвалi. Тiльки повернулися до паркана -- фашисти
знову рвонулися в атаку. I знову я зустрiв ?х вогнем свого "максима", змусив
залягти.
Тодi, мамо, ворог почав довбати будинок артилерi?ю. Але й це витримали.
Коли посутенiло, наша частина цiлком вiдновила сво? позицi?. До нас прийшов
з розвiдниками замполiт майор Гузман. Вiн подякував i Саламасi, i
петеерiвцям, i менi, що ми зiрвали намiр фашистiв.
Але про те, що йому присво?ли звання Героя Радянського Союзу, старший
лейтенант Саламаха так i не дiзнався, вiн загинув у боях за мiсто Оппельн. А
я, мамо, почув про свiй третiй солдатський орден пiсля госпiталя. На милицях
утiк звiдти у рiдну частину. Так, бачте, i до Праги дочимчикував...
Чекайте додому! Тато дуже любив милуватися нивами, коли вони
колосяться, половiють. I я люблю..."
Листи, листи, листи. Фронтовi. Трикутнi. Пожовклi й вигорiлi, ?х ще й
досi нерiдко перечиту? житель села Маркiвки на Полтавщинi старший лейтенант
у вiдставцi iнвалiд друго? групи Павло Васильович Чорний.
Старший лейтенант? Виходить, ще й пiсля вiйни служив? Служив...
Колишнiй командир з'?днання, у якому в пiсляво?нний час Павло Чорний
очолював зенiтну батарею, а потiм командуючий Одеським вiйськовим округом
генерал-полковник М. В. Луговцев розповiдав менi у листi незадовго до сво??
несподiвано? смертi:
"То був чудовий офiцер! I вирiс вiн, освiту здобув, можна сказати,
самотужки. Екстерном склав на вiдмiнно iспит за зенiтно-артилерiйське
училище. Його батарея вiдзначалася влучною стрiльбою, на тактичних заняттях
1954 року посiла перше мiсце в Прикарпатському округу, i про не?
полiтуправлiння випустило спецiальний плакат. А сам товариш Чорний протягом
кiлькох рокiв був нагороджений фотоапаратом, двома iменними годинниками.
Йому достроково присво?ли чергове вiйськове звання -- старшого лейтенанта, а
згодом командир батаре? Павло Чорний був нагороджений орденом Червоно?
Зiрки. До 1957 року вiн залишався в армiйських лавах захисникiв
Батькiвщини..."
Демобiлiзувавшись у зв'язку з хворобою, Павло Васильович все ж
лиша?ться в строю. Як пропагандист бойових традицiй. Як комунiст.
МIЦНИЙ НЕРВ
З-за сiрого холодного Днiпра долинали пострiли ворожих гармат,
кулеметнi й автоматнi черги. Наша артилерiя з лiвого берега вже не досягала
сво?м вогнем позицiй гiтлерiвцiв. I тепер обслуги квапливо викочували на
закрижанiлi, слизькi пороми й плоти важкi 76-мiлiметровi гармати:
переправлялися на правий берег.
Зв'язкiвець Сергiй Роменський, високий, ставний хлопчина, стояв на
поромi бiля гармати i дивився, як снаряди здiймають на рiчцi бiлi водянi
стовпи. Iнодi шматочки льоду дзвiнко стукали по залiзу -- вибухало поряд. А
за хвилину сусiднiй плiт розвалився навпiл, гармата пiшла на дно. До порома,
що сповiльнив рух, пiдпливло дво? вцiлiлих артилеристiв. Роменський
опустився на колiна, подав ?м руку. У бiдолах зуб на зуб не попадав, ?м
потрiбно було переодягнутись негайно. Зв'язкiвець зняв бушлата i накинув на
плечi одного врятованого, iншому дав фуфайку товариш Роменського зв'язковий
Григорiй Лимар?в.
Сергiй Роменський набачився всякого вiд Криму до Сталiнграда i звiдти
до Днiпра. Одна думка завжди жила в його головi: "Як сутужно не буде, але,
кiнець кiнцем, виженемо зайд iз нашо? землi". Поблизу Калача, коли армiя
Паулюса пiдступила до Волги, Сергi?в полк опинився в скрутному становищi.
Третя рота одчайдушно билася в оточеннi. Комбат викликав Роменського i
наказав:
-- Ось iз оцим сержантом ви повиннi доставити пакет командировi
оточено? роти. Пакета сержант поклав за пазуху. У ньому був маршрут вiдходу
пiдроздiлу на вигiднiшi позицi?. Дво? зникли в темрявi. Тихо, нечутно йшли
вибалками, попiд лiсосмугами... Почули нiмецьку мову. Передова. Роменський
спочатку не збагнув, на що зважився сержант. Лише коли той вiддалився з
пiднятими руками метрiв на десять, здогадка обпекла серце червоноармiйця:
хоче здатися в полон, зрадник...
Кiлькома стрибками Роменський наздогнав сержанта, прошепотiв:
-- Дай пакет!
У вiдповiдь почув:
-- Дурний, з пакетом краще приймуть.
Бiльше сумнiвiв не було, i червоноармi?ць щосили розмахнувся
багнетом... За Пiвнiчним Дiнцем знову зiткнувся з командиром врятовано?
третьо? роти. Разом штурмували висоту. На нiй навiки залишились бойовi друзi
Сергiя -- Микола Ше?н та Гриць Мартиненко. I самого Сергiя поранило. Iз
госпiталю по дорозi заскочив у визволене рiдне мiсто -- Червоний Лиман, де
вчився у школi, вступав до комсомолу, теслярував перед вiйною. Мати плакала.
Не мала чим i пригостити сина: вдома не було й крихти хлiба. Сергiй виклав
иа стiл свiй скупий солдатський пайок. А пiсля обiду попрощався й по?хав. I
вiд Iзюма вже тягнув лiнi? зв'язку далi й далi на захiд, аж до Днiпра...
-- Друже, вiзьми.-- На березi солдат з розбитого плота подав
Роменському його бушлат.
-- Носи до вечора, бо задубi?ш у мокрому. Нам сьогоднi жарко буде:
треба з'?днати спостережнi пункти з вогневими позицiями.
Тягачi з надсадним ревом вибралися по крутосхилу. Сiра iмла на обрi?
жеврiла пожежами. Туди й подались артилеристи.
Розташувалася батарея за мурами зруйнованого колгоспного подвiр'я, а
зв'язкiвцi нав'ючили на спини котушки з дротом, телефоннi апарати i,
згорбленi, хутко пiшли до окопiв. Звiдти коригуватиме вогонь командир
батаре?.
Роменський прокладав лiнiю через городи, по замулених поливних каналах
овочевих плантацiй, рiвному забур'яненому полю. Лимар?в, Ворона, Баландiн
подавали йому котушки. А навколо падали мiни й снаряди, хурчали осколки й
гупали мокрi грудки чорнозему.
Захеканий, вимазаний у грязюку, вкотився Сергiй у траншею пiхотинцiв i,
крутнувши кiлька разiв ручку телефонного апарата й почувши знайоме "алло"
помiчника командира взводу Василя Панiткiна, доповiв командировi батаре?:
-- Товаришу капiтан, зв'язок ?!
Нашi гармати прицiльно вдарили по окопах ворога, намацали його
артилерiйськi та мiнометнi позицi?. Тепер пiхотинцям легше було стримувати
натиск фашистiв, що атакували й атакували. Однак за нiч нiмцi пiдтягли свiжi
сили. Обстрiл плацдарму збiльшився. Комбат кричав у трубку, але не чув
вiдповiдi з вогнево? позицi?.
-- Роменський, треба перевiрити...
Зв'язкiвець вислизнув за бруствер.
Провiд шурхотiв по долонi, захищенiй рукавицею, Роменський бiг
пригнувшись, iнодi падав i повз. Нарештi вiдшукав розрив. Осколки посiкли
провiд у багатьох мiсцях. Скрутив плоскогубцями два кiнцi, заiзолював.
Порядок!
Не встиг повернутися, комбат розвiв руками:
- Знову... А нiмцi скупчуються для атаки...
Роменський мовчки подався назад у поле. Де ж розрив? Уже минув щойно
полагоджену дiлянку, добiг до городiв. Смикнув - десь отут, близько... Майже
одночасно вiд вогнево? позицi? перевiряв лiнiю Петро Баландiн. Вiн застав
Сергiя за роботою.
- О, добре, що ти нагодився,-- зрадiв Роменський. - Виходить, лiнiя
далi справна? Сергiй витер з лоба рясний пiт.
До присмеркiв йому ще двiчi довелося лагодити зв'язок А вночi вирiшили
зарити провiд у землю, i Роменський взявся за лопату.
Цiлоденна бiганина й напруження давалися взнаки: хилило на сон, свинцем
налилися руки й ноги. Щоб не впасти i не заснути, Сергiй рахував кроки,
хлюпав у лице крижаною водою з калабатин.
Зате наступного ранку вiн змiг навiть поспати. Жодного розриву не
сталося. Земля-матiнка надiйно захища? зв'язок.
Точнi артилерiйськi нальоти протягом тижня вкрай розхитали оборону
фашистiв. Наша пiхота майже без втрат вигнала ?х iз розбитих укрiплень.
На Iнгульцi ворог чинив серйозний опiр. Зайнятий радянськими вiйськами
плацдарм на правому березi потребував негайно? пiдтримки. Роменському та
Баландiну наказали прокласти лiнiю зв'язку через рiчку, з-за яко? гармати
стрiлятимуть по гiтлерiвцях.
Вода рiзала мов нiж, коли бiйцi ладнали плотика, крiпили до нього
котушки, апарати. Саморобними веслами Роменський вiдштовхнувся вiд каменюки,
що виглядала з води, повеслував, а Баландiн розмотував тим часом провiд, i
вiн лягав на дно рiчки. Коли перетнули бистрину, позад них знявся водяний
стовп вибуху. Баландiна болюче смикнуло за руку. Плотик, неначе пiр'?на,
вiльно закружляв.
-- Обiрвало! -- крикнув Роменський.
-- Давай назад! -- запропонував Баландiн.
-- Так ми вовтузитимемось цiлий день. Батарейцi чекають, пiхота десь
кляне нас, -- не погодився Сергiй. -- бери веслуй, тримайся на течi?...
Роменський зняв фуфайку, чоботи й онучi, потiм шаровари й гiмнастерку,
пiрнув у крижану воду.
Виринув увесь синiй, але в зубах у нього стримiв обiрваний кiнець
провода.
Баландiн допомiг Роменському вилiзти на хиткий плотик, стягнув з нього
мокру натiльну сорочку. Так-сяк одягнувшись, Сергiй з'?днав провiд. На
березi прикопав лiнiю. Найважча дiльниця забезпечена! Поступово й до
спостережного пункту дотягнули провiд.
Тепер батарея мала добрий зiр i слух.
Зiрванi й з цього рубежу, фашисти не зупинилися аж до Бугу. Там також
недовго тримались. Артилерiйський полк, в якому воював Роменський, нищив
ворожi кулеметнi гнiзда, бронетранспортери, танки i в причорноморських
степах, i пiд Одесою, i за Днiстром.
На пiвночi Укра?ни, пiд Ковелем, полк деякий час стояв в оборонi.
Гiтлерiвцiв дуже непоко?ли намiри нашого командування, ?хня розвiдка
намагалася проникнути в тили радянських вiйськ.
I от саме в ту нiч, коли все було готове до артпiдготовки, коли на
спостережному пунктi чекали сигналу, а навколо панувала лiтня тиша,
порушувана лише цвiркунами, саме тодi зiпсувалася лiнiя. Зв'язок слiд
вiдновити будь-що й негайно. Роменський повiсив на пояс гранати, перевiрив,
чи заряджений автомат. З ним, уже командиром рою, молодшим сержантом, пiшов
молодий бо?ць Сидоренко.
Сергiй ступав обережно, м'яко, злегка смикаючи провiд. Насторожений
Сидоренко iнколи спотикався i примушував молодшого сержанта зупинятися й
прислухатися. Несподiвано провiд нiби вислизнув з чи?хось рук. Роменський
миттю впав на землю, вiдповз. Лiворуч заворушилось щось темне. Переляканий
Сидоренко все стояв, не знав, що йому робити. А його вже оточувала
фашистська розвiдка! Це вона перерiзала лiнiю i полювала на "живця".
Роменський спустив курок автомата, довга черга двiчi оперезала те
мiсце, де зметнулися темнi фiгури. Застрочили й гiтлерiвцi. Зi стогоном впав
у траву Сидоренко.
Вiдскочивши вбiк, молодший сержант продовжував стрiляти, але вже однi?ю
рукою. Лiва безсило повисла, з не? стiкала кров.
Ворожi розвiдники вiдступили нi з чим. Знову запанувала тиша. Сергiй
зiбрав останнi сили, пiдповз до Сидоренка. Той був мертвий.
Зцiпивши зуби, молодший сержант вiдшукав зiпсований провiд: спочатку
один кiнець, потiм -- другий. Однi?ю рукою вiн не мiг з'?днати ?х. Обгриз
iзоляцiю, зiгнув жилку гачком i -- на кожух автомата зачепив. Ще гачок...
Комбат, нарештi, почув голос Клави Мацегори -- телефонiстки дивiзiону.
О п'ятiй годинi ранку могутнi залпи гармат струсили росу з дерев,
чагарникiв, трав. Скроплений холодною вологою, Роменський опритомнiв, глянув
на гачки провода i ще дужче притиснув ?х до кожуха пепеша. В такiй позi i
знайшли його.
Лягати в госпiталь Роменський категорично вiдмовився, вблагав, щоб
лiкували у медсанбатi.
По шляху до Вiсли вiн одужав i форсував цю рiчку разом з усiма сво?ми
товаришами-зв'язкiвцями.
Три мiсяцi полк вiв за Вiслою обороннi бо?. Черговий наступ радянських
вiйськ завершився визволенням Варшави i виходом на рiчку Одер та ??
форсуванням.
На тому останньому плацдармi батарея Роменського стояла на прямiй
наводцi. Сергiй та iншi зв'язкiвцi пiдносили снаряди, замiняли бiйцiв
обслуг. Поранений, Роменський не покинув вогнево? позицi?. Його бадьорили
чорнi дими над палаючими "тиграми".
Наприкiнцi квiтня батарея вже обстрiлювала околицi Берлiна. Потiм
почались уличнi бо?. Били прямою наводкою по окремих будинках i поверхах.
Зв'язок зi штабом дивiзiону пiдтримували за допомогою рацi?.
Бiля самого рейхстагу вiд батаре? лишилась одна гамата i чотири
чоловiки обслуги. Гармату викотили в парк перед рейхстагом. Роменський побiг
за снарядами. Повернувшись, побачив, що тро? його товаришiв загинули.
Радист Лещенко лежав, стиснувши в обiймах рацiю. Роменський покрутив
лiмби -- не чути потрiскування, зiпсована.
Кулеметнi черги примусили шукати укриття. Молодший сержант вiдповз пiд
будинок, оглянув уважно територiю парку. Ага, он кулемет... А там
фаустпатронники,,.
Сам. Хiба сам що зробиш? Стривай, у пiдвалах ховаються цивiльнi...
Мабуть, ? серед них i такi, що не спiвчувають фашистам...
Роменський спустився в пiдвал.
-- Хто тут наш камарад? -- запитав, посвiтивши кишеньковим лiхтариком
на пiдлогу, де покотом лежали люди. -- Ком! До мене!
Вийшло тро? старикiв. Роменський сяк-так пояснив ?м, що просить
допомогти носити снаряди. Тi кивнули на знак згоди. Натрудженi руки
нiмецьких робiтникiв подали снаряди, i Роменський вдарив по кулеметному
гнiзду, по фаустпатронниках.
Наша пiхота пiднялась i побiгла впритул до рейхстагу.
До не? при?днався й Роменський. На даху замайорiв на весняному вiтрi
червоний прапор.
У День Перемоги командир дивiзi? вручив гвардi? сержантовi Сергiю
Пилиповичу Роменському орден Слави I ступеня.
-- Зв'язок ? нервом армi?, -- сказав генерал. - I ви, товаришу гвардi?
сержант, не дали вороговi розiрвати той наш нерв вiд Сталiнграда i до
Берлiна...
* * *
Через двадцять рокiв у мiстi Слов'янську, що в Донбасi, зiбралися
фронтовi друзi -- зв'язкiвцi з артилерiйського полку 8-? гвардiйсько? армi?:
Лимар?в, Панiткiн, Александров, Ворона, Роменський.
Сергiй Пилипович Роменський запросив бойових товаришiв до себе в гостi
-- у мiсто Червоний Лиман Донецько? областi, де вiн працю? на залiзницi
старшим кондуктором. Було що згадати бойовим товаришам...
КОРОТКI ДОВIДКИ
про повних кавалерiв ордена Слави,
колишнiх комсомольцiв,
якi проживають на Укра?нi
Аксаков Микола Миколайович. Бойовий шлях гвардi? рядового Миколи
Аксакова почався на берегах рiчки Пiвнiчний Донець, неподалiк вiд мiста
Сватового Лугансько? областi, де вiн народився 1925 року. Автоматник.
Форсував Днiпро, Днiстер, Захiдний Буг, визволяв Запорiжжя, Одесу, Люблiн,
Познань. Поранений двiчi, не залишав поля бою. На вулицях Берлiна налагодив
зв'язок iз нашим оточеним батальйоном i закидав гранатами кулеметне гнiздо
фашистiв. У наступальних операцiях знищив близько сотнi гiтлерiвцiв. Усi
пiсляво?ннi роки живе у Сватовому. Без вiдриву пiд виробництва закiнчив
середню школу i технiкум. Працю? в автопарку майстром по
електроустаткуванню. Член КПРС. Старшина запасу.
Андрi?нко Микола Карповнч. Кулеметник. Воювати почав на Днiстрi в
лютому 1944 року. По-комсомольськи громив фашистiв на Вiслi -- утримуючи
плацдарм, вiдбив
сiмнадцять атак. За Одером штурмував мiсто Кiц. У вуличних боях знищив
50 гiтлерiвцiв. I в Берлiнi гвардi?ць стрiльбою з "максима" поклав не один
десяток фашистiв, якi вiдмовлялися капiтулювати. У пiсляво?ннi роки
перебував на понадстроковiй службi. Демобiлiзувався у званнi старшини
при?хав у рiдне село Гельмязiв Золотонiського району Черкасько? областi, де
народився 1925 року; згодом оселився в Полтавi диспетчером обласного
управлiння зв'язку.
Артьомов Григорiй Григорович. Народився 1923 року в селищi iменi
Калiнiна Горлiвського району Донецько? областi в сiм'? шахтаря. Працював
електрослюсарем. Коли
гiтлерiвськi орди напали на нашу кра?ну, добровiльно пiшов на фронт.
Розвiдник. Особисто взяв 15 "язикiв". На берегах Балтики, визначаючи лiнiю
ворожо? оборони, стар-
шина Артьомов з п'ятьма бiйцями зробив засiдку i розгромив батальйон
фашистiв. Усi пiсляво?ннi роки Григорiй Григорович працю? крiпильником на
шахтi в Горлiвцi.
Артюков Василь Олексiйович. Гармата комсомольця Василя Артюкова
вступила у бiй з фашистами першого дня вiйни. До остаточного розгрому
гiтлерiвсько? Нiмеччини вiн, уродженець села Нагут Ставропольського краю
(рiк народження -- 1920), перебував у дiючiй армi?. На Укра?нi взвод
Артюкова зупинив контрнаступ ворожих танкiв у районi Чеповичi Житомирсько?
областi. У Ровенськiй областi Артюков також вийшов переможцем дуелi з
танками -- пiдпалив 4 ворожi машини. За рiчкою Сан у Польщi завдяки
рiшучостi старшини Артюкова була зiрвана спроба фашистiв повернути собi
панiвну висоту. Поблизу Ельби зайняв мiсце навiдника i знищив 4
бронетранспортери i 3 танки. Крiм трьох орденiв Слави, ма? ще два ордени
Вiтчизняно? вiйни i орден Червоно? Зiрки. Член КПРС з 1943 року. Живе в
Тернополi, працю? старшим майстром комунального спецавтогосподарства.
Артюшенко Олександр Трохимович. Хоч комiсiя й визнала непридатним до
вiйськово? служби, Олександр добився вiдправки на фронт.
Кулеметник-комсомолець вiдбив шiсть атак фашистiв на плацдармi за Березiною.
Пiд мiстом Лiда поранений продовжував стрiляти по вороговi, аж поки не
зупинив його. В Нiмеччинi брав участь у танковому десантi, тодi скосив зi
свого "максима" роту гiтлерiвцiв. Учасник Параду Перемоги в Москвi.
Народився 1921 року в селищi iменi Артема на Полтавщинi. I тепер живе там.
Працю? нормувальником на мiсцевому цукрозаводi. Член КПРС.
Афонченко Микола Панасович. Комсомольцем став у 1933 роцi
чотирнадцятирiчним пiдлiтком, у рiдному селi Клиновому Невельського району
Калiнiнсько? областi. Вiйну зустрiв на дiйснiй армiйськiй службi. Був
кулеметником. З 1942 року -- розвiдник. Перед виходом на перше завдання
вступив у партiю. Узяв близько 40 "язикiв". Зокрема, пiд Будапештом
розвiдники на чолi з Афонченком, проведенi в тил нiмцiв угорським
комунiстом, розгромили штаб дивiзi?, а ?? командира -- генерала - доставили
через лiнiю фронту. Визвольний похiд Микола закiнчив у Вiднi. Чотири рази
поранений. Пiсля вiйни оселився у селищi Вигода Iвано-Франкiвсько? областi,
працю? майстром лiсокомбiнату.
Баймухам?дов Губай Яндавлетович. Вихованець дитячого будинку, народився
1925 року в Оренбурзькiй областi. На фронт пiшов у 1943 роцi комсомольцем.
Розвiдник. На Днiпрi сам прикрив товаришiв, що вiдпливли човном з "язиками",
а потiм у крижанiй водi плавом добрався на лiвий берег. За час вiйни
особисто привiв 20 "язикiв". Захопленими у ворога фаустпатронами пiдпалив 2
"тигри". На вулицях фашистсько? столицi висадив у повiтря укрiплений будинок
з фашистами. Пiсля демобiлiзацi? оселився у селi Нико-Маврiвця Ширя?вського
району Одесько? областi. Шофер Затишансько? автотранспортно? контори
облспоживспiлкп. Сержант запасу.
Баранник Олексiй Никифорович. Перший подвиг здiйснив, довiвши радгоспну
череду вiд Черкас аж до Саратова. У 1942 роцi сiмнадцятирiчним юнаком
добровiльно став у лави захисникiв Сталiнграда, тодi ж вступив у комсомол.
Згодом вивчився на механiка-водiя Т-34. При штурмi Савур-могили пiдбив 2
ворожi танки, за Днiпром -- 3. Пiсля другого поранення -- навiдник мiномета.
Неподалiк вiд Берлiна Баранник з групою бiйцiв напав у тилу фашистiв на ?хнi
самохiднi гармати i грузовик з автоматниками. Група Баранника знищила живу
силу, взяла "язика" i проскочила "фердинандом" через лiнiю оборони ворога.
Старшиною повернувся в рiдне село Нове Життя Чорноба?вського району
Черкасько? областi. Працю? бригадиром у колгоспi "Пам'ятi Ленiна". Член
КПРС.
Бедан Андрiй Ничипорович. Вiн готувався до першого ви?зду комбайном у
поле за рiдним селом Бiлозiр'ям на Черкащинi, коли почалася вiйна. Згодом
комсомолець Андрiй Бедан (народився 1920 року) потрапив у дiючу армiю, став
розвiдником. Форсував Днiстер, з групою товаришiв зайняв плацдарм, взяв у
полон фашистського офiцера. Пiд Яссами загiн розвiдникiв на чолi з Беданом
захопив важливу висоту i тримався до пiдходу основних сил. Iншим разом
Андрiй проник до артилерiйських позицiй гiтлерiвцiв, захопив офiцера i
благополучно пересiк лiнiю фронту. На його рахунку понад 20 приведених
"язикiв". Мав чотири поранення. Працю? лiсником у Бiлозiр'?вському
лiсництвi. Старшина запасу.
Безпалько Iван Гнатович. Стрiлець, розвiдник, кулеметник. Цими
вiйськовими спецiальностями оволодiв на фронтовому шляху, що почався у
квiтнi 1944 року в селi Павлинцi Iванiвського району Одесько? областi (там
народився 1924 року) i закiнчився в Берлiнi. На Днiстровському плацдармi
знищив кулеметну точку фашистiв i привiв "язика". Форсувавши Захiдний Буг,
зайшов у тил ворожiй самохiднiй гарматi i закидав гранатами ?? обслугу.
Неподалiк Вiсли захопив обер-лейтенанта, знешкодив снайпера. Бiля
Зе?ловських висот вiдбив кулеметним вогнем 5 атак есесiвцiв. Пiсля вiйни
шоферував у павлинському колгоспi, був секретарем комсомольсько?
органiзацi?. Тепер живе в Одесi. Кранiвник об'?днаного господарства
залiзничного транспорту. Член КПРС. Старшина за-пасу.
Бiоносенко Андрiй Купрiянович. Народився 1921 року в Микола?вi.
Потомствений робiтник. До вiйни працював слюсарем на суднобудiвному заводi.
На фронт пiшов у 1941 роцi. Затримував ворога на Днiпрi, на Дону. Був
мiнометником, а потiм командиром гармати танка. Визволяв Керч. У вуличних
боях врятував двох важкопоранених офiцерiв i вiв вогонь з пiдпаленого танка.
Знищив перетворений на фортецю будинок, де засiли гiтлерiвцi. В Ялтi потопив
вогнем гармати 3 катери ворога. У Польщi екiпаж танка комсомольця Бiоносенка
захопив переправу, а також ворожi танки та бронетранспортери, що ??
охороняли. Живе в Микола?вi. Працював шофером пожежно? машини заводу iменi
61 комунара i був нагороджений медаллю "За бездоганну службу". Тепер - шофер
автобусного парку.
Биков Григорiй Сергiйович. У серпнi 1944 року дев'ятнадцятилiтнiй
Григорiй Биков iз села Костюковки Гомельсько? областi був мобiлiзований на
фронт, а в жовтнi уже одержав орден Слави III ступеня: першим ускочив у
транше? ворога на околицях польського мiста Радом i знищив 30 гiтлерiвцiв.
На кордонi фашистсько? Нiмеччини закидав гранатами 2 дзоти, що перепиняли
шлях пiдроздiловi. А коли оволодiвали мiстом Мезерiтцом, вибив фашистiв iз
кiлькох укрiплених будинкiв i знешкодив кулеметну точку. Ще два солдатськi
ордени з'явились на гiмнастерцi сержанта-комсомольця. Живе в мiстi Селiдово
на Донеччинi. Працю? крiпильником на шахтi .No 1--2. Старшина запасу.
Богун Микола Андрiйович. Рахунок помсти командира протитанково? гармати
сержанта Миколи Богуна (народився 1924 року в селi Покровському
Артемiвського району Донецько? областi) наприкiнцi вiйни обчислювався 80
знищеними танками, 2 бронетранспортерами, автомашинами з бо?припасами i
живою силою ворога, кулеметними точками. Гвардi?ць Богун з боями пройшов вiд
Артемiвська до Берлiна. Разом з обслугою гармати товаришами Шовiдзе,
Квiмсадзе, Шакарашвiлi, Корiдзе i ?здовим Марченком пiдбив 17 танкiв i
багато iншо? технiки ворога. Живе в мiстi Слов'янську. Начальник
стрiлецько-пожежно? команди на залiзницi. Старшина запасу.
Броницький Олексiй Васильович. Стрiлець-радист бомбардувальника Пе-2. В
армiю призваний 9 червня 1941 року з села Гардишiвки Андрушiвського району
Житомирсько? областi (народився 1922 року). Воював на Ленiнградському, потiм
-- на 3-му Бiлоруському фронтах. Висока ефективнiсть 150 бойових вильотiв
засвiдчена трьома орденами Слави, орденом Вiтчизняно? вiйни II ступеня.
Особисто збив 3 "мессершмiтти". У 1948 роцi закiнчив Ки?вську юридичну
школу. Вiдтодi працю? народним судею в Коростишiвському районi на
Житомирщинi (в селi Брусилiв). Член КПРС з 1944 року. Здобув заочно вищу
юридичну освiту. Старшина запасу.
Бугайчук Максим Степанович. Шiстнадцяти рокiв добровольцем пiшов на
фронт 1941 року. Був помiчником машинiста бронепо?зда, що робив нальоти на
ворога поблизу батькiвщини комсомольця Бугайчука -- села Червона Гребля
Чечельницького району на Вiнниччинi. Обороняв Москву в складi стрiлецько?
частини. Проник у тил ворога i забезпечив висадку нашого повiтряного
десанту. Смiливими дiями не допустив, щоб гiтлерiвцi зруйнували залiзничний
мiст через Березiну. Особисто взяв у полон фашистського генерала. У важкому
бою замiнив командира мiнометно? роти i зупинив контрнаступ фашистiв. Член
КПРС з 1943 року. Пiсля вiйни закiнчив iнститут iнженерiв залiзничного
транспорту. Начальник станцi? Усатове пiд Одесою.
Бужак Леонiд Арефiйович. Воював з квiтня 1944 року на 1-му Бiлоруському
i 2-му Укра?нському фронтах. Спочатку був кулеметником. Коли фашисти
потiснили пiхоту танками з десантом, не покинув позицi?, а вичекав i вiдкрив
вогонь у спини гiтлерiвцям, змусив ?х тiкати. Згодом -- розвiдник. У
смiливих вилазках серед бiлого дня двiчi викрадав у ворожих блiндажах
офiцерiв. На територi? Нiмеччини пробрався за лiнiю оборони ворога i
пiдiрвав укопаний у землю танк. У 1951 роцi особовий склад пiдроздiлу, в
якому служиив, тепло провiв комсорга, демобiлiзованого гвардi? старшину, в
Одесу (там народився 1925 року). Закiнчив залiзничний технiкум, працював
машинiстом i одночасно вчився в полiтехнiчному iнститутi. Iнженер заводу
залiзобетонних виробiв. Член КПРС.
Величко Iван Григорович. Пiсля тринадцято? атаки фашистiв рядовий Iван
Величко з усi?? артилерiйсько? обслуги залишився сам i побачив, що йому
нiчим зрушити з мiсця гармату: конi побитi. Тодi вночi викрав коней у
ворога. Ще й двох "язикiв" привiв. В Угорщинi по частинах винiс з товаришами
гармату на високу гору i звiдти нищив дзоти i кулеметнi гнiзда противника.
Пiсля вiйни Iван Григорович, який народився 1921 року в селi Бригинцях
Новобасанського району Чернiгiвсько? областi, повернувся в рiднi мiсця.
Працю? в колгоспi. Старшина запасу.
Венгель Михайло Степанович. 1922 року народження. Рiс i виховувався в
сiм'? колгоспника села Устинiвка Малинського району Житомирсько? областi. У
1941 роцi закiнчив 10 класiв. На фронтi - з 1943 року. Кулеметник. Був
комсоргом батальйону. З групою комсомольцiв пробрався у тил ворога i
рiшучими дiями примусив фашнстiв вiдступити. 1 травня 1944 року вогнем
кулемета вiдбив атаку гiтлерiвцiв. Того самого дня одержав картку кандидата
в члени КПРС. Пiд Кострiном разом з iншими бiйцями взводу взяв у полон роту
фашистiв. Крiм орденiв Слави трьох ступенiв, нагороджений орденом i трьома
медалями Польсько? Народно? Республiки. Закiнчив у 1956 роцi iнститут,
виклада? мову й лiтературу в Устинiвськiй середнiй школi.
Молодший лейтенант запасу.
Венгер Костянтин Степанович. У бiй з фашистами вступив на танку в першi
днi вiйни. На дiйсну службу був призваний комсомольцем iз села Косогiрки
Ярмолинецького району Хмельницько? областi (народився 1921 року), де
працював у колгоспi трактористом. Захищав Москву. Поблизу мiста
Хмельницького розгромив автомобiльну колону ворога, у скрутний момент
забезпечив зв'язок мiж авангардом i ар'?ргардом танково? бригади. Бiля рiки
Одеру знищив 3 ворожi бронетранспортери, 2 танки i допомiг вiдбити атаку
пiхоти. Штурмував Берлiн, визволяв Прагу. Старшина запасу Костянтин
Степанович Венгер живе в селi Слобiдцi-Кадi?вськiй Ярмолинецького району на
Подiллi, працю? трактористом на цегельному заводi.
Верес Юзеф Миколайович. Народився 1922 року в селi Ставрiвцi
Iванкiвського району на Ки?вщинi. Був секретарем комсомольсько? органiзацi?
колгоспу i, коли почалася вiйна, з честю виконав доручення - без втрат
евакуював артiльну худобу в глибокий тил. Воював у складi взводу
розвiдникiв. Пройшов дорогами Укра?ни, Угорщини, Австрi?, Чехословаччини. На
його рахунку - 20 "язикiв", 10 знищених кулеметних гнiзд. Разом з групою
бiйцiв у тилу ворога визволив вiйськовополонених цiлого табору i тримався з
ними до пiдходу основних сил. Тепер працю? в рiдному колгоспi "Укра?на"
бригадиром. Член КПРС.
Вовк Михайло Григорович. Десантник -- спочатку в авiацi?, згодом у
морськiй пiхотi. Вiдзначився 1941 року в боях пiд Ки?вом. Вiд Туапсе пройшов
берегом Чорного моря до гирла Дунаю, а звiдти по рiчцi - до Вiдня. Був
командиром взводу. Пiд час визволення Севастополя одним з перших ввiрвався у
ворожi окопи, на пiдступах до мiста знешкодив кiлька фашистських гармат.
Очолював переправу десанту через Днiстровський лиман бiля
Бiлгорода-Днiстровського, навальними дiями вибив ворога з берегових
укрiплень. Пiд час бо?в за Будапешт знищив гранатами кулеметну точку. Мав
вiсiм поранень. Народився 1919 року в селi Лутайцi Гребiнкiвського району на
Полтавщинi. Працював до вiйни на залiзницi в Гребiнцi, тепер там же - у
вузлi зв'язку. Член КПРС, старшина запасу.
Войтковський Йосип Карлович. Поблизу мiста Гольдап у Схiднiй Пруссi?
екiпаж танка Йосипа Войтковського пiдпалив 2 "пантери". Такими вчинками
багата бойова бiографiя цього кавалера трьох орденiв Слави, трьох орденiв
Червоно? Зiрки та ордена Вiтчизняно? вiйни II ступеня. На Парадi Перемоги в
Москвi старшина комунiст Йосип Войтковський крокував на чолi зведеного полку
Першого Прибалтiйського фронту -- вiн нiс овiяний славою прапор сво??
танково? бригади. З армi? повернувся в рiдний ?мiльчинськнй район
Житомирсько? областi, в село Зелениця, де народився 1920 року в сiм'?
бiдняка. Пiсля вiйни працював на кiлькох роботах, куди посилав його райком
партi?. 1969 року його обрали в селi Барашах головою сiльсько? Ради. На цiй
посадi й досi.
Во?н Петро Федорович. Орденами Слави трьох ступенiв вiдзначено такi
вчинки Во?на: вмiле командування мiнометною обслугою на плацдармi за
Днiстром, де вогнем мiномета вiн вiдбив атаку роти фашистських автоматникiв;
при форсуваннi Вiсли i розширеннi плацдарму на протилежному березi
мiнометним обстрiлом не дав змоги гiтлерiвцям зосередити сили, паралiзував
?хнi дi?; пiд час переправи через Одер, поранений, не покинув передово?
лiнi?, а продовжував керувати вогневим нальотом на транше? противника. З
армi? повернувся в рiдне село Бузьке Новоодеського району Микола?всько?
областi (народився 1924 року). Член КПРС. Голова сiльсько? Ради. Офiцер
запасу.
Гетьман Микола Панасович. Сапер. Почав вiйну сержантом пiд
Ворошиловградом, недалеко вiд села Капiтанового Новоайдарського району, де
народився 1922 року, а закiнчив у Будапештi старшиною. При штурмi Сапун-гори
розмiнував проходи для пiхоти, в днi визволення Севастополя пiдiрвав
самохiдну гармату, пiд час прориву оборони ворога на Днiстрi швидко
переправив стрiлецький пiдроздiл i розчистив шлях вiд мiн. На
Яссько-Кишинiвському напрямку знищив триамбразурний дот з фашистами. В
комсомолi перебував з 1937 року. Член КПРС з лютого 1945 року. Живе в селi
Капiтановому, тесляру? в мiсцевому радгоспi.
Гетьманський Михайло Володимирович. Вiсiмнадцятирiчним юнаком з
ворошиловградського заводу iменi Жовтнево? революцi?, де працював слюсарем,
в червнi 1942 року пiшов добровольцем у мiнометники. Пiдбитий iз мiномета
танк, десятки знищених гармат i сотнi фашистiв, переможнi десанти на
плацдарми, по?динки з вогневими точками ворога -- так воював Михайло
Гетьманський. Вiн з боями пройшов через Донбас, Бiлорусiю, Польщу аж до
Кюстрiна, пiд яким був важко поранений. Тепер -- старшина запасу, член КПРС
з 1944 року, слюсар Микола?вського заводу дорожнiх машин.
Грицак Микола Iванович. Був спочатку стрiльцем, а коли в бою на
ворожому аеродромi загинув кулеметник, Микола замiнив його i забезпечив
успiх атаки. Пiзнiше командував обслугою протитанково? гармати, пiдбив 2
"тигри". Як розвiдник, привiв 5 "язикiв", висадив у повiтря залiзничний мiст
у тилу ворога, пустив пiд укiс бронепо?зд. Пройшов бойовий шлях вiд Великих
Лук до Схiдно? Пруссi?. В комсомолi перебував з 1936 року. Член КПРС з 1943
року. Народився 1920 року в станицi Таманськiй Темрюцького району
Краснодарського краю в сiм'? селянина. Тепер живе в Керчi Кримсько? областi.
Працю? продавцем продовольчого магазину. Старшина запасу.
Гриценко Василь Трохимович. У голови колгоспу "Укра?на"
Новомикола?вського району Запорiзько? областi комунiста Василя Гриценка,
який народився 1923 року в селi Володимирiвцi Межiвського району на
Днiпропетровщинi, зберiга?ться лист-подяка командира артдивiзiону,
адресований матерi i датований 18 березня 1945 року. В нiй перелiчено
подвиги комсомольця: 10 фашистських танкiв знищено ним на дорогах вiйни вiд
Сталiнграда до Берлiна, i за це Гриценко нагороджений орденом Червоно?
Зiрки, орденом Слави III ступеня; у 1945 роцi пiдпалив вогнем сво?? гармати
4 самохiднi гармати, знищив понад 50 гiтлерiвцiв. Нагороджений ще двома
орденами -- Слави II ступеня i орденом Вiтчизняно? вiйни I ступеня.
Пiзнiше Гриценка нагороджено ще й орденом Слави I ступеня. В нашi днi
на грудях голови колгоспу з'явився орден Трудового Червоного Прапора.
Дин??в Фатих Юнусович. Вручаючи гвардi? старшинi -- комсомольцю Фатиху
Дин??ву орден Слави I ступеня, командуючий 2-м Укра?нським фронтом Маршал
Радянського Союзу Р. Я. Малиновський поцiкавився, скiльки "язикiв" узяв
смiливець вiд Сталiнграда до Ясс. Дин??в вiдповiв: "Сорок. Дванадцять разiв
переходив лiнiю фронту i дiяв з товаришами у тилу ворога". На фронт Дин??в
пiшов з Чарджоу, а народився у селi Мойсе?вцi Старокулаткинського району
Ульяновсько? областi 1923 року. В 1946 роцi зняв вiйськову шинель, одягнув
мiлiцейську i з того часу служить в органах охорони громадського порядку
Одеси. Капiтан. Нагороджений значком "Вiдмiнник мiлiцi?".
Дитюк Iван Григорович. Нинi кращий робiтник будiвельно? дiльницi, що в
селi Затишшi Фрунзiвського району Одесько? областi, Iван Дитюк (народився
1920 року) прославився на фронтi як чудовий артилерiйський спостерiгач i
навiдник. У днi оборони Москви, ставши до гармати, що лишилася без обслуги,
пiдбив 2 фашистських танки. Пiд Сталiнградом виявив 18 вкопаних танкiв
ворога i точним вогнем знищив ?х. У боях за Франкфурт-на-Одерi пiдпалив
пляшками з горючою сумiшшю 3 "тигри". Оточений, викликав вогонь на себе i
зiрвав атаку гiтлерiвцiв. До комсомолу вступив на фронтi, був комсоргом
батаре?. Демобiлiзувався у званнi сержанта.
Доманов Анатолiй Омелянович. Командир рою протитанкових рушниць,
кулеметного рою, взводу розвiдки - такi спецiальностi опанував на фронтi
старшина-комсомолець. Вступив у бо? пiд Воронежем, по сусiдству з Курською
областю, рiдним селом Призначним, де народився 1922 року. Закiнчив вiйну у
нiмецькому мiстi Еберсвальдi. Беззмiнний комсорг роти. Знищив 18 машин з
фашистами, вiдбив кiлька атак власовцiв, узяв 5 "язикiв". Живе тепер у
Ждановi Донецько? областi. Старший термiст заводу iменi Iллiча.
Драган Микола Афонович. Народився 1924 року в селi Станишiвцi
Таращанського району на Ки?вщинi. Пiшов добровiльно на фронт iз школи ФЗН.
Сержант-комсомолець командував обслугою протитанково? гармати. Пiд час бо?в
на Курськiй дузi пiдпалив 4 "тигри"; 3 ворожих танки знищив у Бiлорусi?, 4
-- в Польщi. Один з перших переправився через рiчку Нiцше i вiдбив кiлька
атак фашистiв. Живе в селi Ксаверовому Малинського району Житомирсько?
областi. Електрозварник Недашкiвського вiддiлення "Сiльгосптехнiки".
Лейтенант запасу.
Драченко Iван Григорович. Льотчик-гвардi?ць штурмовика IЛ-2 Iван
Драченко (до серпня 1943 року - комсомолець, з серпня - комунiст) зробив
близько 200 бойових вильотiв, 157 з них - пiсля поранення. Знищив i пошкодив
танкiв i бронетранспортерiв - 76, залiзничних ешелонiв 6, велику кiлькiсть
автомашин, возiв з вантажем i живою силою, складiв з бо?припасами i
продуктами, вивiв з ладу 18 дотiв, зруйнував 4 мости, спалив на аеродромах 9
лiтакiв ворога i збив у повiтряних боях -- 5. Родом з села Велико?
Севастянiвки Христинiвського району Ки?всько?, нинi -- Черкасько? областi
(народився 1922 року). Демобiлiзувавшись, закiнчив юридичний факультет
унiверситету, аспiрантуру. Довгий час працював директором школи, головним
iнженером ки?всько? фабрики "Рiзнопобутпром". Нинi -- персональний
пенсiонер. Нагороди: Золота Зiрка Героя Радянського Союзу i ордени: Ленiна,
Червоного Прапора, Слави трьох ступенiв, Вiтчизняно? вiйни II ступеня,
Червоно? Зiрки.
Дубошiй Микола Наумович. Вiйськовi спецiальностi - мiнометник,
розвiдник. Звання -- старший сержант. Виключний геро?зм i мужнiсть виявив у
боях пiд час форсування Днiпра i подальшого наступу на ворога. В складi
штурмового загону добровольцiв вночi з товаришами вiдбив у гiтлерiвцiв
Моравську Остраву i цим самим почав визволення братнiх чехiв. В партiю
Миколу Дубошiя приймали на передовiй перед атакою. Коли демобiлiзувався, то
повернувся в Яготин Ки?всько? областi, де народився 1920 року, а в 1936 роцi
вступив до комсомолу, працюючи трактористом в колгоспi. Пiсля вiйни був
спочатку вчителем фiзкультури, а згодом -- учителем працi в Яготинськiй
середнiй школi No 3. Закiнчив Ки?вський педагогiчний iнститут iменi Горького
у 1969 роцi.
Дудник Андрiй Романович. За час перебування на фронтi, вiд Днiстра до
Влтави, розвiдник-комсомолець привiв 10 "язикiв". У бою замiнив убитого
кулеметника i врятував вiд оточення артилерiйську батарею. В тилу ворога
пiдбив танк, взяв у полон його екiпаж, а потiм показав шлях нашим танкам,
якi здiйснили несподiваний удар по гiтлерiвцях. У Чехословаччинi виявив
момент замiни на передовiй ворожих частин, i радянськi бiйцi без втрат
оволодiли мiстом Чадце. Демобiлiзувався в сво? село Лозову на Вiнниччинi
(там народився 1922 року). Тракторист колгоспу "Прогрес". Старшина запасу.
Дячкiн Петро Якимович. Народився 1923 року на хуторi Вовчий Яр
Донецько? областi. Працював у колгоспi трактористом. Воювати почав у 1942
роцi, в окопах i до комсомолу приймали. Стрiлець. Визволяв Одесу, Кишинiв,
Варшаву, штурмував Берлiн. У боях знищив 2 фашистських танки, 3 кулеметних
гнiзда, багато живо? сили ворога. Живе в Горлiвцi. Лiсогон шахти
"Кiндратiвка-Нова". З кiнця вiйни повернувся рядовим, тепер - старшина
запасу.
?мельянов Анатолiй Васильович. Командир рою розвiдки. Рахунок "язикам"
сержант-комсомолець вiдкрив на плацдармi за Днiпром, коли захопив
фашистського офiцера з цiнними документами. По дорозi до Микола?ва привiв у
штаб ще одного офiцера i трьох солдатiв. У селi над Iнгульцем з групою
товаришiв звiльнив засуджених до
розстрiлу мирних жителiв, а потiм полонив загiн карателiв. На
Днiстровському плацдармi зi сво?м ро?м пiдiрвав гранатами 6 танкiв i 3
бронетранспортери, а на Сандомирському -- пробрався у штабнi блiндажi
фашистiв, захопив 3 офiцерiв i документи. Уродженець (1924 року) мiста
Слов'янська Донецько? областi. Живе в Днiпропетровську. Кандидат економiчних
наук, начальник вiддiлу в Iнститутi чорно? металургi?. Член КПРС.
?рмаков Микола ?горович. Орден Слави III i II ступенiв розвiдник
одержав на Днiпрi - за те, що взяв важливих "язикiв" - офiцерiв фашистських
штабiв. Тодi ж був прийнятий до ВЛКСМ. У Польщi, за Вiслою, брав участь у
рейдi розвiдроти по тилах ворога. Там захопив "язика" i знищив 2 автомашини
з бо?припасами. А всього на рахунку сержанта Миколи ?рмакона до кiнця вiйни
було 20 "язикiв". Мав 5 поранень. Народився 1924 року в селi Михайлiвцi
Черемисинiвського району Курсько? областi. Живе в Донбасi, у мiстi Антрацитi
на Ворошиловградщинi. Слюсар. Старшина запасу.
?фименко Максим Панасович. Уперше старший сержант-комсомолець вступив
сво?м танком у бiй пiд горою лiвiше Ковеля. Тодi пiдбив 2 "тигри", самохiдну
гармату i 3 всюдиходи з гiтлерiвцями. На пiдходi до Одеру знищив ще 3
"тигри", "пантеру", розгромив залiзничний ешелон з бо?припасами. Пiд
Берлiном iшов на таран з фашистськими танками i вивiв iз ладу 2 машини, а
потiм розтрощив артилерiйську батарею. Народився 1925 року в станицi
Андр??вськiй Новотиторовського району Красно-
дарського краю, рiс у мiстi Чердинь Пермсько? областi. До армi? пiшов
iз школи ФЗН. Тепер живе у мiстi Жовтi Води на Днiпропетровщинi. Тесляр
шахти "Ольховська".
Зарiпов Володимир Галiмович. Син колишнього бiйця Першо? Кiнно? армi?,
який залишився пiсля громадянсько? вiйни на Подiллi. Народився 1925 року в
Кам'янцi-Подiльському. I тепер живе там. Робiтник заводу iнструментiв
твердих сплавiв. Член КПРС. Студент-заочник педагогiчного iнституту. Гвардi?
старшина запасу. На фронтi був iз 1942 року. Автоматник, згодом - навiдник
самохiдно? гармати. В районi Золочева комсомолець Зарiпов пiдпалив колону
автомашин, знищив 3 танки. Поранений, не покинув бойового поста. У Польщi
бригада самохiдних гармат здiйснила глибокий рейд по тилах ворога, в ходi
його Зарiпов пiдпалив склад iз бо?припасами, розгромив залiзничний ешелон.
Поблизу Берлiна пiдбив 4 "тигри".
Занзiвер Якiв Якимович. Вiйна застала його на захiдному кордонi СРСР у
званнi сержанта, командира гарматно? обслуги. Зiнзiверу йшов тодi двадцять
перший рiк (народився в селi Новоприрiчному Червоноармiйського району
Кокчетавсько? областi). У квiтнi 1942 року знищив 2 ворожi танки, групу
автоматникiв i врятував життя старших командирiв. За це одержав першу
нагороду - орден Червоно? Зiрки. Мав 4 поранення. Згодом став командиром
обслуги мiномета. Вiдзначався не тiльки влучним вогнем, а й тим, що
розмiновував проходи для наступу наших вiйськ. Не раз використовував у боях
зброю ворога. На територi? Нiмеччини замiнив убитого командира батаре? i,
вмiло коригуючи вогонь мiнометiв, примусив фашистiв тiкати. Тепер живе у
мiстi Моспiнi Донецько? областi. Працю? сепараторником на
брикетно-збагачувальнiй фабрицi. Старшина запасу.
Зозуля Михайло Павлович. Командир бронетранспортера розвiдувально?
роти. Учасник оборони Сталiнграда i штурму Берлiна. Захопив iз товаришами
близько 50 "язикiв". Пiд час визволення польського мiста Радзеюва знищив
гармату, дот, багато фашистiв, якi не здавались, а 100 чоловiк захопив у
полон. Народився 1923 року в сiм'? робiтника у Чугу?вi на Харкiвщинi. В
партi? з липня 1942 року, до цього був комсомольцем. Додому повернувся в
1947 роцi. Працю? на заводi майстром токарно? дiльницi. Старшина запасу.
Iбрагiмов Гарiф Iбрагiмович. Народився 1922 року в селi Кайнли
Шереметь?вського району Татарсько? АРСР. Працював у Москвi будiвельником. У
бою за станцiю Новоукра?нка на Кiровоградщинi комсомолець-навiдник гармати
знищив танк i 2 бронетранспортери. Поранений, продовжував вести вогонь по
ворогу. Поблизу Ясс пiдпалив 2 ворожi танки, розiгнав пiхоту, яка пiднялася
в атаку. На Сандомирському плацдармi, вже бувши командиром обслуги, пiдбив 3
самохiднi гармати ворога. За Вiслою вивiв з ладу бронепо?зд гiтлерiвцiв.
Тепер живе у селi Мар'янiвцi Горохiвського району Волинсько? областi.
Робiтник мiсцевого цукрозаводу. Старшина запасу.
Iванов Iлля Михайлович. Шахтарський син. Народився 1924 року в мiстi
Чистяковому -- нинi Торез -- Донецько? областi. Воював i розвiдником, i
кулеметником, i мiнометником. На Микола?вщинi, коли його батальйон наступав
на транше? ворога, придушив кулеметне гнiздо. Поранений, винiс iз поля бою
командира роти. Поблизу Ужгорода бiйцi на чолi з Iвановим, виходячи з
оточення, знищили фашистську розвiдку. На плацдармi за Одером обслуга
гвардi? старшини Iванова вiдбила кiлька контратак фашистiв. Чотири рази
поранений. Живе у мiстi Торезi. Учитель фiзкультури. Член КПРС.
Iваньков Олександр Петрович. Народився у селищi ?ланi Волгоградсько?
областi 1924 року в сiм'? робiтника. Бойовий шлях артилериста -- спочатку
рядового, потiм сержанта -- командира гармати -- пролiг вiд станцi?
Волноваха до Альп. На Донбасi пiдпалив 4 танки i 3 бронетранспортери.
Форсувавши рiку Пiвденний Буг поблизу Первомайська, зайняв оборону i вiдбив
пiхотнi атаки фашистiв, пiдпалив 2 "тигри". Усього за час вiйни знищив 20
ворожих танкiв. У члени партi? вступив на фронтi в 1944 роцi. Живе в
Кiровоградi. Службовець. Старшина запасу.
Ка?рський Микола Миколайович. Родом iз села Красногригорiвкн
Нiкопольського району Днiпропетровсько? областi (народився 1921 року). До
комсомолу вступив перед вiйною, коли працював пекарем на хлiбозаводi у мiстi
Марганцi. На фронтi був навiдником протитанково? рушницi. Пiд Воронежем
вiдзначився, вiдбиваючи атаки фашистських танкiв. Пiдпалив 2 машини. На
плацдармi за Днiпром з ПТР i гранатами знищив кiлька автомашин i багато
ворожих солдатiв та офiцерiв. Поблизу переправи через Прут перекрив дорогу,
якою гiтлерiвцi пiдвозили бо?припаси, i фаустпатронами пiдпалив 5
навантажених автомашин i пiдбив 2 танки. На Сандомирському плацдармi сам
замiнив обслугу гармати, знищив 6 танкiв i 2 бронетранспортери. Член КПРС iз
1944 року. Живе у Марганцi. Машинiст екскаватора на руднику. Нагороджений
знаками "Шахтарська слава" I, II i III ступенiв. Старшина запасу.
Калиниченко Микола ?горович. Сапер. На фронтi з 1943 року (народився
1925 року в селi Шопiнi Сажновського району Б?лгородсько? областi).
По-комсомольськи дiяв, переправляючи технiку й бiйцiв через Днiпро для
створення плацдарму, а пiзнiше -- прокладаючи проходи в мiнних полях i
дротяних загорожах. Брав участь у розгромi Корсунь-Шевченкiвського та
Яссько-Кишинiвського угруповань ворога. На Днiстрi захопив "язика". Форсував
Дунай iз першим загоном i знiмав на плацдармi мiни, пiдривав завали,
вiдбивав контратаки фашистiв. Вiйну закiнчив сержантом, членом партi?. Живе
в Харковi. Працю? на залiзницi майстром по ремонту контрольно-вимiрювальних
приладiв. Старшина запасу.
Кальонов Петро Миколайович. Вiйна застала комсомольця Петра Кальонова
на строковiй службi (до армi? жив i працював ветфельдшером у селi Капчинi
Кадуйського району Вологодсько? областi, де народився 1920 року). Пройшов iз
боями вiд Iзюма до Острави Моравсько? -- артилеристом, помiчником командира
стрiлецького взводу i взводу вогнеметникiв. Гвардi?ць. При штурмi одного з
перевалiв у Карпатах замiнив пораненого командира роти i виконав поставлене
завдання, а пiд Остравою Моравською знищив дот i допомiг вiдбити 5 контратак
ворога. Живе на станцi? Кононiвка Драбiвського району на Черкащинi, працю?
шофером на мiсцевому хлiбоприймальному пунктi.
Карлов Вiктор Васильович. На прикладi його снайперсько? гвинтiвки було
37 зарубок -- стiльки фашистiв знищив. I в розвiдку ходив комсомолець --
привiв 10 "язикiв". На плацдармi за Вiслою тримався з товаришами весь день,
аж поки пiдiйшли основнi сили дивiзi?. Так само вiдзначився пiд час
форсування Одеру i за ним, коли пiдiрвав чотири вкопаних фашистських танки.
Корiнний житель Днiпропетровська (народився 1925 року), син робiтника i сам
робiтник -- працю? шлiфувальником на агрегатному заводi. Член мiськкому КП
Укра?ни. Старшина запасу.
Катана Iван Антонович. Розвiдник. Захопив 12 "язикiв", зокрема в Польщi
привiв фашистського офiцера. Там же виявив, що гiтлерiвцi готують танкову
атаку, i полк зустрiв ворога належним чином, пiдпалив 20 "тигрiв". За Одером
вивiв пiхоту в фашистський тил, цим допомiг без великих втрат оволодiти
укрiпленим районом. Поблизу Берлiна полонив начальника штабу есесiвського
полку з документами. Вiйну закiнчив старшиною. Повернувся в рiдне село
Плетений Ташлик Маловискiвського району Кiровоградсько? областi, де
народився 1923 року. Колгоспник. За високi врожа? нагороджений медаллю
Виставки досягнень народного господарства СРСР.
Кекух Василь Iллiч. Артилерист. Командував обслугою гармати, взводом.
На станцi? Шацилки в Бiлорусi?, вiдбиваючи танкову атаку, коли навiдник i
заряджаючий були пораненi, пiдпалив 2 ворожих танки. В районi Бобруйська
разом з сво?ми товаришами по збро? придушив вогневi точки гiтлерiвцiв i
змусив фашистський полк здатися в полон. Пiд час форсування рiчки Нарев
знищив 5 кулеметних гнiзд. Народився 1921 року в селi Семенiвцi на
Чернiгiвщинi. Тепер живе в селi Вороновицi на Вiнниччинi. Працював народним
суддею, нинi -- адвокат. Член КПРС з 1944 року.
Ковальов Олексiй Леонтiйович. Командир стрiлецького рою, потiм -
розвiдник. У 1943 роцi вступив до комсомолу. За те, що пiд Варшавою взяв
"язика" - фашистського офiцера, -- удосто?ний ордена Слави III ступеня.
Другий солдатський орден дiстав за те, що одним з перших ввiрвався у Кюстрiн
i знищив кулеметну точку ворога, i пiдбив фаустпатроном танк. На вулицях
Берлiна знешкодив групу фаустпатронникiв, оволодiв кiлькома укрiпленими
будинками. Тепер живе в Ки?вi. Народився 1925 року в мiстечку Бурлiнi у
Казахстанi. Працю? в органах протипожежно? охорони. Звання -- лейтенант.
Член КПРС.
Коврига Дмитро Романович. ? одна неув'язка в бiографi? Дмитра Ковриги,
вихiдця з села Поташнi Канiвського району Черкасько? областi: народився 1925
року, а пи-шеться -- 1924 року. Збiльшив свiй вiк у 1942 роцi, щоб швидше
пiти воювати з фашистами. Неодноразовi вилазки розвiдника в тил ворога i
повернення з важливими "язиками" пiд Рославлем були вiдзначенi орденом
Вiтчизняно? вiйни II ступеня. За участь у визволеннi мiста Ковеля, де вiн з
товаришами захопив у полон фашистського кулеметника i лiквiдував рiй
гiтлерiвцiв, Коврига одержав перший солдатський орден. Другий -- на Вiслi,
там стiйко обороняв зайнятий на ворожому березi плацдарм. Третiй --за
Одером, коли в бою замiнив командира роти ти i виконав бойове завдання. В
комсомолi перебував з 1943 року. Повернувшись з армi?, оселився на
Львiвщинi. Працю? у вiддiленнi мiлiцi? мiста Добромиль. Член КПРС. Старшина
запасу.
Козленков Анатолiй Володимирович. Пiд Мелiтополем, у 1943 роцi,
вiдбулося бойове хрещення двадцятилiтнього комсомольця з села Конькового
Новоазовського району Донецько? областi Анатолiя Козленкова: розвернув
45-мiлiметровову гармату, обслуга яко? загинула, й пiдбив 2 фашистських
танки. Згодом став снайпером. Знищив 194 гiтлерiвцi. Пiсля вiйни закiнчив
танкове училище. За станом здоров'я звiльнився в запас капiтаном. Живе в
Одесi. Iнженер спецiального конструкторського бюро.
Козятинський Iван Климович. Як старший артилерист-розвiдник, брав
участь у розгромi фашистського угруповання пiд Сталiнградом. Вилiкувавшись
пiсля поранення, очолив рiй саперiв. Прокладав розвiдникам ходи через мiннi
поля, пiдривав ворожi доти, переправляв бiйцiв на човнах пiд час форсування
рiчок. На околицi Берлiна був прийнятий у члени КПРС. Комсомолець з 1938
року. А народився Iван Климович 1920 року в бiдняцькiй сiм'? в селi Босiвцi
Лисянського району Черкасько? областi. Там живе й тепер. Слюсарю? у
тракторнiй бригадi.
Кольцун Пилип Iванович. На Курськiй дузi розпочав свiй бойовий шлях
сапера. Поблизу Люблiна знешкодив мiни i дав можливiсть успiшно здiйснити
танкову атаку. За це нагороджений орденом Слави III ступеня. В районi
Познанi пробрався вночi в тил гiтлерiвцiв i закидав ?хнi дзоти
протитанковими гранатами. Подвиг сержанта, командира рою, було вiдзначено
орденом Слави II ступеня. Орден Слави I ступеня одержав на Одерi: переправив
на човнi взвод бiйцiв i на протилежному березi зробив проходи у мiнному
полi. В комсомолi перебував з 1940 року - з часу визволення Червоною Армi?ю
села Мирнопiлля Аккерманського повiту в Бессарабi? (нинi Саратський район
Одесько? областi) з-пiд ярма румунських бояр. Там народився 1919 року. Член
КПРС з 1945 року. Живе на батькiвщинi. Колгоспник артiлi iменi Ленiна.
Старшина запасу.
Кононенко Григорiй Дмитрович. У першi ж днi нападу на нашу кра?ну
фашисти вiдчули силу вогню гармати, якою командував комсомолець Григорiй
Кононенко: пiд Ковелем ?? обслуга пiдпалила 2 ворожих танки, зупинила наступ
гiтлерiвцiв. У 1943 роцi розвiдник Кононенко форсував Днiпро i захопив з
товаришами 2 фашистськi батаре?, танк, знищив багато живо? сили ворога. Пiд
Черкасами разом з iншим бiйцем висадив у повiтря залiзничний мiст i знищив 2
вогневi точки. В районi Ясс розвiдники старшини Кононенка несподiваним
ударом примусили здатись 200 ворожих солдатiв i офiцерiв, захопили 2
артилерiйськi батаре? з бо?припасами. Ма? на сво?му рахунку 40 "язикiв".
Живе у Миргородi Полтавсько? областi (народився там 1919 року в сiм'?
робiтника). Довгий час працював техкерiвником у райхарчокомбiнатi. Тепер за
станом здоров'я на пенсi?.
Кораблiнов Василь Костянтинович. Народився 1923 року в селi Вислому
В'ясеновського району Курсько? областi. Вирiс у Донецьку, слюсарював на
фабрицi. В армiю пiшов на другий день пiсля визволення окупованого мiста.
Став навiдником протитанково? гармати, знищив при штурмi села Калинiвки 8
кулеметних точок фашистiв. У Бiлорусi? вiдзначився влучним вогнем пiд час
прориву глибокоешелоновано? оборони ворога. Бiля Прейсiш-Ейлау обслуга
старшого сержанта комсомольця Кораблiнова викотила гармату на пряму наводку
i знищила 2 кулеметнi гнiзда та багато живо? сили противника. Живе в
Донецьку. Експедитор вiддiлу постачання тресту "Куйбишев-вугiлля". Старшина
запасу.
Корюков Геннадiй Олександрович. Перший бiй - у районi Шауляя в липнi
1944 року. Командировi гармати танка Т-34 комсомольцю Геннадiю Корюкову ще
не було вiсiмнадцяти рокiв. Але один пострiл -- i "тигр" запалав. Потiм
командування наказало екiпажевi танка захопити мiст i утримувати його до
пiдходу всi?? 159-? бригади. Не встигли пере?хати на той берег, як ворог
висадив мiст у повiтря. Почались атаки. Тодi Корюков протягом дня знищив 4
танки. Пiд час штурму Кенiгсберга розтрощив артилерiйську батарею. В
розвiдцi прокладав дорогу до порту Пiллау. Демобiлiзувався старшим сержантом
у рiдне мiсто -- Верхнiй Тагiл Свердловсько? областi. Оволодiв спецiальнiстю
кранiвника, працював на електростанцi?. Тепер живе в Зеленодольську на
Днiпропетровщинi. Робiтник Криворiзько? ДРЕС. За трудовi дiла нагороджений
значками "Вiдмiнник соцзмагання електростанцiй СРСР" та "Вiдмiнник
енергетики та електрифiкацi? СРСР".
Косолапов Вiктор Григорович. Далеко вiд дому -- села Богданiвки
Петрiвського району Кiровоградсько? областi -- був Вiктор Косолапов, коли
спалахнула вiйна: дев'ятнадцятирiчний слюсар будував за комсомольською
путiвкою ГЕС пiд Ленiнградом. 19 вересня 1941 року навiдник гармати
Косолапов послав з прямо? наводки снаряд у люк фашистського танка i пiдпалив
його. Вже розвiдником знищив 3 машини з пiхотою i захопив "язика". Пiзнiше
очолював похiд у глибокий тил противника. Тодi розвiдники розбили ворожий
гарнiзон i привели 4 "язики". За це одержав орден Слави III ступеня. На
Другому Бiлоруському фронтi забезпечив вихiд з оточення двох наших
батальйонiв, а потiм взяв "язика". Удосто?вся ордена Слави II ступеня. У
Гдинi знищив кулеметне гнiздо i полонив взвод фашистiв, заслуживши третiй
солдатський орден. Член КПРС з 1943 року. Працю? у Петрiвському районi
головним агрономом артiлi "1 Травня". Нагороджений орденом Трудового
Червоного Прапора. Студент-заочник сiльгоспiнституту.
Котробай Василь Онуфрiйович. Дев'ятнадцять рокiв було Василевi,
уродженцю села Гольма-2 Балтського району Одесько? областi, коли вiн,
випускник педагогiчного училища, став у 1938 роцi вчителем. Через рiк -
червоноармi?ць, артилерист. Воював у районi Кандалакшi в Калiнiнськiй
областi, у Прибалтицi й Польщi. Одного разу обслуга його гармати
вiдзначилася в нiчному по?динку батаре? з полком пiхоти i танками ворога.
Фашисти були знищенi. На Одерi артилерист влучним вогнем розчистив дорогу
нашiй пiхотi. А в Берлiнi Котробай "накрив" батарею мiнометiв. У комсомолi
був до 1944 року, а з 1944 року -- член партi?. Тепер -- працiвник органiв
охорони громадського порядку в Вiнницi, капiтан внутрiшньо? служби. В
пiсляво?нний час за зразкову службу в мiлiцi? нагороджений трьома медалями.
Кошель Iван Якович. Був командиром кулеметно? обслуги, автоматником,
розвiдником. 31 грудня 1941 року вiсiмнадцятилiтнiй сержант-комсомолець
висадився з десантом на Кримське узбережжя, знищив 20 гiтлерiвцiв. Пiд
Кривим Рогом захопив у полон двох ворожих стрiльцiв. У Карпатах повiв групу
бiйцiв у тил до фашистiв i несподiваним ударом примусив ворога тiкати. В
Татрах знову проник у тил гiтлерiвцiв, знищив гранатами обслуги кiлькох
гармат. Родом iз села Пiдгороднi Днiпропетровсько? областi. Живе в
Новомосковську на Днiпропетровщинi. Працю? електриком на металургiйному
заводi. Член КПРС. Лейтенант запасу.
Кравець Петро Явтухович. Бойове хрещення прийняв вiсiмнадцятирiчним
юнаком у 1942 роцi пiд Тулою, недалеко вiд села, куди в 1933 роцi пере?хала
його сiм'я з Лип'янки Шполянського району Черкасько? областi. Воював у
полковiй розвiдцi, особисто привiв 3 "язикiв". Згодом став командиром
обслуги гармати. Вогнем прямою наводкою забезпечив визволення села Летiж
Орловсько? областi. Брав участь у форсуваннi Нарви, де фашисти кинули на
плацдарм танки. Обслуга сержанта Кравця пiдпалила 5 ворожих машин. У Польщi
розтрощив 2 "фердинанди" i пiдпалив 11 танкiв. Ма? 6 поранень. До комсомолу
вступив в 1941 роцi на Мишегському заводi Тульсько? областi, бувши
електрозварником. У партi? з 1943 року. Живе в селi Тишкiвцi
Новомиргородського району на Кiровоградщинi, працю? шофером. Старшина
запасу.
Кравцуненко Петро Михайлович. Народився 1920 року в Iзма?лi, що до 1940
року був пiд гнiтом румунських бояр. Пiсля другого визволення придунайського
мiста в 1944 роцi добровiльно пiшов на фронт. За Днiстром силами свого рою
стрiльцiв узяв селище, утримуване батальйоном фашистiв. При штурмi Берлiна
знищив у пiдвалах 2 кулеметних гнiзда i захопив у полон полковника. В
Маньчжурi? пiд час десантно? операцi? в тилу японських самура?в вiдбив у
ворога артилерiйську батарею. Був важко поранений i контужений. Живе у мiстi
Кривий Рiг Днiпропетровсько? областi. Робiтник рудника "Бiльшовик".
Кременчуцький Володимир Григорович. Родом з мiста Великого Токмака
Запорiзько? областi. До вiйни жив у Слов'янську на Донеччинi. Воювати почав
у 1941 роцi -- на фронт пiшов добровiльно шiстнадцятирiчним комсомольцем з
9-го класу середньо? школи. Спочатку був десантником-парашутистом, потiм
став розвiдником. На шляху вiд Кавказу до Праги сам i з товаришами захопив
понад 40 "язикiв". За це нагороджений трьома орденами Слави, орденом
Вiтчизняно? вiйни II ступеня. В партiю вступив на передовiй у 1944 роцi.
Живе в Краматорську Донецько? областi. Працю? на машинобудiвному заводi
начальником планово-диспетчерського бюро цеху. Старшина запасу.
Кривоногов Вiктор Миколайович. Якось узимку, гостюючи у селi Анiскiнi
Щолковського району Московсько? областi (там народився 1922 року), шофер
мiста Комунарська на Ворошиловградщинi Вiктор Миколайович Кривоногов почув
крики про допомогу: дiвчинка потрапила в ополонку. Чоловiк, який кинувся за
нею, теж почав тонути. Кривоногов урятував обох. Не боятися води, перемагати
?? -- це в нього ще з вiйни. Вiдважний розвiдник, долаючи воднi перешкоди --
рiчки Пiвнiчний Донець, Днiпро, Пiвденний Буг, Вiсла,- захопив 30 "язикiв".
Член КПРС з 1943 року. Крiм орденiв Слави трьох ступенiв, нагороджений
орденом Червоно? Зiрки, медалями "За вiдвагу", "За бойовi заслуги". Старшина
запасу.
Кривошия Сергiй Терентiйович. На фронт пiшов добровiльно у 1942 роцi з
Куйбишева, де працював на заводi (народився 1923 року в Херсонi). Стрiлець,
навiдник, командир гарматно? обслуги. Поблизу Кiровограда знищив 3 ворожих
танки. У Польщi замiнив у бою командира взводу i вiдбив танкову атаку
ворога. За Одером прямою наводкою пiдпалив 5 танкiв i бронетранспортерiв.
Разом з орденом Слави I ступеня комсомольцевi було вручено погони молодшого
лейтенанта. Тепер живе у Микола?вi, працю? шофером. Член КПРС.
Кучерук Григорiй Iванович. Розвiдник. Брав участь в оборонi Ленiнграда.
Пiд час прориву блокади проник з групою бiйцiв у тил ворога, розгромив штаб
фашистсько? дивiзi? i узяв у полон кiлькох офiцерiв. У подальшому наступi
знову пробрався в тил гiтлерiвцiв, виявив ?хнi вогневi точки. Iншим разом, у
Схiднiй Пруссi?, розгадавши у розвiдцi намiр фашистiв - несподiвано
атакувати нашi позицi? - викликав по радiо вогонь на себе i таким чином
зiрвав ворожий наступ. Пiсля демобiлiзацi? старшина-комсомолець повернувся в
рiдне село Вербку Летичiвського району на Хмельниччинi (там народився 1921
року). Колгоспник артiлi iменi Шевченка.
Кущ Василь Андрiйович. Сапер-розвiдник. Прийшов на фронт рядовим,
закiнчив вiйну старшим сержантом. На закладених ним мiнах пiдiрвались 3
ворожi танки в районi Ковеля, 2 -- за Вiслою, 3 -- за Одером. Багато разiв
робив проходи у мiнних полях для наших розвiдникiв. Був тричi поранений, але
не покидав поля бою. Тепер живе в рiдному селi Сокиринi Козелецького району
на Чернiгiвщинi, де народився 1924 року. Працю? в сiльському споживчому
товариствi. Старшина запасу.
Лазаренко Iван Гаврилович. 1923 року народження (село Сончино
?вдаковського району Воронезько? областi). До вiйни -- робiтник радгоспу.
Воювати почав командиром кулеметно? обслуги. Згодом -- розвiдник. Взяв 28
"язикiв". У мiстечку на кордонi Бiлорусi? i Литви група Лазаренка розгромила
2 взводи фашистiв, якi готувалися знищити дитячий будинок, де перебувало 200
дiтей-сирiт. Тепер живе в мiстi Кiровську Донецько? областi. Робiтник
шахтоуправлiння No 4 тресту "Жовтеньвугiлля". Член КПРС. Старшина запасу.
Литягiн Михайло Федорович. Вiсiмнадцятирiчний слюсар-комсомолець
Михайло Литягiн пiшов на фронт у 1942 роцi з рiдно? станицi Усть-Лабинсько?
Краснодарського краю. Був розвiдником, потiм, пiсля поранення, став
радистом-кулеметником в екiпажi танка Т-34, який пiд час бо?в за Тернопiль,
Львiв, Самбiр знищив 20 ворожих "тигрiв" i "фердинандiв", сотнi гiтлерiвцiв.
Екiпаж Литягiна вiдзначився й за Одером, коли вiдбивав танковi атаки
фашистiв. Тодi було пiдпалено 6 "тигрiв", одну самохiдну гармату.
Демобiлiзувався Литягiн у званнi гвардi? старшини. Живе в Макi?вцi Донецько?
областi. Працю? прохiдником на шахтi.
Лифар Микола Мусп?ович. Уродженець села Петропавлiвки Куп'янського
району Харкiвсько? областi. Звiдти комсомольцем почав свiй бойовий шлях у
1942 роцi, коли щойно минуло вiсiмнадцять рокiв. Був розвiдником. Допомiг
вивести полк з оточення. В Одесi, куди пробрався вночi з групою бiйцiв, узяв
19 полонених i провiв через передову. А на Вiслинському плацдармi передав по
рацi? координати ворожих кулеметних гнiзд i батарей, допомiг знищити ?х.
Хоробро бився й на вулицях Берлiна. Учасник Параду Перемоги в Москвi. Пiсля
демобiлiзацi? працю? вагарем на станцi? Куп'янськ-Сортувальний.
Ляхiвський Григорiй Григорович. Родом iз села Бiля?вки на Одещинi.
Влився до наших передових частин весною 1944 року дев'ятнадцятилiтнiм
юнаком. Навчився володiти станковим кулеметом i в бою на плацдармi за
Днiстром зупинив психiчну атаку фашистiв. Його прийняли до комсомолу. Згодом
одним iз перших досяг ворожих траншей за Вiслою i вогнем кулемета забезпечив
висадку на плацдарм усього пiдроздiлу. В наступних боях врятував пораненого
командира роти, витяг iз палаючого танка офiцера. У Бiля?вцi живе й тепер.
Робiтник водонасосно? станцi?. Член КПРС. Старшина запасу.
Мал??в Петро Iванович. Почав воювати сержантом, а закiнчив старшиною --
командиром гармати. Пiд час танково? атаки поблизу Познанi пiдпалив 8
"тигрiв". За прикладом Мал??ва, вся батарея перенесла вночi гармати й
снаряди через замерзлий Одер, а вранцi вiдбила на плацдармi 5 танкових i
пiхотних атак фашистiв. У одному з берлiнських пiдвалiв Мал??в iз навiдником
примусили здатися взвод гiтлерiвцiв. Повернувся з вiйни на Ворошиловградщину
(там народився 1924 року в сiм'? хлiбороба
села Спiвакiвки). Закiнчив технiкум торгiвлi, працював у вiддiлi
робiтничого постачання тресту "Первомайськвугiлля", а з 1952 року -- старший
бухгалтер Горсько? збагачувально? фабрики.
Мальченко Iван Софронович. За форсування Днiпра й закрiплення плацдарму
па його правому березi нагороджений орденом Червоно? Зiрки. На Вiслi
пiдпалив iз гармати 3 танки i за це був вiдзначений орденом Слави III
ступеня. Орден Слави II ступеня одержав за те, що вiдбив фашистську атаку на
Одерi, де гармати Мальченка знищили 7 танкiв. У Берлiнi йому вручили орден
Слави I ступеня. Там старшина-комсомолець придушив 5 кулеметних гнiзд i
пiдпалив 10 бронетранспортерiв. Демобiлiзувався в село Катеринiвку
Мар'?нського району Донецько? областi, де народився 1923 року. Потiм
пере?хав у Донецьк. Шофер автобази. Нагороджений медаллю "За вiдбудову
вугiльних шахт Донбасу".
Матрой Iван Купрiянович. Сержант-розвiдник. Весь час дiяв у групi
захоплення. Особисто взяв 30 "язикiв" на Днiпрi, Днiстрi, Вiслi, Одерi. На
територi? Нiмеччини, опинившись у тилу фашистiв, пiдпалив фаустпатронами 2
"тигри". До вiйни жив у селi Долинському на Одещинi (народився 1919 року,
працював пастухом в артiлi). В комсомолi був з 1935 року. Тепер живе в
Долинському. Фуражир колгоспу iменi Кiрова.
Машков Михайло Iванович. Народився 1925 року на станцi? Кайсацька у
Волгоградськiй областi. Воювати пiшов з 9 класу середньо? школи,
комсомольцем. Автоматник. Пiд Вiтебськом, на оточеному нiмцями плацдармi,
знищив 50 гiтлерiвцiв, тримався разом з iншими бiйцями до прориву кiльця
нашими вiйськами. За це нагороджений орденом Слави III ступеня. Пiд час
штурму укрiплено? висоти замiнив полеглого командира взводу i виконав
поставлене завдання. Був вiдзначений другим солдатським орденом. Орден Слави
I ступеня одержав у Литвi - першим форсував пiд вогнем фашистiв рiчку i
знищив кулеметне гнiздо. Пiсля вiйни закiнчив вiйськове училище i до 1967
року служив у прикордонних вiйськах. Тепер капiтан запасу. Працю? в
Одеському полiтехнiчному iнститутi. Член КПРС з 1944 року.
Мелещенко Федiр Хомич. Пiд час блокади Ленiнграда -- розвiдник. З
групою бiйцiв напав у тилу ворога на штаб армi? i захопив документи про
дислокацiю фашистських частин. Вилiкувавшись пiсля поранення, став
командиром стрiлецького рою, який першим зайняв плацдарм за Вiслою i тримав
його, поки переправився весь батальйон. За Нейсе, коли пiдроздiл попав пiд
шквальний вогонь ворога i з втратами почав вiдходити, взяв командування на
себе, повiв бiйцiв у наступ i захопив у полон гiтлерiвську частину. Живе в
Харковi (народився 1922 року в селi Петрiвцi Червоноградського району на
Харкiвщинi). Працю? заступником начальника цеху на фабрицi кулiнарних
пiвфабрикатiв. Член КПРС. Старшина запасу.
Михайлов Вiктор Андрiянович. В армiю був покликаний у 1943 роцi з
Москви, куди при?хав учитись на електрика з села Турова В'яземського району
Смоленсько? областi (народився там 1924 року). Розвiдник. Брав участь у
визволеннi Ки?ва, Житомира, Львова, Варшави, у штурмi Берлiна. Бойовий шлях
сержант-комсомолець завершив у Вiднi. Орден Слави III ступеня у нього за те,
що затримав фашистiв пiд час виходу полку з оточення. Другий орден Слави --
за знищення на Вiслi 2 кулеметних гнiзд. Орден Слави I ступеня -- за
врятування життя командира полку. По демобiлiзацi?, в 1947 роцi, поселився в
селi Яромирцi Городоцького району Хмельницько? областi. Колгоспник артiлi
"Заповiт Ленiна".
Мiщенко Григорiй Антонович. Уродженець села Куйбишевого Запорiзько?
областi. Воювати почав у 1941 роцi пiд Ростовом дев'ятнадцятилiтнiм юнаком.
Розвiдник-
комсомолець узяв поблизу Керчi 5 "язикiв", бiля Севастополя - 3, з них
одного пiдполковника. У Польщi пiд час штурму висоти знищив вогневу точку
гiтлерiвцiв. У Нiмеччинi захопив у полон групу фашистських розвiдникiв. До
партi? вступив 1943 року пiд Новоросiйськом. Демобiлiзувався в званнi
молодшого лейтенанта. Живе в селi Грузьцi на Запорiжжi. Помiчник машинiста
паровоза в депо станцi? Царекостянтинiвка.
Мiщенко Всеволод Iванович. На плацдармi за Днiпром -- жменька наших
бiйцiв. Вони вже не мають бо?припасiв, ?жi. От-от фашисти скинуть ?х у рiку.
I тодi рядовий Мiщенко вирушив до них з патронами, мiнами й провiантом.
Бiйцi вистояли! Iншим разом Мiщенко вiдкопав пiд вогнем трьох присипаних
землею солдатiв. У Карпатах виявив у нашому тилу фашистського спостерiгача з
рацi?ю. А ранiше сам пробрався в тил гiтлерiвцiв, засiк ?хнi вогневi точки i
забезпечив точний обстрiл ворожих позицiй. Якщо ви сьогоднi побува?те в селi
Тетлезi Чугу?вського району на Харкiвщинi, то в мiсцевiй школi серед кращих
вчителiв вам назвуть також i Всеволода Iвановича Мiщенка, який тут починав
свою трудову дiяльнiсть ще в 1938 роцi дев'ятнадцятилiтнiм
юнаком-комсомольцем (уродженець села Тернiв Недригайлiвського району
Сумсько? областi).
Матущенко Семен Юхимович. Йому - комсомольцевi, синовi робiтника iз
селища Банного Слов'янського району Донецько? областi - було сiмнадцять лiт,
коли 21 червня 1941 року вiн одержав свiдоцтво про закiнчення середньо?
школи. А через шiсть мiсяцiв юнак уже був зв'язковим мiж партизанськими
загонами i розвiдкою наших частин, що неподалiк тримали фронт. У жовтнi 1942
року потрапля? у дивiзiон навiдником гармати. На рiчцi Мiус знищив 3
автомашини з пiхотою, 2 бронетранспортери, 4 кулеметних точки. Пiд Корсунем
пiдпалив 5 танкiв, розбив кiлька бронемашин ворога. З квiтня 1944 року
воював комунiстом. Визволяючи Ясси й Кишинiв, знищив 8 танкiв ворога, з них
3 "тигри". У районi озера Балатон вивiв з ладу ще 12 танкiв. Учасник Параду
Перемоги в Москвi. Був секретарем Пiдбузького райкому комсомолу, а потiм --
секретарем райкому партi? в Дрогобицькiй областi. Через хворобу повернувся
до Слов'янська, де працю? столяром-верстатником.
_________________________________
| Мокроусов Вiталiй Петрович | У 1943 роцi нашi частини визволили
Дебальцеве Донецько? областi, i там до них при?днався дев'ятнадцятилiтнiй
юнак-комсомолець Вiталiй Мокроусов. Вiн став розвiдником. У Криму вдвох з
товаришем узяв "язика", а потiм, дiзнавшись про настрiй ворожих солдатiв,
тi?? само? ночi переманив iз окопiв увесь
нiмецький взвод. Пiд Севастополем замiнив у бою загиблого командира.
Поблизу мiста Тiльзiта привiв iз ворожих траншей пораненого офiцера. За час
бойових дiй захопив 15 "язикiв". Жив у мiстi Дебальцевому, працював у
Чорнухинському шахтоуправлiннi. Коли ця книжка уже була зверстана, Вiталiй
Петрович Мокроусов передчасно загинув, рятуючи потопаючого.
Мороз Микола Кирилович. Всю вiйну пройшов командиром гарматно? обслуги.
Пiд час лiквiдацi? Сталiнградського угруповання нiмцiв знищив 2 фашистськi
танки. На Курськiй дузi -- 7. Там, у 1943 роцi, став членом партi?.
Вiдзначився пiд Вiтебськом, коли, пiдтримуючи атаку пiхоти, прямою наводкою
знищив кiлька кулеметних гнiзд i дзотiв, пiдбив 4 самохiднi гармати. Влучним
вогнем гармати допомiг вивести з оточення свою частину в Прибалтицi.
Особисто захопив 3 "язики". Додому, в село Тур'я Щорського району
Чернiгiвсько? областi, повернувся в 1946 роцi. Двадцятичотирьохлiтнього
демобiлiзованого сержанта, який до вiйни був трактористом, обрали головою
колгоспу. Тепер -- заступник голови укрупнено? артiлi.
Морозов Iван Iванович. Зруйнувати мiст через рiчку в тилу фашистiв i не
дати скупчитись ?хнiм силам -- було завданням командуючого фронтом генерала
К. К. Рокоссовського. Це завдання виконав командир рою саперiв - Iван
Морозов, хлопець 1924 року народження з мiста Ливен на Орловщинi. Згодом,
ставши в званнi старшини командиром взводу iнженерно? розвiдки, вiн у
вирiшальний момент розмiнував пiд вогнем ворога мiст i пропустив нашi танки,
дав змогу успiшно провести рейд по тилах фашистiв. Пiд час форсування Днiпра
переправив на човнах роту пiхотинцiв. А в долинi Ельби розмiнував кiлька
мостiв. Член КПРС з 1944 року. Живе у мiстi Саках Кримсько? областi.
Робiтник хiмiчного заводу.
Муцький Микола Юхимович. У 1943 роцi вiсiмнадцятилiтнiм пiшов у дiючу
армiю з рiдного села Виблi Куликiвського району на Чернiгiвщинi. Хоробрiсть
i вмiле володiння збро?ю -- ось що вело до перемоги в бою комсомольця --
рядового стрiлецького полку. Пiд мiстом Шауля?м першим вскочив у транше?
ворога i знищив 11 гiтлерiвцiв. У Схiднiй Пруссi? зiткнувся вночi з
фашистськими танками i не розгубився -- пiдiрвав гранатою головну машину. На
околицi Кенiгсберга знищив iз автомата 16 гiтлерiвцiв, закидав гранатами
обслугу ворожо? гармати. На березi Балтiйського моря взяв у полон близько
роти фашистiв. Живе в Чернiговi, працю? у вiддiлi спецзв'язку. Член КПРС.
Закiнчив вечiрню середню школу. Старшина запасу.
Нагорний Iван Якович. Був артилеристом-навiдником, командиром обслуги
протитанково? гармати. Пiд час штурму Виборга розбив сво?ю "сорокап'яткою"
залiзобетонний дот. У боях за естонське мiсто Пярну знищив 3 ворожi гармати.
Поблизу станцi? Баби вивiв iз ладу ворожий дзот, кулемет i пiдпалив 2
"фердинанди". Вiдзначився й пiд Кенiгсбергом: поранений, вiв вогонь по
гiтлерiвцях, якi пiднялися в атаку. Коли закiнчилась вiйна, комсомольцю
Iвановi Нагорному було лише двадцять рокiв. Демобiлiзувався в званнi
старшини, при?хав у рiдне мiсто Суми i там, на мотороремонтному заводi,
оволодiв спецiальнiстю електрозварника. Ударник комунiстично? працi.
Наконечний Михайло Григорович. У багатьох боях вiдзначився рiй
розвiдникiв, яким командував комсомолець Михайло Наконечний. У Дрогобичi --
пробрався до залiзнично? станцi?, вибив звiдтiля фашистiв i утримував
станцiю до пiдходу основних сил. А в Карпатах знищив розташований на вершинi
гори спостережний пункт ворога i дав нашiй артилерi? координати фашистських
багатоствольних мiнометiв. Це дало змогу без втрат звiльнити велику
територiю i перейти в Чехословаччину. На Одерi, форсувавши рiчку, рiй
Наконечного захопив дот, взяв "язика" i цiннi документи. Народився Михайло
Григорович 1921 року в селi Олешинi на Хмельниччинi, де живе i тепер. Працю?
заступником голови колгоспу "Ленiнець". Член КПРС. Старшина запасу.
Насекiн Федiр Федорович. Якось на Вiслi старшина-зв'язкiвець Федiр
Нас?кiн з двома бiйцями дiстав наказ протягнути телефонну лiнiю через рiчку.
Прив'язавши до провода грузила, смiливцi сiли в човен i попливли пiд вогнем
ворога. Човен тричi тонув, i тричi во?ни рятували його. Зв'язок з плацдармом
налагодили! Iншим разом на Одерi Нас?кiн проклав лiнiю зв'язку пiд час
контратаки нiмцiв, знищив 10 ворожих солдатiв i офiцерiв. Поблизу Берлiна
закидав гранатами блiндаж i цим самим знищив обслугу двох кулеметних гнiзд
гiтлерiвцiв. Народився Федiр Федорович 1919 року в селi Кам'янцi Запорiзько?
областi. До вiйни працював на взутт?вiй фабрицi. Тепер живе у Нiкополi,
працю? шевцем у комбiнатi побутового обслуговування.
Нищев Йосип Iллiч. На фронт пiшов iз рудника Адрасман Таджицько? РСР
(народився 1924 року в мiстi Рассказовi Тамбовсько? областi). Комсомолець,
командир обслуги станкового кулемета. Вiдзначився в боях поблизу Брянська,
де протягом трьох днiв вiдбив 15 атак фашистiв. Коли форсували Захiдний Буг,
уже снайпером знищив обслугу кулеметно? точки i замiнив у бою пораненого
командира роти. Iншим разом бiля мiста Казимеж парторг Нищев прийняв
командування взводом i оволодiв селом. У Нiмеччинi з групою товаришiв
висадив у повiтря доти i проклав шлях сво?й частинi. На рахунку снайпера 106
знищених гiтлерiвцiв. Тепер живе у Кривому Розi. Закiнчив будiвельний
технiкум. Працю? на одному з промислових об'?ктiв. Офiцер запасу.
Осипов Василь Олексiйович. Повiтряний стрiлець на штурмовиковi IЛ-2.
Народився 1923 року в солi Томиловi Новосибiрсько? областi. Воювати почав у
1942 роцi. Пiд Ленiнградом тричi стрибав з парашутним десантом у тил ворога
-- на розвiдку, для прориву оборони фашистiв. На лiтаку зробив 350 бойових
вильотiв,